Сегментарна звітність та методика її аналізу

Зміст

1. Сутність і призначення сегментарної звітності

2. Розкриття інформації за сегментами у фінансовій звітності

3. Етапи створення сегментарної звітності

4. Оцінка сегменту бізнесу з використанням основних інструментів аналізу

Бібліографічний список

1. Сутність і призначення сегментарної звітності

Подібна інформація необхідна користувачам для того, щоб:

* Краще зрозуміти результати минулої діяльності організації;

* Краще оцінити ризики і доходи підприємства; • приймати більш обгрунтовані рішення щодо підприємства в майбутньому.

Подібно до того як інформація зовнішньої фінансової звітності використовується для аналізу фінансового стану підприємства, результатів його діяльності, дані сегментарної звітності дозволяють оцінити якість роботи кожного сегменту бізнесу.

Сегмент (від лат. Segmentum) означає відрізок, частина чого-небудь. Сегментарну звітність можна визначити як звітність, сформовану по окремих сегментах бізнесу (центрам відповідальності) організації.

Порядок її складання для зовнішніх користувачів встановлений ПБУ 12/2000, згідно з яким під сегментом в першу чергу розуміється самостійна юридична особа, яка є або дочірнім (залежним) підприємством по відношенню до материнського (основного) суспільству, або входить до будь-якої асоціації, союз, холдинг. Таке підприємство в обов'язковому порядку має розглядатися в якості операційного або географічного сегмента. Це, однак, не означає, що дані сегменти не можуть бути розділені на більш дрібні.

Інформація сегментарної звітності використовується з метою прийняття різноманітних управлінських рішень. Для багатьох російських підприємств питання виживання сьогодні безпосередньо пов'язаний з необхідністю розукрупнення (реструктуризації) бізнесу.

Інформація сегментарної звітності дозволяє адміністрації організації контролювати діяльність різних підрозділів і об'єктивно оцінювати якість роботи очолюють їх менеджерів. На її основі робляться висновки про професійну придатність того чи іншого менеджера, розробляються фінансові та нефінансові критерії оцінки його діяльності, формується система матеріального і морального заохочення персоналу підприємства.

Сегментарна звітність допомагає в роботі самим менеджерам. Керівнику будь-якого рівня завжди слід знати, наскільки добре він працює. Якщо його плани не виконуються, він повинен дізнатися про це якомога раніше. В іншому випадку менеджер не зможе своєчасно відкоригувати плани свого підрозділу, і поставлена ​​перед ним мета виявиться нереальною.

У Міжнародних стандартах IAS є стандарт МСФЗ 14 «Звітність за сегментами". Цей стандарт і став основою для розробки ПБУ 12/2000.

Згідно та МСФЗ 14 і ПБУ 12/2000 передбачається два види звітних сегментів: операційні (господарські, галузеві) та географічні. Для визначення цих сегментів пропонується використовувати внутрішню структуру організації і систему її внутрішньої звітності.

Інформація по сегменту - інформація, розкриває частина діяльності організації в певних господарських умовах шляхом подання встановленого переліку показників бухгалтерської звітності організації.

Перелік сегментів, інформація з яких розкривається в бухгалтерській звітності (далі - звітні сегменти), встановлюється організацією самостійно, виходячи з її організаційної та управлінської структури.

Інформація з операційного сегменту - інформація, розкриває частина діяльності організації з виробництва певного товару, виконання певної роботи, надання певної послуги або однорідних груп товарів, робіт, послуг, яка схильна до ризиків і отримання прибутків, відмінним від ризиків і прибутків по інших товарах, роботах, послуг або однорідними групами товарів, робіт, послуг. Операційний сегмент не повинен включати товари і послуги зі значно відрізняються ризиками та вигодами.

При виділенні інформації з операційних сегментах кілька видів товарів, робіт, послуг можуть бути об'єднані в однорідну групу за умови подібності по всіх або більшості з наступних факторів:

* Призначенням товарів, робіт, послуг;

* Процесу виробництва товарів, виконання робіт;

* Надання послуг;

* Споживачам (покупцям) товарів, робіт, послуг;

* Методам продажу товарів і розповсюдження робіт, послуг;

• систем управління діяльністю організації (якщо є).

