Роман Батьки і Діти у відгуках критиків

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

МОУ «Гімназія № 42»
Реферат
Роман «Батьки й діти» у відгуках критиків
Виконав: учень 10 «б» класу
Кошовий Євген
Перевірила:
вчитель російської мови та літератури
Проскуріна Ольга Степанівна
Барнаул 2008

Введення
Тема реферату: «Роман« Батьки і Діти »у відгуках критиків (Д. І. Писарєв, М. О. Антонович, М. М. Страхов)»
Мета роботи: відобразити образ Базарова в романі за допомогою статей критиків.
З виходом роману І.С. Тургенєва "Батьки і діти" починається жваве обговорення його у пресі, яке відразу ж набуло гострий полемічний характер. Майже всі російські газети та журнали відгукнулися на появу роману. Твір породжувало розбіжності, як між ідейними противниками, так і в середовищі однодумців, наприклад, в демократичних журналах "Современник" і "Русское слово". Суперечка, по суті, йшла про типі нового революційного діяча російської історії.
"Современник" відгукнувся на роман статтею М.А. Антоновича "Асмодей нашого часу". Обставини, пов'язані з доглядом Тургенєва з "Современника", заздалегідь мали в своєму розпорядженні до того, що роман був оцінений критиком негативно. Антонович побачив у ньому панегірик "батькам" і наклеп на молоде покоління.
У журналі "Русское слово" в 1862 році з'являється стаття Д.І. Писарєва "Базаров". Критик відзначає деяку упередженість автора по відношенню до Базарова, говорить, що в ряді випадків Тургенєв "не благоволить до свого героя", що він відчуває "мимовільну антипатію до цього напрямку думки.
У 1862 році, у четвертій книжці журналу "Час", що видається Ф.М. і М.М. Достоєвськими, виходить цікава стаття М.М. Страхова, яка називається "І.С. Тургенєв. "Батьки і діти". Страхов переконаний, що роман - чудове досягнення Тургенєва-художника. Образ же Базарова критик вважає вкрай типовим.
Наприкінці десятиліття в полеміку навколо роману включається сам Тургенєв. У статті "З приводу" Батьків і дітей "він розповідає історію свого задуму, етапи публікації роману, виступає зі своїми судженнями з приводу об'єктивності відтворення дійсності:" ... Точно і сильно відтворити істину, реальність життя - найвище щастя для літератора, навіть якщо ця істина не збігається з його власними симпатіями ".
Розглянуті в творі роботи не є єдиними відгуками російської громадськості на роман Тургенєва "Батьки і діти". Практично кожен російський письменник і критик висловив у тій чи іншій формі своє ставлення до проблем, порушених у романі.

Д.І. Писарєв «Базаров»
До людей, які стоять по своїм розумовим силам вище загального рівня, хвороба століття пристає найчастіше. Базаров одержимий цією хворобою. Він відрізняється чудовим розумом і внаслідок цього справляє сильне враження на стикаються з ним людей. "Справжній чоловік, - говорить він, - той, про який думати нема чого, а якого треба слухатися або ненавидіти". Саме сам Базаров підходить під визначення цієї людини. Він відразу опановує увагою оточуючих; одних він залякує і відштовхує, інших підпорядковує своїй безпосередній силою, простотою і цілісністю своїх понять. "Коли я зустріну людину, яка не спасував би переді мною, - промовив він з розстановкою, - тоді я зміню свою думку про самого себе". З цього висловлювання Базарова ми розуміємо, що він ще ніколи не зустрічав людини, рівного собі.
Він дивиться на людей зверху вниз і рідко приховує свої напівпрезирливо, ставлення до людей, які ненавидять його, і до тих, які його слухають. Він нікого не любить.
Надходить він таким чином тому, що вважає зайвим утрудняти свою персону у чому б то не було, за тим же бажанням, за яким американці задирають ноги на спинки крісел і запльовували тютюновим соком паркетні підлоги пишних готелів. Базаров ні в кого не потребує, і, тому, нікого не щадить. Як Діоген, він готовий жити трохи не в бочці і за це надає собі право говорити людям в очі різкі істини, тому що йому це подобається. У цинізмі Базарова можна розрізнити дві сторони - внутрішню і зовнішню: цинізм думок і почуттів, і цинізм манер і виразів. Іронічне ставлення до почуття всякого роду. Грубе вираз цієї іронії, безпричинна й безцільна різкість у зверненні ставляться до зовнішнього цинізму. Перший залежить від складу розуму і від загального світогляду, другий обумовлюється властивостями того суспільства, в якому жив розглянутий суб'єкт. Базаров не тільки емпірик - він, крім того, неотесаний бурш, що не знає іншого життя, крім бездомною, трудової, життя бідного студента. У числі шанувальників Базарова знайдуться, напевно, такі люди, які будуть захоплюватися його грубими манерами, слідами бурсацькій життя, будуть наслідувати цим манерам, що становить його недолік. У числі ненависників Базарова знайдуться такі люди, які звернуть особливу увагу на ці особливості його особистості і поставлять їх в докір загальному типу. Ті й інші помиляться і виявлять тільки глибоке нерозуміння цієї справи.
Аркадій Миколайович - молодий чоловік, розумний, але позбавлений розумової орієнтації і постійно потребує чиєїсь інтелектуальної підтримки. Він у порівнянні з Базаровим здається зовсім не оперилися пташеням, незважаючи на те, що йому близько двадцяти трьох років і що він скінчив курс в університеті. Аркадій з насолодою заперечує авторитети, зробив перед своїм учителем. Але він робить це з чужого голосу, не помічаючи, внутрішнього протиріччя в своїй поведінці. Він дуже слабкий, щоб триматися самостійно в атмосфері, в якій так вільно дихається Базарова. Аркадій належить до розряду людей, вічно опікуваних і вічно не помічають над собою опіки. Базаров ставиться до нього поблажливо і майже завжди глузливо. Аркадій часто сперечається з ним, але як правило нічого не домагається. Він не любить свого друга, а як-то мимоволі підкоряється впливу сильної особистості, і до того ж уявляє собі, що глибоко співчуває базаровскому світогляду. Можна сказати, що відносини Аркадія до Базарова зроблені на замовлення. Він познайомився з ним десь у студентському колі, зацікавився світоглядом, скорився його силі і уявив собі, що він його глибоко поважає і від душі любить.
Батько Аркадія, Микола Петрович - людина років сорока з невеликим; за складом характеру він дуже схожий на свого сина. Як людина м'яка і чутливий, Микола Петрович не поривається до раціоналізму і заспокоюється на такому світогляді, яке дає їжу його уяві.
Павла Петровича Кірсанова, можна назвати Печоріним маленьких розмірів; він на своєму віку подуріти, і, нарешті, все йому набридло; прилаштуватися йому не вдалося, та цього й не було в його характері; діставшись до тієї пори, коли, жалю схожі на сподівання і надії схожі на жалю, колишній лев пішов до брата в село, оточив себе витонченим комфортом і перетворив своє життя в спокійне животіння. Видатним спогадом з колишньої гучною і блискучого життя Павла Петровича було сильне почуття до однієї великосвітської жінці, доставила йому багато насолод і слідом за тим, як буває майже завжди, багато страждань. Коли відносини Павла Петровича до цієї жінки обірвалися, то життя його абсолютно спорожніла. Як людина з гнучким розумом і сильною волею, Павло Петрович різко відрізняється від свого брата і від племінника. Він не піддається чужому впливу. Він сам підпорядковує собі навколишні особистості і ненавидить тих людей, у яких зустрічає собі відсіч. Переконань у нього немає, але зате є звички, якими він дуже дорожить. Він тлумачить про права та обов'язки аристократії і доводить у суперечках необхідність принсипов. Він звик до тих ідей, яких тримається суспільство, і стоїть за ці ідеї, як за свій комфорт. Він терпіти не може, щоб хто-небудь спростовував ці поняття, хоча, по суті, він не має до них ніякої серцевої прихильності. Він набагато енергійніше свого брата сперечається з Базаровим. У глибині душі Павло Петрович такий же скептик і емпірик, як і сам Базаров. У житті він завжди чинив і чинить, як йому заманеться, але він не вміє зізнатися в цьому перед самим собою і тому підтримує на словах такі доктрини, яким постійно суперечать його вчинки. Дяді і племінникові слід було б поміняти між собою переконаннями, тому що перший помилково приписує собі віру в Прінсіпі, другий точно так само помилково уявляє себе сміливим раціоналістом. Павло Петрович починає відчувати до Базарова найсильнішу антипатію з першого знайомства. Плебейські манери Базарова обурюють відставного денді. Самовпевненість і не церемонячись його дратують Павла Петровича. Він бачить, що Базаров не поступиться йому, і це збуджує в ньому почуття досади, за яке він ухвативается як за розвагу серед глибокої сільської нудьги. Ненавидячи самого Базарова, Павло Петрович обурюється усіма його думками, чіпляється до нього, насильно викликає його на суперечку і сперечається з тим завзятим захопленням, яке звичайно виявляють люди пусті і нудьгуючі.
На чиїй же стороні лежать симпатії художника? Кому він співчуває? На це питання можна відповісти так: Тургенєв не співчуває цілком жодному зі своїх дійових осіб. Від його аналізу не вислизає ні одна слабка або смішна риса. Ми бачимо, як Базаров забріхується у своєму запереченні, як Аркадій насолоджується своєю розвиненістю, як Микола Петрович жахається, як п'ятнадцятирічний юнак, і як Павло Петрович малюється і злиться, навіщо на нього не милується Базаров, єдина людина, якого він поважає в самій ненависті своєї .
Базаров забріхується - це, на жаль, справедливо. Він заперечує речі, яких не знає або не розуміє. Поезія, на його думку, дурниця. Читати Пушкіна - втрачений час; займатися музикою - смішно; насолоджуватися природою - безглуздо. Він людина, затертий трудовим життям.
Захоплення Базарова наукою природно. Воно пояснюється: по-перше, однобічністю розвитку, по-друге, загальним характером епохи, в яку їм довелося жити. Євген грунтовно знає природні і медичні науки. При їх сприянні він вибив з своєї голови всякі забобони, потім він залишився людиною вкрай неосвіченим. Він чув дещо про поезію, дещо про мистецтво, але не спробував подумати і з плеча виголосив вирок над незнайомими йому предметами.
У Базарова немає друга, тому що він не зустрічав ще людини, "який би не спасував перед ним". Він не відчуває потреби в якому-небудь іншу людину. Коли йому приходить у голову якась думка, він просто висловлюється, не звертаючи уваги на реакцію слухачів. Найчастіше він навіть не відчуває потреби висловитися: думає про себе і зрідка ронить побіжне зауваження, яке звичайно з шанобливою жадібністю підхоплюють пташенята, подібні Аркадію. Особистість Базарова замикається сама в собі, тому що поза нею і навколо неї майже немає споріднених їй елементів. Ця замкнутість Базарова важко діє на тих людей, охочих від нього ніжності і сообщітельності, але в цій замкнутості немає нічого штучного і навмисного. Люди, що оточують Базарова, нікчемні в розумовому відношенні і ніяк не можуть розворушити його, тому він і мовчить, або говорить уривчасті афоризми, або обриває розпочатий суперечка, відчуваючи його смішну марність. Базаров не величається перед іншими, не вважає себе геніальним людиною, він просто змушений дивитися на своїх знайомих зверху вниз, тому що ці знайомі припадають йому до колін. Що ж йому робити? Адже не сідати ж йому на підлогу для того, щоб зрівнятися з ними в зростанні? Він мимохіть залишається на самоті, і це усамітнення не важко для нього тому, що він зайнятий кипучою роботою власної думки. Процес цієї роботи залишається в тіні. Сумніваюся, щоб Тургенєв був в змозі передати нам опис цього процесу. Щоб зобразити його, треба самому бути Базаровим, а з Тургенєвим цього не траплялося. У письменника ми бачимо тільки результати, до яких дійшов Базаров, зовнішню сторону явища, тобто чуємо, що говорить Базаров, і дізнаємося, як він надходить в житті, як поводиться з різними людьми. Психологічного аналізу думок Базарова ми не знаходимо. Ми можемо тільки відгадувати, що він думав і як формулював перед самим собою свої переконання. Не присвячуючи читача в таємниці розумового життя Базарова, Тургенєв може порушити подив у тієї частини публіки, яка не звикла працею власної думки доповнювати те, що не домовлено або не домалювати у творі письменника. Неуважний читач може подумати, що у Базарова немає внутрішнього змісту, і що весь його нігілізм складається з сплетення сміливих фраз, вихоплених з повітря і не вироблених самостійним мисленням. Сам Тургенєв не так розуміє свого героя, і тільки тому не стежить за поступовим розвитком і дозріванням його ідей. Думки Базарова виражаються в його вчинках. Вони просвічують, і їх розгледіти неважко, якщо тільки читати уважно, групуючи факти і віддаючи собі звіт у тому причини.
