Це (московити) - народ, народжений для
рабства і люто відноситься до всякого
прояву волі; вони лагідні, якщо угне-
тени, і не відмовляються від ярма ... Навіть у ту-
рок немає такого приниження і настільки огидний-
ного схиляння перед скіпетром своїх Від
томанов.
Іоанн Барклай (1582-1621)
У рефераті розглядаються твори зарубіжних авторів, що відвідали
Росію в 18-19 століттях і зберегли враження про своє перебування в нашій
країні в записках, мемуарах, листах, які вони публікували в країнах Євро-
пи - Франції, Голландії, Німеччини. Інтерес до цих творів в Європі
був достатньо високий, що обусловліалось рядом причин. Політичні, еконо-
соціальні, культурні, військові зв'язки з Росією в цей період бурхливо розви-
лись. Росія надавала серйозний вплив на хід світових подій. І у зв'язку з
цим інтерес іноземців до Росії, до подій, що відбуваються в ній був об'єк-
ясним.
Зарубіжні читачі мали можливість скласти для себе образ Росії по
книгам багатьох авторів. Далеко не всі з них дотримувалися об'єктивного
погляду на Росію, даючи лише поверхностсную оцінку що відбувається в країні,
а деякі, наприклад французький автор маркіз де Кюстін, створили прямо-та-
ки жахливий образ Росії. Однак не можна сказати, що всі європейці, писав-
рілі тоді про Росію, відчували до неї відразу, навпаки, таких було небагатьох
го. Той, хто критикував Росію, в кінцевому підсумку віддавав належне величі, ду-
ху країни і її народу. У цьому сенсі записки того ж Кюстіна вельми показу-
тельно. Інші автори, аналіз творів яких наведений у рефераті, отли-
чаются більшою стриманістю і збалансованістю, так що в людини, знайомився з Росією тільки по цим книжкам, може виникнути цілком об'єк-
об'єктивно думка про країну, суспільство, побут народу та умови, у яких він жи-
вет.
Твори аналізуються в хронологічному порядку.
РОСІЯ У західноєвропейських ТВОРИ 18 ст.
Записки, спогади, щоденники подорожей іноземців, які відвідали Росію в 18 столітті, складають цілу бібліотеку. Протягом всього сто-
річчя в країні знаходилися тисячі людей з усіх країн світу. Це були куп-
ци, ремісники, інженери, військові, вчені, фахівці окремих від-
раслей знань, дипломати, туристи, розвідники, авантюристи і просто іс-
Катель щастя. Політика і культура, економіка і побут, релігія і звичаї-все
відбилося в записках і мемуарах, доповідях і таємних реляціях. Величезна
країна стала темою незліченних творів. Але що ж бачили іноземних-
ци в Росії 18 століття? Цей вік для Росії - епоха докорінної перебудови.
Саме з цього часу країна стала на шлях загальнонаціонального прогрес-
са і реформ. У порівнянні з минулим, 17 століттям, стали іншими держава
і державні інститути, суспільство та його структура. Русь Московська
перетворювалася на Російську Імперію. На світову арену виступило факти
но нове, раніше невідоме держава. Російська Імперія - це ог-
ромная могутня країна, чия територія розташовувалася у трьох частинах світу: у
Європі, Азії та Америці, чиї інтереси виявлялися майже у всіх етапах
розвитку світової політики, нарешті, чий потенціал, вплив, а, часом, і
просте втручання, визначали хід світової історії - від колонізації
Аляски до входження до складу Росії Закавказзя і порятунку його населення
від знищення іранськими шахами, від виступу в якості міжнарод-
рідного гаранта самого існування Німецької Імперії до створення
першого грецького держави - Республіки Іонічних Островів, від на-
нальні, культурного і навіть релігійного гніту українського і біло-
російського народів і до політики "збройного нейтралітету", в результа-
ті дії якого була вирішена мирним шляхом складна проблема міжнародних відносин, припинені агресія Великобританії, захисту пра-
щена Американська революція і збережена молода республіка - США.
Величезні зміни відбулися в російській економіці 18 століття. Були ос-
воени колосальні за своєю площею території Поволжя, Сибіру,
Чорноземного Центру, Слобідської та Південної України. Чорноземна зона
стає житницею країни. Росія повністю задовольняє себе хлібом
та сільськогосподарською продукцією, яка вже незабаром стає відчуй-
мій статтею руського експорту. Інтенсивний розвиток мануфактур забезпечують-
вало різкий підйом промисловості Росії. З'явилася спеціалізація від-
слушних промислових районів металургії і металообробки. Для 18
століття характерні загальне зростання російських міст, значного розвитку в них
ремесла, торгівлі, промислів. В умовах зміцнення і розвитку єдиного
всеросійського ринку торгівля набуває величезне значення. Крім го-
ції міських центрів, в справі загального процесу купівлі-продажу мають виключи-
валий значення місцеві ярмарки (їх було понад 1500). Їх оборот сос-
шають багато десятків мільйонів рублів сріблом. Особливість зовнішньої
торгівлі полягала в переважанні вивезення над ввезенням і широкому екс-
порте продуктів російської металургії. У середині 80-х років 18 століття їх
вивіз досяг величезного для того часу обсягу - 2 мрд пудів.
Незміренний внесок Росії 18 століття, російського народу в скарбницю мі-
рового прогресу. Вже сама по собі створення Академії наук і Московс-
кого університету, Академії Мистецтв і Медико-хірургічної тонова
мії, створення цілої системи публічної школи, яка налічує десятки
тисяч учнів і масовий випуск наукової, світської, політичної кни-
ги, чий репертуар включав багато хто і багато тисяч назв, - все це - ог-
ромни успіх в галузі науки, культури, освіти. Немає сумніву, що
наукова і творча діяльність таких вчених, як М. В. Ломоносов, Л.
Ейлер, С. П. Крашенинников, В. М. Татищев, І. І. Повзунів, І. П. Кулібін,
таких просвітителів, як М. І. Новіков, І. П. Пнін і перший російський рево-
люціонер А. Н. Радищев, таких письменників, як Д. І. Фонвізін, І. А. Крилов,
А. П. Сумароков, Г. Р. Державін, таких художників, скульпторів і архітек-
торів, як Д. Г. Левицький, Ф. С. Рокотов, М. Ф. Казаков, Д. Кварнегі, В.І.Ба-
Женовії, Е. М. Фальконе, В. В. Растреллі, Ф. І. Шубін, - етапи величезного, да-
ж у масштабах світової цивілізації, загального розвитку російської культу-
ри, науки, освіти.
