Двічі Герой Радянського Союзу, льотчик-космонавт СРСР, лауреат Державної премії РФ, доктор технічних наук, професор
Народився 11 листопада 1946 року в Москві. Батько - Соловйов Олексій Сергійович (1918-1977), військовий льотчик, учасник Великої Вітчизняної війни. Після закінчення Військово-повітряної академії імені М.Є. Жуковського був льотчиком-випробувачем. Мати - Соловйова (Докукіна) Наталія Володимирівна (1922-1997), закінчила механіко-математичний факультет МДУ імені М. В. Ломоносова, викладала на кафедрі математики та обчислювальної техніки Московського технологічного інституту легкої промисловості. Дружина - Соловйова Олена Юріївна (1946 р. нар.), Старший інженер НДІ прикладної фізики. Син - Соловйов Сергій Володимирович (1970 р. нар.), Кандидат технічних наук, начальник сектору аналізу супутників зв'язку РКК "Енергія". Дочка - Соловйова Марія Володимирівна (1981 р. нар.), Студентка юридичного факультету МГУ імені М. В. Ломоносова.
Бажання пов'язати свою долю з космосом проявилося у Володимира Соловйова, коли він, випускник енергомашинобудівного факультету МВТУ імені Н.Е. Баумана (1964-1970), фахівець в області вакуумної техніки електрофізичних установок, прийшов на переддипломну практику в Центральне КБ експериментального машинобудування (ЦКБЕМ, нині РКК "Енергія" імені С. П. Корольова), де в той час йшла посилена підготовка до польоту на Місяць.
Темою дипломного проекту Соловйова стало створення виконавчих органів системи орієнтації місячної кабіни. Надалі разом з іншими молодими інженерами він займався проектуванням виконавчих органів для рухової установки системи орієнтації та причалювання космічного корабля, а потім - розробкою системи його дозаправки паливом за програмою побудови довгострокової орбітальної станції. Коли система була виготовлена в металі і пройшла всілякі випробування, Соловйову було доручено навчати роботі з нею космонавтів. Так у 1972-1973 роках відбулося його перше знайомство з представниками цієї професії.
"Учнями" Соловйова виявилися льотчики-космонавти, що проходили підготовку до польотів на орбітальну станцію "Салют-7". Серед них - Валерій Рюмін, Володимир Коваленок, Володимир Джанібеков, Олександр Іванченков, Георгій Гречко та інші. Близько спілкуючись з ними, Володимир Соловйов і сам загорівся бажанням злітати в космос. Доля виявилася до нього прихильною, подарувавши унікальну можливість перевірити, як земні задумки конструктора реалізуються в космосі.
Сталося це, однак, лише через 15 років. А поки Володимир Соловйов продовжував наукові дослідження в стінах ЦКБЕМ: з серпня 1973 року він працював інженером-конструктором в різних відділах ЦКБЕМ і займався створенням системи виконавчих органів двигунів орієнтації для місячних орбітальних і посадочних кораблів, розробляв бортдокументацію по об'єднаної рухової установки й системі дозаправки.
На початку грудня 1978 року Владимир Соловйов за рекомендацією Державної мандатної (міжвідомчої) комісії був зарахований до загону космонавтів НВО "Енергія" на посаду космонавта-випробувача. Почалися роки напруженої підготовки до космічних польотів і одночасно наукових вишукувань в НВО "Енергія".
У вересні 1981 року Володимир Соловйов піднявся на чергову сходинку у складній ієрархічній драбині КБ, ставши заступником начальника відділу. Паралельно він пройшов підготовку до польоту на орбітальній станції "Салют-7" за радянсько-французькою програмою експедиції відвідин як бортінженер другого екіпажу (разом з Л. Кизим і П. Бодрі). Потім у червні 1982 року був дублером бортінженер космічного корабля "Союз Т-6" А. Іванченкова, а з вересня 1982 проходив підготовку в якості бортінженера основного екіпажу експедиції відвідин орбітальної станції "Салют-7" (разом з Л. Кизим і І. Вовком). Однак у травні 1983 року через невдалого польоту корабля "Союз Т-8" подальша програма польотів була змінена, а Леонід Кизим з Володимиром Соловйовим переведені на підготовку до тривалого польоту за програмою основної експедиції на орбітальній станції "Салют-7".
