Собівартість продукції та її калькуляція

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати


Міністерство освіти і науки Російської Федерації

Федеральне агентство за освітою

Державна освітня установа

Вищої професійної освіти

"Магнітогорський державний технічний університет ім. Г. І. Носова"

Курсова робота

З дисципліни "Бухгалтерський облік"

Тема: "Собівартість продукції та її калькуляція"

Виконав:

студентка гр. ФГЕ-06-2

Макєєва І.В.

Перевірив:

викладач Калініна Т.В

Магнітогорськ

2009

Зміст

Введення

1. Поняття собівартості продукції

1.1 Методи калькулювання собівартості продукції

1.1.1 Позамовний метод

1.1.2 Попередільний метод

1.1.3 Нормативний метод

1.2 Шляхи зниження собівартості продукції

1.3 Витрати і собівартість

1.3.1 Класифікація витрат виробництва

1.3.2 Взаємозв'язок витрат і собівартості продукції

1.3.3 Методи визначення собівартості

2. Собівартість продукції та її структура

2.1 Планування собівартості продукції

3. Аналіз собівартості продукції

3.1 Аналіз прямих матеріальних витрат

3.2 Аналіз витрат на оплату праці

3.3 Аналіз непрямих витрат

3.4 Аналіз комплексних витрат

3.5 Облік витрат по звичайних видах діяльності, іншим видам діяльності, готової продукції, по товарах і їх продажу

3.6 Оподаткування

Висновок

Використані джерела

Введення

У сучасній, швидко змінюється, обстановці переходу до ринку управління підприємства необхідно постійно проводити аналіз діяльності фірми для прийняття управлінських рішень. Для аналізу і прийняття рішень необхідна початкова інформація, таку інформацію одержують з ряду техніко-економічних показників, одним з яких є собівартість.

Метою курсової роботи є поглиблення та закріплення отриманих знань, набуття навичок з вишукування резервів підвищення ефективності виробництва в конкретній організації.

Відповідно до мети в курсовій роботі необхідно:

- Вивчити та узагальнити теоретичні уявлення, наукові судження про показник собівартості продукції;

- Проаналізувати динаміку собівартості продукції;

- Виявити фактори виробництва, що впливають на рівень собівартості продукції;

- Виявити резерви поліпшення даного показника низкою заходів;

- Розрахувати економічну ефективність впровадження цих заходів.

Можна з упевненістю заявити, що цей показник є одним з найбільш важливих. Чим же він такий привабливий? Чому йому так багато приділяють уваги? Головними завданнями розвитку економіки на сучасному етапі є всебічне підвищення ефективності виробництва, а також заняття стійких позицій підприємств на внутрішньому і міжнародному ринках. Щоб витримати гостру конкуренцію і завоювати довіру покупців підприємство повинно вигідно виділятися на фоні підприємств того ж типу. Добре відомо, що покупця насамперед цікавить якість продукції та її ціна. Чим вище перший показник і нижче другої, тим краще і вигідніше для покупця і підприємства. Резерви поліпшення цих показників як раз і укладені в собівартості продукції.

В узагальненому вигляді собівартість продукції відображає всі сторони господарської діяльності підприємств, їх досягнення і недоліки. Рівень собівартості пов'язаний з обсягом і якістю продукції, використанням робочого часу, сировини, матеріалів, устаткування, витрачанням фонду оплати праці і т. д. Собівартість, у свою чергу, є основою визначення цін на продукцію. Систематичне зниження собівартості промислової продукції - одне з основних умов підвищення ефективності промислового виробництва. Вона безпосередньо впливає на величину прибутку, рівень рентабельності, а також на загальнодержавний грошовий фонд - бюджет.

Тому формування витрат виробництва і обігу, їх облік мають важливе значення для підприємницької діяльності організацій.

1. Поняття собівартості продукції

У Російському законодавстві собівартість визначається як вартісна оцінка використовуваних у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, палива, матеріалів, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво і реалізацію.

Одержання найбільшого ефекту з найменшими витратами, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів залежать від того, як вирішує підприємство питання зниження собівартості продукції.

Безпосередньою завданням аналізу є: перевірка обгрунтованості плану по собівартості, прогресивності норм витрат; оцінка виконання плану і вивчення причин відхилень від нього, динамічних змін, виявлення резервів зниження собівартості; пошук шляхів їх мобілізації.

Виявлення резервів зниження собівартості має спиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства: вивчення технічного і організаційного рівня виробництва, використання виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських зв'язків.

Витрати живої та уречевленої праці в процесі виробництва становлять витрати виробництва. В умовах товарно-грошових відносин і господарської відособленості підприємства неминуче зберігаються відмінності між суспільними витратами виробництва і витратами підприємства. Громадські витрати виробництва - це сукупність живої і уречевленої праці, що знаходить вираз у вартості продукції. Витрати підприємства складаються з усієї суми витрат підприємства на виробництво продукції та її реалізацію. Ці витрати, виражені в грошовій формі, називаються собівартістю і є частиною вартості продукту. У неї включають вартість сировини, матеріалів, палива, електроенергії та інших предметів праці, амортизаційні відрахування, заробітна плата виробничого персоналу та інші грошові витрати. Зниження собівартості продукції означає економію уречевленої і живої праці і є найважливішим чинником підвищення ефективності виробництва, зростання накопичень.

Найбільша частка у витратах на виробництво промислової продукції припадає на сировину і основні матеріали, а потім на заробітну плату і амортизаційні відрахування. У легкій промисловості частка сировини й основних матеріалів становить 86%, а заробітної плати з відрахуваннями на соціальне страхування - близько 9%.

Собівартість продукції знаходиться у взаємозв'язку з показниками ефективності виробництва. Вона відбиває велику частину вартості продукції і залежить від зміни умов виробництва і реалізації продукції. Істотний вплив на рівень витрат роблять техніко-економічні фактори виробництва. Цей вплив виявляється в залежності від змін у техніці, технології, організації виробництва, в структурі і якості продукції і від величини витрат на її виробництво. Аналіз витрат, як правило, проводиться систематично протягом року з метою виявлення внутрішньовиробничих резервів їх зниження.

Для аналізу рівня та динаміки зміни вартості продукції використовується ряд показників. До них відносяться: кошторис витрат на виробництво, собівартість товарної і реалізованої продукції, зниження собівартості порівнянної товарної продукції і витрати на один карбованець товарної (реалізованої) продукції.

Кошторис витрат на виробництво - найбільш загальний показник, який відображає всю суму витрат підприємства на його виробничої діяльності в розрізі економічних елементів. У ній відображені, по-перше, всі витрати основного і допоміжного виробництва, пов'язані з випуском товарної і валової продукції, по-друге, витрати на роботи та послуги непромислового характеру (будівельно-монтажні, транспортні, науково-дослідні і проектні та ін) , по-третє, витрати на освоєння виробництва нових виробів незалежно від джерела їх відшкодувань. Ці витрати обчислюють, як правило, без урахування внутрішньозаводського обороту.

У собівартість товарної продукції включають усі витрати підприємства на виробництво і збут товарної продукції в розрізі калькуляційних статей витрат. Собівартість реалізованої продукції дорівнює собівартості товарної з відрахуванням підвищених витрат першого року масового виробництва нових виробів, що відшкодовуються за рахунок фонду освоєння нової техніки, плюс виробнича собівартість продукції, реалізованої із залишків минулого року. Витрати, що відшкодовуються за рахунок фонду освоєння нової техніки, включаються до собівартості товарної, але не входять у собівартість реалізованої продукції. Вони визначаються як різниця між плановою собівартістю першого року масового виробництва виробів і собівартістю, прийнятої при затвердженні цін:

З Р = З Т - З Н + (З П2 - З П1),

де С Р - собівартість реалізованої продукції

З Т - собівартість товарної продукції

З Н - підвищені витрати першого року масового виробництва нових виробів, що відшкодовуються за рахунок фонду освоєння нової техніки

З П1, П2 З - виробнича собівартість залишків нереалізованої (на складах і відвантаженої) продукції відповідно на початок і кінець року.

Для аналізу рівня собівартості на різних підприємствах або її динаміки за різні періоди часу витрати на виробництво повинні приводитися до одного обсягу. Собівартість одиниці продукції (калькуляція) показує витрати підприємства на виробництво і реалізацію конкретного виду продукції в розрахунку на одну натуральну одиницю. Калькуляція собівартості широко використовується в ціноутворенні, господарському розрахунку, плануванні і порівняльному аналізі.

Показник зниження собівартості порівнянної товарної продукції застосовується для аналізу зміни собівартості в часі при порівнянному обсязі і структурі товарної продукції на тих підприємствах, які мають стійкий за часом асортимент виробів. Під порівнянної розуміють таку продукцію, яка вироблялася серійно або масово в попередньому році. До неї відноситься і частково модернізована продукція, якщо ці зміни не призвели до введення нових моделей, стандартів і технічних умов.