Звичайно, російське держава була класовим, який прагнув до іс-
виконанню і виконував вимоги та бажання панівного клас-
са - поміщиків, дворян і чиновників. У Росії 18 століття існувало
кріпосне право. Самодержавна влада - імператор і весь державного-
венний апарат - охороняла і захищала станово-кріпосницький лад,
який базувався на експлуатації народних мас, і перш за все
селянства, яке складало 9 / 10 населення Російської Імперії. Навряд
Чи царизм міг вести свою активну, часом агресивну політику без
матеріальних і духовних багатств Росії.
Для Росії 18 століття характерно і ще одна важлива явище.
Значні зміни у всіх сферах економічного та політичного життя, природно, вели феодально-кріпосницький лад до розкладений-
нію, до формування в його надрах нових продуктивних сил. Сама
характерна особливість Росії 18 століття - це виникнення паростків но-
вого прогресивного ладу, виникнення капіталістичного укладу.
Величезні і всеохоплюючі проблеми, що ставляться у величезній країні.
Але і масштаби перетворень, і якісні зміни в суспільстві -
все приваблювало іноземців у Росії 18 століття.
Одну з найбільш яскравих і повних картин Росії початку 18 століття, епо-
хі царювання молодого Петра, дає книга голландця де Бруіна (1652 -
1727) - художника, етнографа, письменника. Досвідчений мандрівник, про-
ніцательний спостерігач, він багато чого побачив і зафіксував під час
своїх поїздок по країні. Основна цінність книги - зображення початкового етапу петровської реформи, коли співіснувало і но-
ше, ще не зміцнілу, але вже розвивається, і старе, на перший погляд
стабільне, непорушне, а насправді приречене на злам. Це смокчу-
ществованіе нового і старого де Бруін бачить багато в чому: і в суспільстві,
і в культурі, і в побуті.
У червні 1701 року де Бруін відпливає з Гааги до Архангельська і з сен-
тября того ж року по липень 1703 живе в Росії. Другий раз він по-
сещает країну в 1707-1708 роках. У 1711 році де Бруін видав книгу про сво-
їх подорожах "через Московію до Персії та Індії". Написана в
формі щоденника, що містить правдиву інформацію з питань по-
літики, культури, побуту, забезпечена ілюстраціями, книжка мала огром-
ний успіх і принесла заслужену популярність голландському путешест-
Венніка. Вона неодноразово перевидавалася і була перекладена на багато
мови.
Книга де Бруіна відображає постійне прагнення автора побачити, по-
няти і відтворити дійсність, час, епоху. Ось чому вона розповідає про петровських перетвореннях. Вони стосуються самих різно-
образних сфер діяльності - від зміни діловодства в наказі,
де, на думку автора, "всі ділові папери ведуться тепер таким же про-
разом, як і в нас, голландців ", до нових способів фінансування будів-
тва флоту при яких "кожна тисяча душ селян зобов'язана діставши-
лять все, що потрібно для спорудження одного корабля і всього, що відноситься
до цієї споруди ".
Абсолютно унікальні записки де Бруіна з історії Москви. Він -
єдиний з іноземців, хто дає топографічний опис горо-
та на початку 18 століття. Гарний художник, професійний топограф,
любитель замальовок пам'яток, він не тільки зробив малюнках
ки та плани, а й становив коротку розповідь про пам'ятки архітектури
столиці і навіть її окремих районів. Де Бруін описує монастирі,
церкви Кремля, надворотной вежі, зміцнення і цілі частини міста.
Деякі його відомості дуже цікаві, наприклад повідомлення про будів-
ництві в Кремлі дерев'яної будівлі театру, про московських рублених
мостових, про расположени присутствених місць.
Надзвичайно цінний розповідь де Бруіна тієї екскурсії, яку він зі-
вершив на запрошення царя Петра. Відзначимо, що до нього подібний ос-
мотр нікому з іноземців не дозволявся. Автор пише, що "Його Вели-
кість ... наказав показати мені в Москві все, що заслуговувало уваги
в церквах та інших місцях цього міста ". Вів екскурсію І.А.Мусін-Пуш-
кін, "головний доглядач монастирів", тобто голова Монастирського наказу.
Він показав голландцеві основні святині російської православної церкви -
образ Володимирської Божої матері (його за традицією приписують кисті
св. Луки Євангеліста, який писав нібито "з натури") і ризу Христа, ко-
торая була на ньому при страті. Екскурсант побачив облачення патріархів і
московських митрополитів, а також храмову начиння - дароносиці, чаші
та ложечки для причастя. Де Бруін звернув увагу на "велику книгу,
яку носять в хресні ходи у відомі свята; книга ця була
обсипана коштовним камінням, а всередині її находілісьво безлічі
зображення з Св. Письма, і всі літери - золочені ". Автор описав так-
ж і внутрішнє оздоблення храмів у Кремлі.
Не менш цікаві розповіді де Бруіна про зустрічі з видатними
сучасниками. Він бачив і спостерігав у повсякденному житті діячів російської історії. Це, перш за все, сам Петро Перший. Характерно, що
цар в записках де Бруіна постає не як грізний монарх, величний-
ний державний діяч, а як цікавий співрозмовник, уважний
слухач, люб'язний чоловік, привітний господар.
Де Бруін знав улюбленця царя Олександра Даниловича Меншикова, бою-
рина князя Ю. Ю. Трубецького, князя Д. Г. Черкаського, боярина Ф.А.Голові-
на, І.А.Мусіна-Пушкіна та ін
Книга де Бруіна зберегла нам картини цілих регіонів Росії. Під
час першої подорожі ці райони проходили за маршрутом Москва -
центральні райони Росії - Середнє Поволжя (Коломна, Бірки, Касі-
мов, Елатьма, Муром). Книга містить насичений розповідь про волзьких
містах - Казані, Тетюшах, Симбірську, Самарі, Саратові, Царицині.
