Авіетта Михайлівна Павлова, кандидат економічних наук, доцент кафедри економіки та менеджменту Московського державного інституту електронної техніки (Технічний університет).
У процесі стратегічного планування до уваги інтереси не тільки підприємства (акціонерів, засновників), але і споживачів, постачальників, працівників, уряду, позикодавців, інвесторів, місцевої громади та інших взаємодіючих суб'єктів (фіскальні служби і т. п.). Ці інтереси відображаються в ціновій політиці, податковому плануванні, і підвищення споживчої вартості товару, в системі підвищення фінансової стійкості та інших елементів планування.
Однак необхідно враховувати, що в ринковій економіці самими зацікавленими у підвищенні ефективності підприємства є власники підприємства, тому інтереси їх є головними (домінуючими), а інші інтереси відносяться до категорії супутніх. Так як власники вкладають свої кошти в статутний капітал на початковому етапі створення бізнесу і при цьому ризикують, то в міру розвитку бізнесу вони мають право очікувати зростання вартості своєї частки капіталу, а отже, і збільшення вартості капіталу всієї компанії.
У зв'язку з цим на зборах засновників основними критеріями оцінки діяльності адміністрації (або вищої ланки управління) є темпи зростання ринкової і реальної (дійсної) вартості капіталу фірми, величина капіталізації (вартості компанії) і рентабельність акціонерного капіталу (активів фірми), т. е. віддача капіталу через рівень прибутковості.
У соціально орієнтованої ринкової економіки, характерної для країн Європи та Азії, акцент більшою мірою зміщується на зростання соціальної захищеності працівників (через збільшення вартості робочої сили) і суспільної значимості підприємства у своїй країні. На таких підприємствах працівники мають право брати участь у прийнятті рішень з кадрових та соціальних проблем на підприємстві за допомогою ради робітничих, тобто рада керуючих (рада директорів) спільно з радою робочих розробляє кадрову та соціальну стратегічну політику.
У вільній ринковій економіці, яскравим представником якої є США, власники компаній орієнтуються на розвиток фірми перш за все з метою підвищення вартості капіталу, тобто головним є дотримання інтересів акціонерів.
Важлива відмінність між США і Європою полягає також у ступені концентрації власності на джерела капіталу та управління ними. Наприклад, у загальному обсязі німецьких боргових зобов'язань переважають інституційні (~ 85% позикові і т. п.), а не ринкові джерела.
Дуже мала частка корпоративних облігацій, що надійшли у відкритий продаж в Німеччині (0,14% загального обсягу облігацій в обігу), в Японії такі облігації забезпечують 2,8% зовнішнього капіталу, а випуск простих акцій становить лише 8,9%. Основними джерелами притягається зовнішнього капіталу є банки, страхові компанії, нефінансові комерційні корпорації (більше 60%).
З огляду на особливості соціальної ринкової економіки, менеджери в цих умовах менш зацікавлені у створенні вартості компанії як стратегічного показника результатів діяльності.
Однак і у відкритій ринковій економіці, і в соціальній ринковій економіці вартість капіталів компанії як чинник існує і може бути головним системоутворюючим показником стратегії розвитку компанії. Чим вище рівень цього показника, тим більше додана вартість, вище конкурентоспроможність, продуктивність праці та рівень зайнятості, а як наслідок, і ВВП на душу населення у вигляді показника рівня життя.
Результати багаторічних міжнародних досліджень фахівців підтвердили тісний зв'язок (високу кореляцію) між ВВП на душу населення, продуктивністю праці та створенням вартості. Продуктивність визначалася ставленням виробленого продукту до трудових витрат на його виробництво. Країни, що не здатні підвищувати продуктивність праці так само швидко, як конкуренти, будуть страждати від «втечі» капіталу з країни, еміграції кваліфікованих фахівців і зниження рівня життя.
Відображенням показника вартості капіталу компанії є також додана ринкова вартість (ДРМ). Зміна ДРС служить індикатором зростання (або падіння) створюваної вартості в планований період і представляє собою величину зміни між ринковою і балансовою вартістю простих акцій (для акціонерних компаній) за даний період часу. Аналогічно для інших форм власності підприємства ДРС можна також вважати як різницю між ринковою вартістю компанії і дійсної (реальної) вартістю активів.
Наприклад, за 5-річний період показники ринкової та дійсної балансової вартості активів (капіталу) підприємства склали:
ринкова вартість компанії: в 1-й рік - 1200 млн. руб.; у 5-й рік - 2100 млн. руб.
дійсна балансова вартість активів: у 1-й рік - 660 млн. руб.; у 5-й рік - 1100 млн. руб.
Додана ринкова вартість капіталу за 5 років буде дорівнює:
зміни ринкової вартості: ΔСрин = 2100 - 1200 = 900 млн. крб.;
зміни дійсної балансової вартості: ΔСреал.бал = 1100 - 660 = 440 млн. крб.;
додана ринкова вартість: ДРС = 900 - 440 = 460 млн. крб.
У російському законодавстві дійсна (або реальна, чиста) балансова вартість активів (капіталу) фірми визначається так:
Среал.бал = ОА - ДО - НМЛ, (1)
де ОА - загальна вартість активів (валюта балансу); ДО - сумарна величина боргових зобов'язань (короткострокових та довгострокових); НМА - величина нематеріальних активів, відображена в балансі.