Інформація за географічним сегменту - інформація, розкриває частина діяльності організації з виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг у певному географічному регіоні діяльності організації, яка схильна до ризиків і отримує прибутку, відмінні від ризиків і прибутків, що мають місце в інших географічних регіонах діяльності організації. Географічним сегментом може бути одна країна, група країн або регіон всередині країни. Ризики і прибутку організації залежать від місця розташування її виробництва або діяльності з надання послуг, тобто від місця розташування її операцій. Але вони можуть залежати і від місця розташування її ринків і клієнтів. Вибір географічного сегмента може бути проведений як за місцем розташування операцій, так і за місцем розташування ринків і клієнтів.

Таким чином, при виділенні інформації за географічними сегментами слід виходити з:

1) подібності умов, що визначають економічні і політичні системи держав, на території яких ведеться діяльність організації;

2) наявності стійких зв'язків у діяльності, що здійснюється в різних географічних регіонах;

3) схожості видів діяльності;

4) ризиків, притаманних діяльності організації в певному географічному регіоні;

5) спільності правил валютного контролю;

6) валютного ризику, пов'язаного з діяльністю організації в певному географічному регіоні.

Інформація по звітному сегменту - інформація по окремому операційному або географічного сегмента, що підлягає обов'язковому розкриттю в бухгалтерській звітності або в зведеної бухгалтерської звітності.

Таблиця - Фактори, що розглядаються при виборі звітного сегмента

2. Розкриття інформації за сегментами у фінансовій звітності

Формування та подання інформації за сегментами в бухгалтерській звітності комерційних організацій (за винятком кредитних організацій), діяльність яких передбачає кілька видів отримання доходів або здійснюється в різних географічних регіонах, у відповідності до ПБО 12/2000 необхідні тільки в двох випадках:

1) при складанні консолідованої бухгалтерської звітності організацією, яка має дочірні і залежні товариства;

2) при складанні зведеної бухгалтерської звітності об'єднань юридичних осіб, створених на добровільних засадах, організацією, на яку відповідно до установчих документів покладено складання такої звітності.

Система нормативного регулювання потребує виділення в рамках єдиної бухгалтерської звітності інформації з операційних і географічними сегментами. Це дозволяє як зовнішнім, так і внутрішнім користувачам бухгалтерської звітності отримувати можливість проведення аналізу в цілому по організації, а також у розрізі окремих видів підприємницької діяльності або в частині відокремлених підрозділів організації, що знаходяться в різних географічних зонах.

Розрізняють операційні та географічні сегменти. Операційний сегмент бізнесу - це виділяється діяльність організації з виробництва певного товару, виконання певної роботи або надання певної послуги. При цьому виробництво конкретного виду товару (роботи, послуги) даного сегмента має відрізнятися за ризиками й одержання прибутку від виробництва виду товару (роботи, послуги) інших операційних сегментів.

Географічний сегмент - це виділяється діяльність організації по виробництву товарів, виконання робіт або надання послуг у певному географічному регіоні. При цьому виробництво виду товару (роботи, послуги) в даному географічному регіоні має відрізнятися за ризиками й одержання прибутку від виробництва подібного виду товару (роботи, послуги) в інших географічних регіонах, у яких веде свою діяльність організація. Географічний сегмент може виділятися по місцях розташування активів організації або ринків збуту.

Звітним сегментом називається операційний або географічний сегмент, інформація по якому підлягає обов'язковому розкриттю в бухгалтерській або в зведеної бухгалтерської звітності. Перелік звітних сегментів встановлюється організацією самостійно. На звітні сегменти має припадати не менше 75% виручки організації. Якщо на звітні сегменти, виділені при підготовці бухгалтерської звітності, припадає менше 75% виручки, то повинні бути виділені додаткові звітні сегменти, незалежно від того, чи задовольняють вони умовам, визначеним у ПБУ 12/2000.