Витрати на один карбованець товарної (реалізованої) продукції - найбільш відомий на практиці узагальнюючий показник, який відображає собівартість одиниці продукції у вартісному вираженні знеособлено, без розмежування її по конкретних видах. Він широко використовується при аналізі зниження собівартості і дозволяє, зокрема, характеризувати рівень і динаміку витрат на виробництво продукції в цілому по промисловості.

Решта зустрічаються на практиці показники собівартості можна підрозділити за такими ознаками:

- За складом врахованих витрат - цехова, виробнича, повна собівартість;

- За тривалістю розрахункового періоду - місячна, квартальна, річна, за кілька років;

- За характером даних, що відображають розрахунковий період, - фактична (звітна), планова, нормативна, проектна (кошторисна), прогнозована;

- За масштабами охоплюваного об'єкта - цех, підприємство, група підприємств, галузь, промисловість і т.п.

1 .1 Методи калькулювання собівартості продукції

На промислових підприємствах застосовуються три основних методи калькулювання собівартості й обліку витрат на виробництво: позамовний, попередільний і нормативний.

1.1.1 Позамовний метод застосовується найчастіше в індивідуальному і дрібносерійному виробництві, а також для калькулювання собівартості робіт ремонтного й експериментального характеру. Метод цей полягає в тому, що витрати на виробництво враховуються по замовленнях на виріб чи на групу виробів. Фактична собівартість замовлення визначається по закінченні виготовлення виробів чи робіт, що відносяться до цього замовлення, шляхом підсумовування усіх витрат по даному замовленню. Для обчислення собівартості одиниці продукції загальна сума витрат за замовленням поділяється на кількість випущених виробів.

С / С = ЕЗатр / V

1.1.2 Попередільний метод калькулювання собівартості знаходить застосування в масовому виробництві з коротким, але закінченим технологічним циклом, коли випускається підприємством продукція однорідна по вихідному матеріалу і характеру обробки. Облік витрат при цьому методі здійснюється по стадіях (фазам) виробничого процесу. Наприклад, на текстильних комбінатах - за трьома стадіями: прядильне, ткацьке, оздоблювальне виробництво.

1.1.3 Нормативний метод обліку і калькулювання є найбільш прогресивним, бо дозволяє вести повсякденний контроль за ходом виробничого процесу, за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції. У цьому випадку витрати на виробництво поділяються на дві частини: витрати в межах норм і відхилення від норм витрати. Усі витрати в межах норм враховуються без угруповання, за окремими замовленнями. Відхилення від встановлених норм враховуються по їх причин і винуватців, що дає можливість оперативно аналізувати причини відхилень, попереджати їх у процесі роботи. При цьому фактична собівартість виробів при нормативному методі обліку визначається шляхом підсумовування витрат по нормах і витрат у результаті відхилень і змін поточних нормативів.

1.2 Шляхи зниження собівартості продукції

1) Вирішальною умовою зниження собівартості служить безперервний технічний прогрес. Впровадження нової техніки, комплексна механізація і автоматизація виробничих процесів, вдосконалення технології, впровадження прогресивних видів матеріалів дозволяють значно знизити собівартість продукції.

2) Серйозним резервом зниження собівартості продукції є розширення спеціалізації і кооперування. На спеціалізованих підприємствах з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижче, ніж на підприємствах, що виробляють цю ж продукцію в невеликих кількостях. Розвиток спеціалізації вимагає встановлення й найбільш раціональних кооперованих зв'язків між підприємствами.

3) Зниження собівартості продукції забезпечується насамперед за рахунок підвищення продуктивності праці. З ростом продуктивності праці скорочуються витрати праці в розрахунку на одиницю продукції, а отже, зменшується і питома вага заробітної плати в структурі собівартості.

Успіх боротьби за зниження собівартості вирішує перш за все зростання продуктивності праці робітників, що забезпечує в певних умовах економію на заробітній платі. Розглянемо, в яких умовах при зростанні продуктивності праці на підприємствах знижуються витрати на заробітну плату робітників. Збільшення вироблення продукції на одного робітника може бути досягнуте за рахунок здійснення організаційно-технічних заходів, завдяки чому змінюються, як правило, норми виробітку і відповідно їм розцінки за виконувані роботи. Збільшення вироблення може відбутися і за рахунок перевиконання встановлених норм виробітку без проведення організаційно-технічних заходів. Норми виробітку і розцінки в цих умовах, як правило, не змінюються.

У першому випадку, коли змінюються норми виробітку і розцінки, підприємство отримує економію на заробітній платі робітників. Пояснюється це тим, що у зв'язку зі зниженням розцінок частка заробітної плати в собівартості одиниці продукції зменшується. Однак це не призводить до зниження середньої заробітної плати робітників, так як наведені організаційно-технічні заходи дають можливість робітникам з тими ж витратами праці виробити більше продукції. Таким чином, проведення організаційно-технічних заходів з відповідним переглядом норм виробітку дозволяє знижувати собівартість продукції за рахунок зменшення частки заробітної плати в одиниці продукції одночасно зі зростанням середньої заробітної плати робітників.

У другому випадку, коли встановлені норми виробітку і розцінки не змінюються, величина витрат на заробітну плату робітників у собівартості одиниці продукції не зменшується. Але із зростанням продуктивності праці збільшується обсяг виробництва, що призводить до економії по інших статтях видатків, зокрема скорочуються витрати по обслуговуванню виробництва і управлінню. Відбувається це тому, що в цехових витратах значна частина витрат (а в загальнозаводських майже повністю) - умовно-постійні витрати (амортизація обладнання, утримання будівель, зміст цехового і загальнозаводського апарату та інші витрати), які не залежать від ступеня виконання плану виробництва. Це означає, що їх загальна сума не змінюється або майже не змінюється в залежності від виконання плану виробництва. Звідси випливає, що, чим більше випуск продукції, тим менше частка цехових і загальнозаводських витрат у її собівартості.

4) Із зростанням обсягу випуску продукції прибуток підприємства збільшується не тільки за рахунок зниження собівартості, але і внаслідок збільшення кількості продукції, що випускається. Таким чином, чим більший обсяг виробництва, тим за інших рівних умов більше сума одержуваної підприємством прибутку.

5) Найважливіше значення в боротьбі за зниження собівартості продукції має дотримання найсуворішого режиму економії на всіх ділянках виробничо-господарської діяльності підприємства. Послідовне здійснення на підприємствах режиму економії виявляється насамперед у зменшенні витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, скорочення витрат на обслуговування виробництва та управління, у ліквідації втрат від браку й інших непродуктивних витрат.

Матеріальні витрати, як відомо, в більшості галузей промисловості займають велику питому вагу в структурі собівартості продукції, тому навіть незначне заощадження сировини, матеріалів, палива і енергії при виробництві кожної одиниці продукції в цілому по підприємству дає великий ефект.

Підприємство має можливість впливати на величину витрат матеріальних ресурсів, починаючи з їх заготівлі. Сировина і матеріали входять у собівартість за ціною їх придбання з урахуванням витрат на перевезення, тому правильний вибір постачальників матеріалів впливає на собівартість продукції. Важливо забезпечити надходження матеріалів від таких постачальників, які знаходяться на невеликій відстані від підприємства, а також перевозити вантажі найбільш дешевим видом транспорту. При укладанні договорів на постачання матеріальних ресурсів необхідно замовляти такі матеріали, які за своїми розмірами та якістю точно відповідають планової специфікації на матеріали, прагнути використовувати більш дешеві матеріали, не знижуючи в той же час якості продукції.

Основною умовою зниження витрат сировини і матеріалів на виробництво одиниці продукції є поліпшення конструкцій виробів і вдосконалення технології виробництва, використання прогресивних видів матеріалів, впровадження технічно обгрунтованих норм витрат матеріальних цінностей.

6) Скорочення витрат на обслуговування виробництва і керування також знижує собівартість продукції. Розмір цих витрат на одиницю продукції залежить не тільки від обсягу випуску продукції, але і від їх абсолютної суми. Чим менше сума цехових і загальнозаводських витрат у цілому по підприємству, тим за інших рівних умов нижче собівартість кожного виробу.

Резерви скорочення цехових і загальнозаводських витрат полягають насамперед у спрощення та здешевлення апарату управління, в економії на управлінських витратах. До складу цехових і загальнозаводських витрат у значній мірі включається також заробітна плата допоміжних і підсобних робітників. Проведення заходів щодо механізації допоміжних і підсобних робіт призводить до скорочення чисельності робочих, зайнятих на цих роботах, а отже, і до економії цехових і загальнозаводських витрат. Найважливіше значення при цьому мають автоматизація та механізація виробничих процесів, скорочення питомої ваги витрат ручної праці у виробництві. Автоматизація та механізація виробничих процесів дають можливість скоротити і чисельність допоміжних і підсобних робітників у промисловому виробництві.

Скороченню цехових і загальнозаводських витрат сприяє також економне витрачання допоміжних матеріалів, використовуваних при експлуатації устаткування і на інші господарські потреби.

7) Значні резерви зниження собівартості укладені в скороченні втрат від браку й інших непродуктивних витрат. Вивчення причин браку, виявлення його винуватця дають можливість здійснити заходи щодо ліквідації втрат від браку, скороченню і найбільш раціональному використанню відходів виробництва.