Для закритих акціонерних товариств і підприємств інших фірм власності, де є труднощі у визначенні ринкової вартості капіталу з-за відсутності їх на фондовому ринку можна використовувати показник зростання чистої балансової вартості активів (формула 1), що також буде характеризувати зміна вартості реального капіталу фірми, а отже, і конкретного засновника. У цьому випадку визначаються як зміни величини капіталізації фірми, так і темп її зростання.
З наведеного вище прикладу зміна реальної балансової вартості активів за 5 років склало: ΔСреал.бал = 440 млн руб., А загальний темп росту капіталізації за планований період - 66,6%:
Qобщ = (1100 - 660) * 100/660
Це означає, що середньорічний темп розвитку склав Qгод = 13,3%. Однак для кожного конкретного року темпи розвитку встановлюються різні, у відповідності зі стратегією управління активністю розвитку підприємства.
Стратегічні плани розробляються на основі прогнозування на досить тривалі періоди (більше 2 років), тому всі майбутні вартісні показники і грошові потоки приводяться до теперішнього періоду (дисконтуються) і порівнюються з показниками на початок планованого (справжнього) періоду, тобто враховується зміна цінності грошових коштів за період, що планується.
Ринкова вартість компанії і дисконтовані грошові потоки (що забезпечують зростання капіталу) взаємопов'язані.
Для планованої оцінки вартості капіталу на підставі руху майбутніх грошових коштів необхідно з'ясувати прогнозовані темпи зростання обсягу продажів і норми прибутку, потреби в оборотних коштах і капіталовкладеннях з урахуванням заходів щодо зниження затратоемкую корпоративної діяльності, а також інші показники (ліквідність і т. п.). Це означає, що для планування вартості конкретної компанії необхідно виявити ключові фактори, що впливають на її величину, тому що збільшення темпів зростання продажів на 1% або підвищення норми прибутку на 1% та інших показників по-різному впливають на зростання вартості капіталу.
При плануванні зростання вартості компанії необхідно підтримувати певний (раціональне) рівновага між довгостроковими і короткостроковими цілями діяльності фірми і відповідно регулювати баланс і звіт про прибутки та збитки.
У створенні вартості підприємства активну участь беруть не стільки вища ланка управління, скільки менеджери середньої та нижньої ланок, оскільки від них залежать динаміка зниження питомих витрат, зростання продажів, торговельні витрати, якість товарів, дотримання термінів відвантаження продукції і т. п. З огляду на такий стан , слід вважати процес планування вартості компанії комплексним процесом, що включає в себе всі аспекти управління бізнесом і враховує ключові фактори успіху компанії.
У процесі стратегічного планування важливим є не стільки вартісна оцінка зростання капіталу підприємства, скільки планування заходів, що забезпечують таке зростання. У цих заходах відзначається можливе зростання вартості по конкретному напрямку, наприклад, від реалізації інновацій приріст вартості очікується на 15%, від планованого прискорення оборотності оборотних засобів - на 5, від реального зростання цін - на 3, від зниження собівартості продукції і торгових витрат - на 4% (підвищення якості і т. д.). Така цілеспрямованість забезпечує більш ефективне і збалансоване управління активністю розвитку компанії, виражене через показник вартості компанії.
Такий підхід підтверджує необхідність виявлення визначальних факторів зростання вартості та управління рівнем впливу цих факторів. Однак необхідно враховувати, що ключові фактори можуть періодично міняти свою значимість виходячи із зовнішніх і внутрішніх умов функціонування підприємства. Тому аналіз і виявлення ступеня впливу кожного чинника є обов'язковим елементом у системі планування. Крім того, фактори вартості взаємопов'язані, що також необхідно враховувати.
При формуванні стратегічного плану зазвичай аналізують різні прогностичні сценарії розвитку, де враховуються взаємодії факторів вартості. Після погодження та затвердження стратегії розвитку, які забезпечують максимально можливу вартість компанії у запланований період, розробляються цільові нормативи на короткостроковий і довгостроковий періоди. Такі цільові нормативи, виражені в конкретних показниках, є критеріями оцінки ефективності управління того чи іншого менеджера.
Орієнтація на показник вартості капіталу підприємства та облік факторів формування вартості дозволяють розвивати економічне мислення у керівників всіх рівнів управління, так як, виконуючи свої безпосередні посадові функції (виробничі, маркетингові, збутові, постачальницькі та ін) менеджер вимушений визначати рівень віддачі від своєї діяльності з урахуванням зростання вартості компанії.
Необхідно відзначити, що зміна типу мислення вимагає досить тривалого часу для адаптації до нових інструментів планування. У перший рік реалізації системи стратегічного управління на основі вартості компанії, як правило, зусилля спрямовуються на створення механізму забезпечення такого підходу, що включає в себе:
створення відповідної інформаційної бази;
розробку методики визначення вартості компанії як для корпорації в цілому, так і для господарських (ділових) одиниць;
проведення навчальних семінарів для керівників і фахівців з метою розвитку економічного мислення;
розробку системи організаційного супроводу стратегічних планів;
забезпечення відповідної інфраструктури для прийняття та реалізації планових рішень;
розробку економічних моделей для моделювання планових рішень при різних сценаріях розвитку підприємства.
Таким чином, стратегічне планування вартості компанії буде служити орієнтиром для прийняття рішень на всіх рівнях управління. Крім того, при цьому створюються умови для розвитку економічного мислення у менеджерів і працівників підприємства на основі аналізу ключових факторів вартості, що дозволить підвищити цілеспрямованість і результативність діяльності, а також уникнути підвищених витрат у процесі розвитку підприємства.