Роль податків в економіці

| | | И в |
| | | Фонд |
| | | Соціа |
| | | Льного |
| | | Про |
| | | Страх |
| | | Ф |
| | | Я |
| Реальні | Особисті | Акцизи | Фіскальні | Митні | Внесок |
| Податки | податки | | монопольні | мита | и |
| | | | Податки | | найманих |
| | | | | | Ого |
| | | | | | Праці |
| | | | | | |
| | | | | | Внесок |
| | | | | | И |
| | | | | | Предп |
| | | | | | Ріятія |
| | | | | | Й |
| Поземельний | прибутковий | індивідуаль | На сіль | за | |
| Й | податок з | ні: | На тютюн | походження | |
| Побудинковий | населення | на пиво, на | На сірники | ю: | |
| Промислових | податок на | цукор, на | На спирт | експортні, | |
| Й | прибуток | бензин | І т.д. | Імпортні, | |
| На цінні | корпорацій | і т. д. | | транзитні | |
| Папери | податок на | універсальних | | за цілями: | |
| | Над-прибув | ий (податок з | | фіскальні, | |
| | Т | обороту): | | протекційних | |
| | Податок на | Одноразовий | | е, | |
| | Доходи від |, | | сверхпротекц | |
| | Видобутку нафти | багаторазово | | іонні, | |
| | | Й | | антидемпінг | |
| | Податок на | Податок на | | ші, | |
| | Доходи від | додану | | преференціал | |
| | Грошових | вартість | | ьние | |
| | Капіталів | | | за ставками: | |
| | Податок з | | | специфічно | |
| | Спадщини та | | | е, | |
| | Дарувань | | | адвалерне, | |
| | Поімуществен | | | змішані | |
| | Вий податок | | | | |
2.4. Розвиток концепції оподаткування.
Прикладом орієнтації на мінімальні вимоги (мудра податкова політика, яка б не підривала умов відтворення) можна назвати податкову політику радянського періоду, починаючи з 30-х рр.. Тоді діючим підприємствам залишалися доходи, що забезпечують лише просте відтворення, решта доходів йшла державі.
З середини 60-х рр.. стали вживатися боязкі спроби залишити підприємствам частину доходу для забезпечення розширеного відтворення за рахунок власних джерел.
У розвинених країнах цей напрям податкової політики отримало більш широкого розвитку. Вважається, що податки не повинні гасити прагнення виробника нарощувати випуск продукції. Це дозволить йому намацати і розрахувати зону позитивного ефекту масштабу виробництва, при якому можливо одержувати найбільший прибуток на вкладений капітал. У цьому випадку зростають не тільки доходи підприємця, а й держави, скарбниця якого поповниться додатковими ресурсами, бо збільшені доходи дозволяють збільшити суму зібраних податків.
Наступний щабель розвитку концепції оподаткування пов'язана з розумінням того, що маніпуляція податковими ставками, ув'язка податків з використанням ресурсів перетворює їх у потужний регулятор господарських пропорцій. Наприклад, введення плати за ресурси (землю, чисту воду і тощо) сприяє економії ресурсів у господарській діяльності. Плата за землю зазвичай веде до збільшення висоти виробничих будівель. Зниження податкових ставок або введення режиму прискореної амортизації стимулює зростання виробництва. Посилення ж податкових ставок його гальмує.
У другій половині XX ст. податки активно використовуються як регулятор загальної рівноваги ринкового господарства. Зокрема, таке використання податків передбачається в численних антициклічних програмах. Ці програми відводять різну роль податків як регулятора економіки, що залежить від концепції, якою керується уряд.
За Keйнcy, вo час спаду податки знижуються для стимулювання
виробництва. Під час підйому, навпаки, - податки зростають, що дозволяє загальмувати зростання інвестицій, попередивши перегрів економіки
наростаючими диспропорціями. Зростання податкових надходженні під час підйому дозволить виплатити державну заборгованість, яка утворилася в депресивний період для фінансування державних витрат.
За теорією монетаристів і концепції економіки пропозицію про зниження податків стає значним стимулом ефективного виробництва. М. Фрідмен - ідеолог монетарної школи - рекомендує знижувати податковий тягар, коли економічна криза пройде свою нижчу точку і залишить на ринку тільки ефективних виробників, розоривши інших. У цьому випадку більш низькі ставки податків для сильних виробників нададуть їм великі можливості для інвестування і дозволять країні перейти на більш високу ступінь ефективності виробництва.
Теорія пропозиції рекомендує підтримувати режим конкуренції, полегшуючи податковий тягар, аж до застосування податкових канікул для малого бізнесу, або для тих, хто здійснює випуск товарів, які найкраще відповідають інтересам суспільства.
2.5. Принципи оподаткування.
Принципи оподаткування проявляються у способах справляння податків.
Таких принципів досить багато:
. принцип вигоди;
. принцип пожертвування;
. прогресивність ставок оподаткування доходів;
. рівність податків на доходи підприємств різної форми власності;
. поєднання стійкості податкової системи з її гнучкістю;
. визначення рівня податкових ставок, не підривають відтворювального процесу;
. виключення можливостей перекладання податкового тягаря;
. простота і ясність системи та процедури оподаткування.
