Хімічна промисловість
Зародження хімії в Україні належить, в першу чергу, Харкову, де в 1805 р. виник перший в Україну Університет і де хімія набула провідного значення серед інших природничих наук.
Два наступні обставини стали визначними для утвердження в Україні фундаментальних і технологічних досліджень в хімії. Це створення Академії наук і підстава її першим президентом-академіком В.І. Вернадським, у 1918 р. самостійної хімічною лабораторією, що стала в майбутньому базою для організації низки хімічних інститутів. По-друге, завдяки багатющим мінеральним і енергетичних ресурсів України, створенню в 30-40 рр.. потужної хімічної промисловості з численними галузевими інститутами. Хімічна галузь України займала в Радянському Союзі друге після Росії провідне місце і виробляла 16-18% від товарної продукції всього хімічного комплексу.
На сьогоднішній день хімічний комплекс України налічує понад 200 промислових підприємств і об'єднань, 26 науково-дослідних і проектних інститутів. У галузі зайнято 350 тис. осіб, з яких 300 - кандидатів і докторів наук. У структурі промислового виробництва Україна хімічна промисловість утримує рівень 7-10% і посідає 6 місце. Промисловістю виробляється близько 20 тис. найменувань різноманітної хімічної продукції, що становить у вартісних показниках близько 4 млрд.грн.
Серед провідних виробничих напрямків, що супроводжуються галузевої хімічною наукою, слід відзначити:
- Виробництво мінеральних добрив для сільського господарства і неорганічних продуктів;
- Виробництво органічних продуктів;
- Виробництво шин і гумотехнічних виробів;
- Виробництво хімічних волокон;
- Виробництво пластмас і склопластиків;
- Виробництво кіно-, фотоматеріалів, магнітних носіїв інформації;
- Виробництво реактивів і особливо чистих речовин;
- Виробництво товарів побутової хімії та ін
Науково-дослідні інститути хімічного комплексу виконують доручені роботи згідно Програми розвитку хімічної промисловості до 2010 р., галузевих програм, наприклад, "Агрохім", "Йод", "малотоннажна хімія" та ін
Хімічний комплекс розташований, головним чином, в Донбасі і в Східній Україні. У меншій кількості - у центральній частині України та на заході країни. Основою комплексу є багатотоннажні виробництва основних неорганічних продуктів, частина яких становить 27%.
Галузева структура хімічної промисловості, яка створювалася протягом тривалого часу, незважаючи на досить великий потенціал, в цілому, не відповідає вимогам народного господарства і потребує структурної перебудови, враховуючи зовнішні та внутрішні чинники.
До зовнішніх факторів належать: сприяння розвитку хімічної прогресу із зменшенням товарної вартості продукції; зниження залежності від імпорту хімічної сировини і матеріалів, і, в той же час, створення довгострокових кооперативних зв'язків з постачанням необхідних продуктів між країнами СНД та Європи; різке зниження енерго-і водоспоживання; поліпшення екологічного стану в регіонах.
До внутрішніх факторів належать: наближення структури до рівня промислово розвинених країн, розвиток вітчизняної бази сировини, напівпродуктів, каталізаторів тощо; розробка і впровадження наукоємних безвідходних технологій; поліпшення використання виробничого потенціалу галузі; переробка відходів; збільшення експортного потенціалу; інвестування модернізації існуючих виробництв.
Хімічна промисловість України належить до найбільш експортабельним і в галузевій структурі експорту займає друге місце. Зокрема, експортно-імпортні операції з хімічною продукцією виконували 15 підприємств Міністерства промислової політики. Експортувалося в країни далекого і ближнього зарубіжжя 16 найменувань хімічної продукції, імпортувалося - 13, з яких 7 найменувань одночасно експортувалося.
Слід зазначити, що підприємства з виробництва азотних добрив в минулому році потрапили в складну ситуацію через різке зниження цін на світовому ринку на карбамід та аміак, при високій внутрішній ціні на природний газ - сировини для виробництва цієї продукції, що значно погіршило їх економічний стан .
Вага хімічної галузі в експорті - 16.7%, ВВП - 6,7%.
Використовується в галузях матеріального виробництва 48% продукції хімічного комплексу.
У 1997 р. спад (за невироблене продукцію щодо плану) склав 8%.
Згідно з результатами роботи за 1997 р. позитивні показники мають підприємства: ВАТ "Дніпропетровський лакофарбовий завод", ВАТ "Дніпрошина". "Білоцерківський завод гумовотехнічних виробів" та ін
У 1996 р. на підставі наукових розробок було впроваджено в промисловість 165 пропозицій, економічний ефект склав 93,8 млн грн. У 1977 р. у зв'язку з припиненням дії інноваційного фонду, впровадження наукових розробок у промисловість різко скоротилося.