Дуже докладно говориться про природний, економічному, політичному по-
додатку найбільшого го роду в районі Каспійського моря - Астрахані.
Спеціальна глава присвячена західному узбережжю Каспію, аж до Ше-
Махи. Вже звідти де Бруін поїхав до Персії і далі - на південний схід Азії.
Оцінюючи в цілому твір голландця, треба визнати, що доброже-
бажане і об'єктивність де Бруіна багато в чому сприяють засвоєнню
інформації, що у книзі. Треба відзначити і літературний талант
автора. Він виявився при зображенні сучасників, політичних со-
битій, природи, пам'ятників, тобто всього того, що бачив, спостерігав, чув
де Бруін. Переваги книги і об'єктивність автора змушують оцінити
твір де Бруіна як одне з кращих творів про Росії першої
половини 18 століття.
На відміну від записок де Бруіна, мемуари герцога Лірійского безпосе-
редньо присвячувалися дипломатичної та політичному житті столиці,
або, точніше, російського двору. Автор мемуарів належав до одного з
шляхетних родів Європи. Він - прямий нащадок Марії Стюарт. Саме
він і був посланий до Росії. "Дюк Лірійскій", як іменували його російські,
став першим іспанським послом у Петербурзі. Він прожив у Росії 3 роки
і в 1731 році виїхав з Петербурга до Відня. У 1731 році він командував ис-
панськими військами в Італії. Помер в 1733 році в Неаполі, де виконував
обов'язки посла. Мемуарну та епістолярну спадщину герцога у вигляді
окремий том спогадів було видано його сином у Парижі перед са-
мій революцією в 1788 році. Дипломатичне листування герцога була з-
дана пізніше, у другій половині 19 століття.
Спогади герцога, складені на щоденникової та епістолярної
основі - досить правдивий і точний джерело. Подібні мемуари
виключають опис фактів по пригадування, що природно при ство-
нии творів через певний відрізок часу. У спогадах
герцога майже кожен факт заснований на записі в дипломатичній депеші,
синхронної події. У цьому - значна їх цінність. Інше досто-
інство мемуарів - в порівняно спокійному викладі, навіть в деякій
"Об'єктивності" при оповіданні.
Герцог описує події з листопада 1727 по листопад 1730 років. Всі
цей час посол був пов'язаний з царським двором. Як дипломата його мало інте-
ресовалі питання внутрішньої політики Росії, її соціальні або культур-
ні проблеми. Його увагу привертало в основному ставлення росіян мо-
нарха і вищих чиновників до питань європейської зовнішньої політики, до
питань взаємовідносин з Іспанією. Здавалося б, коло питань суто
професійний і на перший погляд досить вузький. Проте автор
досить вміло намалював картину петербурзьких верхів кінця 20-х років
18 століття. Герцог докладно розповідає про онука Петра Великого, сина царя-
вича Олексія-імператора Петра Другого. Він відзначає прагнення Долгору-
ких, найближчого оточення імператора, повернутися до старих, допетровським
порядків. Посол досить докладно розповідає про створення групи "вер-
ховніков ", що складається з представників родовитого дворянства і вищої
бюрократії. Саме вони склали і подали "кондиції" (умови) імперат-
Ріце Ганні. За цим обставинам вона позбавлялася права самодержиці, і
Росія перетворювалася в державу, правління якого нагадувало б Поль-
шу або Англію, де була обмежена влада монарха. Під впливом дво-
рянства і гвардії Ганна знищила "кондиції".
Мабуть, найбільш цікаві в записках портретні характеристики
сучасників, складені герцогом на основі особистого спілкування, спостеріга-
деній, чуток, а також будь-якої іншої, найрізноманітнішої, інформації, кото-
рій користувалися і користуються професійні дипломати і розвідники.
Подібні "портрети", запозичені з посольського досьє, призначений-
ного для практичної роботи членів дипломатичної місії і наступника
самого посла, містять цікаві характеристики. Вони складені за ніс-
помилковому планом: розумовий потенціал описуваного, її гідності і не-
достатки, основні властивості характеру, положення в суспільстві, особисті
засоби і зв'язку. Часто додається опис зовнішності.
Чиї ж "портрети" знаходимо в мемуарах герцога Лірійского? Це серії
характеристик, досьє на членів імператорської династії, починаючи з Ганни.
Ось, наприклад, розповідь про Єлизавети Петрівни, майбутньої імператриці. "Прин-
Цесса Єлисавета, дочка Петра Першого і цариці Катерини, така красуня,
яких я ніколи не бачив. Колір обличчя її дивний, очі полум'яні, рот
досконалий, шия белейшая і дивовижний стан. Вона високого росту і
надзвичайно жива. Танцює добре і їздить верхи без найменшого страху. У
зверненні її багато розуму і приємності, але помітне деяке честолюбство ". У
книзі дані також характеристики російських дипломатів, державних діяль-
телей, а також іноземних послів, акредитованих при петербурзькому дво-
ре. Влучні, лаконічні, іноді злі, вони дають багато для розуміння подію-
тий, що відбуваються в Петербурзі.
Записки де Рюльера дещо відрізняються від мемуарів герцога Лі-
рійська. Вони присвячені одному, щоправда, дуже важливого епізоду історії
Росії - перевороту 1762 року і вступу на престол Катерини Другої.
Автор книги "Історія та анекдоти революції в Росії в 1762 році" Шевальє
Рюльер (1735 - 1791) був секретарем барона Брейтеля, французького посла в
Петербурзі. Він прожив у столиці близько двох років і був очевидцем подій,
які описує. За своєю посадою Рюльер і займався збором інфор-
ції. Талановитий белетрист (його хвалив сам Вольтер), він підсумував
свої спостереження і написав книгу про переворот 1762 року. Після повернення
Рюльера з Росії до Франції твір секретаря посольства поширеною-
нилось в багатьох списків. Їм зачитувався не тільки весь Париж. Воно
стало відомо при всіх королівських дворах Європи. Сама тема, головні
дійові особи, їхні вчинки, драматизм ситуацій - все приваблювало вни-
мание читачів, у тому числі і високопоставлених державних деяте-
лей. Читав твори Рюльера і його государ - король Людовик Шестнадца-
тий. Тим часом книга, зважаючи на її спрямованості і того фактичного матері-
ала, який вона містить, не публікувалася за життя Катерини Другої.
