Зміст

Введення
Глава 1 Умови формування культури безпечної життєдіяльності дітей в умовах соціального притулку
1.1 Соціально-культурні та педагогічні можливості соціальних притулків
1.2 Культура безпеки як основа професіоналізму педагога
Глава 2 Робота вихователів з основ БДЖ з дітьми в ГУ Соціальний притулок «Ховрино»
2.1 Характеристика соціального притулку «Ховрино»
2.2 Професіоналізм вихователя в роботі з основ БДЖ у соціальному притулку «Ховрино»
Висновок
Список використаної літератури

Введення

Актуальність. Безпека життя і діяльності - нагальна потреба людини. Збереження здоров'я дітей та підлітків, майбутніх матерів і батьків, забезпечення гідних умов життєдіяльності є загальнодержавною задачею, що має міжвідомчий характер і вимагає комплексного стратегічного рішення.
У змісті загальноосвітніх програм багатьох країн світу є розділи, що стосуються здоров'я і безпеки. Вони призначаються для підготовки молоді до життя в умовах зрослих останнім часом небезпек техногенного та соціального характеру. Як відомо, процес підготовки до забезпечення безпечної життєдіяльності не може зводитися до формування у людини простої сукупності знань і умінь - необхідно створювати нову парадигму освіти і виховання в дусі раціональної взаємодії з навколишнім середовищем, розвивати новий світогляд, що дозволяє орієнтуватися в найрізноманітнішої обстановці, аналізувати небезпечні об'єкти, явища у всіх зв'язках і відносинах, оцінювати ризики, прогнозувати найближчі та віддалені наслідки реалізації небезпечних ситуацій.
Вирішити цю глобальну проблему можна тільки шляхом формування культури безпеки життєдіяльності тобто розвитку сутнісних характеристик особистості, спрямованих на забезпечення власної безпеки, формування умінь і навичок культури поведінки в соціоопасних екстремальних умовах, надзвичайних ситуаціях, що загрожують життю здоров'ю людини. Особливу значимість ця проблема набуває для дітей-сиріт, позбавлених батьківської підтримки, що мають негативний соціальний досвід, ослаблене фізичне і психічне здоров'я, низьку моральну стійкість. В останнє десятиліття в силу сформованих несприятливих соціально-економічних умов і кризового стану суспільства катастрофічно зросли масштаби дитячої безпритульності, бездоглядності та соціального сирітства, що стає проблемою національної безпеки не тільки теперішнього часу, а й майбутнього.
В умовах соціально-економічної і політичної нестабільності відповідальність за організацію життєдіяльності дітей-сиріт лягає на освітню систему, яка, приділяючи цьому питанню особливу увагу, повинна зробити педагогічний процес у школах-інтернатах, соціальних притулках безпечним. Контингент даних установ є найбільш вразливим, представлений в більшості своїй особами з девіантною поведінкою. Тому реалізація стратегії організації безпечного геопространства для таких дітей неможлива без вироблення єдиного підходу всіх установ системи освіти та інших соціальних інститутів, що забезпечують соціалізацію та адаптацію особистості дитини-сироти до побудови даного процесу.
У зв'язку з цим актуальним є пошук нових підходів, виявлення педагогічних умов успішного формування культури безпечної життєдіяльності дітей-сиріт в умовах школи-інтернату.
Вітчизняна педагогіка завжди приділяла велику увагу вивченню та розробці шляхів раціонального і безпечного використання навчального та внеучебного часу школярів (А. С. Макаренко, Б. Т. Лихачов, Т. М. Таранова, Д. І. Фельдштейн, Е. Н. Шиянов та ін).
Проблеми фізичного виховання підростаючого покоління та його роль в організації здорового способу життя, як однієї зі складових безпеки життєдіяльності, відображені в роботах О.А. Ахвердова, І.А. Ахвердова, І.В. Боєва, М.Я Віленського, Д. Вільямса, Л.І. Губарєва, Н.І. Кузнєцової, В.М. Муравйової, І.А. Малашіхіной, В.І. Панкової, Г.М. Соловйова, В. В. Філанковского та ін
Проблема виховання дітей-сиріт в умовах депривації складна і багатогранна. Багато дітей, які потрапляють до інтернатних закладів, пережили численні психічні травми, пов'язані зі стресом, деформуючому особистість дитини. Крім того, умови подібних установ у ряді випадків розглядаються як умови депривації, що ускладнює процес пристосування їх мешканців до нової життєвої ситуації.
