ЗМІСТ. Вступ ................................................. ...........................
1) Семен Іоаннікіевіч ................................... 2) Григорій Дмитрович ...................................... 3) Сергій Григорович .............................................. . 4) Олександр Григорович .............................................. ................ 5) Павло Олександрович .............................................. .................. 6) Григорій Олександрович ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 7) Олександр Сергійович ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 8) Сергій Григорович
Список використаної літератури ......................................... Вступ. У своєму рефераті я хочу розповісти про сімейство Строганових, спробую розповісти про всіх видатних особистостей роду Строганових, але у зв'язку з тим, що про Строганових досить мало інформації, то про деяких я розповім досить коротко. До того як мені дали завдання написати реферат про Строганових я зовсім про них ні чого не знала і так само не знала про їхнє існування. Я знала що існує Строгановське училище, але хто його побудував, чия була ідея його створити, на жаль не знала, а найжахливіше, що таких як я досить багато. Ми забуваємо нашу історію з часом і до того ж мало літератури. Ми живемо вже в 21 столітті, наше попереднє покоління не постаралася зробити так що б у нас було достатньо інформації про нашу історію. Я не сперечаюся, що зараз багато різноманітної літератури, але вона одноманітна, розповідає про одних і тих же людей: Іван Грозний, Петро 1, Катерина Велика і т.д., на мій погляд, про них вже досить літератури, пора б уже й про інші почати писати. Тому я не можу повністю розкрити тему реферату, написати більш докладно про цих людей, так як на превеликий жаль доступної літератури дуже мало. ГЛАВА I. Видатні представники роду Строганових. "Строганова - імениті люди, барони та графи. Історики XVIII ст. Виробляли Строганових від татарської мурзи Золотої Орди. По розповіді Миколи Вітзена, запозичений ним у голландського географа Ісаака Масси:" З цього мурзи, охрестився і посланого царем проти татар, ведуть свій рід Строганова, взявши його в полон, "сострогать", нібито все тіло ". Н. М. Карамзін перший висловив свою недовіру до цієї розповіді: наступні історики остаточно спростували його, і тепер більшістю прийнято, що Строганова - вихідці з Великого Новгорода, з числа багатих тамтешніх громадян, і що засновником їхнього був Спиридон, який жив за часів Дмитра Донського ". Отже рід Строганових веде походження від Луки, онука Спиридона Онук Спиридона, Лука Кузьмич, згадується в актах як володар кількох оброчних статей в Двінській землі. Йому ж приписується викуп з татарського полону Великого князя Московського Василя Васильовича Темного (близько 1445 р.). Луки був син Федір, який, у свою чергу, мав сина Аніку. У Анікі було 3 сина: Семен, Яків, Григорій. "Як на дріжджах піднявся і розбагатів при Грозному торговий дім Анікі Строганова." Здавалося Строганов народжений був, щоб торгувати і робити гроші. Його торгові контори діяли в різних кінцях Росії. Кілька тисяч людей трудилося на його промислах і перевозило його товар туди, де можна було збути з найбільшою вигодою. Флотилії його судів плавали по річках і морях. Аніка хліб для скарбниці, в Архангельську купував заморські товари, з Сибіру віз хутро. Але головний дохід йому приносила сіль. Багато років головним центром соляної промисловості Строганових залишалася Сіль Вичегодской. Аніка першим оцінив соляні багатства Пермського краю і потягнувся до них. Він давно зумів стати потрібною людиною при дворі Грозного, охоче приймав від скарбниці замовлення на постачання хліба та інших товарів. Коли в Москві важко було знайти хутра, Строганов віз царю кращих сибірських собилей ... Глава багатого торгового дому пильно стежив за всім, що відбувалося в Москві і на східних кордонах. Вичекавши момент він послав у столицю сина Григорія, доручивши йому домогтися прийому у царя. "На Камі, - сказав Григорій государю, - місця порожні, ліси чорні, річки і озера дикі, а всього дай порожнього місця 146 верст" і в казну "з того місця мито ніяка не бувала". Іван IV охоче дозволив купцеві шукати "розсіл" (кухонну сіль), Варениці ставити і сіль варити. Але його давно займала думка про розробку власних російських руд і він не бажав поступитися своїм правом на користь Строганових. "А де буде знайдуть (Строганова) руду Срібну або мідну, або олов'яну, - оголосив цар свою волю, - і Григорію відразу ж про те рудах Відписатись до наших казначеям, а самому йому тих руд не делати без нашого відома ..." Менш ніж за десятиліття підприємливі купці встигли освоїти багато сольові родовища Приуралля. Тепер їх Варениці диміли на величезному просторі від Солі Вичегодской до Пермі. У 1568 р. Іван IV видав Строганову з опричнини жалувану грамоту на не освоєні ще землі по річці Чусовой. Близько половини XVI ст. Строганова поширюють свої володіння і в межах нинішньої Пермської губернії. Оселившись тут, вони, завдяки соляним варницам і торгівлі з Сибірськими інородцями, швидко багатіють, за допомогою своєї "дружини" усмиряють і підкорюють інородців (наприклад черемис, в 1572 р.), вступають в боротьбу з Сибірським царем Кучумом. У Смутний час і пізніше Строганова допомагали законної влади грошовими внесками. В одній з жалуваних грамот Петра Великого обчислено, що Строганова під час міжцарів'я і за Михайла Федоровича пожертвували грошима 841 762 руб., Що на сучасний рахунок складе близько 4 мільйонів рублів. За ці послуги Строганова були зведені в звання "іменитих людей" і отримали право іменуватися з "вичем". За звання "іменитих людей" Строганова підлягали лише особовому царському суду, могли будувати міста, фортеці, містити ратних людей, лити гармати, воювати з власниками Сибіру, вести безмитно торгівлю з азіатськими інородцями. Покладання царя Олексія Михайловича відводить їм особливу статтю (ст. 94, гл. Х). У 1722 р. Петро Великий за заслуги останнього "іменитого чоловіка" Строганова, Григорія Дмитровича, звів його синів Миколи, Олександра та Сергія в "баронське" гідність. Вони стали родоначальниками трьох гілок Строгановской прізвища. Син Сергія Олександр був зведений в 1761 р. імператором Францем I в "графське" гідність Римської імперії, а в 1798 р. імператор Павло I звів його і до граф Російської імперії. Зі смертю його сина Павла (1817) чоловіче потомство його згасло, і графський титул перейшов женівшемуся на дочці Павла Олександровича, Наталії, Сергію Григоровичу Строганову (1817). У 1826 р. був возведений у графський титул імператором Миколою I і онук барона Миколи Григоровича, Григорій Олександрович. Строганова внесені до V ч. родовідних книг в губерніях Пермської, Вологодської, Нижегородської, Вятской і Санкт-Петербурзької. Герб первинних графів Строганових поміщений у Загальних Російському Гербовника на стор 33, ч. I, друге - у ч. Х, під № 12. Найбільш чудові з Строганових: Семен Іоаннікіевіч і його племінники Максим Якович і Микита Григорович особливо відомі покликанням в 1578 р. волзьких козаків з Єрмаком Тимофійовичем на чолі; до них вони приєднали і своїх найманих людей, забезпечили зброєю, порохом, свинцем, прапорами, провіантом і іншими припасами і відправили на завоювання Сибіру. Коли успіх виправдав їх підприємство, Семен отримав в 1582 р. "велику і малу Сіль на Волзі", а його племінники - право безмитної торгівлі в усіх містечках. Григорій Дмитрович (1656 - 1715) з 1688 р. став одноосібним володарем всіх величезних Велико пермських, зауральських, Сольвичегодськ, устюжські і Нижньогородських маєтків. Величезні його кошти давали йому можливість надавати Петру I значну допомогу під час Північної війни; близько 1701 р. він на свої гроші спорядив два військові фрегата. Дружина його, уроджена Новосильцева, була першою статс-дама при дворі. Маєтку Григорія Строганова були ще збільшені Петром I по восьми жалуваним грамотам, так що в одних тільки Пермських володіннях у нього було "на обличчя" 44643 чоловік, та 33235 людина "в бігах і в