Сенкевич Генрік (Henryk Sienkiewicz, 1846-1916) - польський письменник-белетрист. Початок літературної діяльності С. припадає на той час, коли польські імущі класи ще були доступні ліберально-народницьким віянням і коли самою популярною ідеєю в російській Польщі була ідея «органічного праці», тобто просвітництва, який прагнув до підняття культурного і економічного рівня польських народних мас без боротьби за зміну політичних умов. Під впливом цього буржуазного «прогресизму» і стоїть С., цей дворянський письменник, який розвинувся в умовах тріумфуючого капіталізму - до початку 80-х рр.. Тематику своїх оповідань того часу він черпає гол. обр. з життя селян і бідноти. Тут автор ще висловлює своє співчуття пригнобленому селянству, поміщики і духовенство дані на другому плані. Однак і в цей період С. далекий від нещадної сатири: він зображує імущі класи швидше з м'яким гумором і уникає підкреслювати їх експлуататорські характер, засуджуючи їх лише за те, що вони не цікавляться бідними і не допомагають їм. Справжнє джерело всіх соціальних бід він бачить не в експлуатації незаможних класів імущими, а в невігластві народу. До найвидатніших творів С. цього періоду відносяться «Szkice węglem» (Начерки вугіллям, 1877), в яких він дає безрадісні картинки з життя села. Головними негативними типами тут є волосний писар і волосний старшина, люди не з «суспільства». В оповіданні «Янко музикант» С. показує, як таланти-самородки, що з'являються серед селянства, гинуть в оточенні мужицькою дикості без допомоги з боку утвореного «суспільства». В оповіданнях «Bartek pobieditiel» (Бартек переможець) і «Z pamiętników poznańskiego nauczyciela» (Із записок познанського вчителя, бл. 1880) виступають ті ж націоналістичні тенденції, правда, все ще в демократичному одязі. Бартек-переможець - це селянин, що бореться в рядах прусської армії в Франкопрусскую війну 1870-1871. Він отримує багато знаків відмінності і по своїй наївності вважає себе «переможцем». Але після повернення зі служби він не тільки не нагороджується за свою доблесть, але як поляк терпить ряд утисків з боку російських властей і німецьких колоністів, а на закінчення експропріює німецьким кулаком і йде з сім'єю в місто на роботу. Втім, селянина Бартека С. представляє настільки дурним, що цей образ збуджує більше сміху, ніж жалю.
Демократичні тенденції у молодого С. були, як ми бачимо, неглибокі. Надалі С. залишає селянську тематику і переходить до зображення радощів та смутку людей свого кола. Він це зробив не одразу. Перехідною ланкою послужили історичні романи з циклу знаменитої «трилогії»: «Ogniem i mieczem» (Вогнем і мечем, 1884), «Potop» (Потоп, 1886) і «Pan Wołodyjowski (Пан Володиєвський, 1887-1888). У цих романах С. дає свого роду епопею польського націоналізму, черпаючи притому свою тематику з епохи найпохмурішою католицької реакції в Польщі. У першому з цих романів він прославляє криваве упокорення революційного руху українських мас проти панування шляхетської Речі Посполитої. В інших зображується боротьба польської шляхти проти шведського і турецької навали. Володіючи рядом художніх достоїнств, ці романи в цілому дають абсолютно брехливу історичну картину. С. абсолютно замовчує класово-станові протиріччя шляхетської Польщі. Шляхта для нього представляла інтереси всієї нації. Всього більше С. звеличує католицьку церкву, представляючи її на варті польських національних інтересів. Він дає ряд образів доброчесних католицьких священиків.
Давши так. обр. апологію історичної ролі польського дворянства, але не в його повстансько-революційну, а в клерикально-реакційну епоху, С. переходить до сучасного побутового роману. Таким є роман «Bez dogmatu» (Без догмату, 1891). Тут С. начебто зберігає ще деякий критицизм стосовно земельної аристократії. Герой роману Плошовскій, безвольний аристократ, не вміє знайти собі мету в житті, не вміє ні працювати ні любити і віддається роз'їдаючого самоаналізу. Аналітичної філософської думки С. протиставляє тут релігію. «Критика» аристократії в романі ведеться з позицій пристосування до капіталістичних відносин.
У романі «Rodzina Połanieckich» (Сім'я Полонецький, 1895) С. розгортає свою позитивну програму капіталістичного переродження дворянства. Полонецький представляє собою ідеал такого дворянина нової формації. Незважаючи на дворянське походження і хороші манери, він не гидує компанією простих буржуа, вміє вести справи і не гребує спекуляцією, яка веде до швидкого збагачення. Йому бракує лише теплою віри в бога і розуміння святості сімейства. У романі і показано, як Полонецький під впливом своєї доброчесною дружини перероджується на зразкового сім'янина і ревного католика. Апологію християнської церкви дає С. в романі «Quo vadis» (Камо грядеши, 1896), що завоював собі величезну популярність і перекладеному на всі європейські мови. «Quo vadis» стало потужним знаряддям пропаганди в руках клерикалів.
У 1900 з'явився роман С. «Kryzacy» (Хрестоносці). Сенкевич тут оновлює традиції багатовікової боротьби слов'ян проти Німеччини, малюючи саме «славне» подію в цій боротьбі, битву при Грунвальде в 1410. Роман про боротьбу з тевтонами послужив дуже зручною ідеологічною платформою для тієї російської «орієнтування», яка сильно проявилася в буржуазній російській Польщі під час революції 1905-1906 і отримала особливо яскраве вираження під час світової війни.
