Собівартість промислової продукції

· Сировина та матеріали;
· Поворотні відходи
· Покупні вироби, напівфабрикати і послуги виробничого характеру сторонніх організацій, підприємств;
· Паливо й енергія;
· Витрати на оплату праці виробничих робітників;
· Додаткова заробітна плата виробничих робітників;
· Відрахування на соціальне страхування;
· Витрати на утримання та експлуатацію устаткування;
· Загальновиробничі витрати;
· Загальногосподарські витрати;
· Втрати від браку;
· Інші виробничі витрати;
· Позавиробничі (комерційні) витрати.
2. За характером участі в створенні продукції (робіт, послуг) виділяють:
· Основні витрати, безпосередньо пов'язані з процесом виготовлення продукції, зокрема, витрати сировини, основних матеріалів і комплектуючих, палива і енергії, заробітну плату виробничих робітників і т.д.;
· Накладні витрати, тобто витрати з управління та обслуговування виробництвом - цехові, загальнозаводські, позавиробничі (комерційні), втрати від браку.
3. За змінності в залежності від обсягів виробництва. Витрати, які змінюються (збільшуються чи скорочуються) пропорційно до зміни обсягу продукції, називають умовно-змінними. Витрати, які залишаються незмінними, і величина їх не пов'язана із зростанням скорочення вироблення продукції, називають умовно-постійними. Дана класифікація витрат необхідна при плануванні виробництва, а також при аналізі фінансово-господарської діяльності підприємства.
4. За способом віднесення на виробництво. Дуже часто при калькулюванні собівартості продукції неможливо точно визначити, якою мірою ті чи інші витрати можуть бути віднесені на той чи інший вид продукції. У зв'язку з цим всі витрати підприємства поділяються на прямі, які можуть бути безпосередньо віднесені на даний вид продукції (робіт, послуг), і непрямі, які пов'язані з виробництвом багатьох виробів, як правило, це всі інші витрати підприємства.
1.3 Методика складання кошторисів непрямих витрат та їх включення до собівартості
При розрахунково-аналітичному методі визначення собівартості одиниці продукції, прямі витрати на одиницю продукції визначаються нормативним розрахунком, а непрямі - розподіляються пропорційно прийнятій базі.
Калькуляція складається на всі види продукції (робіт, послуг). При складанні калькуляції витрати діляться на прямі і непрямі. Прямі витрати бувають двох видів: прямі матеріальні і прямі трудові. Прямі матеріальні включаються до собівартості на основі встановлених норм витрат і цін на даний вид ресурсу.
Основна зарплата виробничих робітників визначається виходячи з діючих норм праці (виробітку, часу) і відрядних розцінок (при відрядній оплаті праці) або нормативних ставок оплати - годинної тарифної ставки (при погодинній оплаті праці). Нарахування на зарплату (відрахування у позабюджетні фонди) визначаються шляхом множення суми основної та додаткової зарплати на чинну у розрахунковому періоді норматив відрахувань у позабюджетні фонди, і діленням результату на 100%.
Після визначення і включення до собівартості прямих витрат визначаються непрямі витрати, які розподіляються між усіма видами продукції пропорційно обраній базі. Вибір способу розподілу непрямих витрат залежить від технологічних, організаційних та інших особливостей. Спосіб розподілу непрямих витрат має бути відображений в обліковій політиці.
Цехові, загальновиробничі витрати можуть бути розподілені або в співвідношенні прямих матеріальних або трудових витрат, або в частці витрат на утримання та експлуатацію устаткування.
Загальногосподарські витрати, як правило, розподіляють:
· У співвідношенні прямих трудових витрат;
· Пропорційно чисельності працюючих;
· Пропорційно вартості основних фондів;
· Пропорційно розміру виручки, отриманої від кожного виду діяльності.
Комерційні (позавиробничі) витрати розподіляються у співвідношенні їх виробничої собівартості.
