Контрольна робота

з курсу “Основи менеджменту”

1. Розвиток груп.

2. Класи організаційних структур.

3. Задача. Ви обговорюєте питання з молодим керівником свого підрозділу, який має принципове значення. Тон розмови постійно підвищується. З’явились різні закиди у висловлюваннях. На цьому засіданні присутні ще декілька рядових працівників. Чи повинен щось зробити в даній ситуації старший керівник.

Відповідь:

1. Розвиток груп.

Групи, що виникають і функціонують в організаціях, проходять приблизно одні й ті ж стадії групового процесу.

Ефективність діяльності будь-якої групи залежить від стадії її розвитку. На початкових стадіях розвитку, коли в групі немає єдності, спостерігаються часті помилки в роботі. Далі група починає зосереджувати увагу на взаємодопомозі та підтримці у досягненні ме­ти. Врешті група може повністю виявити майстерність і здібності своїх членів. Бернард Басс визначив чотириступінчастий процес розвитку групи:

1. Взаємне визнання: члени групи відчувають недовіру та відчуження; відбувається активний пошук місії та основних завдань групи.

2. Прийняття остаточного рішення: відкрите спілкування стає нормою поведінки, докладаються зусилля для вирішення проблем і вироблення рішення, працівники підтримують думки один одного.

3. Мотивація: група досягає зрілості і проблеми всіх її членів відомі, учасники групи розуміють, що ліпше взаємодіяти, ніж конфліктувати, робиться наголос на солідарності групи.

4. Контроль: група, яка досягла цієї стадії, прекрасно ор­ганізувалася, її члени роблять внесок у виконання поставлених завдань в міру своїх здібностей.

	1. Взаємне визнання	2. Прийнят­тя рішення	3. Мотива­ція	4. Контроль
Стосунки між членами групи	Недовіра Відчуження	Відкрите спілкування Збагачення знань про чле­нів групи	Згуртова­ність Взаємодія	Використання внутрігрупових санкцій Зрозумілий статус
Виконання завдань	Пошук місії та мети	Визначення завдань і ро­лей	Взаємодо­помога	Повне викори­стання можли­востей і вмінь кожного члена групи, вирішен­ня завдань

Якщо підійти до цього питання більш детально то, виділяють такі стадії розвитку груп:

1. Формування нової групи (індивіди шукають і визначають свої ролі). Першою стадією у формуванні групи є утворення єдиного цілого з практично чужих один одному людей - це, наприклад, нова група в трудовому колективі або академічна студентська група. Люди поводяться обережно. Кожний прагне знайти собі роль, яка б забезпечила збереження його індивідуальності, і одночасно підходила б для єдиного цілого.

2. Набуття навиків. Наступною стадією розвитку груп можна вважати вияснення форм та методів діяльності. До цієї стадії, як пра­вило, переходять тоді, коли група працює над більш широкими зав­даннями, виконання яких передбачає внесок усіх членів групи.

3. Зміцнення. На третій стадії розвитку групи можна говорити про її зміцнення. Тут люди виступають як сформована група. Члени групи вже мають певні враження про інших працівників і про методи їх роботи. Ролі окремих осіб у цьому випадку часто пов'язані з кон­кретним завданням, кожний знає свою роль і прагне здійснити її. Активні і пасивні члени чітко розмежовуються. У багать­ох випадках на стадії зміцнення групи її члени прагнуть захистити себе - виробляють захисні механізми. Ними можуть бути:

• відступ: мовчання і відхід від діяльності групи, відсутність захоп­леності, заглиблення в інші турботи;

• критичний настрій, посилання на власні переваги;

• жорсткий формалізм: формальна ввічливість, встановлення норм;

• перетворення справи на жарт;

• розмови, що відводять від теми: розповіді про власні переживання, бесіди тощо.

4. Розподіл на клани. На цій стадії, як правило, критикани зна­ходять один одного, інші члени групи теж знаходять підтримку одно­думців. Як правило, бажання членів групи співпрацювати різко падає. Між кланами виникає конкуренція та боротьба за владу.

