Зміст
Введення
1. Особи, які беруть участь у справі
1.2 Склад осіб, які беруть участь у справі
1.3 Поняття осіб, які беруть участь у справі
2. Сторони в цивільному процесі
3. Поняття, класифікація процесуального співучасті
4. Належні і неналежні сторони в цивільному процесі. Заміна неналежного відповідача
4.1 Поняття належної та неналежної сторони
4.2 Порядок заміни неналежного відповідача
5. Треті особи в цивільному процесі
6. Прокурор у цивільному процесі
6.1 Підстави і цілі участі прокурора в цивільному процесі
6.2 Правовий статус прокурора в цивільному процесі
Висновок
Список використаної літератури
При ознайомленні з новим ЦПК РФ можна переконатися, що він відповідає положенням ст.6 Європейської конвенції "Про захист прав людини", встановлює порядок повідомлення зацікавлених осіб про процес, визначає достатній час для підготовки до процесу, право мати представника, користуватися безкоштовною допомогою перекладача, закріплює гарантії справедливого та публічного розгляду справи.
Обов'язок доказування у ЦПК РФ лежить на сторонах, але суд на прохання сторін сприяє їм в збиранні доказів. Допомога суду сторонам у здійсненні доказової діяльності стає в залежність від активності боку, її поведінки в процесі.
Відповідно до нового Цивільного кодексу РФ, Сімейним кодексом РФ введені такі інститути, як судовий порядок емансипації, судовий порядок встановлення усиновлення, істотно змінено викличний виробництво.
Значно змінена роль прокурора у цивільному процесі. За раніше чинним радянському ЦПК прокурор мав право вступити в будь-яку справу, в будь-якій стадії процесу. Новий ЦПК обмежив повноваження прокурора: тепер він може звернутися до суду із заявою на захист або невизначеного кола осіб, або держави, або громадян, які за станом здоров'я, віком, недієздатності та інших поважних причин не можуть самі направити заяву.
Тим не менш, залишилося обов'язковою участь прокурора в процесі у справах про виселення, про поновлення на роботі, про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю і деяким іншим категоріям.
ЦПК РФ більше не визначає порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення, в тому числі і порядок розгляду скарг на постанови, винесені у справах про адміністративні правопорушення. Цей порядок з 1 липня 2002 р. встановлює кодекс РФ про адміністративні правопорушення.
Нововведенням ЦПК РФ є проведення для підготовки справи до розгляду попереднього судового засідання. Попереднє судове засідання має на меті процесуальне закріплення розпорядчих дій сторін, здійснених при підготовці справи до судового розгляду; визначення обставин, що мають значення для правильного розгляду і вирішення справи; визначення достатніх доказів у справі, дослідження фактів пропуску строків звернення до суду і строків позовної давності. Попереднє судове засідання проводиться суддею одноосібно. Сторони повідомляються про час і місце попереднього судового засідання, де вони мають право подавати докази, наводити аргументи, заявляти клопотання.
Принциповим моментом є зміна кола осіб, які мають право оскарження судових постанов. Вони можуть бути оскаржені особами, які беруть участь у справі, причому прокуратура втрачає право принесення обов'язкового для розгляду наглядового протесту.
З моменту введення в дію нового ЦПК РФ принесення касаційних протестів і протестів у порядку нагляду посадовими особами, зазначеними в ст.282 і 320 колишнього Кодексу, не допускається.
До осіб, які беруть участь у справі, цивільне процесуальне законодавство Росії відносить боку, третіх осіб, прокурора, державні органи, органи місцевого самоврядування, організації, окремих громадян, що звертаються до суду за захистом прав, свобод і охоронюваних законом інтересів інших осіб або вступають в процес з метою дачі висновку з підстав, передбачених ст.4, 46 і 47 ЦПК, заявників, зацікавлених осіб у справах окремого провадження та у справах, що виникають з публічних правовідносин [1].
У цивільному процесі, крім того, можуть брати участь свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, судові представники. Всі вони й особи, які беруть участь у справі, а також суд є учасниками цивільного процесу. Таким чином, поняття "учасники цивільного процесу" набагато ширше, ніж поняття "особи, які беруть участь у справі".
Необхідно відзначити, що поняття "особи, які беруть участь у справі" у чинному цивільному процесуальному законодавстві не розкривається. Разом з тим, зіставляючи осіб, які беруть участь у справі, з іншими учасниками процесу і аналізуючи, зокрема, статтею 3, і 4 ЦПК [2], слід зробити висновок, що критерієм віднесення будь-кого з учасників процесу до осіб, які беруть участь у справі , є юридична зацікавленість у результаті справи.
Так у ч.1 ст.3 ЦПК України закріплено правило, згідно з яким будь-яка зацікавлена особа вправі в порядку, встановленому законодавством про цивільне судочинство, звернутися до суду за захистом порушених або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Далі в ст.4 ЦПК РФ дається перелік цих зацікавлених осіб та організацій, за заявою яких суд порушує цивільну справу. При цьому по відношенню до того з звертаються до суду, хто просить про захист своїх прав, свобод і законних інтересів [3], поняття "зацікавлений" не вживається.
Така редакція ст.3 і 4 ЦПК РФ означає, що законодавець визнає зацікавленими особами як тих, хто захищає в процесі свої права, свободи і законні інтереси, так і тих, хто виступає від свого імені на захист прав, свобод, та законних інтересів іншої особи, невизначеного кола осіб або на захист інтересів Російської Федерації, муніципальних утворень і має до результату справи іншої (публічний) інтерес.
Тому, враховуючи різний характер зацікавленості осіб, за заявою яких суд має право порушувати цивільні справи, прийнято говорити про особисте, суб'єктивної зацікавленості (для осіб, які захищають свої права, свободи і законні інтереси) і про державній, громадській зацікавленості (для осіб, які захищають в силу закону "чужі права і законні інтереси).
До групи суб'єктивно (особисто) зацікавлених у справі осіб відносяться: сторони, треті особи, заявники, скаржники, зацікавлені особи у справах, що виникають з публічних правовідносин, та у справах окремого провадження.
Державна і громадська зацікавленість у справі служить підставою для участі в цивільному судочинстві прокурора, інших органів та осіб, зазначених у ст.46, 47, 273, 284, 288, 290, 304, 311 ЦПК РФ.
Важливу роль у визначенні правового становища учасника процесу відіграє мета його участі, що залежить від наявності або відсутності юридичного інтересу до справи. У цивільному процесі під юридичним інтересом до справи необхідно розуміти заснований на законі очікуваний правовий результат, який повинен настати для зацікавленої особи у зв'язку з розглядом та вирішенням конкретної справи.
Юридична зацікавленість (юридичний інтерес) особи, що бере участь у справі, породжує для нього певний процесуальний інтерес, тобто той позитивний результат розгляду і вирішення справи, настання якого чекає і домагається учасник судочинства. Наприклад, для позивача процесуальний інтерес полягає в очікуванні судового рішення про задоволення позову, для відповідача - в очікуванні рішення про відмову в позові, для прокурора - в очікуванні законного та обгрунтованого судового рішення і т.д.
Тому відмінність процесуальних інтересів осіб, що беруть участь у справі, завжди буде залежати від характеру зв'язку з предметом судового захисту і від тих передбачених законом завдань, для досягнення яких та чи інша особа, яка бере участь у справі, бере участь у цивільному судочинстві.
Разом з тим необхідно відзначити, що юридичний інтерес, що є підставою для винесення судом рішення, яке може вплинути на суб'єктивні права і обов'язки особи, що бере участь у справі, або ж служить задоволенню публічного інтересу, і процесуальний інтерес не тотожні за змістом.
Так, серед суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин є такі, які, беручи участь в цивільному судочинстві, чекають і домагаються настання певного результату вирішення справи, тобто мають певний процесуальний інтерес, який заснований на матеріальному правовідношенні.
До таких учасників процесу належать судові представники, що виступають від імені та в інтересах сторін, третіх осіб та осіб, які беруть участь у непозовного справах.
Правовою підставою участі в цивільному процесі судового представника може бути договір доручення, трудовий контракт і т.д. юридичний інтерес до процесу у судового представника носить суто процесуальний характер і не пов'язаний з матеріально-правовим відношенням, що становлять предмет судового розгляду. Незважаючи на те що представник щодо процесуально самостійний у судовому процесі, у разі припинення дії договору доручення у судового представника зникає відповідно інтерес і до процесу, оскільки дії представника залежні від волі його довірителя. Мабуть, тому законодавець і не відносить судового представника (у тому числі й адвоката) до осіб, які беруть участь у справі.
Однак ця процесуальна особливість не належить до осіб, які беруть участь у справі, у яких матеріально-правової і процесуальний інтерес єдині.
За характером юридичної інтересу особи, які беруть участь у справі, поділяються на дві групи.
Першу представляють учасники судочинства, мають до результату справи матеріально-правової особистий інтерес, оскільки вони захищають у цивільному процесі свої суб'єктивні права і законні інтереси.
Другу групу становлять особи, які беруть участь у справі, що захищають чужі інтереси, які мають до результату справи публічно-процесуальний інтерес [5].
Крім того, особи, які беруть участь у справі, здатні впливати на рух цивільного процесу, тобто здійснювати процесуальні дії, спрямовані на його розвиток і припинення.
З цього випливає, що в числі процесуальних прав, які належать особам, які беруть участь у справі, є такі права, як право клопотати про відкладення розгляду справи, про зупинення провадження у справі, про залишення заяви без розгляду та про припинення провадження у справі.