світі подорожніх". Григорій Дмитрович від другого шлюбу з Васса Яківною Новосильцевой мав синів Олександра, Миколу і Сергія. Сергій Григорович (1707 - 1756), барон, генерал-лейтенант, користувався прихильністю імператриці Єлизавети Петрівни і відрізнявся рідкісною благодійністю; в "Академічних Відомостях", з приводу його смерті, було сказано, "що він око був сліпих, кульгавих нога і всім був друг ". Люблячи мистецтво, він заснував багатющу картинну галерею в своєму будинку, збудованому знаменитим Растреллі. Олександр Сергійович (1733 - 1811), граф, син попереднього, був постійним співрозмовником імператриці Єлизавети Петрівни. У 1761 р. був відправлений до австрійського двору і тут отримав графський титул. У 1766 р. в його будинку збиралися депутати, обрані в комісію по складанню проекту Нового уложення. Як член останньої, він особливо наполягав на пристрої шкіл для селян. Катерина II призначила його сенатором, Павло I - президентом Академії Мистецтв і директором Публічної бібліотеки, Олександр I - членом Головного правління училищ і Державної ради. У справах благодійності імператриці Марії Федорівни він брав велику участь. Покровитель письменників і художників, він займався нумізматикою, склав велику галерею картин, колекції естампів, медалей, каменів і монет; останніх у нього було понад 60000 примірників. Бібліотека його в той час вважалася кращою. Склав "Catalogue raisonne des tableaux qui composent la collection du comte A. de Stroganoff" (Санкт-Петербург, 1793). Важливою і невід'ємною частиною художнього життя Росії стало колекціонування творів мистецтва в дворянських зборах. У цей час в Росії виникли такі великі приватні колекції, як збори І. І. Шувалова, Є. Р. Данкова, А. А. Безбородько, Н. Б. Юсупова та багатьох інших. Одне з перших місць у ряді ресскіх збирачів належить А. С. Строганова, колекція якого була знаменита вже в XVIII столітті. Найбагатша людина А. С. Строганов відігравав значну роль у мистецькому і культурному житті Петербурга другої половини XVIII - початку XIX століття. Він був директором петербурзької Публічної бібліотеки, в 1758 р. став почесним членом щойно створеної Академії мистецтв, з 1801 р. був призначений її президентом. у своєму палаці на Невському проспекті він створив бібліотеку, відкриту для публіки. Там же розмістилася знаменита строганівська картинна галерея, приміщення якої, спеціально оформлене архітектором Вороніхіним, стало одним з перших руських музеїв. Колекціонерської діяльністю А. С. Строганов зайнявся з самих юних років, коли в 1752 р. вирушив за кордон. Інтерес до мистецтва виник у Строганова в Італії, де йому вдається придбати роботу Корреужо. Побувавши в 1756 р. в Парижі Строганов збагатився картиною Д. Фетті зі знаменитої колекції Таллара. Перебування за кордоном дозволило йому не тільки придбати першокласні твори, а й виховати в собі справжній смак знавця, вивчити знамениті коллкціі, долучитися до європейської культури збиральництва, що пережила в другій половині XVIII століття свій розквіт. Під час другої закордонної поїздки (1771-1778) Строганов виступає вже в ролі авторитетного знавця живопису. Він купує творів з найбільш знаменитих паризьких колекцій - Шуазель, принца Конті, Рандоне де Бауссе, Блонделя де Ганьі, Марієтта. Повернувшись до Росії в кінці 70-х років Строганов продовжує активно поповнювати своє зібрання. Однією з найважливіших заслуг Строганова перед нащадками є будівництво під його керівництвом Казанського собору. Відомо, що творець Казанського собору - А. Н. Воронихин, був кріпаком графа Олександра Сергійовича Строганова. Помітивши талант хлопчика, Строганов бере його під свою опіку і допомагає йому здобуде освіту. а в 1786 р. дає йому "відпускну". У 90-х роках Воронихин разом з сином А. С. Строганова Павлом здійснює подорож до Швейцарії і до Франції. Роботи Воронцова 90-х років пов'язані з замовленнями Строганових. Павло Олександрович (1774 - 1817), граф, генерал-лейтенант і сенатор, виховання отримав у Франції, звідки був викликаний при початку революції. У 1802 р. призначений товаришем міністра внутрішніх справ і понад три роки керував Медичним департаментом. У 1804 р. з нагоди від'їзду Новосильцева складався доповідачем у справах, Височайше довіреним Новосильцеву, і відправляв за нього обов'язки піклувальника Санкт-Петербурзького вченого округу. Разом з Кочубеєм і Новосильцева був найближчим радником імператора Олександра I, складаючи з ними відомий Тріумвірат або "комітет громадської безпеки"; вів записки про засідання цього комітету (частина яких надрукована у додатку до другого тому "Імператор Олександр Перший" Н. К. Шильдера) і представив Государю записку про необхідні перетвореннях, в якій багато вірного, особливо з селянського питання і народної освіти. У 1805 - 1807 рр.. мав дипломатичні доручення і проживав понад усе в Лондоні. У 1807 р., будучи вже сенатором, волонтером поступив у військову службу; у Шведську війну складався командиром лейб-гвардії Гренадерського полку, пізніше відзначився у боях при Бородіно, Лейпцигу, Краоне та Парижі. У битві при Краоне був убитий його син Олександр, і ця обставина прискорила смерть самого Павла Олександровича Григорій Олександрович (1770 - 1857), граф, обер-Шенк, член Державної ради.
|
Top of Form 1 Bottom of Form 1 Олександр Сергійович (1818 - 1864), граф, егермейстер двору Його Величності, відомий як збирач середньовічних і новоевропейских монет; був одним із засновників Санкт-Петербурзького археологічного товариства і членом Одеського товариства та історії старожитностей Російських. Брав участь у боях під Дрезденом, Кульмом, Лейпцигом. У 1831 р. брав участь у приборканні польського повстання. У 1834 р. Строганов призначений товаришем міністра внутрішніх справ. У 1836-1838 рр.. був генерал-губернатором Чернігівським, Полтавським і Харківським, а з 1839-1841 рр.. керував міністерством внутрішніх справ. З 1849 р. був членом державної ради. В Одесі граф Строганов цікавився діяльністю тамтешнього суспільства, історією і старовиною Росії. Його величезна бібліотека заповідана Томського університету. Наступний з роду Строганових йде Сергій Григорович, але про нього я розповім трохи пізніше. Олександр Григорович (1795 - 1891), граф, генерал-ад'ютант, член Державної ради. Виховувався в Корпусі інженерів шляхів сполучення; вступивши в Лейб-гвардії артилерійську бригаду, брав участь у боях під Дрезденом, Кульмом, Лейпцигом; знаходився при занятті Парижа; в 1831 р. брав участь у приборканні польського повстання. У 1834 р. Строганов призначений товаришем міністра внутрішніх справ. У 1836 - 1838 рр.. був генерал-губернатором Чернігівським, Полтавським і Харківським, а з 1839 по 1841 р. керував Міністерством внутрішніх справ. З 1849 р. був членом Державної ради. Пробувши рік (1854) військовим губернатором Петербурга, він потім був близько 9 років Новоросійським і Бессарабським генерал-губернатором. Під час перебування в Одесі граф Строганов цікавився діяльністю тамтешнього Товариства історії та старожитностей Росії, був його президентом і зробив дуже багато цінних пожертвувань в музей. Велетенська його бібліотека заповідана Томському університету. У 1846 р. 3 листопада він вінчається з Тетяною Дмитрівною Васильчикової (дочкою егермейстера Дмитра Васильовича і Аделаїда Петрівни Васильчиковим). Від цього шлюбу народжуються діти: Марія (народилася в 1850 р.),. Сергій (народився в 1852 р.), Ольга (народилася в 1857 р.) СТРОГАНОВ Сергій Григорович (08.11.1794, Москва - 28.03.1882, Петербург) - граф, російський державний діяч, історик мистецтва, археолог, колекціонер, меценат. З знаменитого роду Строганових - вихідців з розбагатілих поморських селян, стали купцями і промисловцями Уралу і Сибіру. Нащадок А. Г. Строганова - одного з трьох братів Строганових, зведених в 1722 р. Петром I в "баронське Російської імперії гідність". Старший син барона Г. А. Строганова, посла в Швеції, Італії та Туреччини. Пятнадца ти років від народження С.