Ревельська мотиви у творах АС Пушкіна

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

В. Б. Бобильова

З усіх ліцейських друзів Пушкіна ближче всіх йому за духом був Антон Антонович Дельвіг. Добродушний і повільний, вайлуватий і схильний до лінощів, він володів поетичним даром і піднесеними думками. Недарма про нього, так рано пішов з життя, Пушкін сказав: «Він був кращим з нас».

Після ліцею доля їх розвела. У квітні 1825 р. друзі зустрілися в маєтку Ганнібалом. 1825 приніс зміни і в особисту долю Антона Дельвіга. 30 жовтня він одружився на Софії Михайлівні Салтиковой, дівчині освіченої, захопленої, навіть кілька екзальтованої, що було в дусі тодішнього виховання. Ці риси характеру особливо передають її листи, з яких, до того ж, можна дізнатися чимало цікавих життєвих подробиць.

Живучи в Петербурзі, подружжя Дельвіг часто зустрічалася з батьками Олександра Сергійовича Пушкіна. Старші Пушкіни, слідуючи поширилася моді, з 1825 року стали відвідувати ревельський курорти («ревельський води»). Три роки поспіль вони на все літо вирушали в Ревель. Інтерес до екзотичних середньовічним старожитностей у столичної публіки став виникати після опублікування А. Бестужев-Марлинском його подорожніх записок «Поїздка в Ревель», виданих у 1821 р. Пізніше, в 1827 р., свої враження про Ревеле залишив письменник і видавець журналу «Вітчизняні записки »Павло Петрович Свіньїн:« .... Прекрасне місце розташування, чистий поліття, улаштування купалень в море, популярність лікарів, зручність квартир, дешевизна життєвих потреб і багато інших причин звертали здавна увагу мешканців Петербурга цього курорт ... »[12. С. 536-537]. Багато друзів і знайомі Пушкіна в ці роки відвідували ревельський купальні або просто місто: серед них були П.А. Вяземський і його сестра Є.А. Карамзіна, І.А. Крилов, Н.М. Мов, брати Бестужеви, А.О. Смирнова-Россет, А. О. Оленіна, Є. П. Ростопчина та ін Навесні 1827 старші Пушкіни і їхня дочка Ольга Сергіївна стали збиратися в Естляндію, в Ревель. Подружжя Дельвіга вирішили приєднатися до них. Для них була знята дача в парку Катріненталь (нині Кадріорг) в будинку Вітта. Про зустріч у Ревелі з Олександром Пушкіним мріяв Дельвіг. Він писав Парасці Олександрівні Осипової-Вульф, Тригірської сусідці Пушкіна, в перші дні після приїзду: «... Теперьми в Ревелі всякої день з милим сімейством Пушкіна милуємося найромантичнішими видами, насолоджуємося погодою і здоров'ям і тільки відчуваємо один недолік: хотіли б розділити наше щастя з вами і Олександром .... Чекаємо його сюди, поки ще сумніваємося, чи стримає обіцянку, і цей сумнів примножить нашу радість, коли він стримає слово ... »(14 червня 1827 р.) [13].

Пушкін і Дельвіг обмінювалися листами. Хрестоматійно публікується тільки один лист А.С. Пушкіна, написане ним 31 липня 1827 з Михайлівського в Ревель, де він «звітує» Дельвігу в тому, що встиг відправити йому в журнал для друку:

«.... Ось тобі обіцяна елегія, душа моя. Тепер у тебе уривок з «Онєгіна», уривок з «Бориса» та ця п'єса. Постараюся надіслати ще що-небудь .... Якщо закінчу послання до тебе про череп твого діда, то ми і його тіснем. Я в селі і сподіваюся багато писати, в кінці осені буду у вас; натхнення ще немає, поки взявся я за прозу. Пиши мені про свої заняття. Що твоя проза і що твоя поезія? Лицарський Ревель розбудив чи твою заспаний Музу ?..."» [10. С. 181]. Лист Пушкіна, швидше за все, відповідь на лист Антона Дельвіга. Які свої враження міг викладати Антон Антонович одному в псковську село, можна припустити. Адже він писав не тільки йому; ревельський давнину він описував і іншим адресатам. Так, 2 серпня він пише Миколі Івановичу Гнєдичу: «Далекий, любий друже, здрастуйте .... Гляну на стародавній готичний Ревель і шкодую, що не можу розділити з вами моїх почуттів. Тут , що ні крок, то давнина, та й яка ж? п'ятисот (і більше) річна ... »[1].

