Срібний вік російської поезії - Поезія срібного століття

Лірика срібного століття різноманітна і дуже музична. Сам епітет "срібний вік" звучить як дзвіночок. Срібний вік подарував нам ціле сузір'я поетів. Поетів-музикантів. Вірші срібного століття - це музика слів. У цих віршах не було жодного зайвого звуку, жодної непотрібної коми, не до місця поставленої точки.
На початку XX століття існувало безліч літературних напрямів. Це і символізм, і футуризм, і навіть егофутурізм Ігоря Северяніна. Всі ці напрями дуже різні, мають різні ідеали, переслідують різні цілі, але сходяться в одному: необхідно несамовито працювати над ритмом, словом, щоб довести Іфу, маніпулювання звуками до досконалості. Особливо, на мій погляд, в цьому досягли успіху футуристи Футуризм геть відмовився від старих літературних традицій, "старого мови", "старих слів", проголосивши основою віршування пошук нової форми слів, незалежної від змісту, тобто, інакше кажучи, винахід нової мови. Робота над словом, над "прирученням" звуків ставала самоціллю, іноді навіть в збиток сенсу. Взяти, наприклад, вірш В. Хлєбникова "Перевертень", кожен рядок якого - паліндром:
Коні, тупіт, інок.
Але не мова, а чорний він.
Йдемо молодий, долом міді.
Чин покликаний мечем навзнак.
Голод ніж мед довгий?
Пал а норов худий і дух ворона лап ...
З'являлися, винаходилися, створювалися нові слова. З одного лише слова "сміх" народилося ціле вірш "Закляття сміхом":
О, рассм Сміхачи!
О, засмійтеся Сміхачи!
Що сміються смехахамі, що смеянствуют смеяльно,
О, засмійтеся усмеяльно!
Культ форми довго не проіснував, футуризм швидко вичерпав себе. Але робота футуристів не пропала дарма. У їхніх віршах до майже досконалому володінню словом додався сенс, і вони зазвучали, як прекрасна музика. Згадаймо вірш Бориса Пастернака "Заметіль":
У посаді, куди жодна нога
Не ступала, лише ворожки та хуртовини
Ступала нога, в біснуватою окрузі,
Де і те, як побиті, сплять снігу, -
Стривай, у посаді, куди жодна
Нога не ступала, лише ворожки
Та хуртовини ступала нога, до вікна
Дохлестнулся обривок шалений шлеї ...
Пісня хуртовини чутна вже в перших рядках Усього одна пропозиція, а тебе закрутила, зазнала заметіль ... Борис Пастернак починав як футурист. Талант Б. Пастернака і футуристичне володіння формою дали приголомшливий результат.
На відміну від футуризму символізм проголошував не тільки культ форми вірша, а й культ символів: абстрактність і конкретність необхідно легко і природно злити в поетичному символі, як "в літній ранок ріки води гармонійно злиті сонячним світлом". Це і відбувається у віршах К. Бальмонта, схожих на шелест листя. Наприклад, його таємниче, загадкове вірш "Комиші":
Опівнічної часом у болотній глушині
Ледь чутно, безшумно кричать очерет.
В 'кожному слові цього вірша вживається шиплячий звук. Через це весь вірш наче шелестить, шарудить.
Про що вони шепочуть? Про що говорять?
Навіщо вогники між нами горять?
Миготять, блимають - і знову їх немає.
І знову замерехтить блукаючий світло ...
Розмова очеретів, миготіння, мерехтіння вогників, трясовина, вогкість, запах твані - все створює відчуття таємничості, загадки. І в той же час від рядків
У болоті тремтить вмираючий лик.
Те місяць багряний сумно схилив ...
І, зітхання повторюючи загиблої душі,
Сумно, безшумно шарудять очерети ... -
віє подихом смертної туги. Так народжується таємнича, моторошно-приваблива музика вірша ...
Ще один вірш К. Бальмонта, "Я мрією ловив йдуть тіні ...", побудовано на повторенні слів у кожних двох рядках, що створює як би переливається, дзюркотливий ритм:
Я мрією ловив йдуть тіні,
Йдуть тіні згасаючого дня,
Я на вежу сходив, і тремтіли ступені,
І тремтіли щаблі під ногою у мене.
