Поряд з універсальними міжнародними організаціями існують регіональні, членами яких є держави певного географічного району. Об'єктом діяльності таких організацій можуть бути питання в рамках регіонального співробітництва: спільна безпека, економічна, соціальна, культурна та інші сфери.
Співдружність Незалежних Держав (СНД). Ця регіональна організація була створена низкою держав з числа колишніх республік СРСР. Її установчими документами є Угода про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 р., підписану в Мінську Білоруссю, Росією та Україною, Протокол до угоди, підписаний 21 грудня 1991 р. в Алма-Аті 11 державами (всіма колишніми республіками СРСР, крім Прибалтійських і Грузії), і Алма-Атинська декларація від 21 грудня 1991 р. На засіданні Ради глав держав СНД у Мінську 22 січня 1993 р. був прийнятий Статут Співдружності (від імені Вірменії, Білорусі, Казахстану, Киргизії, Росії, Таджикистану й Узбекистану). Набрав чинності через рік після прийняття.
Цілями Співдружності є: здійснення співробітництва в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших галузях; створення загального економічного простору, забезпечення прав та основних свобод людини відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права і документами НБСЄ; співробітництво між державами-членами у забезпеченні міжнародного миру і безпеки та здійсненні роззброєння; сприяння громадянам держав-членів у вільному спілкуванні, контактах і пересування в Співдружності; взаємна правова допомога і співпраця в інших сферах правових відношенні; мирне розв'язання суперечок та конфліктів між державами Співдружності (ст. 2 Статуту СНД).
Співдружність має проводити свою діяльність на підставі загальновизнаних принципів міжнародного права (в Статуті СНД перераховані всі десять принципів Гельсінського Заключного акту). Додатково сформульовані також принципи верховенства міжнародного права в міждержавних відносинах, обліку інтересів один одного і Співдружності в цілому, об'єднання зусиль і надання підтримки один одному, духовного єднання народів держав-членів на основі поваги їх самобутності, тісної співпраці у збереженні культурних цінностей та культурного обміну.
Для розуміння правової природи СНД важливе значення мають положення Алма-Атинській декларації та Статуту про те, що Співдружність не є державою і не володіє наднаціональними повноваженнями. Це - об'єднання держав, заснований на засадах суверенної рівності всіх його членів, які є самостійними і рівноправними суб'єктами міжнародного права. У Статуті (ст. 4) визнається наявність інтересів Співдружності в цілому і визначаються сфери спільної діяльності держав-членів, сформульовані з урахуванням Мінського угоди від 8 грудня 1991 р. До них відносяться: забезпечення прав та основних свобод людини; координація зовнішньополітичної діяльності; співробітництво в формуванні і розвитку спільного економічного простору, загальноєвропейського та євразійського ринків; митна політика; співробітництво в розвитку систем транспорту і зв'язку; охорона здоров'я і навколишнього середовища; питання соціальної та міграційної політики;, боротьба з організованою злочинністю; співробітництво в галузі оборонної політики і охорони зовнішніх кордонів . Цей перелік може бути доповнений за взаємною згодою держав-членів.
Слід також звернути увагу на ст. 5 Статуту, в якій 'встановлено, що угоди, укладені в рамках Співдружності, повинні відповідати цілям і принципам Співдружності, зобов'язанням держав-членів за цим Статутом.
Наявність у Співдружності загальних цілей, загальних інтересів і загальних сфер діяльності при повазі суверенітету держав-членів дозволяє говорити про нього як про міжнародної міждержавної організації, заснованої на договорі, що визначає його правосуб'єктність та компетенцію.
Співдружність Незалежних Держав як міжнародна організація має свою специфіку. Його установчі акти і Статут дають можливість часткової участі його членів у діяльності організації. Так, ст. 10 Мінського угоди від 8 грудня 1991 р. передбачає за кожним учасником право призупиняти дію не тільки угоди в цілому, але й окремих його статей. Стаття 23 Статуту дає можливість будь-якому члену СНД заявити про свою незацікавленість в тому чи іншому питанні. Стаття 43 залишає за державами-засновниками право при ратифікації Статуту робити застереження і заяви з розділами III «Колективна безпека та військово-політичне співробітництво», IV «Запобігання конфліктам та вирішення спорів», VII «Міжпарламентське співробітництво» та ст. 28, 30-33, що стосуються Координаційно-консультативного комітету, Ради міністрів оборони і Головного командування ОЗС, Ради командувачів прикордонними військами. Економічного суду та Комісії з прав людини.