Вирішення цієї проблеми становить мету нашого дослідження.
Об'єкт дослідження - соціальна робота з дітьми групи ризику.
Предмет дослідження - формування основ безпеки життєдіяльності дітей у соціальному притулку.
Відповідно до проблемою, об'єктом і предметом дослідження були виділені наступні завдання:
· Вивчити соціально-культурні та педагогічні можливості соціальних притулків;
· Розглянути культуру безпеки як основа професіоналізму педагога;
· Виявити особливості соціального притулку «Ховрино»;
· Узагальнити знання про професіоналізм вихователя в роботі з основ БДЖ у соціальному притулку «Ховрино».
Теоретичною основою даної роботи послужили праці таких авторів, як: Альжев Д.В., Нікуліна О.М., Смотрова Л.М. та інших.
Методи дослідження: аналіз літератури, спостереження.
Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Глава 1 Умови формування культури безпечної життєдіяльності дітей в умовах соціального притулку

1.1 Соціально-культурні та педагогічні можливості соціальних притулків

Соціальний притулок представляє собою стаціонарне установа соціального обслуговування, де дітям і підліткам надається допомога з вирішення їх життєвих проблем. Специфіка роботи притулку полягає в тому, що ця установа тимчасового перебування дітей, які залишилися без піклування батьків. У притулки поступають діти, що опинилися у важкій життєвій ситуації, там їм надається допомога щодо подолання соціально-небезпечного становища, в якому вони опинилися. Основна мета діяльності соціального притулку - соціальний захист і підтримка потребуючих дітей, їх реабілітація та допомога в життєвому самовизначенні. Соціальними притулками проводиться значна робота по жизнеустройству підлітків: оформлення опіки (піклування), здійснюється процес усиновлення, передачі в державні інтернатні установи і т.д. Успішність здійснення соціально-педагогічного супроводу закладає основи ресоціалізації, обумовлює соціально-культурні та педагогічні можливості притулків. Ефективність ресоціалізації диктує необхідність соціально-педагогічного супроводу кожного вихованця з урахуванням його своєрідності і проблем, які необхідно вирішити в процесі подальшого життєустрою [1].
Соціально-педагогічний супровід являє собою організований соціально-психолого-педагогічний процес, який забезпечує створення умов для прийняття підлітком оптимальних рішень з відновлення соціального статусу, несформованих соціальних навичок, переорієнтація його соціальних установок і референтних орієнтацій за рахунок включення в нові позитивно орієнтовані відносини в різних ситуаціях життєвого вибору. Комплекс соціально-педагогічних умов, що забезпечує ефективність соціально-педагогічного супроводу з ресоціалізації підлітків в умовах соціального притулку: формування у підлітків соціально-значущих ціннісних орієнтацій, адекватного образу «Я» (створення сприятливого психологічного клімату; включення підлітків у різні види соціально-значимої діяльності; стимулювання виходу в рефлексивну позицію); підвищення теоретичного і методичного рівнів готовності співробітників притулку до прилучення підлітків до несформованим соціальних цінностей, досвіду спілкування, поведінки і життєдіяльності; інформаційно-діагностичне забезпечення даного процесу; підвищення культури батьків та професійної компетентності педагогів-вихователів, надання комплексного соціально - педагогічного супроводу в подоланні підлітком різних соціальних ситуацій, соціальної взаємодії і внутрішньоособистісних характеру (встановлення контакту взаємодії з підлітком; послідовна реалізація етапів педагогічного супроводу; відповідність методів і прийомів розв'язуваної ситуації, етапам соціально-педагогічного супроводу та індивідуальним особливостям підлітка); здійсненні індивідуального та диференційованого підходу до вихованців у процесі їх поетапної ресоціалізації; створення високого морального, соціально-психологічного клімату у виховному (освітньому) установі, що сприяє закріпленню відповідального ставлення до соціальних цінностей і досвіду спілкування, поведінки і життєдіяльності. Критеріями оцінки ресоціалізації підлітків у процесі їх соціально-педагогічного супроводу в умовах соціального притулку, показниками, що дозволяють відслідковувати динаміку рівнів і результативність процесу ресоціалізації, є:
а) когнітивний критерій, що відображає знання про загальнолюдські, соціальних цінностях (показники: глибокі, неповні, поверхневі);
б) емоційний критерій, що відображає ставлення до загальнолюдських і соціальних цінностей, досвіду спілкування, поведінки та життєдіяльності (показники: позитивне, нейтральне, негативне ставлення);
в) поведінковий, що відображає досвід соціально-орієнтованої поведінки, здатність підлітка виробляти самооцінку, самоконтроль з позиції соціальних цінностей (показники: сталий, нестійке, негативне поведінка) [2].