Масштаби виявлення і використання резервів зниження собівартості продукції багато в чому залежать від того, як поставлена ​​робота з вивчення та впровадження досвіду, наявного на інших підприємствах.

1.3 Витрати і собівартість

1.3.1 Класифікація витрат

Перш за все виділяються зовнішні та внутрішні витрати. Зовнішні - фірма оплачує працівників, паливо, комплектуючі вироби, тобто все те, що вона не виробляє сама для створення даного вироби. Внутрішні - власник даної фірми отримує так звану нормальний прибуток. В іншому випадку він не буде займатися цією справою. Отримана їм прибуток (нормальна) становить елемент витрат. Прийнято виділяти ще чисту (економічну) прибуток, що дорівнює загальній виручці за вирахуванням зовнішніх і внутрішніх витрат, включаючи і нормальний прибуток. Бухгалтерський прибуток дорівнює загальній виручці мінус зовнішні витрати. Загальні сумарні витрати на виробництво продукції можна виразити таким чином:

З = А + В * V ВП, де (1)

А-сума постійних витрат;

По-вставка змінних витрат на одиницю продукції;

V ВП-обсяг виробництва продукції.

Практика свідчить, що величина витрат залежить від обсягу продукції, що випускається. У зв'язку з цим існує розподіл витрат на залежні і не залежні від величини виробництва. Постійні витрати не залежать від обсягу виробництва продукції (рис.1). Вони визначаються тим, що вартість устаткування фірми повинна бути оплачена навіть у випадку зупинки підприємства. До постійних витрат відносяться плата за облігаційними позиками, рентні платежі, частина відрахувань на амортизацію будівель і споруд, страхові внески, частина яких обов'язкова, а також заробітна плата вищому управлінському персоналу і фахівцям фірми, оплата охорони тощо

Малюнок 1 .- Залежність загальної суми витрат від обсягу виробництва

Висновок: Змінні витрати в собівартості всього випуску зростають пропорційно зміні обсягу виробництва. Величина постійних витрат не змінюється зі збільшенням випуску виробництва в загальній сумі витрат. Змінні витрати безпосередньо залежать від кількості виробленої продукції (рис.2). Вони складаються з витрат на сировину, матеріали, енергію, заробітна плата працівникам, транспорт.

Малюнок 2 .- Залежність собівартості одиниці продукції від обсягу її виробництва

Висновок: У собівартості одиниці продукції змінні витрати становлять постійну величину, а постійні витрати зменшуються пропорційно зростанню виробництва.

Змінні витрати залежать від обсягу виробництва, і залежність ця неоднозначна. На першому етапі збільшення виробництва перемінні витрати зменшуються, оскільки позначається процес зростання масштабів виробництва. Але починаючи з певного моменту послідовне додавання одиниць змінного ресурсу (наприклад, праці) до фіксованого ресурсу (землі, капіталу) приносить зменшуваний додатковий або граничний, продукт у розрахунку на кожну наступну додаткову одиницю змінюється ресурсу. Це економічне явище отримало назву "закону спадної віддачі". Цей закон справедливий лише за умови, що виробничі здібності ресурсів залишаються незмінними.

1.3.2 Взаємозв'язок витрат і собівартості

У вітчизняній практиці бухгалтерського обліку на переважній більшості підприємств і фірм замість категорії "витрати" використовується категорія "собівартість", яка за своїм змістом суттєво відрізняється від категорії "витрати". В даний час почався перехід вітчизняної бухгалтерії на західну систему. Цей перехід нерозривно пов'язаний з переходом до національного счетоводству по системі ООН. Найбільшою мірою в цій галузі досягли успіху спільні фірми.

У загальному вигляді витрати виробництва і реалізації (собівартість продукції, робіт, послуг) являють собою вартісну оцінку використовуваних у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво і реалізацію.

Собівартість являє собою сумарні витрати на виробництво і реалізацію продукції. Їх можна вважати як за фактичними витратами, так і за нормативними. У фірмах також є нормативи на витрати, але вони розраховуються в рамках кожної окремої фірми і представляють комерційну таємницю. У Росії на держпідприємствах нормативи носять галузевий характер і ніякої комерційної таємниці не представляють. На жаль, у багатьох випадках нормативи не грають роль стимулу в зниженні витрат підприємств на виробництво продукції. Практика дозволяє стверджувати, що вони найчастіше є середньогалузевими. Підприємства завжди мають можливість довести, що вони працюють в особливих умовах і галузеві нормативи для них неприйнятні.

Головний мотив діяльності будь-якої фірми в ринкових умовах - максимізація прибутку. Реальні можливості реалізації цієї стратегічної мети у всіх випадках обмежені витратами виробництва та попитом на продукцію, що випускається. Оскільки витрати це основний обмежувач прибутку і одночасно головний фактор, що впливає на обсяг пропозиції, то ухвалення рішень керівництвом фірми неможливо без аналізу вже наявних витрат виробництва і їхньої величини на перспективу.

З позицій трудової теорії вартості К. Маркс У "Капіталі" розглядав витрати як витрати на заробітну плату, матеріали, паливо, амортизацію засобів праці, тобто на виробництво товару. До них він додавав витрати на заробітну плату працівникам торгівлі (оптової і роздрібної), утримання торгових приміщень, транспорт і т.п. Перші витрати Маркс називав витратами виробництва, другі - витратами обігу. При цьому він не враховував ринкової ситуації і ряду інших обставин. Маркс виходив з того, що вартість товару утворюють утворюють витрати виробництва і ті витрати звернення, які представляють собою продовження процесу виробництва в сфері обігу, наприклад упаковка, фасовка і т.п.

Сучасна економічна теорія зовсім по іншому підходить до трактування витрат. Вона виходить з рідкості використовуваних ресурсів і можливості їхнього альтернативного використання. Під альтернативним використанням розуміється, наприклад, можливість виробництва з дерева будівельних матеріалів, меблів, паперу, ряду хімічних продуктів. Тому коли фірма вирішує виробляти якийсь певний товар, наприклад меблі з дерева, то вона тим самим відмовляється від виробництва з дерева блоків для дачних будиночків. Звідси робиться висновок, що економічні, або змінні, витрати певного ресурсу, використовуваного в даному виробництві рівні його вартості (цінності) при найбільш оптимальному способі його використання для виробництва товарів. Таким чином економічні витрати - це плата постачальнику, здійснювана фірмою, чи доходи постачальника ресурсів, забезпечувані фірмою, а також внутрішні витрати на те, щоб ресурси були застосовані саме даною фірмою і для певного варіанту виробництва.

1.3.3 Методи визначення с / р

Існують наступні методи оцінки МПЗ і списання їх на вартість готової продукції:

1. с / з кожної одиниці використання МПЗ: коли підприємство не може замінити один вид МПЗ на інший (ювелірні вироби), МПЗ є дорогими ресурсами:

С / С = (З + Сз) / (Ко + Кз), де

З-фактична с / с на початок місяця;

Сз-фактична с / с МПЗ у звітному періоді;

Ко-кількість МПЗ на початок місяця;

Кз-кількість МПЗ, заготовлюваних на місяць.

2. середня з / с:

С / С = ЄС i * Oi / EOi, де

З i - вартість одиниці в i-ой партії, руб;

Про i - кількість одиниць запасу в i-ой партії.

3. за вартістю перших за часом придбання МПЗ (ФІФО) - прихід та списання МПЗ здійснюється в порядку їх надходження до організації. Використання ФІФО в умовах інфляції дозволяє знизити з / с готової продукції за рахунок цінового фактора з матеріальних ресурсів, і вартості запасів на кінець звітного періоду буде близька до поточними цінами, що забезпечує реальність їх оцінки

4. за вартістю останніх за часом придбання МПЗ (ЛІФО) - розрахунок здійснюється за вартістю кожної партії у черговості від останніх партій до перших.

* При придбанні матеріалів за плату в іншої організації їх с / р складається з усіх витрат на придбання (за викл. ПДВ): сума до сплати постачальникам, за інформацію, за посередництво, за доставку і установку і т.д.

* При виготовленні МПЗ самою організацією фактична с / с складається із суми фактичних витрат створення МПЗ

* Фактична с / с МПЗ, внесених до статутного капіталу, буде дорівнює сумі, вказаній у договорі.

* При безоплатному отриманні МПЗ їх фактична с / с буде дорівнює ринковій вартості.

* При обміні МПЗ на інші МПЗ їх фактична с / с буде дорівнює вартості обмінюваних МПЗ.

* МПЗ, не належать даної організації, але знаходяться в її користуванні, будуть відображатися на позабалансових рахунках (002,003).

* При придбанні МПЗ за валюту їх вартість перераховується в рублі на дату прийняття.