Зображуючи відносини Базарова до людей похилого віку, Тургенєв зовсім не перетворюється в обвинувача, навмисне підбирає похмурі фарби. Він залишається як і раніше щирим художником і зображує явище, як воно є, не подслащая і не скрашуючи його за своїм уподобанням. Сам Тургенєв, може бути, за своїм характером підходить до жалісливим людям. Він часом захоплюється співчуттям до наївної, майже не усвідомлює смутку старої матері і до стриманого, сором'язливо почуттю старого батька. Захоплюється до такої міри, що майже готовий корити і звинувачувати Базарова. Але в цьому захопленні не можна шукати нічого навмисного і розрахованого. У ньому позначається тільки любляча натура самого Тургенєва, і в цьому властивості його характеру важко знайти що-небудь негоже. Тургенєв не винен в тому, що шкодує бідних людей похилого віку і навіть співчуває їх непоправного горя. Письменникові не навіщо приховувати свої симпатії на догоду тій або іншій психологічної або соціальної теорії. Ці симпатії не змушують його кривити душу і спотворювати дійсність, отже, вони не шкодять ані гідно роману, ні особистим характером художника.
Аркадій, за висловом Базарова, потрапив у галки і прямо з-під впливу свого друга перейшов під м'яку владу свою юну дружину. Але як би там не було, Аркадій звив собі гніздо, знайшов своє щастя, а Базаров залишився бездомним, не зігрітим блукачем. Це не випадкова обставина. Якщо ви, панове, скільки-небудь розумієте характер Базарова, то ви змушені будете погодитися, що такої людини прилаштувати дуже складно і що він не може, не змінившись, зробитися доброчесним сім'янином. Базарів може полюбити тільки жінку дуже розумну. Покохав жінку, він не підпорядкує свою любов ніяким умовам. Він не стане стримувати себе і точно так само не стане штучно підігрівати свого почуття, коли воно охолоне після повного задоволення. Він бере розташування жінки тоді, коли воно дається йому абсолютно добровільно і безумовно. Але розумні жінки у нас зазвичай бувають, обережні і розважливі. Їх залежне становище змушує їх боятися громадської думки і не давати волі своїм потягам. Їх лякає невідоме майбутнє, і тому рідкісна розумна жінка, коли вирішиться кинутися на шию до улюбленого чоловіка, не зв'язавши його попередньо міцним обіцянкою перед обличчям суспільства і церкви. Маючи справу з Базаровим, ця розумна жінка зрозуміє дуже скоро, що ніяке обіцянку не зв'яже неприборканої волі цього норовливого людини і що його не можна зобов'язати бути гарним чоловіком і ніжним батьком сімейства. Вона зрозуміє, що Базаров або зовсім не дасть ніякого обіцянки, або, давши його в хвилину повного захоплення, порушить його тоді, коли це захоплення розсіється. Словом, вона зрозуміє, що почуття Базарова вільно і залишиться вільним, незважаючи ні на які клятви і контракти. У Аркадія набагато більше шансів сподобатися молодій дівчині, незважаючи на те, що Базаров незрівнянно розумніший і замечательнее свого юного товариша. Жінка, здатна цінувати Базарова, не віддасться йому без попередніх умов, тому що така жінка знає життя і з розрахунку береже свою репутацію. Жінка, здатна захоплюватися почуттям, як істота наївне і мало розмірковував, не зрозуміє Базарова і не полюбить його. Словом, для Базарова немає жінок, здатних викликати в ньому серйозне почуття і зі свого боку гаряче відповісти на це почуття. Якби Базаров мав справу з Асею, або з Наталією (в "Рудіні"), або з Вірою (в "Фаусті"), то він би, звичайно, не відступив у вирішальну хвилину. Але справа в тому, що жінки, подібні Асі, Наталії та Вірі, захоплюються солодкомовним фразерами, а перед сильними людьми, начебто Базарова, відчувають тільки боязкість, близьку до антипатії. Таких жінок треба приголубити, а Базаров нікого пестити не вміє. Але в даний час жінка не може віддаватися безпосередньому насолоди, тому що за цією насолодою завжди висувається грізне запитання: а що ж потім? Любов без гарантій та умов не споживані, а кохання з гарантіями та умовами Базаров не розуміє. Любов так любов, думає він, торг так торг, "а змішувати ці два ремесла", на його думку, незручно і неприємно.
Розглянемо тепер три обставини в романі Тургенєва: 1) ставлення Базарова до простого народу, 2) залицяння Базарова за Фенечкой; 3) дуель Базарова з Павлом Петровичем.
У відносинах Базарова до простого народу перш за все треба зауважити відсутність будь-якої солодощі. Народу це подобається, і тому Базарова любить прислуга, люблять дітлахи, незважаючи на те, що він не задаровують їх ні грошима, ні пряниками. Згадавши в одному місці, що Базарова люблять прості люди, Тургенєв говорить, що мужики дивляться на нього як на блазня горохового. Ці два свідчення аніскільки не суперечать один одному. Базаров тримає себе з мужиками просто: не виявляє ні панства, ні нудотного бажання підробитися під їх говірка і повчити їх уму-розуму, і тому мужики, говорячи з ним, не бояться і не соромляться. Але, з іншого боку, Базаров та за зверненням, і за мовою, і за поняттями абсолютно розходиться як з ними, так і з тими поміщиками, яких мужики звикли бачити і слухати. Вони дивляться на нього як на дивне, виняткове явище, ні те ні се, і будуть дивитися таким чином на панів, подібних Базарову, до тих пір, поки їх не розлучиться більше і поки до них не встигнуть придивитися. У мужиків лежить серце до Базарова, тому що вони бачать у ньому простого і розумної людини, але в той же час ця людина для них чужий, тому що він не знає їх побуту, їх потреб, їх надій і побоювань, їх понять, вірувань і забобонів.
Після свого невдалого роману з Одинцовій Базаров знову приїжджає в село до Кірсановим і починає загравати з Фенечкой, любовницею Миколи Петровича. Фенічка йому подобається як пухкенька, молоденька жінка. Він їй подобається як добрий, простий і весела людина. В один прекрасний липневий ранок він встигає напечатлеть на її свіжі губки повноцінний поцілунок. Вона слабо опирається, так що йому вдається "відновити і продовжити свій поцілунок". На цьому місці його любовне пригоду обривається. Йому, як видно, взагалі не щастило в те літо, так що жодна інтрига не доводилася до щасливого закінчення, хоча всі вони починалися за найсприятливіших ознаках.
Слідом за тим Базаров їде з села Кірсанових, і Тургенєв напучує його наступними словами: "Йому й на думку не спало, що він у цьому будинку порушив усі права гостинності".
Побачивши, що Базаров поцілував Фенечку, Павло Петрович, давно вже питавший ненависть до нігілістові і, крім того, небайдужий до Фенечке, яка чомусь нагадує йому колишню кохану жінку, викликає нашого героя на дуель. Базаров стріляється з ним, ранить його в ногу, потім сам перев'язує йому рану і на інший день виїжджає, бачачи, що йому після цієї історії незручно залишатися в будинку Кірсанових. Дуель, за поняттями Базарова, безглуздість. Питається, чи добре вчинив Базаров, прийнявши виклик Павла Петровича? Це питання зводиться на більш загальне питання: «Чи годиться взагалі в житті відступати від своїх теоретичних переконань?». Щодо поняття переконання панують різні думки, які можна звести до двох головних відтінкам. Ідеалісти і фанатики кричать про переконання, не аналізуючи цього поняття, а тому рішуче не хочуть і не вміють зрозуміти, що людина завжди дорожче мозкового висновку, в силу простої математичної аксіоми, що говорить нам, що ціле завжди більше частини. Ідеалісти і фанатики скажуть, таким чином, що відступати в житті від теоретичних переконань - завжди ганебно і злочинно. Це не завадить багатьом ідеалістам і фанатикам при нагоді злякатись і позадкувати, а потім докоряти собі в практичній неспроможності і займатися докорами совісті. Є інші люди, які не приховують від себе того, що їм іноді доводиться робити дурниці, а навіть зовсім не бажають звернути своє життя в логічну викладку. До числа таких людей належить Базаров. Він говорить собі: "Я знаю, що дуель - безглуздість, але в дану хвилину я бачу, що мені від неї відмовитися рішуче незручно. По-моєму, краще зробити безглуздість, ніж, залишаючись розсудливим до краю, отримати удар від руки або від тростини Павла Петровича ".
В кінці роману Базаров вмирає від невеликого порізу, зробленого під час розтину трупа. Ця подія не випливає з попередніх подій, але воно необхідне для художника, щоб домалювати характер свого героя. Такі люди, як Базаров, не визначаються одним епізодом, вихопленим з їхнього життя. Такий епізод дає нам тільки неясне поняття про те, що в цих людях таяться колосальні сили. У чому виразяться ці сили? На це питання може відповідати тільки біографія цих людей, а вона, як відомо, пишеться після смерті діяча. З Базаровим, за відомих обставин, виробляються великі історичні діячі. Це не трудівники. Заглиблюючись у ретельні дослідження спеціальних питань науки, ці люди ніколи не втрачають з уваги того світу, який вміщує в себе їх лабораторію і їх самих, з усією їх наукою, інструментами та апаратами. Базаров ніколи не зробиться фанатиком науки, ніколи не зведе її в кумир: постійно зберігаючи скептичне ставлення до самої науки, він не дасть їй придбати самостійне значення. Медициною він буде займатися почасти щоб проводити час, почасти як хлібним і корисним ремеслом. Якщо випаде інше заняття, більш цікаве, - він залишить медицину, точно так само, як Веніамін Франклін10 залишив друкарський верстат.
Якщо у свідомості і в житті суспільства відбудуться бажані зміни, тоді люди, подібні Базарову, виявляться готовими, тому що постійна праця думки не дасть їм заленіться, заіржавіти, а постійно пильнує скептицизм не дозволить їм стати фанатиками спеціальності або млявими послідовниками односторонньої доктрини. Не маючи можливості показати нам, як живе і діє Базаров, Тургенєв показав нам, як він помирає. Цього на перший раз досить, щоб скласти собі поняття про сили Базарова, яких повний розвиток могло позначитися лише життям, боротьбою, діями та результатами. У Базарове є сила, самостійність, енергія, якої не буває в фразерів і наслідувачів. Але якщо б хто-небудь захотів не помітити і не відчути в ньому присутності цієї сили, якщо б хто-небудь захотів піддати її сумніву, то єдиним фактом, урочисто й безапеляційно спростовує це безглузде сумнів, була б смерть Базарова. Вплив його на оточуючих людей нічого не доводить. Адже і Рудін мав вплив на людей, подібних Аркадію, Миколі Петровичу, Василю Івановичу. Але дивитися в очі смерті не впали і не злякатись - це справа сильного характеру. Померти так, як помер Базаров, - все одно, що зробити великий подвиг. Тому, що Базаров помер твердо і спокійно, ніхто не відчув себе ні полегшення, ні користі, але така людина, яка вміє вмирати спокійно і твердо, не відступить перед перешкодою і не злякається перед небезпекою.