Г. вступив до Інституту корпусу інженерів шляхів сполучення, по закінченні якого (1811) визначено на військову службу і був проведений в офіцери. Брав участь у Вітчизняній війні 1812 р., відзначившись у Бородінській битві, а також в закордонних походах російської армії 1813-14 рр.., Дійшовши до Парижа. Понад півтора року барон Строганов провів у столиці Франції, оглядаючи палаци і музеї, вивчаючи колекції творів мистецтва, відвідуючи різні вчені і особливо художні установи. Згодом брав участь у російсько-Турек війні 1828-29 рр.. і Кримській війні 1853-56 рр.. У 1815 р. Строганов одружився на своїй двоюрідній племінниці Наталі Павлівні, представниці графської гілки Строганових і успадкував її графський титул. Від шлюбу з нею народилося четверо синів, старший з яких Олександр (1818-1864) закінчив у 1840 р. юридичний факультет Московського університету, став полковником лейб-гвардії Преображенського полку, флігель-ад'ютантом, егермейстером двору, мандрівником, нумізматом і істориком. У спадок від батька і тестя С. Г. Строганов отримав величезні земельні наділи в півтора мільйона десятин з 95 тис. кріпаків. Граф С. Г. Строганов був одним з найбільших діячів російської освіти. У 1825 р. він на свої гроші заснував безкоштовну Строгановскую школу малювання, в якій навчалося мистецтвам і ремеслам 360 осіб, у тому числі і бідні діти городян і кріпаки. У 1843 р. школа стала державною, в 1860 р. отримала назву Строгановскогоучіліща, яке закінчили багато видних зодчі та художники (з 1945 р. - Московське вище художньо-промислове училище). Зі сходженням на престол Миколи I був призначений його флігель-ад'ютантом, а 14 травня 1826 р. - одним із членів заснованого рескриптом Комітету устрою навчальних закладів. У травні 1826 р. у зв'язку з готувалася стратою декабристів і майбутньої коронацією Миколи I Строганов був посланий в Московський університет з ревізією, отримавши секретне розпорядження - звернути увагу на "шкідливий спосіб думок", пануючою між студентами університету та особливо вихованцями Благородного пансіону, на систему викладання наук в університеті і "добромисність самих наставників". Присутня на вступній лекції професора І. І. Давидова "Щодо можливості філософії як науки", знайшов її шкідливою і став ініціатором вилучення друкованих екземплярів цієї лекції, заборони викладання Давидову і тимчасового закриття кафедри філософії. У результаті викладання філософії в Московському університеті було припинено майже на 20 років, і лише в 1845 р. з ініціативи того ж Строганова викладання цієї науки було представлено ад'юнкту М. Н. Каткова, який не мав педагогічними здібностями. Знайшовши в Московському університеті багато "заворушень", Строганов домігся усунення того ж Давидова з посади інспектора Благородного пансіону, а професора Ф. А. Денисова - з посади студентів і запропонував поширити на Московський університет реакційну інструкцію Віленського ун-ту зі спостереження за студентами, чьл знайшло відображення в "тимчасових правилах" внутрішнього розпорядку Московського університету, затверджених у серпні 1826 У 1820-і рр.. у Комітеті з влаштуванню навчальних закладів Строганов разом з міністром народної освіти А. С. Шишковим (головою Комітету) і М. М. Сперанським склали т.зв. "Слов'янський тріумвірат". Строганов виступав проти тих заходів, які згодом, ставши попечителем Московського навчального округу, вважав за необхідне всіляко підтримувати. Так, в 1827 р. він різко виступив проти пропозиції ректора Дерптського ун-ту Г. Ф. Паррота (підтриманого самим Миколою I) про заснування Професорського інституту в Дерпті для дворічної стажування молодих фахівців з числа кращих випускників - майбутніх претендентів на професорські кафедри - перед відправкою за кордон, проте більшість Комітету провело цю ідею в життя. Згодом же Строганов сам діяльно піклувався про поліпшення освітнього рівня професури Московського університету і робив ставку на молодих людей, що отримали освіту за кордоном. Беручи участь у підготовці статуту нижчих і середніх навчальних закладів 1828 р., Строганов висловлювався за посилення впливу місцевої адміністрації на хід навчального процесу і з його ініціативи були засновані в кожному губернському місті ради "для удосконалення училищної частини" на чолі з губернатором. У той же час Строганов не належав до реакційного крила комітету, виступивши на одному із засідань проти пропозиції пієтистів гр. К. А. Лівена, який змінив у 1828 р. Шишкова на посаді міністра, про видання спеціального посібника для вчителів по дидактиці догматично-релігійного характеру, заявивши, що воно нагадує "мова того часу, коли під покровом релігії приховувалося гоніння на прсовещеніе і науки" . Імператор визнав справедливість доводів Строганова. У питаннях про пристрій нових навчальних закладів - зокрема, Білоруського університету або Ліцею в Орші, поновлення при Московському університеті Благородного пансіону, займав обережну позицію. Коли виник проект створити Новоросійський навчальний округ, Строганов разом із Сперанським висловився проти такого обширного навчального регіону, в результаті чого був утворений Одеський навчальний округ, куди увійшли не всі губернії Новоросії, а лише Херсонська і Таврійська і частина Бессарабсккой області. Через розгляду Строганова пройшли майже всі питання народної освіти, потребували законодавчого дозволу, а 7 жовтня 1829 р. він був призначений одним з чотирьох членів утвореної зі складу Комітету особливої комісії для редагування нового університетського статуту. Разом з К. А. Лівен, колишнім ректором Петербурзького ун-ту М. А. Балуг'янскім, акад. А. К. Шторх, директором Морського кадетського корпусу І. Ф. Крузенштерном, екс-піклувальником Хальковского навчального округу А. А. Перовським, графом М. Ю. Вієльгорських і С. С. Уваровим, Строганов підписав "Проект статуту університетів С. - Петербурзького, Московського, Харківського і Казанського "від 27 серпня 1832 При підготовці статуту саме Строганов, як свідчить його еонфіденціальное лист Уварову, що зберігається в архіві останнього, вистпіл ініціатором заборони викладання природного права в Московському університеті - одного з основних предметів морально-політичного факультету 1804 Більш того, Строганов просив Уварова рекомендувати професорам юридичного ф-ту "неофіційними порядком" розкривати "абсурдність теорій, на яких грунтується наука природного права! У кінцевому підсумку, статутом 1835 природне право було виключено з навчальних програм юридичного факультету. У той же час Строганов виступав проти горезвісного п.80 статуту, який надавав право міністрові не тільки стверджувати, але і самому призначати професорів університетів (як відомо, саме цей пункт, прийнятий за наполяганням Уварова, був одним з найбільш негативних обмежень університетської автономії). У світлі нового статуту 1835 р. особливу роль набувала особистість піклувальника. Строганов, як ніхто інший, підходив для цієї посади в такому розумовому центрі Росії як Москва. Людина в матеріальному відношенні незалежний, байдужий до службової кар'єри, європейськи освічений, він уславився "ідеальним піклувальником" (у цьому сенсі його порівнювали з М. М. Муравйовим), а час його управління округом м університетом - "строгановской епохою". Кандидатура Строганова на посаду попечителя Московського навчального округу обговорювалася ще в 1830 р., після відходу з цієї посади О. А. Писарєва, але тоді попечителем був призначений кн. С. М. Голіцин. У 1831-34 рр.. Строганов виконував обов'язки військового губернатора в Ризі та Мінську. Його призначення піклувальником відбулося 1 липня 1835 р., напередодні запровадження нового університетського статуту (затвердженого Миколою I 26 липня того ж року). Однією з головних заслуг Строганова в області управління університетом традиційно вважається залучення на кафедри висококваліфікованих молодих фахівців, що пройшли, як правило, закордонну стажування, озброєних передовий методикою. При цьому, всупереч існуючій в історіографії точці зору про постійному конфлікті між Строгановим і міністром народної освіти С. С. Уваровим, листування між ними, що зберігається у фонді Уварових в ОПІ ГИМ і Строганових в РГАДА, показує, що в період введення