Облікова ціна МПЗ є с / р придбання, яка визначається самою організацією за сформованим рівнем купівельних цін з додаванням витрат на транспортування. В якості облікової ціни можуть виступати середні або середньозважені покупні ціни, обумовлені розрахунковим шляхом за сформованими рівнями цін на початок і кінець звітного періоду за окремими видами запасів. Різниця між фактичною вартістю придбання та облікової ціною відбивається в СУ як відхилення у вартості матеріалів у вигляді проводок:

Д

До

Сума

Пояснення

15

60

1000

Придбано МПЗ за факт.с / с

10

15

900

Оприбутковано за обліковою ціною

16

15

100

Списано відхилення

МПЗ, на які протягом звітного року ринкова вартість знизилася або вони морально застаріли відображаються ББ на кінець звітного року за поточною ринковою вартістю з урахуванням фізичного стану. Зниження вартості МПЗ відбивається в СУ у вигляді нарахування резерву, який створюється по кожній одиниці МПЗ, на рахунку 14: Дебет91.1-Кредіт14-освіта резерву.

2. Собівартість продукції та її структура

Собівартість продукції - один з найважливіших економічних показників діяльності промислових підприємств і об'єднань, що виражає в грошовій формі всі витрати підприємства, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Собівартість показує, у що обходиться підприємству виходить їм продукція. У собівартість включаються перенесені на продукцію витрати минулої праці (амортизація основних фондів, вартість сировини, матеріалів, палива та інших матеріальних ресурсів) і витрати на оплату праці працівників підприємства (заробітна плата).

Розрізняють чотири види собівартості промислової продукції. Цехова собівартість включає витрати даного цеху на виробництво продукції.

Загальнозаводська (общефабрічние) собівартість показує всі витрати підприємства на виробництво продукції.

Повна собівартість характеризує витрати підприємства не тільки на виробництво, а й на реалізацію продукції.

Галузева собівартість залежить як від результатів роботи окремих підприємств, так і від організації виробництва по галузі в цілому. Систематичне зниження собівартості продукції дає державі додаткові кошти як для подальшого розвитку суспільного виробництва, так і для підвищення матеріального добробуту трудящих. Зниження собівартості продукції - найважливіший джерело зростання прибутку підприємств. Витрати на виробництво промислової продукції плануються і враховуються по первинних економічних елементах і статтям витрат. Угруповання по первинних економічних елементах дозволяє розробити кошторис витрат на виробництво, в якій визначаються загальна потреба підприємства в матеріальних ресурсах, сума амортизації основних фондів, витрати на оплату праці та інші грошові витрати підприємства (рис.3). Це угрупування використовується також для планування оборотних коштів і контролю за їх використанням. У промисловості прийнята наступна угруповання витрат з їх економічними елементами:

- Сировина і основні матеріали,

- Допоміжні матеріали,

- Паливо (з боку),

- Енергія (з боку),

- Амортизація основних фондів,

- Заробітна плата,

- Відрахування на соціальне страхування,

- Інші витрати, не розподілені по елементах.

Співвідношення окремих економічних елементів у загальних витратах визначає структуру витрат на виробництво. У різних галузях промисловості структура витрат на виробництво неоднакова; вона залежить від специфічних умов кожної галузі. Угруповання витрат по економічних елементах показує матеріальні і грошові витрати підприємства без розподілу їх на окремі види продукції та інші господарські потреби. За економічними елементами не можна, як правило, визначити собівартість одиниці продукції. Тому поряд з угрупованням витрат по економічних елементах витрати на виробництво плануються і враховуються по статтях витрат (статтям калькуляції).

Угрупування витрат за статтями витрат дає можливість побачити витрати з їх місцем і призначенням, знати, у що обходиться підприємству виробництво і реалізація окремих видів продукції. Планування і облік собівартості за статтями витрат необхідні для того, щоб визначити, під впливом яких чинників сформувався даний рівень собівартості, в яких напрямках потрібно вести боротьбу за її зниження.

У промисловості застосовується наступна номенклатура основних калькуляційних статей:

1) сировину та матеріали

2) паливо і енергія на технологічні потреби

3) основна заробітна плата виробничих робітників

4) витрати на утримання та експлуатацію обладнання

5) цехові витрати

6) загальнозаводські (общефабрічние) витрати

7) втрати від браку

8) невиробничі витрати.

Перші сім статей витрат утворюють фабрично-заводську собівартість. Повна собівартість складається з фабрично-заводської собівартості і позавиробничих витрат. Витрати підприємств, що включаються до собівартості продукції, поділяються на прямі і непрямі. До прямих витрат належать витрати, безпосередньо пов'язані з виготовленням продукції і враховуються прямим шляхом по її окремих видів: вартість основних матеріалів, палива і енергії на технологічні потреби, заробітна плата основних виробничих витрат та ін До непрямих витрат належать витрати, які неможливо чи недоцільно прямо відносити на собівартість конкретних видів продукції: витрати цехові, загальнозаводські (общефабрічние), за змістом і експлуатації устаткування. Цехові і загальнозаводські витрати в більшості галузей промисловості включаються до собівартості окремих видів продукції шляхом розподілу їх пропорційно сумі заробітної плати виробничих витрат (без доплат по прогресивно-преміальній системі) і витратам на утримання та експлуатацію устаткування.

За статтею "Позавиробничі витрати" враховуються головним чином витрати по збуту готової продукції (витрати на тару, упаковку продукції і т.д.) і витрати на стандартизацію та науково-дослідні роботи, централізовані витрати з підготовки кадрів і т.п. Як правило, позавиробничі витрати включаються до собівартості окремих видів продукції пропорційно їх фабрично-заводської собівартості.

Собівартість окремих видів продукції визначається шляхом складання калькуляцій, в яких показується величина витрат на виробництво і реалізацію одиниці продукції. Калькуляції складаються за статтями витрат, прийнятим у даній галузі промисловості. Розрізняють три види калькуляцій: планову, нормативну і звітну. У плановій калькуляції собівартість визначається шляхом розрахунку витрат за окремими статтями, а нормативної - за діючими на даному підприємстві нормами, і тому вона на відміну від планової калькуляції в зв'язку зі зниженням нормативів у результаті проведення організаційно-технічних заходів переглядається, як правило, щомісяця. Звітна калькуляція складається на основі даних бухгалтерського обліку і показує фактичну собівартість виробу, завдяки чому стають можливими перевірка виконання плану по собівартості виробів і виявлення відхилень від плану на окремих ділянках виробництва.

Правильне обчислення собівартості продукції має важливе значення: чим краще організований облік, чим здійснено методи калькулювання, тим легше виявити за допомогою аналізу резерви зниження собівартості продукції.

Рисунок 3 .- Структура собівартості за елементами витрат

Висновок: На всіх підприємствах основну частку витрат у загальних витратах на виробництво становлять витрати, пов'язані і використанням предметів праці (на підприємстві № 1: 45 +8 +14 +9 = 76%; на підприємстві № 2: 52 +8 +10 +6 = 76%; на підприємстві № 3: 48 +9 +12 +10 = 79%). Значиму частку становлять витрати, пов'язані з використанням живої праці-зарплата (відповідно 15%, 14%, 14%).

2.1 Планування собівартості продукції

Основною метою планування собівартості є виявлення і використання наявних резервів зниження витрат виробництва і збільшення внутрішньогосподарських нагромаджень. Знижуючи витрати виробництва в результаті заощадження минулого і живої праці, промисловість домагається поряд з ростом нагромаджень збільшення обсягу випуску продукції. Плани по собівартості повинні виходити з прогресивних норм витрат праці, використання устаткування, витрат сировини, матеріалів, палива й енергії з урахуванням передового досвіду інших підприємств. Тільки при науково організованому нормуванні витрат можна виявити і використовувати резерви подальшого зниження собівартості продукції.

Планова собівартість визначається шляхом техніко-економічних розрахунків величини витрат на виробництво і реалізацію всієї товарної продукції і кожного виду виробів. У залежності від характеру виробництва застосовується ряд показників, що характеризують собівартість продукції.

При випуску одного виду продукції собівартість одиниці цієї продукції є показником рівня і динаміки витрат на її виробництво. Для характеристики собівартості різнорідної продукції в планах і звітах використовуються показники зниження собівартості порівнянної товарної продукції і витрат на 1 грн. товарної продукції. План підприємства містить також зведений кошторис витрат на виробництво і планові калькуляції собівартості окремих виробів.

Показник витрат на 1 грн товарної продукції визначається виходячи з рівня витрат на виробництво товарної продукції по відношенню до вартості продукції в оптових цінах підприємства.

Зна 1р тов. Прод .= Стпл / Стопт (3)

Припустимо, що з державного планового завдання з обсягу реалізованої продукції становить 4,35 млрд. руб., А вартість цієї продукції в оптових цінах - 5 млрд. руб. Отже, завдання за рівнем витрат на 1 грн. товарної продукції складе 87 коп. (4,35 / 5).

Так само витрати на 1 карбованець товарної продукції можуть визначатися як частка від всієї собівартості товарної продукції до всього обсягу продукції, що випускається:

Зна 1р тов.прод .= С / Стов.прод. / V тов.прод. (4)

Показник витрат на 1 грн. товарної продукції не тільки характеризує планований рівень зниження собівартості, але і визначає також рівень рентабельності товарної продукції. Його величина залежить як від зниження собівартості продукції, так і від зміни оптових цін, асортименту та якості продукції.