Принцип вигоди передбачає ув'язку податку з використовуваним ресурсом. Наприклад, той, хто використовує чисту питну воду в технічних цілях, повинен платити податок за неї.
Принцип пожертвування виходить з того, що за використання благ,
надаються державою окремим громадянам або підприємствам, платять всі, у тому числі ті, кому ці блага не дістаються. Таким є податок на фонд заробітної плати, що відраховується до пенсійного фонду.
Сучасне оподаткування доходів спирається на використання прогресивних ставок. Ставки зростають у міру збільшення доходів.
Прогресивне оподаткування враховує різні можливості соціальних верств населення у фінансуванні державних витрат.
Принцип рівності. Рівність податків на доходи підприємств різної форми власності забезпечує рівні стартові умови для їх розвитку.
У такому разі конкуренція повинна реально відобразити закладені в податках умови для ефективного господарювання.
У командно-адміністративній системі, яка не враховувала закони ринку, податкові привілеї завжди супроводжували державне і колективне господарювання. Приватне господарство, по суті, було «придушене» податками.
Серед принципів оподаткування зазвичай називають гнучкість і
адаптивність його до мінливих суспільно-політичних потреб. Однак у цієї гнучкості слід знати міру, не підриваючи стійкість чинного оподаткування. Якщо ставки податків постійно змінюються, як, наприклад, у сучасній Росії і в інших країнах, та ще й заднім числом, бізнес втрачає орієнтири, необхідні для вироблення довгострокової стратегії. Інвестиційна діяльність обростає додатковими ризиками, що зміцнює прагнення бізнесу обмежуватися виключно спекулятивними операціями.
Рівень податкової ставки повинен установлюватися з урахуванням можливостей платника податків, величини одержуваних їм доходів. Порушення цього принципу підриває дії ринку, зменшує кількість платників податків, зменшує пропозицію товарів. У споживачів надмірна тяжкість оподаткування зменшує попит, що веде до скорочення місткості ринку і тим самим гнітюче діє на стимули виробництва.
Дуже складний для виконання принцип виключення подвійного і
багаторазового оподаткування. Необхідність дотримання цього принципу усвідомлюється усіма державами, але рідко кому вдається повністю йому слідувати. Наприклад, оподаткування акціонерних компаній зазвичай будується на подвійне оподаткування. Податком обкладаються нерозподілений прибуток компанії і дивіденди її членів. Така система діє в країнах
Бенілюксу, США, Швеції, Швейцарії, Росії. Рішенням виключення багаторазового оподаткування використовуваного сировини є введення податку на додану вартість. При використанні цього податку надбавка до ціни сировини, що виникає при проходженні продукту за виробничому ланцюжку, обкладається податком усього один раз. Податком обкладаються тільки ті результати діяльності, які додаються до отриманого з поза напівфабрикату.
В оподаткуванні важливо дотримуватись принципу, що виключає можливість перекладання податкового тягаря. У країнах з розвиненою ринковою економікою податок на прибуток вважається не самим кращим податком, так як підприємець зазвичай намагається включити цей податок у ціну з метою компенсації подорожчання витрат. У результаті податковий тягар перекладається на покупця.
Саме вона сплачує податок, а підприємець виступає, по суті, збирачем цього податку.

2.6. Система виплати податків.
Система і процедура виплати податків повинні бути простими, зручними та зрозумілими для всіх суб'єктів оподаткування. У країнах розвиненого ринку основним податком є ​​особистий прибутковий податок або податок на фізичних осіб. У США частка податку на прибуток складає в системі федеральних податків усього лише 10%, в той час як податок на особистий прибуток наближається до його половині. Структура оподаткування в деяких країнах пострадянського простору, де частка прибуткового податку з фізичних осіб становила трохи більше 3% у загальному обсязі всіх платежів пояснюється її корінням, які десятиліттями живили суспільство державного соціалізму, організованого на принципах господарювання, що суперечать ринку. У результаті податкова система в таких країнах стає джерелом господарських деформацій. Це проявляється по наступних напрямках:
. держава стикається зі слабкою збирання податків, оскільки бізнес має безліч способів укрити податки;
. оподаткування провокує інфляційні процеси, тому що підприємці прагнуть перекласти податок на відпускні ціни;
. можливість перекладання податків на плечі покупців підсилює соціальну диференціацію суспільства, поляризацію величин реальних доходів громадян,
що загострює соціальну напруженість.
Надалі, у міру зростання доходів населення, ці країни повинні змістити акценти оподаткування, збільшивши податки на доходи фізичних осіб, пом'якшуючи оподаткування бізнесу.
2.7. Тяжкість оподаткування. Крива Лаффера.
Важкість податкового тягаря вимірюється величиною податкових вилучень, віднесених до валового внутрішнього продукту.
На неї впливають такі умови:
. величина отриманих доходів;
. традиції, що склалися в країні;
. фази промислового циклу.
Чим вищі доходи, тим більше частка податкових відрахувань. Розвиток економіки примножує доходи. Це веде до збільшення частки податкових вилучень. Причиною даної залежності є використання прогресивної шкали оподаткування.