Цікаво, що і російський переклад був опублікований тільки в 20 столітті, після
революції 1905 року, настільки фактична версія книги була далека від
офіційної версії подій 1762 року.
Книга Рюльера, як він сам підкреслює, присвячена тільки змові і
перевороту 1763 року. Вона не претендує ні на широкі політичні узагальнюва-
щення, ні на глибокі політичні висновки. Книга Рюльера - плід суму-
нування, систематики окремих фактів, інформації, зібраної енергійним
і розумним професійним розвідником, людині, яка за родом своєї
діяльності, та й за своїми особистими якостями не гребує використовувати, фік-
фінансує будь-який слух, будь-яке повідомлення, будь-яку плітку, незалежно від їх
харктера і джерела поширення. Для Рюльера вони придатні, аби
вкладалися в його схему розповіді. Ось чому, при всій реалістичності ха-
теристик, вони часом грішать суб'єктивністю саме через "всеїдності"
автора, відсутність авторського відбору в потоці інформації. Незважаючи на не-
які прорахунки при створенні характеристик, своє основне завдання автор
вирішує повністю. Адже головна мета книги - зібрати конкретні дані, на-
малювати конкретну картину, показати конкретних людей.
На початку книги дані характерісткі головних дійових осіб та їх ок-
дження. Навіть самі по собі подібні портрети становлять значний
інтерес. Описуючи Петра Третього, Рюльер дає чітку, дуже правдоподібності-
ву характеристику голштінського "урод", "чертушке", - за висловом їм-
ператріци Єлизавети. Відзначимо, що вона повністю збігається з спостереження-
ми інших сучасників. Отже, у книзі Рюльера читаємо: "Безмежна
пристрасть до військової служби не залишала його (тобто Петра Третього) під все життя;
улюблене заняття його полягала в екзерціціі (тобто у військових вправах).
Його зовнішність, від природи смішна, робилася таковою ще більше в спотворений-
ном прусському вбранні ... Велика, незвичайною фігури, капелюх прикривала
мале і злобне обличчя досить живий фізіономії, яку він ще більш бе-
зобразіл невпинним кривлянням для свого задоволення. Проте він
кілька живий розум і відмінну здатність до блазенство ". До цієї характе-
ристики важко додати щось, і тим не менш Рюльер вказує, що Петро
Третій був мізерний, що у нього не було ніяких обдарувань і був він просто
дурний, і т.п. Незважаючи на Плок приховану неприязнь автора книги до антагоністу
імператора - Катерині, Рюльер дає, загалом, позитивну характеристику-
тику "викрадачці престолу". Вона розумна, хитра, добре разбрается в полі-
тику, вміє залучати людей, честолюбва, що штовхає її до досягнення тих
цілей, які вона перед собою поставила.
Рюльер дуже добре показує, і це треба віднести на рахунок розуму й
спостережливості автора, що ні негативні риси імператора, ні поло-
жітельние - Катерини самі по собі не були запорукою успіху настільки швид-
рого і безкровного перевороту, якби не були порушені основні направ-
лення російської політики, потоптано національну гідність країни. Петро
Третій, російський імператор, відкрито намагався стати "васалом" прусського ко-
роля Фрідріха Другого, з яким в той момент воювала Росія. Імператор
зажадав припинити війну з Пруссією і почати - з Данією, колишньої союз-
ніцей. Російська армія була послана на допомогу Фрідріху. Спроба введення
для російського законодавства прусських законів, величезний приплив німців,
які, як при Біроне, отримували державні пости, знущання
над російською культурою, мовою і релігією і, нарешті, відкрите недовольст-
у народу - ось основні причини успіху перевороту 1762 року.
Загалом слід визнати, що, незважаючи на всю спрямованість записок,
а часом і тенденційність, вони, безумовно, є найцікавішим па-
мятніков історії побуту і звичаїв певного кола російського суспільства
60-х років 18 століття. Записки також цікаві як чудовий пам'ятник
тієї історико-політичної літератури, яка випускалася з нагоди ка-
ких-небудь екстраординарних подій при королівських дворах Європи. Як
бачимо, завдяки Рюльера, секретарю французького посла барона Брейтеля,
Росія також не уникла цієї долі.
Одним з найбільш цікавих джерел з історії Росії 18 століття
є "Записки графа Сегюр" (1753 - 1830). У Росії він прожив близько
4 років - з 1785 по 1789 роки. Його записи, документи та доповідні записки про перебування в цій країні послужили кращою і найяскравішою частиною великих мемуарів французького посла.
"Записки" графа Сегюр відкриваються розповіддю про приїзд в імперію.
Свої перші враження про Росію він пов'язує з Петербургом. Сегюр отме-
чає "геній" Петра, завдяки якому виникло місто: "Під сірим небом,
незважаючи на холоднечу ... всюди можна було бачити сліди сили влади і па-
мятніков Петра Великого ... Я був приємно вражений, коли в місцях, де неког-
та були одні лише великі, безплідні й смердючі болота, побачив краси-
ші будівлі міста, заснованого Петром і сделавшегося менш ніж на сто років
одним з найбагатших, чудових міст в Європі ". Після приїзду до
Петербург Сегюр детально займається з російським двором і зі своїми колле-
гами - послами європейських держав. У чому бачить свою основну мету, глав-
задачу молодий блискучий посол короля Франції? Перед ним - дуже
нелегке завдання - налагодити взаємини між його країною і Росією.
Для Франції це чрезичайно важливо.