Чоловікові вторить, зачарована романтикою Ревеля, Софія Михайлівна. Вона пише своїй подрузі О.М. Кареліного 1 липня: «Я була вже багато разів в місті; ... .. що вразило мене, так це ревельський вулиці, такі вузькі, що дві карети не змогли б на них зустрітися, без того, щоб не роздавити один одного; будинку дуже давньої архітектури: дивлячись на них, я думала про лицарів, які в них колись то жили, і переносилася в ці щасливі часи ....

Церкви особливо чудові, у них мають бачиш могили лицарів і їх дружин і їх озброєння, звисають згори, так само як їхні фамільні зброю. На деяких з цих могил можна бачити постаті лицарів, зроблені на весь зріст з каменю. Це дуже цікаво. Ми відвідали, між іншим, церква св. Миколая, побудовану у 1317 році [8. С. 210-211].

Там ми бачили тіло одного герцога де Кроа, виставлене вже 150 років поглядам всіх, через борги він не був похований ... »[6. С. 168-169].

Про це ж герцога де Кроа згадує у листі до Гнєдичу Антон Антонович: «... За наказом вашому був я у герцога дю-Круа. Він лежить в церкві Миколая, побудованої католиками у минулому ще реформації ... »[1]. Подібного роду романтичні описи лицарських старожитностей і спонукали Пушкіна скласти елегію на середньовічну тему. До того ж не обійшлося без згадок про німецьких «баронських» предків самого Антона Антоновича.

Прийми цей череп, Дельвіг, він Належить тобі по праву. Тобі повідаю, барон, Його готичну славу. Поважний череп оце він не раз Парами Вакха нагрівався; Литовська меч в недобрий час за ним з дзенькотом ударявся; Крізь цю кістку не проходив Луч життєдайний Аполлона; Ну словом, череп цього зберігав Великоваговий мозок барона, Барона Дельвіга .... [9. С. 26]. Далі йде поетичне оповідання про один недбайливого студента, який у Ризі вивчав медицину, але відчував недолік за частиною наочних посібників. Оскільки майбутнього лікаря необхідно добре знати частини тіла людини, то і студент вирішив добути скелет досить незвичайним чином. Він за кухлем пива домовився з Кистером, настоятелем міської церкви, щоб той допоміг йому винести з могильних підвалів, де накопичилась велика кількість знатних небіжчиків, кістки одного з них. Для студента його підприємство закінчилося вельми образливі, та й для Кистером церкви теж.

Однак чому Пушкін пообіцяв своєму другу написати послання про черепі його діда? Швидше за все тому, що в листах Дельвіга були згадки про справжніх його предків, представників старовинного роду. У церкві св. Миколи, про яку писали подружжя Дельвіга, вони могли спостерігати сіру надгробну плиту над похованням якогось Беренда Рейнгольда фон Дельвіга, похованого там 15 лютого 1699. На надгробку зображені лежить лицар, шолом, рукавички і герби роду Дельвіг. Багато предки Антона Антоновича були пов'язані з Ревелем, і їх родовід можна простежити з XVII століття. Якийсь Йоганн фон Дельвіг, лейтенант шведського королівського флоту, який помер у 1652 р. в Ревелі, мав шестеро синів. Сіра надгробна плита в церкві св.Миколая належить одному з його синів, Беренда Рейнгольд (пом. у 1699 р.). А інший його син, Отто (пом. у 1719 р.), був прямим предком Антона Антоновича Дельвіга І ім'я своє-Антон - Дельвіг отримав у російській варіанті, як родове від Отто, оскільки саме так звали його батька, діда і прадіда.