Історія XX ст. чітко простежує тенденцію зростання податкових вилучень у країнах ринкової економіки. Так, до першої світової війни податкові відрахування становили в середньому 10% ВВП. У середині століття ця планка піднялася до 20%. У 90-х рр.. в розвинених державах з рівнем ВВП на душу населення в 15-28 тис. дол. частка податкових вилучень і тяжкість податкового тягаря коливається від 30 до 50% ВВП.
Традиції економічної політики чинять істотний вплив на рівень податкового тягаря. У країнах соціально орієнтованої економіки (шведська модель) цей рівень становить близько 50% ВВП. У країнах, що розвиваються на монетарних принципах, - близько 30% ВВП. Більш високий рівень податків став платою за соціальну стабільність суспільства. Оскільки податки перекладаються на покупця (включаються у відпускні ціни), то в цих країнах відзначається і більш високий рівень цін.
Тяжкість оподаткування залежить від циклічних коливань. Вона може бути нижче під час кризи і вище за більше сприятливої ​​кон'юнктури.
Залежність податкових надходжень від величини податкової ставки була описана А. Лаффера. Графічне зображення зазначеної залежності отримало назву кривої Лаффера А.. (Додаток № 2)
Згідно кривої А. Лаффера, збільшення податкових ставок призводить до зростання податкових надходжень лише до певних меж (точка М). Подальше збільшення податкової ставки призведе до надмірності податкового тягаря. Воно веде до відходу багатьох виробників з ринку через банкрутства і до ухилення від податків. Результатом зазначених дій стає небажане зменшення податкових надходжень в казну.
Крива Лаффера показує, що при певних умовах зниження податкових ставок може створити стимули для бізнесу, сприяти утворенню додаткових заощаджень і тим самим сприяти інвестиційному процесу. Зменшення банкрутств має сприяти розширенню бази оподаткування, так як кількість платників податків при цьому має зрости.
Однак не слід думати, що зниження ставки податків має відразу ж дати ефект зростання валового національного продукту. Останній відбувається тільки при розширенні інвестиційного процесу, особливо, коли з'являється попит на основний капітал. Попит же на нього варіюється протягом циклу, а в стадії депресії може зовсім зникнути. Це означає, що результати зниження ставок податків в депресивній ситуації можуть проявитися лише через роки.

3. Бюджетно - податкова політика. ПОДАТКИ І
СПОЖИВЧИЙ ПОПИТ.
Бюджетно-податкова (фіскальна) політика має важливе значення, оскільки, по-перше, через державний бюджет перерозподіляються 30-50% від обсягів реального ВВП країни, а по-друге, дана політика в змозі регулювати як сукупний попит, так і сукупну пропозицію.
3.1. Поняття бюджетно-податкової політики.
Бюджетно-податкова політика - це дії уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництва неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування бюджету в цілому.
Основна макроекономічна функція державної політики лежить у стабілізації економіки.
Фіскальна політика, яка охоплює збільшення державних витрат і зменшення податків з метою розширення сукупного попиту в економіці в період циклічного спаду, називається викликане (експансивної) політикою.
Стабілізація економіки в умовах інфляційного надмірного попиту, який виникає внаслідок циклічного підйому, забезпечується за допомогою обмежувальної (рестрикційної) фіскальної політики, а саме: зменшення державних витрат і збільшення податків.
3.2.Налогі і споживчий попит.
А. Лаффер і інші розглядали динаміку податків з боку пропозиції. Придивімося тепер до податкової динаміці з боку попиту.
Згідно кейнсіанської моделі, зменшення податків дає збільшення доходу, який мають домашні господарства, що може збільшувати споживчий попит          і тим самим стимулювати економічне зростання.
Опонентами подібного підходу до дилеми податки - споживання виступили прихильники концепції сталого доходу (М. Фрідмен, Ф. Модільяні, Дж, Стігліц (які є лауреатами Нобелівської премії з економіки)). Їх спільною платформою є гіпотеза про те, що споживання домашніх господарств орієнтоване на середній, що склався за ряд років, дохід сім'ї і не «відгукується» на кон'юнктурні, тимчасові зміни останнього.
Раптові ж збільшення доходу, як правило, направляються в заощадження, з яких, при погіршенні матеріального становища, черпаються кошти для підтримки традиційного рівня життя. Франко Модільяні вважає, що люди розподіляють дохід з розрахунку на своє можливе фінансовий стан протягом всього життя, а не виходячи з сьогоднішнього рівня доходів.
Цікаві доповнення вносить в систему Фрідмена-Модільяні Джозеф Стігліц. У роботі «Економіка громадського сектору», перекладеної на російську мову, він визнає, що схема ця працює лише при зниженні прибуткового податку, але при зниженні непрямих податків (ПДВ, акцизів) поведінка людини змінюється. Адже тут він може отримати вигоду, лише споживаючи товари і послуги безпосередньо. Відкладений попит при цьому нерентабельний, хоча імперативної зв'язку між зниженням непрямих податків і зростанням споживання, мабуть, не існує: споживач може скоротити грошові витрати, зберігши на колишньому рівні своє реальне споживання, а решту грошей звернути на заощадження.