26 вересня 1983 В.А. Соловйов був дублером бортінженера Г. Стрекалова під час невдалого запуску корабля "Союз Т10-1". З жовтня 1983 року по січень 1984 року він пройшов чергову підготовку до польоту в космос - на цей раз по програмі третьої основної експедиції орбітальної станції "Салют-7" в якості бортінженера першого екіпажу. І, нарешті, довгоочікуваний політ у космос відбувся.
В якості бортінженера екіпажу третьою основною експедиції В. Соловйов (разом з Л. Кизим і О. Атьковим) 8 лютого 1984 стартував на космічному кораблі "Союз Т-10", який доставив екіпаж на орбітальну станцію "Салют-7". У ході свого польоту, що тривав 236 доби 22 години 49 хвилин, він зробив 6 виходів у відкритий космос загальною тривалістю 22 години 50 хвилин для встановлення додаткової сонячної батареї та ремонту об'єднаної рухової установки станції. За час польоту на орбітальній станції йому довелося працювати спільно з двома експедиціями відвідування.
Після закінчення польоту Володимир Соловйов продовжив роботу в НВО "Енергія" в якості начальника відділу. У березні 1985 року його призначили заступником керівника комплексу. Залишаючись космонавтом-випробувачем 2-го класу, він вів роботи по підготовці до управління орбітальним комплексом "Мир" і одночасно проходив підготовку до польоту за програмою першої основної експедиції на орбітальній станції "Мир" та за програмою експедиції відвідин на станції "Салют-7" як бортінженер першого екіпажу.
Другий раз В. Соловйов стартував у космос разом з Л. Кизим 13 березня 1986 на космічному кораблі "Союз Т-15". Тривалість польоту склала 125 діб. У ході експедиції склалася незвичайна ситуація: у космосі опинилися відразу дві орбітальні станції. Одна з них, "Салют-7", повинна була завершити політ, друга, "Мир" - почати. Екіпаж Кизим - Соловйов виявився першим на новій орбітальної станції "Мир". Космонавти виконали розконсервацію базового блоку станції "Мир", прийняли і розвантажили два кораблі "Прогрес", встановили привезене устаткування на новій станції, таким чином підготувавши її до польоту в безпілотному режимі.
Потім вони відправилися на станцію "Салют-7". Ще на Землі перед космонавтами було поставлено завдання перенести з "Салюту" на "Мир" все обладнання та інші цінні предмети, які могли б стати в нагоді в подальшій роботі. У результаті Соловйовим і Кизим було перенесено понад 800 кілограмів вантажів, а багато чого з того, що їм вдалося тоді "врятувати", літало на станції "Мир" аж до самого її затоплення.
На станції "Салют-7" Володимир Соловйов зробив два виходи у відкритий космос загальною тривалістю 8 годин 50 хвилин для розгортання та випробування розсувний ферми. Йому і його командиру належить ряд світових рекордів у сфері пілотованої космонавтики, офіційно зареєстрованих Міжнародної авіаційної федерацією. Один з них - унікальний: у ході польоту екіпаж вперше в світі здійснив межорбітальний переліт на кораблі "Союз Т-15" з одного орбітальної станції ("Світ") на іншу ("Салют-7") і назад. І все це за 2,5 доби.
Після завершення експедиції з 1986 року В.А. Соловйов став керівником комплексу. У квітні 1988 року його призначили керівником польоту орбітального комплексу "Мир" і одночасно керівником комплексу льотно-космічних випробувань НВО "Енергія" імені С. П. Корольова. Одночасно він займався створенням методології та практичною реалізацією розроблених методів управління польотом складних орбітальних комплексів.
Як керівнику польоту орбітального комплексу "Мир" В.А. Соловйову доводилося безперервно вести керований політ, практично без пауз. На орбіті майже завжди знаходився літаючий екіпаж (зі своїми психологічними особливостями, проблемами і своїм баченням програми польоту), і підготовка до нових об'єктів управління здійснювалася на тлі польоту станції.