При цьому певні труднощі може викликати процедура розподілу витрат допоміжних виробництв, загальногосподарських та інших витрат, так як до витрат операційного сегменту відносяться тільки витрати, безпосередньо пов'язані з даним сегментом. На практиці найбільш поширений метод розподілу, заснований на включенні зроблених витрат у собівартість продукції (операційних сегментів) за нормативної собівартості наданих послуг. Далі відхилення між фактичними витратами та планової собівартістю послуг розподіляються пропорційно їх нормативної собівартості по операційним сегментах.

Крім цього, певні різночитання може викликати трактування вимоги формування інформації про доходи звітного сегмента від операцій з іншими сегментами, маючи на увазі, що передачі між ними повинні оцінюватися на основі фактично застосовуваних організацією цін. Здається, що в даному випадку мова йде не про ринкові ціни або справедливої ​​вартості, а про що фактично склалася на підприємстві оцінці заділів незавершеного виробництва, напівфабрикатів і послуг.

Для багатьох організацій надзвичайно важливо подання інформації за географічними сегментами. Вибір організацією конкретної конфігурації географічних сегментів може базуватися на принципі, закладеному у визначенні звітного сегмента. Таким є питома вага найважливіших показників у загальному обсязі діяльності організації. При питомій вазі виручки від продажу, фінансового результату або активів у 10% і більше та чи інша територія повинна бути виділена в самостійний звітний географічний сегмент.

Крім того, перед організаціями стоїть проблема визнання операційних або географічних сегментів в якості первинних або вторинних. Положення ПБУ 12/2000 визначають основні критерії вибору пріоритетів, однак на практиці на результати господарської діяльності істотний вплив роблять як відмінності, пов'язані з особливостями технологічних процесів виробництва так і географія ринків збуту. У цьому випадку вибір первинної та вторинної інформації може грунтуватися на характері побудови організаційної та управлінської структури організації. При відсутності впливу технологічних і географічних чинників на структуру організації рішення про конфігурації звітних сегментів і їх пріоритет повинен приймати керівник організації виходячи з потреб в отриманні конкретної управлінської інформації.

Бухгалтерський облік, розкриває діяльність по кожному сегменту, повинен будуватися на основі прийнятого даною організацією внутрішнього обліку, виходячи з її організаційної та управлінської структури. Обов'язковому відображенню по кожному сегменту підлягає інформація про виручку (доходи), витрати, фінансовий результат, активи, зобов'язання.

Таким чином, при відображенні інформації за сегментами в бухгалтерській звітності можна виділити таку послідовність дій:

- Визначення необхідності формування та подання інформації за сегментами в бухгалтерській звітності конкретної організації;

- Виділення сегментів, за якими має формуватися інформація (операційні або географічні);

- Визначення правил ведення бухгалтерського обліку за сегментами;

- Вибір звітних сегментів;

- Розкриття інформації за звітними сегментами при складанні бухгалтерської звітності.

3. Етапи створення сегментарної звітності

Сегментарну звітність можна визначити як звітність, сформовану по окремих сегментах бізнесу (центрам відповідальності) організації.

Функції сегментарної звітності полягають у наступному:

• контроль діяльності структурних підрозділів та оцінка якості роботи очолюють їх менеджерів;

• прийняття на її основі керівниками структурних підрозділів обгрунтованих рішень, планування діяльності підрозділів.

Сегментарна звітність складається на базі інформації, зібраної в системі сегментарного обліку - внутрішнього обліку результатів діяльності окремих структурних підрозділів організації. Сегментарний облік, за своєю суттю будучи найважливішою складовою управлінського обліку, повинен функціонувати паралельно з системою фінансового обліку.

Постановка сегментарного обліку та звітності дозволяє вдосконалити документообіг, оптимізувати показники діяльності як окремих центрів відповідальності, так і організації в цілому і, як наслідок, - підвищити прибуток.

При створенні системи сегментарного обліку та звітності необхідно враховувати наступне:

- Витрати на впровадження та обслуговування системи повинні бути менше, ніж отримується від її використання ефект;

- Система повинна забезпечувати конфіденційність інформації;

- Система повинна бути автоматизована і універсальна.

Найважливіша умова побудови системи сегментарного обліку та звітності - розподіл організації на центри відповідальності.

