Роман Майстер і Маргарита заповітна книга МАБулгакова

I Введення

II Зв'язок роману Булгакова з трагедією Гете

III Історія створення роману

IV Тимчасова та просторово-смислова структура роману

V Дияволіада на сторінках роману

1. Воланд і його свита

Образ "князя пітьми" Образ Коровьева Азазелло Кот бегемот Гелла 2. Сенс появи Воланда у Москві

3. Бал у сатани

VI Історія майстра і Маргарити

VII Роман у романі

VIII Висновок

Список використовуваної літератури

Введення Слова відлітають, написане залишається.

Латинське прислів'я.

Михайло Опанасович Булгаков - письменник з незвичайною долею: основна частина його літературної спадщини стала відома читачеві світу тільки через чверть століття після його смерті.

Він увійшов в російську і світову літературу, перш за все як автор роману "Майстер і Маргарита", який багато літературознавці та вдумливі читачі вважають кращим романом ХХ століття. Це його останній роман, який і приніс авторові світову славу.

У його творчості, і особливо в романі "Майстер і Маргарита", чітко простежується інтерес письменника до історії християнства, питань демонології, різним міфам минулого і сьогодення.

Здавалося б, світова історія знає, на жаль, чимало прикладів, коли слава художників сильно запізнюється і приходить після їх смерті. Але незвичність цієї долі - в положенні цього письменника в тому суспільстві, в якому він жив і писав, - в нашій вітчизні. У 1930-ті - 40-ті - 50-ті роки склалася поступово така офіційна схема цього суспільства, в якому як би не залишено було місця художнику, не визнаному за життя: передбачалося, що всі сповна отримують свою міру визнання. Поява у 1963-1967 роках кількох великих і досі невідомих творів Булгакова, який до цих пір був відомий в Росії і Європі головним чином як автор нашумілого в другій половині 1920-х років п'єс "Дні Турбіних" і "Зойчина квартира", перемістив його ім'я в ряд кращих російських письменників.

У важкі тридцяті роки письменник, приречений на творче самотність, на смертельну хворобу, наближення якої для нього, лікаря за освітою, не було секретом, створював свою "поему" - сповідь, заповіт, документ епохи.

Роман "Майстер і Маргарита" насунувся на все, що писав Булгаков, як тінь гори на заході насувається на землю. У тіні все меркне, стушевиваются, сама земля хіба що робиться продовженням гори, її п'єдесталом. А гора здається ще вище, ще величественней. Час зіграв з нами жарт. Покепкував над нами і сам автор. Він, звичайно, не хотів цього. Але він писав веселий роман. Хоча веселощі в ньому змішалась з сумом. Від деяких сторінок навіть ціпеніє серце. І все ж Булгаков, сміючись, розлучався зі своїм минулим.

І, може бути з життям.

Як не страшна ця аналогія, але роман Булгакова і смерть Булгакова стоять поруч. "Майстер і Маргарита" - передсмертний роман. Але це і роман про смерть. Сторінки його дописувалися що слабшає рукою. І заплачено за нього було не годинами натхнення, а життям автора.

Роман "Майстер і Маргарита" вимагає від читача виходу за межі повсякденних життєвих уявлень і відомостей. Інакше частина художніх смислів роману залишається невидимою, а деякі його сторінки можуть здатися не більше ніж породженням багатої фантазії автора.

Є підстави назвати побутовим романом, благо в ньому широко розгорнута картина московського побуту тридцятих років. Але не менше підстав вважати його фантастичним. І філософським. І любовно-ліричним. І, само собою зрозуміло, - сатиричним.

Як все це поєдналося в одному творінні? А бог знає як. Але поєдналося. І настільки тісно переплелося, що не розірвеш. Тому й читається роман захлинаючись, особливо коли входиш до нього довірливо і віддаєшся не волю авторської особистості і фантазії, не гальмуючи себе скептичними питаннями. У цьому випадку і враження він залишає невимовне: якимось новим, небаченим світлом висвітлює навколишнє життя і як що піднімає над нею, відкриваючи раптом нові горизонти в уявленні про свободу, любов, про смерть і про безсмертя, про силу і про безсилля, про реальному і не реальному ...

Зв'язок роману Булгакова з трагедією Гете Вже у самому заголовку роману ім'я "Маргарита" має нагадати про трагедію І. - В. Гете "Фауст" і про її героїв - доктора Фауста та його коханої Маргариті. Епіграф з трагедії упрочивает цей зв'язок. Протягом перших дванадцяти глав назва роману залишається, однак, для читача загадковим - ні Майстра, ні Маргарити на цих сторінках немає. Нарешті, назва 13-го розділу - "Явище героя" - насторожує увагу: очікується вихід на сцену героя роману. І перш ніж герой назве себе: "Я - майстер", він сам згадає оперу "Фауст", зв'язавши вигляд Воланда з оперним Мефістофелем. Крім того, Майстер - автор роману про Пілата. Це також зближує його з героєм трагедії, який у Гете переводить на німецьку мову Новий Завіт, прагнучи, як і Майстер, дати власне тлумачення описуваного в ньому ...

Впадають в око й ледь видимі нитки, що зв'язують роман з "Фаустом", протягнуті далі на різних сторінках. Так, не випадково у Воланда тростина - "з чорним навершям у вигляді голови пуделя", а в сцені балу у Сатани Коровьев вішає на груди Маргарити "важке в овальної рамі зображення пуделя на важкій ланцюга": у вигляді пуделя проникає Мефістофель у будинок Фауста. Політ Маргарити, бал у сатани теж знаходяться в прямого зв'язку зі сценами трагедії і однойменної опери Ш. Гуно "Фауст". Боязнь Майстра погубити Маргариту теж повинна нагадати про доктора Фауста, який боїться погубити свою Маргариту - Гретхен і врешті-решт губить її; Азазелло, що виконує волю Воланда, захоплює за собою в "останній політ" і Майстра, і його подругу, тоді як Мефістофель захоплює одного Фауста, а Гретхен залишається чекати страти. Автор роману наполегливо підкреслює, що він розповідає історію нових Фауста і Маргарити. Зауважимо, що в зроблених восени 1933 року начерках ранній редакції роману герої його так і іменувалися, а одна з намічуваних голів було, позначена як "Ніч Фауста і Маргарити".

Зрозуміло, що цей зв'язок з одним із найавторитетніших пам'яток світової культури поглиблює простір роману, допомагаючи читачеві розрізняти за зображуваної у "московських розділах" штовханиною повсякденного і перехідного побуту не скасовуються нею, найважливіші, вічні, заново поставлені "фаустовские" питання буття. Суперечка між Мефістофелем і Фаустом про те, хто ж керує життям людини, про сенс цього життя, про межі людського розуму і про пошуки істини продовжений в романі Булгакова, починаючи розмовою Воланда з Берліозом і закінчуючи роздільною здатністю долі Майстра і Маргарити.

Історія створення роману Коли Булгаков почав писати роман, названий пізніше "Майстер і Маргарита", який приніс письменникові всесвітню славу і безсмертя? На збережених титульних аркушах різних варіантів і редакцій він датував початку роботи то 1928 то 1929 р.

Швидше за все, задум роману склався в 1928 р., а безпосередня робота над текстом відноситься до початку 1929 р.. Ця, перша з дійшли до нас редакцій майбутнього роману "Майстер і Маргарита", судячи зі спогадів сучасників, була доведена до стадії машинопису, хоча зараз, мабуть, вже неможливо встановити, чи був тоді роман завершено фабульно. Рукопис першої редакції, по всій видимості, з частиною чернеток і підготовчих матеріалів, була знищена Булгаковим у березні 1930 р. Про це він повідомляв у листі уряду 28 березня 1930 р. ("І особисто я, своїми руками, кинув в піч чернетку романа про диявола ") і в листі В. Вересаеву 2 серпня 1933 (" У мене ж вселився біс. Вже в Ленінграді і тепер тут, задихаючись в моїх кімнатах, я став мазати сторінку за сторінкою заново той свій знищений три роки тому роман. Навіщо ? Не знаю. ").