При вивченні німецьких дворянських родовідних списків виявляється цікавий факт. Рід Дельвіг відбувається з Вестфалії. Його представники оселилися в Прибалтиці з ХIII століття, з часів орденського завоювання.

Батько поета, Отто Якоб Ізраель, народився в Естляндії в 1772 році недалеко від міста Пярну, в маєтку Саллентак (нині РООД); потім перебував на російській службі, яка не пов'язувала його з Прибалтикою [3. С. 68]. Не знати цього А.А. Дельвіг не міг. Тому, перебуваючи в Естляндії, він про своє баронства чи то жартома, чи то всерйоз згадав, на що Пушкін відразу зреагував: «Якщо закінчу послання до тебе про череп твого діда, то ми і його тіснем ...»

Постанова про право підданих Російської імперії на баронський титул увійшло в силу через 15 років після такій ранній смерті Антона Дельвіга, що послідувала в 1831 р. Він не дізнався, що в 1868 році від 13 травня Найвищим твердженням думки Державної Ради Російської імперії за дворянській прізвищем фон Дельвіг визнаний баронський титул [3. С. 79]. Своє «Послання Дельвігу» поет зміг вручити другу лише восени. Зустріч ліцейських друзів сталася в жовтні, напередодні ліцейської річниці - 19 числа. До цього найважливішої події Пушкін поспішав з Михайлівського. «Баронові» Дельвігу він підніс оригінальний подарунок. Про це свідчить двоюрідний брат Антона Дельвіга, Андрій Іванович Дельвіг: «... Яего (Пушкіна) побачив у перший раз у жовтні, коли він знову приїхав зі свого усамітнення, с. Михайлівського.

17 жовтня святкували день моїх іменин. Пушкін привіз з собою, подарований його приятелем Вульфом, череп від кістяка одного з моїх предків, похованих в Ризі, викраденого поетом Язиковим, в той час Дерптський студентом, і разом з ним чудову вірш своє «Череп», присвячене А. А. Дельвігу і починається строфи: «Прийми цей череп, Дельвіг, він Належить тобі по праву; ...» [2. С. 93-94].

Відомості про поховання у версії Пушкіна виглядали так: .... небіжчиком в церковній книзі Уж був давно записаний він, І з предками своїми в Ризі Куштував непробудимому сон. Барон в обителі сумної Задоволений, втім, був долею, Пастора лестощами похоронної, Гербом гробниці феодальної І епітафією поганий [9. С. 26].

Bернемся до листів подружжя Дельвіг. Як будь-які мандрівники, вони відвідували всі найцікавіші місця в місті. Однією з визначних пам'яток курортного Ревеля була мумія герцога де Кроа, про яку писали в листах і Антон, і Софія. Її демонстрував відпочиваючим Кистер тієї самої церкви св. Миколая, де спочивають останки предка «барона» Дельвіга.

З жіночої кокетливо пише Софія Михайлівна 1 липня 1827 своїй подрузі про відвідування мумії: «Там ми бачили тіло одного герцога де Кроа, виставлене вже 150 років поглядам всіх, - за борги він не був похований. Уяви собі, що воно зовсім не зіпсувалося, але скам'яніло. Я його чіпала, я знімала його великий перуку, і мені показували його власне волосся. Він зовсім не противний. Це чоловік років п'ятдесяти, який повинен був бути гарний, - це видно,-і дуже витончений до цих пір, він покритий мереживами, і його чорний оксамитовий плащ чудово зберігся, так само як і його білі шовкові панчохи й білі рукавички, хоча й розірвані, що походить від того, що постійно приходять його дивитися і знімають рукавички, щоб розглянути його руки: вони в нього дуже красиві і довгі аристократичні нігті ... »[8. С. 169]