Багато в чому завдяки старанням Сегюр був укладений російсько-французс-
кий торговий договір 1787 року. Франція отримувала можливість торгувати на
тих же умовах, що й англійці, а російські товари звільнялися від важких
мит в Марселі. Саме цим дипломатичним і політичним цілям і за-
дачах, вирішення їх у суперечках і контактах з російською дипломатією і дер-
діячами і присвячені мемуари Сегюр. Але не тільки їм. Одночасно це-
гавкоту галерея сучасників Сегюр проходить перед нами. Картини побуту, нра-
вов, опис подорожей імператорського двору до південних меж країни
і навіть зображення природних ландшафтів міститься в книзі. І все-таки,
мабуть, найбільш рельєфні і цікаві у Сегюр портрети його знаменитих
сучасників. Це перш за все замальовки характерів видатних личнос-
тей, яких він добре знав і з якими він стикався впродовж все-
го перебування в Росії. Мова йде про Катерину Другу і Потьомкіна. Сегюр
спостерігав обох і на дипломатичних прийомах, і при вирішенні дер-
них справ, і в домашній обстановці. Спостережень було багато, і самих різно-
подібні. Він помітив деякі особливості характерів Катерини та По-
Тьомкіна і пише про них з певною часткою іронії і навіть упередження, що,
втім, природно для іноземця, француза, дипломата, що представляє
в Росії недружню державу. І тим не менше в "Записках" знаходимо
дуже цікаві, живі, повнокровні зображення. Так, він зазначає біль-
шой державний розум Катерини Другої, її енергію, волю, самовладання,
почуття такту і міри. Для Сегюр вона - зразок політичного діяча. Кате-
рина рішуче, чітко ставить мету і прагне до її досягнення, багато і пло-
дотворно працює, намагається контролювати своїх міністрів. Вона прагне
до створення "хороших" законів для населення величезної країни, намагається обидві-
зопасіть її від зовнішніх ворогів, ревно ставиться до захисту її інтересів на
міжнародній арені.
Звичайно, в описі попадається кілька солодкавих характеристик їм-
ператріци. Їх можна віднести і на рахунок компліментів досвідченого царедворця,
світської людини, дипломата, а також на рахунок загального розуміння ідеальних
відносин між "добрим" монархом і його "простим" народом. Але іноді по-
добная ідилія порушується як з волі автора, так і в силу об'єктивної істо-ричної дійсності. Опис того, що "її (Катерини) управління
було спокійне і м'яке ", раптом проривається розповіддю про повстання Омеляна
Пугачова, а потім вбивстві нещасного Івана П'ятого, головного суперника им-
ператріци, приреченого на довічне ув'язнення у фортеці. Втім, не-
які негативні риси Катерини Другий не сховалися від спостерігач-
ності французького посла. Це гіпертрофоване марнославство, "бєспрєдєл-
ве "честолюбство, сухість і раціоналізм, що переходять у безмежний егоїзм.
Ці риси, так точно помічені і відверто описані, доповнюють порт-
рет Катерини Другої і збігаються з тим, що відзначають інші сучасники
при характеристиці цього видатного державного діяча свого вре-
мени і непересічної особистості.
Автор "Записок" обмежений в меншій мірі умовностями при зображені
жении Потьомкіна. Цей портрет вийшов, мабуть, не менш життєвий, ніж
портрет Катерини. Сегюр малює його соковитими фарбами. "Світлий князь"
постає перед нами зі всіма достоїнствами і недоліками. Він розумний, енер-
гічен, діяльний, але іноді він ледачий, пихатий, апатичний. Сегюр намагається
дати зрозуміти читачеві, що він був зі "ясновельможним" на дружній нозі. Віз-
можна. Правда, крізь відому легку фамільярність при зображенні За-
Тьомкіна переглядають певні боязнь і страх, а також залежність від
рішень всесильного фаворита. Але це і зрозуміло. Потьомкін був всемогутній.
Що можна сказати про соціального та політичного спрямування "запи-сок"? Захоплення модної філософією епохи Просвітництва, читання праць ен-
ціклопедістов, захоплене ставлення до такого поняття, як "свобода", на-
кінець, особисту участь у війні за незавмсімость в Америці, здавалося б, дає
заздалегідь відповідь на питання, як Сегюр міг оцінити те, що бачив у Росії, яких
взагалі класових позицій він дотримувався. У самому справі, французький по-
сол чудово знає, що таке кріпацтво в Росії. Сегюр бачив ні-
щету і розорення народу, який знаходився під "милостивим правлінням"
"Матінки-государині". Більш того, з-під його пера зриваються точні, превос-
хідні опису соціальних контрастів. Ось що Сегюр пише про подорож
Катерини на південь у 1788 році: "Бідні селяни з засніжені бородами,
незважаючи на холод, збиралися юрби і оточували маленькі палаци, як би чарівною силою споруджені посеред їх хатин, палаци, в яких вазі-
гавкоту свита імператриці "бенкетувала, сидячи за" розкішними столами ". Картина
контрастів, об'єктивність художнього образу надзвичайно правдиві і
переконливі. І все ж у "Записках" ніде і ніколи ми не знайдемо засудження
того ладу, який панував у Росії. Ніде й ніколи автор не буде
критикувати абсолютизм і феодалізм в Росії. І в політиці, і в літературі
Сегюр, незважаючи на свій лібералізм і зовнішнє схиляння перед свободою,
повністю підтримує суспільство соціальної нерівності, заради якого він
діяльно і так вірно служить французьким монархам Людовіку шістнадцяти-
му, Наполеону Бонапарту і Людовіку вісімнадцятого.
Особливим видом "записок іноземців" можна вважати дорожні днев-
ники наших "учених німців" - петербурзьких академіків - П. С. Палласа, с.-г.
Гмеліна, І. П. Фалька. В якості фахівців вони були запрошені на робо-
ту в Росію. Вчені брали участь у ряді академічних експедицій в європей-
кую і азіатську частини країни. Збір та систематика даних про природу, населенню
панії, визначні пам'ятки принесли чудові результати і внесли не-
оцінимих внесок у світову науку. Досить послатися на появу перших в світі робіт, присвячених флорі і фауні всій Росії і окремо - її огром-
ного регіону - Сибіру. Абсолютно унікальні дорожні щоденники академіч-
ков, що містять опис "природної історії".
Петро Симон Паллас (1741 - 1811) у 70-80-і роки 18 століття опублікував
свою працю "Подорож по різних провінціях Російської держави". У
1768 року він очолив одну з академічних експедицій. До її складу входили
і російські вчені Н. П. Соколов, В. Ф. Зуєв, Н. П. Ричков. Були обстежені
Середнє і Нижнє Поволжя, Заволжя, Урал, Зауралля, Алтай, Західна Сі-
бірь, південь Східної Сибіру і Забайкалля. Крім того, в деякі райони ви-
їдь окремі члени експедиції: Н. П. Соколов - до Східного Сибіру,
В. Ф. Зуєв - в район низовий Обі і узбережжя Північного Льодовитого Океану,
М. П. Ричков - у Казанську губернію. Успіх експедиції перевершив всі сподівання-
ня. Матеріали, спостереження та дослідження вчених з'явилися величезним вкла-
будинок у світову науку. Вони не втратили своє значення і в даний час, так
як дозволяють встановити еволюцію природних ландшафтів, флори і фауни
Європейської та Азіатської Росії за останні 200 років.