Приступаючи до спорудження характеру Кірсанова, Тургенєв хотів представити його великим і замість того зробив його смішним. Створюючи Базарова, Тургенєв хотів розбити його на порох і замість того віддав йому повну данину справедливого поваги. Він хотів сказати: наше молоде покоління йде по удаваної дорозі, і сказав: у нашому молодому поколінні вся наша надія. Тургенєв не діалектик, не софіст, він перш за все художник, людина несвідомо, мимоволі щирий. Його образи живуть своїм життям. Він любить їх, він захоплюється ними, він прив'язується до них під час процесу творчості, і йому стає неможливим зневажати ними за своєю примхою і перетворювати картину життя в алегорію з моральної метою і з добродійним розв'язкою. Чесна, чиста натура художника бере своє, ламає теоретичні загородки, торжествує над помилками розуму і своїми інстинктами викуповує всі - і невірність основної ідеї, і однобічність розвитку, та застарілість понять. Вдивляючись у свого Базарова, Тургенєв, як людина і як художник, росте в своєму романі, росте на наших очі і доростає до правильного розуміння, до справедливої ​​оцінки створеного типу.
М.А. Антонович «Асмодей нашого часу»
Сумно я дивлюся на наше покоління ...
У концепції роману немає нічого хитромудрого. Дія його також дуже просто і відбувається в 1859 році. Головна дійова особа, представник молодого покоління, є Євген Васильович Базаров, медик, юнак розумний, старанний, що знає свою справу, самовпевнений до зухвалості, але дурний, люблячий міцні напої, пройнятий самими дикими поняттями і нерозсудливим до того, що його все дурять, навіть прості мужички. Серця у нього зовсім немає. Він нестями як камінь, холодний як лід і лютий як тигр. У нього є друг, Аркадій Миколайович Кірсанов, кандидат петербурзького університету, - юнак чутливий, добросердий, з невинною душею. На жаль, він підкорився впливу свого друга Базарова, який намагається всіляко притупити чутливість його серця, вбити своїми насмішками благородні рухи його душі і вселити йому презирливу холодність до всього. Як тільки виявить він який-небудь піднесений порив, один негайно ж і обложити його своєю презирливою іронією. Базаров має батька і матір. Батько, Василь Іванович, старий медик, живе з дружиною у невеликому своєму іменьіце; добрі старички люблять свого Енюшеньку до нескінченності. Кірсанов теж має батька, значного поміщика, який живе в селі; дружина у нього померла, і він живе з Фенечкой, милим створінням, дочкою його ключниці. У будинку у нього живе брат його, отже дядько Кірсанова, Павло Петрович, людина холостий, в юності столичний лев, а під старість - сільський фат, до безкінечності занурений в турботи про франтовство, але непереможний діалектик, на кожному кроці вражає Базарова і свого племінника.
Познайомимося ближче з тенденціями, спробуємо дізнатися сокровенні якості батьків і дітей. Отже, які ж батьки, старе покоління? Батьки в романі представлені в самому кращому вигляді. Ми не говоримо про тих батьків і про те старому поколінні, яке представляє надута княжна Х. .. ая, що не терпів молоді та дув на "нових оскаженілих", Базарова і Аркадія. Батько Кірсанова, Микола Петрович, зразковий чоловік у всіх відносинах. Сам він, незважаючи на своє генеральське походження, виховувався в університеті і мав ступінь кандидата і синові дав вищу освіту. Доживши майже до старих років, він не переставав дбати про доповнення свого власного освіти. Всі сили вживав на те, щоб не відстати від віку. Він хотів зблизитися з молодим поколінням, перейнятися його інтересами, щоб разом з ним, дружно, рука об руку, йти до спільної мети. Але молоде покоління грубо відштовхнуло його від себе. Він хотів зійтися з сином, щоб з нього почати своє зближення з молодим поколінням, але Базаров перешкодив цьому. Він постарався принизити батька в очах сина і тим перервав між ними будь-яку моральну зв'язок. "Ми, - говорив батько синові, - заживемо з тобою на славу, Аркаша. Нам треба тепер тісно зійтися один з одним, дізнатися один одного гарненько, чи не так?" Але про що б вони не заговорили між собою, Аркадій завжди починає різко суперечити батькові, який приписує це - і цілком справедливо - впливу Базарова. Але син все ще любить батька, і не втрачає надії коли-небудь зблизитися з ним. "Батько в мене, - говорить він Базарову, - золота людина". "Дивна річ, - відповідає той, - ці старенькі романтики! Розвинуть в собі нервову систему до роздратування, ну, рівновагу і порушена". У Аркадії заговорила синівська любов, він вступає за батька, каже, що друг ще недостатньо його знає. Але Базаров убив у ньому і останній залишок синівської любові наступним презирливим відкликанням: "Твій батько добрий малий, але він людина відставний, його пісенька проспівана. Він читає Пушкіна. Розтлумач йому, що це нікуди не годиться. Адже він не хлопчик: пора кинути цю дурницю. Дай йому що-небудь слушна, хоч бюхнерово Stoff und Kraft5 на перший випадок ". Син цілком погодився зі словами одного і відчув до батька жаль і презирство. Батько випадково підслухав цю розмову який вразив його в саме серце, образив до глибини душі, вбив у ньому всяку енергію, будь-яке бажання до зближення з молодим поколінням. "Що ж, - говорив він після цього, - може бути, Базаров і прав; але мені одне боляче: я сподівався тісно і дружньо зійтися з Аркадієм, а виходить, що я залишився позаду, він пішов вперед, і зрозуміти ми один одного не можемо. Здається, я все роблю, щоб не відстати від віку: селян влаштував, ферму завів, так що мене у всій губернії червоним величають. Читаю, вчуся, взагалі намагаюся стати в рівень із сучасними потребами, а вони кажуть, що пісенька моя заспівана . Та я і сам починаю так думати ". Ось які шкідливі дії виробляє зарозумілість і нетерпимість молодого покоління. Одна витівка хлопчаки вбила гіганта, він засумнівався в своїх силах і побачив безплідність своїх зусиль не відстати від віку. Таким чином, молоде покоління з власної вини позбулося сприяння та підтримки з боку людини, який би міг бути дуже корисним діячем, тому що обдарований був багатьма прекрасними якостями, яких бракує молоді. Молодь холодна, егоїстична, не має в собі поезії і тому ненавидить її скрізь, не має вищих моральних переконань. Тоді як ця людина мала душу поетичну і, незважаючи на те, що вмів влаштувати ферму, зберіг поетичний жар до похилого віку, а головне, був пройнятий найбільш твердими моральними переконаннями.
Батько і мати Базарова ще краще, ще добрішим, ніж батько Аркадія. Батько так само точно не бажає відстати від віку, а мати тільки й живе, що любов'ю до сина і бажанням догодити йому. Їх загальна, ніжна прихильність до Енюшеньке зображена р. Тургенєвим дуже захоплююче і жваво; тут найкращі сторінки у всьому романі. Але тим огидніше здається нам те презирство, яким платить Енюшенька за їхню любов, і та іронія, з якою належить вона до їх ніжним пестощів.
Ось які батьки! Вони, на противагу дітям, пройняті любов'ю і поезією, вони люди моральні, скромно і нишком роблять добрі справи. Вони ні за що не хочуть відстати від віку.
Отже, високі переваги старого покоління перед молодим безперечні. Але вони будуть ще несомненнее, коли ми розглянемо докладніше якості "дітей". Які ж "діти"? З тих "дітей", які виведені в романі, тільки один Базаров представляється людиною самостійним і недурною. Під якими впливами склався характер Базарова, з роману не видно. Невідомо також, звідки він запозичив свої переконання і які умови сприяли розвитку його образу думок. Якщо б пан Тургенєв подумав про ці питання, він неодмінно змінив би свої поняття про батьків і дітей. Письменник нічого не сказав про те участь, яке могло брати у розвитку героя вивчення природничих наук, що складали його спеціальність. Він каже, що герой прийняв відомий напрямок в образі думок внаслідок відчуття. Що це значить - зрозуміти не можна, але щоб не образити філософської проникливості автора, ми бачимо в цьому відчутті тільки поетичну гостроту. Як би там не було, думки Базарова самостійні, вони належать йому, його власної діяльності розуму. Він вчитель, інші "діти" роману, дурнуваті і порожні, слухають його і тільки безглуздо повторюють його слова. Крім Аркадія, такий, наприклад, Ситников. Він вважає себе учнем Базарова і зобов'язаним йому своїм переродженням: "повірите, - говорив він, - що коли при мені Євген Васильович сказав, що не повинно визнавати авторитетів, я відчув такий захват ... немов прозрів! Ось, подумав я, нарешті , знайшов я людини! " Ситников розповів вчителю про пані Кукшин, зразку сучасних дочок. Базаров тоді тільки погодився відправитися до неї, коли учень запевнив його, що в неї буде багато шампанського.
Браво, молоде покоління! Відмінно змаги за прогрес. І яке ж порівняння з розумними, добрими і морально-статечними "батьками"? Навіть найкращий представник його виявляється пошлемо паном. Але все-таки він кращий за інших, він говорить з свідомістю і висловлює власні судження, ні від кого не запозичені, як виявляється з роману. Ми і займемося тепер цим кращим примірником молодого покоління. Як сказано вище, він представляється людиною холодним, нездатним до любові, ні навіть до самої звичайної прихильності. Навіть жінку він не може любити поетичною любов'ю, яка так приваблива в старому поколінні. Якщо, на вимогу тваринного почуття, він і полюбить жінку, то полюбить одне тільки тіло її. Душу в жінці він навіть ненавидить. Він говорить, "що їй зовсім і розуміти не потрібно серйозної розмови і що вільно мислять між жінками тільки виродки".
Ви, п. Тургенєв, висміює прагнення, які б заслуговували заохочення і схвалення з боку будь-якого благомислячих людини, - ми не маємо тут на увазі прагнення до шампанського. І без того багато тернів і перешкод зустрічають на шляху молоді жінки, охочі вчитися серйозніше. І без того злоріків сестри їх колють їм очі "синіми панчохами". І без вас у нас є багато тупих і брудних панів, які теж, як і ви, нарікають за розпатлана і відсутність кринолінів, знущаються над їх нечистими комірцями і над їх нігтями, не мають тієї кришталевої прозорості, до якої довів свої нігті ваш милий Павло Петрович. Досить б і цього, а ви ще напружуєте свою дотепність на придумування для них нових образливих прізвиськ і хочете пустити в хід пані Кукшин. Або ви справді думаєте, що емансиповані жінки клопочуть тільки про шампанське, цигарку і студентів чи про декількох одноразових чоловіків, як уявляє ваш побратим по мистецтву р. Безрилов? Це ще гірше, тому що це накидає невигідну тінь на вашу філософську кмітливість. Але й інше - глузування - теж добре, тому що змушує сумніватися у вашій симпатії всьому розумному і справедливому. Ми, особисто, розташовані на користь першого припущення.
Молоде чоловіче покоління ми захищати не станемо. Воно дійсно таке і є, яким зображено в романі. Так точно ми погоджуємося, що й старе покоління анітрохи не розфарбоване, а представлено так, як воно є насправді з усіма його поважними якостями. Ми тільки не розуміємо, чому р. Тургенєв дає перевагу старому поколінню. Молоде покоління його роману анітрохи не поступається старому. Якості в них різні, але однакові за ступенем і гідності; які батьки, такі й діти. Батьки = діти - сліди панства. Ми не будемо захищати молодого покоління і нападати на старе, а тільки спробуємо довести вірність цієї формули рівності.
Молодь відштовхує від себе старе покоління. Це дуже недобре, шкідливо для справи і не робить честі молоді. Але чому ж старе покоління, більш розсудливий і дослідне, не вживає заходів проти цього відштовхування і чому воно не намагається залучити до себе молодь? Микола Петрович людина солідна, розумна, бажав зблизитися з молодим поколінням, але, почувши, як хлопчисько назвав його відставним, він разрюмілся, став оплакувати свою відсталість і відразу усвідомив марність своїх зусиль не відстати від віку. Що за слабкість така? Якщо він усвідомлював свою справедливість, якщо він розумів прагнення молоді і співчував їм, то йому легко було б залучити на свій бік сина. Базаров заважав? Але як батько, пов'язаний з сином любов'ю, він міг би легко перемогти вплив на нього Базарова, якщо б мав на це полювання і вміння. А в союзі з Павлом Петровичем, непереможним діалектиком, він міг би звернути навіть самого Базарова. Адже тільки людей похилого віку вчити і переучувати важко, а юність дуже сприйнятлива і рухається, і не можна ж думати, щоб Базаров відмовився від істини, якщо б вона йому була показана і доведена! Г-н Тургенєв з Павлом Петровичем виснажили всю свою дотепність у спорах з Базаровим і не скупилися на різкі й образливі вислови. Однак, Базаров не разрюмілся, не зніяковів і залишився при своїх думках, незважаючи на всі заперечення супротивників. Мабуть, тому, що заперечення були погані. Отже, "батьки" і "діти" однаково мають рацію і винні у взаємному відштовхуванні. "Діти" відштовхують батьків, а ці пасивно відходять від них і не вміють залучити їх до себе. Рівність повне!