університетського статуту міністр і піклувальник діяли узгоджено, обговорюючи детально кожну позицію, уважно підбираючи молодих професорів, керуючись перш за все оцінкою їх наукового і педагогічного потенціалу. У результаті ключові позиції в Московському університеті зайняли професора нової формації, такі як Т. М. Грановський, Д. Л. Крюков, С. М. Соловйов, К. Д. Кавелін, П. Г. Редкин, Н. І. Крилов, О. М. Бодянський, К. Ф. Рулье, Я. А. Ліновскій, М. Ф. Спаський, Ф. І. Іноземцев, А. С. Філомафітскій та ін На деякі кафедри, як наприклад, грецької та римської словесності і старожитностей, визначалися за три викладачі - професор і два ад'юнкта, або навіть два професори і ад'юнкт. Наявність двох професорів на кафедрі російської словесності - І. І. Давидова і С. П. Шевирьова - дозволило читати додатковий курс історії всесвітньої літератури. Безумовно позитивним стало рішення визначити М. П. Погодіна на вперше утворену кафедру російської історії, що дозволило на звільнену ним кафедру загальної історії запросити Т. Н. Грановського, кандидатура якого була одностайно схвалений і Уваровим, і Строгановим. Як член "слов'янського тріумвірату" у Комітеті устрою навчальних закладів, Строганов відіграв велику роль в реорганізації створеної ще в 1811 р. кафедри слов'яно-російської словесності в кафедру історії та літератури слов'янських наріч і в пошуку гідного вченого, здатного її очолити. Саме він послав до Міністерства народної освіти план п'ятирічної відрядження О. М. Бодянського "за слов'янським країнам", після повернення з якої останній став завідувати цією кафедрою. Кардинальна реорганізація юридичного факультету дозволила в найкоротший термін обносити його професорський склад "учнями Сперанського", які повернулися з університетів Німеччини, оснащеними методикою новітньої юридичної школи. Маються на увазі перш за все П. Г. Редкин і Н. І. Крилов, з іменами яких було пов'язано перетворення юридичного ф-ту в один з найбільш популярних у Московському університеті 1840-х рр.. Незважаючи на гуманітарну спрямованість особистих наукових інтересів, Уваров і Строганов змогли забезпечити і приплив молодих вчених на природничо-наукові факультети, де на відміну від гуманітарних, широко застосовувалася система приват-доцентури для викладання тих дисциплін прикладного характеру (механіки, технологічної хімії і т д.), які в перспективі повинні були зайняти місце в навчальній програмі. Всього при Строганове до штату Московського університету було зараховано 37 молодих викладачів (і не тільки його випускників), що пройшли закордонне стажування. Відродженням традицій "муравйовської епохи" стали публічні лекції, які читалися в 1840-і рр.. Грановським, Шевирьовим, Рулье, Ліновскім, Спаським, Філомафітскій, Гейманом, тобто найбільшими університетськими професорами, протягом декількох років. Ці лекції, які збирали не одну сотню стушателей, були популярні в середовищі московського суспільства, і не тільки в просвітницькому плані. Так, особливе практичне значення мали лекції з сільського господарства Ліновского, метеорології Спаського і "хімії для фабрикантів" Геймана, що було пов'язано з економічним розвитком Росії в епоху "промислового підйому". Заслугою Строганова також було і підвищення наукового рівня університетських досліджень, тому що він сприяв збільшенню числа захистів докторських дисертацій, серед яких були фундаментальні роботи О. І. Бодянського, К. С. Аксакова, Ф. І. Буслаєва, Ю. Ф. Самаріна, К. Д. Кавеліна, П. Г. Чебишева та ін . Слід зазначити, що Строганов спробував, хоча марно, залишити в Московському університет "опальних" в очах Міністерства народної освіти професорів, таких, як І. Є. Дядьковский і А. В. Болдирєв. У той же час він буквально "вижив" з університету 44-річного М. П. Погодіна, який перебував у зеніті своєї науково-педагогічної діяльності. Строганов відомий як довготривалий, протягом більш ніж 30 років (з 29 квітня 1837 р. по 1874 р.) голова Товариства історії та старожитностей Російських при Московському університеті. Йому вдалося виклопотати для суспільства титул Імператорського і постійну субсидію, завдяки якій з'явилася можливість значно розширити його діяльність, поставити на міцну основу свої видання. У 1859 р. заснував Археологічну комісію в Петербурзі - офіційний організаційний та науковий центр російської археології. Займався нумізматикою, залишив багаті колекції російських монет і старовинних ікон. На власні гроші С.Г. щорічно субсидував експедиції, що працювали на півдні Росії та раскопавшие кургани скіфів і греків. Найбагатші матеріали з історії Боспору Кіммерійського, Знамените "скіфське золото" і керченські скарби, що надійшли потім в Імператорський Ермітаж, були вінцем діяльності Строганова в археології. Він же дав гроші і на реставрацію старожитностей Дмитровського собору у Володимирі. Свої погляди на російську архітектуру він виклав у книзі "Російське мистецтво: Віолі ле Дюк і архітектура в Росії від X до XVIII століття" (1877). Щирий, гарячий інтерес Строганова до науки і мистецтва, віра у всемогутність освіти, любов до молоді в широкому сенсі цього слова - як студентам, так і молодим професорам, надавали йому вигляд "освіченого вельможі", близького до М. М. Муравйова. У той же час на відміну від нього Строганов відрізнявся певними авторитарними тенденціями. Його ліберальне фрондирование на посаді попечителя в епоху Миколи I суперечило його ж консервативним настроям, що проявився під час "Великих реформ", коли він очолив комісію з підготовки нового університетського статуту. Опора на аристократію, переконання в тому, що наука і освіта повинні бути перш за все долею "першенствуючого стану", поєднувалися в Строганове з виступом проти урядових циркулярів 1840-х рр.. про станових обмеження для вступників до університетів, а в 1850-і рр.. - З виступами за перетворення університетів у заклади для дітей родовитих і матеріально забезпечених родин. Людина, настільки багато зробив для розвитку різних галузей науки в Московському університеті, він згодом прийшов до заперечення ролі університетів як самостійних наукових центрів, вважаючи це прерогативою Міністерства народної освіти та Академії наук. Гоніння на новітню німецьку філософію в 1820-і рр.. супроводжувалися в ньому згодом заступництвом професорам-гегельянцем 1830-40-х рр.. Ймовірно, можна говорити про нестійкості переконань графа, що жодним чином не повинно применшувати його великих заслуг у галузі освіти, в тому числі університетського. У 1848 р. Строганов був знятий з поста попечителя через загострення розбіжностей з керівництвом міністерства народної освіти. Безпосереднім приводом для звільнення була публікація в "Читаннях в ОИДР" творів англійського дипломата і мандрівника XVI ст. Дж.Флетчера, що містили невтішні відгуки про Росію часів Івана Грозного. Публікація була заборонена Уваровим, і у відповідь 3 листопада Строганов подав у відставку, яка була прийнята Миколою I 20 листопада 1848 Після відставки Строганов призначений членом Державної ради (але в засіданнях не бере участь, залишаючись у Москві). Протягом п'яти місяців - з 17 квітня 1859 по 8 вересня 1859 р. - був московським генерал-губернатором. У 1860 р. Строганов запрошений до двору для виховання цесаревича Миколи Олександровича, склав комплексну програму навчання, що включала повний цикл університетських та військових наук. Після студентських заворушень початку 1860-х рр.. Строганов, поряд з графом Н. В. Паніним і князем В. А. Долгоруким, брав участь у виробленні нових правил для студентів, які повністю підпорядкували їх начальству, що забороняли політичні організації і сходки, різко уменьшавших число студентів, які не платили за навчання. Він також брав участь у складанні університетського статуту 1863 р., повернув університетам їх колишню автономію. У 1870 р. очолив Комісію з реформи середньої школи, розпочатої гр.Д.А.Толстим і передбачала її поділ на два типи - класичну і реальну, був повним її прихильником і багато сприяв тому, що в комісії проекти Толстого не зустріли серйозних заперечень і не зазнали суттєвих змін. У період підготовки скасування кріпосного права Строганов як найбільший землевласник примикав до поміщицької опозиції. Після вбивства Алекасандра II на засіданні Ради міністрів 7 березня 1881 різко виступив проти т.зв. "Конституції М.Т.Лорис-Мелікова", будучи, поряд з К. П. Побєдоносцевим, одним з найбільш активних противників цієї пропозиції. Граф С. Г. Строганов помер у пасхальну ніч 28 березня 1882 у своєму петербурзькому будинку і був похований в Олександро-Невській лаврі. А зараз я хотіла б розглянути одну з найбільших споруд-Строгановське училище. Строгановське училище засноване в 1825 р. С. Г. Строганов. У 1825-1843 існувала як школа малювання у ставленні до мистецтва і ремесел, в 1843-1860 - Друга школа технічного малювання, в 1860-1873 - Строгановское технічного малювання, в 1873-1906 Центральне Строгановське технічного Малювання, в 1906-1916 центральне художньо-промислове училище. У 1918 реорганізовано в першу Державні вільні майстерні, в 1945 відтворено як Московське вище художньо-промислове училище. |
