Роль юридичної професії в політиці держави
Роль Міністерства юстиції у здійсненні правової політики держави
Правова політика держави - система правових принципів, теорій, концепцій, ідей, покладених в основу правової діяльності держави з метою забезпечення нормального функціонування громадянського суспільства, його політичної системи, і визначають ступінь взаємних обов'язків і відповідальності держави і особистості.
Правова політика держави - це різновид і складова частина єдиної політики держави поряд з економічною, зовнішньоекономічної, бюджетної, податкової, митної, валютної, податкової та ін Без правової політика держави неможливо реалізувати його різноманітні завдання та функції.
Правова політика держави знаходить вираз у програмно-правових документах (напр., програма проведення правової реформи), проектах (напр., проекти Конституції), концепціях (напр., концепції цивільного, кримінального, адміністративного та інших кодексів), заявах, в законодавчих актах , в тому числі, тих, які стосуються правозастосовної сфери - сфери прикладання праці юриста-спеціаліста (суд, прокуратура, міліція, нотаріат тощо)
Правова політика держави грунтується на конкретному розумінні права і закону, правових принципах. В Україні основоположним незаперечним вимогою правової політики є принцип верховенства права, закріплений у ст. 8 Конституції країни. Це означає, що правова політика України має гуманістичну спрямованість - загальнодержавну цільову установку на охорону і захист прав і свобод людини, на відповідальність не тільки особистості перед державою, а й держави перед особистістю. Як писав український юрист початку ХХ століття Б. Кістяківський, "право тільки там, де є свобода особистості". Ця цільова установка, яка відповідає міжнародним документам про права і свободи людини, покликана пронизати все правове поле держави, перш за все такі форми його діяльності, як створення законів та інших нормативно-правових актів, застосування законів, охорона права та ін
Визначивши орієнтацію свого розвитку - побудова демократичної, соціальної, правової держави і ставши членом Ради Європи, Україна покликана проводити правову політику всередині країни і за її межами у відповідності зі своїм правовим статусом. Чималу роль у формуванні державної правової політики, перш за все у сфері захисту прав і законних інтересів громадян та їх об'єднань, та її реалізації відіграє Міністерство юстиції України.
Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, який створює Президент України з метою організації здійснення державної правової політики. Сьогодні в Україні Міністерство юстиції діє на основі Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України 18.09.1996 року (на жаль, до цих пір не прийнятий закон про Міністерство юстиції).
Завдання Міністерства юстиції полягають у:
розробці проектів законів, їх змін і доповнень до них; у проведенні роботи по систематизації законодавства та підготовки пропозицій щодо його кодифікації;
забезпеченні організаційної діяльності судів без втручання в судову діяльність (проведення перепідготовки і підвищення кваліфікації судових працівників та ін);
керівництві нотаріатом, судово-експертними установами, в загальному керівництві органів реєстрації актів громадянського стану та адвокатури;
організації правового навчання населення;
реєстрації політичних партій, інших об'єднань громадянина території України, у контролі за дотриманням ними своїх статутів;
державної реєстрації нормативних актів інших міністерств і центральних відомств державної виконавчої влади, органів державного управління та контролю, які стосуються прав та інтересів громадян;
здійсненні (у встановленому порядку) міжнародних зв'язків з правових питань та ін
Ця діяльність зосереджена в 5департаментах:
1. правової політики.
Відділи цього департаменту:
-Розробки програм і концепцій;
-Аналітичний;
-Впровадження законодавства відповідно до стандартів Ради Європи;
2. проектування нормативних актів.
Управління цього департаменту:
- Конституційного та адміністративного права;
- Цивільного права; фінансового права;
- Трудового, соціального та екологічного права;
- Права на правосуддя, охорону правопорядку і оборону.
3. юридичних послуг.
Управління цього департаменту:
- Правової експертизи відомчих нормативних актів з двома відділами:
а) правової експертизи відомчих нормативних актів з питань цивільного законодавства;
б) правової експертизи відомчих нормативних актів з соціальних питань, оборони і правопорядку;
- Правової експертизи статутних документів об'єднань громадян;
- Ліцензування правової діяльності;
- З питань цивільного стану громадян;
- Інспекційна служба з двома відділами:
а) методологічного керівництва юридичними службами;
б) контролю за здійсненням правової і статутною діяльністю.
