Старе панство в романі Льва Толстого Війна і мир або Як Хлестова і Ноздрьов стали позитивними

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Андрій Ранчін

Про те, що Лев Толстой у «Війні і мирі» опоетизував світ "старого панства", писали ще літературні критики - сучасники автора. Про консерватизмі громадської позиції Толстого, з симпатією описав світ патріархального дворянства і як би не помітив явищ, що позначаються штампом "жахи кріпацтва", було багато сказано в книгах В. Б. Шкловського і Б. М. Ейхенбаум (ці роботи були видані ще в другій половині 1920-х - початку 1930-х років). Але, може бути, саме цікаве при вивченні з цієї точки зору «Війни і миру» - з якими літературними творами при цьому полемізував письменник, які художні образи інших авторів він немов би витлумачив по-новому в своєму романі.

На одну перекличку ще давно звернув увагу такий уважний читач і тонкий критик, як В. В. Розанов. У статті «Горе від розуму» (1899) він зауважив, що "в« Війні і мирі », яка має темою огляд і критику саме критикованої і Грибоєдовим епохи, є фраза" про пані, що покидає Москви зі своїми арап і вертушками - безсумнівний відгомін слів Хлєстової про придбаної нею "арапку" ("Століття нинішній і століття минулий ...": Комедія А. С. Грибоєдова «Лихо з розуму» в російській критиці та літературознавстві. СПб., 2002. С. 227). Але якщо в «Лихо з розуму» мода на "дівок-арапок" подана як огидна риса дикого "століття минулого", то Толстой бачить у згаданій їм пані (а її образ - збірний) прояв настільки йому дорогого "прихованого патріотизму". Така старозавітня дворянка і їй подібні не захотіли залишатися в першопрестольній під владою Наполеона, і без вчинку цієї дворянки не було б перемоги у війні 1812 року.

Правда, Розанов вирішив, що ця перекличка і відмінність у трактуванні московської барині - господині "арапів" Грибоєдовим і Толстим аж ніяк не наслідок свідомої полеміки творця «Війни і миру» з автором «Лиха з розуму»: "Ми прикидаємо все це приблизно; говоримо, що в п'єсі є якесь здивування у розумінні своєї епохи, як на це можна вказати, посилаючись на мимовільну критику її в «Лихо з розуму» ". (Там же. С. 232.)

Через майже п'ятдесят років після Розанова, в 1941 році, ємко і точно про толстовської трактуванні грибоєдовський Москви зауважила письменниця з першої післяреволюційної еміграції М. Н. Берберова: "Ще про« Війні і мирі ».

Фамусовское Москва, з Ростов-Фамусова, і Тугоуховскіе, і Репетилова - все в наявності. Толстой як би благословив те, що Грибоєдов бичував "(БербероваН.Н. Курсив мій: Автобіографія. М., 1996. С. 471).

Насправді полеміка в зображенні "старого панства" Толстой полемізує - причому цілком усвідомлено - не тільки з Грибоєдовим, але і ще з багатьма творами російської літератури, в яких відображені погляди, які - не шукаючи більш точних визначень - можна назвати ліберальними і прогресистським.

Отже, вчитаємося у текст. Почнемо з пасажу з «Війни і миру» про пані та її чорношкірих слуг (між іншим, Розанов у своїй статті цитує текст Толстого неточно - очевидно, з пам'яті).

"Та пані, яка ще в червні місяці з своїми арап і вертушками піднімалася з Москви до саратовську село, з невиразним свідомістю того, що вона Бонапарту не слуга, і зі страхом, щоб її не зупинили за наказом графа Растопчин, робила просто і правдиве велика справа, яка врятувала Росію "(т.3, ч.3, гл.V).

А от у якому контексті з'являється згадка про "арапку" у п'єсі Грибоєдова:

Хлестова:

Ну, Софьюшка, мій друг,

Яка у мене арапку для послуг:

Кучерява! горбом лопатки!

Сердита! всі кошачою манери!