Серед впроваджень слід зазначити наступні:
- На Сєвєродонецькому ДВП "Об'єднання Азот" розпочато промисловий випуск каталізаторів низькотемпературної конверсії та поглинача сірчаних сполук. Налагоджена переробка цинк-і медьсодержащих відпрацьованих каталізаторів;
- Розроблено новий каталітичний спосіб гідрування динітробензойна кислоти, впроваджений у виробництво тріобріна. За новою технологією в АТ "Фарман" (Київ) проведено виготовлення лікарського продукту в кількості 2000 кг;
- Розроблено технологію люмінесцентного барвника, що базується на вітчизняній сировині Горлівського АТ "Стирол". Розроблену технологію впроваджено на Рубіжанському ВАТ "Барвник";
- Розроблено принципово нова технологія отримання восків на підставі синтетичних жирних кислот. У ВАТ "ВНДІХІМПРОЕКТ" (Київ) змонтована дослідно-промислова установка потужністю 100 тонн / рік для випуску полірувальних засобів;
- На Дніпродзержинському ДП "Каталізатор" освоєно виробництво розроблених каталізаторів сірчаних сполук;
- На Івано-Франківській фірмі "Барва" виготовлені барійцінковие стабілізатори ВАК, випробувані при переробці ПВХ-композицій у тару 0,33 - 1.5 літра;
- З метою зниження енерговитрат і споживання природного газу проводиться реконструкція виробництва аміаку на підприємстві галузі.
Об'єктивних даних щодо ринку праці немає, але на підприємствах заборгованість по зарплаті 4-7 місяців вважається нормою. За винятком одиниць, на більшості підприємств майже половина співробітників працює неповний тиждень або знаходиться за кілька місяців в адміністративній відпустці.
Галузева наука в більшості підгалузей знаходиться у важкому стані.
За даними на 1.02.98 р. з 226 підприємств хімічної галузі: 76 підприємств - державні, 8 - орендні. 142 - приватизовані і 42 - на стадії приватизації.
Хімічна промисловість - комплексна галузь, яка визначає, поряд з машинобудуванням, рівень НТП, що забезпечує всі галузі народного господарства хімічними технологіями і матеріалами, в тому числі новими, прогресивними і виробляє товари масового народного споживання.
Хімічна промисловість є однією з провідних галузей важкої індустрії, є науково-технічною і матеріальною базою хімізації народного господарства і грає виключно важливу роль у розвитку продуктивних сил, зміцненню обороноздатності держави і в забезпеченні життєвих потреб суспільства. Вона об'єднує цілий комплекс галузей виробництва, у яких переважають хімічні методи переробки предметів уречевленої праці (сировини, матеріалів), дозволяє вирішити технічні, технологічні та економічні проблеми, створювати нові матеріали з наперед заданими властивостями, замінювати метал в будівництві, машинобудуванні, підвищувати продуктивність і економити витрати суспільної праці.
Хімічна промисловість включає виробництво декількох тисяч різних видів продукції, за кількістю яких поступається тільки машинобудуванню. Значення хімічної промисловості виражається в прогресивній хімізації всього народногосподарського комплексу: розширюється виробництво цінних промислових продуктів; відбувається заміна дорогого і дефіцитного сировини більш дешевим і поширеним; проводиться комплексне використання сировини; уловлюються і утилізуються багато виробничі відходи, у тому числі шкідливі в екологічному відношенні.
На базі комплексного використання різноманітної сировини та утилізації виробничих відходів хімічна індустрія утворює складну систему зв'язків з багатьма галузями промисловості і комбінується з переробкою нафти, газу, вугілля, з чорною і кольоровою металургією, лісовою промисловістю. З таких поєднань складаються цілі промислові комплекси. В основі виробничого процесу в хімічній промисловості найчастіше лежить перетворення молекулярної структури речовини. Продукцію цієї галузі народного господарства можна підрозділити на предмети виробничого призначення і предмети тривалого або короткочасного особистого користування. Споживачі продукції хімічної промисловості знаходяться у всіх сферах народного господарства. Машинобудування потребує пластичних масах, лаках, фарбах, сільське господарство - в мінеральних добривах, препаратах для боротьби з шкідниками рослин, у кормових добавках (тваринництво); транспорт - в моторному паливі, мастильних матеріалах, синтетичному каучуку. Хімічна та нафтохімічна промисловість стає джерелом сировини для виробництва товарів широкого споживання, особливо хімічних волокон і пластмас. Сучасне літакобудування, реактивна техніка, радіолокація, космічна техніка, ракетобудування немислимі без використання синтетичних матеріалів і нових видів синтетичного пального
Хімічна галузь України нараховує близько 200 підприємств і об'єднань, в яких зайнято понад 350 тис. чоловік. За даними Мінпромполітики, вони виробляють до 20 тис. найменувань продукції на суму 40-45 млрд грн (близько $ 8-9 млрд). У 2007 році в структурі промислового виробництва хімічна галузь посіла 6,4% (шосте місце), в структурі ВВП - 2,7%. За даними Держкомстату, в минулому році частка хімічної продукції в структурі експорту становила 8,2%. При цьому спостерігається в останні вісім років приріст виробництва та експорту хімічної продукції свідчить про те, що принаймні в найближчі декілька років хімічна галузь буде грати ключову роль в українській економіці.