4. судового.
Управління цього департаменту:
- Виконання судових рішень у складі двох відділів:
а) виконання рішень;
б) виконання рішень іноземних судів та арбітражів.
- Організаційного забезпечення діяльності судів у складі двох відділів:
а) з організації здійснення адміністративних функцій головами судів;
б) судової статистики.
- Кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції;
- Експертного забезпечення правосуддя;
- Міжнародного права та міжнародного співробітництва.
Управління цього департаменту:
- Міжнародно-правової допомоги і співпраці в составедвух відділів:
а) міжнародних договорів про правову допомогу;
б) програм двостороннього співробітництва.
- Правового співробітництва з міжнародними організаціями у складі двох відділів:
а) багатосторонніх договорів та гуманітарних питань;
б) програм багатостороннього співробітництва.
- Міжнародно-правової експертизи у складі двох відділів:
а) перший відділ міжнародно-правових питань;
б) другий відділ міжнародно-правових питань.
В областях при державній адміністрації є управління юстиції, які виконують свої завдання на місцевому рівні і підпорядковуються безпосередньо Міністерству юстиції. Головне управління юстиції Криму також підпорядковується безпосередньо Міністерству юстиції України.
Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій про головні напрямки розвитку правової системи України в Міністерстві створюються науковий, науково-консультативний ради та інші органи дорадчого і координаційного характеру. Так, з 1994 року при Міністерстві юстиції діє Центр правової реформи і законопроектних робіт.
Міністерство юстиції (Мін'юст) у межах своєї компетенції на основі і на виконання чинного законодавства видає накази, організовує і перевіряє їх виконання. Міністерство юстиції в необхідних випадках приймає разом з іншими органами державного управління та громадськими об'єднаннями спільні акти з міжгалузевому управлінню.
Як бачимо, Міністерство юстиції є головним органом, який розробляє концепції державної правової політики та правових реформ; організовує та координує діяльність з підготовки проектів законів, кодексів; проводить їх експертизу на предмет відповідності Конституції України та вимогам законопроектної техніки; здійснює експертизу нормативних актів обласних Рад народних депутатів, а також Київського та Севастопольського міських Рад, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян; забезпечує реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті Міністерства та підпорядкованих йому органах, установах, організаціях; узагальнює практику застосування законодавства, розробляє пропозиції щодо удосконалення законодавства; організовує виконання актів законодавства та ін
За час побудови незалежної Української держави Міністерство юстиції зіграло і продовжує грати велику і ефективну роль у здійсненні правової політики держави.
Кадрова політика держави в сфері практичної юриспруденції
Кадрова політика держави в сфері практичної юриспруденції (кадри - від фр. "Cadre" - рамка, яке виникло від лат. - Чотирикутник - кадр, куди вносився список працівників державних установ) - це система, пов'язаних між собою процесів професійно-правової орієнтації: прогнозування і планування кадрових потреб, відбору, підготовки, перепідготовки, розстановки, виховання юристів - фахівців. Кадрова політика в правовій державі є важливою умовою ефективності юридичної практики (сфери практичної юриспруденції), тобто роботи суду, прокуратури, міліції, нотаріату, адвокатури тощо, яка повинна проводитися у відповідності з чітким і однозначним положенням Конституції України: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю "(ст.3).
Загальновідомо, що успіх будь-якої справи значною мірою залежить від людей, які його виконують, - від їх професійної та психологічної підготовки, відданості справі та розуміння своєї ролі і місця в колективних діях, рівня особистої дисциплінованості, відповідальності за доручену ділянку роботи. Вироблення цих необхідних якостей можлива за умови правильної організації і здійснення підбору, підготовки, розстановки і виховання кадрів - найважливіших функцій кадрових апаратів міністерств.
Політика держави включає комплексний підхід до вирішення кадрових проблем при комплектуванні і при морально-психологічній підготовці до юридичної практичної діяльності. Вона повинна враховувати:
інтереси різних державних служб на вищому і регіональному рівні у забезпеченні юридичними кадрами;
індивідуальні особливості кожного випускника;
умови, в яких буде здійснюватися їх юридична діяльність;
пріоритетність завдань, що стоять перед тим чи іншим правоохоронним органом - прокуратурою, судом, міліцією, службою безпеки, а також перед громадянським суспільством, який потребує обслуговуванні громадянина, в охороні та захисті прав і свобод особистості (нотаріат, адвокатура та ін.)