У передреволюційний період 1900-1904 С. ополчився проти поезії модернізму. Він затаврував її як поезію розпусти, викликавши тим гаряче обурення радикальної інтелігенції, але велике схвалення реакціонерів. У 1910 він виступив з пасквілем на революційний рух у романі «Wiry» (Вир).
Зберігаючи і всіляко культивуючи дворянські традиції, С. одночасно дуже чуйно вловлював «нові віяння» і обслуговував своєю творчістю потреби капіталістичного розвитку Польщі. Не дивно, що він виявився найбільш улюбленим письменником польського капіталістичного суспільства.
С. є одним з видатних майстрів польського роману. Захопливість фабули, особливо в історичних романах, барвистість стилю, вміння давати живі характери, дотепність діалогу, все це створило йому величезну популярність. Ряд виразів і образів С. увійшов в живу промова польського народу, деякі створені ним типи, як напр. хвалько і красномовець Заглоба, стали загальними іменами.
Список літератури
I. Повне зібр. сочин., перев. Ф. В. Домбровського, 10 тт., Вид. Ф. А. Йогансона, Київ - Харків, 1893-1895
Те ж, вид. 2, 7 тт., СПБ, 1907 (переклад незадовільний)
Те ж, перев. В. М. Лаврова, серія 1-а, 6 тт., Вид. ред. журн. «Російська думка», М., 1902 (кращий перев., Вид. Не закінчене)
Собр. сочин., 16 тт., вид. т-ва І. Д. Ситіна, М., 1914 (прилож. до журн. «Навколо світу», т. I. Повісті та оповідання
т. II-III. Вогнем і мечем
т. IV-VI. Потоп
т. VII. Пан Володиєвський
т. VIII-IX. Сім'я Полонецький
т. X. Подорожні нариси
т. XI. Без догмату
т. XII-XIII. Мечоносці
т. XIV. У пустелі та в нетрях. Повість
т. XV. Камо грядеши
т. XVI. На полі слави. Историч. повість. Повісті й оповідання). Твори С. маються на численних рос. перекладах.
II. Skrochowski E., Powieść z lat dawnych H. Sienkiewicza «Ogniem i mieczem», Kraków, 1884
Chmielowski P., H. Sienkiewicz., В кн.: Nasi powieściopisarze, Kraków-Poznań, 1887
Rozenzweig J., Bez dogmatu, Kraków, 1891
Tarnowski S., H. Sienkiewicz, Kraków, 1897
Ravalla E., Quo vadis? I promessi sposi, studio parallelo, Bologna, 1900
Pini T., H. Sienkiewicz jako pisarz narodowy i artista, Tarnów, 1901
Laskowski R., H. Sienkiewicz jako myśliwy, Warszawa, 1901
Nowiński J., Sienkiewicz, Warszawa, 1901
Chmielowski P., Henryk Sienkiewicz w oświetleniu krytycznim, Warszawa 1901
Wojciechowski K., H. Sienkiewicz protoplasta Zagłoby ..., Lwów, 1905
Kallenbach J., Tworczość Sienkiewicza, Kraków, 1917
Papec S., H. Sienkiewicz jako humorysta, Poznań, 1921
Lam S., Heńryk Sienkiewicz. Cechy i elementy twórczości, Poznan, 1924
Gardner MM, H. Sienkiewicz, the patriot novelist of Poland, L., 1926
Kramer J., Rodzina Połanieckich H. Sienkiewicza, Warszawa - Przemysl, 1930
Czachowski K., H. Sienkiewicz, Warszawa, 1931
Taszycki W., Sienkiewicz w piśmiennictwie fużyckiem, Kraków, 1931
Kamienski H., Pol wieku literatury polskiej, Moskwa, 1931
Doleżan W., H. Sienkiewicza Krzyźacy, Tarnów, 1932
Bochenek L., Sienkiewiczowi w 50-lecie «Ogniem i mieczem» (1883-1933), Poznań, 1933
Chrzanowski J., H. Sienkiewicz, wyd. 3, Lwów, 1933
Birkenmajer J., Sienkiewicz a Sląsk
Cieszyn, 1935
Волинський А., Літературні нотатки, «Північний вісник», 1890, XII (про роман «Без догмату»)
Каренін В., Останній роман Г. Сенкевича, «Вісник Європи», 1891, VII
Протопопов М., Вина чи нещастя? «Російська думка», 1893, III
Оболенський Л. Є., У теплиці, «Тиждень», 1895, III (про «Родині Полонецький)»
Пипін О. М., Нові романи Сенкевича, «Вісник Європи», 1888, II
Гофштеттера І., Генріх Сенкевич, як психолог сучасності, СПБ, 1896
Міщенко Ф. Г., Античні мотиви у творах Сенкевича, «Російська думка», 1897, VIII
Шепелевич Л., Історичні романи Г. Сенкевича, «Освіта», 1898, IX
Спасович В. Д., Роман Сенкевича «Сім'я Полонецький», Твори В. Д. Спасович, т. IX, СПБ, 1900
Вгнгерова Зінаїда, Генріх Сенкевич, «Освіта», 1901 XI (і в її «Літературних характеристиках», кн. 2, СПБ, 1905)
Храневич К., Нариси новітньої польської літератури, СПБ, 1904
Яцимирський А. І., Новітня Польська література. Від повстання 1863 р. до наших днів, т. II, СПБ, 1908.