Результатом експедиції, що закінчилася 30 липня 1774, були багато-
чисельні твори з ботаніки, зоології, але перш за все географії. Вони
були опубліковані латинською, німецькою та російською мовами у Петербурзі і
Лейпцигу. Найбагатші зборів по флорі і фауні, палеонтології та етногр-
фії увійшли до фонду Академічної Кунсткамери.
Знання, працьовитість і талант дослідника багато в чому сприяли
науковій кар'єрі Палласа. У 1777 році він був призначений членом топографічес-
кого відділу Російської Імперії, в 1782 - колегії радником, у 1787 - істо-
ріографом Адміралтейської колегії. Але Паллас не став кабінетним ученим.
У першій половині 90-х років він вивчає клімат Південної Росії. У 1796 році
здійснює поїздку до Криму, до Сімферополя. У результаті з'являються його допоміжні-
ледования, присвячені кліматології півдня Європейської Росії. У 1810 році
Паллас повернувся в Берлін, де незабаром помер.
Яскравий представник науки епохи Просвітництва, Паллас був різниці-
роннім вченим, ерудитом, знавцем і фахівцем в ряді природних і да-
ж гуманітарних знань. Багато відкриття Палласа випереджали сучасне
йому стан науки. Він відкрив багато нових видів ссавців, риб,
птахів, комах, рослин; досліджував останки вимерлих тварин: мамонта,
буйвола, волохатого носорога. В області теорії науки Паллас висловив ряд
ідей еволюції органічного світу, вперше дав цілісне зображення систе-
матики тваринного світу у вигляді родоводу древа; перший відзначив сліди древ-
шого рівня Каспійського моря, визначив його старі кордони. Нарешті, не можна не відзначити його постійний інтерес до "небесної природи", до "косми-
ного посланцям "- метеоритів. Один з рідкісних железокаменних метеоритів
навіть отримав назву "Палласово залізо", Палласа, на честь вченого.
Опис шляху по Східному Сибіру і Забайкалью починається з повісті-
вованія про Красноярську. Вчений наводить дані про місцезнаходження міста,
його кліматі, топографії, торгівлі, ремеслі. Характерна особливість, на мене-
нію мандрівника - це інтенсивна торгівля зі Сходом і исключитель-
ве родючість грунтів і дешевизна сільськогосподарських продуктів: "Ні в ко-
торою частини цього держави земні продукти такі дешеві не знаходяться, як
тут. Ледве можна повірити, якщо скажу, що як я туди приїхав, у місті іржа-
ної муки пуд по дві копійки і за п'ятьма грошей (2,5 копійки), пшеничного ж по 4 копійки з деньгою (4,5 копійки) ... м'ясо - від 15 до 25 копійок за пуд ... ". Дуже
багато Паллас наводить даних про посіви, врожай, розорювання цілини і т.д. Мета
своїх настільки докладних розповідей вчений бачить у бажанні "показати, наскільки благополучний в родючій цій країні селянин". Особливу увагу приділяє
ет вчений флорі і фауні Красноярського Краю і його промислового освоєння.
Подальший шлях експедиції йшов з Красноярська на Канський острог і далі в Іркутськ.
Мемуари, записки іноземців про Росію 18 століття дуже різноманітні і
за змістом - фактологічно, спрямованість, - і за жанром - форма, методика
подачі матеріалу. Але в цій різноманітності предметного опису та плюраліз-
ма думок - їх значення і цінність. Заповнюючи, доповнюючи, а часом навіть віспа-
рівая один одного, записки дають можливість побачити той образ Росії 18 століття,
який складається в іноземців, очевидців відбуваються грандіозних змін у великій країні, в історії великого народу.
Якби зарубіжні читачі знайомилися з Росією за твором-
ям такого роду, як "Записки про Росію" маркіза де Кюстіна, написані в
1839 році, образ її було б воістину жахливий. Разом з тим в ряду книг про Росію
цей твір - явище унікальне. І перш за все тому, що воно напи-
сано дуже талановито, пристрасно, щиро. Той, хто ннікогда не жив у Росії,
не знає її літературу, мистецтво, історію, прочитавши "Записки", легко повірить,
що розказане маркізом де Кюстін - правда, - така сила його гніваюся-
ного слова. "Мені здавалося, що, кажучи правду про Росію, я зроблю щось но-
ше й сміливе. До цих пір страх і зацікавленість диктували перебільшений-
ні похвали, ненависть пускала у світ наклеп; я ж не боюся ні тієї, ні дру-
гой крайності ", - писав Кюстін.
І так, він прагнув бути об'єктивним, зберігаючи честь і чесність пі-
сателя; в цьому він бачив свій обов'язок, про що сказано в одному з його листів: "... Але підкоряючись своєму обов'язку, я поважав, - сподіваюся, принаймні, - все пристойності,
бо я стверджую, що є спосіб висловлювання суворих істин: цей спосіб
полягає в тому, щоб говорити на переконання, не піддаючись навіюванням тще-
слава ... Понад те, оскільки я багато чим захоплювався в Росії, я повинен був до мо-їм описам додати багато похвал ... Росіяни не будуть задоволені; б-
кість чи коли задоволено самолюбство? Однак ніхто більше мене не був по-
ражен величчю їх нації і її політичним значенням. Великі долі цього
народу, останнього прибульця на старому світовому театрі, займали мене в усі час перебування серед нього: - У масі російські здалися мені великими, да-
ж у своїх самих відштовхують вадах; окремо вони мені здалися
привабливими, у народу я знайшов цікавий характер; ці схвальні істини мені здається, повинні гідно врівноважити інші, менш приємні. Але до цих пір велика частина мандрівників ставилася до росіян, як до хата-ванним дітям ".
