С. Кам'янецька
Словацька Юліуш (Juliusz Słowacki, 1809-1849) - знаменитий польський поет. Син відомого свого часу професора літератури, С. виріс в літературному середовищі. Його мати, жінка передова і літературно освічена, з дитинства виховала сина на кращих зразках польської і світової літератури. Писати почав рано. На польську революцію 1830 відгукнувся поруч віршів. У 1831 назавжди залишив Польщу і жив у Парижі. Швейцарії, Італії. Подорожував по Греції, Єгипту, Палестині. Певний час перебував під впливом відомого польського містика Товянський. Смерть (від туберкульозу) застала поета за роботою над поемою «Король-дух». За своїм умонастрою С. значно відрізнявся від свого сучасника, Міцкевича, поета, тісно пов'язаного з шляхтою. С. в набагато більшою мірою відобразив буржуазно-демократичні ідеї. У своїй поезії він різко негативно відгукується про «шляхті», під чиїм ім'ям, правда, всього частіше увазі багату земельну аристократію. Він часто в яскравих фарбах малює самодурство вельмож, їх жорстокість, марнотратство, пияцтво, розпуста і перш за все продажність і зраду батьківщині. Він зі співчуттям відгукується про селян і оголошує себе поетом «народу». Його демократизм ще більш відтіняється тим сильним впливом, який в юні роки на нього мала українська народна поезія. Елементи політичного і соціального протесту у творчості С. заглибилися в результаті впливу поезії Байрона, якому С. підпорядковувався довше, ніж інші великі польські поети того часу.
Проте С. аж ніяк не можна вважати буржуазно-демократичним поетом. У Польщі того часу не було сильної і скільки-небудь самостійної в політичному відношенні буржуазної демократії. А С. не стояв навіть на точці зору тодішніх польських демократів, хоча деякі його твори і використовувалися демократами. С. ніколи не згадує про гасло визволення селян, хоча в його творах нерідкі їдкі випади проти дворян-поміщиків, що знущаються над своїми підданими, проти шляхти в цілому, що живе «чужою працею» (стіх. «Горе вам», 1848). Його гостра ненависть до «шляхті» пояснюється також тієї ганебної роллю, яку зіграла польська аристократія в історії втрати польської незалежності і розгрому польських повстань 1794 і 1830-1831. Характерна для дворянського письменника і гаряча релігійність С. Релігійні мотиви відіграють у його творчості дуже велику роль. Правда, він різко негативно ставиться до офіційної римської церкви, до тата, єзуїтам, клерикалам. Він бореться проти католицької партії серед самих польських емігрантів. Він таврує неодноразово найбільш різким чином розкладання і криваві злочини папства. Але це знову ж таки пояснюється передусім національними мотивами: папство засудило польське повстання і підтримувало царизм як опору європейської реакції. Таким обр. радикальні ноти у творах С. є результатом надзвичайного стану шляхетської еміграції, переслідуваної всіма силами старого феодального світу.
С. був у вищій мірі властивий суб'єктивізм. Болючий і нервовий, переслідуваний невдачами в особистому житті, він більшість своїх творів пофарбував тоном похмурого песимізму. Це стосується вже його юнацьких творів, написаних під впливом Байрона, як поеми «Mnich» (Монах, 1830), «Arab» (Араб, 1830), «Zmija» (Змія, 1831), «Lambro» (Лямбро, 1832), але в ще більшому ступені - його більш зрілої творчості.
С. багато страждав від свого становища емігранта і неможливості дійти зі своїми творами до широкої публіки, тим більше, що його творчість була для сучасників мало зрозуміло. Він болісно відчував напр. широку популярність Міцкевича. Його виступ проти Міцкевича у поемі «Беніовскій», де він звинувачує свого суперника в панславізм і прихильності до папства, пояснюється не тільки ідеологічним, а й особистим антагонізмом між ними.
Не будучи по своїй натурі революціонером, С. в моменти великого революційного підйому висловлювався за радикальні дії. Так, в 1848 він навіть поїхав з Парижа до пруської Польщі, для того щоб прийняти участь у боях проти царської Росії. Однак поза цих моментів він був прихильником мирної боротьби «духовними засобами». Він іноді прямо виступає проти «звірячих» «французьких методів». Постійної ідеєю його творчості є ідея самопожертви особистості і нації (Польща - Бінкельрід).
