прибутковістю банку;

рівнем адміністративно-господарського управління (мене­
джменту).

Необхідно зазначити, що діяльність комерційних банків пов'яза­на із загальним станом національної економіки, діяльністю людей і здійснюється в умовах коливань рівня пропозиції та попиту на бан­ківські послуги, конкуренції, наявності різноманітних ризиків тощо. У зв'язку з цим рекомендації щодо управлінських рішень мають ба­зуватися на узагальненій оцінці всебічного аналізу діяльності коме­рційного банку.

Під час проведення узагальнювальної оцінки (рейтингу) банку необхідно використовувати стандартизовану систему, за допомогою якої аналізуються основні показники фінансового стану банку. Та­кою є загальновідома система «CAMEL», на базі якої (з урахуван­ням специфічних особливостей національної банківської системи) визначається рейтинг комерційних банків України.

Рейтингове оцінювання за системою «CAMEL» здійснюють суто наглядові органи. В Україні вони представлені департаментами без­виїзного нагляду та інспектування Національного банку України, а також відповідними структурними підрозділами регіональних упра­влінь Національного банку України.

При цьому система рейтингової оцінки для кожного комерційно­го банку складається з таких етапів:

• «попередній» рейтинг;

• «кінцевий рейтинг».

Рейтинг на «попередньому» етапі здійснює департамент безвиїз­ного нагляду за наявними формами звітності комерційних банків. За результатами цього рейтингу банку встановлюється відповідна рей-тингова оцінка (методи встановлення рейтингової оцінки наведено нижче). Якщо рейтингова оцінка банку становить «З», «4» або «5» і при цьому банк не перебуває в режимі фінансового оздоровлення, ліквідації, банкрутства або припинення діяльності, він підлягає тер­міновому інспектуванню. Якщо банк перебуває в одному з наведе­них вище проблемних режимів, він потребує особливого нагляду Національного банку України, який здійснюється департаментом з питань роботи з проблемними банками та відповідними підрозділа­ми регіональних управлінь НБУ.

Департамент інспектування разом з відповідними структурами регіональних управлінь під час детальної перевірки на місці визна­чає «кінцеву» рейтингову оцінку банку, тим більше, що рейтингову оцінку рівня менеджменту легше здійснювати безпосередньо в бан-ку, при цьому можна уточнити і показники інших оцінок для сукуп­ного рейтингу.

Система рейтингу банків включає визначення таких понять:

• якість капіталу — оцінка розміру капіталу банку щодо його
  достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання пла­
  тоспроможності;

• якість активів — можливість забезпечення повернення ак­
  тивів;

• якість управління (менеджменту) — оцінка методів управ­
  ління банком з погляду ефективності його діяльності, розпорядку
  праці, методів контролю за дотриманням нормативних актів та чин­
  ного законодавства;

• дохідність — достатність доходів банку для його подальшого
  розвитку;

• ліквідність — можливості банку щодо виконання ним як зви­
  чних, так і непередбачуваних зобов'язань.

Сукупний рейтинг банку визначається так:

• за кожним із зазначених вище пунктів нараховуються бали від
  1 (сильний) — до 5 (незадовільний);

• бали підсумовуються і діляться на п'ять для визначення суку­
  пної рейтингової оцінки;

• сукупний рейтинг характеризує загальний фінансовий стан бан­
  ку: сильний, задовільний, посередній, граничний чи незадовільний.

Приклад (дані умовні):

якість капіталу = 2 бали,

якість активів = 2 бали,

якість управління = 3 бали,

дохідність = 3 бали,

ліквідність = 1 бал.

Разом =11.

Рейтингова оцінка = — = 2,2.

Визначення рейтингової оцінки потребує округлення результату до цілих, тобто :

1 — 1,4 до 1. Рейтингова оцінка сильного банку. 1,5 — 2,4 до 2. Рейтингова оцінка задовільного банку. 2,5 — 3,4 до 3. Рейтингова оцінка посереднього банку. 3,5 — 4,4 до 4. Рейтингова оцінка граничного банку. 4,5 — 5,0 до 5. Рейтингова оцінка незадовільного банку.

Банки, які за сукупним рейтингом визначені як «сильні» (1), ма­ють такі характеристики:

• фінансовий стан є надійним за всіма аспектами;

  • виявлені проблеми незначні і можуть бути розв'язані у пов­
    сякденній діяльності;

  — фінансовий стан стійкий до змін, що відбуваються в економіці
  і в банківській системі;

  — фінансовий стан не викликає сумнівів у органів нагляду.
  Банки, які за сукупним рейтингом визначені як «задовільні» (2),

  мають такі характеристики:

  — в основному їхній фінансовий стан є задовільним;

  — виявлені проблеми незначні і можуть бути врегульовані керів­
  ництвом банку;

  — фінансовий стан банку є по суті стабільним, отже, він може
  бути пристосованим до умов економічної кон'юнктури і роботи бан­
  ківського сектора;

  — органи нагляду турбує лише те, щоб недоліки, виявлені під
  час перевірки на місцях чи аналізу звітності, були виправлені керів­
  ництвом банку.

  Банки, які за сукупним рейтингом визначені як «посередні» (3), мають такі характеристики:

  • банк дещо слабкий фінансово і щодо операційних функцій, а
    також припустився порушень законів і нормативних актів;

  • фінансовий стан банку має тенденцію до подальшого погір­
    шення, якщо умови в економіці та банківському секторі будуть роз­
    виватися за несприятливим сценарієм;

  • фінансовий стан вірогідно погіршиться, якщо негайно не бу­
    дуть вжиті заходи щодо виправлення ситуації або ці заходи не бу­
    дуть досить ефективними;

  • стан банку викликає занепокоєння в органів нагляду.

  Банки, які за сукупним рейтингом визначені як «граничні» (4), мають такі характеристики:

  • є недоліки в їхній фінансовій діяльності;

  • спостерігаються ознаки нестабільності, які не усуваються до­
    статньою мірою;

  • якщо своєчасно не будуть вжиті конкретні заходи щодо вип­
    равлення ситуації, становище банку погіршиться настільки, що це
    може поставити під сумнів його існування в майбутньому;

  • є ознаки потенційного банкрутства;

  • банки потребують додаткової уваги органів нагляду, необхід­
    но розробити детальний план заходів стосовно усунення наявних
    проблем і недоліків.

  Банки, які за сукупним рейтингом визначені як «незадовільні» (5), мають такі характеристики:

  • високий ступінь вірогідності банкрутства найближчим часом;

  • є серйозні недоліки, становище банку настільки критичне, що
    потребує негайної фінансової допомоги з боку власників банку або
    інших фінансових джерел;

  • без застосування оперативних заходів щодо виправлення си­
    туації і (або) фінансового підтримання виникне необхідність злиття

  цього банку з іншим, придбання його іншою установою або його ліквідація.

  Аналіз капіталу. Аналіз капіталу має визначити, чи може банк гарантувати достатній захист коштів вкладників.

  Банк постійно повинен мати визначений (згідно з вимогами НБУ) мінімальний обсяг капіталу. Як правило, це — рівень капіта­лу, необхідний для одержання відповідних ліцензій на здійснення банківських операцій. Коли ж мінімальний рівень капіталу стає не­достатнім для захисту вкладів клієнтів, необхідно вчасно приймати рішення про його збільшення.

  Отже, основне завдання аналізу капіталу полягає в тому, щоб вчасно визначити ступінь достатності обсягу капіталу та збільшити його до необхідного.

  Під час визначення адекватності капіталу розрізняють два його рівні:

  • основний капітал (капітал 1-го рівня);

  • додатковий капітал (капітал 2-го рівня).

  Визначаючи адекватність капіталу банку, необхідно скоригувати його активи на відповідні коефіцієнти ризику. При цьому треба ма­ти на увазі, що забалансові статті також можуть містити певні ризи­ки для банку. Прикладом такого ризику може бути надання банком гарантій від імені клієнта за відповідну плату.

