Волков В. А.
Інженер-генерал граф Тотлебен Едуард Іванович (1818-1884), герой Севастопольської оборони 1854-1855 рр.., Учасник російсько-турецької війни 1877-1878 рр.., Народився 8 травня 1818 року у Мітаві (сучасний латвійське місто Єлгава), в сім'ї німецького дворянина, вимушеного зайнятися дрібною торгівлею і став купцем 3-ї гільдії. Незабаром після народження сина сім'я переїхала Тотлебену до Риги, де Едуард захопився вивченням фортечних укріплень, не обмежуючись теорією, будував моделі редутів за всіма правилами інженерного мистецтва. Помітивши нахили сина, батько у 1832 р. відвіз його до Петербурга, де юнак вступив в Головне інженерне училище. Закінчивши цей навчальний заклад, Е.І. Тотлебен з 1840 р. служив поручиком у навчальному саперному батальйоні поблизу Петербурга. Там його здібності помітив відомий військовий інженер генерал-ад'ютант К. Шильдер, який став доручати йому різні складні завдання. Одним з них стала розробка трубної контрмінну системи для боротьби з підземними мінними галереями противника. За свої небезпечні, але необхідні досліди молодий інженер був удостоєний перших нагород - ордена Святого Станіслава 3-го ступеня (1842 р.), ордена Святої Анни 3-го ступеня (1847 р.). Незабаром Едуард Іванович отримав можливість перевірити свої знання та вміння в бойовій обстановці - в 1847-1849 роках він брав участь у Кавказькій війні, де відзначився при облозі добре укріплених аулів Салти, Гергебіль і Ахти. За виявлену відмінність його нагородили орденом Святого Володимира 2-го ступеня. Після повернення в Петербург капітан Тотлебен деякий час служив ад'ютантом у генерала Шильдера, а в 1851 році за його рекомендацією був призначений начальником інженерів Гвардійського і Гренадерського корпусів.
На початку Кримської війни Едуард Іванович перебував у Дунайській армії, де він став самим діяльним помічником Шильдера в організації надійної переправи військ генерала М.Д. Горчакова через Дунай. Під час облоги фортеці Силістрія після поранення Шильдера Тотлебен очолив розпочаті облогу, 7 червня зумів підірвати весь фронт перед укріпленнями цього міста. Однак під натиском Австрії, російським військам довелося зняти облогу і відійти за Дунай.
У серпні 1854 Тотлебена перевели в Кримську армію. Спочатку командував нею А.С Меншиков прийняв його холодно, дозволив залишитися на час, але потім по достоїнству оцінив нового співробітника, про що й повідомив до Петербурга: "Це дуже діяльний офіцер, з військовим поглядом, який ставить його вище звичайних цегляних справ майстрів" . Після висадки англійських і французьких експедиційних сил під Євпаторією і поразки російських військ у битві на річці Альмі саме Тотлебену було доручено підготувати до оборони не має серйозних фортифікаційних споруд Севастополь. З поставленим завданням Тотлебен впорався на відмінно, хоча, передбачаючи поразку, в ці дні на випадок своєї загибелі написав дружині прощального листа. Тим не менш обов'язки свої він виконував сумлінно. У найкоротші терміни на підступах до Севастополя будуються потужні форти, бастіони і люнети, надійно прикрити головну російську військово-морську базу на Чорному морі. За виявлену старанність, що врятувало тисячі російських життів, Едуард Іванович був проведений в чин інженер-полковника і нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня. Але найкращою нагородою йому стали слова В.А. Корнілова: "У тиждень зробили більше, ніж раніше робили на рік".
Під час оборони Севастополя Тотлебен керував відновленням зруйнованих ворожим вогнем укріплень. На фронті в 7,5 км сформувалася розгалужена система ложементів, передових окопів і редутів, ретельно пристосованих до місцевості. Вони забезпечували посилення рушничного вогню, утруднювали противнику ведення облогових робіт, сприяли виробництву вилазок, а головне - стали, за висловом Тотлебена, "вухами і очима обороняються". Головні артилерійські позиції Едуард Іванович розгорнув на опорних пунктах-бастіонах, приступивши таким чином до здійснення ідеї "виносу кріпосної артилерії з фортів на проміжки".