Модель процесу соціально-педагогічного супроводу ресоціалізації підлітків в умовах соціального притулку включає:
мета - соціально-педагогічний супровід ресоціалізації підлітків в умовах соціального притулку спрямоване на соціальне навчання, створення умов для соціального самовизначення, подолання труднощів соціалізації (створити умови підліткам для попередження і подолання «Я-перешкод» і «Вони - перешкод» у процесі соціалізації);
Реалізація мети здійснюється через вирішення наступних завдань, що формують у підлітків якості:
1) суб'єкта спілкування;
2) суб'єкта самопізнання;
3) суб'єкта діяльності.
Вибір саме цих завдань пов'язаний з тим, що в процесі організації соціально-педагогічного супроводу ресоціалізації підлітків в умовах соціального притулку найбільший ефект являє комплексний вплив (з трьох сторін) на особистість вихованця:
1) суб'єкта спілкування (часто підлітки - девіантом - делинквентов відрізняються нерозвиненістю соціально-комунікативних якостей, слабкою соціальною рефлексією, недоліком знань соціально-етичного характеру; низький соціальний статус);
2) властивості суб'єкта самосвідомості (підлітки - девіантом, - делинквентов мають порушення образу «Я», неадекватну самооцінку, неадекватний рівень домагань, незадоволену потребу у визнанні та прийнятті);
3) суб'єкта діяльності (у таких підлітків спостерігається дисгармонійна мотивація; низька пізнавальна активність; тривожність; неуспішність у діяльності).
Компонентний склад моделі, що забезпечує досягнення поставленої мети, задається структурно-функціональним інваріантом педагогічної системи та морфологічно представлений нами наступними компонентами: суб'єктний, змістовний, організаційний, результативний.
Суб'єктний компонент. При розробці даного компонента ми спиралися на комплексний підхід, враховуючи, що успішність процесу соціально-педагогічного супроводу ресоціалізації особистості підлітка (девианта, делінквент) в умовах соціального притулку в чому залежить від комплексної взаємодії різних фахівців, що працюють в освітній установі: соціальних педагогів, педагогів- вихователів, психологів і т.п. Мінімальний рівень вимог до них - готовність до реалізації запропонованої моделі соціально - педагогічного супроводу ресоціалізації підлітка в умовах соціального притулку: знання педагогами своїх вихованців, їхніх вікових, індивідуальних особливостей, рівня взаємин з однолітками і сім'єю (опікунами). З іншого боку, кожен підліток, що потребує попередження, усунення або ослаблення причин, які виступають для нього фактором ризику, повинен бути здатний відносно самостійно знайти способи поведінки у важкій життєвій ситуації [3].

1.2 Культура безпеки як основа професіоналізму педагога

Забезпечення безпеки країни і, зокрема, - необхідних умов для нормального цивілізованого життя громадян, за оцінками ряду вчених, малоефективно, «стійкої тенденції до зменшення людських втрат і матеріальних збитків від аварій, катастроф, стихійних лих, різних небезпечних ситуацій у соціальній сфері, на виробництві та т.п. не спостерігається ». Різко зростає кількість так званих «примусових втрат» населення через зовнішні причини, в 90% яких вирішальну роль відіграє людський фактор, низький рівень знань та порушення правил безпечного і здоров'язберігаючої поведінки [4].
Аналіз оцінок фахівців дозволяє зробити висновки:
· Безпека людини в XXI столітті не може бути забезпечена лише заходами захисту в небезпечних і надзвичайних ситуаціях;
· Принцип: «Рятувати і захищати», - повинен поступитися місцем новому: «Передбачити, попереджати, запобігати»;
· На зміну навчання ОБЖ має прийти виховання культури БЖД. Життя вимагає рішуче перемістити акценти навчально-виховного
· Процесу на формування особистості безпечного типу. Виховання духовно-моральних, соціально значущих цінностей виходить на перший план. Сутність такого культурологічного підходу полягає не тільки в передачі знань, умінь і навичок, а й у формуванні культури БЖД (КБЖ) громадян як важливого, невід'ємного компонента особистісних якостей, що дозволяють регулювати, направляти і контролювати спосіб життя і діяльність. Саме КБЖ служить основою для забезпечення оптимального рівня безпеки суспільства [5].