Та як чорна! та як страшна!

Адже створив Господь таке плем'я!

Чорт сущий

.................................................. ............

Уяви: їх як звірів виводять напоказ ...

.................................................. .............

А чи знаєш, хто мені припас? -

Антон Антонич Загорецький.

.............................................

Брехунець він, картяр, злодій

.............................................

Я від нього було і двері на замок;

Так майстер прислужити: мені і сестрі Парасковії

Двох арапченков на ярмонке дістав;

Купив, він говорить, чай, в карти сплутовать;

А мені подаруночок, дай Бог йому здоров'я!

(Буд.3, явл.10)

Розповідь Хлєстової досить красномовний. Перш за все, ця велика пані разом із сестрою прихильна старовинної моді минулого, "минулого" століття на чорношкірих слуг. Хлестова - одна з тих, про кого в фіналі Чацький скаже як про "бабусь зловісних, старих, / / ​​старіючих над вигадками, дурницею" (д. 4, явл. 14). Крім того, ставлення до "арапа" як до напівлюдей-напівтварин свідчить про "варварство", "дикості" цього грибоєдовського персонажа. І, нарешті, Хлестова заради бажання мати служницю-"арапку" готова вдатися до послуг такого огидного людини, як Загорецький. Вона аморальна.

Тим часом у Толстого володіння "арапа" - не більш ніж історична деталь, ознака часу. Сама по собі вона не говорить про людину ні добре, ні погано. Господиня чорношкірої прислуги може бути істинною патріоткою.

Полемічні переклички з «Горем з розуму» в цьому фрагменті толстовського роману очевидні. Московська бариня не випадково спрямовується саме в саратовську село; "в селі, до тітки, в глушину, до Саратова" погрожує відіслати Софію засланні ". Безіменна бариня з толстовського роману виявляється чи не Софіїне тітонькою.

І ще про слуг. Серед слуг старого графа Іллі Андрійовича Ростова є блазень на прізвисько Настасья Іванівна. Для ліберального свідомості блазні - безперечне свідчення нелюдяності і розбещеності їх панів, що зневажають людську гідність слуг, змушених грати цю принизливу роль. "Гаєр", блазні - одна з огидних рис кріпосницького побуту в некрасовском вірші «Батьківщина». У Толстого ж і це - виразна і навіть екзотично мила риса старовинних звичаїв. А блазень Настасья Іванівна аж ніяк не відчуває себе приниженим.

Повернемося до Хлєстової. Ця героїня грибоєдовський комедії відрізняється перш за все безцеремонністю і різкістю. Про Чацького вона прилюдно зауважує: "Я за вуха його Діра, тільки мало". У «Війні і мирі» є подібна безцеремонна московська дама, Марія Дмитрівна Ахросімова. Але тільки не в приклад Хлєстової вона добра і мудра, саме вона запобігає увоз Наташі Анатолем Курагіним, вона виносить різкий вирок аморальному задумом Елен вийти заміж за живого чоловіка, П'єра Безухова: "Одна тільки Марія Дмитрівна Ахросімова, котра приїжджала в це літо в Петербург для побачення з одним із своїх синів, дозволила собі прямо висловити своє, противне суспільному, думку. Зустрівши Елен на балі, Марія Дмитрівна зупинила її посередині зали і при загальному мовчанні своїм грубим голосом сказала їй:

-У вас тут від живого чоловіка заміж виходити сталі. Ти, може, думаєш, що ти це новеньке вигадала? Попередили, матінка. Вже давно вигадано. У всіх ... так-то роблять. - І з цими словами Марія Дмитрівна зі звичним грізним жестом, засукуючи свої широкі рукави і грізно оглядаючись, пройшла через кімнату.

На Мар'ю Дмитрівну, хоча і боялися її, дивилися в Петербурзі як на вертушки і тому зі слів, сказаних нею, помітили тільки грубе слово і пошепки повторювали його один одному, припускаючи, що в цьому слові полягала вся сіль сказаного "(т.3, ч. 3, гл. VII).