Текст першої редакції значно відрізнявся від опублікованій остаточної редакції роману. Тут ершалаимские сцени були викладені повністю у одному розділу у вигляді розповіді Воланда літераторам на Патріарших, причому розповідь сатани, особливо в ранньому варіанті, передавав інтонацію живої розмовної мови. Стиль і мова єршалаїмських сцен ще не відрізнявся від стилю і мови сцен московських, і там і тут більш помітну роль відігравало сатиричний початок з елементами гумору. Все це ріднило новий роман з московськими повістями, написаними Булгаковим у середині 20-х років - "Дияволіада", "Фатальними яйцями" і "Собачим серцем". Роман, в першій редакції мав назви "Чорний маг", "Копито інженера", "Жонглер з копитом", "Сон", "Гастроль", судячи з збережені у фрагментах чернеток, дійсно являв собою розгорнуту дияволіаду, де дія концентрувалася навколо московських пригод Воланда і його свити.

На питання, фігурували чи в тексті першої редакції герої, відомі нам під іменами Майстра і Маргарити, дати однозначну відповідь, мабуть, неможливо.

Як згадує Л.Е.Белозерская-Булгакова, "такі герої в знищеної рукописи були присутні, причому образ героїні ввести в роман порадила письменникові саме вона, щоб" зрівноважити "різке переважання чоловіків серед основних персонажів. М. О. Чудакова висловила припущення, що роль, аналогічну ролі Майстра, в першій редакції міг грати учений-енциклопедист Феся, якому була присвячена спеціальна глава. Перевірити достовірність цієї гіпотези зараз також практично неможливо.

У 1931 р. Булгаков знову звернувся до роману, тепер названому "Консультант з копитом". Робота над другою редакцією проходила аж до 6 липня 1936 р., коли була завершена остання, 37-а, глава другої редакції. Булгаков ще не зупинився на якомусь одному назві для свого твору. Як варіанти він у процесі роботи випробував "Великий канцлер", "Сатана", "От і я", "Капелюх із пером", "Чорний богослов", "Він з'явився", "Підкова іноземця", "Пришестя". Крім того, письменник вписав підзаголовок: "Фантастичний роман", намагаючись точніше вказати жанр твору.

У другій редакції текст роману був вже досить близький до опублікованого. Вже в начерку 1931 р. у роман увійшла Маргарита разом зі своїм безіменним супутником, іменованим надалі Фаустом (це ім'я зустрічається лише в начерках планів) і поетом, а так само, як і в остаточному тексті, Майстром. Хоча Воланд тут займав домінуюче положення в дії і композиції роману, роль Маргарити та її коханого була значною.

У жовтні 1934 р. друга редакція начорно була завершена. Майстер грав у романі все більш помітну роль, зокрема він замінив Воланда в сцені біля ліжка Івана в психіатричній лікарні. 6 липня 1936 була записана остання, заключна, глава другої редакції, 37-а по загальному рахунку - "Останній політ".

У 1937 р. була розпочата остання, третя редакція роману, спочатку названа "Князь тьми", але незабаром отримала остаточну назву - "Майстер і Маргарита". Кількість голів у цій редакції спочатку досягало тридцяти, а в процесі роботи зросла, за рахунок дроблення окремих розділів, до тридцяти двох. Епілог був написаний Булгаковим 14 травня 1939 і залишився незмінним до закінчення роботи над романом, перерваної смертю письменника 10 березня 1940 Останні зміни "Майстра і Маргарити" вносив уже будучи смертельно хворим (загострення хвороби - спадковий нефросклероз, що завершився трагічним результатом). Судячи з запису в щоденнику О. С. Булгакової, останній раз письменник працював над текстом 13 лютого 1940 Смерть перешкодила Булгакову довести правку до кінця - вона обірвана на словах Маргарити: "Так це, отже, літератори за труною йдуть?" В главі 19 "Маргарита", що відкриває другу частину роману. Художньо "Майстер і Маргарита" - річ творчо завершена, лише в заключних розділах письменник не встиг "навести глянець", залишив деякі дрібні невідповідності на зразок того, що в главі 13 стверджується, що майстер гладко поголений, а в главі 24 постає перед нами з бородою.

У "Майстрі і Маргариті" видно руку драматурга - автора багатьох п'єс та кіносценаріїв. Багато епізоди - в першу чергу ершалаимские - побудовані за законами театральної сцени, не випадково роман інсценувався багаторазово в усьому світі. "Майстер і Маргарита" - це і своєрідний гігантський кіносценарій, де кадри величної юдеї змінюються суєтою московського світу, щоб у свою чергу поступитися місцем містично-урочистій кульмінації - балу у сатани. Письменник кінематографічно чергує загальні і крупні плани. І читач сприймає всі образи булгаковського роману як об'ємні, просторові, надзвичайно рельєфні.

"Майстер і Маргарита" Михайла Булгакова - твір, раздвинувший межі жанру роману, де автору, мабуть, вперше вдалося досягти органічної сполуки історико-епічного, філософського і сатиричного почав. За глибиною філософського змісту і рівня художньої майстерності "Майстер і Маргарита" по праву стоїть в одному ряду з "Дон Кіхотом" Сервантеса, гетевским "Фаустом", толстовської "Війною і миром" та іншими вічними супутниками людства в його розвідках істини і свободи.

Тимчасова та просторово-смислова структура роману При першому знайомстві з "Майстром і Маргаритою" створюється враження, що час дії основної, московської, частини роману не можна визначити точно.

У свідомості переважної більшості читачів зміцнилася думка, що Булгаков приурочив події, зображені в романі, до певного невизначеному часу.

Подібна думка, як виявилося, досить точно відображає авторський задум на окремих етапах роботи над текстом. Всі події, що відбувалися в Москві, були приурочені до певних днях червня. Так, візит буфетника Вар'єте до Воланду припадав, наприклад, на 12 червня. Хоча дію і було перенесено в майбутнє, сам Булгаков наголошував у тексті всю умовність такого перенесення. Як відзначає Л. М. Яновська, в цій редакції "дію явно зрушено до епохи непу, а стиль і прикмети часу набагато ближче до булгаковським фейлетону першої половини 20-х років.

У пізнішій редакції 1931 події роману починаються в суботу, 14 червня 1945 р. тут прикмети непу збережені, як і в остаточній редакції роману, але їх вже істотно менше, ніж у редакції 1929 р. У всіх зазначених випадках події, пов'язані з візитом Воланда у Москві, відбуваються в одному і тому ж місяці - червні, хоча рік постійно змінюється і все далі відсувається в майбутнє. Чому ж письменник обрав саме цей місяць? Можливо, один їх мотивів тут - літня спека. Згадаймо, що надзвичайний спеку - провісник появи нечистої сили.

У редакції 1929 р. дію єршалаїмських сцен також розгортається в червні. Між тим Булгакову, синові професора Київської духовної академії, було добре відомо, що Нісан староєврейського календаря, на який, згідно свідчень Євангелій, припадають події, пов'язані з арештом і стратою Ісуса Христа, відповідають у різні роки різними весняним місяцях християнського календаря - березня або квітня , але ніколи не відповідають червня. Точно так само і час дії московських сцен, в яких легко простежується паралель Страсного тижня, у ранніх редакціях свідомо віддалене хронологічно від православної Страсного тижня та Великодня, які в XX столітті ніяк не можуть доводитися на червневі дні навіть за григоріанським календарем. Таким чином, Булгаков наголошував невідповідність подій свого роману з євангельськими традиціями. З іншого боку, факт, що московські та ершалаимские сцени відбувалися, як підкреслено Булгаковим, в одному і тому ж місяці, повинен був звернути увагу читача на їх глибоку внутрішню зв'язок. У редакції 1929 р. цей зв'язок встановлювалася і словами Ісуса про те, що "тисячу дев'ятсот років пройде, перш ніж з'ясується, наскільки вони набрехали, записуючи за мною".

У редакції 1933 р. у розмітці і збережених фрагментах глав дію було віднесено до червневих днів. Однак у назвах наступних глав розмітки червнева датування, вже перенаправлено на травневу. Очевидно, в кінці 1933 або на початку 1934 р. було закреслено назву "Ніч Фауста і Маргарити (з 27.IV на 25.VI)", але зате з'явився заголовок глави "Заручини (ніч 24-25.V)". Хронологія подій вже з самих перших глав виявляється ще більш зрушеної до початку травня. Зустріч Воланда з літераторами на Патріарших відбувається в середу, 8 травня, а Майстер був Івану в ніч з 9 на 10 червня, як і в остаточному тексті.