Історія реального герцога де Кроа була не менш романтична і багата дивовижними колізіями долі. Генерал-фельдмаршал російської армії (за Петра I), гравець і дамський угодник, він несподівано для всіх у 1702 р. залишив цей грішний світ. Це привело до відчай численних позикодавців. Ганзейські купці вирішили скористатися законом Любекського права, за яким боржника, не оплатив рахунки, не дозволялося віддавати землі; вони сподівалися обміняти тіло герцога на отримання своїх вкладів від «знатних і багатих родичів», які так і не з'явилися. В очікуванні такого обміну городяни додали небіжчикові «товарний вигляд»: наділи на нього багатий камзол, тонка білизна з мереживним жабо, оксамитовий чорний плащ, на руки натягнули білі лайкові рукавички, на голову - перука з кіскою, поклали в труну багатий і помістили його в підвал церкви св. Миколая (нині Нігулісте). У метушні міського життя про почесне бранці зовсім забули і. ... Знайшли труну з мумією герцога через 120 років [14. С. 37-38].

За часів відвідування Ревеля столичними курортниками було обов'язковим заходом побувати у відомій церкви і познайомитися з місцевою визначною пам'яткою-мумією герцога. Як ми бачимо, Антон Дельвіг звітував перед Н. І. Греч про виконання його накази. Не виключена можливість, що Пушкін теж про це мав уявлення.

У Посланні ця думка присутня, хоча головним героєм його опусу є підприємливий студент: Але в наші неспокійні роки Небіжчика спокою немає. Кошлатий улюбленець природи, І математик, і поет, Буян задумливий і важливий, Хірург, юрист, фізіолог, Ідеолог і філолог, Коротше вам - студент присяжний, З вітою трубкою в зубах, У плащі, з ломакою і з вусами З'явився в Ризі .... [9. С. 27]. Далі Пушкін коментував: «Студент по частинах розібрав всього барона і напхав кишені кістками його ... Але незабаром чутка про перенесення Баронова кісток з пивниці у трактирний комору рознеслася по місту. Злочинний Кистер позбувся місця, а студент змушений був тікати з Риги, і як обставини не дозволяли брати з собою майбутнього, то, розібравши знову барона, роздарував він його своїм друзям. Велика частина високородних кісток дісталася аптекаря. Мій приятель Вульф отримав у подарунок череп і тримав у ньому тютюн. Він розповів мені його історію і, знаючи, скільки я тебе люблю, поступився мені череп одного з тих, яким зобов'язаний я твоїм істота-ристанням ... »[9.С. 28-29]. Отже, Пушкін підтверджує, що привіз череп з Риги його приятель Олексій Вульф, але про причетність до цієї історії Миколи Язикова не говорить нічого, як про те згадує Андрій Іванович Дельвіг. Брат Антона Антоновича писав свої Спогади на схилі років. Він багато подробиць цієї історії міг забути або переплутати. Безперечно одне: зі слів самого Пушкіна стала «гуляти» версія про те, що предки барона Дельвіга були поховані в Ризі, згідно баронському статусу, в головному храмі міста, тобто в Домському соборі. Цю думку повторює і Софія Михайлівна в листі до Кареліного (9 лютого 1828 р.).:

«Думки в прозі - Пушкіна, і п'єса під заголовком« Череп », під якою він не побажав поставити своє ім'я, - також його. Це послання, яке він написав до мого чоловіка, при посилці йому черепа одного з предків, яких у нього безліч в Ризі; вся ця історія - правдоподібна »[8. С. 174]. Знайомлячись з «Архівом Н.М. Язикова », куди ввійшла його листування з рідними за період з 1822 по 1829 рр.. (Перебування його в якості Дерптського студента; р. Дерпт - нині м. Тарту), можна звернути увагу на те, що Микола Мов дуже детально й образно описував всі важливі віхи свого студентського життя: свята, розваги, прогулянки, поїздки, чаювання і літературні вечора. Він писав про свою поїздку в навколишні маєтки, що знаходяться під Дерптом, про поїздку в Ревель і Хапсаалу, до Петербурга під час канікул. З 1825 р. він в приятельських відносинах з Олексієм Вульфом, який приїхав з псковської губернії і поступив вчитися в Дерптський університет. У листі до матері (28 липня 1826 р.) Микола Мов докладно описує свою поїздку до Тригорське з Вульфом [15. С. 256]. У цій подорожі в липні 1826 року відбулася перша зустріч Язикова і Пушкіна, яка принесла обом так багато яскравих вражень. Згадки про можливості поїздки до Риги або про саму поїздку в листах відсутні. До того ж це мало ймовірно, тому що така поїздка зажадала б досить багато грошей, а у всіх листах до братів Мов постійно нарікає на брак їх [15. С. 226]. Але чому Пушкін помістив тлінні останки поважного «барона Дельвіга» в підземеллі Ризького собору, не зовсім ясно. Швидше за все, він з'єднав воєдино фантазію про Баронова кістках, написану йому Дельвіг, і конкретний подарунок - череп, привезений йому приятелем Олексієм Вульфом, який дійсно часто їздив до Риги, так як там жила його кузина Ганна Петрівна Керн. Те, що Олексій Вульф дійсно міг дістати череп з поховання в Домському соборі, теж сприймається як неправдоподібне. Справа в тому, що до того часу, коли Олексій Вульф міг відвідувати Ригу, в Домській церкви не залишилося склепів-підземель. Автор цих рядків ще в червні 1998 року зверталася до керівника наукового відділу Ризького Домського собору Астрід Пантелей з питанням: «Чи збереглися в Домському соборі поховання (або хоча б надгробки) прізвища Дельвіг?», - І отримала такі роз'яснення: «За указом імператриці Катерини Другий в 1772 році з міських церков Ліфляндії і Естляндії повинні були бути вивезені всі Склеповий останки, щоб перешкодити поширенню епідемії; ризькі влади виконали цю вказівку беззаперечно: поховання вивезли на міські кладовища за межі міста, могили прибрали; підвали засипали; доданий був санітарний шар землі , від чого рівень піднявся на 1м. 10 см.; зроблений дерев'яну підлогу, частина надгробних пам'ятників порушених прибрали, пізніше, в 1780-х роках, вивезли все, що заважало ». «Але в Таллінні, - заперечили ми, - в Домському соборі і в церкві св. Миколая (Нігулісте) поховання вдалося зберегти ». На що пані Пантелей зауважила: «Значить, Естляндським чиновники за часів Катерини II були не настільки старанні, як Ліфляндська».

. ... Літній відпочинок подружжя Дельвіг в Лицарському Ревеле розбудив не стільки уява спадкоємця древнього прибалтійського роду, скільки пушкінську Музу. Безперечно, Дельвіг мальовничо відав своєму другові свої відчуття, якщо при його неповороткості він все-таки проник в якій-небудь лицарський склеп. Так і здається, що Пушкін сам це добре бачив, сам переживав відчуття, спускаючись у підземелля середньовічного храму.

Між друзями і пізніше зберігається грайливий тон, навіяний лицарсько-середньовічним каламбуром. Через два роки з Болдина до Петербурга Пушкін пише Дельвігу (4 листопада 1830 р.): «Посилаю тобі, барон, васальну мою подати, іменовану Квітковий, з тієї причини, що сплачується вона у листопаді, в саму пору квітів. Доношу тобі, моєму власнику, що нинішня осінь була дітородному й що коли твій смиренний васал не здохне від сарацинського відмінка, холерою іменованого і занесеного нам хрестовими війнами, тобто бурлаками, то в замку твоєму, «Литературной газете», пісні трубадурів не змовкнуть круглий рік ... »[10. С. 245]. Може не випадково що, у васальній податі «Болдинская осені» 1830 року серед маленьких трагедій проходять мотиви, пов'язані з темою лицарства, батька - барона, могильних возів і тиші трун («Скупий лицар», «Кам'яний гість», «Бенкет під час чуми »).