На підставі Статуту СНД різняться держави-засновники і держави - члени Співдружності. До першої категорії віднесені ті держави, які підписали і ратифікували Угоду про створення СНД від 8 грудня 1991 р. і Протокол до неї від 21 грудня 1991 р. до моменту прийняття Статуту СНД, а саме Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан , Туркменістан, Узбекистан, Україну (підписали, але не ратифікували Алматинський угоди Азербайджан і Молдова).
Державами - членами СНД слід вважати ті держави, які взяли на себе зобов'язання за Статутом СНД протягом року після його затвердження. Україна і Туркменістан Статут СНД не ратифікували і є державами-учасниками. Прийом до СНД відкритий для всіх держав, які поділяють її цілі та принципи і приймають на себе зобов'язання, що містяться в Статуті, шляхом приєднання до нього за згодою всіх держав-членів. Передбачається також можливість участі держав в окремих видах діяльності Співдружності на правах асоційованих членів.
Статутом СНД передбачена досить складна структура. Вищим органом Співдружності є Рада глав держав (РГД), в якому на вищому рівні представлені всі держави-члени (ст. 21). Рада уповноважена обговорювати і вирішувати принципові питання, пов'язані з діяльністю учасників СНД у сфері їх спільних інтересів, перерахованих у ст. 4 Статуту. Рада збирається на засідання два рази на рік і може проводити позачергові засідання за ініціативою однієї з держав-членів.
Рада глав урядів (РГУ) координує співпрацю органів виконавчої влади членів СНД в економічній, Соціальної та інших сферах спільних інтересів (ст. 22). Він збирається на засідання чотири рази на рік і може проводити позачергові засідання за ініціативою уряду однієї з держав-членів.
Рішення обох Рад приймаються консенсусом. Будь-яка держава може заявити про свою незацікавленість в тому чи іншому питанні, що не повинно перешкоджати ухваленню рішення.
Відповідно до Статуту, обидві Ради можуть проводити спільні засідання. Кожен з Рад може створювати робочі та допоміжні органи як на постійній, так і на тимчасовій основі. Ці органи формуються з представників держав-членів, наділених відповідними повноваженнями. Крім того, Статутом СНД передбачені наради керівників відповідних державних органів для вирішення питань співробітництва в окремих областях і розробки рекомендацій для РГД і СДП.
Третім органом у структурі СНД є Рада міністрів закордонних справ (РМЗС), який діє на основі рішень РГД і РГУ (ст. 27). РМЗС здійснює координацію зовнішньополітичної діяльності держав-членів, включаючи їх діяльність в міжнародних організаціях, і проводить консультації з питань світової політики, що представляють взаємний інтерес.
Постійно діючим виконавчим і координуючим органом Співдружності є Координаційно-консультативний комітет (ст. 28). Він складається з постійних повноважних представників, по два від кожної держави - члена СНД, і Координатора Комітету, призначуваного Радою глав держав. Комітет виробляє і вносить пропозиції з усіх питань діяльності Співдружності, сприяє реалізації домовленостей щодо конкретних напрямків економічних взаємин, сприяє роботі всіх органів Співдружності.
Для організаційно-технічного забезпечення роботи всіх органів Співдружності при Координаційно-консультативному комітеті створено Секретаріат, очолюваний Координатором Комітету. Місцеперебування Секретаріату та Комітету - Мінськ (Білорусь).
Статутом СНД передбачено також ряд органів, що знаходяться в структурі Ради глав держав. Це - Рада міністрів оборони, який є органом РГД з питань військової політики та військового будівництва держав-членів. Передбачено також створення Головного командування Об'єднаних Збройних Сил, покликаного здійснювати керівництво Об'єднаними Збройними Силами, а також групами військових спостерігачів і колективними силами з підтримки миру в Співдружності.
Рада командувачів Прикордонними військами є органом РГД з питань охорони зовнішніх кордонів держав-членів і забезпечення стабільного становища на них.