У повторенні слів "і тремтіли щаблі, і тремтіли ступені", "тим ясніше малювалися, тим ясніше малювалися", "навколо лунали, навколо лунали" і т.д. вживаються звуки "р" і "л", за рахунок чого вірш виходить схожим на переливи струмка.
Я переходжу до акмеїзму і до моїх улюблених поетів: Миколі Гумільову і Анну Ахматову. Акмеїзм - стиль, придуманий і створений Н. С. Гумільовим, мав на увазі відображення реальності легкими і ємними словами. Сам М. С. Гумільов ставився до своїх віршів критично, працював над формою і над змістом. Микола Гумільов, як відомо, багато подорожував по Африці, Туреччині, країнах Сходу. Враження від подорожей відбилися в його віршах, диких екзотичних ритмах. У його віршах звучать і музика заморських країн, і пісні Росії, і сміх, і сльози любові, і труби війни. Одні з найбільш прекрасних віршів про Африку - це "Жираф" і "Озеро Чад".
"Жираф" - це вишукана музика "таємничих країн". Весь вірш особливе:
Сьогодні, я бачу, особливо сумний погляд
І руки особливо тонкі, коліна обнявши.
Послухай: далеко, далеко на озері
Чад Вишуканий ходить жираф.
І починається особливо таємнича й сумна казка "про чорну діву, про пристрасть молодого вождя, ... про стежка чний сад, про стрункі пальми і запах немислимих трав ...". Потрясають незвичайні порівняння:
Вдалині він подібний кольоровим вітрила корабля,
І біг його плаву, як радісний пташиний політ.
Цей вірш настільки мелодійно, що в наш час на нього написана музика і воно стало піснею. А ось ще одна таємнича казка: "Озеро Чад". Вона схожа на любовний роман у віршах. Сюжет його банальний і сумний, але мова вірша надає йому красу і незвичайного:
На таємниче озеро Чад
Посеред вікових баобабів
Вирізні фігурки стремено
На зорі величних арабів.
За лісистим його берегах
І в горах, у зелених підстав
Поклоняються дивним богам
Діви-жриці з ебенове шкірою.
Таємниче озеро, величаві араби, дивні боги, діви-жриці - все це створює загадкову і величну атмосферу, в яку занурюється читач. Ось він бачить прекрасну пару, дочка володаря Чаду і її чоловіка - могутнього вождя, і красивого, але лицемірного європейця. Він бачить красивий, простий світ Чаду і "цивілізований" сумний світ Європи, де шинки, п'яні матроси та брудна життя. "Озеро Чад" написано настільки яскравим і виразним мовою, що здається, перед нами проходить ціла життя ...
М. С. Гумільов пережив першу світову війну. У своїх віршах він показав безглуздість цієї війни, яка принесла тільки горе, траур у міста і села, сумну пісню заупокійних ... Цікаві порівняння війни з образами з мирного життя:
Як собака на ланцюгу важкої,
Гавкає за лісом кулемет,
І дзижчать кулі, як бджоли,
Збираючи яскраво-червоний мед.
А "ура" вдалині - наче спів
Важкий день закінчили женців.
Про музику гумільовських віршів можна говорити нескінченно довго і багато. Поезія Миколи Гумільова - це все його життя, зайнята пошуками краси. Вірші його відбили "не тільки шукання краси, але й красу шукань".
Ганна Ахматова. Російська Сапфо, жриця кохання ... Її вірші - це пісні кохання. Всім відома її приголомшлива поема "У самого моря", в якій чується шум прибою і крики чайок ...
Смішно називати "ворогом народу", "вульгарною міщанкою", людини, який створив "Реквієм" - страшну правду про Росію - і який написав вірш, у якому висловлена ​​краса старовинних міст Святої Русі. У дванадцяти рядках А. Ахматова змогла описати всю ту милостиву, заспокійливу атмосферу стародавніх російських міст:
Там білі церкви і дзвінкий, що світиться лід,
Над містом стародавнім алмазні російські ночі
І серп піднебесний жовтіше, ніж липовий мед.