Під центром відповідальності розуміють структурний підрозділ організації, на чолі якого стоїть керівник (менеджер), контролюючий в певній для даного підрозділу ступеня витрати, доходи і кошти, що інвестуються в цей сегмент бізнесу.

Якість роботи центру відповідальності оцінюється результативністю і ефективністю. Під результативністю розуміється ступінь досягнення сегментом поставленої мети (якою мірою йому вдається домогтися бажаних результатів, наскільки ці результати відповідають цілям організації в цілому); під ефективністю - виконання сегментом заданого обсягу робіт при мінімальному використанні виробничих ресурсів або максимального обсягу робіт при заданому розмірі ресурсів.

Існує чотири типи центрів відповідальності: центри витрат, центри доходів, центри прибутку і центри інвестицій. В основі даної класифікації лежить критерій фінансової відповідальності їх керівників, який визначається широтою наданих їм повноважень і повнотою покладеної відповідальності.

Центр витрат - сегмент організації, керівник якого відповідає за зроблені витрати, тобто має найменшими серед керівників інших центрів відповідальності управлінськими повноваженнями. Система сегментарного обліку націлена в цьому випадку лише на вимір і фіксацію витрат на вході до центру відповідальності. Результати діяльності центру відповідальності (обсяг виробленої продукції, наданих послуг, виконаних робіт) не враховуються, тим більше що в багатьох випадках вимірювати ці результати або неможливо, або не треба.

Центри витрат можуть бути різних розмірів, великі центри витрат можуть складатися з більш дрібних. Ступінь деталізації залежить від цілей і завдань, поставлених керівництвом перед менеджером з контролю витрат, закріплених за центром відповідальності.

Центр доходів-це центр відповідальності, менеджер якого відповідає за отримання доходів, але не несе відповідальність за витрати.

Діяльність керівника центру оцінюється на основі зароблених доходів, тому завданням сегментарного обліку в цьому випадку буде фіксація результатів діяльності центру відповідальності на виході.

Центр прибутку - це сегмент організації, керівник якого відповідає одночасно як за доходи, так і за витрати свого підрозділу. Менеджер центру прибутку приймає рішення щодо кількості споживаних ресурсів та розміром очікуваної виручки. Критерієм оцінки діяльності такого центру відповідальності служить розмір отриманого прибутку. Тому сегментарний облік повинен надавати інформацію про вартість витрат на вході до центру відповідальності, витратах всередині, а також кінцевих результатах діяльності на виході. Прибуток центру відповідальності в системі сегментарного обліку може розраховуватися по-різному. Іноді в розрахунках беруть участь лише прямі витрати, в інших випадках включаються також повністю або частково непрямі витрати.

Центри інвестицій - сегменти організації, чиї менеджери контролюють не тільки витрати і доходи своїх підрозділів, а й стежать за ефективністю використання інвестованих у них коштів.

Керівники центрів інвестицій в порівнянні з керівниками всіх вищеназваних центрів відповідальності володіють найбільшими повноваженнями в керівництві і, отже, несуть найвищу відповідальність за прийняті рішення. Зокрема, їм делеговано право приймати власні інвестиційні рішення, тобто розподіляти виділені адміністрацією організації кошти за окремими проектами.

Дослідження показують, що в умовах слаборозвиненою ринкової економіки російські організації представлені в основному центрами витрат і доходів, у кращому випадку центрами прибутку; центри інвестицій зустрічаються вкрай рідко. Багатий зарубіжний досвід в області організації функціонування, обліку та оцінки діяльності цих центрів відповідальності практично не використовується.

При складанні сегментарної звітності слід керуватися такими принципами:

1) звітність повинна бути адресною, тобто, складеною відповідно до інформаційними запитами конкретного одержувача даних;

2) сегментарна звітність повинна бути максимально оперативною;

3) дані звітності повинні бути порівнянні з даними попередніх періодів, плановими показниками. Для оптимізації контролю ефективності різних напрямків діяльності компанії доцільно складання внутрішньої сегментарної звітності з географічним районам збуту, типами покупців, товарним асортиментним груп і т.д. Оперативний контроль показників діяльності організації в цих аспектах, проведений на основі детального аналізу внутрішньої сегментарної звітності, дозволить вчасно запобігти появі і зростання негативних моментів, пов'язаних з окремими сегментами бізнесу, а також запобігти посиленню їх впливу на інші сегменти, результати діяльності організації в цілому.