Що стосується права на вчинення процесуальної дії, спрямованої на порушення судом провадження у справі, то воно не може характеризувати беруть участь у справі, так як не належить їм. У даному випадку право звернення до суду з метою порушення судом провадження у цивільній справі виникає задовго до виникнення процесу, оскільки перебуває за його межами і суб'єкти цього права ще не є особами, які беруть участь у справі.
Таким чином, особами, які беруть участь у справі, є юридично зацікавлені в розгляді та вирішенні справи учасники цивільного процесу, які виступають від свого імені і наділені правом здійснювати процесуальні дії, що впливають як на розвиток, так і на закінчення судового процесу.
1.3 Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі
Особам, які беруть участь у справі, належить широке коло процесуальних прав, спільні з яких закріплені в ст.35 ЦПК РФ.
Для перевірки, підтвердження або спростування даних про порушення громадянських прав, свобод і законних інтересів, зазначених позивачем, всі учасники процесу мають рівні права і обов'язки. Таким чином, реалізується принцип змагальності за допомогою іншого принципу - рівності прав учасників.
Особи, які беруть участь у справі, наділені законодавцем такими правами:
знайомитися з матеріалами справи, робити виписки з них, знімати копії. Причому законодавець не встановив право знімати копії рукописно, отже, можна це робити і з використанням оргтехніки;
заявляти відводи за правилами і підстав, встановлених процесуальним законодавством;
подавати докази і брати участь в їх дослідженні. Ці дії позивачем виробляються при подачі позову і в процесі розгляду справи судом, решта осіб, які беруть участь у справі, представляють докази в судовому засіданні. Однак не виключається можливість подання письмового чи речового доказу по пошті або через представника, але дослідження таких доказів завжди повинно здійснюватися в судовому засіданні;
задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам і фахівцям. Це необхідно для з'ясування і фіксації в протоколі судового засідання обставин, що мають значення у справі;
заявляти клопотання; в тому числі про витребування доказів. Усі клопотання заявляються або в стадії підготовки справи до судового розгляду, або в стадії судового розгляду. Клопотання можуть бути різними. Наприклад, про прийняття до розгляду зустрічного позову, про проведення експертизи, про допит додаткових свідків і т.д. Суд зобов'язаний вислухати думку учасників процесу по заявленому клопотанню і прийняти рішення або про задоволення, або про відхилення цього клопотання;
давати пояснення суду в усній та письмовій формі. Дане право є тільки правом, але не обов'язком, тому вимога суду в цій частині не грунтується на законі;
приводитиме свої доводи з усіх виникаючих у ході судового розгляду питань. Під час обговорення в судовому засіданні будь-якого питання або клопотання суд зобов'язаний вислухати доводи всіх присутніх осіб, які беруть участь у справі, і лише потім приймати рішення з цього питання;
заперечувати щодо клопотань і доводів інших осіб, які беруть участь у справі. Дане право засноване на принципі змагальності сторін та перегукується з правом приводитиме свої доводи з виникаючих питань. Довід одного боку та контрдоводами іншого боку дають можливість суду знайти правильне із запропонованих рішення з того чи іншого питання або прийняти інше рішення відповідно до законодавства;
оскаржити судові постанови та використовувати надані законодавством про цивільне судочинство інші процесуальні права.
Особи, які беруть участь у справі, повинні сумлінно користуватися усіма належними їм процесуальними правами.
Особи, які беруть участь у справі, несуть процесуальні обов'язки, встановлені федеральним законодавством, у разі невиконання яких суд може застосувати наслідки, передбачені законодавством про цивільне судочинство [6].
Після порушення справи в суді сперечаються особи стають суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин і потрапляють у сферу регулювання цивільного процесуального права. Учасники матеріальних правовідносин тепер починають іменуватися позивачем і відповідачем або сторонами цивільного процесу. У кожному цивільній справі, яка розглядається судом, тільки дві сторони - позивач і відповідач. Не має при цьому значення кількість осіб, що беруть участь на тій чи іншій стороні. Наприклад, оспорюване право може належати одночасно кільком особам на правах пайової власності. Пред'являючи позов на захист своїх інтересів, вони всі є однією стороною - позивачем.
Позивач - це особа, суб'єктивні матеріальні права чи охоронювані законом, інтереси якого порушені або оспорюються і в силу цього потребують захисту. Позивач виступає в якості активної сторони в цивільному процесі, так як саме він порушує справу з метою захисту своїх прав і охоронюваних законом інтересів [8].
Слід мати на увазі, що поняття позивача і особи, що порушує справу, не завжди повністю збігаються. Вони не у всіх випадках тотожні. У цивільному процесі допускається порушення цивільної справи в інтересах інших осіб прокурором (ст.45 ЦПК), а також органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями чи громадянами (ст.46 ЦПК). Наприклад, на підставі ст.43 Закону РФ "Про захист прав споживачів" громадські об'єднання споживачів мають право звертатися до суду із заявами на захист прав споживачів. У разі придбання громадянином неякісного товару з позовом про захист його майнових прав до продавця може звернутися громадське об'єднання споживачів. У даній справі порушені майнові права покупця, оскільки він є учасником спірного матеріального правовідносини, і тому саме покупець розглядається в якості позивача у справі.
Такая же ситуация возникает при предъявлении производных исков в интересах акционерных обществ. Например, на основании ст.105 ГК и ст.6 Федерального закона "Об акционерных обществах" акционеры дочернего общества вправе требовать возмещения основным обществом (товариществом) убытков, причиненных по его вине дочернему обществу. В данном случае в качестве истца также следует рассматривать дочернее общество, в пользу которого при удовлетворении иска акционеров дочернего общества и будет вынесено судебное решение. Введення
1. Особи, які беруть участь у справі
1.2 Склад осіб, які беруть участь у справі
1.3 Поняття осіб, які беруть участь у справі
2. Сторони в цивільному процесі
3. Поняття, класифікація процесуального співучасті
4. Належні і неналежні сторони в цивільному процесі. Заміна неналежного відповідача
4.1 Поняття належної та неналежної сторони
4.2 Порядок заміни неналежного відповідача
5. Треті особи в цивільному процесі
6. Прокурор у цивільному процесі
6.1 Підстави і цілі участі прокурора в цивільному процесі
6.2 Правовий статус прокурора в цивільному процесі
Висновок
Список використаної літератури
Введення
При ознайомленні з новим ЦПК РФ можна переконатися, що він відповідає положенням ст.6 Європейської конвенції "Про захист прав людини", встановлює порядок повідомлення зацікавлених осіб про процес, визначає достатній час для підготовки до процесу, право мати представника, користуватися безкоштовною допомогою перекладача, закріплює гарантії справедливого та публічного розгляду справи. Обов'язок доказування у ЦПК РФ лежить на сторонах, але суд на прохання сторін сприяє їм в збиранні доказів. Допомога суду сторонам у здійсненні доказової діяльності стає в залежність від активності боку, її поведінки в процесі.
Відповідно до нового Цивільного кодексу РФ, Сімейним кодексом РФ введені такі інститути, як судовий порядок емансипації, судовий порядок встановлення усиновлення, істотно змінено викличний виробництво.
Значно змінена роль прокурора у цивільному процесі. За раніше чинним радянському ЦПК прокурор мав право вступити в будь-яку справу, в будь-якій стадії процесу. Новий ЦПК обмежив повноваження прокурора: тепер він може звернутися до суду із заявою на захист або невизначеного кола осіб, або держави, або громадян, які за станом здоров'я, віком, недієздатності та інших поважних причин не можуть самі направити заяву.
Тим не менш, залишилося обов'язковою участь прокурора в процесі у справах про виселення, про поновлення на роботі, про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю і деяким іншим категоріям.
ЦПК РФ більше не визначає порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення, в тому числі і порядок розгляду скарг на постанови, винесені у справах про адміністративні правопорушення. Цей порядок з 1 липня 2002 р. встановлює кодекс РФ про адміністративні правопорушення.
Нововведенням ЦПК РФ є проведення для підготовки справи до розгляду попереднього судового засідання. Попереднє судове засідання має на меті процесуальне закріплення розпорядчих дій сторін, здійснених при підготовці справи до судового розгляду; визначення обставин, що мають значення для правильного розгляду і вирішення справи; визначення достатніх доказів у справі, дослідження фактів пропуску строків звернення до суду і строків позовної давності. Попереднє судове засідання проводиться суддею одноосібно. Сторони повідомляються про час і місце попереднього судового засідання, де вони мають право подавати докази, наводити аргументи, заявляти клопотання.
Принциповим моментом є зміна кола осіб, які мають право оскарження судових постанов. Вони можуть бути оскаржені особами, які беруть участь у справі, причому прокуратура втрачає право принесення обов'язкового для розгляду наглядового протесту.
З моменту введення в дію нового ЦПК РФ принесення касаційних протестів і протестів у порядку нагляду посадовими особами, зазначеними в ст.282 і 320 колишнього Кодексу, не допускається.
1. Особи, які беруть участь у справі
1.2 Склад осіб, які беруть участь у справі
У цивільному процесі коло осіб, які беруть участь у справі, не збігається з колом учасників процесу (учасників судочинства).До осіб, які беруть участь у справі, цивільне процесуальне законодавство Росії відносить боку, третіх осіб, прокурора, державні органи, органи місцевого самоврядування, організації, окремих громадян, що звертаються до суду за захистом прав, свобод і охоронюваних законом інтересів інших осіб або вступають в процес з метою дачі висновку з підстав, передбачених ст.4, 46 і 47 ЦПК, заявників, зацікавлених осіб у справах окремого провадження та у справах, що виникають з публічних правовідносин [1].