Микола Петрович не хотів одружуватися на Фенечке внаслідок впливу слідів панства, тому що вона була йому нерівня і, головне, тому що боявся свого братика, Павла Петровича, у якого було ще більше слідів панства і який, однак, також розраховував на Фенечку. Нарешті Павло Петрович наважився знищити в собі сліди панства і сам зажадав, щоб брат одружився. "Женись на Фенечке ... Вона тебе любить! Вона - мати твого сина". "Ти це говориш, Павло? - Ти, якого я вважав противником подібних шлюбів! Але хіба ти не знаєш, що єдино з поваги до тебе я не виконав того, що ти так справедливо назвав моїм обов'язком". "Марно ж ти поважав мене в цьому випадку, - відповів Павло, - я починаю думати, що Базаров мав рацію, коли дорікав мене в аристократизм. Ні, годі нам ламатися і думати про світло, пора нам відкласти в бік всяку суєту", то є сліди панства. Таким чином, "батьки" усвідомили, нарешті, свій недолік і відклали його в бік, чим і знищили єдина відмінність, що існувала між ними та дітьми. Отже, наша формула видозмінюється так: "батьки"-сліди панства = "діти"-сліди панства. Віднявши від рівних величин рівні, отримаємо: "батьки" = "дітям", що й потрібно було довести.
Цим ми і покінчимо з особистостями роману, з батьками й дітьми, і звернемося до філософської стороні. До тих поглядам і напрямів, які зображуються в ньому і які складають приналежність не молодого покоління тільки, а поділяються більшістю і висловлюють спільне сучасний напрям і рух. Як видно, по всьому, Тургенєв взяв для зображення тодішній період розумового життя та літератури, і ось які риси відкрив у ньому. З різних місць роману ми зберемо їх разом. Перш, бачте, були гегелісти, а тепер, з'явилися нігілісти. Нігілізм - філософський термін, що має різні значення. Письменник визначає його наступним чином: "нігілістів називається той, який нічого не визнає, що нічого не поважає, який до всього ставиться з критичної точки зору, який схиляється перед якими авторитетами, який не приймає жодного принципу на віру, яким би повагою не був оточений цей принцип. Перш без принсипов, прийнятих на віру, кроку ступити не могли. Тепер же не визнають ніяких принципів: не визнають мистецтва, не вірять у науку і говорять навіть, що наука взагалі не існує. Тепер усе заперечують, а будувати не хочуть. Кажуть: «Це не наша справа, спершу потрібно місце розчистити».
Ось колекція сучасних поглядів, вкладених в уста Базарова. Що вони таке? Карикатура, утрировка і більше нічого. Автор направляє стріли свого таланту проти того, в сутність чого він не проник. Він чув різноманітні голоси, бачив нові думки, спостерігав жваві суперечки, але не міг дістатися до їх внутрішнього значення, і тому в своєму романі він торкнувся одних тільки верхівок, одних слів, які виголошувалися навколо нього. Поняття ж, з'єднані з цими словами, залишилися для нього загадкою. Всі його увагу звернуто на те, щоб захоплююче намалювати образ Фенечки і Каті, описати мріяння Миколи Петровича в саду, зобразити "шукає, невизначену, сумну тривогу і безпричинні сльози". Справа вийшло б непогано, якби він тільки цим і обмежився. Художньо розбирати сучасний образ думок і характеризувати направлення йому не слід було б. Він або зовсім не розуміє їх, або розуміє по-своєму, по-художнически, поверхово і невірно і з уособлення їх становить роман. Таке мистецтво дійсно заслуговує якщо не заперечення, то осуду. Ми маємо право вимагати, щоб художник розумів те, що він зображує, щоб в його зображеннях, крім художності, була і правда, і чого він не в змозі зрозуміти, за те й не повинен прийматися. Г-н Тургенєв дивується, як можна розуміти природу, вивчати її і в той же час милуватися їй і насолоджуватися поетично, і тому говорить, що сучасне молоде покоління, пристрасно віддане вивченню природи, заперечує поезію природи, не може милуватися нею. Микола Петрович любив природу, бо дивився на неї несвідомо, "продався сумною і втішною грі самотніх дум", і почував тільки тривогу. Базаров ж не міг милуватися природою, тому що в ньому не грав невизначені думи, а працювала думки, намагаюся зрозуміти природу; він ходив по болотах не з "шукає тривогою", а з метою збирати жаб, жуків, інфузорій, щоб потім різати їх і розглядати під мікроскопом, а це вбивало в ньому всяку поезію. Але між тим саме вище і розумна насолода природою можливо тільки при її розумінні, коли на неї дивляться не з підсвідомими думами, а з ясними думками. У цьому переконалися "діти", навчені самими ж "батьками" і авторитетами. Були люди, які розуміли сенс її явищ, знали рух хвиль і трав животіння, читали зоряну книгу і були великими поетамі10. Але для справжньої поезії потрібно ще, щоб поет зображував природу вірно, не фантастично, а так, як вона є, поетичне уособлення природи - стаття особливого роду. "Картини природи" можуть бути найбільш точним, самим ученим описом природи і можуть виробляти поетичне дію. Картина може бути художньою, хоча вона намальована до того вірно, що ботанік може вивчати на ньому розташування і форму листя в рослинах, спрямування їх жилок і види квітів. Це ж правило застосовується і до художніх творів, що зображує явища людського життя. Можна скласти роман, представити в ньому "дітей" схожими на жаб і "батьків" схожими на осик. Переплутати сучасні напрямки, перетлумачити чужі думки, взяти потроху з різних поглядів і зробити з усього цього кашу і вінегрет під назвою "нігілізму". Уявити цю кашу в особах, щоб кожна особа являло собою вінегрет із самих протилежних, невідповідності і неприродних дій і думок, і при цьому ефектно описати дуель, милу картину любовних побачень і зворушливу картину смерті. Кому завгодно, той може милуватися цим романом, знаходячи в ньому художність. Але ця художність зникає, сама себе заперечує при першому дотику думки, яка відкриває в ній недолік правди.
У часи спокійні, коли рух відбувається повільно, розвиток іде поступово на підставі старих почав, незгоди старого покоління з новим стосуються речей неважливих, протиріччя між "батьками" і "дітьми" не можуть бути занадто різання, тому й сама боротьба між ними має характер спокійний і не виходить за відомі обмежені межі. Але в часи жваві, коли розвиток робить сміливий і значний крок вперед або круто повертає вбік, коли старі початку виявляються неспроможними і на місці їх виникають зовсім інші умови і вимоги життя, - тоді ця боротьба набирає значні обсяги і виражається іноді самим трагічним чином. Нове вчення є у формі безумовного заперечення всього старого. Воно оголошує непримиренну боротьбу старим поглядам і переказам, моральним правилам, звичкам і способу життя. Різниця між старим і новим так різко, що принаймні на перших порах між ними неможливо угоду і примирення. У такі-то часи родинні зв'язки як би слабшають, брат повстає на брата, син на батька. Якщо батько залишається при старому, а син звертається до нового, або навпаки, - між ними неминучий розбрат. Син не може коливатися між любов'ю до батька і своїм переконанням. Нове вчення працюйте жорстокістю вимагає від нього, щоб він залишив батька, матір, братів і сестер і був вірний самому собі, своїм переконанням, своєму покликанню і правилами нового вчення, і слідував цим правилам неухильно.
Вибачте, м. Тургенєв, ви не вміли визначити свого завдання. Замість зображення відносин між "батьками" і "дітьми" ви написали панегірик "батькам" і викриття "дітям", та й "дітей" ви не зрозуміли, і замість викриття у вас вийшла наклеп. Розповсюджувачів здорових понять між молодим поколінням ви хотіли представити згубники юнацтва, сіячами розбрату і зла, хто ненавидить добро, - одним словом, Асмодея.
М.М. Страхов І.С. Тургенєв. «Батьки й діти»
При появі критики будь-якого твору всі чекають від неї якогось уроку чи повчання. Така вимога як не можна ясніше виявилося при появі нового роману Тургенєва. До нього раптом приступили з гарячковими і настійними питаннями: кого він хвалить, кого засуджує, хто в нього зразок для наслідування, хто предмет презирства і обурення? Який це роман - прогресивний чи ретроградний?
І ось на цю тему піднялися незліченні чутки. Справа дійшла до дрібниць, до найтонших подробиць. Базаров п'є шампанське! Базаров грає в карти! Базаров недбало одягається! Що це значить, запитують у подиві. Повинно це, чи не має? Кожен вирішив по-своєму, але всякий вважав за необхідне вивести мораль і підписати його під загадковою байку. Рішення, проте ж, вийшли зовсім різні. Одні знайшли, що "Батьки і діти" є сатира на молоде покоління, що всі симпатії автора на стороні батьків. Інші говорять, що висміяна і зганьблені в романі батьки, а молоде покоління, навпаки, звеличений. Одні знаходять, що Базаров сам винен у своїх нещасних відносинах до людей, з якими він зустрівся. Інші стверджують, що, навпаки, ці люди винні у тому, що Базарову так важко жити на світі.
Таким чином, якщо звести всі ці суперечливі думки, то має прийти до висновку, що в байці або зовсім немає моралі, або ж що мораль не так легко знайти, що воно знаходиться зовсім не там, де його шукають. Незважаючи на те, що роман читається з жадібністю і збуджує такий інтерес, якого, сміливо можна сказати, не збуджувало ще ні один твір Тургенєва. Ось цікаве явище, яке стоїть повної уваги. Роман, мабуть, був не вчасно. Він наче не відповідає потребам суспільства. Він не дає йому того, чого воно шукає. А тим часом він виробляє сильне враження. Г. Тургенєв, у всякому разі, може бути задоволений. Його таємнича мета цілком досягнута. Але ми повинні віддати собі звіт у сенсі його твори.
Якщо роман Тургенєва валить читачів в подив, то це відбувається з дуже простої причини: він призводить до свідомості те, що ще не було сознаваемо, і відкриває те, що ще не було помічено. Головний герой роману є Базаров. Він і становить тепер яблуко розбрату. Базарів є особа нове, якого різкі риси ми побачили в перший раз. Зрозуміло, що ми замислюємося над ним. Якби автор вивів нам знову поміщиків колишнього часу або інші особи, давно вже нам знайомі, то звісно, ​​він не подав би нам ніякого приводу до подиву, і все б дивувалися хіба тільки вірності і майстерності його зображення. Але в цьому випадку справа має інший вигляд. Постійно чуються навіть питання: так де ж існують Базарова? Хто бачив Базарова? Хто з нас Базаров? Нарешті, чи є дійсно такі люди, як Базаров?
Зрозуміло, найкращий доказ дійсності Базарова є самий роман. Базарів у ньому так віддано самому собі, так щедро забезпечений плоттю і кров'ю, що назвати його твором людиною немає ніякої можливості. Але він не є ходячий тип, всім знайомий і тільки схоплений художником і виставлений їм "на всенародні очі. Базаров, в усякому разі, є особа створене, а не відтворене, вгадати, а тільки викрите. Так це мало бути по самій задачі, яка порушувала творчість художника. Тургенєв, як вже давно відомо, є письменник, старанно стежить за рухом російської думки і російського життя. Не тільки в "Батьків і дітей", але і у всіх колишніх своїх творах він постійно схоплював і зображував відносини між батьками й дітьми. Остання думка, остання хвиля життя - ось що все більше приковувало його увагу. Він представляє зразок письменника, обдарованого досконалої рухливістю і разом глибокою чуйністю, глибокою любов'ю до сучасної йому життя.