Улюбленим героєм С. є страдалец, гине за свою ідею (найчастіше за національну) і викликає так. обр. моральне переродження своїх катів. Під впливом цього мучеництва, цього, так би мовити, пасивного героїзму мучителі починають відчувати жах перед власними злочинами - і людство робить крок вперед ...
З іншого боку, і тирани є до певної міри знаряддями вищого промислу: їх жорстокість, що наносяться ними муки очищають і підносять душі їхніх жертв. За С., не людям дано карати їх за гріхи - це справа бога. Так, в драмі «Balladyna» (Балладіна, 1834) героїня йде до королівського престолу шляхом цілого ланцюга злочинів, але її нищить лише «рука господня», що вбиває її на троні ударом блискавки.
Позитивним героєм є у С. Кордіан. У драмі «Kordjan» (Кордіан, 1833) найрізкіші тиради проти примиренців і опортуністів поєднуються з проповіддю саме пасивного героїзму. Кордіан приймає на себе завдання вбити Олександра I під час його перебування у Варшаві і громить нерішучість змовників. Але готовий віддати свою кров «за батьківщину», він зупиняється перед пролиттям крові монарха і падає непритомний біля його дверей.
У 1834 С. пише драму «Mazeppa» (Мазепа), видану лише в 1840, ймовірно в переробленому вигляді. Тут одному тирану, Воєводі, протистоїть ціла галерея позитивних типів, які проявляють справжні чудеса самопожертви. Тут мученики перемагають тирана не боротьбою, а самозреченням.
У 1836 С. пише любовну поему «W Szwajcarji» (У Швейцарії), що вважається по справедливості найбільшим ліричним твором, яке коли-небудь створила польська поезія.
Подорож С. на Схід (1836-1837) відображено ним у ряді ліричних творів. Враження Сходу зобов'язана між іншим своїм виникненням знаменита поема «Ojciec zadzumionych» (Батько померлих від чуми), де улюблений мотив страждальця оброблений в дусі мусульманського фаталізму. Араб, вся сім'я якого винищено чумою, кінчає хвалою величі Аллаха.
Все та ж ідея спокутного страждання знаходить художнє вираження в написаній прозою поемі «Anhelli» (Анхеллі, 1838). Висланий на поселення, Анхеллі (від слова «ангел») гине в сибірських снігах. Образу Анхеллі С. протиставляє інших засланців поляків, розбитих на партії, провідних безплідні суперечки і закінчували тим, що стають людоїдами і пожирають один одного. У момент смерті Анхеллі з'являється на коні лицар з червоним прапором, який несе звістку про революцію і закликає до зброї. Але Анхеллі не встає з мертвих, бо він був приречений на «жертву серця».
У драмі «Lilla Veneda» (Лилла Венеда, 1839) з'являється уже колективний мученик. Слов'янський народ венедів гине, розбитий і винищений іншим слов'янським народом - лехітов. Переможені силою зброї венеди виявляють духовні сили, валить у здивування переможців. Дервід, його дочка Лилла Венеда справляють таке враження на лехітов, що король Лех зупиняє жорстокості Гвінони і хоче помилувати залишки венедів. Верх пасивного героїзму показують брати Лілль, Лелу і Полелум, що спалюють себе на вогнищі.
З праху венедів народжується їх месник Попель. Про його подвиги ми дізнаємося з поеми «Król Duch» (Король-дух, вид. В 1847). Попель являє собою образ, аналогічний Балладіне, - тільки з набагато більш чітко висловленої місією духовно очищати і піднімати народ шляхом тиранії. Народ пасивно терпить його звірства, навіть шанує його і створює про нього легенди. Кінець його злочинів кладе лише, так само як і «Балладіне», бог, спалюючи його заживо.
Своєрідною проповіддю непротивлення злу насильством є і драма «Samuel Zborowski» (Самуель Зборовський, 1844-1845).
Останні два твори С. відносяться вже, разом з низкою інших, як «Beniowski» (Беніовскій, започаткований у 1840-1841), «Ksiądz Marek» (Ксьондз Марек, 1843), «Sen srebrny Salomei» (Срібний сон Саломеї, 1843, вид. в 1844) та ін, до того періоду, коли С. впав у містицизм. У цих творах багато ірраціонального, незрозумілого: С. намагається в них писати в пориві натхнення, не контрольованого свідомої думкою. Ця ірраціональність залишається в його творчості, хоча й в ослабленій формі, вже до кінця.