У цивільному процесі, крім того, можуть брати участь свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, судові представники. Всі вони й особи, які беруть участь у справі, а також суд є учасниками цивільного процесу. Таким чином, поняття "учасники цивільного процесу" набагато ширше, ніж поняття "особи, які беруть участь у справі".
Необхідно відзначити, що поняття "особи, які беруть участь у справі" у чинному цивільному процесуальному законодавстві не розкривається. Разом з тим, зіставляючи осіб, які беруть участь у справі, з іншими учасниками процесу і аналізуючи, зокрема, статтею 3, і 4 ЦПК [2], слід зробити висновок, що критерієм віднесення будь-кого з учасників процесу до осіб, які беруть участь у справі , є юридична зацікавленість у результаті справи.
Так у ч.1 ст.3 ЦПК України закріплено правило, згідно з яким будь-яка зацікавлена особа вправі в порядку, встановленому законодавством про цивільне судочинство, звернутися до суду за захистом порушених або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Далі в ст.4 ЦПК РФ дається перелік цих зацікавлених осіб та організацій, за заявою яких суд порушує цивільну справу. При цьому по відношенню до того з звертаються до суду, хто просить про захист своїх прав, свобод і законних інтересів [3], поняття "зацікавлений" не вживається.
Така редакція ст.3 і 4 ЦПК РФ означає, що законодавець визнає зацікавленими особами як тих, хто захищає в процесі свої права, свободи і законні інтереси, так і тих, хто виступає від свого імені на захист прав, свобод, та законних інтересів іншої особи, невизначеного кола осіб або на захист інтересів Російської Федерації, муніципальних утворень і має до результату справи іншої (публічний) інтерес.
Тому, враховуючи різний характер зацікавленості осіб, за заявою яких суд має право порушувати цивільні справи, прийнято говорити про особисте, суб'єктивної зацікавленості (для осіб, які захищають свої права, свободи і законні інтереси) і про державній, громадській зацікавленості (для осіб, які захищають в силу закону "чужі права і законні інтереси).
До групи суб'єктивно (особисто) зацікавлених у справі осіб відносяться: сторони, треті особи, заявники, скаржники, зацікавлені особи у справах, що виникають з публічних правовідносин, та у справах окремого провадження.
Державна і громадська зацікавленість у справі служить підставою для участі в цивільному судочинстві прокурора, інших органів та осіб, зазначених у ст.46, 47, 273, 284, 288, 290, 304, 311 ЦПК РФ.
Важливу роль у визначенні правового становища учасника процесу відіграє мета його участі, що залежить від наявності або відсутності юридичного інтересу до справи. У цивільному процесі під юридичним інтересом до справи необхідно розуміти заснований на законі очікуваний правовий результат, який повинен настати для зацікавленої особи у зв'язку з розглядом та вирішенням конкретної справи.
Юридична зацікавленість (юридичний інтерес) особи, що бере участь у справі, породжує для нього певний процесуальний інтерес, тобто той позитивний результат розгляду і вирішення справи, настання якого чекає і домагається учасник судочинства. Наприклад, для позивача процесуальний інтерес полягає в очікуванні судового рішення про задоволення позову, для відповідача - в очікуванні рішення про відмову в позові, для прокурора - в очікуванні законного та обгрунтованого судового рішення і т.д.
Тому відмінність процесуальних інтересів осіб, що беруть участь у справі, завжди буде залежати від характеру зв'язку з предметом судового захисту і від тих передбачених законом завдань, для досягнення яких та чи інша особа, яка бере участь у справі, бере участь у цивільному судочинстві.
Разом з тим необхідно відзначити, що юридичний інтерес, що є підставою для винесення судом рішення, яке може вплинути на суб'єктивні права і обов'язки особи, що бере участь у справі, або ж служить задоволенню публічного інтересу, і процесуальний інтерес не тотожні за змістом.
Так, серед суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин є такі, які, беручи участь в цивільному судочинстві, чекають і домагаються настання певного результату вирішення справи, тобто мають певний процесуальний інтерес, який заснований на матеріальному правовідношенні.
До таких учасників процесу належать судові представники, що виступають від імені та в інтересах сторін, третіх осіб та осіб, які беруть участь у непозовного справах.
Правовою підставою участі в цивільному процесі судового представника може бути договір доручення, трудовий контракт і т.д. юридичний інтерес до процесу у судового представника носить суто процесуальний характер і не пов'язаний з матеріально-правовим відношенням, що становлять предмет судового розгляду. Незважаючи на те що представник щодо процесуально самостійний у судовому процесі, у разі припинення дії договору доручення у судового представника зникає відповідно інтерес і до процесу, оскільки дії представника залежні від волі його довірителя. Мабуть, тому законодавець і не відносить судового представника (у тому числі й адвоката) до осіб, які беруть участь у справі.
Однак ця процесуальна особливість не належить до осіб, які беруть участь у справі, у яких матеріально-правової і процесуальний інтерес єдині.
1.3 Поняття осіб, які беруть участь у справі
У цивільному процесі особи, які беруть участь у справі, це особи цивільного процесу, які юридично зацікавлені в розгляді та вирішенні судом цивільної справи [4].За характером юридичної інтересу особи, які беруть участь у справі, поділяються на дві групи.
Першу представляють учасники судочинства, мають до результату справи матеріально-правової особистий інтерес, оскільки вони захищають у цивільному процесі свої суб'єктивні права і законні інтереси.
Другу групу становлять особи, які беруть участь у справі, що захищають чужі інтереси, які мають до результату справи публічно-процесуальний інтерес [5].
Крім того, особи, які беруть участь у справі, здатні впливати на рух цивільного процесу, тобто здійснювати процесуальні дії, спрямовані на його розвиток і припинення.
З цього випливає, що в числі процесуальних прав, які належать особам, які беруть участь у справі, є такі права, як право клопотати про відкладення розгляду справи, про зупинення провадження у справі, про залишення заяви без розгляду та про припинення провадження у справі.
Що стосується права на вчинення процесуальної дії, спрямованої на порушення судом провадження у справі, то воно не може характеризувати беруть участь у справі, так як не належить їм. У даному випадку право звернення до суду з метою порушення судом провадження у цивільній справі виникає задовго до виникнення процесу, оскільки перебуває за його межами і суб'єкти цього права ще не є особами, які беруть участь у справі.
Таким чином, особами, які беруть участь у справі, є юридично зацікавлені в розгляді та вирішенні справи учасники цивільного процесу, які виступають від свого імені і наділені правом здійснювати процесуальні дії, що впливають як на розвиток, так і на закінчення судового процесу.
1.3 Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі
Особам, які беруть участь у справі, належить широке коло процесуальних прав, спільні з яких закріплені в ст.35 ЦПК РФ.
Для перевірки, підтвердження або спростування даних про порушення громадянських прав, свобод і законних інтересів, зазначених позивачем, всі учасники процесу мають рівні права і обов'язки. Таким чином, реалізується принцип змагальності за допомогою іншого принципу - рівності прав учасників.
Особи, які беруть участь у справі, наділені законодавцем такими правами:
знайомитися з матеріалами справи, робити виписки з них, знімати копії. Причому законодавець не встановив право знімати копії рукописно, отже, можна це робити і з використанням оргтехніки;
заявляти відводи за правилами і підстав, встановлених процесуальним законодавством;
подавати докази і брати участь в їх дослідженні. Ці дії позивачем виробляються при подачі позову і в процесі розгляду справи судом, решта осіб, які беруть участь у справі, представляють докази в судовому засіданні. Однак не виключається можливість подання письмового чи речового доказу по пошті або через представника, але дослідження таких доказів завжди повинно здійснюватися в судовому засіданні;
задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам і фахівцям. Це необхідно для з'ясування і фіксації в протоколі судового засідання обставин, що мають значення у справі;
заявляти клопотання; в тому числі про витребування доказів. Усі клопотання заявляються або в стадії підготовки справи до судового розгляду, або в стадії судового розгляду. Клопотання можуть бути різними. Наприклад, про прийняття до розгляду зустрічного позову, про проведення експертизи, про допит додаткових свідків і т.д. Суд зобов'язаний вислухати думку учасників процесу по заявленому клопотанню і прийняти рішення або про задоволення, або про відхилення цього клопотання;
давати пояснення суду в усній та письмовій формі. Дане право є тільки правом, але не обов'язком, тому вимога суду в цій частині не грунтується на законі;
приводитиме свої доводи з усіх виникаючих у ході судового розгляду питань. Під час обговорення в судовому засіданні будь-якого питання або клопотання суд зобов'язаний вислухати доводи всіх присутніх осіб, які беруть участь у справі, і лише потім приймати рішення з цього питання;
заперечувати щодо клопотань і доводів інших осіб, які беруть участь у справі. Дане право засноване на принципі змагальності сторін та перегукується з правом приводитиме свої доводи з виникаючих питань. Довід одного боку та контрдоводами іншого боку дають можливість суду знайти правильне із запропонованих рішення з того чи іншого питання або прийняти інше рішення відповідно до законодавства;
оскаржити судові постанови та використовувати надані законодавством про цивільне судочинство інші процесуальні права.
Особи, які беруть участь у справі, повинні сумлінно користуватися усіма належними їм процесуальними правами.