Правильно організована кадрова політика у сфері практичної юриспруденції є гарантією подальшої ефективної діяльності правозастосовних і правоохоронних органів держави.
Основні напрями кадрової політики держави у сфері практичної юриспруденції:
повнота охоплення всіх правових послуг, які необхідні суспільству (у тому числі у сфері правового обслуговування економіки, де професійна діяльність юристів ще недостатньо ефективна внаслідок нерозвиненою попередньої діяльності);
взаємодія і взаємопідтримка різних напрямків юридичної діяльності, їх оптимальне співвідношення в досягненні необхідного рівня професіоналізму;
створення інфраструктури, єдиної для всіх видів юридичної діяльності (не можна змінити роботу суду чи прокуратури, не проводячи змін в роботі міліції, і навпаки).
Інфраструктура юридичної діяльності включає такі елементи:
1. матеріальні (споруди, дороги, засоби зв'язку тощо);
2. інституціональні (норми, принципи, способи управління тощо);
3. персональні (кількість і якість професіоналізму людей, зайнятих юридичною діяльністю).
Слід врахувати, що ефективність юридичної діяльності в значній мірі визначається станом інфраструктури. Її вдосконалення, перш за все її інформатизація, - одне з важливих напрямів правової політики України. У цьому зв'язку можна вітати створення Дорадчої ради з питань інформатизації при Верховній Раді Україні, метою якого є сприяння Верховній Раді в розробці політики у сфері інформатизації, при підготовці та затвердженні завдань Національної програми інформатизації з урахуванням новітніх досягнень і технологічних рішень (Див. Постанову Верховної Ради № 77/98-ВР від 4.02.1998г.).
Розвиток інфраструктури вимагає від кожного юриста вдосконалення навичок її використання. Від якості роботи юристів-практиків залежить правопорядок в державі. А правопорядок - показник престижу юридичної професії.
Завдання кадрової політики держави в галузі практичної юриспруденції (персональні елементи інфраструктури):
підбір і розстановка кадрів в центрі і на місцях;
контроль за їх діяльністю, що виражається в переатестації працівників юридичної праці у встановленому законом порядку (створені кваліфікаційні комісії прокуратури, суду, працівників органів внутрішніх справ та ін);
3. підвищення їх кваліфікації (створені й успішно функціонують відповідні установи, в яких підвищують свій професійний рівень прокурори, адвокати та інші працівники юридичного праці; проводяться заходи з вивчення та обміну позитивним досвідом усередині країни і за кордоном).
Однією з важливих проблем кадрової політики держави у галузі юридичної служби, організації юридичної практики, підвищення її ефективності, є підбір і розстановка кадрів відповідно до деонтологічними принципами професійної орієнтації та відбору, мета яких - проведення заходів, спрямованих на надання допомоги людині в правильному науково обгрунтованому виборі професії, укомплектування сфери прикладання юридичної праці.
Здійснення підготовки та виховання нового покоління юристів-практиків повинно грунтуватися на загальнолюдських цінностях, принципах гуманізму і демократизму, усвідомлення свободи і прав людини як найважливішого досягнення суспільства.
Підхід держави до діяльності юриста визначається такими основними факторами:
1. забезпечення інтересів кожного юриста - його права на вільний вибір юридичної діяльності, на можливість її зміни, переходу з державної служби на роботу у приватний сектор економіки або до складу осіб вільної професії;
2. забезпечення інтересів окремих громадян (клієнтів), а також їх громадських об'єднань - комерційних і некомерційних - в одержанні необхідних послуг, проведенні різного роду професійної юридичної діяльності: розслідуванні злочинів, розгляді справ у судах, оформленні угод з нерухомістю, правовому забезпеченні підприємницької діяльності (реєстрація та ін).
Взято курс на омолодження усіх службових ланок. На відповідальні пости висуваються грамотні, чесні, віддані справі працівники. Це робиться особливо там, де відбувається ослаблення службової діяльності, причиною якого є застарілі форми і методи роботи. Процес омолодження керівних кадрів є прогресивним і необхідним, але він не повинен відбуватися за рахунок ломки високопрофесійного ядра. Освічені й досвідчені кадри важливо не тільки вирощувати, але і зберігати, оскільки без спадкоємності поколінь неможливо опанувати професійною майстерністю.