У цілому, як показує досвід діяльності зарубіжних та російських фірм, впровадження системи сегментарного обліку та звітності на підприємствах призводить до поліпшення їх фінансового стану.

4. Оцінка сегменту бізнесу з використанням основних інструментів аналізу

Сегментарний аналіз являє собою поєднання класичного економічного аналізу, основним принципом якого є послідовне розкладання, розчленування досліджуваного об'єкта і впливають на нього факторів, і маржинального підходу, який передбачає поділ витрат на змінні і постійні і виведення маржинального доходу.

Такий аналіз здійснюється на основі сегментарної звітності, тобто звітності, яка складається з тих предметів діяльності, інформація про витрати і доходи яких цікавить менеджерів. В якості таких предметів можуть виступати структурні одиниці, види продукції, виробничі лінії, клієнти, збутові території. Високий ступінь аналітичності при цьому досягається в тому випадку, коли інформація про витрати, продажу і відповідно доходи поступово конкретизується у міру переходу до більш детальним сегментами господарсько-фінансової діяльності підприємства. Наприклад, в першу чергу аналізується звіт, в якому сегментами є заводи, що входять до складу компанії, потім по кожному заводу в якості сегментів розглядаються випускаються види продукції. По кожному виду продукції у свою чергу проводиться деталізація в розрізі збутових територій і т.д.

При складанні сегментарної звітності показується величина маржинального доходу (суми покриття), принесеного кожним сегментом, тобто його внесок у формування прибутку сегменту вищого рівня або компанії в цілому.

Можливі два підходи до складання і відповідно аналізу сегментарної звітності. У першому випадку використовується так званий простий (одноступінчатий) розрахунок маржинального доходу, коли для кожного сегмента такий дохід визначається як різниця між обсягом його продажів і змінними витратами. При цьому постійні витрати на сегменти не відносяться, тобто розглядаються як Присвоєння і відраховуються із суми маржинальних доходів, отриманих усіма сегментами.

Однак, оскільки для отримання прибутку необхідно покрити (відшкодувати) постійні витрати, то для аналітика представляє інтерес, в якій мірі кожний сегмент причетний до формування і, головне, - до покриття цих витрат. У зв'язку з цим кращим є двоступінчастий розрахунок маржинального доходу, при якому виділяються спеціальні (прямі) та загальні (непрямі) постійні витрати. Спеціальні (прямі) постійні витрати можуть бути прямо віднесені на конкретні сегменти, а загальні - розглядаються як витрати, що виникають на більш високому рівні сегментування або на рівні компанії в цілому, і на сегменти не відносяться.

Особливо ефективним є використання даної методики аналізу при оцінці прибутковості різних видів товарів, продукції, робіт і послуг (які в даному випадку виступають в якості сегментів). Основною метою проведення аналізу прибутковості продукту є обгрунтування стратегічного планування та рішень про розподілів ресурсів.

У процесі аналізу величину виручки від реалізації продукції зіставляють тільки з перемінними витратами по даній продукції. Різниця цих величин по кожному виду продукції виражає частку цього виду продукції в покритті постійних витрат виробництва. Із суми часткою покриття постійних витрат по кожному виду продукції віднімають загальну величину постійних витрат. Таким чином, величина частки покриття постійних витрат по кожному продукту показує ступінь його участі у відшкодуванні цих витрат, а також у досягненні прибутку.

Для того щоб отримати більш повну інформацію про структуру доходів підприємства, сукупні постійні витрати розділяють на групи по ступені їхні відносини до вироблених виробів. Розрізняють такі основні групи постійних витрат: пов'язані з певного виду продукції, відносяться до товарної групи, що відносяться до певного виробничої ділянки, загальногосподарські постійні витрати.