Останній раз начерк хронології подій роману Булгаков зробив в 1938 р. Тут до травня приурочені і перша зустріч Майстра з Маргаритою, і основні події московських сцен роману. Вказівка ​​на те, що Майстер пробув у клініці Стравінського по квітень включно, ясно свідчить, що розповідь героя Бездомному про своє життя, так само як і інші епізоди московської частини роману, відбуваються на самому початку травня. До травня ж з проміжком в рік віднесені перша зустріч Майстра і Маргарити, і їхня остання зустріч в земному житті ... перед переходом в надмирного. Тут ми вже не знайдемо прямого позначення часу дії московських сцен. Єдина вказівка ​​- зауваження про дивацтва "цього дивного травневого вечора", коли Бездомний і Берліоз зустрілися на Патріарших з Воландом. Таким чином, всі події московських сцен укладаються в чотири дні тижня, причому в ті ж дні відбуваються і події в стародавньому Ершалаиме, віддаленому від Москви у просторі та часі.

Є й одне цікаве метеорологічної відповідність, підтверджує внутрішню хронологію "Майстра і Маргарити". Судячи за повідомленнями преси, 1 травня 1929 року в Москві спостерігалося різке потепління, незвичайне для цієї пори року, в результаті чого температура за один день піднялася від нуля до тридцяти градусів. У наступні дні спостерігалося такої ж різке похолодання, що завершилося дощами та грозами. У булгаковському романі вечір 1 травня виявляється надзвичайно спекотним, а напередодні останнього польоту, як колись над Єршалаїмом, над Москвою проноситься сильна гроза зі зливою.

Є підстави вважати, що Булгаков особливо уважно ознайомився з повідомленнями газет, що вийшли під час Страсного тижня 1929

Прихована датування міститься і у вказівці віку Майстра - найбільш автобіографічного з усіх героїв роману. Майстер - це "людина приблизно років тридцяти восьми". Стільки ж років самому Булгакову виповнилося 15 травня 1929 1929 рік - це і час початку роботи Булгакова над "Майстром і Маргаритою". Проміжок часу, що розділяє московські та ершалаимские сцени, в ранній редакції був названий точно: 1900 років. В останній редакції цей проміжок названий не настільки точно: у фіналі Воланд каже, що Понтій Пілат несе своє покарання вже "близько двох тисяч років". Проте, раз дія розгортається відповідно в 29 і 1929 ершалаимские і московські сцени і в остаточному тексті твору розділяє рівно 1900 років.

Таким чином, кожному з трьох основних просторових світів булгаковського роману - відповідає і своя шкала часу. У єршалаїмських світі основна дія розгортається протягом одного дня з спогадами про передували події та прогнозами майбутніх, які ми спостерігаємо лише в заключній главі роману. Ще більш сконцентровано час у потойбічному світі, де воно фактично зупинилося, злилося в єдиному миті, що символізує годинами триває опівночі на балу у сатани. Тільки в московському світі, де дія охоплює чотири дні, час більш розмито і тече порівняно плавно, підкоряючись волі оповідача.

Дияволіада на сторінках роману Демонологическое - це те, чого не може осягнути ні розум, ні розум. Моїй натурі воно чуже, але я йому підвладний.

І. В. Гете

Воланд та його свита Потойбічні сили у романі грають роль своєрідного сполучної ланки між древнім і сучасним світом.

Образ "князя пітьми" Воланд, персонаж роману "Майстер і Маргарита", який очолює світ потойбічних сил. Воланд - це диявол, сатана, "князь темряви", "дух зла і володар тіней". Він на самому початку роману вводить євангельську тему, розповідаючи про допит Ієшуа Пілатом. Саме Воланд визначає весь хід дії московських сцен, у яких зі своєю свитою перебувають у образі сучасників. Нечиста сила в "Майстрі і Маргариті" не без гумору оголює перед нами людські пороки. Тут і чорт Коровьев - спився регент-гультяїв. Ось і кіт Бегемот, надзвичайно схожий на людину і часом сам звертається на людину, надзвичайно схожого на кота. Тут і хуліган Азазелло з потворним іклом. Але Воланда авторська іронія не стосується жодного разу. Навіть у дуже затрапезному вигляді, як він постає на балу, сатана не викликає усмішки. Воланд уособлює вічність. Він - то вічно існуюче зло, яке необхідно для існування добра.

Зображення диявола російської світовій літературі має багатовікову традицію. Не випадково, тому в образі Воланда органічно сплавлено матеріал безлічі літературних джерел. Саме ім'я взято Булгаковим з "Фауста" Гете і є одним з імен диявола в німецькій мові.

Слово "Воланд" близько стоїть до більш раннього "Фаланд", що означає "обманщик", "лукавий" і употребляющемуся для позначення риса вже в Середньовіччі.

З "Фауста" ж взято в булгаковському перекладі і епіграф до роману, який формулює важливий для письменника принцип взаємозалежності добра і зла. Це слова Мефістофеля: "Я - частина тієї сили, що вічно хоче зла і вічно чинить благо". Зв'язок образу Воланда з безсмертним твором Гете очевидна.

У 1971 р. Г. Черникова вперше звернула увагу на симфонії А. Білого як на джерело "Майстра і Маргарити". Значний слід в булгаковському творі залишив пізніший роман Білого "Московський дивак". Ця книга була подарована автором Булгакову 20 вересня 1926 р. образ "Московського дивака" відбилися в романі, розпочатому Булгаковим через три роки і відомому тепер під назвою "Майстер і Маргарита".

Автор "Майстра і Маргарити" запозичує біля Білого окремі риси характеру деяких персонажів. В остаточній же редакції "Майстра і Маргарити" риси героїв "Московського дивака", очищені від натуралістичних надмірностей, виявилися притаманні Азазелло і Коровьеву.

Безумовно, глибоке знайомства Булгакова з "Московським диваком" дозволяє припустити, що і в образі Воланда відбилися риси одного з героїв "Московського дивака" - Едуарда Едуардовича фон Мандра.

Подібність у багатьох портретних та інших характеристиках Воланда і Мандра пояснюється не тільки тим фактом, що "Московський дивак" послужив одним із джерел булгаковського роману. Багато що тут виникає із загальної для обох письменників європейської культурної традиції зображення "князя пітьми".

У цілому ж різниця між образами Мандра і Воланда у тому, що Білий лише надає своєму цілком реалістичного персонажеві деяку зовнішню схожість з дияволом, тоді як Булгаков поміщає в Москві справжнього сатану, який у своєму людській подобі з'являється - "іноземним фахівцем" - професором чорної магії Воландом. У Булгакова фігура Воланда сама по собі не несе будь-якої спеціальної навантаження. Сатана в "Майстрі і Маргариті" виявляється певної "надморальной", вищою силою, що допомагає виявити справжні моральні якості які до неї людей.

Воланд міцно пов'язаний зі світовою демонологічної традицією. У цьому образі знайшли відображення літературні портрети тих історичних особистостей, яких поголос безпосередньо пов'язувала з силами пекла.

Булгаковський Воланд здатний передбачити майбутнє і пам'ятає події тисячолітнього минулого. Він критикує бездумний оптимізм Берліоза, одолевшего енциклопедичний словник, і тому що вважає себе "освіченим": "Дозвольте ж вас запитати, як же може керувати людина, якщо вона не тільки позбавлена ​​можливості скласти який-небудь план хоча б на сміховинно короткий термін, ну, років, скажімо, в тисячу, але не може ручатися навіть за свій власний завтрашній день? "Легко помітити, що в мові Воланда переважає скептицизм. Диявол намагається пояснити своєму співрозмовнику, що в кожен момент свого життя ні людина, ні суспільство в цілому не можуть передбачити всіх наслідків подій, вгадати свій шлях у майбутньому.

Але прихильник всеосяжного детермінізму Берліоз не повірив доказам Воланда. Не залишаючи у житті місця явищам непередбачуваним, випадковим, голова МАССОЛИТа по суті недалеко пішов від теорії божественного приречення. За прихильність готовими схемами слід покарання, і Берліоз гине під колесами казна-звідки взявся трамвая. Булгаков тут повстає проти тривалий панував у нашому суспільстві прагнення детермінувати все і вся, часто порождавшем лише хаос.