Злоріків і грубувата, але справедлива, Ахросімова виявляється у великосвітському Петербурзі в тому ж положенні, що і Чацький в старозавітний Москві: в обох бачать "блазнів".

У своїй комедії Грибоєдов направив всю жовч сатири і сіль дотепів проти патріархальної Москви, прирівнявши патріархальність до "дикості". Толстой ж дорожив природністю старовинних вдачі й побуту, за контрастом низько оцінюючи великосвітський Петербург, манірний, лицемірний, мертвотний: "У числі незліченних підрозділів, які можна зробити в явищах життя, можна підрозділити їх все на такі, в яких переважає зміст, інші - в яких переважає форма. До числа таких, на противагу сільської, земської, губернської, навіть московського життя, можна віднести життя петербурзьку, особливо салонну. Це життя незмінна "(т.3, ч. 2, гл. VI).

Ось хлібосольний московський пан, милий у своїй простоті і недолугості старий граф Ростов радісно слухає всім ораторам в московському Дворянському зібранні у 1812 році і не помічає, що вони суперечать один одному: "тільки Ілля Андрійович був задоволений промовою П'єра, як він був задоволений промовою моряка , сенатора і взагалі завжди тією мовою, яку він последнею чув "(т. 3, ч. 1, гл. XXII). Чим не Павло Опанасович засланні, завсідник Англійського клубу? Тільки хороший засланні ".

Та й сам автор, не боячись звинувачень у ретроградстві і відсталості, готовий подати себе таким собі симпатичним Фамусова або Скалозубом: "Тільки в наш самовпевнене час популяризації знань, завдяки сильному знаряддю невігластва - поширенню друкарства питання про свободу волі зведений на такий грунт, на якій і не може бути самого питання. У наш час більшість так званих передових людей, тобто натовп неуків ... "(Епілог, ч. 2, гл. VIII). Книги спалити або фельдфебеля в Волтер дати творець «Війни і миру» не пропонує, але просвітництво, перед яким боявсь Чацький, не шанує ...

Чим зайняті улюблені автором Ростови? Одне з найдорожчих їх душі занять - псяча полювання. Полюють з розмахом: "Всіх гончих виведено було п'ятдесят чотири собаки, під якими доїжджачих і вижлятнікамі виїхало шість чоловік. Борзятніков, крім панів, було вісім чоловік, за якими нишпорили більше сорока хортів, так що з панськими зграями виїхало в полі біля ста тридцяти собак і двадцяти кінних мисливців "(т. 2, ч. 4, гл. IV). Полюють з азартом.

Про поетизації Толстим псячої полювання різко відгукнувся Д. І. Писарєв, побачивши в мисливському азарті відмова людини від суспільних завдань і від вирішення серйозних життєвих питань: "Хто не зупиняється на веселій зовнішності явищ, того гучна й жвава сцена полювання наведе на дуже сумні роздуми. Якщо така трохи, така погань, як боротьба вовка з декількома собаками, може доставити людині повний комплект сильних відчуттів, від несамовитого відчаю до божевільної радості, з усіма проміжними півтонами і переливами, то навіщо ж ця людина буде дбати про розширення і поглиблення свого життя? Навіщо йому шукати собі роботи, навіщо йому створювати собі інтереси у великому і бурхливому морі суспільного життя, коли стайня, псарня і найближчий ліс з надлишком задовольняють всім потребам його нервової системи? "(Війна з-за« Війни і миру »: Роман Л. Н. Толстого в російській критиці та літературознавстві. СПб., 2002. С. 94).

Після полювання приїжджають в будинок до дядечка: "Через передню дядечко провів своїх гостей у маленьку залу з складним столом і червоними стільцями, потім у вітальню з березовим круглим столом і диваном, потім у кабінет з обірваним диваном, зношена килимом і з портретами Суворова, батька і матері господаря і його самого у військовому мундирі. У кабінеті чувся сильний запах тютюну і собак.