На основі цього поділу можна запропонувати поетапне визначення фінансового результату:

1 частка покриття постійних витрат = виторг від реалізації даного виду продукції - змінні витрати;

II частка покриття постійних витрат = частка покриття постійних витрат 1 - постійні витрати, пов'язані з даного виду продукції;

III частка покриття постійних витрат = сума часткою покриття постійних витрат II - постійні витрати, пов'язані з даної ділянки або підрозділу;

IV частка покриття постійних витрат = сума часткою покриття постійних витрат III - постійні витрати даного виду діяльності;

результат діяльності підприємства = сума часткою покриття постійних витрат IV на підприємстві - загальногосподарські постійні витрати.

За допомогою поетапного визначення частки покриття постійних витрат можна наочно оцінити рентабельність окремих видів продукції, товарних груп, ділянок, тобто простежити географію формування фінансових результатів. Даний метод базується на взаємозв'язку виторгу, витрат і обсягу виробництва, а значить, керуючи цими параметрами, можна прогнозувати фінансові результати.

Основною особливістю такого аналізу є об'єднання прямих змінних витрат на даний товар з прямими постійними витратами й обчислення проміжного маржинального доходу - результату від реалізації після відшкодування прямих перемінних і прямих постійних витрат. Спрямований такий аналіз на рішення найголовніших питань цінової і асортиментної політики: які товари вигідно, а які невигідно включати в асортимент, які призначати ціни.

У розробці цінової та асортиментної політики розрахунок проміжного маржинального доходу має незаперечні переваги: ​​підвищується обгрунтованість вибору найбільш вигідних видів продукції, з'являється можливість аналізу використання виробничих потужностей ".

Слід враховувати, що аналіз прибутковості по продуктах легко реалізується в комерційних організаціях, де асортимент продуктів, що випускаються досить невеликий. В умовах широкого асортименту при проведенні такого аналізу необхідно визначити, що буде індивідуальним продуктом. Продукти, як правило, групують за ієрархічним принципом, що припускає різний обсяг необхідної фінансової інформації на кожному рівні.

Традиційне уявлення про те, що, якщо підтримувати обсяги продажів на адекватному рівні, одержуваний внесок на покриття буде автоматично компенсувати постійні витрати і давати задовільну, прибуток, в даний час вже не може вважатися прийнятною основою для надійної довгострокової стратегії маркетингу компанії, орієнтованої на ринок. Необхідна фінансова інформація як про наслідки змін в асортименті продукції, так і про те, як зміняться витрати у разі появи нових продуктів або відмови від наявних. Таким чином, велика увага має бути приділена вивченню життєвих циклів продуктів ..

Одним з перспективних напрямків розвитку аналітичної діяльності (як у теоретичному, так і в практичному плані) є аналіз прибутковості по споживачах. Для проведення такого аналізу потрібна розробка та впровадження спеціальної системи аналізу та звітності, оскільки аналіз прибутковості по споживачах виходить за рамки порівняння відносних показників валового прибутку, досягнутих на різних сегментах ринку.

За кордоном широко застосовується поняття прибутковості по споживачах (САР), яку визначають як «сукупну торговельну виручку, що генерується споживачами або споживчими групами, за вирахуванням всіх витрат, пов'язаних з обслуговуванням даних споживачів або груп».

Поява концепції САР пов'язано з перенесенням акцентів з внутрішнього середовища організації в зовнішнє середовище. Якщо раніше важливе значення надавалося оцінці прибутковості продуктів з точки зору співвідношення їх ціни з витратами на виробництво, то в даний час велика увага приділяється можливостям їх збуту споживачам, готовим платити більш високу ціну. Дана логіка базується на осмисленні того, що виробництво продукту тягне за собою виключно витрати, а прибуток утворюється лише завдяки його продажу, яка можлива тільки при наявності покупців. Основна ідея САР полягає в тому, що вона зосереджена на прибутку, одержуваної завдяки споживачам. САР не пов'язує автоматично підвищення доходів від продажів з більшою рентабельністю операцій. Проблема, що виникає при застосуванні САР, полягає в складній системі розподілу витрат, не пов'язаних безпосередньо з окремими споживачами.

Для реалізації методики ПАР необхідно організувати облік, що дозволяє сформувати необхідні облікові дані. Це завдання може бути реалізована в рамках сегментарного обліку. При цьому в сегментарному обліку повинна бути зроблена класифікація споживачів, відповідна бізнес-стратегій організації. При цьому традиційний підхід ділення споживачів за географічною ознакою може бути неефективним.