Воланд сперечається зі своїми опонентами з позиції вічності. Саме з висоти вічних істин представник потойбічних сил в "Майстрі і Маргариті" оголює всю нікчемність прагнень московського літератора, спраглого лише сьогохвилинних благ, і турботами лише найближчого майбутнього на кшталт вчорашнього засідання правління чи планованої поїздки на відпочинок до Кисловодська.

Передбачення Воландом Берліозу загибелі зроблено у повній відповідності до канонів астрології. Відомості про цю псевдонауку - неодмінний атрибут чорної магії Булгаков почерпнув зі статті в Енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона. Ось так сатана говорить про долю Берліоза: "Він зміряв Берліоза поглядом, ніби збирався зшити йому костюм, крізь зуби пробурмотів щось на кшталт:" Раз, два ... Меркурій в другому домі ... Місяць пішла ... нещастя ... вечір - сім ... "- і голосно і радісно заявив: - Вам відріжуть голову! "Згідно з принципами астрології дванадцять будинків - це дванадцять частин екліптики. Розташування тих чи інших світил у кожному з будинків відображає різні події у долі людини. Меркурій в другому домі означає щастя в торгівлі. Берліоз ввів торгівлю у святий храм літератури, і за це покараний долею. Нещастя в шостому будинку показує, що голова МАССОЛИТа зазнав невдачі у шлюбі. Дійсно, в подальшому ми дізнаємося, що дружина Берліоза втекла до Харкова з балетмейстером. Сьомий же будинок - будинок смерті. Перейшло туди світило, з яким пов'язана доля голови МАССОЛИТа, говорить про те, що цього вечора невдачливому літератору судилося загинути

У редакції 1929 р. образ Воланда були присутні знижують риси: Воланд хихикав, говорив "з шахрайський усмішкою", вживав просторічні висловлювання. Так, Бездомного він обізвав "брехун свинячий". Буфетник Вар'єте застав Воланда і його почет після "чорної меси", і диявол удавано скаржився: "Ах, сволота - народ у Москві!" І плаксиво на колінах благав: "Не погубите сироту", знущаючись над жаднюгою-буфетником. Проте філософський задум грунтовно потіснив сатиричні та гумористичні моменти розповіді, і Булгакову знадобився інший Воланд, "величний і царський", близький літературної традиції Гете, Лермонтова і Байрона, яку ми і знаходимо Воланда в остаточному тексті роману.

У "Майстрі і Маргариті" дія починається наприкінці такої ж спекотного дня, перед настанням надприродних подій Берліоза охоплює "млість невимовна" - неусвідомлене ще передчуття швидкої загибелі. "Таємничі нитки" його життя, коротко окреслені в загадковому пророкуванні сатани, ось-ось мають обірватися. Голова МАССОЛИТа приречений на смерть, оскільки самовпевнено думав, що його знання дозволяють йому не тільки заперечувати існування і бога і диявола, але і взагалі моральні устої життя і літератури.

У ході дискусії з Воландом Берліоз відкидає всі існуючі докази буття Божого, яких, як стверджує іноземний професор, "як відомо, існує рівно п'ять". Голова МАССОЛИТа вважає, що "жодна з цих доказів дуже легко, і людство давно здало в архів. Адже погодьтеся, що в області розуму ніякого докази існування бога не може ". Воланд у відповідь вказує, що це - повторення думки Канта, який "повністю руйнував всі п'ять доказів, а потім, як на глум над самим собою, спорудив власне шосте доказ!"

Образ Коровьева До традицій літературної містики XIX століття піднімається, цілком ймовірно, і одне з імен першого Воланда - Коровьев. Це прізвище, швидше за все за зразком прізвища одного з персонажів повісті А. Н. Толстого "Упир" - статського радника Теляева. У Булгакова Коровьев - це ще і лицар Фагот, обретающий своє лицарське обличчя у сцені останнього польоту.

Чому він в одному випадку (для оточення Воланда) - Фагот, а в іншому (для спілкування з людьми) - Коров'єв, а у справжньому лицарському своєму "вічному образі" імені повністю позбавлений?

Пояснити все це ніхто поки не намагався. Хіба що Е.Стенбок-Фермор в 1969 р. висловив припущення, що в ньому, мабуть, своєрідно втілено - як супутник диявола - доктор Фауст, та в 1973 р. Е. К. Райт писав, що Коров'єв-Фагот - персонаж незначний, прохідної, "просто перекладач". М. Йованович у 1975 р. стверджував, що для розуміння роману образ Коровьева-Фагота дуже важливий, бо належить "до найвищого рівню філософствування в колі Воланда".

З моменту своєї появи в романі і до останньої глави, де він перетворюється в темно-фіолетового лицаря, Коров'єв-Фагот одягнений дивно без смаку, по-клоунськи. На ньому картатий куций піджачок і картаті штанці, на маленькій голівці жокейський картузик, на носі тріснуте пенсне, "яке давно час викинути на смітник". Тільки на балу у сатани він з'являється у фраку з моноклем, але "правда, теж тріснутому".

Драна несмачна одяг, гаерский вигляд, блазнівські манери - ось, виходить, яке покарання було встановлено безіменному лицарю за каламбур про світло і пітьмі! Причому "прошутить" (тобто належати до блазнях) йому довелося, як ми пам'ятаємо, "трохи більше і довше, ніж він припускав".

Азазелло Ім'я іншого підручного Воланда - Азазелло прийшов у роман зі Старого Завіту. Воно - похідне від Азазел. Так звуть негативного культурного героя старозавітного апокрифа - Єноха, занепалого ангела, який навчив людей виготовляти зброю та прикраси.

Булгаковський Азазелло, як і його старозавітний прототип, відрізняється крайньою войовничістю. Він перекидає Лиходеева з Москви до Ялти, виганяє з "нехорошої квартири" дядька Берліоза, вбиває з револьвера зрадника Майгеля. Азазелло дарує Маргариті чарівний крем. Цей крем не тільки робить її невидимою і здатна літати, але і наділяє кохану Майстра нової, ведьминой красою. Маргарита, натершись кремом, дивиться в дзеркало - ще один винахід Азазелло. Та й сам Азазелло вперше в романі, виходячи з дзеркала у квартирі № 50 по Великій Садовій.

В остаточному тексті "Майстра і Маргарити" в сцені останнього польоту Азазелло знаходить свій істинний образ. Він - "демон безводної пустелі, демон-вбивця".

Кіт Бегемот З книги Еноха прийшов у роман і ім'я ще одного підручного сатани - веселого блазня Кота-перевертня Бегемота.

Джерелом для цього персонажа, як показала М. О. Чудакова, послужила книга М. А. Орлова "Історія стосунків людини з дияволів". Виписки з цієї книжки збереглися в архіві письменника, а в редакції 1929 р. портрет Бегемота був дуже схожий з відповідним місцем у роботі Орлова.

Бегемот в демонологічної традиції - це демон бажань шлунку. Звідси надзвичайне обжерливість Бегемота в Торгсине (магазин Торгового синдикату), коли він без розбору заковтує все їстівне. Булгаков іронізує над відвідувачами валютного магазину, в тому числі і над самим собою. На валюту, отриману від закордонних постановників булгаковських п'єс, драматург з дружиною іноді робили покупки в Торгсине. Людей ніби охопив демон бегемот, і вони поспішають накупити делікатесів, тоді як за межами столиць населення живе впроголодь.

У фіналі Бегемот, як і інші представники потойбічних сил, зникає перед сходом сонця в гірському провалі пустельній місцевості перед садом, де чекає вічний притулок Майстру і Маргариті - "праведним і обраним".

Гелла Ім'я останнього члена почту Воланда - вампіра Гелли Булгаков зі статті "Чарування" Енциклопедичного Словника Брокгауза і Єфрона. Цим ім'ям називали передчасно загиблих дівчат, які стали вампірами.

Коли Гелла разом з оберненим їй у вампіри адміністратором Театру Вар'єте Варенухой намагається ввечері після сеансу чорної магії напасти на фіндиректора Римського, на її тілі виразно проступають сліди трупного розкладання: "Рука її стала збільшуватися, як гумова, і покрилася трупної зеленню. Нарешті, зелені пальці мертвої охопили голівку шпінгалета, повернули її, і рама стала відкриватися ...

Рама широко розчинилися, але замість нічний свіжості та аромату лип у кімнату увірвався запах льоху. Покійниця вступила на підвіконня. Римський чітко бачив пляма тління на її грудях.