У 1760 році власником значиться граф П. І. Шувалов, син якого - Андрій став директором заснованого в Росії банку, а в дім переїжджає контора банку. Провулок, що називався Шуваловські, перейменований в Банківський. Двоповерховий кам'яний будинок у пожежі 1812 року уцілів. У 1830-1840-і роки в ньому розташовувався Технологічний інститут. Міністерство фінансів, у віданні якого знаходився будинок в середині 1840-х років, розмістило в ньому Малювальну школу, створену графом Строгановим, і Недільні класи малювання. Виникла ще в 1825 році на протилежній стороні Мясницькій вулиці школа мала мету "доставляти ремісничим і торговим людям можливість покращувати свої вироби за сприяння науки і мистецтва". Художні роботи, виконані учнями Строгановской школи малювання, демонструвалися на виставках у Парижі і мали великий успіх. До цієї школі була приєднана Міщанська малювальна школа, створена при Кремлівському архітектурному училище в 1835 році. Строгановське училище технічного малювання в 1872 році отримало офіційне найменування - Центральне художньо-промислове училище Строганова.
У 1862 році в середовищі московських мануфактурістов виникла думка про заснування в Москві художньо-промислового музею, який вирішили відкрити в будинку Міністерства фінансів на Мясницькій вулиці. У 1864 році почалася підписка на пожертвування. Великі грошові пожертви надійшли від К. Т. Солдатенкова. Надходили і цінні художні твори різних епох від П. П. Вяземського, П. М. Трубецького, Д. П. Боткіна та інших. Відомий письменник Д. В. Григорович, автор "Антона Бідолахи", теж захопився пристроєм музею і до відкриття склав і надрукував "Покажчик Музею". Художньо-промисловий музей складалася з трьох відділень: художнього, промислового та історичного. Останнє було найбільш цікавим: воно присвячувалося візантійському і давньорус ському мистецтву. Музей урочисто відкрили 17 квітня 1868. Директором призначено Віктор Іванович Бутовський (1815-1881). До експозиції стали надходити експонати, виконані студентами Строгановского училища. На початку 1875 року приступили до зведення нової будівлі для музею та додаткових будівель, які могли приносити дохід при здачі приміщень в оренду. Будівництво було доручено віденському архітекторові А. Є. Вебером, який прибув у 1871 році до Москви на запрошення підприємця А. А. Пороховщикова. За його проектом зведені будівлю ресторану "Слов'янський базар" на Нікольській вулиці і Катковський ліцей на Остоженке. Закладено будівля була на ділянці по сусідству з Поштамтом, закінчено будівництвом у 1876 році. Прикрашали будинок орнаменти в "російською стилі" виконані під керівництвом викладача Строгановского училища Михайла Васильовича Васильєва. Всі керамічні прикраси будівлі в основному зроблені руками студентів в майстернях училища. Директор Строгановского училища, Федір Федорович Львів (1820-1895), отримав виховання в сім'ї, з її захопленням мистецтвом. Сам він добре малював. За альбом Кавказьких видів Академія мистецтв відзначила його почесним званням. Завдяки організаторським здібностям директора музею, В. І. Бутовського, Строгановский "музеум" користувався популярністю в Росії і за кордоном. Музей розмістили на першому поверсі, з фасадом на вулицю. Учні займалися в зручних класах. Великий дохід приносили приміщення, що здаються під магазини, контори, квартири. У другій половині 1870-х років в дворовому флігелі розмістилося Реальне училище, кероване відомим педагогом І. І. Фідлером. При училищі з'явився і пансіон. Був організований гурток хорового співу. У 1890 році відкрили додатковий VII клас з хімічним відділенням. Після переїзду училища за іншою адресою його приміщення зайняла Торгова школа, де навчалися діти членів Товариства купецьких прикажчиків. Гроші на школу (60 тисяч рублів) пожертвували купці - Викула Морозов і брати Третякови. У 1884 році в будинку ° 24 оселився і відкрив свою контору інженер Олександр Веніамінович Барі, північноамериканський громадянин, консультант Альфреда Нобеля, великий діяч російської машинобудівної промисловості, переїхав потім у сусідній будинок (° 22). Розташовувалися тут і інші технічні контори.
У будинку Строгановского училища - в той час жили: художник М. В. Васнецов; архітектори А. С. Камінський і С. У. Соловйов; педагог, літературознавець П. Н. Сакулін; редактор - видавець "Русских ведомостей" В. М. Соболевський; в одній з контор працював молодий, початкуючий письменник А. І. Купрін. На початку 1890-х років Медичні клініки Московського університету, що знаходилися на Рождественке, перевели на Дівоче Поле, а їх володіння передали Строгановскому училищу. Туди ж переїхав з М'ясницькій і Художньо-промисловий музей училища, відкриття якого на новому місці відбулося 2 лютого 1893 року.
Це все що я змогла знайти про історію створення Строгановского училища, але коли я шукала матеріал, то знайшла одну дуже цікаву стаття присвячену училищу.
Художньо-промислове училище імені графа Строганова, - напевно, самий запаскуджений вуз Москви. Щось феноменальне. Тому витирайте ноги. А то лаборант кафедри промислового дизайну хвилюється. Лаборант Архипов роздобув для своєї "Фольк-лабораторії" ковролін і перед відкриттям змусив підтерти вікову пил в найближчих околицях. Влаштував експозицію не без театральності. Відвідувач ходить у темряві, світить ліхтариком і слухає записи інтерв'ю, які педантичний Архипов брав у саморобців: як зробив, коли, з чого і т.д. Черговий самоделкин бубонить щось на кшталт: "Ну що, синку, сподобалася візок? Те-то", - і розповідає, як, коли і з чого. А відвідувач гадає: чи не про те монстра, що потрапив зараз в промінь світла, йдеться? Попільничка з кінескопа. Сокира з молотка. Стілець з табуретки. Колекціонувати такі речі Володимир Архипов став років п'ять тому. Зараз такого добра у Архипова близько тисячі примірників. Одних багажних візків штук двадцять, і всі оригінальні. Все підряд Архипов не бере - тільки те, що несе на собі безсумнівну друк народного генія. Начебто сокири з молотка: потрібен був господареві сокиру, а був тільки молоток - довелося розплющити на заводському пресі молоток. Той ліхтарик, який отримує в руки відвідувач, теж зроблений за моделлю одного з шульг - з побутової пластмасовою воронки, прикріпленою до батарейки. Смішно і зворушливо. Зворушує, власне, пристрій не речей, а мізків у їхніх авторів. У зібраному етнографічному матеріалі цікава вигадка, на яку виявилася хитра голота з глухої рязанської села. Візок твоя, папаша, - супер, але сам-то ти покруче будеш. А що Архипов прописав свій музей по департаменту дизайну - так життя склалося. Була Строганівка, а в ній кафедра, де знайшлося приміщення для колекції. І тому зараз Архипов виконує роль лаборанта, а його кунсткамера - навчального посібника. Хай студенти користуються. Не в сенсі "ось як треба" і не "от як не треба", а - "і як буває". Турбота Архипова про вітчизняного дизайні дуже симпатична, але вітчизняному дизайну, як здається, по барабану. Бачив я ці плоди союзу високого мистецтва і важкої промисловості. Зайшли троє з пивом. Ноги, природно, не витерли.