Таким чином, КБЖ як стан і рівень розвитку видається результатом двох природних та обов'язкових для людини і суспільства способів усвідомленої діяльності:
• навчання, що дає людині знання та вміння;
• виховання, який сприяє розвитку здатності і готовності застосовувати їх. Важливі послідовність і безперервність формування КБЖ. Починати її необхідно з перших днів свідомого життя людини. Реалізація принципів виховання КБЖ може бути досягнута на основі ретельно організованою безперервної системи освіти і виховання, що охоплює всі щаблі - від дошкільних виховних закладів до інститутів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів і, в першу чергу - педагогічних вузів, зі стін яких повинні виходити компетентні викладачі-організатори БЖД.
Щоб виховувати, необхідно бути вихованим, володіти комплексом духовно-моральних цінностей, адекватних соціальним вимогам і нормам. Щоб дати знання, треба володіти професійною компетентністю - знаннями й уміннями в преподаваної дисципліни. Тільки в цьому випадку особистість буде володіти компетенцією - правами на навчання інших. У даному випадку компетенція - похідна духовно-моральної зрілості особистості, професійної компетентності, педагогічної та методичної майстерності. Якщо ці якості набуваються в педагогічному вузі, то основою компетентності в питаннях БЖД служать знання та навички, отримані в школі [6].
Як і виховання в цілому, виховання культури особистої безпеки в якості самостійних компонентів включає суб'єктів педагогічного процесу (педагога і вихованців), цілі, зміст, форми і методи виховання. Дані компоненти виховання є відносно самостійною підсистемою педагогічного процесу, стосовно до умов виховання культури особистої безпеки вони будуть розглянуті нижче. Є підстави стверджувати, що системоутворюючим компонентом даної підсистеми є цілі виховання, які надають цілісність вихованню, визначають специфіку виховання культури особистої безпеки, мають вирішальний вплив на діяльність педагога і вихованців, на відбір змісту виховання, на вибір форм і методів виховної роботи.

1) младшая группа - воспитанники от 4-х до 7-и лет;
2) средняя группа - от 8-и до 11 лет ;
3) старшая группа от 12-и до 15 лет.
В каждой группе примерно по 10 человек(часто это количество колеблется). С каждой группой работает своя команда воспитателей.
СОЦИАЛЬНО - ПРАВОВАЯ СЛУЖБА.
Социальная служба приюта обеспечивает социальную реабилитацию несовершеннолетних, оказавшихся в трудной жизненной ситуации и нуждающихся в экстренной социальной помощи.
С первых минут нахождения ребенка в приюте начинается работа по определению его социального статуса. В настоящее время существует шесть статусов несовершеннолетних, оставшихся без попечения родителей:
1) «отказной» , 2) «подкидыш», 3)»отобранный», 4) «сирота», 5)»подопечный», 6) «бомж».
Определив статус воспитанника социальная служба проводит диагностическое исследование сложившейся ситуации, в которой оказался ребенок, изучая обстоятельства его семейной жизни, родственные и социальные связи, его привязанности, круг общения. Социальные работники собирают максимум сведений о жизни ребенка до его помещения в приют, чтобы создать более полную картину причин неблагополучия. С помощью специалистов психологов, воспитателей изучается уровень социального развития самого ребенка.
Опыт работы показывает, что работа в приютах постепенно заходит в тупик: прокуратура требует содержать ребенка в приюте не более 1-6 месяцев, но не всегда за это время можно восстановить до нормы состояние ребенка, собрать документы, при необходимости - лишить родителей родительских прав и т.д.
Основные задачи приюта: создать благоприятные условия жизни ребенку, максимально реабилитировать и обеспечить его возврат в родную семью или, если это невозможно, совместно с органами опеки и попечительства определить ребенка в приемную семью.