І в цей час несподіваний крик півня долетів з саду, з того низького будинку за тиром, де містилися птахи ... Горлатий, дресирований півень сурмив, сповіщаючи, що до Москви зі сходу котиться світанок.

... Крик півня повторився, дівчина клацнула зубами, і руді її волосся стало дибки. З третім криком півня вона повернулася і вилетіла геть. І за нею ... виплив повільно у вікно через письмовий стіл Варенуха. "

Те, що крик півня змушує піти Геллу і його підручного Варенуху, повністю відповідає широко поширеною в християнській традиції багатьох народів асоціації півня з сонцем - він своїм співом оголошує прихід світанку зі сходу і тоді вся нечисть, у тому числі і відтворені мерці-вампіри, видаляються на захід, під заступництво диявола.

Гелла єдина з почту Воланда, немає у сцені останнього польоту. Не виключено, що Булгаков свідомо прибрав її як наймолодшого члена почту, виконував лише допоміжні функції і в Театрі Вар'єте, і в Нехорошою квартирі, і на Великому балу у Сатани. Вампіри - це традиційно нижчий розряд нечистої сили. До того ж "Гелле не в кого було перетворюватися в останньому польоті, адже, перетворившись на вампіра (ожилого мерця), зберегла свій первісний вигляд. Коли ніч "викривала всі обмани", Гелла могла лише знову стати мертвою дівчиною. Можливо також, що відсутність Гелли означає її негайне зникнення (через непотрібність) після остаточної місії Воланда та його друзів в Москві.

Сенс появи Воланда у Москві У першій частині Булгаковського роману потойбічні сили діють у сучасному московському світі, роблячи окремі частини цього світу як би уявним. Таке перетворення звершують вони з квартирою № 50 на Великій Садовій, перетворюючи її на справді "негарну квартиру" - резиденцію Сатани. У результаті Лиходеев прокидається, як він думає, у звичайній своїй московській квартирі, але квартира ця вже у владі Воланда і його свити, а в їхньому світі Стьопа зайвий, і з уявно зміненій квартири його перекидають до Ялти - сучасну реальність. Точно також в уявне простір квартири потрапляє дядько Берліоза, економіст Поплавський і буфетник вар'єте Соков. Вони виявляються свідками дивного поєднання реалій московського житла і "чорної меси" і обидва виганяють потойбічними силами їх "недоброї квартири".

У театрі Вар'єте, де проходить сеанс чорної магії, потойбічні сили створюють уявний світ на сцені і в залі для глядачів: спокусливий магазин паризького сукні, дощ диявольських червінців, що перетворилися на звичайний папір і ін Пізніше слідство пояснить всі ці події лише як випадок масового гіпнозу.

При розгляді другої частини роману ми вже можемо говорити про целостностном потойбічному світі у власному розумінні слова. У цьому світі відбувається і політ Маргарити, і шабаш, і великий бал у Сатани, і останній політ майстра і Маргарита разом з Воландом і його наближеними. Квартира № 50 перетворюється на справді бездонне вмістилище сил Ада. З простих смертних головною дійовою особою в цьому світі виступає Маргарита, яка як би стає його частиною, зробившись відьмою, господинею балу і нареченою Воланда. У потойбічному світі і коханий Маргарити - майстер, і Наташа її служниця. Інші ж москвичі (Варенуха, Аллоізій, Магарич, "нижній мешканець" Микола Іванович) після короткого перебування там повертаються в сучасну реальність.

Потойбічний світ в другій частині роману показаний як би очима Маргарити, і не випадково опис балу та інших подій тієї ночі відсутня в матеріалах слідства. Адже кохана майстра - єдина людина, хто міг би докладно розповісти про це, але вона зникла безслідно.

У сценах польоту Маргарити, балу у Воланда, останнього польоту і навіть, мабуть, в епізодах невдалого арешту мешканців "нехорошої квартири" і загибелі Будинку Грибоєдова прикмети московської реальності або повністю зникають, або грають суто допоміжну роль.

Бал у Сатани Многотою літературних джерел користувався Булгаков при описі шабашу в "Майстрі і Маргариті". Ще у підготовчих матеріалах до першої редакції збереглися виписки з книги Орлова: "Антессер. Шабашние ігрища. Тирса і дзвін ", а також зі статті" Шабаш відьом "Енциклопедичного словника.

Автор статті вказує, що відьми і чорти, які за народними повір'ями є учасниками шабашу, походять від древніх язичницьких богів і богинь, традиційно зображається верхи на свиню. Згадаймо, що саме так подорожує прислуга Маргарити - Наташа.

У варіанті 1936 року було дано набагато більш докладний опис шабашу в квартирі Берліоза. Маргарита потрапляла туди через трубу в самий розпал веселощів і бачила "що скачуть в лютій польці пари".

В остаточному тексті "Майстра і Маргарити" шабаш відбувається не в квартирі, а на березі річки, причому головну роль у ньому грає козлоногий, який підносить Маргариті келих із шампанським. Тут же фігурує товстун, змішали всіх своєю незручністю. Ноги товстуна, у мулистій бруду, як в чорних черевиках.

Політ Маргарити і шабаш - це своєрідна прелюдія до найбільш яскравим сценам, пов'язаних з великим балом і сатаною.

За спогадами Є. С. Булгакової, початкове опис балу істотно різнилася від того, яке ми тепер знаємо по остаточному тексту роману: "Спочатку був написаний малий бал. Він проходив в спальні Воланда. І він мені страшно подобався. Але потім, вже під час хвороби Михайло Опанасович написав великий бал. Я довго не погоджувалася, що великий бал краще малого ... і одного разу, ... він знищив рукопис з першим балом. Я це помітила, але нічого не сказала ... Михайло Опанасович ... був майстром, він не міг допустити помилки, і тому знищив той варіант. А в розкоші великого балу відбився, як мені здається, прийом у У. К. Буліт, американського посла в СРСР ".

Для того, щоб описати такий грандіозний бал, потрібно було розсунути простір звичайної московської квартири до надприродних розмірів. І, як пояснює Коров'єв, "тим, хто добре знайомий з п'ятим виміром", нічого не варто розсунути приміщення до бажаних меж.

Деякі деталі сцени балу певною мірою орієнтовані на статті Брокгауза і Ефрона, і ряд інших джерел. Так, рясно прикрасивши бальні зали трояндами, Булгаков, без сумніву, враховував складну і багатогранну символіку, пов'язану з цією квіткою. У статті Енциклопедичного словника про троянди в етнографії, літературі та мистецтві наголошується, що троянди виступали і як символ жалоби, і як символ любові і чистоти.

З урахуванням цього у Булгакова троянди одночасно можуть розглядатися і як символи кохання Маргарити до Майстра і як передвістя їх швидкої смерті. Велика кількість троянд - квітки, чужого російській традиції - підкреслює іноземне походження розігрується в Москві дияволіади і її героїв, а, якщо згадати широко поширене використання троянд для прикраси католицьких богослужінь, троянди надають балу ще й додатковий елемент-пародії на церковну службу.

При описі балу у сатани - Булгаков враховував і традицію російського символізму. Так, бал Воланда названий "весняним балом повні, чи балом ста королів", а Маргарита виступає на ньому в якості королеви. У Булгакова Маргарита приймає гостей балу, стоячи на одному коліні. Гості - чоловіки у фраках, і голі жінки в капелюхах з пір'ям цілують її в руку і коліно, і Маргарита змушена всім посміхатися. Під час церемонії вона знаходиться на підноситься над залом мармурових сходах.

В описі розкішного басейну на балу у Воланда теж позначилося булгаковське враження від відвідин американського посольства. На балу Маргарита бачить, що вода в одному з басейнів рубінового кольору, черпають її срібними черпаками, а струмінь у басейн викидає гігантський чорний фонтан у вигляді Нептуна.

Аж ніяк не випадково підібрана довга низка гостей, яка проходить перед Маргаритою. Хода відкриває "пан Жак з дружиною", "переконаний фальшивомонетник, державний зрадник, але дуже непоганий алхімік", який "отруїв королівську коханку. Мова тут йде про відомого французькою державного діяча XV ст. Жаке ла Кере.