Але багато людей, які відчувають постійний брак готівки, з задоволенням будуть використовувати додатковий грошовий ресурс на споживання. У подібній ситуації зростає попит на предмети тривалого користування.
Дуже істотним є те обставина, що зменшення податків, що веде до підвищення доходів у домогосподарств, дозволяє їм купувати додаткові держоблігації, що сприяє покриттю бюджетного дефіциту. Вилучаються за допомогою податків кошти заміщуються позиковими.
3.3. Податкова політика.
Історія розвитку оподаткування свідчить, що податки можуть бути не тільки джерелом наповнення бюджетів, а й інструментом регулювання тих чи інших соціально-економічних процесів. Наприклад, уряди країн можуть використовувати податкову систему для перерозподілу доходів між членами суспільства, стимулювати деякі види діяльності. Свідоме використання податків для досягнення певних цілей відбувається в рамках податкової політики.
Податкова політика являє собою систему урядових заходів по досягненню що стоять перед суспільством певних завдань за допомогою податкової системи країни. Податкову політику розглядають у широкому і вузькому аспектах. У широкому вона охоплює питання формування державних доходів за рахунок постійних і тимчасових джерел (відповідно податків і позик). Оскільки держава не може встановлювати занадто високий рівень оподаткування із-за протидії суспільства, вона змушена використовувати державні позики для покриття своїх витрат. Однозначно оцінювати політику широкого використання позик не можна. Все залежить від конкретної ситуації, але в будь-якому випадку позики необхідно повертати, а це можливо тільки за рахунок додаткових надходжень податків. Отже, державні позики - це не що інше, як відкладені на майбутнє податки.
У вузькому аспекті податкова політика охоплює діяльність держави тільки у сфері оподаткування - встановлення видів податків, платників, об'єктів, ставок, пільг, термінів і механізму зарахувань до бюджету.
Податкова політика проводиться виходячи з певних принципів, що відображають її завдання, основними з яких є наступні:
· Соціальна справедливість;
· Равнонапряженность;
· Економічна ефективність;
· Стабільність;
· Гнучкість.
Податкова політика не має самостійного характеру, оскільки податки як інструмент впливу на економіку використовуються в комплексі з іншими методами регулювання (додаток № 3).
Вплив податків на макроекономічні процеси можна розглядати тільки через призму фіскальної політики держави, що передбачає збільшення або зменшення доходів бюджету (податків) або витрат для досягнення певної мети. Можуть використовуватися комбінації вказаних заходів: зниження податків при зменшенні витрат і навпаки.
Фіскальна політика як засіб макроекономічного регулювання широко використовується у всіх економічно розвинених країнах, проте найбільше значення їй надають у США, де бюджетно-податкові проблеми стоять у центрі політичної боротьби республіканців і демократів.
Податкова політика спрямована на вирішення що стоять перед суспільством завдань, серед яких виділяють довгострокові і короткострокові. Перед урядами розвинених країн стоять наступні довгострокові цілі: економічне зростання, максимальний рівень зайнятості, добробут населення.
Короткостроковими цілями відносно податкової політики можуть бути наповнення державного бюджету, його збалансованість на тому чи іншому рівні по відношенню до ВВП, стимулювання інвестиційної діяльності.
Якщо податкову політику не відривати від фіскальної, можна виділити наступні типи бюджетно-податкової політики:
· Дискреційну фіскальну;
· Недискреційну, або політику «вмонтованих стабілізаторів».
Дискреційна політика називається тоді, коли парламент і уряд свідомо вносять зміни до податкової системи та витрати бюджету з метою впливу на реальний ВВП, зайнятість, інфляцію. Таким чином, при проведенні дискреційної політики зміни в податковій системі залежать від рішень уряду.
Дискреційна політика може бути стимулюючою і стримуючою. Вважається, що стимулюючу політику доцільно проводити при економічному спаді. В області податків вона передбачає зменшення податкових вилучень з доходів громадян з метою збільшення сукупного попиту. Наприклад, якщо внаслідок зменшення податкових ставок або введення додаткових пільг в оподаткування особистих доходів громадяни стануть виплачувати податки на загальну суму менше 10 млрд. грн, то це означає що їх доходи збільшаться на ту ж суму. Збільшитися при цьому і сукупний попит на 10 млрд.грн? це відбудеться лише в тому випадку, якщо всі гроші будуть використовуватися на споживання. Однак відомо, що частина коштів громадяни заощаджують. Отже, на споживання піде тільки несекономленная частину доходу.
У теорії і на практиці податково-бюджетної політики часто використовуються дві важливі категорії - «гранична схильність до споживання» і «гранична схильність до заощаджень». Перша характеризує частку додаткового доходу, яку громадяни витрачають на споживання, друга - частку заощаджень у доходах. Так, якщо гранична схильність до споживання становить 0,75, то з 10 млрд.грн. на споживання підуть 7,5 млрд. грн., і на таку ж суму зросте сукупний попит, а 2,5 млрд. грн. будуть відкладені як заощадження. Збільшення попиту має стимулювати зростання ВВП і зайнятості. Сукупний попит можна підвищити за допомогою не тільки зміни податків, але і збільшення витрат бюджету.