5. Внутрішня гармонія. П'яту стадію розвитку групи можна назвати "щаслива сім’я". Для цієї стадії характерний постійний пошук згоди будь-яким чином. Члени групи визнають значущість кожного члена групи з точки зору єдиного цілого. Атмосфера в групі досить тепла, дружна та безпечна, і члени групи пишаються приналежністю до неї.

6. Подрібнення. У розвитку групи наступ­ною закономірною, нормальною стадією є криза, яка найчастіше викликається певним зовнішнім чинником. У цьому випадку удавана рівновага починає порушуватися. Саме на цій стадії з'являються розсудливі люди, які починають зауважувати, що одних дружних стосунків недостатньо. Тепер необхідно брати до складу групи посторонніх і підтримувати контакти ще й із зовнішнім оточенням. Відокремленість починає заважати, і група розпадається, хоча б і на короткий час.

7. Ідеальна група. Така група відкрита і всередину, і назовні. Співробітництво і комунікації здійснюються гнучко та цілеспря­мовано. Ролі та норми не мають чітких контурів. До такої групи легко приєднатися, а члени цієї групи можуть бути членами багатьох інших груп. Група спирається на власні та зовнішні відносно неї ресурси. До роботи, членів підгруп та посторонніх ставляться гнучко та реаліс­тично.

2. Класи організаційних структур управління.

Теорія менеджменту виділяє два класи орга­нізаційних структур управління виробництвом:

1. Бюрократичні структури.

2. Адаптивні структури.

Бюрократичні (механістичні) організаційні структури характеризуються високим рівнем розподілу праці, розвинутою ієрархією управління ланцюгом команд, наявністю численних правил і норм поведінки персоналу, підбором кадрів за діловими та профе­сійними якостями.

Концепція бюрократії була сформульована німецьким соціологом Максом Вебером на початку XX ст. і в ідеалі є однією з найкорисніших ідей в історії людства. Теорія М. Вебера не охоплювала опису конкретних організацій і розглядала бюрократію як деяку нормативну модель, ідеал, до якого повинні прагнути організації. Більшість сучасних організацій є ва­ріантами бюрократії. Причина такого тривалого та широкомасштабно­го використання бюрократичних структур полягає у тому, що їх харак­теристики ще досить добре підходять для більшості промислових фірм, організацій сфери послуг, усіх видів державних установ (об'єктивність прийняття рішень, просування працівників на основі їх компетентності, концепція соціальної рівності тощо).

Адаптивні (органічні) організаційні структури розробля­ються та впроваджуються з метою забезпечення можливостей реагува­ти на зміни зовнішнього середовища та впроваджувати нову наукомістку технологію.

Починаючи з 60-х років деякі організації стикнулися з такою ситуацією, коли зовнішні умови їх діяльності змінювалися так швидко, проекти ставали настільки складними, а технологія розвивалася так бурхливо, що недоліки бюрократичних структур управління почали перевищувати їх позитивні риси. Тому організації почали розробляти та впроваджувати нові, більш гнучкі типи організаційних структур, які засновуються на цілях та припущеннях, що радикально відрізняються від покладених в основу бюрократичних структур. Однак адаптивні структури не можна в будь-якій ситуації вважати більш ефективними, ніж бюрократичні.

Бюрократичні та адаптивні структури є крайнощами, а реальні структури реальних організацій знаходяться між ними і мають ознаки бюрократичних та адаптивних структур у різних співвідношеннях. Крім того, часто маємо так, що різним підрозділам в одній організації властиві різні структури. Так, наприклад, керівництво крупної орга­нізації використовує у виробничих підрозділах бюрократичні структу­ри, а в науково-дослідних - адаптивні.

Задача.

Старший керівник повинен спокійно вислухати обидві сторони, без присутності інших працівників даного підприємства. Допомогти працівникам знайти компроміс у вирішенні питання, і не допустити конфлікту.