План по собівартості промислової продукції складається за єдиними для всіх підприємств правилам, встановленим в інструкціях з планування, обліку і калькулювання собівартості промислової продукції. У цих інструкціях міститься перелік витрат, що включаються до собівартості продукції, і визначаються способи калькулювання собівартості. Зокрема, загальним для всіх галузей промисловості є порядок включення в собівартість продукції тільки тих витрат, які прямо чи опосередковано пов'язані з виробництвом продукції. Тому не можна включати в планову собівартість продукції витрати, не відносяться до виробництва продукції, наприклад витрати, пов'язані з обслуговуванням побутових потреб підприємства (утримання житлово-комунальних господарств, витрати інших непромислових господарств і т.д.), по капітальному ремонті і будівельно-монтажних робіт , а також витрати культурно-побутового призначення.

У плані по собівартості продукції на підприємстві поряд з витратами на 1 руб. товарної продукції є наступні показники: собівартість окремих видів продукції, собівартість товарної продукції, зниження собівартості порівнянної продукції.

Визначення планової собівартості окремих видів продукції є основою планування витрат на виробництво. Планова собівартість усієї товарної продукції розраховується на основі даних про обсяг випуску товарної продукції і планової собівартості окремих видів виробів.

Оцінка виконання плану по собівартості всієї товарної продукції здійснюється з урахуванням що відбулися протягом звітного року змін цін на матеріали і тарифів на перевезення й енергію.

Вся товарна продукція при плануванні та обліку собівартості на підприємствах підрозділяється на порівнянну і незрівняну. Порівнянної вважається продукція, що випускалася в попередньому (по відношенню до планового) року, а також вироби з тривалим циклом виробництва, які випускалися в минулому році в одиничних екземплярах. До складу порівнянної продукції не включаються роботи з замовленням на сторону, послуги, надані своєму капітальному будівництву, роботи з капітального ремонту і продукція, що виготовлявся в дослідному порядку. До непорівнянної належить продукція, освоєна виробництвом у поточному році.

У плані підприємства визначається завдання по зниженню собівартості порівнянної продукції. Воно виражається відсотком зниження собівартості продукції по відношенню до минулого року. Поряд з цим може бути зазначена і сума планованої економії в результаті зниження собівартості порівнянної продукції.

Для визначення завдання по зниженню собівартості порівнянної товарної продукції складається розрахунок собівартості по всій номенклатурі виробів виходячи з передбаченого планом підприємства обсягу продукції і з урахуванням планового показника за рівнем витрат на 1 грн. товарної продукції в оптових цінах.

Якщо, наприклад, підприємство виготовляє тільки два типи порівнянної продукції, то цей розрахунок буде мати наступний вигляд (таб.1):

Таблиця 1 .- Вихідні та розрахункові дані



Собівартість,

млн. руб.




Количе-ство

одиниці

вироби

всього

випуску

Відсоток сни-

Вироби

за планом (штук)

за звітом за минулий рік

за планом

за звітом за минулий рік

за планом

вання собі-вартості продукції

А

1085

1,8

1,6

1953

1736

11,1

Б

1000

1,5

1,47

1500

1470

2,0

Разом

-

-

-

3453

3206

7,1

З розрахунку видно, що планом передбачено отримання економії від зниження собівартості продукції в порівнянні з минулим роком у сумі 247 млн. рублів (3453-3206). Віднісши цю планову економію до фактичної середньорічної собівартості минулого року, визначимо завдання по зниженню собівартості порівнянної продукції, яке складе 7,1%: (247/3453 * 100).

Виконання плану по порівнянній продукції характеризується сумою отриманої економії і відсотком зниження собівартості по відношенню до минулого року.

3. Аналіз собівартості продукції

Завдання аналізу собівартості. При аналізі фактичної собівартості продукції, що випускається, виявленні резервів і економічного ефекту від її зниження використовується розрахунок по економічних факторах. Економічні чинники найповніше охоплюють всі елементи процесу виробництва - засоби, предмети праці і сама праця. Вони відображають основні напрями роботи колективів підприємств по зниженню собівартості: підвищення продуктивності праці, впровадження передової техніки і технології, краще використання устаткування, здешевлення заготівлі і краще використання предметів праці, скорочення адміністративно-управлінських і інших накладних витрат, скорочення браку і ліквідація непродуктивних витрат і втрат .

Економія, що обумовлює фактичне зниження собівартості, розраховується по наступному складу (типового переліку) факторів:

1. Підвищення технічного рівня виробництва. Це впровадження нової, прогресивної технології, механізація і автоматизація виробничих процесів; поліпшення використання та застосування нових видів сировини і матеріалів; зміна конструкції і технічних характеристик виробів; інші чинники, що підвищують технічний рівень виробництва.

По даній групі аналізується вплив на собівартість науково-технічних досягнень і передового досвіду. По кожному заходу розраховується економічний ефект, який виражається в зниженні витрат на виробництво. Економія від здійснення заходів визначається порівнянням величини витрат на одиницю продукції до і після впровадження заходів і множенням отриманої різниці на обсяг виробництва в планованому році:

Е = (С С - С Н) * А Н, (5)

де Е - економія прямих поточних витрат

З С - прямі поточні витрати на одиницю продукції до впровадження заходу

З Н - прямі поточні витрати після впровадження заходу

А Н - обсяг продукції в натуральних одиницях від початку впровадження заходу до кінця планованого року.

Одночасно повинна враховуватися і перехідна економія по тим заходам, що здійснені в попередньому році. Її можна визначити як різницю між річний розрахункової економією і її частиною, врахованої в планових розрахунках попереднього року. За заходам, які плануються протягом ряду років, економія обчислюється виходячи з обсягу роботи, виконуваної за допомогою нової техніки, тільки в звітному році, без обліку масштабів упровадження до початку цього року.

2. Удосконалення організації виробництва і праці. Зниження собівартості може відбутися в результаті зміни в організації виробництва, формах і методах праці при розвитку спеціалізації виробництва; вдосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього; поліпшення використання основних фондів; поліпшення матеріально-технічного постачання; скорочення транспортних витрат; інших факторів, що підвищують рівень організації виробництва.

При одночасному вдосконаленні техніки та організації виробництва необхідно встановити економію по кожному фактору окремо і включити у відповідні групи. Якщо такий поділ зробити важко, то економія може бути розрахована виходячи з цільового характеру заходів або по групах факторів.

Значне зменшення витрат живої праці може відбутися при збільшенні норм і зон обслуговування, скороченні втрат робочого часу, зменшенні числа робітників, не виконують норм виробітку. Цю економію можна підрахувати, якщо помножити кількість вивільнених робітників на середню заробітну плату в попередньому році (з нарахуваннями на соціальне страхування і з урахуванням витрат на спецодяг, харчування тощо).

При поліпшенні використання основних фондів зниження собівартості відбувається в результаті підвищення надійності та довговічності обладнання; вдосконалення системи планово-попереджувального ремонту; централізації і впровадження індустріальних методів ремонту, утримання та експлуатації основних фондів. Економія обчислюється як твір абсолютного скорочення витрат (крім амортизації) на одиницю устаткування (чи інших основних фондів) на среднедействующее кількість обладнання (або інших основних фондів).

3. Зміна обсягу і структури продукції, які можуть призвести до відносного зменшення умовно-постійних витрат (крім амортизації), відносного зменшенню амортизаційних відрахувань, зміні номенклатури й асортименту продукції, підвищення її якості. Умовно-постійні витрати не залежать безпосередньо від кількості продукції, що випускається. Зі збільшенням обсягу виробництва їх кількість на одиницю продукції зменшується, що призводить до зниження її собівартості. Відносна економія на умовно-постійних витратах визначається за формулою

Е П = (Т * П З) / 100, (6)

де Е П - економія умовно-постійних витрат

П С - сума умовно-постійних витрат у базисному році

Т - темп приросту товарної продукції в порівнянні з базисним роком.

4. Поліпшення використання природних ресурсів. Тут враховується: зміна складу і якості сировини; зміна продуктивності родовищ, обсягів підготовчих робіт при видобутку, способів видобутку природної сировини; зміна інших природних умов. Ці фактори відбивають вплив природних (природних) умов на величину змінних витрат. Аналіз їх впливу на зниження собівартості продукції проводиться на основі галузевих методик видобувних галузей промисловості.

5. Галузеві та інші фактори. До них відносяться: введення і освоєння нових цехів, виробничих одиниць і виробництв, підготовка й освоєння виробництва в діючих об'єднаннях і на підприємствах; інші фактори. Необхідно проаналізувати резерви зниження собівартості в результаті ліквідації застарілих і введення нових цехів і виробництв на більш високій технічній основі, із кращими економічними показниками.

Розрахунок суми зміни витрат здійснюється за формулою

Е П = (С 1 / Д 1 - С 0 / Д 0) * Д 1, (7)

де Е П - зміна витрат на підготовку і освоєння виробництва

З 0, С 1 - суми витрат базисного і звітного року

Д 0, Д 1 - обсяг товарної продукції базисного і звітного року.