Основні вимоги, які пред'являються державою до юристів при підборі і розстановці кадрів:
мати певний рівень професійної освіти і тверді цивільні установки, тобто чесно виконувати свій професійний і моральний обов'язок - відстоювати істину;
мати необхідний рівень знань Конституції України, законів та усвідомлювати своє соціальне призначення - стояти на сторожі законності і правопорядку, захищати соціальну справедливість;
мати не тільки громадянство України, а бути громадянином своєї Вітчизни, володіти самостійністю, здатністю взяти відповідальність на себе і довести розпочату справу до кінця.
Правильний підбір кадрів за спеціальностями та відповідне визначення їх функціональних особливостей мають провідне значення у кадровій політиці держави.
Кваліфікаційний паспорт юриста і його структурна характеристика
Кваліфікаційний паспорт юриста представляє собою необхідну класифікаційну характеристику (професіограму) вимог, які пред'являються випускникові вищої юридичної школи. Це своєрідна типова модель фахівця, що служить для вузів певним орієнтиром у підготовці кадрів. Вона включає визначення, якими параметрами повинен відповідати юрист, якими особистими та професійними якостями він повинен володіти (освіта, досвід, вік, стан здоров'я, психічні якості, морально-етичні установки і ін)
Випускник, отримуючи вищу юридичну освіту, повинен володіти такими якостями юриста-професіонала:
керуватися принципом верховенства права, знати і поважати закони;
вміти організувати свою діяльність і самокрітічнооценівать її результати, бути переконаним у необхідності постійного професійного самовдосконалення, вміти постійно акумулювати нову інформацію;
бути справедливим і гуманним, поважати моральні цінності, здатним нести відповідальність за долю людей;
поважати чужу думку і вміти відстоювати власне в разі глибокої переконаності в правоті, проявляти твердість і незалежність у відстоюванні свого судження, не боятися сміливих ідей;
мати здатність поставити себе на місце іншої людини (клієнта) і оцінити ситуацію з цієї позиції, бути здатним до співпереживання та милосердя;
бути політично активним і психологічно стійким, проявляти твердість моральних та ідейних переконань, культивувати в колективі плюралізм думок, дискусію, ініціативу;
мати почуття обов'язку і відповідальності за доручену справу, вміти створити команду однодумців;
бути зібраним і врівноваженим, здатним концентрувати та швидко переключати увагу.
Загальна структурна характеристика кваліфікаційного паспорта юриста включає в себе:
загальні вимоги;
систему знань;
систему умінь.
Розробка кваліфікаційного паспорта юриста-спеціаліста в нашій Батьківщині має невелику історію. Кожному історичному періоду відповідали свої уявлення про "моделях" юриста-професіонала.
У 20-х роках н. ст. Народний Комісаріат Юстиції УРСР розробив схему атестації судових працівників. У ній узагальнено були представлені групи якостей, яким повинні відповідати претенденти на судові посади.
Схема включала:
ідейно - політичні якості (знання основ марксизму, основ радянського ладу, знання в галузі права, життєвий досвід);
розумові якості, пов'язані з характером і темпераментом (загальний розвиток, пам'ять, здатність критично ставиться до матеріалів слідства, вміння оцінювати докази, судово - слідча чуття, об'єктивність суджень);
моральні якості - чесність, непідкупність, доброзичливість у взаєминах з громадянами, здатність усвідомлювати власні помилки і прорахунки, не піддаватися сторонньому впливу;
адміністративно - організаторські якості (вміння планувати роботу, вміння керувати учасниками судового розгляду).
Треба віддати належне першим спробам виділити основне в діяльності юриста. На жаль, дана схема кваліфікації юриста (судового працівника) залишилася на папері і не отримала втілення в практику підбору юридичних кадрів. На практиці при підборі суддів перевага віддавалася особам, які мають, головним чином, ідейно - політичними якостями, що пояснюється пануванням тоталітарного мислення, для якого найвищою цінністю виступала влада і її ідеологія, а не людина.