Радянська спадщина
Потужний хімічний комплекс дістався Україні в спадок від СРСР. За обсягами виробництва підприємства республіки займали друге місце після РРФСР, виробляючи до 20% хімічної продукції. Розпад Радянського Союзу на початку 90-х призвела до кризи промисловості: у 1991-1999 роках випуск хімічної продукції в Україну скоротився майже на 60%. Але на початку XXI століття галузь стала показувати позитивні тенденції - щорічний приріст виробництва перевищує 6%. Цьому сприяв повний або частковий перехід хімічних підприємств під контроль приватного капіталу.
Сьогодні основу хімічного комплексу складають виробники мінеральних добрив, на які припадає понад 60% усієї виробленої в країні хімічної продукції. Потужності з виробництва мінеральних добрив дозволяють виробляти 8 млн т продукції на рік і зосереджені на десяти хімічних підприємствах: азотних - концерн "Стирол", Одеський припортовий завод, "Азот" (Черкаси), Сєверодонецьке об'єднання "Азот", "Дніпроазот" і "Рівнеазот "; фосфорних -" Кримський титан "," Сумихімпром "і Костянтинівський державний хімзавод; калійних - Дніпровський завод мінеральних добрив.
Пострадянський збиральництво
Фактичне відчуження державних підприємств хімічного комплексу України розпочалося в 1993-1995 роках, коли в обіг були введені компенсаційні та приватизаційні сертифікати. Це дало можливість громадянам країни обміняти ваучери на акції заводів. Працівникам заводів тоді було надано право першочергового викупу акцій підприємств, на яких вони працювали. Таким чином мільйони українців стали акціонерами промислових об'єктів, але в більшості випадків вони не отримали вигоди у вигляді дивідендів з-за серйозних економічних і фінансових проблем пострадянського періоду. Цим скористалися ті, хто почав накопичувати значні пакети акцій підприємств, скуповуючи їх задешево в населення. Тоді почалося формування існуючих зараз в Україні фінансово-промислових груп.
Першим хімічним підприємством, що перейшли під контроль приватних осіб - менеджменту заводу, став концерн "Стирол". У 1993 році він був узятий в оренду з можливістю подальшого викупу. У 1995 році його акціонували, що в період ваучерної приватизації дало можливість його голові правління Миколі Янковському сконцентрувати більше 75% акцій. У 1998 році Фонд держмайна продав на Українській міжбанківській валютній біржі залишилися держакції.
Ваучерна приватизація на черкаському "Азоті" дозволила його генеральному директорові Бориса Райкова сконцентрувати близько 60% заводу. Ще на початку 90-х років оперативний контроль над "Дніпроазотом" отримала дніпропетровська група "Приват". Пізніше, скуповуючи у населення компенсаційні та приватизаційні сертифікати і набуваючи за них акції підприємств, група стала власником контрольного пакету акцій "Дніпроазоту".
Найменший з шести азотних хімічних підприємств України "Рівнеазот" до кінця 90-х років контролювався структурами американського бізнесмена українського походження Алекса Ровта і групою "Фінанси та Кредит" Костянтина Жеваго. Вони володіли блок-пакетом акцій заводу, що було більш ніж достатньо для одержання оперативного контролю над "Рівнеазот". Так закінчився перший етап приватизації хімічних підприємств в Україні.
Нові хімічні процеси
У 2000-х масова приватизація хімічних підприємств підійшла до кінця. До цього часу менеджменту "Стиролу" на чолі з Миколою Янковським вдалося сконцентрувати понад 90% акцій підприємства. Контроль над черкаським "Азотом" перейшов до харківської групи "УкрСиб" Олександра Ярославського та Ернеста Галієва, яким Борис Райков продав свої акції. З часом частка підприємців в "Азоті" також збільшилася до більш ніж 90%. У 2003 році на приватизаційному конкурсі "Приват" викупив державний блок-пакет акцій "Дніпроазоту", сконцентрувавши майже 80% акцій підприємства. Зараз частка групи складає близько 86%.