Такий він і в своєму новому романі. Якщо ми не знаємо повних Базарова в дійсності, то, проте ж, всі ми зустрічаємо багато базаровскіх рис, всім знайомі люди, то з однієї, то з іншого боку нагадують Базарова. Всі чули ті ж думки поодинці, уривчасто, недоладно, нескладно. Не склалися думки Тургенєв втілив в Базарова.
Звідси походить і глибока цікавість роману, і те здивування, яке він справляє. Базарова наполовину, Базарова на одну чверть, Базарова на одну соту частку не впізнають себе в романі. Але це їхнє горе, а не горе Тургенєва. Набагато краще бути повним Базаровим, ніж бути його потворним і неповним подобою. Супротивники ж базаровщини радіють, думаючи, що Тургенєв навмисне спотворив справу, що він написав карикатуру на молоде покоління: вони не помічають, як багато величі кладе на Базарова глибина його життя, його закінченість, його непохитна і послідовна своєрідність, яка приймається ними за неподобство.
Марні звинувачення! Тургенєв залишився вірний своєму художницькому дару: він не вигадує, а створює, не спотворює, а тільки висвітлює свої фігури.
Підійдемо до справи ближче. Коло думок, представником яких є Базаров, більш-менш ясно виражалися в нашій літературі. Головними їх виразниками були два журнали: "Сучасник", вже кілька років, який проводив ці прагнення, і "Російське слово", нещодавно заявило їх з особливою різкістю. Важко сумніватися, що звідси, з цих суто теоретичних і абстрактних проявів відомого образу думок взято Тургенєвим склад розуму, втілений їм в Базарова. Тургенєв взяв відомий погляд на речі, що мав претензії на панування, на першість у нашому розумовому русі. Він послідовно і струнко розвинув цей погляд до його крайніх висновків і - так як справа художника не думка, а життя - він втілив його в живі форми. Він дав плоть і кров того, що явно вже існував у вигляді думки та переконання. Він надав зовнішнє прояв того, що вже існувало як внутрішня підстава.
Звідси, звичайно, має пояснити докір, зроблений Тургенєву, що він зобразив в Базарова не одного з представників молодого покоління, а швидше, голову гуртка, породження нашої бродить і відірваною від життя літератури.
Докір був би справедливий, якщо б ми не знали, що думка, рано чи пізно, більшою чи меншою мірою, але неодмінно переходить в життя, у справу. Якщо базаровской напрямок мав силу, мало шанувальників і проповідників, то воно неодмінно мало породжувати Базаровим. Так що залишається тільки одне питання: чи вірно схоплено базаровской напрям?
У цьому відношенні для нас дуже важливі відгуки тих самих журналів, які прямо зацікавлені у справі, саме "Современника" і "Русского слова". З цих відгуків повинно цілком виявитися, наскільки вірно Тургенєв зрозумів їхній дух. Чи задоволені вони чи незадоволені, зрозуміли Базарова або не зрозуміли, - кожна риса тут характеристичні.
Обидва журнали поспішили відгукнутися великими статтями. У березневій книжці "Русского слова" явилась стаття р. Писарєва, а в березневій книжці "Современника" - стаття р. Антоновича. Виявляється, що "Современник" вельми незадоволений романом Тургенєва. Він думає, що роман написаний у докір і повчання молодому поколінню, що він представляє наклеп на молоде покоління і може бути поставлений поряд з "Асмодея нашого часу", соч. Аскоченського.
Цілком очевидно, що "Современник" бажає вбити р. Тургенєва на думці читачів, вбити наповал, без усякого жалю. Це було б дуже страшно, якби тільки так легко було це зробити, як уявляє "Сучасник". Не встигла вийти в світ його грізна книжка, як з'явилася стаття р. Писарєва, складова настільки радикальне протиотруту злобним намірам "Современника", що краще нічого не залишається бажати. "Сучасник" розраховував, що йому повірять на слово у цій справі. Ну, може бути, знайдуться такі, що і починають сумніватися. Якщо б ми стали захищати Тургенєва, нас теж, може бути, запідозрили б у задніх думках. Але хто засумнівається у м. Писарєва? Хто йому не повірить?
Якщо чим відомий р. Писарєв у нашій літературі, так саме прямотою і відвертістю свого викладу. Прямодушність р. Писарєва полягає в безутайном і нічим не обмежується проведення своїх переконань до краю, до останніх висновків. Г. Писарєв ніколи не лукавить з читачами. Він договорює свою думку до кінця. Завдяки цьому дорогоцінному властивості роман Тургенєва отримав блистательнее підтвердження, якого тільки можна було очікувати.
Г. Писарєв, людина молодого покоління, свідчить про те, що Базаров є дійсний тип цього покоління і що він зображений абсолютно вірно. "Все наше покоління, - каже п. Писарєв, - зі своїми прагненнями та ідеями може впізнати себе в дійових особах цього роману". "Базаров - представник нашого молодого покоління. У його особистості згруповані ті властивості, які дрібними частками розсипані в масах, і образ цієї людини яскраво і чітко вимальовується перед уявою читачів". "Тургенєв вдумався у тип Базарова і зрозумів його так вірно, як не зрозуміє ні один з молодих реалістів". "Він не покривив душею в своєму останньому творі". "Загальні відносини Тургенєва до тих явищ життя, які складають канву його роману, так спокійні і неупереджені, такі вільні від поклоніння тієї чи іншої теорії, що сам Базаров не знайшов би в цих відносинах нічого боязкого або фальшивого".
Тургенєв є "щирий художник, не спотворює дійсність, а зображає її, як вона є". Внаслідок цієї "чесної, чистої натури художника" "його образи живуть своїм життям. Він любить їх, захоплюється ними, він прив'язується до них під час процесу творчості, і йому стає неможливим зневажати ними за своєю примхою і перетворювати картину життя в алегорію з моральної метою і з добродійним розв'язкою ".
Всі ці відгуки супроводжуються тонким розбором дій і думок Базарова, що показує, що критик розуміє їх і цілком їм співчуває. Після цього зрозуміло, до якого висновку повинен був прийти р. Писарєв як член молодого покоління.
"Тургенєв, - пише він, - виправдав Базарова і оцінив його по достоїнству. Базаров вийшов у нього з випробування чистим і міцним". "Сенс роману вийшов такий: теперішні молоді люди захоплюються і впадають у крайнощі, але в самих захоплення позначаються свіжа сила і непідкупний розум. Ця сила і цей розум дають себе знати в хвилину важких випробувань. Ця сила і цей розум без усяких сторонніх посібників і впливів виведуть молодих людей на пряму дорогу й підтримають їх в життя.
Хто прочитав у романі Тургенєва цю прекрасну думку, той не може не виявити йому глибокої та гарячої вдячності як великому художнику і чесному громадянину Росії! "
Ось щире і незаперечне свідчення того, як вірний поетичний інстинкт Тургенєва, ось повне торжество всепокоряющей і всепріміряющей сили поезії! У наслідування р. Писарєву ми готові вигукнути: честь і слава художнику, який дочекався такого відкликання від тих, кого він зображував!
Восторг р. Писарєва цілком доводить, що Базарова існують, якщо не в дійсності, то в можливості, і що вони зрозумілі р. Тургенєвим, принаймні, в тій мірі, в якій самі себе розуміють. Для запобігання непорозумінь помітимо, що абсолютно недоречна прискіпливість, з якою деякі дивляться на роман Тургенєва. Судячи з його назви, вони вимагають, щоб у ньому було цілком зображено все старе і все нове покоління. Чому ж так? Чому не задовольнятися зображенням деяких батьків і деяких дітей? Якщо ж Базаров є дійсно один з представників молодого покоління, то інші представники повинні необхідно перебувати у родинних стосунках з цим представником.
Довівши фактами, що Тургенєв розуміє Базаровим, ми тепер підемо далі і покажемо, що Тургенєв розуміє їх набагато краще, ніж вони самі себе розуміють. Тут немає нічого дивного і незвичайного: така привілей поетів. Базарів є ідеал, явище; зрозуміло, що він стоїть вище дійсних явищ базаровщини. Наші Базарова - тільки Базарова почасти, тоді як Базаров Тургенєва є Базаров по перевазі, по перевазі. І, отже, коли про нього будуть судити ті, які не доросли до нього, вони в багатьох випадках не зрозуміють його.
Наші критики, і навіть р. Писарєв, незадоволені Базаровим. Люди негативного спрямування не можуть помиритися з тим, що Базаров дійшов у запереченні послідовно до кінця. У самому справі, вони незадоволені героєм за те, що він заперечує 1) витонченість життя, 2) естетичну насолоду, 3) науку. Розберемо ці три заперечення докладніше, таким чином, нам усвідомити сам Базаров.
Постать Базарова має в собі щось похмуре і різке. У його зовнішності немає нічого м'якого і красивого. Його особа мала іншу, не зовнішню красу: "воно оживляло спокійною усмішкою і виражало самовпевненість і розум". Він мало піклується про свою зовнішності і одягається недбало. Точно так само в своєму зверненні він не любить ніяких зайвих ввічливості, порожніх, не мають значення форм, зовнішнього лаку, який нічого не покриває. Базаров простий у вищій мірі, і від цього, між іншим, залежить та легкість, з якою він сходиться з людьми, починаючи від дворових хлопчиськ і до Анни Сергіївни Одінцової. Так визначає Базарова сам юний друг його Аркадій Кірсанов: "Ти з ним, будь ласка, не церемонься, - говорить він своєму батькові, - він чудовий малий, такий простий, ти побачиш".
Щоб різкіше виставити простоту Базарова, Тургенєв протиставив їй вишуканість і делікатність Павла Петровича. Від початку до кінця повісті автор не забуває подсмеяться над його комірцями, духами, вусами, нігтями і всіма іншими ознаками ніжного залицяння за власною персоною. Не менш гумористично зображено звернення Павла Петровича, його дотик вусами замість поцілунку, його непотрібні делікатності і пр.
Після цього дуже дивно, що шанувальники Базарова незадоволені його зображенням в цьому відношенні. Вони знаходять, що автор додав йому грубі манери, що він виставив його необтесаним, погано вихованим, якого не можна пустити в порядну вітальню.
Міркування про витонченість манер і про тонкощі поводження, як відомо, предмет вельми скрутний. Так як ми мало знаємо толку в цих речах, то зрозуміло, що Базаров нітрохи не збуджує в нас огиди і не здається нам ні mal eleve, ні mauvais ton. З нами, здається, згодні і всі діючі особи роману. Простота звернення і фігури Базарова збуджують у них не відразу, а скоріше вселяють до нього повагу. Він радо прийнятий у вітальні Анни Сергіївни, де засідала навіть якась поганенька княжна.
Витончені манери і хороший туалет, звичайно, суть речі хороші, але ми сумніваємося, щоб вони були на-віч Базарову і йшли до його характеру. Людина, глибоко відданий одній справі, присвятити себе, як він сам говорить, для "життя гіркою, терпкою", він ні в якому разі не міг грати роль витонченого джентльмена, не міг бути люб'язним співбесідником. Він легко сходиться з людьми. Він жваво зацікавлює всіх, хто його знає, але цей інтерес полягає зовсім не в тонкощі поводження.
Глибокий аскетизм проникає собою всю особистість Базарова. Це риса не випадкова, а суттєво необхідна. Характер цього аскетизму особливий, і в цьому відношенні має суворо триматися цієї точки зору, тобто тієї самої, з якої дивиться Тургенєв. Базаров відрікається від благ цього світу, але він робить між цими благами суворе відмінність. Він охоче їсть смачні обіди і п'є шампанське, він не проти навіть пограти в карти. Г. Антонович у "Современнике" бачить тут теж хитрий задум Тургенєва і запевняє нас, що поет виставив свого героя ненажерою, п'яничкою і картярем. Справа, проте ж, має зовсім не такий вигляд, в якому воно здається цнотливості Г. Антоновича. Базаров розуміє, що прості або суто тілесні задоволення набагато більш законним і простимо насолод іншого роду. Базаров розуміє, що є спокуси більш згубні, більш растлевающий душу, ніж, наприклад, пляшка вина, і він стережеться не того, що може погубити тіло, а того, що губить душу. Насолода марнославством, джентльменством, уявний і серцевий розпуста всякого роду для нього набагато противнее і ненависніше, ніж ягоди з вершками або кулька в преферанс. Ось від яких спокус він береже себе. Ось той вищий аскетизм, якій відданий Базаров. За чуттєвими задоволеннями він не ганяється,. Він насолоджується ними тільки при нагоді. Він так глибоко зайнятий своїми думками, що для нього ніколи не може бути труднощі відмовитися від цих задоволень. Одним словом, він тому віддається цим простим задоволень, що він завжди вище за них, що вони ніколи не можуть заволодіти ним. Зате тим наполегливіше і суворіше він відмовляється від таких насолод, які могли б стати вище його і заволодіти його душею.