Для визначення обсягу непрямих витрат попередньо розробляються кошторису витрат: за змістом і експлуатації устаткування, загальновиробничих, загальногосподарських, позавиробничих витрат. Потім визначається коефіцієнт розподілу витрат пропорційно прийнятій базі, який показує витрати на 1 карбованець зарплати, витрати по утриманню та експлуатації обладнання або собівартості і т.д.
Для того щоб визначити непрямі витрати на одиницю продукції (робіт, послуг), необхідно отриманий коефіцієнт розподілу помножити на прийняту базу на одиницю продукції (робіт, послуг).
Для того щоб визначити непрямі витрати на випуск в цілому, необхідно коефіцієнт розподілу помножити на прийняту базу на одиницю продукції (робіт, послуг) і кількість виготовлених за розрахунковий період робіт, послуг, продукції.
1.4 Розрахунок зниження собівартості продукції
Обсяг виробництва при незмінній вартості матеріальних і трудових ресурсів збільшується тільки в результаті зниження собівартості. Розробка плану організаційно-технічних заходів щодо використання внутрішньовиробничих резервів грунтується на результатах аналізу їхніх джерел і факторів, що впливають на техніко-економічні показники. До найбільш важливих джерел резервів слід віднести зниження матеріальних витрат і підвищення продуктивності праці. З усього різноманіття факторів, що впливають на техніко-економічні показники, до укрупнених груп можна віднести: підвищення технічного рівня виробництва, поліпшення організації виробництва і праці, зміна обсягу і структури номенклатури продукції, що випускається, підвищення частки кооперованих постачань і т.д.
Зниження матеріаломісткості, або матеріальних витрат, - один з найважливіших джерел розвитку економіки. Матеріал підвищеної якості, прокат, задовольняє вимогам розмірних характеристик, професійне зростання робітників-верстатників - всі ці фактори безпосередньо впливають на рівень використання металу, що сприяє зниженню собівартості продукції, що випускається і досягненню економії, величина якої може бути розрахована за наступною формулою:
Е _м = (Н _про Ц _о / До _мо - Н ₁ Ц ₁ / До _М1) Q,
де Е _м - економія поточних витрат виробництва на сировину, матеріали, паливо;
Н _о, Н ₁ - норми витрат матеріалу до і після проведення заходу;
Ц _о, Ц ₁ - ціна одиниці сировини, матеріалу, палива до і після проведення заходу;
До _мо, К _м1 - коефіцієнт використання матеріальних ресурсів до і після проведення заходу;
Q - річний обсяг виробництва.
Продуктивність праці, тобто його результативність і ефективність, виміряється трудомісткістю (часом, витраченим на виробництво одиниці продукції) і виробленням (кількістю продукції, виробленої за певний проміжок часу). У результаті зниження трудомісткості економія досягається за рахунок зменшення витрат на оплату праці з урахуванням додаткової заробітної плати та відрахувань на соціальне страхування у розрахунку на одиницю продукції, скоректованих на новий обсяг виробництва:
Е _зн = (t _про Ч _о / До _{вносять} - t ₁ Ч ₁ / До _вн1) До _д До _стор Q _1,
де t _о, t ₁ - трудомісткість одиниці виробу до і після проведення заходу в нормо-годинах;
Ч _о, Ч ₁ - середньогодинна тарифна ставка до і після проведення заходу;
До _д, До _стр - коефіцієнти, що враховують додаткову заробітну плату і відрахування на соціальне страхування;
Q ₁ - новий обсяг виробництва.
Економія на амортизаційних відрахуваннях в результаті поліпшення використання часу роботи обладнання може бути визначена за формулою:
Е _ам = [ЦН _а (Q _н - Q _ст)] / Q _ст,
де Ц - первісна вартість обладнання;
Н _а - норма амортизації;
Q _н, Q _ст - обсяг випуску продукції при новому та старому рівні використання часу роботи обладнання.
Економія на умовно-постійних витратах розраховується за формулою:
Е _уп = З _уп / Q _ст (ΔQ _тр + ΔQ _ісп)
де З _уп - умовно-постійні витрати;
Q _ст - обсяг виробництва до проведення заходу по підвищенню продуктивності праці і поліпшення використання обладнання;
ΔQ _тр - приріст обсягу виробництва в результаті зростання продуктивності праці;
ΔQ _в - приріст обсягу виробництва в результаті підвищення рівня використання часу роботи обладнання.