У кабінеті дядечко попросив гостей сісти і розташуватися як вдома, а сам вийшов, Лай з невичістівшейся спиною увійшов в кабінет і ліг на диван, обчищена себе мовою і зубами "(т. 2, ч. 4, гл.VII). Вдивімося в цю жанрову сцену. Ба, та це ж наш старий знайомий з поеми «Мертві душі» - пан Ноздрьов: "Увійшовши у двір, побачили там всяких собак, і густопсових, і чістопсових, всіх можливих кольорів і мастей, Муругов, чорних з підпалинами, повно-рябих, Муругов-рябих, червоно-рябих, Чорновухий, сероухіх. Тут були всі клички, всі наказові способу: стріляй, вилаяв, пурхати, пожежа, Скосирев, Черкай, допікав, припікає, северга, косатка, нагорода, попечительки. Ноздрьов був серед їх абсолютно як батько серед сімейства; всі вони, тут же пустивши вгору хвости, покликом у собак правилами, полетіли прямо назустріч гостям і стали з ними вітатися. Штук десять з них поклали свої лапи Ноздревой на плечі. Облай надав таку ж дружбу Чичикову і, піднявшись на задні ноги, лизнув його мовою в губи, так що Чичиков тут же виплюнув. Оглянули собак, які наводили здивування фортецею чорних мясов, - хороші були собаки. Потім пішли оглядати кримську суку, яка була вже сліпа і, за словами Ноздревой, повинна була скоро здохли, але років два тому була дуже хороша сука; оглянули і суку - сука, точно, була сліпа "(т. 1, гл. 4 ).

Собаки дядечка Ростових, правда, не ведуть себе так панібратськи з гостями, як ноздревскіе з Чичикова, але зате у Ноздревой на дивані не лежать. Улюблена собака дядечка Ростових, кобель Лай, майже тезка гоголівського облаяв.

Однак подібність двох сцен - поверхневе. У Гоголя змішалися в купу собаки і люди - свідоцтво "оскотініванія", духовного падіння людини, у Толстого - це симпатична риса патріархального помісного побуту, і тільки. (Гоголь, звичайно, не ліберал, але в культурному сприйнятті багатьох літераторів і читачів образи поміщиків з «Мертвих душ» стали прикладом ліберальної критики помісного устрою і побуту.)

Особливо виразний як виклик ліберальним переконанням у «Війні і мирі» образ Миколи Ростова - поміщика.

"Микола був господар простий, не любив нововведень, особливо англійських, які входили тоді в моду, сміявся над теоретичними творами про господарство, не любив заводів, дорогих виробництв, посівів дорогих хлібів і взагалі не займався окремо жодної частиною господарства. У нього перед очима завжди було лише одне маєток, а не яка-небудь окрема частина його. У маєток ж головним предметом був не азот і не кисень, що знаходяться в грунті та повітрі, не особливий плуг і наземних, а то головне знаряддя, за допомогою якого діє і азот, і кисень, і наземних, і плуг - тобто працівник-мужик.

І тільки тоді, коли він зрозумів смаки і прагнення мужика, навчився говорити його мовою і розуміти таємний сенс його промови, коли відчув себе зріднився з ним, тільки тоді став він сміливо керувати ним, тобто виконувати по відношенню до мужиків ту саму посаду, виконання якої від нього вимагалося. І господарство Миколи приносило самі блискучі результати "(Епілог, ч. 1, гл. VII).

Микола Ростов - затятий "антиреформаторів" у веденні господарства. Його погляди на цей рахунок (справедливість яких доведена на практиці) - разючий контраст до нововведень Онєгіна, що замінив "ярем панщини старовинної" "оброком легким", і безплідним реформ Миколи Петровича Кірсанова з тургенєвських «Батьків і дітей».

На словах Ростов не любить російського мужика: "Він часто говорив з досадою про яку-небудь невдачі або безладді:« З нашим російським народом », - і уявляв собі, що він терпіти не може мужика.