Ось звідки пояснюється і те разючу обставину, що Базаров заперечує естетичні насолоди, що він не хоче милуватися природою і не визнає мистецтва. Обох наших критиків це заперечення мистецтва викликало велике здивування.
Базаров відкидає мистецтво, тобто не визнає за ним його справжнього значення. Він прямо заперечує мистецтво, але заперечує його тому, що глибше розуміє його. Очевидно, музика для Базарова не є чисто фізична заняття, і читати Пушкіна не все одно, що пити горілку. У цьому відношенні герой Тургенєва незрівнянно вище своїх послідовників. У мелодії Шуберта і у віршах Пушкіна він ясно чує вороже початок. Він чує їх всеувлекающую силу і тому озброюється проти них.
У чому ж полягає ця сила мистецтва, ворожа Базарову? Можна сказати, що мистецтво завжди носить в собі елемент примирення, тоді як Базаров зовсім не бажає примиритися з життям. Мистецтво є ідеалізм, споглядання, відмова від життя і поклоніння ідеалам. Базаров ж реаліст, не споглядач, а діяч, який визнає одні дійсні явища і заперечує ідеали.
Ворожнеча до мистецтва становить важливе явище і не є швидкоплинне оману. Навпаки, вона глибоко корениться в дусі нашого часу. Мистецтво завжди було і завжди буде областю вічного: звідси зрозуміло, що жерці мистецтва, як жерці вічного, легко починають презирливо дивитися на все тимчасове. Принаймні, вони іноді вважають себе правими, коли зраджуються вічним інтересам, не беручи участі в тимчасових. І, отже, ті, які дорожать тимчасовим, які вимагають зосередження всієї діяльності на потреби цієї хвилини, на нагальних справах, - необхідно повинні стати на вороже ставлення до мистецтва.
Що означає, наприклад, мелодія Шуберта? Спробуйте пояснити, яке діло робив художник, створюючи цю мелодію, і яке діло роблять ті, хто її слухає? Мистецтво, кажуть інші, є сурогат науки. Воно побічно сприяє поширенню відомостей. Спробуйте ж розглянути, яке знання чи зведення міститься і поширюється в цій мелодії. Що-небудь одне з двох: або той, хто віддається насолоді музики, займається досконалими дрібницями, фізичним відчуттям, або ж його захват відноситься до чогось відверненого, загального, безмежного і, проте ж, живого і до кінця опановує людської душею.
Захоплення - ось зло, проти якого йде Базаров і якого він не має причини побоюватися від чарки горілки. Мистецтво має домагання і силу ставати набагато вище приємного роздратування зорових і слушательних нервів: ось цього-то претензії і цій владі не визнає законними Базаров.
Як ми сказали, заперечення мистецтва є одне із сучасних прагнень. Звичайно, мистецтво непереможне і містить в собі невичерпну, вічно оновлюється силу. Тим не менш віяння нового духу, яке виявилося в запереченні мистецтва, має звичайно, глибоке значення.
Воно особливо зрозуміло для нас, росіян. Базарів у цьому випадку представляє живе втілення однієї із сторін російського духу. Ми взагалі мало розташовані до витонченим. Ми для цього занадто тверезі, занадто практичні. Часто-густо можна знайти між нами людей, для яких вірші і музика здаються чимось чи нудотним, або дитячим. Захопленість і пишномовність нам не по нутру. Ми більше любимо простоту, їдкий гумор, глузування. А на цей рахунок, як видно з роману, Базаров сам великий художник.
Підемо далі. Базаров заперечує науку. На цей раз наші критики розділилися. Г. Писарєв цілком розуміє і схвалює це заперечення, м. Антонович приймає його за наклеп, зведеному Тургенєвим на молоде покоління.
"Курс природних і медичних наук, прослуханий Базаровим, - каже п. Писарєв, - розвинув його природний розум і відучив його приймати на віру, які б то не було поняття й переконання. Він став чистим емпірикою. Досвід став для нього єдиним джерелом пізнання, особисте відчуття - єдиним і останнім переконливим доказом. Я дотримуюся негативного спрямування, - говорить він, - у силу відчуттів. Мені приємно заперечувати, мій мозок так влаштований - і баста! Чому мені подобається хімія? Чому ти любиш яблука? Теж чинності відчуття - це все одно. Глибше цього люди ніколи не проникнуть. Не всякий тобі це скаже, та і я іншим разом тобі цього не скажу ". "Отже, - підсумовує критик, - ні над собою, ні поза себе, ні всередині себе Базаров не визнає ніякого регулятора, ніякого морального закону, ніякого (теоретичного) принципу".
Що стосується до м. Антоновича, то таке розумовий настрій Базарова він вважає чимось дуже безглуздим і ганебним. Дуже шкода тільки, що, як він не посилюється, він ніяк не може показати, в чому ж полягає ця безглуздість.
"Розберіть, - говорить він, - наведені вище погляди і думки, що видаються романом за сучасні: хіба вони не схожі на кашу? (А от подивимося!) Тепер" немає принципів, тобто жодного принципу не приймають на віру ". Та саме ж це рішення не приймати нічого на віру і є принцип! "
Звичайно, так. Проте ж, який хитрий чоловік м. Антонович: знайшов протиріччя у Базарова! Той каже, що у нього немає принципів, - і раптом виявляється, що є!
"І невже цей принцип добра? - Продовжує р. Антонович. - Невже людина енергійно буде відстоювати і втілювати в життя те, що він прийняв ззовні від іншого, на віру, і що не відповідає всьому його настрою і всьому його розвитку?"
Ну, ось це дивно. Проти кого ви говорите, м. Антонович? Адже ви, очевидно, захищаєте принцип Базарова, але ж ви зібралися доводити, що у нього каша в голові. Що ж це означає?
Але чим далі, тим дивніше.
"І навіть, - пише критик, - коли принцип приймається на віру, це робиться не так (Хто ж казав, що ні?), А внаслідок якого-небудь підстави, лежачого в самому ж людину. Є багато принципів на віру, але визнати той чи інший з них залежить від особистості, від її розташування та розвитку. Значить, все зводиться до авторитету, який полягає в особистості людини (тобто, як каже п. Писарєв, особисте відчуття є єдине і останнє переконливий доказ?). Він сам визначає і зовнішні авторитети, і значення їх для себе. І коли молоде покоління не приймає ваших принсипов, значить, вони не задовольняють його натурі. Внутрішні спонукання (відчуття) розташовують на користь інших принципів ".
Ясніше дня, що все це суть базаровскіх ідей. Г. Антонович, очевидно, проти кого-то ратує, але проти кого, невідомо. Але все, що він говорить, служить підтвердженням думок Базарова, а ніяк не доказом, що вони представляють кашу.
І, проте ж, майже одразу слідом за цими словами р. Антонович каже: "Навіщо ж роман намагається представити справу так, ніби б заперечення відбувається внаслідок відчуття: приємно заперечувати, мозок так влаштований - і баста. Заперечення - справа смаку: одному воно подобається так само, як іншому подобаються яблука "
Як навіщо? Адже ви ж самі кажете, що це так і є, а роман і мав на меті зобразити людини розділяє такі думки. Різниця між словами Базарова і вашими тільки та, що він говорить просто, а ви високим стилем. Якби ви любили яблука і вас запитали б, чому ви їх любите, ви, ймовірно, відповідали б так: "Я прийняв цей принцип на віру, але це не без причини: яблука задовольняють моїй натурі; до них мене розташовують мої внутрішні спонукання" . А Базаров відповідає просто: "Я люблю яблука внаслідок приємного для мене смаку".
Повинно бути, сам р. Антонович відчув, нарешті, що з його слів виходить не зовсім те, що потрібно, і тому він укладає так: "Що означає невіру в науку і невизнання науки взагалі, - про це потрібно запитати в самого р. Тургенєва . Де він спостерігав таке явище і в чому воно виявляється, не можна зрозуміти з його роману ".
Не кажучи про прояв образу думок Базарова в цілому романі, вкажемо тут на деякі розмови, які могли б навести р. Антоновича на не дається йому розуміння ...
"-Це ви всі, отже, відкидаєте? - Говорить Базарову Павло Петрович. - Покладемо. Значить, ви вірите в одну науку?
-Я вже доповів вам, - відповів Базаров, - що ні в що не вірю. І що таке наука, наука взагалі? Є науки, як є ремесла, знання, а науки взагалі не існує зовсім ".
У другий раз не менш різко і виразно заперечив Базаров своєму суперникові.
"-Помилуйте, - сказав той, - логіка історії вимагає ...
-Та нащо нам ця логіка? - Відповідав Базаров, - ми і без неї обходимося.
-Як так?
-Та так само. Ви, я сподіваюся, не маєте потребу в логіці для того, щоб покласти собі шматок хліба в рот, коли ви голодні. Куди нам до цих отвлеченностей! "
Вже звідси можна бачити, що погляди Базарова не представляють каші, як намагається переконати критик, а, навпаки, утворюють тверду і сувору ланцюг понять.
Щоб ще вказати деякі його характерні риси, наведемо тут місця з роману, вразили нас незвичайною проникливістю, з якою Тургенєв зрозумів дух базаровского напрямки.
"- Ми ламаємо, тому що ми сила, - зауважив Аркадій.
Павло Петрович подивився на свого племінника і посміхнувся.
- Так, сила, так і не дає звіту, - промовив Аркадій і випростався.
- Нещасний! - Заволав Павло Петрович, - хоч би ти подумав, що в Росії ти підтримуєш твоєю пошлою сентенцією? .. Але - вас розчавлять!
- Коли розчавлять, туди й дорога! - Промовив Базаров, - тільки бабуся ще надвоє сказала. Нас не так мало, як ви вважаєте ".
Це пряме і чисте визнання сили за право є не що інше, як пряме і чисте визнання дійсності. Не виправдання, не пояснення або виведення її, - все це тут зайве, - а саме просте визнання, яке так міцно саме по собі, що не вимагає ніяких сторонніх підтримок. Зречення від думки як від чогось абсолютно непотрібного, тут цілком ясно. Міркування нічого не можуть додати до цього визнання.
"Наш народ, - говорить в іншому місці Базаров, - російська, а хіба я сам не російська?" "Мій дід землю орав". "Ви гудите мій напрямок, а хто вам сказав, що воно випадково, що воно не викликане тим самим народним духом, в ім'я якого ви боретеся?"
Ця проста логіка сильна тим, що немає міркувань там, де вони не потрібні. Базарова, як скоро вони стали дійсно Базаровим, не мають ніякої потреби виправдовувати себе. Вони не фантасмагорія, не міраж: вони суть щось міцне і дійсне. Їм немає потреби доводити свої права на існування, тому що вони вже дійсно існують. Виправдання потрібно тільки явищам, які підозрюються у фальші або які ще не досягли дійсності.
"Я співаю, як птах співає", - говорив у своє виправдання поет19. "Я Базаров, точно так, як липа є липа, а береза ​​- береза", - міг би сказати Базаров. Навіщо йому підкорятися історії і народного духу, або як-небудь узгоджуватися з ними або навіть просто думати про них, коли він сам і є історія, сам і є прояв народного духу?
Таким чином, віруючи в себе, Базаров, безсумнівно, впевнений у тих силах, яких частина він складає. "Нас не так мало, як ви вважаєте".
З такого розуміння себе, послідовно випливає ще одна важлива риса в настрої та діяльності справжніх Базаровим. Два рази гарячий Павло Петрович приступає до свого супротивника з найсильнішим запереченням і отримує однаковий історичної відповідь.