Эти задачи не всегда решаются полноценно в сроки, установленные прокуратурой. Приюты вынуждают передавать детей в государственные детские дома и интернаты, оставляя невыполненными индивидуальные реабилитационные программы.
Такая работа приносит вред не только детям, но и наносит большой урон психическому состоянию штатного персонала приюта, ощущающего бессмысленность своей работы (т.к. вся реабилитационная работа, проведенная с ребенком в приюте, остается невостребованной в детском доме, ребенок быстро деградирует), увеличивается текучесть кадров.
Одни приюты постепенно перерождаются в окружные пункты передержки детей (детей принимают только с пропиской в своем округе и через 2-3 месяца переправляют в детские дома), другие- получают статус детского дома и перестают принимать беспризорных детей.
Предлагаем, как один из возможных вариантов, путь работы с детьми из кризисных ситуаций, в котором маршрут продвижения детей идет не в направлении «кризисная ситуация - приют - интернат» (на что в первую очередь и направлены усилия муниципальных приютов и органов опеки и попечительства управ), а в направлении - «кризисная ситуация - Реабилитационный комплекс – семья (родная или приемная)» (тем более, что Семейный Кодекс РФ в ст.123 устанавливает приоритет семейных форм воспитания над интернатными).

2.2 Профессионализм воспитателя в работе по основам БДЖ в социальном приюте «Ховрино»

Культуру безопасности жизнедеятельности (КБЖ) можно определить как уровень развития человека и общества, характеризуемый значимостью задачи обеспечения безопасности жизнедеятельности в системе личных и социальных ценностей, распространенностью стереотипов безопасного поведения в повседневной жизни и в условиях опасных и чрезвычайных ситуаций, степенью защиты от угроз и опасностей во всех сферах жизнедеятельности.
В результате происшествий часто страдают дети. Чтобы предотвратить трагедию очень важно научить ребят, как вести себя в чрезвычайной ситуации и как избежать несчастных случаев. Поэтому сотрудники МЧС регулярно приезжают в образовательные учреждения севера столицы и объясняют школьникам основы правил безопасности. Один из таких уроков основ безопасности и жизнедеятельности прошел 7 июня в социальном приюте для детей и подростков Ховрино. Именно правила пожарной безопасности важно усвоить с детства. Ведь человек в своей жизни не может обходиться без огня и воды, но эти две стихии связаны с постоянной опасностью. Поэтому сотрудники МЧС регулярно рассказывают ребятам о правилах безопасности как для предотвращения пожаров, так и вблизи водоемов. В социальном приюте для детей и подростков Ховрино такие уроки проводятся регулярно. "Дело в том, что это не просто сухие беседы, это действительно очень живые, с показом видеофильмов, с рассматриванием вместе с ребятами каких-то конкретных ситуаций где как действовать, как поступить, как себя обезопасить", - говорит Ольга Токарева, директор социального приюта для детей и подростков «Ховрино».
Как отмечают сами сотрудники приюта, после занятий ребята еще долго обсуждают между собой темы бесед. Они уже давно хорошо знают правила противопожарной безопасности. Но кроме противопожарной безопасности так же важно знать и правила поведения около воды. Хотя и тут воспитанники приюта сотрудников МЧС порадовали. Подобные уроки необходимы, чтобы предотвратить несчастные случаи на воде или во время пожара. И сотрудники МЧС и воспитатели приюта отмечают - ребята легко запоминают правила поведения, и в будущем можно надеяться, что в подобных происшествиях меньше будут страдать дети.
Воспитание культуры личной безопасности является сложным педагогическим явлением, которому присущи следующие признаки:
Это педагогическая практика, обеспечивающая подготовку подрастающего поколения к профилактике и преодолению опасных ситуаций.
Это педагогическое искусство, продуктом которого являются программы, учебники, методические пособия, методики воспитания и обучения, предназначенные для эффективной подготовки подрастающего поколения к профилактике и преодолению опасных ситуаций.
Это педагогическая теория, раскрывающая сущность, структуру, цели, содержание, педагогические средства, формы и методы, движущие силы, закономерности и принципы воспитания готовности к профилактике и преодолению опасных ситуаций.
Это одна из целей воспитания, заключающаяся в построении системы педагогических задач по формированию и развитию у воспитанников готовности к предупреждению и преодолению опасных и экстремальных ситуаций.
Это совместная деятельность педагога и воспитанников по присвоению и развитию культуры личной безопасности.