Але він всіма силами душі любив цей наш російський народ і його побут, тому тільки зрозумів і засвоїв собі той єдиний шлях і прийом господарства, які приносили добрі результати ".

Ця зовнішня нелюбов при справжній, глибинної, - як вона не схожа на показне "мужіколюбіе" Павла Петровича Кірсанова з «Батьків і дітей», який навіть тримає на столику срібну попільничку у формі личака.

Ні Пушкін, який вітав нововведення Онєгіна ("І раб життя благословив"), ні Тургенєв не писали про любов мужиків до панів. Толстой зважився і на це: "І, мабуть, тому, що Микола не дозволяв собі думки про те, що він робить що-небудь для інших, для доброчесності, - все, що він робив, було плідно: стан його швидко збільшувалася; сусідні мужики приходили просити його, щоб він купив їх, і довго після його смерті в народі зберігалася побожна пам'ять про його управлінні. «Господар був ... Наперед мужицьке, а потім своє. Ну, і потачкі не давав. Одне слово - господар! »" (Епілог, ч. 1, гл. VII).

Він "пробачив" Миколі Ростову навіть те, що ліберальна думка і словесність шанували неіскупімим, невідбутну гріхом, найтяжчим злочином, - рукоприкладство по відношенню до мужиків (точніше,

до керуючих з мужиків).

"Одне, що мучило Миколи по відношенню до його хазяйнування, це була його запальність в поєднанні з старої гусарської звичкою давати волю рукам. У перший час він не бачив у цьому нічого поганого, але на другий рік свого одруження його погляд на такого роду розправи раптом змінився.

Одного разу влітку з Богучарова був викликаний староста обвинувачений в різних шахрайства і несправності. Микола вийшов до нього на ганок, і з перших відповідей старости в сінях почулися крики і удари.

-Такою собі нахабний мерзотник, - говорив він, гарячачись при одній згадці. - Ну, сказав би він мені, що був п'яний, не бачив ... Та що з тобою, Марі? - Раптом запитав він "(Епілог, ч. 1, гл. VIII).

Дружина дорікає чоловіка в таких вчинках. Не схвалює, звичайно, і Толстой. Але Микола не завжди може стримати себе, і автор не судить строго за це свого героя: "З тих пір, як тільки при поясненнях зі старостами та прикажчиками кров кидалась йому в обличчя і руки починали стискатися в кулаками, Микола крутив розбитий перстень на пальці і опускав очі перед людиною, розсердившись його. Проте ж разів зо два на рік він забувався і тоді, прийшовши до дружини, визнавався і знову давав обіцянку, що вже тепер це було в останній раз.

-Марі, ти, мабуть, мене зневажаєш? - Говорив він їй. - Я стoю цього.

-Ти піди, піди швидше, якщо відчуваєш себе не в силах утриматися, - з сумом говорила графиня Марія, намагаючись утішити чоловіка "(Епілог, ч. 1, гл. VIII).

Звичайно, «Війна і мир» - це аж ніяк не просто запізніла апологія "старого панства". Але зрозуміти роман Толстого без урахування протистояння автора впливової "ліберальної" традиції у вітчизняній словесності неможливо. Інакше відбувається незмінне спрощення змісту цього твору і позиції його творця.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Іноземні мови і мовознавство | Твір
35.3кб. | скачати


Схожі роботи:
Образ неба в романі Толстого Війна і мир
Філософські проблеми в романі Толстого Війна і мир
Народ і особистість в романі Толстого Війна і мир
Справжнє життя в романі Толстого Війна і мир
Образ автора в романі ЛН Толстого Війна і мир
Проблема щастя в романі ЛН Толстого Війна і мир
Образ Кутузова в романі Толстого Війна і мир
Тема сім`ї в романі Толстого Війна і мир
Роль епізоду в романі ЛН Толстого Війна і Мир
© Усі права захищені
написати до нас