При використанні декількох ознак доцільно застосовувати матричні форми угруповань клієнтів.

Застосування того чи іншого угруповання має відповідати вимогам отримання релевантної інформації і принципу економічності

Таблиця Можливі підходи, що застосовуються в сегментарному обліку при виділенні сегментів бізнесу

Необхідно виділити якісного клієнта, під яким розуміється споживач, який віддає перевагу конкретне конкурентну перевагу, пропоноване даними постачальником, і готовий зберігати свою прихильність компанії, поки ця перевага існує. Для визначення якісного клієнта треба виділити основні критерії, які дозволять розробити систему шифрів в агрегувати клієнтів у стратегічно важливі категорії. На основі виробленої класифікації та отриманих даних сегментарного обліку за різними групами можна порівняти відносну прибутковість агрегованих груп, а також прибутковість будь-якого індивідуального клієнта або підгрупи за середньою прибутковістю всієї групи. Таким чином, для реалізації методики ПАР необхідні різні бази даних, що формуються на основі комп'ютерних технологій.

Аналіз САР повинен проводитися на основі звітних форм, що застосовуються організацією в системі сегментарного обліку. Звіти повинні виявляти основні області відносних відмінностей у витратах між групами клієнтів, а також варіації всередині кожної з них. Ці відмінності слід піддати подальшого аналізу, щоб підтвердити, що спочатку зазначені можливості підвищення прибутковості є реальними і не перекриваються іншими видами витрат, які не були включені в аналіз САР.

У ході аналізу проводиться оцінка стратегічних варіантів, наявних у компанії. У ході її повинні бути виявлені клієнти, що забезпечують компанії відносні конкурентні переваги. Така кореляція, або визначення відповідності клієнта стратегічним завданням компанії, є оптимальним методом виявлення «якісних» клієнтів, які повинні стати предметом основної уваги компанії в області збуту та маркетингу. Докладний Порівняльний аналіз САР важливий для конкретного зіставлення прибутковості двох різних оцінюваних стратегій.

Бібліографічний список

1. Шредер Н.Г. Аналіз фінансової отчетності.-М.: Альфа-Прес .- 2008.-176 с.

2. Бочаров В.В. Фінансовий аналіз.-СПб: Питер, 2007.-240 с.

3. Донцова Л.В., Никифорова Н.А. Комплексний аналіз бухгалтерської отчетності.-М: Справа та сервіс, 2009.-304 с.

4. Донцова Л.В., Никифорова Н.А. Аналіз фінансової звітності, 2008.

5. Маркар'ян Е.А., Герасименко Г.П. Фінансовий аналіз.-М: КНОРУС, 2009.-224 с.

6. Аналіз фінансової звітності / Под ред. Ефімової О.В., Мельника М.В.-М: Омега-Л, 2007.-408 с.

7. Артеменко В.Г. Аналіз фінансової отчетності.-М.: Омега-Л, 2008.-270 с.

8. Жарилгасова Б.Т., Суглобов А.Є. Аналіз бухгалтерської (фінансової) отчетності.-М: Економіст, 2008.-297 с.

9. Донцова Л.В., Никифорова Н.А. Аналіз фінансової звітності: Практікум.-М: Справа та сервіс, 2007.-144 с.

10. Вакуленко Т.Г., Фоміна Л.Ф. Аналіз бухгалтерської (фінансової) звітності для прийняття управлінських решеній.-СПб: Видавничий дім Герда, 2008.-228 с.

11. Соснаускене О.І. Шпаргалка по АФО.-М: ТК Велбі, 2005.-56 с.

12. Лукін Є.Є. Шпаргалка по АФО.-М: Іспит, 2009.-48 с.

13. Бернстайн Л.А. АФО: теорія, практика і інтерпрітація.-М: Фінанси і статистика, 2009.

14. Пожидаєва Т.А. Аналіз фінансової отчетності.-М.: КНОРУС, 2009.

15. Єфімова О.В., Мельник М.В. АФО.-М.: ОМЕГА-Л, 2009.