Особи, які беруть участь у справі, несуть процесуальні обов'язки, встановлені федеральним законодавством, у разі невиконання яких суд може застосувати наслідки, передбачені законодавством про цивільне судочинство [6].
2. Сторони в цивільному процесі
Цивільний процес за загальним правилом порушується у зв'язку з виникненням спору між різними учасниками матеріально-правових відносин, коли немає можливості врегулювати виниклі розбіжності минаючи юрисдикційні органи, а справа віднесено до судової підвідомчості [7].Після порушення справи в суді сперечаються особи стають суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин і потрапляють у сферу регулювання цивільного процесуального права. Учасники матеріальних правовідносин тепер починають іменуватися позивачем і відповідачем або сторонами цивільного процесу. У кожному цивільній справі, яка розглядається судом, тільки дві сторони - позивач і відповідач. Не має при цьому значення кількість осіб, що беруть участь на тій чи іншій стороні. Наприклад, оспорюване право може належати одночасно кільком особам на правах пайової власності. Пред'являючи позов на захист своїх інтересів, вони всі є однією стороною - позивачем.
Позивач - це особа, суб'єктивні матеріальні права чи охоронювані законом, інтереси якого порушені або оспорюються і в силу цього потребують захисту. Позивач виступає в якості активної сторони в цивільному процесі, так як саме він порушує справу з метою захисту своїх прав і охоронюваних законом інтересів [8].
Слід мати на увазі, що поняття позивача і особи, що порушує справу, не завжди повністю збігаються. Вони не у всіх випадках тотожні. У цивільному процесі допускається порушення цивільної справи в інтересах інших осіб прокурором (ст.45 ЦПК), а також органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями чи громадянами (ст.46 ЦПК). Наприклад, на підставі ст.43 Закону РФ "Про захист прав споживачів" громадські об'єднання споживачів мають право звертатися до суду із заявами на захист прав споживачів. У разі придбання громадянином неякісного товару з позовом про захист його майнових прав до продавця може звернутися громадське об'єднання споживачів. У даній справі порушені майнові права покупця, оскільки він є учасником спірного матеріального правовідносини, і тому саме покупець розглядається в якості позивача у справі.
Приведенное обстоятельство прямо подчеркнуто в ч.2 ст.38 ГПК, согласно которой лицо, в интересах которого дело начато по заявлению обращающихся в суд за защитой прав, свобод и законных интересов других лиц, извещается судом о возникшем процессе и участвует в нем в качестве истца. Как видно из изложенного, истец - это лицо, чьи права и интересы оспорены или нарушены.
Ответчик - это лицо, которое привлекается к ответу в связи с заявлением истца о том, что нарушены или оспариваются его субъективные права или охраняемые законом интересы. Відповідач розглядається як пасивна сторони в цивільному процесі.
Таким чином, в якості сторін завжди слід розглядати суб'єктів спірного матеріального правовідносини. Система субъектов гражданского процесса и их процессуальное положение в качестве одной из сторон определяется характером их правового статуса в материальных правоотношениях [9].
Сторони характерні не тільки для позовного провадження, а й для провадження у справах, що виникають з публічних правовідносин, і для окремих категорій справ окремого провадження (наприклад, у справах про обмеження дієздатності громадянина, за заявами про вчинені нотаріальні дії або про відмову в їх вчиненні) . Хоча вони іменуються вже не позивачем і відповідачем, проте фактично їх правове становище в цивільному процесі визначається (за невеликим винятком) тими ж правами і обов'язками, що і сторін позовного провадження. Так, по заявлениям по делам об оспаривании решений, действий (бездействия) органов государственной власти, органов местного самоуправления, должностных лиц, государственных и муниципальных служащих, рассматриваемых в порядке гл.25 ГПК, лицо, обращающееся в суд (активная сторона), именуется заявителем, а пассивная сторона - в качестве органа государственной власти, должностного лица и т.д.
Гражданские процессуальные права и обязанности сторон
Стороны в гражданском процессе наделяются целым комплексом процессуальных прав и обязанностей, позволяющих им защищать свои интересы в суде, равно как дающих возможность суду воздействовать на их процессуальную деятельность [10].
Права и обязанности сторон делятся на общие и специальные.
Общие - это такие процессуальные права сторон, которыми наделены все лица, участвующие в деле, включая стороны. Общие права указаны в ст.35 и ряде других статей ГПК, и о них уже шла речь ранее при характеристике субъектов гражданского процессуального права.
Специальные права сторон указаны в ст.32, 39, 41, 56, 137 и других статьях ГПК. Истец обладает следующими специальными правами: изменить основание или предмет иска, увеличить или уменьшить размер исковых требований либо отказаться от иска. Истец также дает согласие на замену ненадлежащего ответчика надлежащим. Ответчик вправе признать иск полностью или в части, а также предъявить встречный иск. Специальными правами сторон, которые они осуществляют по взаимному согласию, являются: заключение мирового соглашения (ст.39 ГПК); изменение подведомственности (ч.3 ст.3 ГПК) либо подсудности дела (ст.32 ГПК).
Суд контролирует осуществление ряда специальных полномочий сторон. В частности, в соответствии с ч.2 ст.39 ГПК суд не принимает отказ истца от иска, признание иска ответчиком и не утверждает мировое соглашение сторон, если это противоречит закону или нарушает права и законные интересы других лиц.
Стороны в гражданском процессе не только наделены процессуальными правами, но и несут определенные процессуальные обязанности, которые также подразделяются на общие и специальные [11].
Общие процессуальные обязанности сторон в основном сводятся к следующему. Стороны обязаны добросовестно пользоваться всеми принадлежащими им процессуальными правами; соблюдать в судебном заседании установленный порядок (ст.158 ГПК), соблюдать ряд других правил, в том числе носящих ритуальный характер, например давать свои показания и объяснения стоя.
Специальные процессуальные обязанности сторон различны и зависят от характера конкретных процессуальных действий, стадии гражданского процесса. Так, в соответствии со ст.131 ГПК истец должен указать ряд обязательных сведений в исковом заявлении. Согласно ст.132 ГПК истец обязан приложить к исковому заявлению необходимые документы. Статья 56 ГПК указывает, что каждая сторона должна доказать те обстоятельства, на которые она ссылается как на основание своих требований и возражений, если иное не предусмотрено федеральным законом и т.д.
3. Понятие, классификация процессуального соучастия
Не всегда в качестве истца или ответчика выступает одно и то же физическое либо юридическое лицо. В соответствии со ст.40 ГПК иск может быть предъявлен совместно несколькими истцами или к нескольким ответчикам. По различным причинам, но прежде всего в силу сложности субъектного состава материальных правоотношений, на стороне истца или ответчика может выступать несколько различных лиц. Подобное одновременное участие в гражданском процессе на стороне истца или ответчика или на обеих сторонах одновременно нескольких лиц называется процессуальным соучастием [12].Сторон в гражданском процессе всегда только две - истец и ответчик. Количество участвующих на обеих сторонах лиц значения не имеет. Соучастники именуются либо соистцами (если они выступают на стороне истца), либо соответчиками (на стороне ответчика).
Цель процессуального соучастия - облегчить рассмотрение судом гражданских дел, соображения процессуальной экономии, более быстрой и эффективной защиты прав граждан. В качестве оснований процессуального соучастия согласно ч.2 ст.40 ГПК выступают следующие:
предметом спора являются общие права или обязанности нескольких истцов или ответчиков;
права и обязанности нескольких истцов или ответчиков имеют одно основание;
предметом спора являются однородные права и обязанности.
Классификация соучастия производится по двум основаниям: процессуальному и материально-правовому.
По процессуально-правовым критериям различается три вида соучастия в зависимости от того, на чьей стороне оно имеет место:
активное соучастие - когда на стороне истца одновременно участвует несколько лиц;
пассивное соучастие - когда на стороне ответчика одновременно участвует несколько лиц;
смешанное соучастие - когда одновременно на стороне истца и ответчика участвует несколько лиц.
По материально-правовому критерию классификации соучастие подразделяется на два вида по степени его обязательности на:
обязательное (необходимое) соучастие;
необязательное (факультативное) соучастие.
4. Надлежащие и ненадлежащие стороны в гражданском процессе. Замена ненадлежащего ответчика
4.1 Понятие надлежащей и ненадлежащей стороны
В гражданском процессуальном праве действительных участников гражданского судопроизводства по конкретному делу называют надлежащими сторонами.Установление и доказывание надлежащего характера сторон называется легитимацией. Обязанность легитимации сторон в процессе лежит на истце. Именно истец должен доказать, что ему принадлежит оспариваемое право, а именно указанный им в иске ответчик обязан исполнить возложенную на него законом или договором обязанность. Надлежащий характер сторон выясняется на основе анализа структуры спорных материальных правоотношений. Если в ходе судебного разбирательства выясняется, что ответчик не является участником материального правоотношения, то возможно принятие мер к замене ненадлежащего ответчика с согласия истца Возможность замены ненадлежащего истца новым ГПК не предусмотрена.
Ненадлежащие стороны - это такие лица, которые первоначально предполагались участниками спорного материального правоотношения, но, как выяснилось впоследствии, таковыми в действительности не являлись [13].
Причины появления ненадлежащих сторон могут быть самые различные, но, прежде всего, они связаны с трудностью установления фактических обстоятельств дела, со сложной структурой материальных правоотношений, с возможностью неоднозначного толкования норм действующего законодательства. Поэтому для установления надлежащего характера сторон следует анализировать структуру материальных правоотношений, компетенцию соответствующих государственных органов и органов местного самоуправления.