Кер був не настільки зловісною постаттю. У романі ж Булгаков свідомо вкладає в уста Воланда Коровьева негативну характеристику французького фінансиста - людини, безсумнівно, обдарованого. Тут наголошено на зв'язок таланту з нечистою силою. Воланд та його свита надають заступництво і злочинцям і видатним людям минулого, яких часто необгрунтовано звинувачували у злочинах. На балу сатани добро і зло виявляються якщо не злиті воєдино, то тісно переплетені між собою.

Всі уявні отруйники на балу - чоловіки. Але перед Маргаритою проходять і справжні отруйники, вірніше отруйниці, оскільки вони - жінки. Першою виступає "пані Тофан". Відомості про цю відомої італійської отруйниця письменник почерпнув зі статті про отруту "Аква Тофан". Там зазначалося, що в 1709 р. сицилійська отруйниця була арештована, піддана катуванню і задушена у в'язниці.

Перед Маргаритою проходять і знамениті розпусниці і звідниці минулого і сучасності. Тут і московська кравчиня, яка організувала у соєю майстерні будинок побачень, і третя дружина римського імператора Клавдія Мессаліна, що відрізнялася розпустою і казненная після невдалої спроби звести на престол свого коханця.

Нарешті, Маргарита бачить просто знаменитих лиходіїв. Те, що перед Маргаритою проходить низка лиходіїв, вбивць, отруйниць, розпусниць не випадково. Булгаковська героїня мучиться із-за своєї зради чоловіка і, хай підсвідомо, цей свій вчинок ставить в один ряд з найбільшими злочинами минулого і сьогодення. Воланд, знайомлячи Маргариту із знаменитими злочинцями і распутницами, хіба що відчуває її любов до Майстра, посилює борошна її совісті.

Особливе положення в сцені балу займає образ Фріди. Саме ім'я викликає безліч асоціацій. Воно близько і до англійського слова freedom, що означає "свобода". Булгаковська Фріда вбиває свою дитину ще в дитинстві і за допомогою носової хустки. Булгакову в епізоді з Фрідою важливим був саме невинне немовля як остання міра добра і зла. Хустка, який булгаковська Фріда бачить кожен вечір на своєму столику, - це не тільки символ терзають її мук сумління, а й привид існування у неї нав'язливої ​​ідеї.

Булгаковської Фріду дарується милосердя. Історія Фріди в чомусь перегукується з історією гетевской Маргарити з "Фауста" і протиставляється долю булгаковської Маргарити, генетично висхідній до цієї героїні трагедії Гете.

І, нарешті, персонаж, що виникає у самому фіналі балу, єдиний з гостей Воланда, хто ще належить до кола живих, але ось-ось має перейти в світ потойбічний. Це - барон Майгель. Бути може в образі Майгеля відбилися риси одного з Майгель - булгаковських сучасників.

У Булгакова барон Майгель служить у видовищній комісії і займається ознайомленням іноземців з визначними пам'ятками Москви, пропонуючи в цій якості свої послуги Воланду. Холоднокровний і байдужий до своїх жертв, Майгель може розглядатися як своєрідна пародія на такого ж байдужого до своїх жертв і працюючого, як бездушна машина, тюремника в генеральських еполетах Є. І. Майделя.

Перетворення голови Берліоза в чашу-череп з якої п'ють вино і кров, відбувається в точній відповідності з законами шабашу. Ще у підготовчих матеріалах до першої редакції роману є виписка зі статті "Шабаш відьом": "Кінський череп, з якого п'ють". У першоджерелі це місце звучить так: що учасники шабашу "їдять кінське м'ясо, а напої п'ють з коров'ячих копит і кінських черепів". На балу мертвяків Воланд, фахівець з "чорної магії", сатана, звертається до відрізаною голові Берліоза, на якій збереглися "живі, повні думки і страждання очі": "... кожному буде дано по його вірі. І збудеться ж це! Ви йдете в небуття, а мені радісно буде з чаші, в яку ви перетворюєтеся, випити за буття ".

Яку ж "віру" сповідує голова МАССОЛИТа? У даному контексті вона зводиться до простої думки: "у отрезании голови життя людині припиняється ... і він іде в небуття". Воланд піднімає тост "за буття", тост за життя.

Проте "життя" - лише поверхневий, далеко не вичерпний зміст, вкладає автором в поняття "буття". У бесіді Воланда з московським літератором на Патріарших ставках мова йде про докази буття Божого і відповідно диявола. Воланд "благає" своїх співрозмовників: "повірте хоч в те, що диявол існує". Бог і диявол - істоти духовного світу, духовної цінності. Буття - в широкому сенсі - реальність духовного світу, відкидаємо Берліозом. Суть його "віри" Воланд формує в іронічній сентенції: "... що не візьмешся, нічого немає". Така "віра" Берліоза. Воланд пункт за пунктом спростовує погляди Берліоза, він доводить, що вони суперечать "фактами", самої впертою у світі речі. "Повні думки і страждання" очі на відрізаною голові свідчать, що істина факту дійшла до неугасшего ще свідомості Берліоза.

Під час перебування Маргарити у Воланда в роман раптово входить антивоєнна тема. У кришталевому глобусі Воланда героїня бачить картину військових лих, за які відповідальний Абадонна - демон війни і руйнування. Сам опис страждань мирного населення, поза сумнівом, навіяно подіями громадянської війни в Іспанії. Ці події незмінно були присутні у випусках новин по радіо, в кадрах кінохроніки. Цей епізод був включений в роман в 1937 р., коли війна в Іспанії була в розпалі. Тут заявлена ​​ясна антивоєнна позиція Булгакова - учасника першої світової та громадянської воєн. Він глибоко переконаний, що в разі війни "результати для обох сторін бувають завжди однакові". Ця позиція особливо близька нам сьогодні, коли для всіх розсудливих людей очевидна згубність будь-якої війни для людської цивілізації.

Історія Майстра і Маргарити До потойбічного світу романі більшою мірою належить і майстер, Це - персонаж, безумовно, автобіографічний, але побудований, перш за все з опорою на відомі літературні образи широкому літературно-культурному контексті, а не з орієнтацією на реальні життєві обставини . Він менше всього схожий на сучасника 20-х чи 30-х років, його можна легко перемістити в будь-який вік і в будь-який час. Це філософ, мислитель, творець, і з них у першу чергу виявляється, пов'язана філософія "Майстра і Маргарити".

Портрет Майстра: "голений, темноволосий, з гострим носом, стурбованими очима і з свешивающимся на лоб жмутом волосся людина приблизно років тридцяти восьми", - видає безсумнівну портретну схожість із Гоголем. Заради цього Булгаков зробив свого героя з першого появу голеним, хоча надалі кілька разів спеціально підкреслив наявність у нього бороди, що у клініці двічі на тиждень підстригали з допомогою машинки (тут свідчить про те, що смертельно хворий Булгаков не встиг остаточно відредагувати текст) . Спалення майстром свого роману повторює як спалення Гоголем "Мертвих душ", і спалення Булгаковим першої редакції "Майстра і Маргарити". Слова Воланда, звернені до Майстра: "А чому ж ви будете жити?" - Це парафраз відомого вислову М. А. Некрасова, адресованого Гоголю наведеного у спогадах І. П. Папаева: "Але потрібно і на щось жити". Але головну роль при створенні Майстри грали, повторюємо, джерела літературні.

Так, слова "я, як відомо не виношу шуму, метушні, насильств" і "особливо ненависний мені людський крик, чи то крик страждання люті чи який-небудь інший крик" майже буквально відтворюють сентенцію доктора Вагнера з "Фауста".

Майстер уподібнений і доктору Вагнеру - прихильникові гуманітарного знання. Нарешті, від Фауста у Майстра його любов до Маргарити.

Булгаковський Майстер - філософ. Він навіть наділений деякими схожістю з Кантом. Він також як і Кант байдужий до радощів сімейного життя. Майстер кинув службу і в підвалі забудовника поблизу Арбата засів за написання роману про Понтія Пілата, який вважав своїм вищим призначенням. Подібно Канту, він ні разу не залишав місця свого усамітнення. У Майстра, як і у Канта, був лише один близький друг - журналіст Алоїзій Могарич, підкорив Майстра незвичайним поєднанням пристрасті літератури з практичними здібностями та першим після Маргарити читачем роману.

