Рибаков ah - Рецензія на роман а. н. Рибакова Діти Арбата

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати


У багатьох відгуках на "Дітей Арбата" один і той же мотив: як же вчасно вийшла ця книга! Вважається, що книги все-таки повинні виходити в міру їх написання.
Аж ніяк не відмовившись від цієї думки, сьогодні критики мають рацію. Тепер, коли пристрасті навколо Рибаківська роману поулеглісь і запеклі суперечки про нього відійшли в область хоч і недавньої, але все ж історії, навіть найактивніші противники "Дітей Арбата" навряд чи стануть заперечувати, що цій книзі судилося зіграти особливу роль в нашому суспільному розвитку .
Саме під час полеміки навколо "Дітей Арбата" йшов небачений колись процес об'єднання і розмежування різних літературних - і не тільки літературних - сил. Саме в ході цієї полеміки позначилися виразні контури майбутніх громадських протистоянь. І для "лівих", і для "правих" роман є чимось на зразок випробувального полігону: в ході пробних боїв багато уточнювалося, зміцнювалися позиції, неминуче ставало легше рухатися далі. Саме після публікації "Дітей Арбата" і викликаної ними полеміки щосили розвернувся і став практично некерованим потік "повертається" літератури. І - озирнемося ще раз - після "антисталінських" "Дітей Арбата" по-справжньому пішов, розкрутився розмова про нашу порівняно близькою і трохи більш віддаленій історії, що дійшов від викриття безприкладних злодіянь "батька народів" до аналізу глибинних почав більшовицької держави та особистості його засновника . Розмова, в світлі якого втратив недавню гостроту і сам прогримів роман Рибакова. Цей погляд можна дозволити аж ніяк не для того, щоб переконати читачів, які відкрили для себе "Дітей Арбата", нібито все це відбулося завдяки одному-єдиному твору. Але так уже склалося, що цього роману випало опинитися каменем спотикання. Почну з останнього. Нам вже доводилося порівнювати літературу радянського періоду з айсбергом - на поверхні видно лише верхівка, все інше заховано під водою. У ті далекі роки, як би там не було, але повністю "распахнуться" було дано далеко не кожному, у кожного ставилися свої межі. Всі світські люди мріяли, що меж у доступному для огляду майбутньому взагалі не буде - таку перспективу з величезною працею здатне було переварити свідомість людини. Але навіть самі вільнодумні з нас продовжували залишатися радянськими людьми, вихованцями цієї системи.
Словом, в тій чи іншій мірі, з тими чи іншими застереженнями нашу свідомість залишалося "айсбергом". Такими і прийшли до читання роману "Діти Арбата".
Резонанс у пресі, якого ще не викликало ні один твір то Удашней літератури. Тому провиною служили декілька причин. І першою, головною була постать Сталіна, якій автор віддав першорядне місце. Якщо згадати той образ людини з трубкою, який ще недавно в безлічі копій поставав перед нами з книг, - контраст був разючим. Не "суворий, але справедливий" Батько, який несе важкий тягар відповідальності за підданих своєю неосяжною держави, - кривавий деспот, павук, плете нитки змови проти своїх вчорашніх соратників, холоднокровно подготавливающий вбивство Кірова, щоб розв'язати терор. Показуючи свого героя зсередини, розкриваючи почасти в докладних внутрішніх монологах його психологію і, головне, філософію, Рибаков звертався до найсерйозніших питань нашого історичного буття - питань, які в такому прямому вигляді ще ніколи не вставали зі сторінок нашої літератури. Сталін, Кіров, Ягода, Єжов. Заарештовані, допитувані, засланці. Коридори в'язниці і - коридори влади. Прихована від сторонніх поглядів життя НКВС. Підгрунтя політичних процесів. А адже ще Москва тридцятих років, де страх і підступають прозріння заважають з відчайдушним веселощами, де не тільки тужать в тюремних чергах, а й коротають час в "підвальчик", пропалює життя в ресторанах, від душі сміються і від душі танцюють, заводять знайомства.
"Діти Арбата" вийшли "досить повнокровними - достатньо для того, щоб виглядати" живими людьми ". Прочитання справжніх місій, неминуча данина "правил гри", які змушували письменника навіть у самій сміливою своєї сміливості проявити обережність. Сьогодні можна сказати, що це була полеміка з кляпом у роті, у всякому разі, починалася вона саме так. Сам роман був поставлений в помилкове положення: як у старі добрі часи. У результаті "Діти Арбата" були висмикнутими із загального літературного ряду.
У романі автор вчить нас, як гідно боротися з противником, що використовують ту обставину, що письменник робить предметом зображення Москви 1934 року, для звинувачень його в байдужості до долі російського села тридцятий-тридцять третього років? З противником, з того факту, що автор малює героїв роману дітьми свого часу, що живуть в Москві на Арбаті, що робить висновок, ніби його хвилює лише трагедія "своїх" на противагу трагедії "загальнонародної", - ось сенс назви роману Рибакова "Діти Арбата" . Чи давав автор привід докоряти собі в байдужості до долі російського селянства, в тому, що за трагедією арбатских дітей та комуністів він не побачив трагедії "народу"? Ні, не давав. Чи давав він привід дорікнути свій роман у складності розуміння? Чи був він повністю вільний у своїх