Після прочитаного у мене пропав дар мови. Після цієї статті мені не хочеться далі писати про Строгановськом училище. Я просто прошу вас задумайтеся. Мені здається Строганов коли будував це училище явно не таке майбутнє для нього хотів.
Висновок.
Підводячи підсумки мені здається я розкрила тему даного реферату, хоча може бути і не до кінця, але в цьому не моя вина. Попереднє покоління багато втратили з історичної спадщини нашої Батьківщини і якщо ми збережемо хоча б малу частину того, що ще залишилося, це вже наш внесок у безперервний ланцюжок поколінь.
Список використовуваної літератури:
1. Аршакуні О. "Громадянська апхітектура Пскова"
Лениздат, 1975р.
2.Виппер Б.Р. "Архітектура російського бароко"
Видавництво "Наука", М.197
3. Канн П.Я. "Прогулянки по Петербургу", "Палітра" Санкт-Петербург, 1994р.
4. Курбатов В. "Петербург", "Лениздат", Санкт-Петербург, 1993р.
5. Морозкін Є.М. "Псковська земля", "Мистецтво" М. 1986р.
6. Орлик О.В. "Гроза дванадцятого року ...", М." Наука ", 1987.
7. Пунін А.Л. "Архітектура Птербурга середини 19-го століття", Лениздат, 1990р.
8. Скринніков Р.Г. "Єрмак" М. "Просвіта" 1992р.
9. Трубіної Ю.В. "Строгановский палац" Санкт-Петербург, 1997р
10. Журнал "Панорама мистецтв", номер 11, "Радянський художник" Москва, 1988р
11. "Росіяни Діячі 19-го століття", Видавництво "Освіта - культура", 1995.
12. "Історія пологів російського дворянства" Т-2.М.1997г.
13. Російський біографічний словник.
14. Велика радянська енциклопедія т.24
Марія Олександрівна Строганова (1850-1908) рр.-уроджена графиня
Строганова, саме вона і володіла осібно в Княжих Горках. Вона виходить заміж за Станіслава Юліановича Ягміна. М.А.умерла в 1908, і була похована за її заповітом у, склепі, біля церкви в Княжих Горках. Після Жовтневої революції склеп був розгромлений, і викинуто тіло Марії Олександрівни.
Зі спогадів колишнього директора радгоспу "Червоні Гори" Цінгіна Володимира Миколайовича, записаних з його словами 24 серпня 1973 року. "-Управляющм маєтком Строганових був Перн Костянтин Міхайловіч.Прімерно до 1927 року він залишався і керуючим радгоспу" Червоні Гори ". Коли він помер, ми поховали його в склепі, де була раніше похована графиня ..... Але як стало відомо, останки і Перна були викинуті зі склепу ". Тривалий час там зберігалися балони з газом, пізніше цей склеп виявився просто помийної ямой.Такови звичаї людей нашого часу.
В історії з Марією Олександрівною Строгановой, господині садиби, ще багато білих плям, які ще належить закрить.Прежде за все, коли і хто побудував особняк в Княжих Горках, хто розбив парк з унікальними, привізними деревами, ставками з різними екзотичними рибками, чому Горки називаються княжьими, адже клан Строганових не був зведений в князья.Да і церква в Княжих Горках була побудована в 1833 році, задовго до вступу у володіння княжьими Гірками Марії Олександрівни Строгановой.Пока на ці питання немає точних відповідей.
Спробую висловити деякі предположения.Архитектурное оформлення особняка в Княжих Горках дає право зробити висновок, що це будівля побудована в першій половині 19 століття досить відомим зодчим Петербурга.Таков стиль того часу. "Замовником міг бути один з клану Строганових, бо Князівські Горки розташовані на одному з найкрасивіших місць в даному районе.Етому сприяла й історія з легендами про Городище в районі нинішнього цвинтаря ". Колись це був укріплений вал для охорони Порховской земель від навали врага.Ведь цей оборонний об'єкт знаходиться на березі колись судноплавної ріки Шелони і судноплавної річки Судома.Еті шляху могли бути використані для появи ворога в озері Ільмень, на березі якого знаходитися Великий Новгород.
Цікаво сама назва-Князівські Горкі.Ету версію, з приводу виникнення назви Горок, я дізналася, відвідавши Історичний музей селища Дідовичі.
Що стосується назви Князівські Гірки, то відповідь, мабуть, слід шукати в правах і звичаях місцевих жителів у старіну.Как відомо, з весільних обрядів у старовину, в сільській місцевості наречена називалася княжною, а наречений-князем.Женіх і наречена ніколи не зустрічалися перед весіллям в будинку, вони зустрічалися на полі, на лузі, і зазвичай на самому гарному місці поблизу своїх деревень.Ето місце могло бути і на достатньому видаленні від деревні.С'езжалісь на зустріч на конях за участю всієї молоді прилеглих деревень.Самим красивим місцем і були Горкі.Прі запрошенні молоді на зустріч молодят-княжни і князя, повідомлялося, що зустріч буде на Княжих Горках.Не виключена можливість, що така назва Горок і закоренити за цим местом.Оно не могли не приваблювати і власника Горок. "Дворяни теж були ласі на нестандартні назви своїх маєтків "
Але це теж одна з гіпотез, що має право на достоверность.В ході моїх досліджень мені стала відома ще одна версія про назву Горок.
На карті цього району чимало місць званих Гірками: Ламови, Дирiн, Червоні ... Назви населених пунктів виникають не случайно.Оні деяким чином відображають історію тих чи інших мест.Вообще слово "гори" означає
височина, високе місце, але в спеціальному північно-російською значенні-"високий берег". Червоні Гірки до революції називалися Княжьімі.откуда ж така назва? Розглянувши докладніше, як розгорталися події з купівлею-продажем цього села, можна зробити висновок, звідки пішла його назва.
Князівські Горки в кінці 18 століття належали Кожин, які володіли багатьма селами в Порховском уезде.В серпні 1879 року Марія Олександрівна Строганова купує село Князівські Горки у Марії Петрівни Новосильцевой (у дівоцтві Кожиной). Їй воно переходить по духівниці від рідного дядька Григорія Артамоновіча Кожина , який був бездетен.Ему ж село Князівські Горки дісталося при розділі майна після смерті батька Артемона Осиповича Кожіна.Отец, маючи винний завод та вітрильну фабрику, нажив значний капітал.В 1798 полковник О. О. Кожин виявляє бажання купити маєток в селі " Гірки Висоцького цвинтаря Порховского повіту "у Култашевой Анісії Олександрівни і домовляється з нею про продаж.
З 1797 року Анісія Олександрівна була законною спадкоємицею покійного двоюрідного дядька генерал-лейтенанта, князя Олексія Степановича Мещерского.Но А. С. Мещерсій після смерті залишив безліч домов.Поетому постала необхідність продажу іменія.Бистро продати землі Мещерських Култашевой не вдалося, так як ще була жива дружина Олексія Степановича-Тетяна Василівна, якій потрібно було виділити певну часть.Процесс цей розтягнувся на один год.Все ж Артемон Осипович Кожин скупив землі князя А. С. Мещерського і розплатився з його кредиторами.