У Майстрі, як ми вже неодноразово підкреслювали, чимало від самого Булгакова - починаючи від віку, деяких деталей творчої біографії і закінчуючи самої творчої історією "заповітного" роману про Понтія Пілата. Але між письменником і його героєм є і дуже суттєві відмінності. Булгаков зовсім не був таким замкнутою людиною, яким виведений майстер у романі, не був повністю придушений життєвими негараздами. Він любив дружні зустрічі, певний, хоч і вузький, особливо в останні роки життя, коло друзів.

У Майстра є романтична кохана Маргарита, але їхня любов не передбачає досягнення земного сімейного щастя. Героїня, чиє ім'я винесено в назву булгаковського роману, займає унікальне положення в структурі твору. Ця унікальність, очевидно, пояснюється бажанням письменника підкреслити неповторність кохання Маргарити до Майстра. Образ героїні в романі уособлює не тільки любов, але й милосердя (саме вона домагається вибачення спочатку для Фріди а потім і у Пілата). Цей образ виконує роль монади - основний структуроутворюючої одиниці буття в романі, бо саме милосердя і любов закликає покладе в основу людських відносин і суспільного устрою Булгаков.

Маргарита діє у всіх трьох вимірах: сучасному, потойбічним і древньому. Цей образ не в усьому є ідеал. Ставши відьмою, героїня загострюється і громить будинок Драмлита, де живуть гонителі майстра. Але загроза загибелі невинної дитини виявляється тим порогом, який ніколи не зможе переступити істинно моральна людина, і для Маргарити настає протверезіння. Інший її гріх - участь у балі сатани разом із найбільшими грішниками всіх часів і народів. Але цей гріх відбувається в ірраціональному, потойбічному світі, дію Маргарити тут нікому не заподіює ніякої шкоди і тому не вимагає спокутування. Маргарита так і залишається для нас, читачів, ідеалом вічної, невиліковним любові.

Протягом усього роману Булгаков дбайливо, цнотливо й умиротворено веде розповідь про цю любов. Не погасили її не безрадісні, чорні дні, коли роман Майстра був розгромлений критиками життя закоханих зупинилася, ні тяжка хвороба Матера, і його раптове зникнення на кілька місяців. Маргарита не могла розлучитися з ним ні на хвилину, навіть коли його не було і, доводилося думати, вже не буде взагалі.

Маргарита - єдина опора Майстра, вона підтримує його у творчій роботі. Але остаточно з'єднається вони змогли лише в потойбічному світі, в наданому Воландом останньому притулку.

В одному з ранніх варіантів другій редакції булгаковського роману, датованому 1931р. Воланд каже герою (майстрові): "Ти зустрінеш там Шуберта і світлі ранку". У 1933р. нагорода Майстру малюється так: "Ти не піднімешся до висот, не будеш слухати романтичні марення". Пізніше, в 1936р., Мова Воланда виглядає наступним чином: "Ти нагороджений. Дякуй бродившего по піску Ієшуа, якого ти склав, але про нього більше ніколи не згадуй. Тебе помітили, і ти отримаєш те, що заслужив Зникне з пам'яті будинок на Садовій, страшний Босий, але зникне думка про Ганоцрі і прощенном игемоне. Це справа не твого розуму. Скінчилися муки. Ти ніколи не піднімешся вище, Ієшуа не побачиш, не залишиш свій притулок ". У варіанті 1938р. останньої редакції Булгаков, очевидно, повернувся до задуму 1931р. і дарував свого героя світло, надіславши і Маргариту по місячній дорозі слідом за Ієшуа і прощеним Пилатом.

Однак в остаточному тексті якась подвійність нагороди, дарованої Майстру, все ж залишилася. З одного боку, це не світло, а спокій, а з іншого боку, Майстер і Маргарита у вічному своєму притулку зустрічають світанок. Знаменитий заключний монолог ліричного героя "Майстра і Маргарити": "Боги! Боги мої! Як сумна вечірня земля ...", як передає переживання смертельно хворого письменника.

Спокій, набутий майстром - це нагорода не менш, а в чомусь і більш цінна, ніж світло. Він різко протиставлено у романі спокою Іуди з Кариафа і Алоизия Могарич, приреченому завдяки загибелі і страждань людей.

Роман у романі Роман у романі, написаний одним з провідних героїв "Майстра і Маргарити" став його долею, є основою всього булгаковського роману. Незвично вже те, що він не просто називається або навіть цитується в розмовах про нього, а чи не повністю введений в основний текст. І сприймаєш його як абсолютно оригінальне, ніби й не має ніякого відношення до прози Булгакова творіння.

Питання про єршалаїмських сценах в "Майстрі і Маргариті" давно привертає увагу дослідників.

Важливе місце в роботі Булгакова над єршалаїмських сценами займає книга Е. Ренана "Життя Ісуса", виписки з якої збереглися в архіві письменника. Крім хронологічних даних, Булгаков почерпнув звідти і деякі історичні деталі.

Письменник звернувся до ще одного твору Ренана - "Антихрист", де розказано про історію християнства в часи Нерона. Булгаков використав праці Е. Ренана як художньо-белетристичні твори, почерпнув з них ряд ідей і деякі конкретні художні рішення. "Антихрист" і "Життя Ісуса" грали так само роль історичних джерел, в яких письменник знайшов ряд фактів і деталей, але в цьому відношенні книги Ренана мали другорядне значення, значно поступаючись такого головного для автора "Майстра і Маргарити" історичному джерелу, як праця британського дослідника, капелана королеви Вікторії єпископа Фредеріка Вільяма Феррара "Життя Ісуса Христа".

У створенні єршалаїмських сцен Булгаков спочатку відштовхувався від художніх творів, а потім перевіряв містилися в них дані по власним історичним робіт, домагаючись у своєму романі максимально можливого дотримання принципу історичної достовірності.

З художніх творів найбільшу роль у створенні єршалаїмських сцен зіграла п'єса С. М. Чевкина "Ієшуа Ганоцрі. Неупереджене відкриття істини "і поема Георгія Петровського" Пілат ".

У Чевкина стиль нерівний, місцями навіть недбалий через поспіх при написанні п'єси. У ранній редакції єршалаїмських сцен Булгакова стиль був інший майже фейлетонний, відмінний від стилю того тексту, який нині знає весь світ.

Булгаков запозичив з п'єси Чевкина транскрипцію деяких імен персонажів, звіривши їх з першоджерелами. Так, Іуда, син Симона з Кароіфа, став Іудою з Кириафа.

Роман Булгакова виявляється відверто полемічний по відношенню до чевкінской п'єсі, насамперед у трактуванні образу Ієшуа. У Чевкина Ієшуа - розважливий, політикан. Бугаковскій Ієшуа вимовляє слова про майбутнє царстві "істини і справедливості", але залишає це царство відкритим абсолютно для всіх, стверджуючи лише, що там "не буде влади ні кесарів, ні будь-якої іншої влади". Він вважає всіх людей добрими, навіть ката Крисобоя.

Булгаков прагне очистити свій роман від багатьох недостовірних євангельських подій, а також деяких зайвих для його роману деталей євангельської фабули. Письменник сконцентрував дію свого роману навколо двох персонажів - Ієшуа і Пілата. У єршалаїмських сценах "Майстра і Маргарити" набагато менше дійових осіб, ніж у чевкінской п'єсі, хоча обраний Булгаковим жанр, здавалося б повинен привести до протилежного.

Одним з найважливіших джерел при створенні єршалаїмських сцен з'явився Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона. Саме звідти Булгаков почерпнув відомості про спорядження, структурі і озброєнні римського війська.

Автор "Майстер і Маргарита" точний і в географічній приуроченості римських підрозділів. Так, назва "Себастійського когорта" підкреслює той факт, що Пилата довелося перекинути в Єршалаїм війська, в звичайний час дисципліновані в інших районах Палестини.

Багато деталей письменник почерпнув з Євангелій. Можливо, на ранніх стадіях роботи над романом Булгаков припускав докладніше змалювати подальшу долю Пілата.

У наступних редакціях Булгаков сконцентрував євангельські сцени, прибрав деякі утяжелявшие їх епізоди. В остаточному тексті "Майстра і Маргарити" збереглися окремі деталі, висхідні до зазначених вище новозавітним апокрифам. У фіналі роману ми бачимо прокуратора "на кам'янистій безрадісної плоскій вершині", самотньо сидить у важкому кріслі в цій безлюдній гористій місцевості. Останні притулок Пілата в Романа - своєрідний аналог оточеного горами глибокого колодязя апокрифічної легенди.