Стримуюча бюджетно-податкова політика доцільна тоді, коли економіка знаходиться в стані надмірного підйому і попит перевищує пропозицію. У такому випадку виникає інфляція попиту і з'являється необхідність обмеження споживчих витрат населення. Це можна зробити або зменшуючи витрати бюджету, або збільшуючи податкові вилучення шляхом підвищення ставок оподаткування або раціоналізації податкових пільг.
Виникає питання: які методи регулювання більш доцільні: шляхом зміни податків або витрат бюджету? Вчені-економісти відповідають на нього по-різному залежно від того, як вони ставляться до втручання уряду в економіку. Одні вчені вважають, що роль держави в регулюванні економічних процесів повинна бути мінімальною, а тому і частка ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет, не може бути значною. Виходячи з таких посилок вони пропонують збільшувати сукупний попит у період спаду через зниження податків і зменшувати сукупний попит в роки надмірного економічного зростання через зменшення державних витрат. Інші економісти вважають, що ринковий механізм не в змозі впоратися з циклічними коливаннями кон'юнктури, а тому держава повинна активно втручатися в економічні процеси, для чого допускається перерозподіл досить високу частку ВВП через бюджет. Вони рекомендують у період економічного спаду розширювати попит за рахунок збільшення бюджетних витрат, а в період підйому збільшувати податки.
Недіскреціонная бюджетно-податкова політика, або політика «вмонтованих стабілізаторів», грунтується на теоретичному припущенні, що податкова система сама по собі має здатність автоматично впливати на економічний цикл, бо навіть без її зміни податкові вилучення збільшуються при зростанні ВВП і зменшуються при його спаді, т . е. має місце стабілізуючий ефект. Найбільш високий цей ефект при прогресивній податковій системі, яка передбачає збільшення податкових вилучень поряд зі збільшенням доходів. Необхідно зауважити, що «вмонтовані стабілізатори» здатні лише послабити циклічні коливання; для серйозних же змін в кон'юнктурі нерідко потрібна саме дискреційна політика.
У ході розвитку бюджетно-податкової теорії та практики склалися два підходи до регулювання економіки фіскальними методами. Один з них базується на теорії англійського вченого Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946), який у 1936 г.опубліковал свою працю «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей». Суть цього підходу полягає в тому, що основним чинником економічного зростання вважається ефективний попит. Ринкова економіка, згідно з концепцією Кейнса, не може автоматично забезпечити економічну рівновагу при повній зайнятості, тому необхідно активне втручання держави в регулювання економічного циклу. Основним інструментом такого регулювання проголошується бюджетно-податкова політика. Для розширення сукупного попиту пропонується збільшувати витрати державного бюджету. Активна роль у стимулюванні попиту належить також податкам, причому ті чи інші фіскальні заходи реалізуються в залежності від фази економічного циклу. У фазі кризи необхідно розширювати витрати і скорочувати податки; коли ж економіка виходить на фазу підйому, пропонується зменшити витрати і підвищувати податкові вилучення.
Особливе значення Д. Кейнс надавав податках з урахуванням їх впливу на основний «психологічний закон», згідно з яким люди схильні збільшувати своє споживання зі збільшенням доходів, але споживання зростає меншими темпами, ніж доходи. Із зростанням доходу у людей підвищується «схильність до заощаджень», тому необхідна така податкова система, яка вилучала б ці заощадження. На думку вченого, прибутковий податок має стягуватися за прогресивною ставкою, причому ступінь прогресії повинна бути досить високою. Він підкреслював, що подібні погляди, часто розглядаються як посягання на капітал, необхідний для розширення виробництва. Проте виникає необхідність вилучення частини фінансових фондів, не вкладених в інвестиції. Зайві заощадження можуть стимулювати економічне зростання тільки в умовах повної зайнятості, в кризові ж роки вони перешкоджають такому зростанню. Звідси виводяться рекомендації зі складання такої шкали ставок особистого прибуткового оподаткування, яка сприяла б перерозподілу доходу від осіб, що мають заощадження, до осіб, які їх інвестують. Зайві заощадження, вилучені з допомогою податків, через державний бюджет повинні направлятися в інвестиції. Кейнсіанські підходи до бюджетно-податкової політики застосовувалися в економічно розвинених країнах починаючи з «великої депресії» 1929-1933гг.до початку 80-х років ХХ ст.