  Іншим прикладом такого ризику є надання банком комерційного або документарного акредитива своєму клієнту.

  Базельська угода визначає ступінь ризику за трьома основними типами забалансових статей. Ці показники ризику використовують­ся під час переведення забалансового ризику в ризик, що асоціюєть­ся з активами. Наприклад, гарантія має показник ризику, який дорі­внює 100 %. Це означає, що вона може набути форму кредитування клієнта, але містить повний банківський ризик.

  За даними аналізу капіталу банку встановлюється рейтингова оцінка за такими критеріями:

  Рейтинг 1 {сильний):

  — банки, у яких нормативи платоспроможності й достатності
  капіталу набагато перевищують 8 % і 4 % відповідно;

  • банки, у яких показники капіталу кращі, ніж у всіх інших банках;

  • банки, які за даними інспекторських перевірок мають відмін­
    ну якість активів.

  Рейтинг 2 {задовільний):

  • банки, в яких нормативи платоспроможності й достатності
    капіталу вищі за 8 % і 4 %;

  • банки, що є кращими серед банків своєї групи за показниками
    капіталу;

  • банки, які за даними інспекторських перевірок на місцях ма­
    ють задовільну якість активів або принаймні середню якість активів.

  Рейтинг 3 {посередній):

  • банки, в яких показники основного й сукупного капіталів від­
    повідають установленим нормативам;

  • банки, що посідають посереднє місце серед інших банків за
    показниками капіталу;

  • банки щонайменше з посередньою якістю активів, визначе­
    ною перевірками на місцях.

  Рейтинг 4 {граничний):

  • банки, що виконують принаймні один з двох установлених
    нормативів;

  • банки, що перебувають в останній третині або чверті банків
    своєї групи за показниками капіталу;

  • банки, що демонструють слабкість або мають проблеми з які­
    стю активів за результатами інспектування на місцях.

  Рейтинг 5 {незадовільний):

  • банки, які порушують установлені нормативи або мають нега­
    тивні показники капіталу (дефіцит капіталу);

  • банки, показники капіталу яких є гіршими серед інших банків
    групи;

  • банки, в яких за даними інспекторських перевірок на місцях
    якість активів є граничною або незадовільною.

  Аналіз якості активів

  Низька якість активів є найпоширенішою проблемою для нестій­ких і погано керованих банків, хоча це і не єдина причина їхньої фі­нансової слабкості. Метою проведення аналізу якості активів банку є визначення їхньої життєздатності і правильності відображення їх­ньої вартості у звітності банку. З метою найточнішого аналізу якості активів використовується система класифікації кредитів, інших ви­дів активів та забалансових статей.

  Активи, що визнаються задовільними {стандартними), не підля­гають класифікації.

  Активи, з якими банк має явні проблеми і за якими кінцеве по­гашення не гарантоване, класифікуються як субстандартні.

  Активи, збитки за якими майже безсумнівні, але їхній розмір по­ки що не можна точно встановити, класифікуються як сумнівні.

  Активи, які безперечно не будуть погашені і, таким чином, не є життєздатними активами банку, класифікуються як збиткові.

  За необхідності можна виділити ще одну категорію активів — «особливо згадані», до якої входять активи, що не є задовільними, але поки що не викликають настільки серйозного занепокоєння, щоб бути занесеними до категорії субстандартних. Однак такий під­хід не завжди застосовується під час аналізу якості активів.

  Зважування на ризик за кожною класифікацією активів ро­биться так:

  
  
  

  Класифікація активів банків	Оцінка ризику
  Задовільні	0%
  Особливо згадані	20%
  Субстандартні	50%
  Сумнівні	70%
  Збиткові	100%

  Отже, під час аналізу всі активи (а також забалансові статті, як­що вони є в класифікації) множаться на відповідний коефіцієнт ри­зику. Загальна сума зважених на коефіцієнт ризику активів є серед­ньозваженою вартістю класифікованих активів.

  Середньозважена вартість класифікованих активів за категоріями стає чисельником під час визначення якості активів. Знаменником під час визначення якості активів, як правило, є капітал банку з та­ким коригуванням:

  • якщо банк зробив спеціальні відрахування на відшкодування
    збитків за кредитами, ці відрахування віднімаються від вартості ак­
    тиву до його класифікації;

  • якщо банк має загальні резервні відрахування, які можуть бу­
    ти використані для відшкодування можливих збитків у майбутньо­
    му, ця сума додається до суми капіталу

  • .

  Якість активів визначається таким співвідношенням:

  Середньозважена вартість класифікованих активів / Капітал банку*100%

  При цьому загальна рейтингова оцінка якості активів визнача­ється за такими показниками:

  
  
  

  Співвідношення між вартістю класифікованих активів та капіталом, %	Рейтингова оцінка
  Менше 5 %	сильний (1)
  Від 5% до 15%	задовільний (2)
  Від 15% до 30%	посередній (3)
  Від 30% до 50%	граничний (4)
  Понад 50 %	незадовільний (5)

  Аналіз надходжень

  Надходження банку та його рентабельність — важливі показни­ки, що характеризують ефективність діяльності банку та його за­гальний фінансовий стан. Тому аналіз цих показників має велике значення для забезпечення стабільності банківської системи.

  Банк повинен мати достатній розмір надходжень (прибутків), щоб забезпечити свій розвиток. Іншими словами, він мусить направ­ляти достатній обсяг прибутків на підтримування або збільшення свого капіталу. Якщо коефіцієнти капіталу банку мають тенденцію до погіршення, це свідчить про те, що прибуток банку невисокий, або що недостатній обсяг його прибутків залишається нерозподіле­ним. Це, зокрема, може бути у разі виплати надто великої частки прибутків у формі дивідендів власникам банку.

  Під час фінансового аналізу банку важливо з'ясувати взаємозв'я­зок між надходженнями і якістю активів. Банк, що має проблеми з якістю активів, буде змушений в обліку визнати збитки й знизити вартість проблемних активів (тих, що підлягають класифікації). Ці збитки скоротять надходження банку або навіть призведуть до того, що банк зазнає збитків від своєї основної діяльності.

  З якістю активів тісно пов'язане питання достовірності даних про надходження. Наприклад, якщо банк не визнає з погляду обліку свої безнадійні кредити, тобто не робить резервних відрахувань, йо­го надходження можуть здаватися достатніми, але насправді вони завищуються, тоді як проблемні активи враховуються за завищеною вартістю.

  Про недостовірність даних щодо надходжень можуть свідчити нарахування процентів до прибутків раніше, ніж вони отримані.

  Проценти за кредитами можуть бути:

  • заробленими;

  • стягненими (отриманими).

  Якщо платежі за кредит прострочені, а банк продовжує нарахо­вувати зароблені, але не одержані проценти, то він фактично зави­щує свої надходження за процентами. Адже може статися, що вони ніколи не будуть виплачені.

  Отже, нарахування процентів банк має негайно призупинити, як тільки несплата заборгованості досягне відповідного строку (як правило — 90 днів).

  Крім того, під час аналізу надходжень необхідно брати до уваги й інші фактори, зокрема:

  • усталену практику амортизації активів, які з часом втрачають
    свою вартість;

  • правильність ведення розрахунку заборгованості за по­
    датками;

  • відображення в обліку сум, виплачених власникам банку
    у формі дивідендів після виплати податків. Якщо банк виплачує
    високі відсотки чистого прибутку як дивіденди, то він не зможе
    використати достатню частку своїх прибутків для збільшення
    капіталу.

  Рівень надходжень розраховується як коефіцієнт прибутковості за формулою:

  Чистий прибуток після сплати податків,але до виплати дивідендів / середня вартість усіх активів *100 %.

  Аналіз надходжень здійснюється на основі річних та кварталь­них даних після коригування на податкові виплати.