При Кожин Гірки вже іменувалися Княжьімі.Но самі Кожин не були князями, і ця назва нагадує нам про колишніх власників-князів Мещерських. Після того, як в 1879 році М. А. Строганова благополучно придбала у Новосильцевой М.П. село Князівські Горки з пустками і відрізками від різних сіл, вона подає прохання в Псковське Дворянське депутатське зібрання з тим, щоб її записали в П'яту частину родовідної книги і видали їй документ. "У 1855 році 10 вересня вона записана в Псковське дворянські збори, в п'яту частину дворянської родовідної книги". Внесення до родовід книгу і приналежність людини до дворянства, потомственному чи особистому, давала великі економічні та політичні привиллегии.
Мала маєток Князівські Горки графиня М. А. Строганова (в заміжжі Ягміна) до початку 20 століття.
Отже, Марія Олександрівна Строганова після смерті матері в 1886 році виявилася власницею Княжих Горок.Следует відзначити, що як і її батько Олександр Сергійович Строганов, вона була не позбавлена почуттів благодійності, надання медичної допомоги населенню у своєму володінні, приділяла достатню увагу освіті дітей і їх вихованню. Разом з чоловіком Станіславом Юліанович Ягміним, російським офіцером римсько-католицького віросповідання, Марія Олександрівна містить бідних сиріт, даючи їм допомогу деньгамі.Платіт платню фельдшерам, щоб вони лікували безоплатно всіх хворих Княжьегорского приходу ліками, які надсилалися в її сільську аптеку.В голодні роки видавала , вона, хліб крестьянам.Вокруг її будинку завжди багато жебраків і калік, які бажають отримати милість не тільки пані, але і баріна.В 1900 Марія Олександрівна найняла до школи вчительку співу, Катерину Бєляєву, купила для півчих костюми.В день Різдва влаштовувала в школі ялинку для детей.Певчіе пелі.Всех нагородили подарунками: за цінним іграшці, мішечок гостинців, матерії на сорочку або платье.Подаркі отримали близько 100 осіб.
Мені вдалося розшукати людини пам'ятати М.А. Строганову.Ето мешканка села Червоні Гірки (колишні Князівські). О.Ф. Царьова народилася в 1900 році в селі Княжі Горки і все життя провела тут, батько її Аркеянина Федір Совельевіч працював на стайні з біговими лошадьмі.Мать Пелагея Василівна постійної роботи не мала, вона підробляла; прала, мила, виконувала різну работу.В сім'ї було 7 дітей: 5 синів і 2 дочері.Все вони дожили до старості.Деті навчалися в Городоцької школі, закінчили по 3 класса.Старшіе сини поїхали до Москви до дядька, там працювали і учілісь.Ольга Федорівна вийшла заміж за Цінгіна.Она дуже добре пам'ятає Строганових , і ось що про них розповідає: "Панове жили тут влітку, на зиму виїжджали до Петербурга (їх будинок був на Неві). Дітей у них не било.Хозяйство в селі було большое.Его вів керуючий Перн Костянтин Івановіч.У них була стайня : бігові і ломові лошаді.Работала молочна, мідник, собачнік.Била невелика свиноферма і овци.Большіе фруктові і ягідні сади.Парк був обгороджений дерев'яної огорожею, в нього робітники не мали доступа.На території маєтку була лікарня на два ліжка, решта хворих отримували басплатное лікування і лекарства.Ежегодно приводили на огляд всіх дітей робітників і слуг.В'езд в маєток був прикрашений прекрасною аркой.Летом разом з панами приїжджали гості: дорослі і деті.Оні часто виїжджали на візках до Михалева, і їздили верхи, по дорозі, яка і була для цього призначена десь в районі цього кладбіща.А часто було полювання-ігра.Випускалі з клітки зайця і цькували його собаками ...."
Строганова були господарями цієї садиби десь до початку 20 века.Какое-то час вона залишалася під наглядом керуючого радгоспом "Червоних гірок". Потім була кинута судьби.Ее стали розкрадати місцеві жітелі.Позже було вирішено віддати садибу під больніцу.Так і сталося,
кілька років в ній находлась больніца.За цей час вона двічі горіла, і в кінцевому підсумку прийшла в "непридатність".
У такому ж жалюгідному стані перебуває і "Іллінська церква", яка розташована недалеко від усадьби.Церковь чудова-столичної архітектури, того стилю, який раніше називався російським ампіром, а тепер російським класицизмом першої половини 19 века.Построена вона в Княжих Горах в 1833 році , на кошти Артемона Кожина. "Під дзвіницею-колонний портік.На бічних стінах внизу по три зімкнутих арочних окна.Над ним-великі гладі стін, за якими довгою вузькою стрічкою йде барельєф з тонко виліплених арматур". Частина їх отбіта.Такой ж барельєф проходить вгорі вівтарної стіни-плоскої і позбавленою окон.На бічних стінках чорніють трещіни.Шірокій купол, що вінчає церква, рухнул.Над входом під дзвіницею-витончена ліпнина навколо прямокутної ніші.Такой ж ліпниною був прикрашений купол всередині. Церква являє собою велику цінність як твір іскусства.Построена вона на честь перемоги над Наполеоном, про що свідчить і її архітектура, і барельєф, і близькість кутузовських місць (одна з сіл неподалік навіть називається Бородіно).
Невеликі маєтку поміщиків "середньої руки" часто переходили з рук в руки, споруди найчастіше були дерев'яними і багато хто не збереглися навіть до революційного времени.Но багато садиби, такі як у Княжих Горках, Вязье, Волошово і зараз вражають вмілим використанням та обробкою рельєфу, різноманітністю порід рослинності, виразними композиціями пейзажного парку, алеями, мальовничими ріками, вишуканими прудамі.Следует так само відзначити, що у садибній життя прихований величезний, культурний пласт, пов'язаний з російською архітектурою, літературою, живописом, скульптурою, музикою, театром. Поміщицькі садиби були центрами господарського і культурного життя російської провінції, в яких відбилися характерні риси побуту не тільки дворян-поміщиків, а й крестьян.Само мистецтво створення садів і парків стало своєрідним синтезом усіх мистецтв і живої природи. Рукотворні ланшафт органічно включалися в навколишні ліси, гаї, луки, поля, озера і в цьому комплексі, вирішувалися й економічні проблеми.К жаль більшість маєтків опинилися на сьогодні зруйнованими, але вони і понині мають велику історичну цінність.
Палац Строганова С.Г.-безперечно одне з найдосконаліших створінь майстра. "Він був побудований графом Растреллі в 1752-1754 роках". Висстроенний на розі Невського проспекту і Мийки, Строгановский палац, на відміну від улюбленої Растреллі садибної схеми, являє собою чисто міський тип палацу, розташованого в лінію вулиці, замкнутого в собі і не пов'язаної з парковим ансамблем. "Правда, спочатку вхід до палацу був з двору, з ганку, яке знаходиться праворуч при в'їзді у ворота".
Фасад на Невський проспект виділено ризалітами, багатою угрупованням здвоєних колон, пишністю скульптурної декорації і потужним, круглящімся центральним фронтоном, вигину якого відповідають вікна верхнього полуетажа.По контрасту з більш жорсткими, незграбними формами фасаду на Мийку, головний фасад набуває рис гнучкого витонченості і разом з ним урочистості.
У палаці А. С. Строганова були зібрані величезні художні колекції-його чудове своєрідність живописних полотен, серед яких були роботи Рафаеля, Пуссена, Клода Лоррена, а також картини Андрія Матвєєва, одного з родоначальників російської портретного живопису, а також збори скульптур, естамнов, цінних матеріалов.Еті колекції могли вільно подивитися люди, що отримали дозвіл.