Это создание педагогом благоприятных условий для присвоения воспитанниками культуры личной безопасности в процессе самовоспитания и самообразования.
Это один из компонентов содержания воспитания, который представляет систематизированный и адаптированный к условиям педагогического процесса опыт предупреждения и преодоления человеком опасных ситуаций.
Это одна из функций воспитания, проявляющаяся в постоянном влиянии педагогического процесса на уровень готовности воспитанников к опасным и экстремальным ситуациям.
Это одна из закономерностей воспитания, заключающаяся в том, что если в педагогическом процессе осуществляется систематическая превентивная работа по подготовке воспитанников к предупреждению и преодолению опасных ситуаций, то это способствует повышению уровня их безопасности, понижает вероятность неблагоприятных, опасных, вредных последствий от воздействия внешних факторов и от их собственной жизнедеятельности.
Это один из принципов воспитания, ориентирующий воспитателей на систематическое формирование и развитие готовности воспитанников к предупреждению и преодолению опасных и экстремальных ситуаций.
Как видим, общим для всех сформулированных подходов к определению воспитания культуры личной безопасности в социальном приюте «Ховрино» является подготовка воспитанника к предупреждению и преодолению опасных ситуаций. В современной научной и методической литературе используются различные термины и словосочетания для обозначения процесса подготовки человека к предупреждению и преодолению опасных ситуаций. Рассматривается процесс обучения основам безопасности жизнедеятельности. Анализируется процесс подготовки к выживанию. Характеризуется процесс формирования личности безопасного типа. Обсуждаются вопросы обучения безопасному поведению. Есть и другие подходы, связанные с различиями предметов исследований, аспектов рассмотрения проблем, целей, которые преследуют те или иные авторы. Например, изучается процесс адаптации человека к экстремальным условиям, рассматривается воспитание готовности человека к безопасности и т.д. В связи с этим определим место анализируемого педагогического явления в совокупности социальных и педагогических факторов подготовки личности к предотвращению и преодолению опасных ситуаций.
Понятие «формирование личности безопасного типа» фиксирует широкий социальный аспект формирования готовности человека к предупреждению и преодолению опасных ситуаций. Этот процесс протекает под влиянием экономических, политических, идеологических, климато-географических, биологических, социально-психологических, культурологических и педагогических факторов. Воспитание культуры безопасности является педагогическим компонентом данного явления. В структуре воспитания культуры безопасности нами выделен в качестве самостоятельного компонента процесс воспитания культуры личной безопасности. Понятие «воспитание культуры личной безопасности» используется нами в качестве исходной категории для построения системы взаимосвязанных педагогических понятий, для описания и объяснения процесса подготовки воспитанников к предупреждению и преодолению опасных ситуаций. Понятие «обучение основам безопасности жизнедеятельности» логично использовать для обозначения более частного явления – воспитание культуры личной безопасности в целенаправленном учебном процессе, например, в ходе обучения школьников учебному предмету «Основы безопасности жизнедеятельности» (ОБЖ)[12].
Что касается словосочетания «подготовка к безопасному поведению», то следует ограничить его использование в процессе рассмотрения методических аспектов обучения и воспитания готовности к предупреждению и преодолению опасных ситуаций. Например, при обсуждении технологии обучения безопасному поведению на проезжей части дороги. Еще более конкретное явление обозначает понятие «подготовка к выживанию». Поскольку в науке о безопасности человека /3/ под выживанием понимаются активные целесообразные действия, направленные на сохранение жизни, здоровья и работоспособности человека в условиях автономного существования, понятие «подготовка к выживанию» рационально применять для обозначения одного из компонентов обучения безопасной жизнедеятельности – обучение готовности к предупреждению и преодолению опасных ситуаций в условиях автономного существования (в тропиках, в пустыне, в горах, в тайге и т.д.).
Качество обучения детей ОБЖ в решающей степени зависит от уровня профессионального мастерства воспитателя социального приюта «Ховрино», при этом под профессиональным мастерством понимается не только педагогическое мастерство, но и глубокое знание воспитателем теории безопасности жизнедеятельности.
Воспитатели социального приюта «Ховрино» повышают свои знания в области БЖД, много времени посвящают изучению специальной литературы, на базе социального приюта «Ховрино» проводятся семинары для воспитателей и педагогов социальных приютов, помогающие педагогам в развитии своих знаний и повышения уровня компетентности.