Інший підхід до фіскального регулювання виник на противагу теорії Кейнса і отримав широке визнання на початку 80-х років, коли з'явилася криза останньої. Нова теорія отримала назву «економіка пропозиції». Нова теорія отримала назву «економіка пропозиції». Її прихильники вважали, що збільшення сукупного попиту без створення адекватних стимулів для зростання пропозиції веде до інфляції, яка стримує економічне зростання. Крім того збільшення соціальних виплат з бюджету і перерозподіл доходів на користь бідних верств населення через податкову систему зменшує заощадження, що у свою чергу, зменшує запозичення ресурсів фінансових установ, підвищує рівень процентних ставок і таким чином стримує процес капіталоутворення. За підрахунками одного з авторів теорії «економіки пропозиції» американського вченого М. Еванса, скорочення податкових ставок на 10% збільшує особисті заощадження приблизно на 2%. Отже, нова теорія переносить центр фіскальної політики з бюджетних витрат на податки. Вважається, що для стимулювання виробництва необхідно знижувати особистий прибутковий податок і податки на корпорації. На користь зменшення податків висуваються такі аргументи:
· Скорочення податкових ставок підвищує стимули до заощаджень для окремих осіб, оскільки підвищує норму прибутку, яку вони отримують від своїх активів. Збільшення заощаджень знижує процентні ставки і стимулює інвестиції;
· Зменшення податків на прибутки корпорацій або таких заходів, як прискорена амортизація, збільшують частку прибутків, які залишаються полі сплати податків, і тим самим безпосередньо сприяють збільшенню інвестицій;
· Збільшення інвестицій веде до зростання продуктивності. Що означає виробництво більшої кількості товарів і послуг на одиницю витрат, а це в свою чергу, веде до того, що сповільнюється зростання витрат на одиницю продукції і, отже, уповільнюється інфляція;
· Більш низькі податкові ставки сприяють зростанню реальних доходів, що створює додаткові стимули до праці.
Прихильники «економіки пропозиції» для ілюстрації справедливості своїх аргументів часто призводять графік залежності ставок оподаткування від надходжень до бюджету, який називається кривою Лаффера (додаток № 2). За його підрахунками, оптимальна величина вилучення не повинна перевищувати 35%. В кінці 70-початку 80-х років ХХ ст. А. Лаффер популяризував ідеї про те, що висока ставка оподаткування бентежить працівника і заохочує лінь. Свої висновки він підтверджував графіком, відповідно до якого податкові надходження є одночасно продуктом і податкової ставки, і податкової бази (суми прибутку). У міру того, як податкова ставка зростає, база скорочується. По горизонтальній осі на кривій Лаффера відкладається рівень податкових ставок, по вертикальній - податкові надходження до бюджету. У міру збільшення податкових ставок ростуть і надходження. Коли ж ставки виявляються настільки високими, що не викликають бажання працювати і стимулюють ухилення від сплати податків, їх подальше збільшення призводить до зменшення податкових надходжень.
Звідси і було зроблено загальний висновок: завдання пожвавлення ділової (насамперед інвестиційної) активності треба вирішувати шляхом радикального полегшення податкового тягаря.
Ідеї ​​прихильників «економіки пропозиції» були покладені в основу бюджетно-податкових реформ США в 1981 і 1986 р., що призвело до значного зменшення граничних ставок особистих і корпоративних прибуткових податків, суттєвого зменшення прогресивності шкали оподаткування, розширенню бази оподаткування за рахунок зменшення кількості пільг. Особливо великий виграш завдяки реформа отримали платники податків з високими доходами.
Податкова політика будується на певних принципах. Тут доречно докладніше розглянути принцип справедливості податкової системи в силу його велику актуальність. Справедливість в оподаткуванні пов'язана з проблемою розподілу податкового навантаження. Основне питання, яке вирішується при проведенні податкової політики: «Хто і скільки має платити податків?». Є два підходи до його вирішення - за критеріями платоспроможності та отриманих вигод.
Відповідно до критеріїв платоспроможності податки повинні розподілятися в залежності від здатності платників виплачувати їх. При цьому повинні виконуватися два специфічних принципу. Відповідно до першого ставлення до всіх людей при однакових умовах має бути однаковим. Це так званий принцип горизонтальної справедливості, відповідно до якого ставки податків повинні прямо залежати від доходу і багатства. Якщо для обчислення податку використовується дохід, то особи з однаковим доходом повинні виплачувати однакові суми податку. На практиці дотримання принципу «горизонтальної справедливості» пов'язане з рядом проблем і являє собою складний комплекс заходів, тому що важко дати вичерпне визначення самого ключового поняття «рівність».
Другим специфічним принципом, що випливає з критерію платоспроможності, є різний підхід до різних людей - принцип «вертикальної справедливості», згідно з яким групи громадян з високим рівнем доходів повинні платити вищі податки, ніж ті, які мають низькі доходи.
Визначення оптимального розподілу податкового навантаження між різними групами платників податків пов'язано з великими труднощами. В якій мірі допустима податкова дискримінація окремих класів і груп оподаткування? Для вирішення цього питання запропоновані різні системи оподаткування: регресивна, пропорційна і прогресивна (Таблиця 3.1).

Таблиця 3.1.
Види податкової політики.