  Загальна рейтингова оцінка якості надходжень установлюється залежно від коефіцієнта прибутковості:

  Коефіцієнт прибутковості	Рейтингова оцінка
  Понад 1 %

  	сильний (1)
  від 0,75% до 1,0%	задовільний (2)
  від 0,50 % до 0,75 %	посередній (3)
  від 0,25 % до 0,50 %	граничний (4)
  Нижче 0,25 % або чисті збитки	незадовільний (5)

  Аналіз ліквідності

  Аналіз ліквідності банку дає можливість виявити, чи спромож­ний він виконувати свої зобов'язання у визначені строки і без втрат.

  Найпростіший метод діяльності банку — збереження відповідної частини своїх активів у ліквідній формі, тобто у вигляді готівки, залишків на коррахунках у Національному банку, а також в інших банках, у державних цінних паперах (за можливості швидкого їх перетворення на готівку).

  Одначе існує відповідний взаємозв'язок між ліквідністю і надхо­дженнями. Він полягає в тому, що ліквідні активи, як правило, да­ють менший процент, ніж неліквідні (особливо кредити), а банки, що тримають у ліквідній формі значну частину своїх активів, мати­муть нижчу рентабельність. Тому банки, котрі проводять агресивну політику одержання максимальних прибутків, намагаються утриму­вати ліквідні активи на мінімально припустимому рівні.

  Правильне управління ліквідністю потребує підтримання достат­нього рівня ліквідності, щоб банк міг вчасно і без збитків для себе виконувати свої зобов'язання. За виняткових обставин, у разі необ­хідності якнайшвидшого залучення ліквідних коштів керівництво банку може здійснити продаж активів зі збитками для себе лише для того, щоб виконати свої зобов'язання, хоч це і позначиться негатив­но на рентабельності банківської установи.

  Банки повинні визначати обсяг потрібних ліквідних коштів, вра­ховуючи при цьому два фактори:

  1. Необхідно знати, виконуватиме банк свої зобов'язання щодо залучених коштів найближчим часом чи у більш віддаленому май­бутньому. Це, як правило, залежить від строків вкладів та інших па­сивів і передбачає здійснення аналізу обсягів депозитів, які напевне

  залишаться у банку (основні депозити), й тих депозитів та інших па­сивів, які будуть зняті з рахунку або терміново сплачені.

  2. Важливо з'ясувати, у який спосіб банк буде змушений викону­вати свої майбутні зобов'язання щодо надання кредитів. Наприклад, якщо банк зобов'язався у майбутньому надати позику своєму клієн­ту, він мусить врахувати це зобов'язання в управлінні ліквідністю.

  З розвитком і розширенням фінансового ринку у банків з'явля­ється більше можливостей для управління обсягом своєї ліквідності. До уваги не береться лише утримання значної частини активів у лік­відній формі, наприклад:

  — здійснення швидкого продажу активів центральному банку
  (здебільшого у формі державних цінних паперів) або реалізація на
  вторинному ринку відповідних типів активів;

  • залучення позичених коштів інших банків (як правило, на ко­
    роткий строк), часто у формі короткострокових позик;

  • укладення угод про відкриття кредитних ліній на відповідну
    суму;

  • залучення позичених у центрального банку коштів із метою
    задоволення потреб щодо ліквідності на короткий строк або на дов­
    гостроковій основі.

  Центральний банк у цьому відіграє роль кредитора в останній ін­станції.

  Визначаючи рівень ліквідності банку, необхідно враховувати та­кі фактори:

  • обсяг термінових вкладів, тобто треба визначити, яку частку
    депозитів банку можна розглядати як основні депозити (ті, що за­
    лишатимуться у розпорядженні банку) та яка частина вкладів на­
    певне буде знята з рахунків, причому нерідко без завчасного попе­
    редження;

  • наявність активів у ліквідній формі або активів, які можуть
    бути швидко перетворені на ліквідні (чим вищий відсотковий пока­
    зник, тим краща ліквідність);

  • ступінь залежності банку від коштів, придбаних на міжбанків­
    ському ринку або залучених коштів центрального банку (чим вищий
    ступінь цієї залежності, тим ризикованіший стан ліквідності банку);

  • обсяг зобов'язань банку з надання кредитів у майбутньому (чим
    більший їхній обсяг, тим ризикованіший стан ліквідності банку);

  • здатність керівництва банку управляти рівнем ліквідності, а
    також дотримання банком внутрішньої політики і принципів регу­
    лювання ліквідністю.

  Аналіз ліквідності банку складається з двох частин:

  • з'ясування дотримання банком установлених показників і но­
    рмативів ліквідності;

  • проведення експертної оцінки за наведеними нижче кри­
    теріями.

  Рейтинг 1 (сильний):

  • високий рівень ліквідних активів;

  • постійно підтримується показник ліквідності, що перевищує
    всі встановлені нормативи;

  • високий рівень залучених коштів у формі основних депозитів;

  • здатність швидко залучати кошти за помірну плату;

  • коефіцієнти ліквідності кращі, ніж в інших банків.
    Рейтинг 2 (задовільний):

  • достатній рівень ліквідних активів;

  • постійно дотримуються нормативи ліквідності активів;

  • рівень залучених коштів у формі основних депозитів вищий за
    середній;

  • є певна можливість залучати кошти за першою вимогою;

  • коефіцієнти ліквідності вищі за середні порівняно з іншими
    банками.

  Рейтинг З (посередній):

  • нині рівень ліквідних активів щонайменше є достатнім;

  • дотримуються нормативні вимоги ліквідності активів;

  • припустимий рівень основних депозитів відносно загального
    обсягу депозитів;

  • обмежена можливість негайного залучення коштів;

  • показники ліквідності середні порівняно з іншими банками.
    Рейтинг 4 (граничний):

  • має місце певна нестача ліквідних коштів;

  • невиконання нормативів ліквідності активів в окремі періо­
    ди часу;

  • залежність від залучених коштів або непостійних джерел фі­
    нансування;

  • неспроможність негайно залучати позичені кошти, за винят­
    ком залучення коштів через центральний банк;

  • показники ліквідності постійно нижчі за середні показники
    інших банків.

  Рейтинг 5 (незадовільний):

  • значна нестача ліквідних активів;

  • постійно не дотримуються нормативи ліквідності активів;

  • значна залежність від коштів, що не є основними депозитами;

  • відсутність можливості залучати кошти, за винятком залучен­
    ня коштів через центральний банк;

  • надзвичайно низькі показники ліквідності порівняно з іншими
    банками.

  Під час визначення загальної рейтингової оцінки ліквідності бан­ку обов'язково враховуються порушення встановлених нормативів ліквідності (одного чи кількох одночасно). При цьому стан ліквід­ності банку переходить до категорії «незадовільний».

  Аналіз адміністративно-господарського управління (менеджменту)

  Під час оцінки ефективності управління діяльністю банку не­можливо використовувати ті самі коефіцієнтні показники, що засто­совувалися при аналізі капіталу, якості активів, надходжень і навіть ліквідності. Методи управління можна оцінити за системою рейтин­гу, враховуючи при цьому рейтинг за попередніми чотирма напря­мами, оскільки ефективність менеджменту прямо залежить від якос­ті активів, капіталу, надходжень і ліквідності банку.

  У разі погіршення показників діяльності банку, насамперед необ­хідно з'ясувати, за яких умов спричинилося це погіршення, навіть якщо керівництво проблемним банком здійснює нова адміністрація, що не несе відповідальності за слабке фінансове становище банку.

  Крім рейтингової оцінки за обсягом капіталу, якістю активів, об­сягом надходжень та станом ліквідності, які необхідно враховувати у процесі аналізу управління банком, необхідно звертати увагу на такі фактори:

  • керівництво банку повинно демонструвати технічну ком­
    петентність, організаційні та адміністративні здібності (що може
    бути виявлено під час затвердження керівників банку центральним
    банком);

  • керівництво банку мусить нести відповідальність за дотриман­
    ня банківського законодавства та встановлених норм і нормативів;

  • керівництво банку повинно вміти негайно реагувати на зміни,
    які відбуваються в економіці, зокрема в банківській системі;

  • керівництво банку має нести повну відповідальність за роз­
    роблення та дотримання внутрішніх правил роботи банку;

  • адміністрації банку необхідно дбати про постійне підвищення
    рівня кваліфікації своїх працівників для поліпшення роботи банку;

  • керівництво банку має нести відповідальність за виявлені ко­
    рисливі дії й особливо за надання позик на пільгових умовах праців­
    никам банку;

  • керівництво банку повинно повністю задовольняти регіон, де
    розташований банк, у банківських послугах.