Критерием сформированности содержательного компонента профессиональной компетентности преподавателя ОБЖ считаем:
· уровень сформированности знаний по безопасности жизнедеятельности (БЖД);
· уровень сформированности методических знаний по БЖД.
Развитие деятельностного компонента профессиональной готовности воспитателей социального приюта можно определить по критериям:
· степень развития умений по БЖД;
· степень развития навыков по БЖД.
Таким образом, признаками сформированности профессиональной компетентности преподавателя ОБЖ в социальном приюте «Ховрино» можно считать:
· уровень сформированности знаний и методических знании по БЖД;
· степень развития профессиональных умений и навыков;
· развитие творческого мышления и профессионального мировоззрения.
Практический опыт педагогического коллектива социального приюта «Ховрино» показывает, что путем повышения качества знаний детей в области безопасности могут служить:
· организация дополнительного образования, элективных курсов и кружков по интересам;
· личностно-ориентированный подход к каждому ребенку.
Эти идеи воспитателями приюта «Ховрино» реализуются с помощью следующих механизмов обучения:
· анализ процессов обучающего и обучающегося;
· переосмысление понятий «научение» и «обучение»;
· создание благоприятных морально-психологических условий для выявления и развития творческого потенциала каждого ребенка;
· организация работы по формированию навыков и умений с использованием наиболее приемлемых для каждого ребенка средств и приемов обучения;
· мониторинг образовательного процесса с целью выявления результативности работы.
Суть описываемой технологии в том, что весь процесс обучения направлен на активное получение детьми знаний, приобщение к творчеству, воспитание социально значимых качеств личности.
Проводимые в социальном приюте «Ховрино» учебно-тренировочные занятия призваны способствовать выработке практических навыков. Они проводятся в кабинете, спортзале, но ни с чем не сравнить эффективность занятий в условиях, приближенных к экстремальным. В разное время года воспитатели приюта «Ховрино» с детьми совершают выходы на природу. В условиях автономии дети закрепляют теоретические знания.
Воспитатели приюта «Ховрино» работают над упорядочением системы таких занятий – созданием экспериментальной программы и тематического планирования, идея которых вкратце выглядит следующим образом:
· первое полугодие – изучение теоретических основ БЖД;
· второе полугодие – практические занятия.
В этот день воспитатель приюта организует занятия с детьми в нестандартных условиях. Дети отрабатывают практические навыки. Например, занятия по безопасности и защите человека в ЧС проводились на природе с организацией «зоны заражения», имитацией сборного эвакуационного пункта и т.д. Дети отрабатывали навыки использования средств защиты, первой помощи, частичной санитарной обработки и другие.
Объектовые тренировки вырабатывают у детей своего рода шаблоны действия в различных техногенных ЧС. Для этого воспитателями приюта «Ховрино» была разработана легенда тренировочного занятия – сценарий игры, в которую с удовольствием включились и взрослые и дети. Каждый получил определенную роль и выполнял ее. В конце проводился подробный анализ с указанием ошибок. После ряда тренировок проводилась тренировка по внезапной (без предупреждения) эвакуации приюта из здания. Это своеобразное зачетное занятие, проверка качества усвоения знаний.
Особое внимание воспитатели социального приюта «Ховрино» уделяют организации обучения, интеграции основного и дополнительного образования. В кружки по интересам дети идут охотно, в них можно получить необходимые знания. Изучив интересы детей, воспитателями социального приюта «Ховрино» были разработаны программы деятельности таких объединений как, «Натуралист», «Травология», «Патриот».
Программы этих объединений рассчитаны на формирование практических навыков обеспечения безопасности, умения оказывать помощь в ЧС себе и окружающим, воспитание детей.
Преподаватель культуры безопасной жизнедеятельности, по нашему мнению, должен создать условия для формирования у детей-сирот опыта самостоятельного решения познавательных, коммуникативных, организационных и иных задач, возникающих в процессе образования.
В процессе реализации программ по формированию культуры безопасной жизнедеятельности возможно формирование следующих ключевых компетенций: ценностно-смысловых, учебно-познавательных, коммуникативных, информационных и здоровьесберегающих. Этому будут способствовать анализ конкретных ситуаций, решение ситуационных и проблемных задач, использование в учебно-воспитательном процессе ролевых и деловых игр, дискуссий, проблемного и модульного обучения.