Поскольку новый ГПК допускает возможность замены только ненадлежащего ответчика, то следует отметить те положения законодательства и судебной практики, которые прямо определяют его надлежащий характер. Например, согласно ст.1071 ГК в случаях, когда по ГК или другим законам причиненный вред подлежит возмещению за счет казны Российской Федерации, казны субъекта РФ или казны муниципального образования, от имени казны выступают соответствующие финансовые органы, если на основании п.3 ст.125 ГК эта обязанность не возложена на другой орган, юридическое лицо или гражданина. Надлежащим ответчиком по иску судей районного, городского, областного судов о предоставлении жилья в соответствии с ч.3 ст. 19 Закона РФ "О статусе судей в Российской Федерации" являются соответственно администрации района, города и области. По искам неработающих пенсионеров по старости, проработавших в районах Крайнего Севера и приравненных к ним местностях соответственно 15 и 20 календарных лет, о компенсации расходов на оплату стоимости проезда к месту отдыха и обратно надлежащими ответчиками являются территориальные органы Пенсионного фонда РФ.
Таким образом, правильное определение надлежащего характера ответчика определяет возможность будущего исполнения судебного решения. Если судебное решение будет вынесено в отношении ненадлежащего ответчика, т.е. лица, которое не является должником в обязательственном правоотношении, либо государственного органа, не компетентного на разрешение соответствующего вопроса, то в таком случае истец не получит необходимого для него правового результата.
4.2 Порядок замены ненадлежащего ответчика
В соответствии со ст.41 ГПК суд при подготовке дела или во время его разбирательства в суде первой инстанции может допустить по ходатайству или с согласия истца замену ненадлежащего ответчика надлежащим. После замены ненадлежащего ответчика надлежащим подготовка и рассмотрение дела производятся с самого начала. О замене ответчика суд выносит определение. В случае, если истец не согласен на замену ненадлежащего ответчика другим лицом, суд рассматривает дело по предъявленному иску [14].Следует иметь в виду, что ненадлежащий ответчик, хотя и не является участником спорного материального правоотношения, но тем не менее является субъектом гражданского процесса, наделенным всеми правами и обязанностями стороны.
5. Третьи лица в гражданском процессе
Статья 34 ГПК среди лиц, участвующих в деле, называет третьих лиц. Третьи лица участвуют в гражданском процессе наравне со сторонами. В соответствии с ГПК третьи лица подразделяются на два вида, а именно: третьи лица, заявляющие самостоятельные требования относительно предмета спора, и третьи лица, не заявляющие самостоятельных требований относительно предмета спора. Каждый вид третьих лиц имеет как собственные особенности, так и общие черты [15].Рассмотрим общие черты третьих лиц.
Во-первых, третьи лица отнесены к лицам, участвующим в деле, в силу их юридической заинтересованности в исходе дела, хотя степень заинтересованности различна у каждого вида третьих лиц. Так, третьи лица, заявляющие самостоятельные требования относительно предмета спора, имеют собственные притязания на предмет спора. Третьи лица, не заявляющие требований относительно предмета спора, не являются участниками спорного материального правоотношения, их заинтересованность в исходе дела обусловлена тем, что в дальнейшем возможно, например, предъявление регрессного иска. Отсюда и решение суда имеет для третьих лиц значение, но в разной степени. Суд разрешает требование третьего лица, заявившего самостоятельные требования относительно предмета спора. Решение суда имеет преюдициальное значение для третьего лица, не заявившего самостоятельных требований относительно предмета спора.
Во-вторых, третьи лица всегда вступают в начатый гражданский процесс. В силу принципа диспозитивности третьи лица, заявляющие самостоятельные требования относительно предмета спора, могут вступать в начатый гражданский процесс только по собственной инициативе. Невозможно привлечение этих лиц в процесс помимо их воли. И наоборот, третьи лица, не заявляющие самостоятельных требований относительно предмета спора, могут вступить в процесс и могут привлекаться в начатый процесс.
Таким образом, третьи лица - это такие лица, участвующие в деле, которые вступают в начатый гражданский процесс, имеют определенную юридическую заинтересованность в исходе дела в силу влияния судебного решения на их права и обязанности [16].
Значение участия третьих лиц в гражданском процессе обусловлено рядом обстоятельств.
Во-первых, это путь к правильному и обоснованному разрешению дела, так как позволяет установить все обстоятельства по делу, собрать воедино и исследовать все имеющиеся доказательства.
Во-вторых, это средство процессуальной экономии, поскольку при рассмотрении, например, регрессных исков нет необходимости вновь устанавливать факты, отраженные в решении по первоначальному иску.
6. Прокурор в гражданском процессе
6.1 Основания и цели участия прокурора в гражданском процессе
В соответствии со ст.129 Конституции РФ прокуратура представляет собой единую централизованную систему с подчинением нижестоящих прокуроров вышестоящим и Генеральному прокурору РФ. В Конституции РФ не содержатся полномочия прокуратуры, а указано, что полномочия, организация и порядок деятельности прокуратуры РФ определяются федеральным законом [17].Прокуратура утратила надзорные функции в гражданском процессе, поскольку иной подход противоречит принципу построения государственной власти на основе разделения властей и месту судебной власти в современной правовой системе. Правовой статус прокурора в гражданском процессе определяется, прежде всего, в соответствии с Конституцией РФ, ГПК и Федеральным законом "О прокуратуре Российской Федерации".
В соответствии со ст.1 Федерального закона "О прокуратуре в Российской Федерации" прокуратура РФ представляет собой единую федеральную централизованную систему органов, осуществляющих от имени Российской Федерации надзор за соблюдением Конституции РФ и исполнением законов, действующих на территории Российской Федерации. Прокуратура РФ выполняет и иные функции, установленные федеральными законами. В гражданском процессе прокуроры в соответствии с процессуальным законодательством Российской Федерации участвуют в рассмотрении дел судами, а также приносят апелляционные, кассационные и надзорные представления на судебные решения и определения.
Новый ГПК сузил по сравнению с ранее действовавшим процессуальным законодательством возможности участия прокурора в гражданском процессе, обусловливая его защитой только определенных социально значимых интересов - граждан, неопределенного круга лиц, публичных образований - Российской Федерации, субъектов РФ, муниципальных образований. Исключено обращение в суд прокурора с целью защиты прав коммерческих организаций, что вполне логично и соответствует функциям прокуратуры в гражданском процессе. Вместе с тем нельзя, на наш взгляд, исключать обращение прокурора с исками в защиту прав государственных и муниципальных предприятий и учреждений, поскольку их имущество находится соответственно в государственной и муниципальной собственности.
6.2 Правовой статус прокурора в гражданском процессе
Согласно ст.35 Федерального закона "О прокуратуре Российской Федерации" прокурор участвует в рассмотрении дел судами в случаях, предусмотренных процессуальным законодательством Российской Федерации и другими федеральными законами. Формы участия прокурора определены в ст.45 ГПК, согласно которой прокурор в соответствии с процессуальным законодательством Российской Федерации вправе обратиться в суд с заявлением или вступить в дело при наличии оснований, предусмотренных законом. Полномочия прокурора, участвующего в судебном рассмотрении дел, определяются также процессуальным законодательством Российской Федерации [18]. Таким образом, участие прокурора в гражданском процессе способствует осуществлению целей правосудия при соблюдении принципа независимости судей и подчинения их только закону. Участвуя в гражданском процессе, прокурор защищает интересы законности, права и интересы граждан и организаций. Вступая в гражданский процесс, становясь субъектом гражданских процессуальных отношений, прокурор выступает в качестве лица, участвующего в деле. На прокурора распространяется общий процессуальный регламент, установленный ГПК.
Главный акцент в процессуальной деятельности прокурора в настоящее время смещен на защиту государственных и публичных интересов. Прокурор не должен подменять в судебном процессе самих частных лиц - участников гражданского оборота, который строится на недопустимости произвольного вмешательства кого-либо в частные дела (ст.1 ГК).
Согласно ст.34 ГПК прокурор отнесен к числу лиц, участвующих в деле. Соответственно он наделен целым рядом процессуальных прав и обязанностей, характеризующих его правовое положение. Так, прокурор, как и другие лица, участвующие в деле, вправе изменить основание или предмет поданного им заявления. Прокурор также вправе возбудить апелляционное и кассационное производство (путем принесения апелляционного или кассационного представления), надзорное производство (путем подачи представления), подать заявление о пересмотре решения, определения или постановления по вновь открывшимся обстоятельствам.
При этом каждая форма участия прокурора в гражданском процессе (возбуждение дела или дача заключения) и на каждой стадии гражданского процесса (от производства в суде первой инстанции до стадии пересмотра судебных актов по вновь открывшимся обстоятельствам) характеризуется определенными особенностями, которые будут раскрыты в учебнике в дальнейшем. На любой стадии процесса и в любой форме прокурор защищает в суде не собственные, а государственные и публичные интересы, а также интересы других или неопределенного круга лиц. Участие прокурора в суде является продолжением его деятельности по обеспечению законности, в связи с чем такое участие помогает прокурору осуществлять его полномочия, возложенные на него Конституцией РФ и Федеральным законом "О прокуратуре в Российской Федерации" [19]. Такой "служебный интерес" характеризует существо процессуального положения и деятельности прокурора в гражданском процессе.