У 2003 році на український ринок мінеральних добрив вийшов підприємець Дмитро Фірташ. Підконтрольна йому австрійська Raiffeisen Investment AG купила у Фонду держмайна 53,86% акцій "Рівнеазоту". Пізніше Алекс Ровт продав структурам пана Фірташа свій пакет акцій "Рівнеазоту". Проте йти з хімічного бізнесу пан Ровт не став. В кінці 2004 року під час "помаранчевої революції" підконтрольна підприємцю американська Worldwide Chemical LLC ("дочка" IBE Trade Corp.) Отримала 60% акцій у ЗАТ "Сєвєродонецьке об'єднання" Азот '", яке було організовано в процесі реструктуризації і санації держпідприємства" Об'єднання 'Азот' ".
Активним гравцем у приватизації хімічних підприємств були також структури групи "Фінанси та Кредит" Костянтина Жеваго. В кінці 2003 року близька до групи фінансова компанія "Кліринговий дім" купила у держави 89,48% акцій Кримського содового заводу - єдиного в Україні виробника важкої соди. Але в 2004 році завод був проданий структурам Дмитра Фірташа, який також отримав 50% в державному "Кримському титані" - найбільшому виробнику двоокису титану. У результаті Костянтину Жеваго до цих пір не вдалося закріпитися на ринку мінеральних добрив. Довгий час група прагнула отримати контроль над рівненським і сєверодонецький "Азот", але ці спроби закінчилися невдачею. Зараз структури пана Жеваго володіють лише блок-пакетом акцій "Рівнеазоту".
У 2002 році компанія "Федкомінвест" російського підприємця Олексія Федоричева оформила контроль над найбільшим в Україні виробником калійних добрив ЗАТ "Дніпровський завод мінеральних добрив". Інші великі виробники мінеральних добрив - Одеський припортовий завод, "Сумихімпром" і Костянтинівський державний хімзавод - поки що залишаються в держвласності.
Перші спроби приватизації другого найбільшого виробника азотних добрив в Україні - ВАТ "Одеський припортовий завод" - були ще в 1993 році. Підприємство приваблює своїм зручним розташуванням - поруч з портом "Південний", через який експортується більша частина вироблених в Україні азотних добрив. Цікавий він і тим, що має безпосередній доступ до аміакопроводу Тольятті-Горлівка-Одеса. Однак саме стратегічне значення Одеського припортового заводу було, є і, швидше за все, буде в найближчому майбутньому підставою для перебування підприємства в держвласності.
Перспективи розвитку
"Стратегія розвитку хімічного комплексу України у 2007-2015 роках" вказує, що щорічний обсяг коштів, необхідних для оновлення виробничих фондів, повинен бути збільшений з 2,4 млрд грн до 3,3-4,5 млрд грн. Всього в найближчі сім-вісім років українські хімічні підприємства планують інвестувати у виробництво не менше 13 млрд грн. Необхідність таких значних вкладень викликана зношеністю виробничих потужностей галузі (55-60%), а також різким подорожчанням природного газу. З 2004 року ціна на газ для промисловості з урахуванням транспортних витрат і ПДВ зросла більш ніж у три рази - з $ 65-75 до $ 290-310 за тисячу кубометрів.
Одним з пріоритетних напрямків розвитку галузі є перехід на енергозберігаючі технології. Так, Сєверодонецьке об'єднання "Азот" до 2012 року планує інвестувати в розвиток виробництва $ 300 млн. Велика частина цієї суми піде на впровадження цих технологій. Схожа програма існує і на черкаському "Азоті". Заявлені інвестиції в модернізацію виробництва, у період з 2005 по 2010 роки повинні перевищити $ 350 млн, що дозволить у середньому на 10% знизити витрати на виробництво продукції.
Щороку українська хімічна промисловість споживає понад 8,3 млрд кубометрів природного газу, або 11% всього обсягу, використовуваного України. Нагадаємо, що в структурі собівартості виробництва азотних добрив (аміаку, карбаміду, аміачної селітри) частка природного газу складає 50-80%. У той же час українські хіміки мають досить серйозний запас "прихованої рентабельності". Крім того, зростання цін на газ компенсується високими цінами на азотні добрива на світовому ринку. У 2007 році середня ціна на аміак підвищилася на 10%, на карбамід - на 38%. А в січні-вересні аміак і карбамід подорожчали вдвічі, аміачна селітра - в 1,6 рази. Це пов'язано із зростанням цін на продукти харчування по всьому світу і більш активним використанням сільськогосподарських культур у виробництві біопалива. Сільгоспвиробники, які намагаються збільшити ефективність наявних орних земель, стимулюють попит на добрива. Тому експерти вважають, що ціни навряд чи впадуть до 2010 року. А значить, у найближчі кілька років хімічна галузь буде на підйомі.