"- Матеріалізм, - говорить Павло Петрович, - який ви проповідуєте, був уже не раз на ходу і не раз виявлявся неспроможним ...
- Знову іноземне слово! - Перебив Базаров. - По-перше, ми нічого не проповідуємо. Це не в наших звичках ... "
Через деякий час Павло Петрович знову потрапляє на цю ж тему.
"- За що ж, - каже він, - ви інших-то, хоч би тих же викривачів честі? Чи не так само ви розмовляєте, як і все?
- Чим іншим, а цим гріхом не грішні, - вимовив крізь зуби Базаров ".
Щоб бути цілком і до кінця послідовним, Базаров відмовляється від проповідування, як від світського базікання. І справді, проповідь ж бо була не чим іншим, як визнанням прав думки, силою ідеї. Проповідь була б тим виправданням, яке, як ми бачили, для Базарова зайве. Надавати важливість проповіді означало б визнати розумову діяльність, визнати, що людьми керують не відчуття і потреби, а також думка, і зодягну її слово. Він бачить, що логікою багато взяти не можна. Він намагається більше діяти особистим прикладом, і впевнений, що Базарова самі собою народяться в достатку, як народжуються відомі рослини там, де є їх насіння. Чудово розуміє цей погляд р. Писарєв. Наприклад, він говорить: "Обурення проти дурості і підлості взагалі зрозуміло, але, втім, воно так само плідно, як обурення проти осінньої вогкості або зимового холоду". Точно так само він судить і про направлення Базарова: "Якщо базаровщини - хвороба, то вона хвороба нашого часу, і її доводиться вистраждати, незважаючи ні на які паліативи і ампутації. Ставтеся до базаровщини як завгодно - це ваша справа, а зупинити не зупините. Це та ж холера ".
Звідси зрозуміло, що всі Базарова-базіки, Базарова-проповідники, Базарова, зайняті не ділом, а тільки своєю базаровщини, - йдуть хибним шляхом, який приводить їх до безперервним протиріччям і безглуздостей, що вони набагато непослідовні й коштують набагато нижче цього Базарова.
Ось яке суворе настрій розуму, який твердий склад думок втілив Тургенєв у своєму Базарове. Він наділив цей розум плоттю і кров'ю і виконав це завдання з дивним майстерністю. Базаров вийшов людиною простою, далекою від усякої зламана, і разом міцним, могутнім душею і тілом. Все в ньому незвичайно йде до його сильною натурою. Чудово, що він, так би мовити, більш російська, ніж всі інші особи роману. Його мова відрізняється простотою, влучністю, насмішкуватістю і абсолютно російським складом. Точно так само між особами роману він всіх легше зближується з народом, всіх краще вміє тримати себе з ним.
Все це як не можна краще відповідає простоті і прямоті того погляду, який сповідується Базаровим. Людина, глибоко перейнятий відомими переконаннями, що становить їх повне втілення, необхідно повинен вийти і природним, отже, близьким до своєї народності, і разом людиною сильною. Ось чому Тургенєв, який створював до цих пір, так би мовити, роздвоєні особи (Гамлета Щигровського повіту, Рудіна, Лаврецкого) досяг, нарешті, в Базарова до типу цільної людини. Базарів є перше сильне особа, перший цілісний характер, що з'явився в російській літературі з-поміж так званого освіченого суспільства. Хто цього не цінує, хто не розуміє всієї важливості такого явища, той нехай краще не судить про нашій літературі. Навіть р. Антонович це помітив, і заявив свою проникливість наступною країною фразою: "Мабуть, м. Тургенєв хотів зобразити у своєму герої, як кажуть, демонічну або байронічний натуру, щось на зразок Гамлета". Гамлет-демонічна натура! Як видно, наш раптовий шанувальник Гете задовольняється вельми дивними поняттями про Байрона і Шекспіра. Але дійсно, у Тургенєва вийшло щось в роді демонічного, тобто натура, багата силою, хоча ця сила і не чиста.
У чому ж полягає дія роману?
Базаров разом зі своїм приятелем Аркадієм Кірсанова, обидва студенти, тільки що закінчив курс, - один в медичній академії, інший в університеті, - приїжджають з Петербургу в провінцію. Базаров, втім, людина вже не першої молодості. Він вже склав собі певну популярність, встиг заявити свій образ думок. Аркадій ж - досконалий юнак. Вся дія роману відбувається в одні канікули, може бути, для обох перших канікули після закінчення курсу. Приятелі гостюють здебільшого разом, то в сімействі Кірсанових, то в сімействі Базаровим, то в губернському місті, то в селі вдови Одінцової. Вони зустрічаються з безліччю осіб, з якими або бачаться тільки в перший раз, або давно вже не бачилися. Саме Базаров не їздив додому цілих три роки. Таким чином, відбувається різноманітне зіткнення їхніх нових поглядів, вивезених з Петербурга, з поглядами цих осіб. У цьому зіткненні полягає весь інтерес роману. Подій і дій в ньому дуже мало. Під кінець канікул Базаров майже випадково вмирає, заразившись від гнійного трупа, а Кірсанов одружується, закохавшись в сестру Одінцової. Тим і закінчується весь роман.
Базарів є при цьому справжнім героєм, незважаючи на те, що в ньому немає, мабуть, нічого блискучого і вражаючого. З першого його кроку до нього приковується увагу читача, і всі інші особи починають обертатися біля нього, як біля головного центру тяжіння. Він всього менше зацікавлений іншими особами, зате інші особи тим більше ним цікавляться. Він нікому не нав'язується і не напрошується. І, проте ж, скрізь, де він є, збуджує найсильніше увагу, становить головний предмет почуттів і роздумів, любові і ненависті. Вирушаючи гостюватиме у рідних і приятелів, Базаров не мав на увазі ніякої особливої ​​мети. Він нічого не шукає, нічого не чекає від цієї поїздки. Йому просто хотілося відпочити, проїзд. Багато-багато, що він бажає іноді подивитися людей. Але при тому перевазі, яке він має над оточуючими його особами, самі ці особи напрошуються на більш тісні відносини до нього і заплутують його в драму, якої він зовсім не хотів і навіть не передбачав.
Тільки-но він з'явився в сімействі Кірсанових, як він одразу збуджує в Павла Петровича роздратування і ненависть, в Миколі Петровича повагу, змішане з острахом, розташування Фенечки, Дуняші, дворових хлопчаків, навіть немовляти Миті, і презирство Прокофьіч. Згодом справа доходить до того, що він сам на хвилину захоплюється і цілує Фенечку, а Павло Петрович викликає його на дуель. "Яка дурість! Яка дурість!", - Повторює Базаров, ніяк не чекав таких подій.
Поїздка в місто, що мала на меті дивитися народ, також не обходиться йому даром. Біля нього починають крутитися різні особи. За ним доглядають Ситников і Кукшина, майстерно зображені особи фальшивого прогресиста і фальшивої емансипованої жінки. Вони, звичайно, не бентежать Базарова. Він ставиться до них з презирством, і вони служать тільки контрастом, від якого ще різкіше і рельєфніше виступають його розум і сила, його повна непідробленість. Але тут же зустрічається і камінь спотикання - Ганна Сергіївна Одинцова. Незважаючи на весь свій холоднокровність, Базаров починає коливатися. На превеликий подив свого шанувальника Аркадія, він раз навіть зніяковів, а інший раз почервонів. Не підозрюючи, проте ж, ніякої небезпеки, твердо сподіваючись на себе, Базаров їде гостювати до Одинцовій, у Нікольське. І дійсно, він володіє собою чудово. І Одинцова, як і всі інші особи, зацікавлюється їм так, як, мабуть, ніким не цікавилася у всю своє життя. Справа закінчується, проте ж, погано. У Базарове загоряється занадто сильна пристрасть, а захоплення Одинцовій не сягає до справжнього кохання. Базаров їде майже знехтуваний і знову починає дивуватися собі і лаяти себе: "Чорт знає, що за дурниця! Кожна людина на ниточці висить, безодня під ним щохвилини разверзнуться може, а він ще сам придумує собі всякі неприємності, псує своє життя".
Але, незважаючи на ці мудрі міркування, Базаров все-таки продовжує мимоволі псувати своє життя. Вже після цього уроку, вже під час вторинного відвідування Кірсанових він наштовхується на губки Фенички і на дуель з Павлом Петровичем.
Очевидно, Базаров зовсім не бажає і не чекає роману, але роман відбувається поза його залізної волі. Життя, над якою він думав складатися володарем, захоплює його своєю широкою хвилею.
Під кінець оповідання, коли Базаров гостює у своїх батька й матері, він, очевидно, дещо загубився після усіх винесених потрясінь. Не настільки він загубився, щоб не міг видужати, не міг через короткий час воскреснути в повній силі, але все-таки тінь туги, яка і на самому початку лежала на цьому залізному людину, під кінець стає густішим. Він втрачає бажання займатися, худне, починає глузував з мужиками вже не дружелюбно, а жовчно. Від цього і виходить, що на цей раз він і мужик виявляються не розуміють один одного, тоді як раніше взаємне розуміння було до певної міри можливо. Нарешті, Базаров кілька оговтується і захоплюється медичною практикою. Зараження, від якого він вмирає, все-таки, як нібито свідчить про нестачу уваги та спритності, про випадковий відверненні душевних сил.
Смерть - така остання проба життя, остання випадковість, якої не очікував Базаров. Він вмирає, а й до останньої миті залишається далеким цьому житті, з якою так дивно зіткнувся, яка стривожила його такими дрібницями, змусила його наробити таких дурниць і, нарешті, погубила його внаслідок такої незначної причини.
Базаров вмирає досконалим героєм, і його смерть справляє приголомшливе враження. До самого кінця, до останнього спалаху свідомості, він не зраджує собі жодним словом, жодним ознакою малодушності. Він зломлений, але не переможений.
Таким чином, незважаючи на короткий термін дії роману і, незважаючи на швидку смерть, він встиг висловитися цілком, цілком показати свою силу. Життя не погубила його, - цього висновку ніяк не можна вивести з роману, - а поки що тільки дала йому приводи виявити свою енергію. В очах читачів Базаров виходить з спокуси переможцем. Кожен скаже, що такі люди, як Базаров, здатні багато зробити, що при цих силах від них можна багато чого очікувати.
Базаров показаний тільки у вузькій рамці, а не на всю ширину людського життя. Автор нічого майже не говорить про те, як розвинувся його герой, яким чином могло скластися така особа. Точно так само швидке закінчення роману залишає їх страшною загадкою питання: чи залишився б Базаров тим же Базаровим, або взагалі, - який розвиток судилося йому попереду. І, проте ж, те й інше замовчування має, як нам здається, свою причину, свою істотну підставу. Якщо не показано поступовий розвиток героя, то, без сумніву, тому, що Базаров утворився не повільним накопиченням впливів, а, навпаки, швидким, крутим переломом. Базаров три роки не був удома. Ці три роки він навчався, і ось він раптом є нам нагодована всім тим, чому він встиг вивчитися. Наступного ранку після приїзду він вже відправляється за жабами, і взагалі він продовжує навчальну життя при кожному зручному випадку. Він - людина теорії, і його створила теорія, створила непомітно, без подій, без усього такого, що можна б було розповісти, створила одним розумовою переворотом.
Швидка смерть Базарова була потрібна митцеві для простоти і ясності картини. У своєму теперішньому, напруженому настрої Базаров зупинитися надовго не може. Рано чи пізно він повинен змінитися, повинен перестати бути Базаровим. Ми не маємо права нарікати на художника за те, що він не взяв ширшої мети і обмежився більш вузькою. Тим не менш, на цьому ступені розвитку перед нами з'явився вся людина, а не його уривчасті риси. У відношенні до повноти особи завдання художника виконана чудово. Живий, цілісна людина схоплений автором у кожній дії, в кожному русі Базарова. Ось велике достоїнство роману, яке містить у собі головний його зміст і якого не помітили наші поспішні нравоучітелі. Базаров людина дивний, односторонньо-різкий. Він проповідує незвичайні речі. Він надходить ексцентрично. Як ми сказали - він людина, далека життя, тобто він сам цурається життя. Але під усіма цими зовнішніми формами ллється тепла струмінь життя.