Податкова система	Дохід платника чальника на логів, ден.ед.	Структу ра дохо та до сплати податку,%	Сума податку, ден.ед.	Ефективна ставка податку,%	Структура доходу сел ле сплати податку,%
Регресивна	20000 + 80000 = 100000	20 + 80 = 100	3000 + 7000 = 10000	15 8,75	18,9 + 81,1 = 100
Пропорційна	20000 + 80000 = 100000	20 + 80 = 100	2000 + 8000 = 10000	10 10	20 + 80 = 100
Прогресивна	20000 + 80000 = 100000	20 + 80 = 100	1200 + 8800 = 10000	6 11	20,9 + 79,1 = 100

Система оподаткування є регресивною, якщо ефективні податкові ставки (відношення сплаченої суми податку до поточного доходу) для платників з високою платоспроможністю нижче, ніж для тих, у кого ця здатність низька. Система оподаткування є прогресивною, якщо ефективні податкові ставки для платників з високою платоспроможністю вище, ніж для тих, у кого така здатність низька. І нарешті, система оподаткування є пропорційною, якщо ефективні податкові ставки для всіх груп платників однакові. Таким чином, поведінка ефективних податкових ставок визначає характер структури оподаткування. Іншими словами, якщо податок росте швидше, ніж дохід, такий податок називають прогресивним. Якщо ж податок зростає повільніше, ніж дохід, такий податок називають регресивним. У випадку регресивного податку велике податкове навантаження припадає на людей з меншими доходами. Пропорційний податок дозволяє рівномірно розподілити податкове навантаження по всіх групах платників. Прогресивне оподаткування зміщує відносну податкове навантаження на групи з великими доходами. Коли при розробці податкової політики до питання розподілу податкового навантаження підходять на підставі критерію отриманих вигод, то мають на увазі, що сума податку, що сплачується платником, повинна дорівнювати тій сумі, яку він згоден платити за одержувані їм громадські блага. Під громадськими розуміють фінансуються з державного бюджету блага, які споживають всі члени суспільства. Іншими словами, конкретні державні програми повинні фінансуватися тими, хто отримує від них вигоду. На підставі критерію вигоди податки розглядаються як ціна, яку варто заплатити за послуги держави, на зразок того, як це відбувається при покупці товарів індивідуального споживання. Сильною стороною такого підходу є те, що в ньому податкові надходження пов'язуються з видатками бюджету. Однак не до всіх суспільних благ цей критерій можна застосувати в однаковій мірі. Його зручного використовувати при встановленні ставок держмита (плати за послуги державних установ) або при визначенні розміру сплати в соціальні фонди (наприклад, пенсійний) і складно - щодо суспільних послуг загального характеру (національна оборона, система правосуддя і т.п.). фактично критерій вигоди застосовується в процесі розробки та прийняття державного бюджету. Платник податків оцінює податкову систему з того, наскільки видатки бюджету і податки узгоджені між собою. Тому критерій вигоди слід враховувати при розробці податкової політики.
Важливою характеристикою податкової політики держави є рівень податкового навантаження на платника податків. Для його виміру використовують декілька показників. Так, на макрорівні його визначає частка податкових надходжень Н1 до бюджету у ВВП:
НБ
Н1 = --------------------- * 100%, (3.1)
ВВП
де НБ - податкові надходження до бюджету; ВВП - валовий внутрішній продукт.
Для України цей показник у 1998 г.без обліку доходів Пенсійного фонду дорівнював 28,0%, з урахуванням - 32,7%. Для порівняння зазначимо, що в США цей показник становить приблизно 30%, у ФРН і Швеції він вище.
При характеристиці податкового навантаження на підприємство можна використовувати наступні показники:
· Частку податкових виплат підприємства Н2 в загальній сумі прибутку:
НВ
Н2 = --------------- * 100%, (3.2)
БП
де НВ - податкові виплати підприємства; БП - балансовий прибуток підприємства;
· Частку податкових виплат підприємства Н3 в обсязі продажів:
НВ
Н3 = -------------- * 100%, (3.3)
Пр
де Пр - обсяг продажів підприємства.
З урахуванням того, що базова ставка податку на прибуток в Україні становить 30% і крім податку на прибуток підприємство платить інші податки (як з прибутку, так і реалізації), показник Н2 для підприємств України складає 30% і більше.
Оскільки підприємство не завжди працює прибутково, показник Н3 видається більш надійним для характеристики податкового навантаження на підприємство. Він визначає, яку частину з виручених коштів продавець сплачує в якості податків. Значення цього показника можуть змінюватися від 20 до 60% залежно від сфери діяльності підприємства, так, якщо підприємство ввозить в Україні та реалізує товар, який обкладається ввізним митом, акцизним збором та ПДВ, показник Н3 буде більш високий, якщо ж воно реалізує вироблений в Україна непідакцизних товарів, то цей показник буде становити близько 20%.