7. Участие в гражданском процессе государственных органов, органов местного самоуправления, организаций и граждан, защищающих права других лиц
По общему правилу в соответствии с принципом диспозитивности возбуждение дела с целью защиты нарушенных или оспариваемых прав либо охраняемых законом интересов производится самим заинтересованным лицом - участником спорного материального правоотношения. Однако ст.46 ГПК устанавливает особое правило, согласно которому в случаях, предусмотренных законом, возможна защита интересов гражданина другим лицом. Круг субъектов, которые могут осуществлять защиту "чужих" интересов, определен в ст.46 ГПК. К их числу относятся: органы государственной власти, органы местного самоуправления, организации или граждане.
В основном участвуют в гражданском процессе в порядке ст.46 ГПК государственные органы и органы местного самоуправления. Любой из указанных органов является, как правило, юридическим лицом и может защищать в гражданском процессе собственные (учитывая условность данного термина применительно к государственным органам) имущественные интересы, например по искам о возмещении вреда, иным гражданско-правовым спорам. В таких делах данные органы занимают положение истцов, ответчиков, третьих лиц как субъекты спорных материальных правоотношений.
Однако в соответствии со ст.46 ГПК допускается участие данных органов (наряду с другими субъектами) в гражданском процессе с целью защиты не собственных интересов, а интересов других лиц, а также неопределенного круга лиц. При этом участие в гражданском процессе государственных органов и органов местного самоуправления чаще всего связано с их компетенцией и реализацией полномочий в определенной сфере управления. Например, на органы опеки и попечительства возложены обязанности по защите прав и интересов недееспособных или не полностью дееспособных граждан. Поэтому указанные органы участвуют в гражданском процессе, защищая права граждан. Для данных органов участие в гражданском процессе в соответствии со ст.46 ГПК является формой реализации их полномочий, которые они осуществляют и вне суда в сфере управления, когда они не в состоянии разрешить юридическое дело на основе имеющихся у них властных полномочий в рамках юрисдикционной деятельности. Обращение в суд для данных органов может быть также вызвано правилами подведомственности, в соответствии с которыми дело отнесено к исключительной компетенции суда, например о лишении родительских прав.
Главной целью института защиты прав других лиц в гражданском процессе является оказание помощи и содействия в судебной защите лицам, которые сами не в состоянии в силу состояния здоровья, нетрудоспособности, возраста осуществить ее самостоятельно. В этом плане существование в гражданском процессе института защиты прав других лиц социально оправданно и является одной из гарантий осуществления конституционного права каждого на судебную защиту его прав и свобод (ст.46 Конституции РФ).
Защита прав других лиц осуществляется в двух формах [20].
Во-первых, путем обращения в суд с заявлениями в защиту прав, свобод и законных интересов других лиц либо неопределенного круга лиц (ст.46 ГПК). Такое право возбуждения дела предоставлено как государственным органам, органам местного самоуправления, так и организациям и гражданам. Здесь предусмотрен максимально широкий круг лиц, имеющих право на обращение в суд в защиту прав и интересов других лиц либо неопределенного круга лиц.
Во-вторых, государственные органы и органы местного самоуправления могут быть привлечены судом к участию в процессе или вступить в процесс по своей инициативе либо по инициативе лиц, участвующих в деле, для дачи заключения по делу в целях осуществления возложенных на них обязанностей и защиты прав, свобод и законных интересов других лиц или интересов Российской Федерации, субъектов РФ, муниципальных образований (ст.47 ГПК). Как видно, право дачи заключения предоставлено только государственным органам и органам местного самоуправления.
При характеристике института защиты прав других лиц и неопределенного круга лиц в гражданском процессе обращают на себя внимание следующие обстоятельства. Возбуждение дела и дача заключения возможны в соответствии со ст.46 и 47 ГПК по общему правилу только в случаях, предусмотренных законом, например ГПК, СК, Законом РФ "О защите прав потребителей" и др. Таким образом, норма ст.46 ГПК носит бланкетный характер, определяя возможность возбуждения дела в защиту прав других лиц либо дачи заключения по делу наличием специального указания в законе. В частности, органы опеки и попечительства вправе возбуждать не любые дела в защиту прав подопечных, а только в тех случаях, когда право на обращение в суд им предоставлено специальным указанием закона.
Приведем несколько примеров из судебной практики.
Некоммерческой организации ни в Федеральном законе "О некоммерческих организациях", ни в других законах не предоставлено право обращаться в суд с заявлениями в защиту неопределенного круга лиц, поэтому судья обоснованно отказал в принятии заявления.
В другом случае было признано, что профсоюз не может подать в суд заявление от своего имени о признании нормативного акта не соответствующим закону в защиту прав неопределенного круга лиц, поскольку он не наделен таким правом по соответствующим законам.
Вместе с тем согласно ст.47 ГПК в необходимых случаях суд вправе по своей инициативе привлечь к участию в деле соответствующий государственный орган или орган местного самоуправления. В данном случае привлечение к участию в деле в порядке ст.47 ГПК по инициативе суда возможно и без специального указания в законе, но для достижения целей, указанных в ч.1 ст.47 ГПК, - осуществления обязанностей данных органов и защиты прав, свобод и законных интересов Российской Федерации и ее субъектов, а также муниципальных образований.
В этом состоит отличие участия в гражданском процессе государственных органов и иных субъектов, указанных в ст.46 и 47 ГПК, от участия в гражданском процессе прокурора. Прокурор вправе обратиться в суд с заявлением в защиту прав, свобод и законных интересов определенных субъектов (указанных в ч.1 ст.45 ГПК) без ограничения каким-либо конкретным кругом дел. Государственные органы и иные субъекты ст.42 ГПК могут возбуждать дела в защиту прав других лиц или вступить в дело с целью дачи заключения не по своему усмотрению, а только в случаях, предусмотренных законом, а также при ряде дополнительных условий, установленных в ст.47 ГПК.
Следует подчеркнуть, что ст.46 и 47 ГПК, указывая на предъявление иска и дачу заключения в случаях, предусмотренных в законе, имеют в виду только федеральные законы. В соответствии со ст.71 Конституции России гражданское процессуальное законодательство отнесено к исключительному ведению Российской Федерации, поэтому не могут рассматриваться в качестве основания участия в гражданском процессе для субъектов ст.46 и 47 ГПК законы субъектов РФ. Согласно ст.1 ГПК в систему гражданского процессуального законодательства также включены только федеральные законы.
Основанием участия в гражданском процессе для государственных органов и иных субъектов ст.46 и 47 ГПК является гражданская процессуальная правоспособность. Данные субъекты относятся к числу лиц, участвующих в деле, и наделяются соответственно таким же кругом процессуальных прав и обязанностей, за рядом исключений, о которых речь пойдет ниже [21].
После возбуждения дела в суде, спорящие лица становятся субъектами гражданских процессуальных правоотношений и попадают в сферу регулирования гражданского процессуального права.
К лицам, участвующим в деле, гражданское процессуальное законодательство России относит стороны, третьих лиц, прокурора, государственные органы, органы местного самоуправления, организации, отдельных граждан, обращающихся в суд за защитой прав, свобод и охраняемых законом интересов других лиц или вступающих в процесс с целью дачи заключения по основаниям, предусмотренным ст.4, 46 и 47 ГПК, заявителей, заинтересованных лиц по делам особого производства и по делам, возникающим из публичных правоотношений.
Несомненно, центральное место в системе субъектов гражданско-процессуальных отношений занимают стороны, которые являются базисом системы лиц, являющихся субъектами гражданско-процессуальных отношений. Именно по инициативе сторон возбуждается производство по гражданскому делу, когда в процесс включается суд как субъект гражданско-процессуальных правоотношений с целью реализации функции разрешения гражданско-правового конфликта.
Вместе с тем, данный факт не умаляет важности и иных участников процесса, участие которых в отправлении правосудия позволяет суду всесторонне рассмотреть обстоятельства спорного правоотношения, досконально разобраться в нюансах того или иного дела в целях вынесения законного и обоснованного решения. Более того, в ряде случаев закон прямо предусматривает необходимость участия в процессе третьих лиц, прокурора, представителей государственных органов, обусловливая легитимность вынесенного решения составом участников процесса. Следовательно, соглашаясь с положением о ключевой роли сторон в гражданском судопроизводстве, нельзя недооценивать значимость иных участников в деле лиц. В соответствии со своим процессуальным статусом участвующие в деле лица наделяются процессуальными правами и несут процессуальные обязанности.
Но для того, чтобы лицо могло быть участником гражданского процесса, оно должно быть наделено дееспособностью. Гражданская процессуальная правоспособность и дееспособность реализуются путем совершения лицами, участвующими в деле, процессуальных действий. Граждане реализуют свою процессуальную правоспособность и дееспособность самостоятельно либо через своих представителей. Организации, а также государственные органы и органы местного самоуправления реализуют процессуальную правосубъектность через свои коллегиальные либо единоличные органы также с соответствующим подтверждением полномочий их представителей.
Большое значение для субъектов гражданского судопроизводства имеет институт процессуального правопреемства. Так для процессуального соучастия характерно наличие одного решения по делу, но нескольких исполнительных листов по числу соучастников, что позволяет экономить процессуальное время.
В целях экономии процессуального времени в отрасли гражданского процесса предусмотрен правовой институт процессуального правопреемства. При процессуальном правопреемстве, когда меняются не стороны, а лишь физические и юридические лица, олицетворяющие собой ту или иную сторону, процесс с момента вступления в дело правопреемника продолжается, а не начинается с самого начала. Поэтому все процессуальные действия, совершенные правопредшественником, обязательны для правопреемника.