Наші дослідження, деталі яких в силу стислості даної публікації доводиться опустити, показують: віршоване твердження Олександра Сергійовича, що високородні предки його друга Дельвіга були поховані в одному з ризьких соборів, були або помилкові, або витонченої жартом. На жаль, це вводить декого в оману. Так, в латиською журналі «Majas Draugs» за 1939 рік автор, який підписався ініціалами «В. Л. », аналізуючи вірш Пушкіна, всі події, викладені в« Посланні », точно пов'язує з Домським собором у Ризі, так як« саме в Домському соборі з другої половини ХV століття зраджували землі самих іменитих рижан ». Латиські дослідники не сумніваються в ризькій версії вірші [6. С. 227]. Вироблена нами покоління розпис доводить інше: рід Антона Антоновича Дельвіга був пов'язаний з Естляндії, з Ревелем. А в Ризі, цілком, колись могли спати непробудним сном інші Дельвіга.

Список літератури

1. Верховський Ю. «Барон Дельвіг» Матеріали біографічні та літературні. Петербург: Изд-во. А.С. Когана, 1922.

2. Спогади А.І. Дельвіга 1820 - 1870. М. - Л., 1930.

3. Гайнуллін М., Бобильова В. Естонська Пушкініана. Таллінн: "INGRI", 1999.

4. Genealogisches Handbuch der Livlandischen Ritterschaft. Dr. Astaf v. Transche-Roseneck. 1929.

5. Genealogisches Handbuch der Estlandischen Ritterschaft. OM v.Stackelberg. 1929-1931.

6. Дельвіг Антон. Покликання. Вірші. М. 1997.

7. Інфантові Б., Лосєв А. Латвія в долі і творчості російських письменників. ZVAIZGNE ABC, Riga: 1996.

8. Карнович Є.П. Родові прізвисько і титули в Росії. М: БІМПА, 1991, Петербург: Видання Суворіна, 1886).

9. Модзалевський Б.Л. Пушкін. Спогади. Листи. Щоденники. М.: АГРАФ, 1999. (Перевидання по Прибій 1929. Л.)

10. Пушкін А.С. Вірші. Собр. соч.: У 10 т. Л., 1977.Т.3

11. Пушкін А.С. Листи. Собр. соч.: У 10 т. Л., 1979. Т. 10.

12. Російський Архів. 1880 Кн. 2. Листи до А.С. Пушкіну. С. 560.

13. Свіньїн П. І моя поїздка в Ревель / / Вітчизняні записки. 1828. № 95. С. 536-537.

14. «З-Петербурзькі відомості». 1866. № 163.

15. Tallinna legendid. Koostanud I. Goldman. P. Kaldoja. Tallinn. Perioodika. 1985.

16. Язиковскій Архів. Випуск 1-й. Листи Н.М. Язикoва до рідних за Дерптський період його життя (1822 - 1829) / Под ред. Є.В. Пєтухова. Спб.: Друкарня Імператорської Академії Наук, 1913.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Іноземні мови і мовознавство | Твір
39.3кб. | скачати


Схожі роботи:
Біблійні мотиви у творах Ф М Достоєвського
Достоєвський ф. м. - Біблійні мотиви у творах Достоєвського
Есхатологічні і апокаліптичні мотиви у творах протопопа Авакума
Основні мотиви лірики Пушкіна
Філософські мотиви лірики А С Пушкіна
Основні мотиви лірики АС Пушкіна
Пушкін а. с. - Основні мотиви лірики а. с. пушкіна
Пушкін а. с. - Філософські мотиви лірики а. с. пушкіна.
Пушкін а. с. - Мотиви дороги та вітру в творчості пушкіна
© Усі права захищені
написати до нас