Особливе положення в структурі Співдружності займає Економічний суд, завданням якого є забезпечення виконання економічних зобов'язань у рамках Співдружності. Суд покликаний вирішувати спори, що виникають при виконанні економічних зобов'язань, а також інші спори, віднесені до її відання угодами держав-членів. Крім того, він має право тлумачити положення угод та інших актів СНД з економічних питань. Суд здійснює свою діяльність відповідно до Угоди про статус Економічного суду та Положенням про нього від 6 липня 1992 р., а також Регламентом Економічного суду від 6 липня 1994
Комісія з прав людини є консультативним органом Співдружності, покликаним спостерігати за виконанням зобов'язань з прав людини, взятим на себе державами-членами в рамках Співдружності. Вона діє на підставі Положення, затвердженого РГД 24 вересня 1993
Статутом СНД передбачено також створення органів галузевого співробітництва, які можуть засновуватися на основі угод держав-членів про співпрацю в економічній, соціальній та інших областях. Вже створено чимало таких органів, наприклад Рада керівників зовнішньоекономічних відомств, Рада з питань залізничного транспорту, Міждержавна рада по космосу. Електроенергетична рада, Міждержавна екологічний рада та ін
Міжпарламентська асамблея була створена на підставі Угоди керівників Верховних Рад (парламентів) держав - учасниць СНД від 27 березня 1992 р. У Статуті СНД їй присвячено розділ VII, тоді як інші органи СНД визначені в розділі VI. Проте вже в Конвенції про Міжпарламентську асамблею держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав від 26 травня 1995 року Асамблея визначена як міждержавний орган Співдружності, тобто за нею визнаний статус органу СНД.
Міжпарламентська асамблея складається з парламентських делегацій держав-учасників, які обираються або призначаються парламентами цих держав з числа своїх членів відповідно до внутрішніх регламентів та процедур. Глави парламентських делегацій утворюють Раду Асамблеї, що вибирає зі свого складу голову Ради. На сесіях Міжпарламентської асамблеї, що скликаються не рідше двох разів на рік, головують по черзі керівники парламентських делегацій.
Міжпарламентська асамблея обговорює питання співпраці держав-учасників у різних областях і направляє рекомендації з цих питань Раді глав держав та / або Раді глав урядів, іншим органам СНД. Їй відведена важлива роль у зближенні законодавств держав-учасниць шляхом розробки типових (модельних) законодавчих актів, прийняття рекомендацій щодо синхронізації процедур ратифікації (затвердження) парламентами держав - учасниць СНД договорів (угод), укладених у рамках СНД, а також інших міжнародних договорів, участь в яких держав Співдружності є досить бажаним для досягнення їхніх загальних цілей. Вона уповноважена приймати рекомендації щодо приведення законодавства держав-учасників у відповідність до положень міжнародних договорів, укладених в рамках СНД. Місцеперебування Міжпарламентської асамблеї - Санкт-Петербург.
За час існування Співдружності Незалежних Держав у його рамках прийнято багато важливих рішень, підписано понад 200 договорів, конвенцій та угод. Однак діяльність організації ще недостатньо ефективна. Разом з тим треба відзначити, що певних успіхів домоглися у своїй діяльності Економічний суд. Комісія з прав людини. Робляться кроки в галузі економічної інтеграції (див. гл. VIII), по створенню системи колективної безпеки (див. гл. XV).
Міжнародні неурядові організації: поняття і роль
Міжнародна неурядова організація (МНПО) - це об'єднання національних громадських організацій, спілок, груп та окремих осіб з різних держав, створене з метою сприяння міжнародному співробітництву в політичній, економічній, культурній, науково-технічній та інших сферах діяльності людини; це організація, установа не на підставі міжурядової угоди і не ставить на меті вилучення комерційного прибутку.
Перші такі організації почали з'являтися ще в XIX столітті, але їх чисельність суттєво зросла у другій половині XX століття. В даний час їх налічується більше 4 тис., і число їх продовжує зростати. Надзвичайно зросли і роль МНПО, їх вплив на міжнародні відносини, на розвиток і вдосконалення міжнародного права.
МНПО підтримують зв'язки з міжнародними міжурядовими організаціями, отримуючи при них консультативний статус. У системі ООН такий статус надають як сама ООН, так і всі її спеціалізовані організації, за винятком Всесвітнього поштового союзу. Відносини ООН з МНПО регламентуються резолюцією ЕКОСОР 1296 від 23 травня 1968 р. «Заходи з консультацій з неурядовими організаціями». Встановлено дві категорії консультативного статусу: I - загальний консультативний статус і II - спеціальний консультативний статус. Ведеться також Список (або Ростер) міжнародних неурядових організацій, які підтримують зв'язки з ЕКОСОР. Та чи інша категорія консультативного статусу надається МНПО в залежності від її міжнародного авторитету і зацікавленості ЕКОСОР у співпраці з нею. Категорія I надається організаціям, сфера діяльності яких найбільшою мірою стикається з компетенцією ЕКОСОР. Категорія II надається МНПО, пов'язаних лише з окремими галузями діяльності ЕКОСОР. Нарешті, до Списку включаються МНПО, які не ввійшли в ці дві категорії, але готові надати Раді допомогу в його роботі.