Ершалаимские сцени в романі є найбільш яскравою частиною "Майстра і Маргарити". З мозаїки різноманітних деталей Булгаков створив історично достовірну панораму життя людей іншої епохи, які разом з тим виявляються такі близькі і зрозумілі нам сьогодні. У цих розділах полягає філософська лінія роману, його найвища етична точка.

Висновок Для Булгакова містичні образи завжди виступали лише як засіб для вирішення певних (сатиричних та філософських) завдань, а аж ніяк не як частина світогляду.

28 березня 1930 Булгаков писав у листі уряду, назвавши першою рисою своєї творчості боротьбу за свободу слова: "З першої рисою у зв'язку і всі інші, які виступають в моїх сатиричних повістях: чорні і містичні фарби (я - містичний письменник), в яких зображені незліченні каліцтва нашого побуту ". Цілком очевидно, що ні один справжній містик під такою декларацією ніколи ні підписався, та й сам Булгаков прямо заявляв: "Я не церковник і не теософ". Ясно, що містичні образи для нього - це всього лише сатиричний (а в "Майстрі і Маргариті" і філософський) прийом, а містичним письменником він називає себе лише в суто іронічному сенсі.

Булгаковський Воланд відвідував Москву, щоб з'ясувати, наскільки змінилися люди внутрішньо після великої соціальної революції. І тут виявляється, що краще вони не стали, що суспільство серйозно боляче. Воланд у романі творить добро, виявляє людські пороки і викликає у читача, у повній відповідності з булгаковським задумом, не ворожість, а симпатію. Але змінити існуючої соціальної системи він не в силах. І після його відходу все повертається на круги своя. Майстер і Маргарита є у романі в нерозривній єдності. Навіть тоді, коли на сцені один Майстер розповідає Івану гірку історію свого життя, весь його розповідь пронизаний спогадами про кохану. Навіть тоді, коли ми бачимо самотню Маргариту, що втратив свого Майстра, всі її дії виявляються підпорядковані турботі про коханого. Вона більшою мірою визначає хід дії всієї другої частини роману, хоча, якщо придивитися, лише виконує волю Воланда. Велика, всепоглинаюча любов до Майстра і жорстокість проти всього навколишнього світу - ось основне протиріччя характеру Маргарити.

Нарешті, Майстер - герой, чия доля найближче повторює долю самого Булгакова. Про цю близькості вже говорилося вище. Але Майстер не зміг до кінця винести випробування, що випали на його долю. Він дійсно не пішов на жодні компроміси у своїй творчості. Але в той же час відмовився від боротьби за свій твір і не зміг більше творити. Булгаков ж все життя боровся за те, щоб його твори були надруковані або побачили світ його романи, а текст "Майстра і Маргарити" удосконалював до тих пір, поки залишався у свідомості, незважаючи на смертельну хворобу.

Шість основних героїв роману утворюють по дві функціональні пари: Пілат - Воланд та Ієшуа - Майстер. У їх числі і займає унікальне положення в структурі твору Маргарита. Бездомний ж досить сильно відрізняється від функціонально подібного йому персонажа єршалаїмських сцен Левія Матвія. Фігура Левія позбавлена ​​будь-якої еволюції, а характер суперечливий. Роль цього персонажа на відміну від Бездомного достатня другорядна. Головні ж персонажі слідом за Ієшуа і Воландом виявляються, врешті-решт, у позаземному світі світла і пітьми. Тут характери головних героїв втрачають притаманне їм протиріччя. У Маргарити залишається тільки її любов до Майстра. Майстер позбавляється від страху перед життям і відчуження, залишається з коханою жінкою наодинці зі своєю творчістю і в оточенні своїх героїв. Пилат отримує прощення і позбавлення від мук совісті, що терзають його майже дві тисячі років. У прокуратора залишилася лише тяга до великого мислителю Ієшуа Га-Ноцрі, з яким тепер можна безперешкодно закінчити перерваний суперечка про те, що ж є істина і який порок найжахливіший на світі. У Ієшуа зник страх смерті і неприязнь до катів. Він залишається лише у своїй вічній іпостасі ідеалу добра. Воланд же знову прийняв своє вічне образі лицаря зла, того зла, без якого не може існувати добро.

В епілозі в ніч повного місяця уві сні колишній поет знову бачить Ієшуа і Пілата, Майстра і Маргариту, що йдуть по дорозі місячного світла, і таким чином дізнається фінал написаного Майстром роману. Лише на цю ніч залишає Івана переконання у власному всезнання, і нове знання стає йому життєво необхідним. У цьому сні Бездомного зустрічаються всі головні персонажі роману, крім Воланда. Але сам цей сон - свідоцтво, що Іван повірив у розповідь Воланда і Майстра про Ієшуа і Пілата і, таким чином, увірував і в існування диявола - Воланда, яке він заперечував на початку роману. Тому Воланд незримо присутній у цій заключній сцені "Майстра і Маргарити".

Ні до одного з головних героїв читач не відчуває ніяких негативних почуттів. Навіть князь темряви Воланд, який традиційно повинен викликати страх і жах, викликає швидше усмішку і співчуття тому, як він вправно виводить на чисту воду осіб, подібних Берліозу, Лиходееву чи Босому. До всіх героям відчуваєш симпатію, і в той же час усвідомлюєш, що жоден з них не є ідеалом. Навіть найбільш близько стоїть до образу ідеального героя Ієшуа додані деякі знижують риси: нехай смутний, але все-таки страх, хрипкий грубий голос, яким він розмовляє з катами, жорстокість проти тих, хто страчує його.

У "Майстрі і Маргариті" в земному світі ми вже не зустрічаємо ідеальних героїв. Своє ідеальне якість вони знаходять лише в надмірним просторі, де подібна трансформація відбувається і з другорядними персонажами - свитою Воланда. У своєму романі Булгаков відмовився від ідеальних героїв в якості позитивних. Позитивні герої тут ті, на чиїй стороні виявляються авторські та читацькі симпатії.

Роман "Майстер і Маргарита" можна вважати підсумковим у творчості Булгакова. Він містить багато смислових пластів і відкривається нам на різних рівнях розуміння. Головне, що змушує міркувати, будить думку читача це протистояння свободи і несвободи, яке відбувається через весь роман.

Слова Воланда "Рукописи не горять" і воскресіння з попелу "роману в романі" - розповіді Майстра про Понтія Пилата - це ілюстрація широко відомо латинської прислів'я: "Verba volant, scripta manent". Цікаво, що її часто вживав М.Е.Салтиков-Щедрін, один з улюблених авторів Булгакова. У перекладі вона звучить так: "Слова відлітають, написане залишається". Те, що слова справді відлітають, свідчить шум схожий на виникає від помахів пташиних крил. Він виникає під час шахової партії Воланда і Бегемота після схоластичної промови останнього про силогізм. Порожні слова насправді не залишили після себе сліду і потрібні були Бегемоту тільки за тим, щоб відвернути увагу присутніх від шахрайської комбінації зі своїм королем. Роману ж Майстри з допомогою Воланда судилося довге життя. Сам Булгаков, знищив першу редакцію "Майстра і Маргарити", переконався, що коли написане вже неможливо вигнати з пам'яті, і в результаті залишив після смерті у спадок нащадкам рукопис великого твору.

Олена Сергіївна читала перед смертю Булгакову: "Чарівні чорні коні і ті стомилися і несли своїх вершників повільно, і неминуча ніч стала їх наздоганяти. Ніч почала закривати чорною хусткою ліси і луки, ніч запалювала сумні вогники десь далеко внизу, тепер вже не цікаві і не потрібні ні Маргариті, ні Майстру, чужі вогники ...".

І пофарбований сумом розставання навіки краєвид дитинства перетворювався в цих рядках, узагальнюючи і перетворюючись в образ назавжди залишеної землі.

Список літератури М. А. Булгаков "Вибране" В. Г. Боборикін "Михайло Булгаков" А. Вуліс "Роман М. А. Булгакова" Майстер і Маргарита "І. А. Галинська" Загадки відомих книг "І. Золотуський Є. Миллиор "Коло читання" Н. Г. Кордова "Питання і відповідь: література XX століття" Б. В. Соколов "Роман М. Булгакова" Майстер і Маргарита "Б. В. Соколов" Енциклопедія Булгаковська "