  Зважаючи на те, що оцінка адміністративно-господарського уп­равління (менеджменту) є найбільш суб'єктивною серед інших ас­пектів системи рейтингу, крім урахування попередніх чотирьох її компонентів, необхідно здійснити експертну оцінку управління ба­нку за наведеними нижче критеріями.

  Рейтинг 1 {сильний):

  • усі інші компоненти мають відмінний або задовільний рейтинг;

  • бездоганне дотримання законів і нормативних актів;

  • наявність адекватних внутрішніх правил роботи банку, які по­
    вністю виконуються;

  — очевидними є цілісність, компетентність і здібності керувати
  банком.

  Рейтинг 2 {задовільний):

  • більшість компонентів щонайменше задовільні;

  • загальне дотримання законів і нормативних актів;

  • правила роботи переважно адекватні та належно виконуються;

  • відсутність явних недоліків у методах керівництва банком.
    Рейтинг 3 {посередній):

  • більшість компонентів системи посередні або задовільні;

  • частково не виконуються вимоги чинного законодавства і
    нормативних актів;

  • необхідно поліпшити розроблені правила роботи банку та їхнє
    дотримання;

  • має місце певна занепокоєність щодо методів керівництва та
    сумнів щодо компетентності керівників банку.

  Рейтинг 4 {граничний):

  • рейтинг інших компонентів коливається між посереднім і не­
    задовільним;

  • мають місце серйозні порушення законодавства і (або) неви­
    конання нормативних актів;

  • немає чітко встановленого порядку роботи або його не дотри­
    муються;

  • виявлено очевидні факти шахрайства, незадовільного керів­
    ництва.

  Рейтинг 5 {незадовільний):

  • рейтинг інших компонентів системи є граничним або незадо­
    вільним;

  • виявлено серйозні порушення законодавства і (або) нормативів;

  • немає правил роботи або їх не дотримуються;

  • очевидним є неякісне керівництво або під сумнів ставиться
    компетентність керівного складу, виявлено факти шахрайства.

  8.6. ВИЇЗНЕ ІНСПЕКТУВАННЯ БАНКІВ

  Завдання виїзного інспектування. Метою діяльності служб банківського нагляду Національного банку України є заохочення внутрішнього «самонагляду» тих комерційних банків, які він конт­ролює. Це вимагає від керівництва банків розроблення та впровад­ження відповідних механізмів управління ризиком з метою забезпе­чення фінансової стійкості та дотримання вимог законодавчих та нормативних актів.

  Основне завдання банківського нагляду полягає в тому, щоб з допомогою використання прийомів як виїзного, так і безвиїзного контролю забезпечити безперервний нагляд за банками. Першочер-

  говим завданням безвиїзної наглядової діяльності є моніторинг ста­ну та умов діяльності кожного закладу через контроль щомісячних і квартальних звітів. Головним завданням виїзного інспектування є перевірка достовірності інформації, поданої у цих звітах, та оцінка здатності керівництва розробляти та підтримувати відповідні поло­ження, механізми й процедури та систему контролю ризику у комер­ційному банку.

  «Якісний» аналіз процесу управління ризиком може бути здійс­нено лише виїзним інспектуванням.

  Інспектування доповнює та деякою мірою опирається на роботу, проведену внутрішніми та зовнішніми аудиторами. Зовнішні ауди­тори залучаються керівництвом, щоб упевнитися, що бухгалтерські та інші записи та проводки відповідають установленим вимогам і що фінансові звіти правильно відтворюють фінансовий стан та умо­ви установи. При цьому внутрішні аудитори несуть відповідальність за оцінку системи внутрішнього контролю та інформаційної систе­ми управління.

  Інспектування саме по собі зосереджується на оцінці, тоді як аудит — на перевірці.

  Типи ризику. Відомо п'ять основних сфер ризиків, якими банк має ефективно керувати з метою забезпечення прибуткової діяльно­сті та підтримання надійності та платоспроможності:

  Кредитний ризик (ризик неповернення коштів) означає, що бан­ківська установа має фінансову структуру, яка за активами склада­ється з різноманітних балансових та позабалансових статей, що за своєю суттю обумовлюють різні ступені ризику неповернення кре­диту. Кредитний ризик може бути в межах від номінального до по­тенційно повного збитку.

  Ризик процентної ставки (РПС) пов'язаний з тим, що зміни ситу­ації на ринку впливають на процентну ставку. Керівництво банку має проаналізувати цей вплив і те, якою мірою портфель позик прив'яза­ний до індексу процентної ставки, наскільки та на який період індекс зафіксовано, як вплине на можливість стягнення процентного доходу падіння чи зростання процентної ставки, додатним чи від'ємним є розрив за процентними ставками та за термінами погашення?

  Ризик ліквідності вимагає від керівництва банку з'ясування структури погашення активів та виконання зобов'язань, а також та­ких питань: звідки банк залучає депозити та інші фонди? Якою є здатність банку збільшити кошти через продаж активів та як швид­ко він може це зробити?

  Операційний ризик означає, що керівництво банку має проаналі­зувати, які типи ризику притаманні різним операційним системам банку, яких заходів воно має вжити.

  Юридичний ризик вимагає від керівництва банку аналізу таких питань: чи всі операції банку були проведені відповідно до вимог

  чинних законів та нормативних актів? Чи всі механізми повернення коштів було використано належним чином? Чи багато позичкових справ будуть передані до суду?

  Є ще багато типів ризиків, над якими має працювати керівництво банку, — електронний ризик, крос-валютний ризик тощо. Однак ос­новні п'ять типів ризику, згадані вище, потребують великої уваги з боку керівництва. Отже, для інспектування дуже важливо повністю оцінити процеси управління ризиком, притаманні банку.

  Процеси управління ризиком. Процеси управління ризиком — це ті заходи, які були розроблені та впроваджені керівництвом бан­ку для ефективного контролю ризику в різних сферах банківської діяльності. Процеси управління ризиком в основному містять чоти­ри складові.

  Прийняття ризику означає згоду керівництва банку на певний ризик з метою досягнення загальних цілей та стратегій. Рівень прий­няття ризику банком звичайно вказується в положеннях та планах.

  Визначення ризику — це процес з'ясування ступеня ризику сто­совно окремих операцій, портфеля чи загальної діяльності.

  Нагляд за ризиком передбачає наявність відповідної організацій­ної структури та системи внутрішнього контролю для щоденного контролю за ризиком.

  Моніторинг ризику полягає в незалежній оцінці ризику та у створенні системи контролю ризику переважно через інформаційні звіти керівництва, внутрішніх та зовнішніх аудиторів. Він може пе­редбачати й інші операції, зокрема такі, як перегляд позик.

  Для ефективного нагляду за ризиками має існувати потужна сис­тема внутрішнього контролю. Нижче наведені деякі важливі концеп­ції системи внутрішнього контролю, які банки мають використовувати. Розмежування повноважень — одна людина не може виконува­ти всі стадії операції. Різні операції не можуть поєднуватися. На­приклад, працівники, що виконують операції з кореспондентським рахунком, не повинні здійснювати підтвердження сум.

  Подвійний контроль — охорона та контроль готівки, ощадних книжок, документів суворої звітності та заставного майна мають бу­ти подвійними.

  Перевірка чи ротація працівників — робота кожного працівника має ретельно контролюватися через перевірку чи ротацію працівників.