Чималий внесок у розробку "Моделі спеціаліста - випускника школи ..." був внесений Київської вищої школи МВС (1981). Запропонована структура якостей випускника включала:
1. загальні якості - знання, вміння і навички, властивості фахівця;
2. конкретні аспекти їх прояву:
а) ідейно - політичні;
б) професійні;
в) організаційно - управлінські;
г) морально - етичні;
д) соціально - психологічні.
Певним переломним моментом в розробці професійного паспорта юриста стало затвердження Міністерством вищої освіти СРСР "Кваліфікаційної характеристики юриста" за спеціальністю 1801 "Правознавство" (9.12.1982 р.). Цінність його полягає в тому, що тут чітко було визначено значення кваліфікаційної характеристики для професійного призначення юриста і дано перелік кваліфікаційних вимог (що повинен знати і вміти юрист), що висуваються до нього при здійсненні кадрової політики в сфері юридичної практики. Не менш важливе значення цього документа полягає у визначенні чотирьох спеціалізацій:
1.Державний - правовий;
2.хозяйственно - правовий;
3.судебной і прокурорсько-слідчої;
4.следственно-криміналістичної.
Відповідно до цих спеціалізаціями були побудовані типові навчальні плани всіх юридичних вузів країни.
Новий важливий крок у розробці моделі кваліфікаційного паспорта юриста був зроблений Харківським юридичним інститутом (нині Національна юридична академія України). У кваліфікаційної характеристики випускника юридичного вузу за спеціальністю "Правознавство" (1989) було виділено дві частини:
загальна - містить вихідні положення про професії юриста;
особлива - містить соціальну характеристику діяльності юриста-професіонала за такими спеціальностями: юрисконсульт, суддя, прокурор, помічник прокурора, слідчий, адвокат.
Університетом внутрішніх справ МВС України (м. Харків) у 1994 - 1997 роках була затверджена кваліфікаційна характеристика спеціаліста - випускника таких спеціальностей - слідчо-криміналістична (слідство в органах внутрішніх справ), інформаційно-аналітична (забезпечення діяльності Органів внутрішніх справ), оперативно-економічна - фінанси і кредит, бухгалтерський облік і аудит, адміністративний менеджмент, інформаційні системи в менеджменті, практична психологія, соціальна робота, правоохоронна діяльність.
Як правило, кваліфікаційна характеристика викладається за трьома пунктами:
1. Загальні вимоги: випускник повинен поєднувати широку фундаментальну, наукову і практичну підготовку, досконало володіти своєю спеціальністю, бути здатним до швидкого освоєння нових напрямків у правоохоронній діяльності, безперервно поповнювати свої знання, оцінювати історичні та сучасні процеси в економіці держави, володіти діалектичним мисленням, професійно і компетентно вирішувати завдання з охорони громадського порядку, вільно володіти усно та письмово державною мовою, мати розвинене почуття професійної гідності та соціальної відповідальності, а також відчувати потребу в постійній самоосвіті і професійному вдосконаленні;
Повинен знати: закони, правові дисципліни і дисципліни спеціалізації, принципи та функції професійно - правової діяльності, її методику і тактику, свої повноваження, державна мова, національна мова регіону і його національні традиції;
Повинен вміти: застосовувати на практиці знання права, приймати рішення й організовувати їх виконання, організовувати свою діяльність, займатися самоосвітою з метою підвищення своєї кваліфікації, володіти табельною зброєю, користуватися обчислювальною технікою, автотранспортом і машинописом і ін
Позитивна значимість цієї кваліфікаційної характеристики полягає в конкретизації стосовно кожної спеціальності обсягу знань і практичних навичок (умінь) випускника.
Випускникові юридичного вузу повинні бути створені умови для формування професіоналізму з таких видів культури:
- Психологічна культура передбачає знання психічного складу особистості, вміння користуватися психодіагностикою в процесі спілкування при розгляді юридичної справи;
- Політична культура означає знання політичної стратегії та тактики держави, провідних політичних партій і рухів, уміння користуватися усіма способами політичної діяльності і бути політично активним;
- Професійно-правова культура передбачає глибоке знання системи права і законодавства, вміння користуватися всією сукупністю правових засобів при розборі будь-якої юридичної справи;
- Етична культура означає засвоєння гуманістичних принципів моралі, уміння ними керуватися у процесі професійної діяльності;
- Естетична культура виражається в службовому етикеті, мові спілкування, зовнішньому вигляді юриста, естетичному вигляді оформлюваних ним документів та ін