Таким образом, детальная регламентация правового статуса сторон в гражданском процессе позволяет надежно защитить и обеспечить права участников гражданского судопроизводства, что является воплощением в жизнь конституционного права на судебную защиту нарушенных прав и свобод человека и гражданина.
2. Аргунов В.М. Участь прокурора в цивільному процесі. М., 1999.
3. Вершинин А.П. Содержание гражданских процессуальных правовых отношений. Автореф. дис. канд. юрид. наук. Л., 1986.
4. Власов А.А. Участие прокурора в судебном разбирательстве. Ульяновск, 2002.
5. Гражданский процесс: Учебник/Под ред. М.К. Треушнікова. М., 2003.
6. Цивільне право. Том II. Полутом 1 (под ред. доктора юридических наук, профессора Е.А. Суханова) - М.: Волтерс Клувер, 2004.
7. Джалілов Д.Р. Гражданское процессуальное правоотношение и его субъекты. Душанбе, 1962.
8. Добровольский А.А. Участие органов государственного управления в гражданском процессе. М., 1958.
9. Комментарийммент. юрид. наук. М., 2000; к ст.46 и 47 ГПК (автор - В.В. Ярков).
10. Комментарий к ст.46 и 47 ГПК (автор - С.В. Никитин).
11. Коментар до Цивільного кодексу Російської Федерації, частині другій (за ред. Т. Є. Абова і А. Ю. Кабалкіна) - М.: Юрайт-Издат, 2004.
12. Комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации (постатейный, научно-практический) / Под ред. М.А. Вікут. М., 2003.
13. Комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации/Под ред. Г.А. Жиліна. М., 2003.
14. Комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации/Под ред. М.А. Вікут. М., 2003.
15. Комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации / Под ред. В.В. Яркова. М., 2003.
16. Комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу РСФСР (научно-практический) / Под ред. М.С. Шакарян. М., 2000.
17. Постатейный комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации/Под ред. П.В. Крашеніннікова. М., 2003.
18. Чечина Н.А. Гражданские процессуальные отношения. Л., 1962.
19. Чечот Д.М. Участники гражданского процесса. М., 1960.
20. Шакарян М.С. Субъекты советского гражданского процессуального права. М., 1970.
21. Шакарян М.С. Участие в советском гражданском процессе органов государственного управления. М., 1978.
22. Шакарян М.С. Участие третьих лиц в советском гражданском процессе. М., 1990.
Главный акцент в процессуальной деятельности прокурора в настоящее время смещен на защиту государственных и публичных интересов. Прокурор не должен подменять в судебном процессе самих частных лиц - участников гражданского оборота, который строится на недопустимости произвольного вмешательства кого-либо в частные дела (ст.1 ГК).
Согласно ст.34 ГПК прокурор отнесен к числу лиц, участвующих в деле. Соответственно он наделен целым рядом процессуальных прав и обязанностей, характеризующих его правовое положение. Так, прокурор, как и другие лица, участвующие в деле, вправе изменить основание или предмет поданного им заявления. Прокурор также вправе возбудить апелляционное и кассационное производство (путем принесения апелляционного или кассационного представления), надзорное производство (путем подачи представления), подать заявление о пересмотре решения, определения или постановления по вновь открывшимся обстоятельствам.
При этом каждая форма участия прокурора в гражданском процессе (возбуждение дела или дача заключения) и на каждой стадии гражданского процесса (от производства в суде первой инстанции до стадии пересмотра судебных актов по вновь открывшимся обстоятельствам) характеризуется определенными особенностями, которые будут раскрыты в учебнике в дальнейшем. На любой стадии процесса и в любой форме прокурор защищает в суде не собственные, а государственные и публичные интересы, а также интересы других или неопределенного круга лиц. Участие прокурора в суде является продолжением его деятельности по обеспечению законности, в связи с чем такое участие помогает прокурору осуществлять его полномочия, возложенные на него Конституцией РФ и Федеральным законом "О прокуратуре в Российской Федерации" [19]. Такой "служебный интерес" характеризует существо процессуального положения и деятельности прокурора в гражданском процессе.
7. Участие в гражданском процессе государственных органов, органов местного самоуправления, организаций и граждан, защищающих права других лиц
По общему правилу в соответствии с принципом диспозитивности возбуждение дела с целью защиты нарушенных или оспариваемых прав либо охраняемых законом интересов производится самим заинтересованным лицом - участником спорного материального правоотношения. Однако ст.46 ГПК устанавливает особое правило, согласно которому в случаях, предусмотренных законом, возможна защита интересов гражданина другим лицом. Круг субъектов, которые могут осуществлять защиту "чужих" интересов, определен в ст.46 ГПК. К их числу относятся: органы государственной власти, органы местного самоуправления, организации или граждане.
В основном участвуют в гражданском процессе в порядке ст.46 ГПК государственные органы и органы местного самоуправления. Любой из указанных органов является, как правило, юридическим лицом и может защищать в гражданском процессе собственные (учитывая условность данного термина применительно к государственным органам) имущественные интересы, например по искам о возмещении вреда, иным гражданско-правовым спорам. В таких делах данные органы занимают положение истцов, ответчиков, третьих лиц как субъекты спорных материальных правоотношений.
Однако в соответствии со ст.46 ГПК допускается участие данных органов (наряду с другими субъектами) в гражданском процессе с целью защиты не собственных интересов, а интересов других лиц, а также неопределенного круга лиц. При этом участие в гражданском процессе государственных органов и органов местного самоуправления чаще всего связано с их компетенцией и реализацией полномочий в определенной сфере управления. Например, на органы опеки и попечительства возложены обязанности по защите прав и интересов недееспособных или не полностью дееспособных граждан. Поэтому указанные органы участвуют в гражданском процессе, защищая права граждан. Для данных органов участие в гражданском процессе в соответствии со ст.46 ГПК является формой реализации их полномочий, которые они осуществляют и вне суда в сфере управления, когда они не в состоянии разрешить юридическое дело на основе имеющихся у них властных полномочий в рамках юрисдикционной деятельности. Обращение в суд для данных органов может быть также вызвано правилами подведомственности, в соответствии с которыми дело отнесено к исключительной компетенции суда, например о лишении родительских прав.
Главной целью института защиты прав других лиц в гражданском процессе является оказание помощи и содействия в судебной защите лицам, которые сами не в состоянии в силу состояния здоровья, нетрудоспособности, возраста осуществить ее самостоятельно. В этом плане существование в гражданском процессе института защиты прав других лиц социально оправданно и является одной из гарантий осуществления конституционного права каждого на судебную защиту его прав и свобод (ст.46 Конституции РФ).
Защита прав других лиц осуществляется в двух формах [20].
Во-первых, путем обращения в суд с заявлениями в защиту прав, свобод и законных интересов других лиц либо неопределенного круга лиц (ст.46 ГПК). Такое право возбуждения дела предоставлено как государственным органам, органам местного самоуправления, так и организациям и гражданам. Здесь предусмотрен максимально широкий круг лиц, имеющих право на обращение в суд в защиту прав и интересов других лиц либо неопределенного круга лиц.
Во-вторых, государственные органы и органы местного самоуправления могут быть привлечены судом к участию в процессе или вступить в процесс по своей инициативе либо по инициативе лиц, участвующих в деле, для дачи заключения по делу в целях осуществления возложенных на них обязанностей и защиты прав, свобод и законных интересов других лиц или интересов Российской Федерации, субъектов РФ, муниципальных образований (ст.47 ГПК). Как видно, право дачи заключения предоставлено только государственным органам и органам местного самоуправления.
При характеристике института защиты прав других лиц и неопределенного круга лиц в гражданском процессе обращают на себя внимание следующие обстоятельства. Возбуждение дела и дача заключения возможны в соответствии со ст.46 и 47 ГПК по общему правилу только в случаях, предусмотренных законом, например ГПК, СК, Законом РФ "О защите прав потребителей" и др. Таким образом, норма ст.46 ГПК носит бланкетный характер, определяя возможность возбуждения дела в защиту прав других лиц либо дачи заключения по делу наличием специального указания в законе. В частности, органы опеки и попечительства вправе возбуждать не любые дела в защиту прав подопечных, а только в тех случаях, когда право на обращение в суд им предоставлено специальным указанием закона.
Приведем несколько примеров из судебной практики.
Некоммерческой организации ни в Федеральном законе "О некоммерческих организациях", ни в других законах не предоставлено право обращаться в суд с заявлениями в защиту неопределенного круга лиц, поэтому судья обоснованно отказал в принятии заявления.
В другом случае было признано, что профсоюз не может подать в суд заявление от своего имени о признании нормативного акта не соответствующим закону в защиту прав неопределенного круга лиц, поскольку он не наделен таким правом по соответствующим законам.
Вместе с тем согласно ст.47 ГПК в необходимых случаях суд вправе по своей инициативе привлечь к участию в деле соответствующий государственный орган или орган местного самоуправления. В данном случае привлечение к участию в деле в порядке ст.47 ГПК по инициативе суда возможно и без специального указания в законе, но для достижения целей, указанных в ч.1 ст.47 ГПК, - осуществления обязанностей данных органов и защиты прав, свобод и законных интересов Российской Федерации и ее субъектов, а также муниципальных образований.