  Моніторинг ризику. Найпоширенішими системами незалежних перевірок, які застосовує банк для моніторингу ризику, є внутрішній та зовнішній аудит і внутрішня система перевірки позик. Головною метою системи внутрішнього аудиту є оцінка достатності нагляду за ризиком. Внутрішні аудиторські перевірки загалом проводяться для з'ясування:

  повноти та достовірності записів операцій, здійснених у банку; надійності зберігання активів, повноти обліку зобов'язань;

  забезпечення належної реєстрації та захищеності ретельним кон­тролем документів щодо кредитних операцій та застав;

  — достовірності дотримання відповідних внутрішніх положень,
  механізмів, вимог законодавчих та нормативних актів;

  — достовірності системи ведення бухгалтерського обліку дохо­
  дів та витрат з метою встановлення, чи були вони затверджені, ви­
  конані в повному обсязі та чи відповідають положенням банку;

  — якості виконання працівниками своїх функцій та повноважень
  внутрішнього контролю;

  — достовірності дозволів, отриманих працівниками, на прове­
  дення таких операцій, як надання кредиту, підписання чеків, банків­
  ських документів, внутрішніх проведень, доручень та інших юри­
  дичних та бухгалтерських документів для того, аби переконатися в
  тому, що немає жодних відхилень від положень.

  Начальник аудиторського відділу та працівники цього відділу мають бути незалежними від операційних працівників банку. На­чальник аудиторського відділу має звітувати безпосередньо Прав­лінню.

  З метою оцінки загальної достатності системи внутрішнього аудиту мають бути визначені:

  • досвідченість та навички начальника аудиторського відділу
    та працівників цього відділу;

  • достатність розробленої системи аудиту;

  • критерії, що використовуються для оцінки достатності систе­
    

  ми внутрішнього контролю;

  • графік проведення аудиторських перевірок за певний період;

  • охоплення аудиторськими перевірками.

  Крім того, банк наймає зовнішніх аудиторів переважно для пере­вірки річних звітів банку. Однак ці аудитори здебільшого викону­ють і певну частку тестування системи внутрішнього контролю за­лежно від розмірів та обсягів охоплення банку внутрішнім аудитом та від рівня системи внутрішнього контролю.

  Звіти, що подаються вищому керівництву та Правлінню банку, слугують для контролю механізму управління ризиком. Здебільшого такі звіти охоплюють дані про:

  • діяльність банку за поточний період за основними категорія­
    ми активів та пасивів балансу, тобто дані про обсяги наданих нових
    позик, зміни в депозитах, кредитах внутрішнім особам тощо;

  • індикатори ризику, тобто звіти про правопорушення, що сто­
    суються заборгованості внаслідок несплати, паспорта класифікації
    внутрішніх позик, аудиторських звітів тощо;

  • тенденції (за триваліший період) змін за основними категорі­
    ями активів та пасивів та індикаторами ризику;

  • кадрові зміни (дані щодо підвищення кваліфікації);

  • значні події чи зміни, що відбулися протягом поточного періоду.

  Виїзне інспектування банків базується на умові, що всі ко­мерційні банки підлягають щорічному проведенню виїзного інспек­тування. Але кількість банків (та їхніх філій), які підлягають інспек­туванню, звичайно набагато перевищує можливості департаменту інспектування та відповідних підрозділів регіональних управлінь Національного банку України. З огляду на це під час складання гра­фіка проведення інспектування на рік пріоритет надається:

  • «великим банкам» (за обсягом валюти балансу, капіталу та за
    кількістю філій);

  • банкам, які за попереднім рейтингом за системою «CAMEL»
    мають оцінки «З», «4» та «5»;

  • банкам, які перебувають під особливим контролем департа­
    менту з питань роботи з проблемними банками й управління ран­
    нього реагування та упереджувальних заходів;

  • банкам, які мали порушення встановлених економічних нор­
    мативів;

  • за даними «Паспорта нагляду» банку.

  Межі охоплення банків виїзними інспекціями визначаються на основі «Паспорта нагляду» банку. Це дає змогу департаменту зосе­редити зусилля на тих сферах, що становлять найвищий ризик для української банківської системи. Отже, кожне інспектування має бути спрямоване на досягнення поточних цілей нагляду щодо діяль­ності як кожного окремого банку, так і всіх банків, які розташовані на території України. «Паспорт нагляду» розробляється з метою визначення обсягу та природи наглядової діяльності щодо кожної банківської установи. Такий паспорт дає інформацію про загальний розмір та обсяги діяльності, власність, управління, поточні умови та фінансовий стан установи, а також інформацію про рівень ризи-ку(-ів) установи.

  Паспорт також визначає стратегію нагляду за установою. Стра­тегія нагляду стосується частоти та обсягу виїзних інспекцій та зосередженості безвиїзного контролю. Наприклад, інспектування банків з оцінками «4» чи «5» вимагатиме поглибленої перевірки, зо­крема можливе застосування аудиторських процедур чи реальної оцінки активів.

  Додаткові матеріали, крім того, містять коментарі, що зано­товують результати будь-яких безвиїзних спостережень і переві­рок та інших заходів, проведених після останнього перегляду «Паспорта ризику банку». Якщо безвиїзний контроль засвідчує значні зміни у профілі ризику банку, то стратегія нагляду за ним має бути переглянута з метою оцінки необхідності внесення до неї певних змін.

  «Паспорт нагляду» з описом інформації, що в ньому міститься, можна подати за такою формою.

  ПАСПОРТ НАГЛЯДУ

  Назва банку:

  Адреса:

  Оцінка за «CAMEL»:

  Дата останнього запису: Причина:

  ПЕРЕДУМОВИ

  (описуються історія банку, форма власності, територіальне розташуван­ня, розмір та обсяги діяльності, стратегія, якої дотримується банк).

  У цій секції дається інформація щодо дати створення банку, передба­чених обсягів операцій, структури власності, управління. Значущі події (відкриття чи закриття філії, розширення операцій, зміни в керівництві чи засновниках) мають бути виділені окремо.

  Далі подається інформація щодо поточної структури управління, вла­сності, обсягу операцій та відносного місця на ринку.

  Наприкінці має бути деталізована інформація про майбутню страте­гію банку.

  СТАН ТА УМОВИ БАНКУ

  (описуються стан та умови банку з погляду достатності капіталу, якості активів, управління, надходжень та ліквідності та обґрунтовується кожна з поточних оцінок за «CAMEL»).

  У цій секції дається інформація про стан та умови банку, виявлені під час проведення останнього виїзного інспектування. Крім того, вона має містити підсумкові висновки щодо всіх безвиїзних перевірок, проведених після останнього інспектування, насамперед будь-які значні зміни (пози­тивні та негативні) у стані та умовах банку.

  СТРАТЕГІЯ НАГЛЯДУ

  (висвітлюються заплановані дії наглядових органів на наступний рік).

  У цій секції викладаються всі специфічні заходи, проведення яких від банку вимагає департамент банківського нагляду. Висвітлюються запла­новані на наступний рік дії наглядових органів, що зосереджуються на сферах із найбільшим ризиком. Крім того, виділяються специфічні сфери уваги для безвиїзного контролю.

  ІНШІ ЗНАЧУЩІ ПОДІЇ

  (деталізуються всі інші значущі події, що мали місце з моменту остан­нього перегляду «Паспорта нагляду»).

  У цій секції містяться дані про події, що мали місце, є значущими нині, але не вимагають «повної ревізії» Паспорта нагляду. Наприклад: сюди мають заноситися дані про відкриття та закриття філій, інформація стосовно змін у керівництві та обсязі операцій чи значущі повідомлення у пресі.

  Процес виїзного інспектування можна поділити на три фази: планування інспектування, проведення інспектування та подання результатів інспектування до банку та Правлінню Національного банку України.

  Інспектори визначають межі та зміст виїзного інспектування, згідно з описаними у секції «Стратегії нагляду» Паспорта нагляду банку. Інспектор мусить переконатися в тому, що з моменту прове­дення останньої перевірки не відбулося якихось суттєвих змін у стратегії банку, що можуть спонукати до необхідності зміни меж та змісту інспектування. Якщо інспектор вважає за потрібне внести певні зміни до них, він має обговорити це питання з керівництвом департаменту інспектування для отримання відповідного дозволу.