Будівництво та відновлення укріплень вимагали постійної виснажливої та небезпечної роботи, і не всі начальники прагнули втомлювати своїх людей важкою фізичною роботою. Деякі з них намагалися навіть скаржитися на головного військового інженера. Проте їх чекало розчарування. Дізнавшись про причини такого невдоволення Нахімов, той відреагував на скаргу різко і рішуче: "На Тотлебена-с?! Прошу йти геть-с". Віддаючи належне своєму помічникові, Павло Степанович не раз повторював: "А без Тотлебена ми пропали б, неодмінно-с пропали б". У березні 1855 року Едуард Іванович отримав еполети генерал-майора. Однак боротьба за Севастополь набувала все більш запеклий характер. Ворожі ядра і бомби руйнували російські зміцнення, вбивали і каліцтв захисників міста, в тому числі саперів та їх помічників, які відновлюють розбиті бастіони. Вони несли великі, часто непоправні втрати. Гинули і отримували рани і командири, які керували цими роботами. 8 червня було поранено в ногу (навиліт нижче коліна) сам Тотлебен, але, покинувши бойовому строю, він ще два місяці перебував у Севастополі, обмеженому кільцем ворожої облоги.
Після залишення міста та одужання Тотлебена направили до Миколаєва, який слід було зміцнити на випадок раптового нападу ворога на розташовані в цьому місті адміралтейство, корабельні та склади. Після виконання в найкоротші терміни (за 2 місяці) цього завдання його перевели в Кронштадт для підготовки фортеці до можливої атаки ворожого флоту і десанту. У 1856 - 1858 роках. Едуард Іванович перебував за кордоном, де знайомився з організацією інженерної справи у Франції, Бельгії, Голландії, Німеччини. Після повернення на батьківщину Тотлебен був призначений директором Інженерного департаменту Військового міністерства. Він взяв активну участь у реформуванні російської армії, розпочатої новим військовим міністром Росії Дмитром Олексійовичем Мілютін.
Знову Едуард Іванович відзначився під час російсько-турецької війни 1877-1878 років. Призначений начальником загону обкладення Плевни він очолив ведуться під цією фортецею облогу. Він прагнув домогтися капітуляції фортеці, організувавши її повну блокади і зруйнувавши систему оборони противника. Під його керівництвом фронт лінійного обкладення Плевни був розбитий на шість ділянок (дистанцій), створені пояси укріплень, дороги для маневру, поліпшена система постачання облогових військ, відриті окопи, землянки, прокладені лінії телеграфу. Уміло розставлені артилерія почала методично руйнувати кріпосні споруди. Кільце блокади стиснуло турецький гарнізон, у місті почалися хвороби, голод, У ніч на 28 листопада 1877 турки зробили спробу прорватися, але, втративши шість тисяч убитими, відступили і незабаром капітулювали. Дізнавшись про здачу супротивника, Едуард Іванович не став звеличувати свої заслуги, скромно зауваживши: "Не я переміг Османа, а голод".
Надалі Тотлебен командував Рущукскім загоном, а після закінчення війни всієї залишилася в Болгарії російською армією. За проявлений у боях з ворогом героїзм Тотлебен був нагороджений орденами Святого Георгія 2-го ступеня і Святого Андрія Первозванного. У 1859 році з нагоди 25-річчя першого бомбардування Севастополя він був возведений у графський титул. У тому ж році Едуард Іванович став членом Державної ради, одеським генерал-губернатором і командувачем військами Одеського військового округу. У 1880 році Тотлебен отримує нове призначення - віленського, Ковенської і гродненського генерал-губернатора і командувача військами Віленського військового округу.
Восени 1882 року здоров'я генерала похитнулося і він отримує відпустку для лікування за кордоном. Однак медицина виявилася не в змозі врятувати його життя. 19 червня 1884 в містечку Зоден близько Франкфурта-на-Майні Едуард Іванович Тотлебен помер. Останки його були доставлені до Севастополя і поховані на Братському цвинтарі, де ховали полеглих захисників міста.
Сучасники прозвали Тотлебена "російським Вобаном". Його біограф М. Шильдер писав: "Тотлебен не володів розумом теоретика, це був переважно розум-практик. Всі міркування його підпорядковувалися суворому розрахунку. При такому складі розуму і обдарувань Тотлебен не зробив нових кроків і відкриттів в інженерній науці, але він умів тільки з незвичайним мистецтвом користуватися обставинами і застосовуватися до них ".