Орбітальний комплекс "Мир" - орбітальна станція третього покоління. Кількість об'єктів управління на станції безперервно зростала (нові модулі з великою кількістю працюючих систем, пристикувався транспортні кораблі "Союз" і "Прогрес"), що призводило до збільшення числа можливих відмов. Експлуатація орбітального комплексу зажадала розробки нових методів управління космічними польотами та розвитку служби управління. У результаті виконаних під керівництвом і за безпосередньої участі В.А. Соловйова в цей період часу досліджень була створена принципово нова система управління тривалими космічними польотами, яка опинилася в стані сприймати, обробляти і передавати по великій кількості каналів зв'язку величезні масиви цифрової інформації, а також видавати керуючі впливу на постійно зростаючу кількість об'єктів управління. При цьому вдалося уникнути істотного зростання кількості помилок. Досить активно застосовувалися методи математичного моделювання, що дозволяло у всеозброєнні зустрічати кожен знову з'являється об'єкт управління.
Створені та успішно відпрацьовані колективом фахівців Центру управління польотом (ЦУП) методологія та основні принципи управління космічними системами, подібними станції "Мир", дозволили здійснити не має аналогів у світі 15-річний політ орбітального комплексу і протягом всього терміну його існування ефективно виконувати на ньому наукові та прикладні дослідження та експерименти.
Цей досвід успішно впроваджується в практику робіт по проекту Міжнародної космічної станції (МКС). Сам В.А. Соловйов з грудня 1998 року є заступником директора програми МКС з управління.
У січні 1999 року він одночасно був призначений і керівником польоту безпілотних космічних апаратів нового покоління - супутників зв'язку серії "Ямал", створених в РКК "Енергія". При їх експлуатації широко використовується досвід, накопичений за довгі роки роботи з орбітальним комплексом "Мир". Крім того, В.А. Соловйов очолює науково-дослідні роботи з розгінним блокам, зокрема за програмою "Морський старт".
Досвід розробки та практичного використання методів управління польотом орбітального комплексу "Мир" був узагальнений у докторській дисертації В.А. Соловйова, захищеної ним у 1995 році, і роботі, відзначеної Державної премії Російської Федерації за 1999 рік. На базі виконаних професором В. А. Соловйовим досліджень був підготовлений і складений курс лекцій з управління космічними польотами, який з 1995 року читається їм в МГТУ імені Н.Е. Баумана.
В. О. Соловйов - автор і співавтор багатьох наукових праць і публікацій, найбільш важливими з яких є: "Людина в космічному просторі" (1987), "Розробка методів управління польотом в пілотованих програмах" (1995), "Управління польотом орбітальної станції" Світ "(у співавт. з В. Д. Благова, 1994)," Управління польотами космічних кораблів і орбітальних станцій "(у співавт. з В. В. Рюміним, М. М. Рукавішникових, М. Ю. Бєляєвим, 1994) , "Optimization of control of space investigations of" Gamma "project" (у співавт. з В. В. Рюміним, М. Ю. Бєляєвим, Д. Н. Стерновим, В. П. Тесленко, 1989), "Наукові дослідження на багатоцільовий орбітальному комплексі "Мир" "(у співавт. з В. В. Рюміним, Г. М. Стрекалова, М. Ю. Бєляєвим, 1989).
Льотчик-космонавт СРСР В.А. Соловйов двічі удостоєний звання Героя Радянського Союзу (1984, 1986). Він нагороджений двома орденами Леніна (1984, 1986), орденом Пошани (1996), орденами Почесного Легіону (Франція, 1982), "Кирті Чакра" (Індія, 1985), "Срібна зірка" (Сирія, 1987), а також відзначений Великий золотою медаллю "Космос" Міжнародної авіаційної федерації (ФАІ) і золотою медаллю імені К.Е. Ціолковського Академії наук СРСР (1987).
Володимир Олексійович любить природу, ліс, походи за грибами, риболовлю, водні види спорту, зокрема плавання на байдарці, захоплюється гірськими лижами.