Найбільший обсяг прав мають організації I категорії. Тільки вони можуть пропонувати питання для розгляду їх у якості пунктів порядку денного ЕКОСОР і робити по ним усні заяви. Всі організації, які отримали той чи інший статус або включені до Списку, можуть вносити пункти до порядку денного допоміжних органів ЕКОСОР і виступати в них з усними заявами, направляти спостерігачів на засідання ЕКОСОР і його органів, подавати письмові заяви, здійснювати спеціальні дослідження і готувати відповідні документи , коли це входить в їх компетенцію. Однак організації, що входять до Списку, можуть направляти своїх спостерігачів не на всі засідання, а тільки на ті, де обговорюються питання, що мають до них відношення. Письмові заяви вони можуть робити тільки на прохання Генерального секретаря ООН.
Близько 1600 МНПО, що активно працюють в галузі економічного і соціального розвитку, мають консультативний статус в ЕКОСОР, а ще близько 1500 організацій, що представляють інтерес для ООН, входять до Списку.
У 1996 році ЕКОСОР прийняла резолюцію 1996/31 про консультативних відносинах між ООН і неурядовими організаціями, оновивши тим самим резолюцію 1296. У ній передбачено три нових моменти: визнання важливості національних, регіональних та субрегіональних неурядових організацій та збільшення їх числа; розширення ролі Комітету з неурядовим організаціям, що існує при ЕКОСОР;
прийняття стандартних правил участі неурядових організацій у міжнародних конференціях ООН та в процесі підготовки до них. В іншій своїй резолюції 1996/297 ЕКОСОР рекомендував, щоб Генеральна Асамблея вивчила питання про участь неурядових організацій у всіх областях діяльності ООН.
З спеціалізованих установ найбільш тісно співпрацює з МНПО ЮНЕСКО, яка встановлює три категорії консультативного статусу: А - консультативна і співпрацює:, В - інформаційна та консультативна і С - категорія взаємної інформації. Передбачена можливість самій ЮНЕСКО створювати МНПО, а також надавати їм фінансову допомогу.
Консультативні зв'язку МНПО встановлюють також з регіональними міжурядовими організаціями. Наприклад, при Раді Європи понад 350 МНПО мають консультативний статус.
Вплив МНПО на діяльність міжурядових організацій, їх роль у міжнародних відносинах і міжнародному праві проявляється в різних формах. Назвемо деякі з них.
Інформаційна. МНПО регулярно направляють загальну і приватну інформацію державам і міжурядовим організаціям і їх органам у сфері своєї діяльності. Вони також поширюють інформацію, отриману від міжурядових організацій. Особливо важливу роль відіграють МНПО у поширенні знань про права людини.
Консультативна. МНПО дають поради та консультації організаціям, особам, групам осіб на їх прохання.
Правотворча. МНПО традиційно беруть участь у правотворчому процесі, впливаючи на позицію держав, розробляючи проекти угод. Такі проекти часто передаються на розгляд держав і міжурядових організацій. Деякі МНПО спеціально займаються неофіційною кодифікацією міжнародного права, наприклад Гаазький інститут міжнародного права. Велику роль у кодифікації міжнародного гуманітарного права відіграє Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ), за активної участі якого були розроблені Женевські конвенції 1949 року про захист жертв війни і Додаткові протоколи до них.
Контрольна. Все більше зростає роль МНПО щодо забезпечення дотримання норм міжнародного права і відповідного контролю. Як приклад можна відзначити діяльність МКЧХ, основне завдання якого полягає у спостереженні за виконанням норм міжнародного гуманітарного права. Ряд МНПО, що діють в області прав людини і демократії, наприклад Міжнародна амністія. Міжнародна федерація прав людини, Міжнародна комісія юристів, контролюють дотримання міжнародних стандартів з прав людини. Подібні ж контрольні функції виконують МНПО в області охорони навколишнього середовища, наприклад Міжнародний Зелений Хрест.
Слідча. МНПО неодноразово створювали спеціальний слідчі комісії. Так, з ініціативи Міжнародної асоціації юристів-демократів були створені Міжнародна комісія з розслідування злочинів США в Індокитаї (у 1970 р.), Міжнародна комісія з розслідування злочинів Ізраїлю на окупованих арабських територіях. В останні роки ряд МНПО, наприклад Міжнародна амністія, створювали спеціальні слідчі комісії для розслідування стану з правами людини в Чилі, Руанді, Гаїті.
На думку більшості юристів, МНПО не є суб'єктами міжнародного права, але повинні здійснювати свою діяльність, виходячи з його принципами і нормами. Усередині держав правовий статус МНПО визначається національним законодавством. За ними і міжнародним персоналом МНПО визнаються певні привілеї й імунітету.