Таким образом, для формирования жизненной компетентности воспитанников социальных приютов мы считаем необходимым формирование у них социального статуса, позволяющего разрешать личностно значимые проблемы в самостоятельной жизнедеятельности.

Висновок

Проблема безопасности жизнедеятельности человека признается во всем мире. ООН называет эту проблему одной из приоритетных в научных исследованиях. В Российской Федерации от социальных, техногенных, природных и иных катастроф ежегодно погибают более 300 тысяч человек, 100 тысяч человек становятся инвалидами, еще больше людей теряют здоровье. Защита человека от негативных воздействий антропогенного и естественного происхождения, достижение комфортных условий жизнедеятельности – первостепенные задачи нашей страны.
Сегодня, несмотря на серьезные шаги, предпринимаемые нашим государством в области законодательного регулирования вопросов обеспечения нормальных условий охраны труда, обновления нормативной базы, на практике еще в недостаточной мере устанавливаются первопричины тяжелых несчастных случаев с детьми, а также низкого уровня охраны их здоровья и жизни.
Становится очевидным, что ключевая роль в обеспечении национальной безопасности любого государства и жизнедеятельности отдельной личности и общества принадлежит образованию.
Теоретический анализ отечественных и зарубежных концепций жизнедеятельности личности показал, что в формировании активной жизнедеятельности детей в социальных приютах, учитывая особенности их личностного и физического развития, особое значение имеет аксиологический подход, то есть развитие системы социальных ценностей, определяющих направленность личности.
Развитию социально и нравственно ориентированной личностной позиции детей из социальных приютов могут способствовать комплексные программы формирования культуры безопасной жизнедеятельности у детей, разработанные на основе знаний специфических особенностей работы в специализированных учреждениях и с учетом требований модернизации образования. Компетентностный подход в реализации данной программы предполагает акцентирование практической направленности, продуктивной работы в малых группах, развитие самостоятельности детей-сирот и их личной ответственности за принятие решения.
Педагогическими условиями, обеспечивающими успешное формирование культуры безопасной жизнедеятельности у детей в условиях социального приюта, являются: организация учебно-воспитательной работы на основе научно обоснованной системы, характеризующейся поэтапностью, целостностью содержания, личностной направленностью и включающей комплекс взаимосвязанных компонентов (цели, задачи, диагностику культуры безопасного поведения); формирование мотивации, соответствующих умений и навыков, проявляемых в реальном поведении; использование инновационных форм и методов при апробации образовательных программ; профессиональная подготовленность учителей к деятельности по формированию культуры безопасной жизнедеятельности; непрерывность и вариативность форм и методов обучения; организация мониторинговой деятельности.
Эффективность организации педагогической деятельности по формированию культуры безопасной жизнедеятельности у детей-сирот зависит от следующих условий: четкости понимания целей, задач, принципов реализации данного процесса, диагностики уровня сформированности культуры безопасного поведения у воспитанников интернатных учреждений, профессиональной подготовленности учителей, грамотной организации педагогического процесса, контроля за качеством обучения основам культуры безопасного поведения и т.д.

Список використаної літератури

1. Альжев Д.В. Соціальна педагогіка. Конспект лекцій. – М.: Эксмо, 2008.
2. Василькова Ю.В., Василькова Т.А. Соціальна педагогіка. - М.: Академія, 2008.
3. Здоровьесберегающие технологии в образовательно-воспитательном процессе. – М.: Илекса, 2006.
4. Лодкіна Т.В. Соціальна педагогіка. Защита семьи и детства. - М.: Академія, 2009.
5. Митяева А.М. Здоровьесберегающие педагогические технологии. - М.: Академія, 2008.
6. Мудрик А.В. Соціальна педагогіка. - М.: Академія, 2005.
7. Нікітіна Л.Є. Соціальна педагогіка. – М.: Акад. Проект, 2007.
8. Никулина О.М., Смотрова Л.Н. Соціальна педагогіка. Конспект лекцій. - М.: Вища освіта, 2008.
9. Смирнов Н.К. Здоров'язберігаючих освітні технології в роботі вчителя і школи. - М.: Академія, 2009.
10. Штинова Г.Н., Галагузова М.А., Галагузова Ю.Н. Соціальна педагогіка. – М.: Владос, 2009.