3.1 Аналіз прямих матеріальних витрат

Найбільшу питому вагу в собівартості промислової продукції займають витрати на сировину та матеріали. Загальна сума витрат по (рис. 4) залежить від обсягу виробництва продукції, її структури і зміни питомих витрат на окремі вироби.

Малюнок 4 .- Блок-схема факторної системи прямих матеріальних витрат.

Питомі матеріальні витрати на окремі вироби залежать від кількості (маси) витрачених матеріалів на одиницю продукції і середньої ціни одиниці матеріалів.

Розрахунок впливу даних факторів проводиться способом ланцюгових підстановок.

Витрата на одиницю продукції залежить від якості сировини і матеріалів, заміни одного виду матеріалів іншим, зміни рецептури сировини, техніки, технології та організації виробництва, кваліфікації працівників, відходів сировини та ін Спочатку потрібно дізнатися зміну питомої витрати матеріалів за рахунок того або іншого чинника, а потім помножити на планові ціни і фактичний обсяг виробництва i-того виду продукції:

МОЗ = V ВП i * УР i * ЦМ i * УД i, (8)

де V ВП i - обсяг виробництва продукції i-го виду;

УР i - питома витрата сировини і матеріалів на одиницю продукції i-го виду;

ЦМ i - середня вартість одиниці сировини і матеріалів i-го виду;

Уд i - структура виробництва продукції i-го виду.

Рівень середньої ціни матеріалів залежить від ринків сировини, відпускної ціни постачальника, внутрішньогрупової структури матеріальних ресурсів, рівня транспортних і заготівельних витрат, якості сировини і т.д. Щоб дізнатися, як за рахунок кожного з них змінилася загальна сума матеріальних витрат, необхідно зміну середньої ціни i-того виду або групи матеріалів за рахунок i-того чинника помножити на фактичного кількість використовуваних матеріалів відповідного виду.

Крім того, можна підрахувати, скільки недоотримано продукції у зв'язку з надплановими зворотніми відходами. Для цього вартість надпланових зворотних відходів за ціною вихідної сировини потрібно розділити на норму їх витрати на одиницю продукції.

Наявність надпланових безповоротних відходів призводить до прямого подорожчання продукції і зменшення його випуску. Щоб визначити, на скільки зросла сума матеріальних витрат, необхідно понадпланове кількість безповоротних відходів помножити на планову ціну вихідного матеріалу. Потім слід визначити, наскільки зменшився випуск продукції за рахунок цього фактора і як у зв'язку з цим змінилася собівартість одиниці продукції.

У результаті заміни одного матеріалу іншим змінюється не тільки кількість спожитих матеріалів на одиницю продукції, але і їх вартість. Щоб встановити, як змінилися у зв'язку з цим матеріальні витрати на одиницю продукції, потрібно різниця між питомою витратою замінює матеріалу (УР 1) і питомою витратою замінного матеріалу (УР 0) помножити на ціну замінного матеріалу (Ц 0), а різниця між ціною замінює матеріалу (Ц 1) і ціною замінного матеріалу (Ц 0) - на питома витрата замінює матеріалу (УР 1) і результати потім скласти:

УМЗ = (УР 1 - УР 0) * Ц 0; (9) УМЗ = (Ц 1-Ц 0) * УР 1 (10).

3.2 Аналіз витрат на оплату праці

Витрати на заробітну плату виробничих робітників відображаються безпосередньо в статтях витрат. Заробітна плата допоміжних робітників в основному відбивається на статтях витрат з утримання та експлуатації обладнання, заробітна плата службовців і ІТП входить до складу цехових і загальнозаводських витрат. Заробітна плата робітників, зайнятих у допоміжному виробництві, входить в собівартість пари, води, електроенергії і впливає на собівартість товарної продукції не прямо, а опосередковано, через ті комплексні статті, на які віднесено витрата пари, води і електроенергії.

Тому аналіз заробітної плати насамперед проводиться по загальному її фонду і фондів окремих категорій промислово-виробничого персоналу підприємства, незалежно від того, в яких статтях відображена ця заробітна плата. Після виявлення причин, які викликали зміна (відхилення) фонду заробітної плати окремих категорій працівників, можна визначити, якою мірою ці відхилення вплинули на різні статті собівартості продукції. Відхилення від плану фонду заробітної плати необхідно скоригувати на відсоток виконання плану випуску продукції, обчислити відносне відхилення від планового фонду заробітної плати. При цьому треба враховувати, що підвищення випуску продукції впливає на заробітну плату не всіх категорій працівників. Якщо ж враховувати і ті обставини, що фонд заробітної плати промислово-виробничого персоналу змінюється пропорційно обсягу продукції, що випускається тільки по робочим-відрядникам, то відносна економія не може бути обчислена по фонду заробітної плати ІТП, службовців, МОП, учнів та персоналу охорони.

Великий вплив на ефективність роботи підприємства і на витрати фонду заробітної плати чинить використання коштів на преміювання робітників. Аналіз ефективності положень про преміювання проводиться шляхом зіставлення додатково одержаного прибутку від реалізації продукції або економії від зниження її собівартості з витратами на преміювання.

Загальна сума прямої зарплати залежить від обсягу виробництва товарної продукції, її структури і рівня витрат на окремі вироби, які, у свою чергу, залежать від трудомісткості і рівня оплати праці за 1 люд.-год

ЗП = Е (V ВП i * УД i * Уте i * ВІД i), (11)

де V ВП i - обсяг виробництва продукції i-го виду;

УД i - структура виробництва продукції;

Уте i-трудомісткість продукції i-го виду;

ВІД i - рівень оплати праці на 1 люд. / год.

Зниження собівартості продукції багато в чому визначається правильним співвідношенням темпів зростання продуктивності праці і зростання заробітної плати. Зростання продуктивності праці повинен випереджати зростання заробітної плати, забезпечуючи тим самим зниження собівартості продукту.

3.3 Аналіз непрямих витрат

Непрямі витрати собівартості продукції представлені наступними комплексними статтями: витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі і загальногосподарські витрати, комерційні витрати. Аналіз цих витрат проводиться шляхом порівняння фактичної їх величини на гривню товарної продукції в динаміці за 5-10 років, а так само з плановим рівнем звітного періоду. Таке зіставлення показує, як змінилася їх частка у вартості товарної продукції в динаміці і в порівнянні з планом, і яка спостерігається тенденція - зростання чи зниження. У процесі подальшого аналізу з'ясовують причини, що викликали абсолютні і відносні зміни витрат. За своїм складом це комплексні статті і складаються вони, як правило, з кількох елементів витрат.

Витрати з утримання та експлуатації машин і устаткування включають амортизацію машин і технологічного обладнання, витрати по їх утриманню, витрати з експлуатації, витрати по внутризаводскому переміщенню вантажів, знос МШП та ін Деякі види витрат (наприклад амортизація) не залежать від обсягу виробництва продукції та є умовно-постійними. Інші повністю або частково залежать від його зміни і є умовно-змінними.

Для перерахунку планових витрат на фактичний випуск продукції використовується наступна формула:

З ск = З пл (100 ТП% * К з) / 100, (12)

де

З ск - витрати, скоректовані на фактичний випуск продукції;

З пл - планова сума витрат за статтею;

ТП% - перевиконання (недовиконання) плану по випуску товарної продукції,%;

К з - коефіцієнт залежності витрат від обсягу виробництва продукції.

Загальна сума амортизації залежить від кількості машин і устаткування, їх структури, вартості та норм амортизації. Вартість устаткування може змінитися за рахунок придбання більш дорогих машин і їх переоцінки у зв'язку з інфляцією. Середня норма амортизації може зміниться за рахунок структурних зрушень у складі фондів.

Чим більше продукції випущено на даних виробничих потужностях, тим менше амортизації та інших постійних витрат припадає на одиницю продукції.

Експлуатаційні витрати залежать від кількості експлуатованих об'єктів, часу їх роботи і питомих витрат на 1 верстато-годину роботи.

Витрати на капітальний, поточний і профілактичний ремонт залежить від обсягу ремонтних робіт, їх складності, ступеня зношеності основних фондів, вартості запасних частин і ремонтних матеріалів, економного їх використання.

Витрати на внутрішнє переміщення вантажів залежить від виду транспортних засобів, повноти їх використання, ступеня виконання виробничої програми, економного використання коштів на утримання та експлуатацію рухомого складу.