поглядах на витоки потрясли Росію катаклізмів? Адже "Діти Арбата" були до того ж твором незакінченою, може бути, вкрай важливою, але все-таки частиною полотна, задуманого письменником. Справді, звідки нам знати, як буде розвиватися задум і до чого врешті-решт прийде автор і його герої? Навіть і зараз, коли прочитані ще дві книги, які продовжили "Дітей Арбата", ми не маємо права сказати, ніби цей задум нам стовідсотково ясний. В "Дітей Арбата" Саша Панкратов говорить філософу Всеволоду Сергійовичу: "Ленін теж не заперечував вічні істини, він сам на них виріс. Його слова про особливу класової моральності були викликані вимогами моменту, революція - це війна, а війна жорстока. Те, що для Леніна було тимчасовим, викликаним жорсткою необхідністю, Сталін звів у постійне, вічне, звів у догму ". "При всьому вашому шляхетність, Саша, - відповідає Всеволод Сергійович, - у вас є одна слабинка: з осколків своєї віри ви намагаєтеся випити іншу посудину. Але не вийде: осколки з'єднуються тільки у своїй попередній формі ". Слова занадто значимі, щоб опинитися в романі випадково. Але тепер не до кінця зрозумілий задум автора .... В "Тридцять п'ятий ..." показано, як осколки світогляду самі з'єдналися в колишньої форми.
Новий роман не підтвердив здогади критики. Але чи означає це, що здогад в принципі була неправильна? Якщо подумати перш за все тому, що всі ми дуже добре знаємо, як довго і болісно избавлялось наше суспільство від ілюзій, як, навіть пройшовши через випробування, непорівнянні з Сашиним, люди продовжували триматися нехай не за Сталіна, так хоч за Леніна, деякі герої роману намагаються жити за мірками партії, вони не знають весь жах, який твориться буквально в них під носом, а хто не може звикнути до брехні, ті гинуть, не витримуючи "павутини" Сталіна. Так що, малюючи своїх героїв такими, письменник не погрішив проти істини. І, видно, правда Сашиного характеру і характеру часу полягає саме в тому, що ні на Арбаті, ні в тюремній камері, ні навіть у сибірському засланні не дано йому ще було прозріти. Лише пройшовши через митарства головного героя Саші, человекас "мінусом" у паспорті, через приниження, пов'язані з влаштуванням на роботу, з щоденним страхом знову "загриміти" і повести за собою інших, лише зробивши над собою моральне насильство і піднявши руку за смертну кару людям , - лише пройшовши через усе це, Саша Панкратов починає здогадуватися і про свою провину: "Те, що відбувається зараз, - неминучий наслідок того, що відбувалося тоді. Тоді він сам вимагав від інших переможних гімнів, тепер того ж вимагають від нього ".
У світлі двох наступних книг дещо по-іншому читаються і "Діти Арбата". Ні, в задум автора не входить швидкий суд над героями, як не входило і винесення остаточних історичних вироків. Хто міркує у Рибакова про Леніна? Сталін, Саша Панкратов, Кіров, Будягін. Кого з них можна назвати "рупором ідей" письменника? Рибаков не уникнув питання про історичну провину героїв і вождів революції в тій крові, що пролилася і проллється, - він обійшов це питання. Причому обійшов цілком у дусі "айсбергових" часів, з розрахунку на тямущого читача. І хто знає, що примариться в останньому, смертному диму герою Громадянської війни будя-гін: може, він, проходячи через тортури, як і Саша Панкратов, пам'ятає: "те, що відбувається тепер, - неминучий наслідок того, що відбувалося тоді?" "Настають чорні часи" - скінчилися "Діти Арбата". Тридцять сьомий рік у Рибакова - це вже апофеоз страху. Страху. Страху і брехні. Люди от'едіняет один від одного і замовкають, руйнуються людські контакти.
Страх робить людей катами. Так говорить Варя своєї правовірної сестрі Ніні після того, як ту викликали в райком. Незмірна, нескінченна ланцюг страху: від Сталіна - і вниз, вниз, вниз. Де кожен - ланка цього страху. Критики дорікають Рибакова у довготи, в перенасиченості фактичним матеріалом, в ослабленности психологічних мотивів. Письменник поспішав, і його можна зрозуміти. Зараз ми читаємо Рибакова очима людей, для яких повернене минуле ще не охололо. Але коли це все вляжеться і відійде в область далекої історії, то люди будуть більш лояльні до подібних романів. Сьогодні, коли надруковано мало не всі з "потаємним" літератури, здається, переступили поріг довгоочікуваної свободи слова, дуже велика спокуса протиставляти одних письменників іншим. Кожен письменник - якщо це чесний письменник - вершить справу свого життя. Скажімо, Рибаков написав "Дітей Арбата" в 1987 році, а часом взяв тридцяті-сорокові роки Москви. Нам є за що відчувати вдячність до Анатолія Рибакову. "Арбатська епопея" ще не закінчена. Тож дай Боже письменнику довести свій задум до кінця.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Різне | Твір
20.6кб. | скачати


Схожі роботи:
Рецензія на твір сучасної російської літератури За романом А Рибакова Діти Арбата
Рецензія на роман В В Набокова Машенька
Рецензія на роман Л. Бородіна Розставання
Рецензія на роман ЧТ Айтматова Плаха
Роман И С Тургенєва Батьки й діти
Про роман Батьки і діти
Роман И С Тургенєва Батьки й діти 2
Рецензія на роман В Д Дудінцева Білі одягу
Бородін л. і. - Рецензія на роман л. Бородіна «розставання»
© Усі права захищені
написати до нас