Рукописи не горять

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

"" - З цією вірою в вперту, незнищувану силу мистецтва помирав письменник Михайло Булгаков, всі головні твори якого лежали в ту пору в шухлядах його письмового столу неопублікованими і лише чверть століття по тому одне за іншим прийшли до читача.

"Рукописи не горять", - ці слова ніби служили автору закляттям від руйнівної роботи часу, від глухого забуття передсмертного і найдорожчого йому праці - роману "Майстер і Маргарита". І закляття подіяло, пророцтво збулося. Час стало союзником М. Булгакова, і роман його не тільки зміг з'явитися друком, але і серед інших, більш актуальних по темі книг останнього часу виявився твором насущним, нев'янучим, від якого не пахне архівної пилом.

Взяти хоча б те, що якщо до роману М. Булгакова "Майстер і Маргарита" підходити традиційно, оперуючи такими звичними інструментами аналізу, як тема, ідея, жанр, то заблукаєш у ньому за дві секунди, немов у дрімучому лісі. Ні в які схеми він не вкладається. Прочитана безліччю читачів книга, яка викликала чимало суперечок, розмов, питань і припущень, стала жити своїм життям в літературі. Виникло навіть щось на кшталт "моди на Булгакова". І все-таки, чому "рукописи не горять", чому ця книга привертає увагу? По-моєму, завдяки все тому ж незвичайності побудови роману, оригінальності сюжету. Є підстави назвати роман побутовим: у ньому широко розгорнута картина московського побуту тридцятих років.

Але не менше підстав вважати його фантастичним, філософським, любовно-ліричним і, само собою зрозуміло, - сатиричним. Нехай у романі не все виписано рівно і до кінця, увагу будь-якого читача зупинить, я думаю, його форма - яскрава, захоплююча, незвична. Адже не дарма ж, прочитавши останню сторінку, відчуваєш спокуса почати перечитувати книгу заново, вслухаючись в мелодію булгаковської фрази: "У той час, коли вже, здається, і сил не було дихати, коли сонце, розжаривши Москву, в сухому тумані валилося кудись то за Садове кільце, - ніхто не прийшов під липи, ніхто не сів на лаву, порожня була алея ". Навряд чи знайдеться читач, який візьме на себе сміливість стверджувати, що знайшов ключі до всіх губиться у романі загадок.

Але багато чого в ньому прочиниться, якщо хоча б побіжно простежити десятирічну історію його створення, не забуваючи при цьому, що майже всі твори Булгакова народилися з його власних переживань, конфліктів, потрясінь. Не випадково в романі з'являється легенда про Ієшуа, так як у житті письменника був свій Понтій Пілат - Главрепертком. І письменник розумів, що рано чи пізно буде розп'ятий. Але, видно, жевріла в ньому надія на здоровий глузд "прокуратора", на можливість порозуміння. І, може бути, представлявся йому такий спір, який у романі, вже після страти філософа, Пілат бачить уві сні: "Вони ні в чому не сходилися один з одним, і від цього їх суперечка була особливо цікавий і нескінченний".

Так чи інакше, але цілком можна стверджувати, що саме власна доля змусила письменника згадати новозавітну біблійну історію та ввести її в роман. У перших його начерках ще немає ні Майстра, ні Маргарити, а диявол з'являється у Москві поодинці, без свити. Але починається дію так само, як в остаточному виданні: беседоі Сатани з двома літераторами явно рапповского толку. Він розповідає їм цю біблійну історію з таким старанням, ніби домагається, щоб співрозмовники його в дзеркалі тих стародавніх подій, у рішеннях синедріону і прокуратора Юдеї побачили і свій, рапповской, бузувірський фанатизм.

Але Булгаков не порівнював себе з Ісусом, хоча і сповідував ті ж принципи, то ж добро і справедливість. Майстер (як його по праву можна назвати) не прагнув це проповідувати, він швидше розчищав дорогу для добра за допомогою отруйного жала сатири. І в цьому він більше схожий на Воланду, якого і робить головним персонажем роману. Але для чого ж тоді з'являється в романі Майстер? А для того, щоб створити п'яте, набагато більш струнке Євангеліє, ніж новозавітне.

Але головне - в його викладі ця історія стає до того по-земному живий, що в її реальності неможливо засумніватися. І в глибині свідомості народжується абсолютно божевільна думка: ні, це не Сатана, не Воланд, а сам Булгаков, перш ніж в ролі Майстра сісти за письмовий стіл, "особисто був присутній при всьому цьому". Зробивши Майстра своїм двійником, подарувавши йому деякі перипетії своєї долі і свою любов, Булгаков зберіг для себе діяння, на які у Майстра вже не було сил, та й не могло бути за його характером. І Майстер отримує вічний спокій разом з Маргаритою і повсталої з попелу рукописом спаленого їм роману. І я з упевненістю повторюю слова всезнаючого Воланда: "Рукописи не горять".

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Іноземні мови і мовознавство | Твір
9.7кб. | скачати


Схожі роботи:
Музичні рукописи епохи Івана III у зборах Кирило-Білозерського монастиря
Світліше алмазів горять у небі зірки Англійська літературна казка як явище
© Усі права захищені
написати до нас