При розробці перспективних планів зниження собівартості широко використовується індексний метод. У цьому випадку зниження собівартості в результаті використання внутрішньовиробничих джерел визначається як сума часток зниження собівартості продукції або витрат на 1 грн. товарної продукції, забезпечуваного кожним джерелом:
_k
a _cc = A ₁ + a ₂ + ... + a _i = Sa _i
де a _i - Частка зниження собівартості продукції або витрат на 1 грн. товарної продукції i-го джерела;
k - кількість внутрішньовиробничих джерел, i = 1, 2, 3 ... k.
Наприклад, зниження собівартості або витрат на 1 грн. товарної продукції в результаті зростання продуктивності праці може бути розрахована за формулою:
a _з = (1 - J _з / J _пр) q _з,
де a _з - частка зниження витрат на 1 грн. товарної продукції або собівартості;
J _з, J _пр - індекс зростання заробітної плати та продуктивності праці (відношення заробітної плати та продуктивності праці в наступному році до заробітної плати та продуктивності праці в попередньому);
q _з - частка заробітної плати в собівартості (або витрат на 1 грн.) товарної продукції.
Економія в абсолютному вираженні дорівнює:
Е = З a _cc або Е = З _тп a _{c с,}
де С - собівартість товарної продукції;
З _тп - витрати на 1 крб. товарної продукції.
Приклад. Розглянемо індексний метод розрахунку зниження собівартості з внутрішньовиробничих джерел. За три роки випуск товарної продукції на підприємстві збільшився в 1,6 рази, питома вага порівнянної продукції склав 78,1%, продуктивність праці в середньому зросла на 40%, середня заробітна плата - на 30%, питома вага постійної частини цехових витрат b _{п . год} - на 25%, загальнозаводських b _п.З-на 80%, умовно-постійні витрати - на 20%, умовно-змінні - на 40%, втрати від шлюбу ліквідовані повністю.
Слід визначити загальний відсоток зниження собівартості порівнянної товарної продукції в t + 3-му році за нормами t-го і t + третього років.
Складемо допоміжну таблицю 1.

Таблиця 1
Розрахунок зниження собівартості порівнянної продукції

Статті витрат	Собівартість товарної продукції за цінами t-го року, тис. руб.	Структура собівартості в t-му році,%	Порівнянна товарна продукція в t +3- му році за нормами і цінами, тис. руб.		Економія, тис. руб.	Зниження собівартості порівнянної товарної продукції,%
			t	t +3
Основні матеріали	100,0	33,3	125,0	125,0	-	-
Допоміжні матеріали	8,0	2,6	10,0	10,0	-	-
Паливо технологічне	2,0	0,7	2,5	2,5	-	-
Енергія технологічна	4,0	1,4	5,0	5,0	-	-
Основна і додаткова заробітна плата виробничих робітників	30,0	10,0	37,5	34,8	2,7	0,7
Цехові витрати	100,0	33,3	125,0	109,4	15,6	4,2
Загальнозаводські витрати	40,0	13,3	50,0	41,0	9,0	2,4
Втрати від браку	16,0	5,4	20,0	-	2,0	5,3
Разом	300,0	100,0	375,0	327,3	47,3	12,6

Порівнянна товарна продукція (графа 4) у t-му році розраховується шляхом множення собівартості товарної продукції за цінами t-го року (графа 2) на обсяг випуску і питома вага порівнянної товарної продукції. Наприклад, за основними матеріалами їх вартість у t-му році за цінами t + 3-го року складе:
З _{м t} = (З _{м t} tpПТ а _ср) / 100 = (100 * 1 * 6 * 78,1) / 100 = 125 тис. руб.