В этом состоит отличие участия в гражданском процессе государственных органов и иных субъектов, указанных в ст.46 и 47 ГПК, от участия в гражданском процессе прокурора. Прокурор вправе обратиться в суд с заявлением в защиту прав, свобод и законных интересов определенных субъектов (указанных в ч.1 ст.45 ГПК) без ограничения каким-либо конкретным кругом дел. Государственные органы и иные субъекты ст.42 ГПК могут возбуждать дела в защиту прав других лиц или вступить в дело с целью дачи заключения не по своему усмотрению, а только в случаях, предусмотренных законом, а также при ряде дополнительных условий, установленных в ст.47 ГПК.
Следует подчеркнуть, что ст.46 и 47 ГПК, указывая на предъявление иска и дачу заключения в случаях, предусмотренных в законе, имеют в виду только федеральные законы. В соответствии со ст.71 Конституции России гражданское процессуальное законодательство отнесено к исключительному ведению Российской Федерации, поэтому не могут рассматриваться в качестве основания участия в гражданском процессе для субъектов ст.46 и 47 ГПК законы субъектов РФ. Согласно ст.1 ГПК в систему гражданского процессуального законодательства также включены только федеральные законы.
Основанием участия в гражданском процессе для государственных органов и иных субъектов ст.46 и 47 ГПК является гражданская процессуальная правоспособность. Данные субъекты относятся к числу лиц, участвующих в деле, и наделяются соответственно таким же кругом процессуальных прав и обязанностей, за рядом исключений, о которых речь пойдет ниже [21].
Висновок
Гражданский процесс по общему правилу возбуждается в связи с возникновением спора между различными участниками материально-правовых отношений, когда нет возможности урегулировать возникшие разногласия минуя юрисдикционные органы, а дело отнесено к судебной подведомственности.После возбуждения дела в суде, спорящие лица становятся субъектами гражданских процессуальных правоотношений и попадают в сферу регулирования гражданского процессуального права.
К лицам, участвующим в деле, гражданское процессуальное законодательство России относит стороны, третьих лиц, прокурора, государственные органы, органы местного самоуправления, организации, отдельных граждан, обращающихся в суд за защитой прав, свобод и охраняемых законом интересов других лиц или вступающих в процесс с целью дачи заключения по основаниям, предусмотренным ст.4, 46 и 47 ГПК, заявителей, заинтересованных лиц по делам особого производства и по делам, возникающим из публичных правоотношений.
Несомненно, центральное место в системе субъектов гражданско-процессуальных отношений занимают стороны, которые являются базисом системы лиц, являющихся субъектами гражданско-процессуальных отношений. Именно по инициативе сторон возбуждается производство по гражданскому делу, когда в процесс включается суд как субъект гражданско-процессуальных правоотношений с целью реализации функции разрешения гражданско-правового конфликта.
Вместе с тем, данный факт не умаляет важности и иных участников процесса, участие которых в отправлении правосудия позволяет суду всесторонне рассмотреть обстоятельства спорного правоотношения, досконально разобраться в нюансах того или иного дела в целях вынесения законного и обоснованного решения. Более того, в ряде случаев закон прямо предусматривает необходимость участия в процессе третьих лиц, прокурора, представителей государственных органов, обусловливая легитимность вынесенного решения составом участников процесса. Следовательно, соглашаясь с положением о ключевой роли сторон в гражданском судопроизводстве, нельзя недооценивать значимость иных участников в деле лиц. В соответствии со своим процессуальным статусом участвующие в деле лица наделяются процессуальными правами и несут процессуальные обязанности.
Но для того, чтобы лицо могло быть участником гражданского процесса, оно должно быть наделено дееспособностью. Гражданская процессуальная правоспособность и дееспособность реализуются путем совершения лицами, участвующими в деле, процессуальных действий. Граждане реализуют свою процессуальную правоспособность и дееспособность самостоятельно либо через своих представителей. Организации, а также государственные органы и органы местного самоуправления реализуют процессуальную правосубъектность через свои коллегиальные либо единоличные органы также с соответствующим подтверждением полномочий их представителей.
Большое значение для субъектов гражданского судопроизводства имеет институт процессуального правопреемства. Так для процессуального соучастия характерно наличие одного решения по делу, но нескольких исполнительных листов по числу соучастников, что позволяет экономить процессуальное время.
В целях экономии процессуального времени в отрасли гражданского процесса предусмотрен правовой институт процессуального правопреемства. При процессуальном правопреемстве, когда меняются не стороны, а лишь физические и юридические лица, олицетворяющие собой ту или иную сторону, процесс с момента вступления в дело правопреемника продолжается, а не начинается с самого начала. Поэтому все процессуальные действия, совершенные правопредшественником, обязательны для правопреемника.
Таким образом, детальная регламентация правового статуса сторон в гражданском процессе позволяет надежно защитить и обеспечить права участников гражданского судопроизводства, что является воплощением в жизнь конституционного права на судебную защиту нарушенных прав и свобод человека и гражданина.
Список використаної літератури
1. Алиева И.Д. Гражданско-процессуальная защита прав и охраняемых законом интересов других лиц по законодательству Российской Федерации. Автореф. дис. канд. юрид. наук. М., 2000.2. Аргунов В.М. Участь прокурора в цивільному процесі. М., 1999.
3. Вершинин А.П. Содержание гражданских процессуальных правовых отношений. Автореф. дис. канд. юрид. наук. Л., 1986.
4. Власов А.А. Участие прокурора в судебном разбирательстве. Ульяновск, 2002.
5. Гражданский процесс: Учебник/Под ред. М.К. Треушнікова. М., 2003.
6. Цивільне право. Том II. Полутом 1 (под ред. доктора юридических наук, профессора Е.А. Суханова) - М.: Волтерс Клувер, 2004.
7. Джалілов Д.Р. Гражданское процессуальное правоотношение и его субъекты. Душанбе, 1962.
8. Добровольский А.А. Участие органов государственного управления в гражданском процессе. М., 1958.
9. Комментарийммент. юрид. наук. М., 2000; к ст.46 и 47 ГПК (автор - В.В. Ярков).
10. Комментарий к ст.46 и 47 ГПК (автор - С.В. Никитин).
11. Коментар до Цивільного кодексу Російської Федерації, частині другій (за ред. Т. Є. Абова і А. Ю. Кабалкіна) - М.: Юрайт-Издат, 2004.
12. Комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации (постатейный, научно-практический) / Под ред. М.А. Вікут. М., 2003.
13. Комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации/Под ред. Г.А. Жиліна. М., 2003.
14. Комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации/Под ред. М.А. Вікут. М., 2003.
15. Комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации / Под ред. В.В. Яркова. М., 2003.
16. Комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу РСФСР (научно-практический) / Под ред. М.С. Шакарян. М., 2000.
17. Постатейный комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации/Под ред. П.В. Крашеніннікова. М., 2003.
18. Чечина Н.А. Гражданские процессуальные отношения. Л., 1962.
19. Чечот Д.М. Участники гражданского процесса. М., 1960.
20. Шакарян М.С. Субъекты советского гражданского процессуального права. М., 1970.
21. Шакарян М.С. Участие в советском гражданском процессе органов государственного управления. М., 1978.
22. Шакарян М.С. Участие третьих лиц в советском гражданском процессе. М., 1990.
[1] Ст. 34 ГПК РФ Состав лиц, участвующих в деле.
[2] Ст. 3 ГПК РФ. Право на обращение в суд; Ст. 4 ГПК РФ Возбуждение уголовного дела в суде.
[3] Ч. 1 ст. 4 ГПК РФ.
[4] Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части второй (под ред. Т.Е.Абовой и А.Ю.Кабалкина) - М.: Юрайт-Издат, 2004.
[5] Прокурор, государственные органы, органы местного самоуправления и другие организации и лица, участвующие в процессе по основаниям, предусмотренным в ст. 46 ГПК РФ.
[6] Джалилов Д.Р. Гражданское процессуальное правоотношение и его субъекты. Душанбе, 1962
[7] Гражданское право. Том II. Полутом 1 (под ред. доктора юридических наук, профессора Е.А.Суханова) - М.: Волтерс Клувер, 2004.
[8] Чечот Д.М. Участники гражданского процесса. М., 1960.
[9] Гражданское право. Том II. Полутом 1 (под ред. доктора юридических наук, профессора Е.А.Суханова) - М.: Волтерс Клувер, 2004.
[10] Цивільне право. Том II. Полутом 1 (под ред. доктора юридических наук, профессора Е.А.Суханова) - М.: Волтерс Клувер, 2004.
[11] Вершинин А.П. Содержание гражданских процессуальных правовых отношений. Автореф. дис. канд. юрид. наук. Л., 1986.
[12] Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части второй (под ред. Т.Е.Абовой и А.Ю.Кабалкина) - М.: Юрайт-Издат, 2004.
[13] Комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу РСФСР (научно-практический)/Под ред. М.С. Шакарян. М., 2000.
[14] Гражданский процесс: Учебник / Под ред. М.К. Треушнікова. М., 2003.
[15] Гражданский процесс: Учебник / Под ред. М.К. Треушнікова. М., 2003.
[16] Шакарян М.С. Участие третьих лиц в советском гражданском процессе. М., 1990.
[17] Гражданский процесс: Учебник / Под ред. М.К. Треушнікова. М., 2003.
[18] Аргунов В.Н. Участь прокурора в цивільному процесі. М., 1999.
[19] Власов А.А. Участие прокурора в судебном разбирательстве. Ульяновск, 2002.
[20] Добровольский А.А. Участие органов государственного управления в гражданском процессе. М., 1958.
[21] Комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации/Под ред. Г.А. Жиліна. М., 2003.