Ось з якої точки зору всього вірніше можна оцінити дії та події роману. З-за всіх шорсткостей, потворність, фальшивих і напускного форм чутна глибока життєвість всіх явищ та осіб, що виводяться на сцену. Якщо, наприклад, Базаров опановує увагою і співчуттям читача, то зовсім не тому, що кожне його слово свято і кожна дія справедливо, але саме тому, що по суті всі ці слова і дії випливають з живої душі. Мабуть, Базаров людина горда, страшно самолюбний і ображає інших своїм самолюбством, але читач примиряється з цією гордістю, тому що в той же час в Базарова немає ніякого самовдоволення, самонасолодження. Гордість не приносить йому ніякого щастя. Базаров зневажливо і сухо обходиться зі своїми батьками, але ніхто ні в якому разі не запідозрить його в потішання почуттям власної переваги або почуттям своєї влади над ними. Ще менше його можна дорікнути в зловживанні цим перевагою і цією владою. Він просто відмовляється від ніжних відносин до батьків, та й відмовляється не цілком. Виходить щось дивне: він неговіркий з батьком, підсміюється над ним, різко викриває його або у невігластві, або в нежнічанье, а тим часом батько не тільки не ображається, а радий і задоволений. "Глузування Базарова анітрохи не бентежили Василя Івановича; вони навіть потішали його. Притримуючи свій засмальцьований шлафрок двома пальцями на шлунку, і покурюючи трубочку, він з насолодою слухав Базарова, і чим більше злості було в його витівки, тим доброзичливіші реготав, виявляючи всі свої чорні зуби, його ощасливлений батько ". Такі чудеса любові! Ніколи м'який і добродушний Аркадій не міг так ощасливити свого батька, як Базаров ощасливив свого. Базаров, звичайно, сам дуже добре відчуває і розуміє це. Навіщо ж йому було ще голубтеся з батьком і змінювати своєї непохитної послідовності!
З усього цього видно яку важке завдання взяв і виконав у своєму останньому романі Тургенєв. Він зобразив життя під мертвотним впливом теорії. Він дав нам живої людини, хоча ця людина, мабуть, сам себе без залишку втілив у абстрактну формулу. Від цього роман, якщо його судити поверхово, мало зрозумілий, представляє мало симпатичного і ніби весь складається з неясного логічного побудови, але по суті, насправді, - він чудово ясний, надзвичайно цікавим і тріпоче самою теплою життям.
Майже немає потреби пояснювати, чому Базаров вийшов і повинен був вийти теоретиком. Всім відомо, що наші живі представники, що носії дум наших поколінь вже з давнього часу відмовляються бути практиками, що діяльну участь у навколишньому їх життя для них здавна було неможливо. У цьому сенсі Базаров є прямий, безпосередній продовжувач Онєгін, Печорина, Рудіна, Лаврецких. Точно так, як вони, він живе поки у розумовій сфері і на неї витрачає душевні сили. Але в ньому жага діяльності вже дійшла до останньої, крайнього ступеня. Його теорія вся складається в прямому вимозі справи. Його настрій такий, що він неминуче схопиться за цю справу при першому зручному випадку.
Образ Базарова для нас такий: він не є істота ненависне, відразливе своїми недоліками, навпаки, його похмура фігура величною і приваблива.
Який же сенс роману? - Запитають любителі голих і точних висновків. Чи складає, по-вашому, Базаров предмет для наслідування? Або ж, скоріше, його невдачі і шорсткості повинні навчити Базаровим, не впадати в помилки і крайнощі цього Базарова? Одним словом, написаний чи роман за молоде покоління чи проти нього? Прогресивний він чи ретроградний?
Якщо вже справа так настійно йде про наміри автора, про те, чому він хотів навчити і від чого відучити, то на ці питання слід, як здається, відповідати так: дійсно, Тургенєв хоче бути повчальним, але при цьому він вибирає завдання, які набагато вище і важче, ніж ви думаєте. Написати роман з прогресивним або ретроградним напрямом ще річ неважка. Тургенєв ж мав претензії і зухвалість створити роман, що має всілякі напрямки. Шанувальник вічної істини, вічної краси, він мав горду мета в часі вказати на вічне і написав роман не прогресивний і не ретроградний, а, так би мовити, повсякчасний.
Зміна поколінь - ось зовнішня тема роману. Якщо Тургенєв зобразив не всіх батьків і дітей або не тих батьків і дітей, яких хотілося б іншим, то взагалі батьків і дітей, і відношення між цими двома поколіннями він зобразив чудово. Може бути, різниця між поколіннями ніколи не була так велика, як в даний час, а тому і ставлення їх виявилося особливо різко. Як би там не було, для того, щоб вимірювати різницю між двома предметами, потрібно вживати одну і ту ж мірку для обох. Щоб малювати картину, потрібно взяти зображувані предмети з однієї точки зору, спільною для всіх їх.
Ця однакова міра, ця спільна точка зору у Тургенєва є життя людське, в самому широкому і повному її значенні. Читач його роману відчуває, що за міражем зовнішніх дій і сцен ллється такий глибокий, такий невичерпний потік життя, що всі ці дії і сцени, всі особи та події нікчемні перед цим потоком.
Якщо ми так зрозуміємо роман Тургенєва, то, може бути, перед нами все ясніше виявиться і те мораль, якого ми домагаємося. Мораль є, і навіть дуже важливе, тому що істина і поезія завжди повчальні.
Не будемо говорити тут про опис природи, тієї російської природи, яку так важко описувати та на опис якої Тургенєв такий майстер. У новому романі він такий же, як і раніше. Небо, повітря, поля, дерева, навіть коні, навіть курчата - все схоплено мальовничо і точно.
Візьмемо прямо людей. Що може бути слабшим і незначніше юного приятеля Базарова, Аркадія? Він, мабуть, підпорядковується кожному зустрічному впливу. Він - звичайнісінький із смертних. Між тим він милий надзвичайно. Великодушне хвилювання його молодих почуттів, його благородство і чистота помічені автором з великою тонкістю і змальовані чітко. Микола Петрович - справжній батько свого сина. У ньому немає ні єдиної яскравої риси і гарного тільки одне, що він людина, хоча і найпростіший чоловік. Далі, що може бути порожнім Фенички? "Чарівне було, - каже автор, - вираз її очей, коли вона дивилася як би спідлоба, та посміювалась ласкаво і трошки нерозумно". Сам Павло Петрович називає її пустим істотою. І, проте ж, ця дурненька Фенічка набирає, чи не найбільше шанувальників, ніж розумниця Одинцова. Її не тільки любить Микола Петрович, але в неї, почасти, закохується і Павло Петрович, і сам Базаров. І, проте ж, ця любов і ця закоханість суть справжні і дорогі людські почуття. Нарешті, що таке Павло Петрович - чепурун, франт з сивим волоссям, весь заглиблений в турботи про туалет? Але і в ньому, незважаючи на видиму збоченість, є живі і навіть енергійно звучать серцеві струни.
Чим далі ми йдемо в романі, чим ближче до кінця драма, тим похмуріше і напруженіше стає фігура Базарова, але разом з тим все яскравіше і яскравіше фон картини. Створення таких осіб, як батько і мати Базарова, є справжнє торжество таланту. Мабуть, що може бути нікчемним і негідні цих людей, які віджили свій вік і з усіма забобонами старовини потворно старіючих серед нового життя? А між тим, яке багатство простих людських почуттів! Яка глибина і ширина душевних явищ - серед буденного життя, не підіймається і на волосся вище самого низького рівня!
Коли Базаров захворює, коли він живцем гниє і непохитно витримує жорстоку боротьбу з хворобою, життя, його навколишня, стає тим напруженіше і яскравіше, ніж похмуріше сам Базаров. Одинцова приїжджає попрощатися з Базаровим; ймовірно, нічого великодушними вона не зробила і не зробить за все життя. Що ж стосується до батька і матері, то важко знайти що-небудь більш зворушливе. Їх любов спалахує якимись блискавками, миттєво приголомшливими читача, з їх простих сердець наче вириваються нескінченно жалібні гімни, якісь безмежно глибокі і ніжні крики, чарівно хапаючі за душу.
Серед цього світла і цієї теплоти вмирає Базаров. На хвилину в душі його батька закипає буря, страшніше якої нічого бути не може. Але вона швидко затихає, і знову все стає ясно. Сама могила Базарова осяяна світлом і світом. Над нею співають птахи, і на неї ллються сльози ...
Отже, ось воно, ось те таємниче мораль, яке вклав Тургенєв у свій твір. Базаров відвертається від природи. Не картає його за це Тургенєв, а лише малює природу у всій красі. Базарів не дорожить дружбою і відрікається від романтичної любові. Не порочить його за це автор, а тільки зображує дружбу Аркадія до самого Базарову і його щасливу любов до Каті. Базаров заперечує тісні зв'язки між батьками і дітьми. Не дорікає його за це автор, а тільки розгортає перед нами картину батьківської любові. Базаров цурається життя. Не виставляє його автор за це лиходієм, а тільки показує нам життя у всій її красі. Базаров відкидає поезію. Тургенєв не робить його за це дурнем, а тільки зображує його самого з усією розкішшю і проникливістю поезії.
Одним словом, Тургенєв показав нам, як втілюються сили життя в Базарова, в тому самому Базарова, який їх заперечує. Він показав нам, якщо не більше могутнє, то більш відкрите, більш виразне втілення їх у тих простих людей, які оточують Базарова. Базаров - це титан, що повстав проти своєї матері-землі21. Як не велика його сила, вона тільки свідчить про велич сили, його породила й несе, але не рівняється з матірну силою.
Як би там не було, Базаров все-таки переможений. Переможений й особами і не випадковостями життя, а самою ідеєю цьому житті. Така ідеальна перемога над ним можлива була тільки за умови, щоб йому була віддана всіляка справедливість, щоб він був звеличений настільки, наскільки йому властиво велич. Інакше в самій перемозі не було б сили і значення.
В "Батьків і дітей" Тургенєв показав виразніше, ніж у всіх інших випадках, що поезія, залишаючись поезією, може діяльно служити суспільству.

Висновок
У своїй роботі я представив відгуки критиків про роман Тургенєва «Батьки і Діти». Як вже було сказано, ніхто з письменників не залишився байдужим до цього твору. Відгуки критиків були дуже різними: від позитивних (Д. І. Писарєв, М. М. Страхов), до негативних (М. А. Антонович).
Антонович намагається захищати від нападок Тургенєва жіночу емансипацію й естетичні принципи молодого покоління, намагаючись довести, що "Кукшина не так порожня і обмежена, як Павло Петрович". З приводу заперечення Базаровим мистецтва Антонович заявив, що це - чистісінька брехня, що молоде покоління заперечує тільки "чисте мистецтво", до числа представників якого, правда, зарахував Пушкіна і самого Тургенєва.
Д.І. Писарєв відзначає деяку упередженість автора по відношенню до Базарова, говорить, що в ряді випадків Тургенєв "не благоволить до свого героя", що він відчуває "мимовільну антипатію до цього напрямку думки". Критик переконаний, що справжній нігіліст, демократ-різночинець так само, як і Базаров, повинен заперечувати мистецтво, не розуміти Пушкіна, бути впевненим, що Рафаель "гроша мідного не варто".
Страхов переконаний, що роман - чудове досягнення Тургенєва-художника. Образ же Базарова критик вважає вкрай типовим. "Базаров є тип, ідеал, явище, зведена в перл створення".
У будь-якому випадку ми можемо з упевненістю сказати, що Тургенєв створив вічне твір. Адже конфлікт батьків і дітей завжди буде мати місце в житті людей, незалежно від епохи.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Література | Реферат
180.4кб. | скачати


Схожі роботи:
Про роман Батьки і діти
Роман И С Тургенєва Батьки й діти 2
Роман И С Тургенєва Батьки й діти
Тургенєв і. с. - Батьки і діти як філософський роман
Роман ІС Тургенєва Батьки й діти в російській критиці
Тургенєв і. с. - Роман і. с. Тургенєва Батьки й діти в російській критиці
Роман Івана Сергійовича Тургенєва Батьки й діти в аспекті сучасного вивчення класики
Батьки і діти
Тургенєв Батьки і діти
© Усі права захищені
написати до нас