Аналогічно розраховується інші статті витрат. Зниження собівартості та економія по заробітній платі визначаються за формулою:
a _з = (1 - J _з / J _пр) q = (1 - 1,3 / 1,4) 0,1 = 0,714%,
Е _з = 37,5 * 0,00714 = 2,7 тис. руб.
Цехові витрати: умовно-постійні - З _ц.пс = З _цех b _п.ч = 100 * 0,25 = 25 тис. руб.; Умовно-змінні - З _ц.пр = З _цех (1 - b _п.ч) = 100 - (1 - 0,25) = 75 тис. руб.
Загальнозаводські витрати: умовно-постійні - З _з.пс = З _з b _пз = 40 * 0,8 = 32 тис. руб.; Умовно-змінні - З _з.пр = З _з (1 - b _пз) = 40 (1 - 0,8) = 8 тис.
Зниження собівартості постійної частини цехових і загальнозаводських витрат складе:
a _ц.з = 1 - J _у / J _о = 1 - 1,2 / 16 = 0,25%
де J _у - індекс зростання витрат на управління цехом або заводом;
J _о - індекс зростання обсягу виробництва.
Зниження собівартості змінної частини цехових і загальнозаводських витрат дорівнює:
a _з = 1 - 14 / 16 = 0,25 = 12,5%
Тоді сума економії цехових витрат за постійною частини:
Е _ц.пс = (З _ц.пс a _ц) / 100 = (25 * 25) / 100 = 6,25 тис. руб.
А сума економії цехових витрат по перемінної частини:
Е _ц.пр = (З _ц.пр a _з) / 100 = (7,5 * 1,25) / 100 = 9,375 тис. руб.
  Загальна економія:
Е _ц = Е _ц.пс + Е _ц.пр = 6,25 + 9,375 = 15,625 тис. руб.
Сума економії загальнозаводських витрат:
за постійною частини:
Е _з.пс = (З _з.пс a _з) / 100 = (32 * 25) / 100 = 8,0 тис. руб.
по перемінної частини:
Е _з.пр = (З _з.пр a _з) / 100 = (8 * 12,5) / 100 = 1,0 тис. руб.
Загальна економія:
Е _о.з = Е _з.пс + Е _з.пр = 8,0 + 1,0 = 9,0 тис. руб.
Гр. 5 + гр.6 = гр. 4; гр.4 * гр. 7 / 100 = гр. 6.
Фактори, що впливають на техніко-економічні показники, можна об'єднати в наступні укрупнені групи.
1. Підвищення технічного рівня - процес удосконалення технічної бази, зростання рівня якої досягається в результаті:
· Вдосконалення засобів праці (впровадження прогресивної техніки, підвищення частки удосконаленого обладнання), предметів праці (застосування прогресивних видів сировини, матеріалів, енергоносіїв);
· Раціонального використання сировини, матеріалів;
· Механізації та автоматизації виробничих процесів.
Використання більш продуктивного устаткування дозволяє заощаджувати заробітну плату (жива праця) при збільшенні амортизаційних відрахувань (минулого праці).
Економію при впровадженні продуктивного устаткування можна розрахувати за наступною формулою:
Е _пр = [(З _т.с / П _ст - З _т.с / П _н) DП _н] - [Ц _н А _н / П _н - Ц _ст А _ст / П _ст) П _н],
де З _т.с - заробітна плата робітника-верстатника за рік;
П _ст, П _н - продуктивність старого і нового обладнання;
Ц _ст, Ц _н - первісна вартість старого і нового обладнання;
А _ст, А _н - норма амортизаційних відрахувань при використанні старого та нового обладнання.
2. Удосконалення організації виробництва і праці. Ця група факторів впливає на зниження собівартості в результаті спеціалізації виробництва, вдосконалення організації праці та управління виробництвом, поліпшення матеріально-технічного постачання і побуту, ефективного використання часу робітників-верстатників, скорочення зайвих витрат. Зростання обсягу виробництва дозволяє скоротити умовно-постійні витрати. Собівартість знижується за рахунок скорочення поточних витрат виробництва на одиницю продукції до і після проведення організаційно-технічних заходів.