3.4 Аналіз комплексних витрат

Аналіз комплексних витрат дозволяє виявити додаткові резерви зниження витрат на виробництво продукції, підвищення ефективності виробництва. До складу собівартості товарної продукції входять комплексні витрати (таб. 2) які представляють собою витрати на обслуговування виробництва та управління, витрати на підготовку і освоєння виробництва нових видів продукції, втрати від браку; інші виробничі витрати; позавиробничі витрати. в кожну статтю комплексних витрат включаються витрати різного економічного характеру і призначення. При обліку вони деталізуються на більш дробові позиції, об'єднуючі витрати однакового цільового призначення, причому економія за одними з них не дає перевитрата за іншими. При аналізі відхилення від кошторису витрат визначаються не за статтею в цілому, а за окремими що входять до неї позиціях. Потім підраховуються роздільно суми перевищення кошторису за одними статтями витрат і економії по інших. Тому при аналізі не можна проводити взаємне погашення відхилень шляхом їх підсумовування. До витрат на обслуговування виробництва та управління входить три статті: витрати на утримання та експлуатацію устаткування, цехові витрати і загальнозаводські витрати. Витрати на утримання та експлуатацію устаткування займають значну питому вагу в загальній сумі комплексних витрат. До їх складу включаються витрати, пов'язані з роботою устаткування, тобто витрати на утримання, амортизацію, поточний ремонт виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту, обслуговування робочих місць, а також на амортизацію і відшкодування зносу інструментів і пристосувань та ін Вони розподіляються між окремими видами виробів пропорційно до кошторисних (нормативним) ставками і зростають при перевиконання плану за обсягом виробництва. Однак це зростання непропорційний збільшення обсягу виробництва, і темпи його залежать від тих факторів, які зумовили надплановий приріст виробництва.

У цехові витрати включаються витрати з утримання цехового персоналу, амортизація та витрати з утримання будинків, споруд та інвентарю, на поточний ремонт будівель та споруд, витрати з випробувань, дослідів і досліджень, з раціоналізації і винахідництва цехового характеру, на заходи з охорони праці та т . д. До складу фактичних цехових витрат додатково включаються непродуктивні витрати: втрати від простоїв, від псування матеріальних цінностей та технологічної оснастки при зберіганні в цехах, недостачі матеріальних цінностей і незавершеного виробництва (за вирахуванням надлишків), інші непродуктивні витрати і надлишки.

Загальнозаводські витрати, які пов'язані з обслуговуванням та управлінням виробництва всього підприємства, поділяються на п'ять груп: витрати на утримання апарату управління; загальногосподарські витрати; податки, збори та інші обов'язкові відрахування і витрати; непродуктивні витрати; виключаються доходи (не плановані доходи підприємства, отримані ним у звітний період). Цехові і загальнозаводські витрати розподіляються між різними видами продукції пропорційно сумі основної заробітної плати виробничих робітників (без доплат по прогресивно-преміальних системах) і витратам на утримання та експлуатацію устаткування або пропорційно іншій базі. При розгляді інших комплексних статей собівартості необхідно враховувати, що витрати на підготовку і освоєння виробництва, втрати від шлюбу, інші виробничі витрати являють собою. виробничі втрати Основна частина витрат на підготовку і освоєння виробництва пов'язана з розробкою нових видів виробів і нових технологічних процесів та підготовкою промислового виробництва цих виробів. Фактичні витрати на ці цілі спочатку обліковуються у складі витрат майбутніх періодів, а потім списуються поступово на собівартість продукції, виходячи з планованого терміну їх повного відшкодування й планованого обсягу випуску продукції в цей період. Найбільш поширеними виробничими втратами є втрати від браку. Усунення цих втрат є істотним резервом зниження собівартості продукції. Для визначення втрат від браку, що відносяться на собівартість продукції, до собівартості остаточно забракованих виробів додають витрати на виправлення браку і з отриманої суми віднімають вартість шлюбу за ціною можливого їх використання, суми утримань з винуватців браку і суми відшкодування збитків, фактично стягнуті з постачальників за поставку недоброякісних матеріалів або напівфабрикатів. При цьому визначають не тільки абсолютна зміна суми втрат від браку у порівнянні з минулим звітним періодом, але й зміна питомої ваги їх у складі собівартості продукції. Витрати, пов'язані з реалізацією продукції, відносяться до позавиробничих витрат. До їх складу входять витрати на тару, упаковку продукції, доставку її на станцію призначення, а також завантаження в залізничні вагони та інші транспортні засоби. У складі собівартості вони показані загальними сумами без розшифровки, на основі яких визначається загальне відхилення фактичних позавиробничих витрат від планових. Слід мати на увазі, що ці витрати залежать від обсягу відвантаженої продукції і є змінними. До комплексних статей відносяться і інші виробничі витрати, до складу яких у різних галузях промисловості включаються різні види витрат, наприклад відрахування на науково-дослідні і дослідні роботи, на гарантійне обслуговування та ремонт продукції, а також витрати, які не можуть бути віднесені на собівартість складі інших.

Таблиця 2 .- Фактори зміни загальновиробничих і загальногосподарських витрат

Стаття витрат

Фактор зміни витрат

Формула розрахунку

Заробітна плата працівників апарату управління

Чисельність персоналу (Ч),

Середня заробітна плата одного працівника (ОТ)

Зміст основних фондів: - амортизація - витрати на освітлення, опалення, водопостачання та ін

Первісна вартість основних фондів (ОС), норма амортизації (N a)

Норма споживання ресурсу (H) тариф на послугу (Ц 1)

Витрати на поточний ремонт, випробування

Обсяг робіт (V);

середня вартість одиниці роботи 2)

Утримання легкового транспорту

Кількість машин (К)

Середні витрати на утримання однієї машини (З)

Витрати на відрядження

Кількість відряджень (К 1) середня тривалість (Д), середня вартість одного дня відрядження (Ц 3)

Оплата простоїв

Кількість людино-днів простою (К) рівень оплати за один день простою (ВІД 1)

Податки і збори, що відносяться на собівартість.

Оподатковуваний база (Б), процентна ставка податку (С)

Витрати на охорону праці

Обсяг намічених заходів (V) середня вартість заходу (Ц 4)

3.5 Облік витрат по звичайних видах діяльності, іншим видам діяльності, готової продукції, по товарах і їх продажу

Етапи обліку витрат по звичайних видах діяльності:

1) усі фактичні витрати протягом звітного місяця на підставі первинних документів з витрачання матеріалів, нарахування з / п і амортизації основних засобів і нематеріальних активів відображаються на основних калькуляційних рахунках (10,20,70,02,08,04);

2) загальновиробничі і загальногосподарські витрати розподіляються (25,26) між готовою продукцією (43) і залишками незавершеного виробництва (46). Потім вони списуються на рахунок 20 або рахунок 90.

3) за наявності шлюбу на рахунку 28 виявляються остаточні втрати від браку і списуються на рахунок 20 (Д20-К28). Після цих етапів на рахунку 20 збираються всі прямі і непрямі витрати.

4) визначається фактична с / с випущеної продукції: визначаються і оцінюються залишки незавершеного виробництва на кінець місяця (Д20-К46)

С / Сфакт = залишки незавершеного виробництва на початок місяця (Сн сч.20) + витрати за місяць (оборот за дебетом сч.20) - повернуті та списані суми (оборот по кредиту сч.20) - залишки незавершеного виробництва на кінець місяця

Ця сума списується з сч.20 і відображається в БО в залежності від обраної методики (43,40-20).

Витрата матеріалів визнається в СУ у міру їх фактичного використання, з / п - у міру нарахування та відображення в якості зобов'язань організації, податки, збори та платежі - у міру їх нарахування.

Облік витрат по іншим видам діяльності (сч.91.2):

1) Операційні витрати:

1.1) списання витрат, пов'язаний з наданням у тимчасове користування активів організації: Дебет91-Кредіт02, 05

1.2) продаж, вибуття та інше списання активів: Д91.2-К01, 04,10 ...

1.3) оплата послуг кредитним організаціям: Д91.2-К51, 52

2) Позареалізаційні витрати:

2.1) штрафи, співі, неустойки: Д91-К76

2.2) курсові різниці: Д91-К50, 52,60 ...

2.3) спорт. заходи, відпочинок, благодійність: Д91-К60, 76

Записи за субрахунками виробляються накопичувально протягом року з щомісячним складанням дебету і кредиту, визначається фінансовий результат. Кінцеве сальдо списується: Д99-К91.9 - збиток, Д91.9-К99 - прибуток.

3) Надзвичайні:

3.1) втрата від ПП (повінь, пожежа): Д99-К01, 10,41,43 ... ..

3.2) виконання ліквідаційних робіт від ПП: Д99-К60

Синтетичний облік готової продукції можна вести двома способами:

  1. Без використання рахунку 40 - вся готова продукція обліковується на рахунку 43 за фактичною с / с. Аналітичний облік окремих видів готової продукції ведуть за обліковими цінами з виділенням відхилень у фактичній с / р від вартості за обліковими цінами.

дебет

кредит

пояснення

43

20

Гот.продукція, передається із вироби, на склад

43

20

Фінансовий результат (с / с> уч.цени; с / с <уч.цени зі знаком "-")

10,21

20

Готова продукція исп-ся повністю самою організацією

45

90

43

43

Списання відвантаженої продукції; різниця між с / с та облікової ціною

  1. З використанням рахунку 40 (випуск продукції): за кредитом рахунку 40 відображається планова с / с, тобто безсальдовий рахунок; по дебету-фактична с / с, тобто сальдо треба списувати.