Можна сказати, що податкове навантаження - це не що інше, як частина доходу фізичних та юридичних осіб, яка перерозподіляється через державний бюджет. Такий перерозподіл не може не впливати на поведінку платників податків, які прагнуть, по-перше, перекласти податковий тягар на інших, а по-друге, уникнути податків. Перекладання податків відбувається шляхом збільшення цін на величину податку, в результаті реальним платником податку стає покупець товару. Перекласти податок в ціну вдається не завжди. Найчастіше це відбувається, якщо товар монопольний або ж попит на нього нееластичний за ціною. Коли ж попит на товар еластичний, то незначне збільшення ціни викликає значне зменшення обсягу продажів. У такій ситуації перекладання податків на покупців неможливо. Фінансової науці і практиці відомі й інші приклади впливу податків на ухвалення економічних рішень. Наприклад, при розробці заходів податкової політики необхідно враховувати дію "податкового клину», який представляє собою різницю між сумами доходу до і після сплати податків. Американські вчені наводять такі приклади впливу «податкового клину» на вибір учасників економічної діяльності:
· Високі податки на додатковий особистий дохід можуть спонукати працівників вибрати більше годин відпочинку, а не більше годин праці;
· Високі ставки податків на тютюнові вироби та алкогольні напої в деяких штатах спонукають їх жителів до покупки цих товарів у сусідніх штатах де встановлені більш низькі податки та ціни;
· Оскільки можна зменшувати оподатковуваний податком дохід фізичних осіб на суму витрат, пов'язаних з поїздкою на професійні конференції, такі заходи часто проводяться в курортних місцях. Їх учасники поєднують таким чином відпочинок зі справами, зменшуючи в той же час свої податкові зобов'язання;
· Фірми з високими доходами краще вкладати капітал у державні облігації, відсотки по яких не обкладаються податками, ніж купувати високопродуктивне обладнання, доходи від використання якого підлягають оподаткуванню.
Вплив податкової політики на поведінку людей може бути самим різним, але серед вчених-економістів в даний час популярна ідея про те, що податки повинні бути «нейтральними», т.е.налоговая система повинна якомога менше впливати на ухвалення економічних рішень.
З метою пом'якшення податкового тягаря для окремих платників податків або стимулювання певних видів діяльності застосовуються податкові пільги - повне або часткове звільнення від оподаткування платників податків або доходів від окремих видів діяльності. У практиці оподаткування використовуються такі форми пільг:
1. Податковий кредит. Це відрахування з суми розрахованого податку. Наприклад, в України при розрахунку податку на прибуток підприємства з суми розрахованого податку віднімається сума податку, сплаченого підприємством при виплаті дивідендів.
2. Неоподатковуваний мінімум доходів. Найчастіше застосовується при оподаткуванні особистих доходів, коли із суми валових доходів громадян віднімається законодавчо встановлена ​​сума, яка не обкладається податком. Таким чином захищаються інтереси громадян з низькими доходами.
3. Винятки з об'єктів оподаткування. Найчастіше це частина доходу, прибутку або інших об'єктів оподаткування, спрямованих на цілі, у реалізації яких зацікавлена ​​держава. Наприклад, законодавство деяких країн дозволяє виключати з оподатковуваного податком доходу витрати підприємств на природоохоронні заходи.
4. Звільнення окремих платників від сплати податку. Оскільки звільнення від оподаткування рівноцінно виплат з бюджету, то держава таким чином підвищує реальні доходи окремих суб'єктів. Наприклад, згідно із законодавством України, від усіх видів податків звільняються інваліди ВВВ.
5. Зниження податкових ставок. Наприклад, в Україну за зниженою ставкою оподатковується прибуток, отриманий від продажу інноваційного продукту власного виробництва.
6. Прискорена амортизація основних засобів. Оскільки амортизаційні відрахування віднімаються і валового доходу при визначенні прибутку до оподаткування, то прискорені темпи амортизаційних списань дозволяють зменшити податки підприємств. Особливо це важливо в умовах високих темпів інфляції.
Податкові пільги дозволяють створювати податкову систему, яка б більшою мірою виконувала регулюючу функцію. Але зараз більшість вчених дотримуються тієї точки зору, що податковий тягар краще зменшувати за рахунок загального зниження податкових ставок, а не спеціальних пільг, так як останні створюють нерівні умови для конкуренції. Особливо небажаними вважаються особисті пільги.

ВИСНОВОК.
Підводячи підсумки розгляду ролі податків в економіці я прийшов до висновку, що податки безпосередньо впливають на економічні процеси, що відбуваються в будь-якій країні світу. І однією з найбільш важливих проблем економічної науки є подальше вдосконалення податкових взаємовідносин підприємств та організацій з бюджетом та державними цільовими (позабюджетними) фондами. При цьому податки покликані стати в руках органів влади інструментом державного регулювання економіки, стимулювання науково-технічного прогресу, обмеження зростання цін. Зміна податків впливає на величину доходу. Це підвищує можливості використання фіскальної політики для стабілізації економіки. Коли економіка переживає спад, можливо, для розширення випуску слід знижувати податки або збільшувати державні витрати. А коли економіка на підйомі, слід було б підвищувати податки і скорочувати витрати, щоб повернути економіку до стану повної зайнятості.
На практиці податкова політика активно використовується з метою стабі-лізації економіки. Розширення державних витрат і зниження податків застосовується, коли треба допомогти економіці вибратися з кризи. Зниження витрат і збільшення податків практикується, коли треба загальмувати надмірний підйом.
Заходи фіскальної політики не завжди успішні. Часом вони супроводжуються обтяжливими проявами, можуть навіть перешкоджати стабілізації національної економіки. Іноді це неминучі хвороби зростання, а кінцевий результат буде позитивним.
Підводячи підсумки, я вважаю, що з вищевикладеного можна зробити висновки:
1. Податки - це: а) плата за послуги держави; б) доходи держави.
2. Податки виконують дві функції: економічну та фіскальну.
3. Принципи оподаткування такі: фінансово-технічні; народно-господарські; справедливості; сприяння зростанню національного доходу.