Там хуртовини сухі злітають з Заріччя полів,
І люди, як ангели, цього свята раді,
Прибрали світлицю, запалили біля кіота лампади,
І книга блага лежить на дубовому столі ...
Весь вірш наповнений різдвяним дзвоном дзвонів. Все воно пахне медом і печеним хлібом, нагадує давню православну Русь.
Безумовно, у всіх віршах А. А. Ахматової можна знайти ту чи іншу мелодію (деякі її вірші навіть називаються "піснями", "пісеньками"). Наприклад, у "Пісні останньої зустрічей" чутна тривожна, розгублена музика:
Так безпорадно груди холонула ...
Я праву руку наділу
Рукавичку з лівої руки.
Між кленів шепіт осінній
Попросив: "Зі мною умри!
Я обмануть своєї сумній,
Мінливою, злою долею ".
Я відповіла: "Милий, милий!
І я теж помру з тобою ... "
А в іншому вірші, "Широкий і жовтий вечірнє світло ...", звучить мелодія щастя, спокою після бурі пошуків:
Ти запізнився на багато років, Але все-таки тобі я рада. .
Пробач, що я жила засмучений І сонцю раділа мало.
Прости, прости, що за тебе Я дуже багатьох приймала.
Говорячи про музику в поезії срібного століття, не можна не зупинитися на віршах Ігоря Северяніна, короля поетів, засновника егофутурізма У маніфесті егофутурізма проголошувалася боротьба зі стереотипами, пошуки нових, сміливих образів, різноманітних ритмів і рим. Доказом цього служить приголомшливе вірш "Чари Лючіна", де в кожному слові, починаючи з назви, є буква "ч" Наведу лише перші рядки:
Лючіна сумна читала ввечері ручісто-вкрадливо,
Так чуйно відчуваючи дзюркотливий химерно чужий їй плач ...
"Кензель" нагадує своєрідною ритмікою і повтореннями блюз:
У гучному платті муаровому, в шумному плаття муаровому
По алеї вогненної ви проходите Морєва ...
Ваше плаття вишукано, ваша тальма лазуровий,
А доріжка пісочна від листя разузорена -
Точно лапи паучние, точно лик ягуаровий ...
Вірш "Серенада", що має другу назву "Хоровод рим", - це дійсно хоровод, дивно гармонійний: "у вечірньому повітрі - у ньому ніжних троянд парфуми!", "Над чистим озером - я стану мрій пером", "переспівав - росу всю перепив "," по хвилях озера - як життя без троянд сірка ", і т.д.
Вже говорилося про музику в віршах срібного століття, але ж були й вірші про музику, і їх дуже багато. Це северянінскіе "Медальйони", де є сонети про композиторів-"Шопен", "Гріг", "Візе", "Россіні", де І. Северянин говорить: "з усіх богів наібожайшіх бог - бог музики ..." і "мир музики переживе століття, коли природа глибока ". Це Ахметівська "Пісенька про пісеньці", яка. . Спочатку обпалить, Як вітерець студений, А після в серце впаде Однією сльозою солоною.
Це Гумілевський "Абиссинские пісні" з їх чудовими наспівами. Це екзотичний "Кек-уок на цимбалах" І. ФАнненского, дробовий, гучний, квапливий:
Пали дзвони тупотом, тупотом,
Стали дзвони гомоном, гомоном,
Те скликаючи,
Те зриваючись,
Те дроблячи кристал.
І нарешті, вражаюче вірш В. Маяковського "Скрипка і трошки нервово", де музичні інструменти уособлено і представлені як люди, різні, з різними характерами. В. Маяковський пропонує скрипці, як дівчині: "Знаєте що, скрипка, давайте - будемо жити разом! А? "
Як багато нового вніс срібний вік поезії в музику слова, яка величезна проведена робота, стільки створено нових слів, ритмів, що здається, відбулося єднання музики і поезії.