    Дебет

    Кредит

    Пояснення

    43

    40

    Випуск продукції на склад

    40

    20

    Визначення факт.с / с в кінці місяця

    90

    40

    Закриття рахунку, опред.фінансових результатів

    90

    43

    Реалізація продукції

    Облік відвантаження продукції ведеться на рахунку 45:

    Д45-К43 - відвантаження продукції

    Д62-К90, Д90-К45 - право власності на продукцію настає при оплаті розрахункових документів

    Д62-К90, Д90-К43 - право власності на продукцію настає в момент відвантаження

    "Франко-станція призначення" - коли постачальник сам оплачує навантаження і доставку продукції і включає витрати до відпускної ціни.

    "Франко-станція відправлення" - коли постачальник оплачує витрати тільки з навантаження готової продукції у вагони, все інше - покупець.

    Облік витрат з продажу продукції ведеться на рахунку 44 - це витрати на перевезення, за зберігання, за оренду, за утримання інвентарю, за оплату праці (Д90-К44 - закриття).

    Облік продажу продукції ведеться на рахунку 90:

    90.1-виручка від продажів

    90.2 - з / з продажу (за дебетом)

    90.3-ПДВ

    90.4-акцизи (непрямі податки)

    90.9-фінансовий результат

    Дебет

    Кредит

    Пояснення

    62

    90

    Реалізація

    90.3

    68

    ПДВ

    90

    43,41 ..

    Виручка

    51

    62

    Оплата

    68

    51

    ПДВ до бюджету

    99

    90

    Збиток

    90

    99

    Прибуток

    Облік купівлі та придбання МПЗ відбувається на рахунку 41 (товари) і 42 (торгова націнка):

    Дебет

    Кредит

    Пояснення

    41

    60

    Придбано товар (МПЗ)

    19

    60

    ПДВ

    41

    42

    Сума націнки

    62

    90

    Продаж

    90

    68

    ПДВ

    90

    41

    Списано с / р

    3.6.Налогообложеніе

    Податок на прибуток.

    Платника цього податку є:

    • Підприємства та організації, які є юридичними особами за законодавством Російської Федерації;

    • Підприємства з іноземними інвестиціями;

    • Міжнародні об'єднання та організації, що здійснюють підприємницької діяльності;

    • Філали та інші об'єднання мають окремий баланс і розрахунковий рахунок;

    • Комерційої банки, що отримали ліцензію ЦБ РФ;

    • Філії банків і кредитних установ, що мають окремий баланс.

    Сума податку розраховується з частки прибутку, котра визначається пропорційно їх середньоспискової чисельності та вартості основних виробничих фондів у порядку, встановленому Урядом РФ.

    З метою оподаткування валовий прибуток зменшується на суми:

    • Рентних платежів;

    • Доходів з цінних паперів;

    • Дохо до в від пайової участі;

    • Прибуток від страхової діяльності і т.д.

    Податок на додану вартість.

    Платника є:

    • Підприємства мають статус юридичних осіб;

    • Повні товариства, реалізують товари від свого імені;

    • Фермерські господарства та сімейні підприємства;

    • Філії самостійно реалізують товари;

    • Міжнародні та іноземні об'єднання ведуть діяльність на терреторіі РФ.

    До об'єктів оподаткування належать:

    • Обороти по реалізації на території РФ;

    • Товари, що ввозяться на територію РФ, відповідно до митних режимів.

    Для визначення оподатковуваного обороту приймається вартість реалізованих товарів, робіт і послуг виходячи з вільних цін і тарифів без включення податку на додану вартість (ПДВ), з державних оптових і роздрібних цін і тарифів і т.д.

    При реалізації продукції, робіт і послуг за цінами не вище фактичної собівартості, для опрделенія оподатковуваного обороту приймається ринкова ціна на аналогічну продукцію, роботу і послуги, що склалася на момент реалізації, але не нижче фактичної собівартості.

    Сума ПДВ, що підлягає внеску до бюджету, визначається як різниця між сумами податку, отриманими від покупців за реалізовані товари, послуги та роботи, і сумами податку по придбаних матеріальних ресурсів, підлягає заліку. У разі реалізації товарів, робіт і послуг на території РФ іноземними підприємствами, що не перебувають на обліку в податковому органі, ПДВ сплачується до бюджету в повному розмірі Російськими підприємствами за рахунок коштів, пречісляемих іноземними підприємствами або іншими особами, зазначеними цими іноземними підприємствами. При цьому після сплати податку підприємствами іноземні підприємства мають право на відшкодування сум податку, фактично сплачених при ввезенні товарів на територію РФ, а також з матеріальних ресурсів виробничого призначення в порядку, встановленому Державною податковою службою РФ за погодженням з Міністерством фінансів РФ.

    Від ПДВ звільняються:

    • Експортовані товари;

    • Товари та послуги для офіційного користування дипломатичних представництв;

    • Послуги пасажирського міського транспорту;

    • Квартирна плата;

    • Приватизація майна;

    • Плата за надра і багато іншого.

    Податок на майно підприємств.

    Об'єктами оподаткування є основні засоби, нематеріальні активи, витрати та запаси, що знаходяться на балансі платника. При цьому основні засоби, нематеріальні активи, МШП для мети оподаткування враховуються за залишковою вартістю.

    Цим податком не обкладається майно бюджетних установ; колегій адвокатів; підприємств з виробництва, переробки та зберігання сільськогосподарської продукції; що використовується лише для потреб освіти та культури; релігійних об'єднань; житлово-будівельне товариство т.д. Розрахунки податку і середньорічний вартості майна за звітний період подаються підприємствами в податкові органи за місцем знаходження разом з бухгалтерським звітом у строки, встановлені для подання квартальної та річної бухгалтерської звітності.

    Висновок

    Собівартість продукції є якісним показником, що характеризує виробничо-господарську діяльність підприємства. Собівартість відображає витрати підприємства на виробництво і збут продукції, виражені в грошовому вимірі. Крім цього, в собівартості як в узагальнюючому економічному показнику знаходять своє відображення всі сторони діяльності підприємства: ступінь технологічного оснащення виробництва і освоєння технологічних процесів; рівень організації виробництва і праці, ступінь використання виробничих потужностей; економічність використання матеріальних і трудових ресурсів та інші умови і чинники, характеризують виробничо-господарську діяльність.

    Для комплексного аналізу собівартості продукції застосовуються спеціальні показники, які дозволяють розраховувати і аналізувати витрати підприємства на весь обсяг виробленої товарної продукції, витрати на виробництво конкретного виду продукції, а також витрати підприємства на отримання кожного рубля виручки.

    З метою спрощення розрахунків і для систематизації даних всі витрати підприємства класифікуються. Причому дана класифікація є універсальною для всіх промислових підприємств, можуть змінюватися лише деякі статті в залежності від спеціалізації підприємства.

    Найбільш важливим моментом у вивченні такого показника, як собівартість є розгляд факторів, що впливають на показник і визначення основних напрямків по зниженню собівартості. Від того, як вирішує підприємство дане питання залежить отримання найбільшого ефекту з найменшими витратами, зростання накопичень, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Собівартість відображає велику частину вартості продукції і залежить від зміни умов виробництва і реалізації продукції. Тому істотний вплив на рівень витрат роблять техніко-економічні фактори виробництва. Цей вплив виявляється в залежності від змін у техніці, технології, організації виробництва, в структурі і якості продукції і від величини витрат на її виробництво. Звідси випливає, що виявлення резервів зниження собівартості має спиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства: вивчення технічного і організаційного рівня виробництва, використання виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських зв'язків, а також всіх складових собівартості.

    Систематичне зниження собівартості забезпечує не тільки зростання прибутку підприємства, але і дає державі додаткові кошти як для подальшого розвитку суспільного виробництва, так і для підвищення матеріального добробуту трудящих.

    Використані джерела

    1) О. В. Грищенко Аналіз і діагностика фінансово-господарської діяльності підприємства: Учеб. Посібник .- Таганрог: ТРТУ, 2000.

    2) Раицкий К.А. Економіка організації: Підручник .- М.: "Дашков і К", 2003.

    3) Грузінова В.П. Економіка підприємства: Підручник .- К.: 1999.

    4). Економіка підприємства / За редакцією Горфінкеля В.Я., Швандара В.А-М., ИНФРА-М, 2004.

    5) Яркіна Т.В. Основи економіки підприємства: короткий курс: Підручник .- М., 1999.

    6) www.rambler.ru

    7) www.frankland.ru

    8) www. Yandex. Ru

    Посилання (links):
  1. http://www.rambler.ru/
  2. http://www.frankland.ru/
  3. Додати в блог або на сайт

    Цей текст може містити помилки.

    Бухгалтерія | Курсова
    237.4кб. | скачати


    Схожі роботи:
    Облік процесу виробництва Собівартість Калькуляція
    Калькуляція собівартості продукції тваринництва Методи калькуляції продукції в тваринництві
    Калькуляція собівартості продукції
    Калькуляція собівартості готової продукції
    Калькуляція собівартості продукції (пошук альтернатив)
    Калькуляція собівартості продукції тваринництва Методи Калькулят
    Облік витрат і виходу продукції промислових виробництв та калькуляція їх собівартості
    Облік витрат і виходу продукції промислових виробництв та калькуляція їх собівартості В роботі
    Собівартість продукції 3
    © Усі права захищені
    написати до нас