Кюстін вважав, що без зайвої дипломатії і щирість його описів да-
ють йому право на критику. "Вони (тобто" росіяни ") - пише автор - не побачать,
Скільки криється делікатного захоплення в моїй явною критиці, скільки Сожу-
лення і, в певних випадках, симпатій - в моїх найсуворіших зауваженнях ".
Але у російського читача книга може викликати роздратування, гнів, ледь
чи не лють. Немов автор її-аристократ 19 століття, нащадок гільйотиновані роялістів, людина гордовиту і дошкульного розуму - знаходиться поруч і зі злою переконаністю викладає свої нерідко образливі для нас спостереження, робить
ет висновки, які звучать, як вирок і викликають запеклий бажання оскаржити їх. Швидше за все, це відбувається тому, що в кожному рядку жива особистість самого Кюстіна, який у "Записках" залишився самим собою, не ста-
рался нікому догодити, не боявся бути суб'єктивним.
Втім, комусь ця книга сподобається. Незалежність і сміливість суж-
деній, афористичність, пародоксальное самого способу мислення, вільно-го, розкутого - все це не може не доставити інтелектуального насолоджуючись-ня.
Що перш за все вражає в цій книзі? Ну звичайно, неймовірне для людини такого блискучого розуму нерозуміння російського життя. Його воспр-
тя Росії багато в чому подібно до сприйняття людини, який, поставивши собі
метою дізнатися, що за життя протікає в будинку з потворним фасадом, розгля-
кість тільки фасад, з прискіпливістю особи зацікавленого відзначаючи всі його із'-
яни, дисгармонію пропорцій та інше. Звичайно, мандрівник був вільний
почати вивчення країни з Петропавлівської фортеці, куди він відправився в пер-
вий ж дня після приїзду і куди його не пустили, тож він був змушений огра-
нічіться відвідуванням собору, де поховані члени імператорського прізвища.
Але ось до якого настільки сміливого і багато що в собі таящему висновку він приходить:
"Ми, люди Заходу, революційні роялісти, бачимо в державному арештом
танто в Петербурзі тільки безневинну жертву, росіяни ж в ньому бачать засуджений-ного злочинця. Ось до чого доводить політичне ідолопоклонство ".
Вже в цьому, далеко не самому різкому його вислові, проглядається
абсолютне нерозуміння особливостей, характеру російської людини 19 століття, -
у всякому разі віруючого, - сострадательное, жалісливе ставлення до лю-
бому арештантові, християнська потреба побачити в ньому саме безневинну
жертву, поділитися з ним останнім шматком хліба і помолитися за нього Богу.
Правда про Росію, яку відкриває Кюстін західному читачеві, - не вся правда.
Кюстін доклав до російського життя критерії, сформовані у мно-
гом протилежної їй французької життям з її культом комфорту, изя-
щества, галантності, свободи. Результат вийшов курйозний: справжня помилка двох мірочувствіе. Вирушаючи до Росії, він заздалегідь був готовий уви-
діти країну дику, варварську, насильно цивілізовану злим генієм
Петра, східну деспотію, яка ще перебуває на стадії завойовницьких
воєн і живе спогадами про набіги, побачити націю, якої чужий "мо-
ральний елемент ". Чи не тому, нітрохи не соромлячись, він пише, що "північні варвари" йому "приємніше південних мавп", що росіяни - "майже люди", але що
вони - "брудні, як лапландці, неосвічені, як дикуни".
Цитати можна продовжити, але і без того очевидно, що Кюстін нічого
не зрозумів у тому, що становило душу і серце російського життя, тому російські
для нього - вмістилище усіх пороків, хоча зовні "прекрасні як ангели". На-
рід у цілому дик, неприборканий, побут його жахливий - неможливо увійти в хату без те-
го, щоб не понести з собою "живі сувеніри". Навіть захоплюючись спритністю і завзятість російських візників, він не без сарказму зауважує, що чемно простивши-
шись, вони не забудуть тут же, за спиною, що-небудь та вкрасти.
Масштаби країни, безмежність її рівнинних просторів, приро-
так, образ правління і життя народу - все незвично погляду європейця, все розд-
ражает, вселяє майже істеричний страх.Но найбільше вражає Кюстіна
повна відсутність свободи, яке, за його твердженням, є найвищою
цінністю людської цивілізації. "Де немає свободи, там немає душі і прав-ди" - пише він. Не знаходячи навіть зачатків свободи, він переймається відраза-
ем до всієї країни. Думка про рабство, в яке вона занурена, постійно Омра-
чає його сприйняття. Навіть бачачи дамську капелюшок або рукавички, він мимоволі
підраховує, скільки це могло коштувати людських душ. Петербург він вос-
приймає перш за все як оплот деспотизму, місто, побудований на кістках
рабів. "Тут рухаються, дихають тільки з дозволу або за наказом, тому
всі похмуро і має примушений вигляд; мовчання панує в житті і паралізує
її! "Архітектура північної столиці, як і всі, що створено залізною волею
Петра, для Кюстіна - жалюгідне і майже потворне наслідування античним і іншим
зразкам, абсолютно недоречне в цьому страшному кліматі, та й сам клімат -
спільник тиранії.