У другу половину 40-х років, під впливом назрівання революційної положення в Західній Європі, у С. сильніше звучать радикальні ноти. Це проявляється у відповіді «Do autora" Trzech psalmów "» (автору «Трьох псалмів», Красінського, кінець 1845). С. тут різко виступає проти аристократів, що бояться селянства: без «народу» звільнити Польщу не можна. Це натхненне твір пройнятий бойовим духом. Однак «захист народу», що проводиться тут С., мала дуже мало спільного зі справжніми інтересами селянства: С. не вимагав ніяких яких реформ, а тільки стверджував, що селянин краще дворянина може боротися за звільнення шляхетської Польщі. Згодом, у 1847 і 1848, С. написав ще кілька забарвлених радикалізмом віршів, спрямованих особливо проти церкви. Однак революціонером він і тоді не став і в своїх творах прославляє безкровну, духовну «революцію». Суперечності у творчості С., - непослідовність його радикалізму, релігійність, культ пасивного героїзму, що знижує значення його соціального протесту, - все це пояснюється тим, що поразка національно-демократичного руху не могло не викликати занепадницьких настроїв, зневіри в дорозі політичної боротьби серед нестійкою шляхетської інтелігенції.
Як поет С. володів винятковим художнім майстерністю. Його твори, особливо поеми, написані в октавах, відрізнялися граничним досконалістю форми. Притому, в той час як Міцкевич навіть у своїх містичних творах відрізняється реалістичної ясністю і рельєфністю своїх образів, поезія С. носить скоріше музичний характер. На поезію модерністів і символістів кінця XIX і початку XX ст. С. зробив сильний вплив.
Список літератури
На рос. яз. переведено: З поеми «Ян Білецький», перев. П. Козлов. З поеми «Чернець». 1. Сповідь, 2. Тінь Зари. Перши. П. Козлов. Див СБ «Поезія слов'ян», вид. під ред. Н. В. Гербеля, СПБ, 1871; Мазепа. Трагедія у 5 д., перев. М. Пушкарьов, «Вітчизняні записки», 1874, VII; Ренегат. (Східна повість), перев. П. Козлов, «Російська думка», 1880, III; Батько зачумлених в Ель-Аріша, перев. А. Селіванов, «Вісник Європи», 1888, X; Ангеллі. Поема, перев. Висоцького, М., 1906; Мазепа. Трагедія, перев. А. Вознесенський, Одеса, 1910; Три драми: I. Балладіна, II. Лілля Венеда, III. Гелліон-Еоліон, перев. К. Бальмонта, М., 1911; Ангеллі. Поема, перев. А. Виноградова, М., 1913.
II. Charles-Edmond (Chojecki E.), La Pologne captive et ses trois poétes, Lpz., 1864
Gasztowtt V., Le poète polonais J. Słowacki, P., 1881
Biegeleisen H., Juliusz Słowacki, Lwów, 1895
Malecki A., Juliusz Słowacki, 3 wyd. 3 vv., Lwów, 1901
Matuszewski I., Słwacki i nowa sztuka, Warszawa, 1902
Kleiner J., J. Słowacki, 4 vv., Warszawa, 1919-1927
Sarrazin G., Les grands poètes romantiques de la Pologne - Mickiewicz - Slowacki ..., 2 éd., P. 1920
Grabowski T., J. Słowacky, 2 wyd., 2 vv., Posnań, 1920
Pawlikowski JG, Społeczno-polityczne ideje Słowackiego w dobie mistycysmu, Warszawa, 1930
Уманський О., Юлій Словацький, поет і містик. (З історії польського романтизму), «Російське багатство», 1901, V-VI
Пшібишевекій Ст., Пам'яті Юлія Словацького, в його книзі «Критика», М., 1905
Козловський Л., Юлій Словацький, «Російська думка», 1909, IX
Загорський Є., Ю. Словацький. Бальмонт, як його перекладач, М., 1910
Веселовський А., Етюди про байронизме, в його книзі «Етюди і характеристики», т. I, М., 1912.