  Інспектори мають визначити ті процедури та механізми, що будуть застосовуватися під час інспектування, відповідно до загального опи­су меж та змісту перевірки, наведеного у «Профілі нагляду» банку. Після того, як процедури та механізми будуть відібрані (чи, за необхі­дності, пристосовані), інспектор визначає технічні вимоги застосу­вання цих процедур та механізмів. Запит на виділення цих технічних засобів має направлятися до керівництва департаменту інспектування.

  У тому разі, коли даних технічних засобів немає, можна вдатися до таких дій:

  — змінити межі інспекції для приведення їх у відповідність із
  наявними технічними засобами;

  — перенести інспекцію до того часу, коли потрібні засоби
  з'являться;

  — змінити графік проведення іншої роботи для отримання необ­
  хідних технічних засобів для інспектування.

  Інспектори та керівництво департаменту інспектування мають спільно вирішити, який із варіантів найкращий. Після того як реаль­ні межі та зміст інспектування буде остаточно визначено, керівниц­тво департаменту інспектування має їх затвердити.

  Розроблення плану виїзного інспектування та використання робочого часу. З метою полегшення проведення інспектування інс­пектор складає план виїзного інспектування та використання робо­чого часу. Цей план має містити інформацію про:

  • сфери діяльності банку, які мають бути інспектовані;

  • цілі інспекції щодо кожної сфери діяльності банку;

  • процедури та механізми, що мають бути застосовані під час
    інспектування кожної сфери діяльності банку;

  Доречним і корисним є обговорення меж, змісту та цілей виїз­ного інспектування з керівництвом банку. Це дає керівництву банку можливість визначити найефективніші шляхи допомоги у проведені інспекцій.

  Виїзні інспекції різняться своїми цілями, межами та змістом. Однак існують певні етапи, яких загалом дотримуються під час про-

  ведення всіх інспекцій. Першим кроком під час проведення інспек­ції є зустріч з вищим керівництвом банку з метою представлення інспекторів та обговорення цілей, меж та змісту інспектування.

  Під час зустрічі вирішується питання про призначення окремої особи, яка підтримуватиме проміжні відносини між вищим керів­ництвом банку та інспекторами. Крім того, мають бути з'ясовані поточні питання, зокрема, стосовно службових приміщень та робо­чих місць, доступу до телефонів, копіювальних апаратів, комп'ю­терів тощо.

  Після ознайомлювальної зустрічі з вищим керівництвом інспек­тори мають провести ознайомлювальні зустрічі з керівниками чи директорами підрозділів. Мета таких зустрічей збігається з метою першої зустрічі.

  Інспектор нагляду (керівник інспекційної бригади) має час від часу проводити зустрічі з допоміжними інспекторами з метою пе­регляду проведеної ними роботи, вирішення питань, що можуть ви­никнути, а також контролю виконання плану інспекції. Якщо інс­пекція виходить за межі відведеного часу, то інспектору необхідно визначити, чи потрібно залучити додаткові сили, або подовжити термін інспекції, або обсяг роботи, яку потрібно виконати, можна скоротити так, аби встигнути закінчити її вчасно.

  Керівник інспекторської бригади, крім того, має інформувати працівників департаменту інспектування з питань перебігу інспек­ції, зокрема щодо всіх виявлених значних проблем.

  По закінченні строків інспекції інспектор має написати свій ос­таточний висновок. Він мусить бути стислим підсумком за фактами, що підкріплюють кожний із висновків. У разі виявлення серйозних недоліків у конкретній сфері діяльності інспектор повинен провести неофіційне обговорення їх з керівником відповідної ланки. Це ро­биться для того, аби впевнитися, що такі факти відповідають дійс­ності, і банк мусить визнати їх.

  Після закінчення інспекції її результати мають бути передані до банку та до департаменту інспектування.

  Звіт про інспектування є офіційним документом департаменту інспектування, в якому викладаються висновки інспекторів і в якому, у разі потреби, департамент інспектування вимагає від банку ви­правлення ситуації та проведення заходів щодо усунення недоліків.

  Завершивши інспекцію, керівник інспекторської бригади має зустрітися з вищим керівництвом банку для обговорення результатів та висновків перевірки. Основною метою зустрічі є передача доку­мента, що відбиває результати перевірки. Документ має бути досить стислим, висвітлювати позитивні та негативні результати перевірки та давати попередні рекомендації. Необхідно переконатися в тому, що під час підсумкової зустрічі всі проблемні питання обговорено (не обов'язково вирішено).

  Звіт про інспектування використовується для ознайомлення і банкірів, і наглядовців із результатами перевірки. Зауважимо, що більшість інформації є «повторенням» тієї, про яку банкіри вже зна­ли, а деяка інформація має конфіденційний характер і про неї мо­жуть знати лише працівники нагляду.

  З цією метою готуються два документи:

  • Звіт про інспектування, що його передає банку департамент
    інспектування;

  • Паспорт нагляду, що інформує всіх працівників департаменту
    інспектування про стан справ банку та містить інформацію стосовно
    стратегії нагляду за банком з боку департаменту.

  Звіт має бути переважно оповідальним. Він повинен містити під­сумкову інформацію та довідки стосовно всіх основних сфер інспек­тування.

  Дані «Паспорта нагляду» банку у період від інспекції до інспек­ції поповнюються даними департаменту безвиїзного нагляду.

  8.7. РОБОТА З ПРОБЛЕМНИМИ БАНКАМИ

  Головною функцією банківського нагляду є виявлення проблем­них банків і застосування відповідних заходів щодо них.

  З погляду розумного (пруденційного) банківського нагляду проб­лемним є банк, який демонструє можливість чи вірогідність банк­рутства; банкрутство банку може зумовити одна з двох класичних причин:

  1. неплатоспроможність, що означає відсутність у банку дос­
     татньої кількості активів, щоб виконати свої зобов'язання. Іншими
     словами, коли банк відчуває дефіцит власних коштів (має від'ємний
     капітал), він визнається неплатоспроможним;

  2. неліквідність, тобто банк не у змозі виконати свої зобов'язан­
     ня перед вкладниками чи кредиторами.

  Теоретично неплатоспроможний банк може продовжувати функ­ціонувати, особливо якщо центральний банк дає йому свої кошти, тобто підвищує його ліквідність, щоб дати можливість виконати свої зобов'язання.

  Критерії проблемної діяльності визначаються на підставі аналізу дотримання банком пруденційних норм і нормативів ведення бан­ківської справи: показників обов'язкових економічних нормативів та інших норм, передбачених нормативними актами Національного банку України.

  Критерії проблемної діяльності різняться:

  а) за характером інформації, яка грунтується на аналізі основних показників фінансового стану комерційного банку. Ці показники узагальнені в системі «CAMEL»;

  б) за джерелами надходження та періодичністю (оперативністю)
  отримання інформації:

  • оперативна інформація, отримана в процесі безвиїзного контро­
    лю, — бухгалтерська і статистична звітність, щоденні баланси тощо;

  • інформація, отримана в результаті здійснення службою бан­
    ківського нагляду Національного банку України інспекцій діяльнос­
    ті комерційних банків та їхніх установ;

  • інформація, отримана від контрольних та правоохоронних ор­
    ганів тощо;

  • інформація, отримана в результаті перевірок діяльності ко­
    мерційних банків незалежними аудиторськими організаціями, упов­
    новаженими відповідно до чинного законодавства на здійснення та­
    ких перевірок;

  в) за порядком затвердження критеріїв:

  • обов'язкові економічні нормативи, встановлені в законодав­
    чому порядку Законом України «Про банки і банківську діяльність»;

  • орієнтовні показники діяльності комерційних банків, які зат­
    верджуються Правлінням Національного банку України.