Ось як він описує архітектуру міста: "... Навпаки палацу громад-
ва аркада прорізає півколо будов античного зразка; вона служить вихо-
будинок з площі і веде на Морську вулицю, а над цим величезним склепінням тор-
жественно височить колісниця, запряжена шістьма бронзовими кінь-
ми в ряд і керована якоюсь алегоричній або історичною постаттю. Не думаю, щоб в іншій країні можна було бачити що-небудь настільки ж без-смачне, як ці колосальні ворота, що відкриваються під будинком, з прилеглих-
щими до них з боків житлами, міщанське сусідство яких не заважає вва-
тать їх тріумфальною аркою, завдяки монументальним претензіям російських
архітекторів. Я підійшов би знехотя подивитися зблизька цих позолочених ло-
шадей, статую і колісницю, але якщо навіть вони добре зроблені, в чому я сомно-
ваюсь, вони так погано поставлені, що я не міг би ними милуватися. У пам'яток-
ках передусім гармонія цілого спонукає цікавого вивчати подробнос-
ти. Тонкість виконання нічого не означає без краси задуму; втім, у про-
вання російського мистецтва однаково відсутні і та, і інша. До цих
пір це мистецтво зводиться до терпіння, воно полягає в наслідуванні з гріхом
навпіл, для перенесення до себе без розбору і смаку, всьому, що винайдено в
інших країнах. При бажанні відтворювати античну архітектуру слід
дозволяти собі тільки копіювати її, та й то в подібному місцезнаходження. Всі
тут дуже шкода, хоча і колосально, так як в архітектурі велич створюється
не розмірами країни, а строгістю стилю. Мене вкрай дивує тут прист-
рости до повітряних спорудам. При такому суворому кліматі - до чого псуй-
ки, аркади, колонади, перисті Афін і Рима? "" Скульптура під відкритим
небом справляє на мене тут враження екзотичних рослин, які
потрібно прибирати кожну осінь; ця помилкова розкіш найменше підходить до при-
вичкам і духу народу, до його грунту і клімату. У країні, де буває іноді 80
градусів різниці між зимової та літньої температурою, потрібно було б відмо-
заться від архітектури теплого клімату. Але російські звикли навіть з природою
звертатися, як з рабом, і ні в що не ставити час. Вперті наслідувачі, вони беруть своє марнославство за геній і думають, що покликані відтворити
у себе відразу і у великому розмірі пам'ятники всього світу. Це місто, в якому
імператриця Катерина (sic) дала свято, був теж дивом, він був так само
довговічний, як пластівці снігу, ці троянди Сибіру "" Все, що я до сих пір усмот-рел в творах російських правителів, - не любов до мистецтва, а самолюбство че-
ловека ".
На думку Кюстіна, у відсутності в Росії свободи і полягає небез-
ність її для Європи, Франції, чиє поразку у війні 1812 року ще настільки па-
м'ятно. Жебрак, принижений народ - жертва імперських амбіцій її самодером-
жавних володарів - дивиться, як здається Кюстіна, з скіфською жадібністю
на Захід. Пригнічений, завжди мріє поневолити інших ...
Серце Росії - Москва - вражає мандрівника. "Чи знаєте ви, що таке кремлівські стіни? - Запитує він. - Слово "стіни" дає вам
уявлення про речі надто звичайної, занадто жалюгідною, що вводить
вас в оману, стіни Кремля - це гірська ланцюг. Це цитадель, побудована
на межі Європи й Азії, в порівнянні зі звичайними укріпленнями той же,
що Альпи в порівнянні з нашими горбами: Кремль - Монблан крепостей.Еслі
б гігант, що зветься російської імперією, мав би серце, я сказав би, що
Кремль - серце цього чудовиська, він - голова його ".
Однак, дізнавшись, що Микола Перший передбачає перебудувати дещо в
Кремлі, щоб зробити своє житло там зручніше, Кюстін пише з обурення-
ням: "Але запитали ви себе, чи не зіпсує це поліпшення єдиний в
Світ ensemble старовинних будівель священної фортеці? "І далі:" І я, прийшовши-
ший в Кремль, щоб побачити псування цього історичного дива, я присутній
при нечестивому справі, не сміючи випустити жодного скорботного крику, не вимагаючи
в ім'я історії, в ім'я мистецтва і смаку збереження старих пам'яток, Обре-
чинних на зникнення під скороспілими вигадками сучасної архі-
тектури ... "
Тонкий художник, вишуканий стиліст, Кюстін згущує фарби, ство-
вая гіперболізіческій образ Росії, якому не можна відмовити в цілісності.
Емоційні, експресивні описи ілюструють думку автора, його не
хвилює "дріб'язкова" достовірність, оскільки йому здається, що він висловлює
глибинну суть явищ. Тим часом читаєш книгу і розумієш: Кюстін і не
подр'озревал, як могутня духовна сила зріє в цій, з його точки зору, ді-
кою, варварській країні, що близько вже час таких володарів дум, як Толс-
тієї, Достоєвський. Мимоволі потрапляючи під чарівність російської людини, відчуваючи в
ньому щось приховане для нього, Кюстін навіть не намагається розібратися в цьому
неясному відчутті, не помічає теплоти братніх відносин між людьми,
- Він бачить перш за все лукавого і підступного раба.
Для сучасного читача, знає, що таке сталінське уравнит-
валий рабство, читання цієї книги - сіль на рани, адже деякі пророцтва
Кюстіна про майбутнє Росії збулися зовсім не в 19, а в 20 веке.Надо було бути
щонайменше сміливою людиною, щоб з такою вражаючою відкрию-
відальності висловитися про велику державу, яка й півтора століття тому впливала
на долю Європи. Кюстін розумів, що свобода і добробут всього челове-
пра ці будуть можливі, якщо вони будуть реалізовані в Росії. Ця думка оста-
ється актуальною і в наші дні.
З усіх численних мандрівників - іноземців, що залишили
Свої спогади про Миколаївську Росії, найбільше враження і за гра-
ніцей, і унас справив маркіз де Кюстін. Вдумливий і тонкий спостерігач,
чудовий стиліст, він захоплював читача блиском літературного таланту,
їдкістю дотепності, відточеністю афоризмів, щирістю тону. Несом-
ненно, в багатьох випадках він згущував фарби, але це викликалося його темпера-
ментом, стрімким і бурхливим, сильним і на рідкість цілісним. Зазвичай про-
винен його в ненависті до Росії. Хибність його ясна для кожного читача,
уважного та неупередженого. У характеристиці Кюстіна стільки скорботи,
сам він пережив за час своєї подорожі такий глибокий внутрішній пере-
лом, що про навмисне згущенні фарб не може бути й мови. У його уявної
ненависті більше любові та справжнього людського поваги, ніж у казенних
апологія Греч та інших офіційних або офіціозних патріотів. У цьому
щодо його спогади напрошуються самі собою на паралель зі зна-
менітимі листами Чаадаєва.
Такі спогади розташовують до поблажливості, і
мандрівник, який повернувся до свого вогнища, може сказати
про свою країну те, що один дотепний чоловік говорив про са-
мом собі: "Коли я оцінюю себе, я скромний, але я гордий, коли
себе порівнюю ".
При підготовці реферату були використані публікації:
"РОСІЯ 18 В. ОЧИМА ІНОЗЕМЦІВ". Л.: 1989.
"ЗАПИСКИ Про РОСІЇ Маркіз де Кюстін".