"У 90-х роках Вороніхіним був перебудований палац Строганових на Невському проспекте.Наібольшій інтерес представляють Мінеральний кабінет, картинна галерея та кутовий зал, що виходить на Невський проспект і на Мийку. Положення Мінерального кабінету в ряду парадних залів і кімнат палацу зумовлювало необхідність організації найбільш зручного огляду міститься у ньому колекцій та одночасного створення досить багато оформленого приміщення, яке не порушувало б парадній анфілади покоїв. Для вирішення цього завдання Воронихин розділив приміщення кабінету по висоті на дві часті.В нижньої він розташував шафи з книгами, у верхній, на хорах-вітрини з мінераламі.В обробці Мінерального кабінету були широко застосовані скульптурні тематичні панно, що розкривають в алегоричних зображеннях призначення цього приміщення Строгановського палацу.
Для картинної галереї того ж палацу Воронихин розчленував довге приміщення залу двома парами колон на три часті.Із них дві кутові-квадратні в плані-перекриті пологими куполами; середня частина-коробовим склепінням, також дуже пологого очертарія.І це приміщення прикрашають алегоричні рельєфи.
За виконану в 1793 році акварель, що зображує картинну галерею палацу Строганових (ГЕ), Воронихин отримав від Академії мистецтв звання "призначеного" по перспективі і мініатюрною жівопісі.В розвитку російського образотворчого мистецтва кінця 19-століття акварель Ворніхіна займає чільне місце, будучи одним з рідкісних в той час зображень інтер'єрів.
Майже одночасно з обробкою Строгановского палацу Воронихин працював над створенням так званої Строгановской дачі в садибі, що належала Строгановим, в північному передмісті Петербурга, а також брав участь у виконанні там ряду паркових споруд.
Про початковому вигляді всього ансамблю Строгановсковской дачі ми можемо судити нині лише за зображеннями і кресленнями самого Вороніхіна, так як всі його будівлі були знищені в кінці 19-початку 20 века.Пейзаж маслом "Дача Строганова на Чорній річці" (1797, ГРМ) зображує річний будинок на тлі парка.За цю картину Воронихин отримав звання академіка.
Строгановская дача-це великий павільйон для парадних прийомів і обідів, розташований біля пристані на березі Неви і службовець одночасно входом в парк.Весь другий поверх будівлі був зайнятий одним великим залом, що виходило довгими сторонами на широкі відкриті балкони.Еті балкони ще тісніше об'єднували зал з парком і широким простором рекі.Одновременно Вороніхіним були створені ескізи оформлення низки споруд в парку (мости, обеліск і інші). "
Строганівські споруди знаходяться в Старій і Новій селі. "Зараз на набережній-залишки Строгановской дачі, перестроеннной в житловий дом.Сад дачі сильно розгромлений, ставки майже ісчезлі.На березі ще існуючого круглого ставка-забитий дошками саркофаг.Рядом зі Строгановской дачею була Головінський дача , купленнаяв 1803 року і служила іноді місцеперебуванням високих особ.Сохранілісь лише поручні Головінського мосту. "
У Старій селі знаходиться Строгановский міст, а в саду Академії мистецтв-є колона, що залишилася від будівлі Казанського собору і споруджена тут А. Н. Вороніхіним в пам'ять графа А. С. Строганова.
У Нижньому Новгороді варто Різдвяна ("Строгановская") церква. 1697-1703,1719 роках.
Висновок.
Підводячи підсумки реферату, мені здається мені вдалося показати видатну роль сімейства Строганових в нашій історії.
Друга частина реферату, що містить опис садиб і палаців звичайно містить ще багато білих пятен.Но для мене було важливо зібрати хоча б малу частину матеріалу про ніх.Мне здається, що вже саме збирання матеріалів про такі напівзруйнованих садибах, як садиба в Княжих Горках має величезне значення для нашого покоління.
Попередні покоління багато втратили з історичної спадщини нашої Батьківщини і якщо ми збережемо хоча б малу частину того, що ще залишилося, це вже наш внесок у безперервний ланцюжок поколінь.
Оскільки в моєму рефераті багато краєзнавчого матеріалу, то я думаю, що він може бути використаний на уроках з історії Санкт-Петербурга.
Список використаної літератури
1. Аршакуні О. "Громадянська апхітектура Пскова"
Лениздат, 1975р.
2. Болховітінов Євгеній "Історія князівства Псковського", Київ 1931р.
3. Віппер Б.Р. "Архітектура російського бароко"
Видавництво "Наука", М.1978г.
4. Годовіков І.А. "Опис і зображення старожитностей у Псковській губернії". Псков, 1880р.
5. Канн П.Я. "Прогулянки по Петербургу", "Палітра" Санкт-Петербург, 1994р.
6. Курбатов В. "Петербург", "Лениздат", Санкт-Петербург, 1993р.
7. Морозкін Є.М. "Псковська земля", "Мистецтво" М. 1986р.
8. Орлик О.В. "Гроза дванадцятого року ...", М." Наука ", 1987.
9. Пунін А.Л. "Архітектура Птербурга середини 19-го століття", Лениздат, 1990р.
10. Скринніков Р.Г. "Єрмак" М. "Просвіта" 1992р.
11. Трубіної Ю.В. "Строгановский палац" Санкт-Петербург, 1997р.
12. Журнал "Краєзнавчі записки", Випуск 1, Санкт-Петербург, 1993р.
13. Журнал "Нева", номер 2, Ленінградське видавництво "Художня література", 1988р.
14. Журнал "Панорама мистецтв", номер 11, "Радянський художник" Москва, 1988р.
15. "Прометей", номер 14, Москва, "Молода гвардія",
1987р.
16. "Росіяни Діячі 19-го століття", Видавництво "Освіта - культура", 1995.
17. Газета "Зорі", номер 7,1993 р.
18. Газета "Зорі", номер 18,1994 р.
19. Газета "Зорі", серпень 1994р.
20. Газета "комуна" від 29 квітня, 1997р.
21. Газета "комуна" від 22 липня 1997р.
22. "Історія пологів російського дворянства" Т-2.М.1997г.
23. "Історія російського мистецтва", М. "Образотворче мистецтво", 1991р.
24. Енциклопедія "Брокгауз і Ефрон" т.62
25. Російський біографічний словник.
26. Велика радянська енциклопедія т.24
27. "Бородіно 1812", М. "Думка" 1987г.
Додаток.
Фолк-лабораторія саморобної речі
Володимир Архипов
Детальна статистика
рейтинг
голоси
TEST
ваша думка
обговорити у форумі
Костянтин Агуновіч
Строгановське художньо-промислове училище
Засноване в 1825 р. С. Г. Строганов. У 1825 - 1843 існувало як Школа малювання у ставленні до мистецтва і ремесел, в 1843 - 1860 - Друга школа технічного малювання, в 1860 - 1873 (після злиття з Першою школою технічного малювання, заснованої в 1836 році) - Строгановское технічного малювання, в 1873 - 1906 Центральне Строгановське технічного малювання, в 1906 - 1916 центральне художньо-промислове училище. У 1918 реорганізовано в 1-е Державні вільні майстерні, в 1945 відтворено як Московське вище художньо-промислове училище.
РГАДА. Ф.1278; ОПІ ГИМ. Ф.17 (листи до С.С Уварову); ЦІАМ. Ф.459.
Література: Граф С. Г. Строганов (некролог) / / ЖМНП. 1882. № 4. Граф С. Г. Строганов (некролог) / / Історичний вестнк. 1882. № 5. Спогади студента Московського університету про С. Г. Строганове / / "Москрвскіе відомості". 1882. № 94. Колмаков Н.М. Будинок та прізвище Строганових / / Русская старина. 1887. № 4-5. Кочубинський А.А. Граф С. Г. Строганов. З історії наших університетів 30-х рр.. / / Вісник Європи. 1896. № 7. С.165-196; № 8. С.471-490. Різдвяний С.В. Історичний огляд діяльності Міністерства народної освіти. СПб, 1902. Гартвіг А. Школа малювання у ставленні до мистецтва та ремесел, заснована в 1825 р. гр.С.Г.Строгановим. М., 1901. Еймонтова Р.Г. Російські університети на шляхах реформи. Шістдесяті роки XIX ст. М., 1993.