  Невиконання один або кілька раз комерційним банком обов'яз­кового економічного нормативу є підставою визнання його проб­лемним.

  Комплексна рейтингова оцінка комерційного банку за системою «CAMEL» визначається на підставі оцінки кожного компонента си­стеми за результатами виїзного інспектування банку (у період між інспекторськими перевірками — оперативним шляхом).

  Проблемний характер діяльності комерційного банку, який по­требує спеціальної уваги служби банківського нагляду, може визна­чатися на підставі таких загальних оцінок.

  Комерційний банк, який отримав рейтингову оцінку «5», має ве­лику імовірність краху в найближчому майбутньому, його життє­здатність та платоспроможність перебувають під загрозою. Фінан­совий стан банку є настільки критичним, що потребує невідкладної допомоги з боку акціонерів або зовнішніх джерел фінансової допо­моги. За відсутності негайних і рішучих виправних заходів банк має бути реорганізованим (через злиття, приєднання) або ліквідований.

  Комерційний банк, який дістав рейтингову оцінку «4», має значні фінансові недоліки, що призвели до небезпечного і нестабільного його фінансового стану, оскільки не були своєчасно усунені керів­ництвом банку.

  Комерційний банк, який отримав рейтингову оцінку «З», харак­теризується такими недоліками фінансового стану, які можуть бути визначені в діапазоні від помірно серйозних до таких, що характе­ризують фінансовий стан банку як незадовільний. У разі погіршення загального стану в економіці діяльність комерційного банку стає в таких умовах уразливою, його фінансовий стан може погіршитися,

  якщо проведені керівництвом банку заходи усунення недоліків вия­вилися неефективними.

  Комерційні банки, які отримали рейтингову оцінку «5» або «4», негайно включаються до категорії проблемних банків.

  Комерційні банки, які отримали рейтингову оцінку «З», можуть бути включені до категорії проблемних за рішенням Правління На­ціонального банку України.

  Усі комерційні банки, які отримали рейтингову оцінку «5» або «4», мають недостатній розмір капіталу.

  Критерії проблемної діяльності за ознакою «достатність капіта­лу» визначаються за такими основними показниками:

  1. капітал банку (норматив Н1);

  2. платоспроможність комерційного банку (норматив НЗ);

  3. достатність капіталу (норматив Н4).

  На підставі результатів аналізу інспектори служби банківського нагляду визначають якість активів банку, здатність керівництва управляти ними, оцінювати адекватність інформаційної системи управління.

  Крім виконання банком обов'язкових нормативів, інспектори оцінюють також ризик банківських активів (кредитний ризик) через класифікацію цього ризику.

  Служба банківського нагляду зосереджує свою увагу на класифі­кованих активах, особливо на позиках, що є нестандартними (проб­лемними).

  Комерційні банки, що мають високий рівень проблемних позик порівняно з власними коштами банку (понад 50 %), мають бути включені до категорії проблемних.

  Оцінка проблемної діяльності дається через відносні показники, що отримані за результатами аналізу структури активів, кредитного портфеля, збитків із урахуванням кредитних ризиків, процентних ризиків і ризиків ліквідності.

  Кредитні та інвестиційні ризики можуть бути оцінені за допомо­гою таких нормативів:

  • максимального розміру ризику на одного позичальника;

  • «великих» кредитних ризиків;

  • інвестування;

  • максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств,
    які надаються інсайдерам;

  — максимального розміру наданих міжбанківських позик.
  Проблемна діяльність визначається безвиїзним (оперативним)

  наглядом на підставі аналізу дотримання комерційним банком як обов'язкових економічних нормативів, так і орієнтовних показників. Перелік оперативних показників може бути значним, що обумов­люється різноманітністю банківських операцій та багатоваріантніс-тю аналітичних висновків.

  Негативний висновок за результатами аналізу оперативних пока­зників може свідчити про наявність деяких проблем у діяльності комерційного банку та бути підставою для проведення інспекційної перевірки.

  Включенню банку до категорії проблемних має передувати зас­тосування службою банківського нагляду комплексу попереджу­вальних заходів на підставі результатів безвиїзного контролю.

  Банківський нагляд повинен уміти виявляти внутрішні проблеми банку. Ними можуть бути шахрайські дії, порушення законів і нор­мативних документів тощо. Загалом з погляду оцінки його фінансо­вого стану основна увага має приділятися платоспроможності і лік­відності.

  У разі виявлення проблем у діяльності банків органи банківського нагляду можуть прийняти рішення про застосування таких заходів:

  • вимагати, щоб банк терміново збільшив розмір капіталу до
    рівня, який відповідає встановленим нормативам, і завдяки цьому
    забезпечив повний захист коштів вкладників;

  • передбачити реорганізацію (придбання даного банку більш
    

  сильним, у власність якого перейдуть всі депозитні зобов'язання).
  Отже, його вкладники стануть клієнтами більш стійкого банку, не
  зазнаючи при цьому втрат;

  • припинити діяльність банку і почати процедуру його ліквіда­
    ції відповідно до чинного законодавства.

  Слабкою стороною систем банківського нагляду багатьох країн є нездатність вжити термінові заходи стосовно проблемних банків після того, як під час контролю були виявлені їхні проблеми.

  Причиною такої бездіяльності зазвичай є недостатні повнова­ження щодо застосування примусових дій, передбачених у законо­давстві, або небажання з боку органів влади (іноді з політичних причин) вживати непопулярні, але необхідні заходи для захисту коштів вкладників.

  На стадії радикального втручання в діяльність проблемних бан­ків вживаються такі заходи:

  — установлення режиму фінансового оздоровлення;

  — припинення діяльності (відкликання ліцензії на здійснення
  банківських операцій);

  — ліквідація (банкрутство).

  Режим фінансового оздоровлення — це система заходів, спрямо­ваних на усунення порушень, які призвели комерційний банк до збиткової діяльності та скрутного фінансового стану, а також на­слідків цих порушень, що дають право на застосування таких захо­дів на період, визначений Національним банком України, але не більше як на 12 місяців.

  Підставою для переведення комерційного банку на режим фінан­сового оздоровлення є невиконання протягом трьох місяців загаль-

  новстановлених пруденційних норм та нормативів ведення банків­ської справи, визначених Національним банком України.

  Під час переведення комерційного банку на режим фінансового оздоровлення передбачається, що керівництво банку у 10-денний термін надає розроблену програму фінансового оздоровлення відпо­відному регіональному управлінню Національного банку України.

  Регіональне управління Національного банку України у 5-денний термін проводить експертизу програми з погляду її ефективності та подає департаменту банківського нагляду Національного банку України відповідні висновки.

  Програма фінансового оздоровлення має містити:

  • аналіз причин, які призвели до погіршення фінансового стану
    та зумовили збиткову діяльність комерційного банку;

  • конкретні заходи фінансового оздоровлення та розрахунок
    економічного ефекту від проведення кожного заходу;

  • календарний графік виконання заходів фінансового оздоров­
    лення;

  • прогнозні показники діяльності комерційного банку, яких
    передбачено досягнути після виконання заходів фінансового оздо­
    ровлення.

  Залежно від підстав, за якими комерційний банк переведений на режим фінансового оздоровлення, банк зобов'язаний передбачити такі заходи щодо поліпшення його фінансового стану:

  • зареєструвати у встановлений термін оголошений статутний
    фонд;

  • сформувати власні кошти у відповідному розмірі;

  • сформувати резервний фонд та резерв на можливі втрати за
    позиками комерційних банків у необхідних сумах;

  • диверсифікувати активи й пасиви в напрямі підвищення їхньої
    ліквідності;

  • ліквідувати збиткові філії;

  • провести інвентаризацію заборгованості за поданими пози­
    ками та неотриманими процентами за користування позиками за
    станом на перше число місяця після прийняття рішення про вста­
    новлення банку режиму фінансового оздоровлення. Безнадійні до
    повернення позики слід списати з балансу за рахунок резерву на
    можливі втрати за позиками комерційних банків. У разі недостатно­
    сті коштів зазначеного резерву банк у встановленому порядку по­
    криває збитки від кредитної діяльності за рахунок коштів резервно­
    го фонду, фондів економічного стимулювання, інших фондів банку,
    нерозподіленого прибутку тощо;

  • організувати роботу щодо оголошення банкрутами боржників
    банку, які припинили повернення позик або виплату процентів за
    користування позиками;

  — погасити дебіторську заборгованість до економічно обгрунто­
  ваного розміру та повного погашення дебіторської заборгованості з
  простроченими строками позивної давності;

  — здійснити поповнення кореспондентського рахунку для забез­
  печення проведення розрахунково-касових операцій клієнтів через
  обов'язковий продаж власної іноземної валюти, повернення валют­
  них інвестицій в Україну, реалізації цінних паперів, а також реалі­
  зації інших як дохідних, так і недохідних активів;

  — забезпечити першочергове погашення заборгованості за вкла­
  дами фізичних осіб, строк дії договорів яких минув;

  — визначити відповідальних осіб з управління кредитними ризи­
  ками за рахунок раціоналізації управління банком у цілому;

  • вжити заходів щодо створення та подальшого інтенсивного
    розвитку внутрішнього аудиту;

  • внести необхідні зміни в систему управління підрозділами
    центрального апарату банку та його установами, запровадити прог­
    нозування і планування роботи щодо залучення та розміщення кре­
    дитних ресурсів, забезпечити своєчасне доведення планів і лімітів
    до установ банку;

  —- переорієнтувати діяльність на прибуткові види послуг;

  • направити прибуток, який залишився у розпорядженні банку,
    до резервного фонду;

  • припинити нарахування та виплату дивідендів акціонерам
    (учасникам);

  • припинити нарахування та виплату процентів за депозитами
    працівників банку і членів їхніх родин.

  У разі переведення комерційного банку на режим фінансового оздоровлення він проводить детальний аналіз видатків та вжива­ються заходи, спрямовані на скорочення таких видатків:

  • за послуги щодо перевезення грошово-валютних цінностей;

  • за послуги, пов'язані з виконанням факторингових, трастових,
    лізингових операцій;

  • на капітальний та поточний ремонт основних виробничих
    фондів, включаючи орендовані (якщо це передбачено договором
    оренди), на утримання та обслуговування приміщень, амортизацію
    основних виробничих фондів;

  • пов'язаних з експлуатацією автотранспорту, компенсацією
    вартості паливно-мастильних матеріалів, ремонтом, технічним обс­
    луговуванням та техоглядом автотранспорту;

  • на рекламу в межах норм, що передбачені Міністерством фі­
    нансів України та Міністерством економіки України;

  • на утримання апарату управління;

  • на службові відрядження;

  • пов'язаних з виплатою надбавок і доплат до посадових окладів,
    тарифних ставок, крім випадків, передбачених чинним законодавством;

  • пов'язаних з оплатою праці позаштатних працівників;

  • представницьких;

  — пов'язаних з компенсацією за використання особистих авто­
  мобілів для службових поїздок;

  — пов'язаних із упровадженням платіжно-розрахункових засо­
  бів — пластикових карток, дорожніх чеків тощо;

  — на придбання дрібного інвентаря і малоцінних та швидкозно­
  шуваних предметів;

  — на утримання та експлуатацію технічних засобів — теле- і ра­
  діостанцій, комутаторів, телевізорів тощо.

  Якщо банк переводиться на режим фінансового оздоровлення, здійснюється аналіз видатків, які фінансуються за рахунок балансо­вого прибутку банку, та вживаються заходи щодо їх скорочення, зо-.' крема за такими напрямами:

  • на модернізацію устаткування та реконструкцію основних
    фондів;

  • на утримання власної служби охорони банку;

  • на підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів;

  • на оплату робіт (послуг), не пов'язаних з банківською діяльні­
    стю, зокрема робіт з благоустрою міст і селищ, надання допомоги
    сільському господарству, правоохоронним органам тощо;

  • на фінансування будівництва нових об'єктів, розширення і
    технічне переозброєння діючих виробничих потужностей;

  • пов'язаних з внесками у створення підприємств і товариств
    усіх видів власності;

  • пов'язаних з додатковою оплатою праці у вигляді премій, ви­
    нагород, надбавок, а також доплат, не передбачених чинним зако­
    нодавством;

  • пов'язаних з матеріальною допомогою працівникам банку, в
    тому числі з внеском на житлове будівництво, на погашення креди­
    ту, наданого на житлове будівництво, а також позичками на поліп­
    шення житлових умов тощо та оплатою житла;

  • пов'язаних з оплатою путівок на відпочинок, екскурсіями,
    мандрівками, заняттям спортом;

  • відрахувань на утримання органів управління;

  • пов'язаних з додатковими виплатами компенсацій на відряд­
    ження понад передбачені законодавством норми;

  • на благодійність;

  • на проведення презентацій, ювілеїв, святкових заходів;

  • на маркетинг і рекламу, представницьких видатків понад ус­
    тановлені норми й нормативи;

  • пов'язаних з організацією банками філій та представництв, у
    тому числі за кордоном.

  Комерційному банку, який переведений на режим фінансового оздоровлення, забороняється:

  • залучати вклади фізичних осіб, відкривати нові вкладні рахун­
    

  ки та поповнювати діючі;

  • надавати гарантії, поручительства, бланкові кредити, а також
    надавати всі пільгові (збиткові для банку) кредити, у тому числі
    банківським працівникам;

  • нараховувати та сплачувати проценти за кредитами, наданими
    установами одного банку.

  Національний банк України відкликає з комерційного банку, який переведений на режим фінансового оздоровлення, ліцензію на проведення операцій з касового виконання державного бюджету, в тому числі ведення бюджетних рахунків клієнтів та рахунків дер­жавних позабюджетних фондів, а також може відкликати ліцензію на здійснення окремих банківських операцій.

  Якщо основні фінансові показники комерційного банку, особли­во ті, на які звернув увагу Національний банк України, не поліпши­лись або погіршилися і не виконана програма фінансового оздоров­лення протягом установленого режиму фінансового оздоровлення, Національний банк України за поданням відповідного регіонально­го управління НБУ ухвалює рішення про скасування режиму фі­нансового оздоровлення, про вжиття відповідних заходів щодо до­строкового погашення стабілізаційної позики та застосовує такі додаткові дії:

  • з метою забезпечення інтересів клієнтів забороняє проведення
    активних операцій за кореспондентським рахунком комерційного
    банку, за винятком розрахунково-касових операцій клієнтів за умо­
    ви наявності коштів на їхніх розрахункових, поточних рахунках,
    операцій із здійснення платежів до державного бюджету та виплати
    заробітної плати;

  • усуває керівництво банку від управління;

  • призначає тимчасову адміністрацію для управління банком;

  • відкликає ліцензію на здійснення окремих чи всіх банківських
    операцій;

  • ухвалює рішення про реорганізацію чи ліквідацію банку і ви­
    ключення з Республіканської книги реєстрації банків, валютних
    бірж та інших фінансово-кредитних установ.

  У разі ефективного виконання заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення, поліпшення фінансового стану та дот­римання економічних показників комерційному банку, який переве­дено на режим фінансового оздоровлення, відновлюється загальний режим його діяльності.

  Додати в блог або на сайт
  
  
  Цей текст може містити помилки.
  
  Астрономія | Реферат
  632.7кб. | скачати
  

  ---

  Схожі роботи:
  Регулювання та нагляд діяльності банків другого рівня
  Управління і регулювання банківської діяльності в РФ
  Правове регулювання банківської діяльності
  Державне регулювання банківської діяльності
  Джерела правового регулювання банківської діяльності
  Вдосконалення напрямів державного регулювання банківської діяльності
  Прокурорський нагляд як самостійна галузь державної діяльності
  Основні початку діяльності прокуратури Цілі прокурорського нагляд
  Нагляд як спосіб забезпечення законності діяльності органів вико