Рання творчість Пушкіна

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Перші з достовірно відомих нам творі Пушкіна відносяться до 1813 р. і свідчать вже про період зрілого учнівства.

Французька культура poesie fugitive, що панувала в домі Пушкіних, боротьба карамзіністов з архаїки, в якій юний поет не вагаючись обрав стан перше, молодість, що тягне до чуттєвих насолод, - все це обумовило вибір поетичної школи у творчості Пушкіна самого раннього періоду. Це була школа легкої поезії, у Франції пережила розквіт в кінці XVIII ст.

Алегоричним мовою внеіндівідуальное сприйняття життя рання лірика Пушкіна оповідає про долю "людської"

І ти любий друже, залишив,

Надійно пристань тиші,

Човник свій весело направив

За волозі бурхливої ​​глибини;

Доля на кермо вже схилилася.

Спокійно світять небеса,

Тура крилата пустилася -

Розправить щастя вітрила.

Дай бог, щоб грізної негоди

Поблизу ти жах не бачив,

Щоб бурхливий вихор не роздмухувати

Під човником шумящі води! ..

Звичайно, при цьому у віршах Пушкіна нерідко прослизають і реальні прикмети життя, але інерція стилю явно сильніше живих вражень:

Мені бачиться моє селище,

Моє Захарово; воно

З парканами в річці хвилястою,

З мостом і рощею тінистій

Зерцале вод відбито.

На пагорбі будиночок мій; з балкона

Можу зійти у веселий сад.

Де разом Флора і Помона

Квіти з плодами нам дарують. . .

Відзначимо ще одну рису ранньої поезії Пушкіна, на яку звернув увагу у зв'язку з поемою "Чернець" Б. В. Томашевський: "Характерна одна особливість ранньої поеми Пушкіна, відсутня або майже відсутня в його пізніших творах, - це увага, приділена їм живопису. Перед нами цілий список імен художників - Рафаель, Корреджо, Тіціан, Альбані, Верне (Жозеф - мариніст), Пуссен, Рубенс "

Ця особливість, притаманна й іншим раннім творам Пушкіна, нам здається знаменною. Звернення до життя не безпосередній, але вже перетвореної мистецтвом ми можемо відзначити й у таких віршах, як "До живописцю", "Труна Анакреона", "Фіал Анакреона". У тому ж значенні виступають постійні звернення юного поета до "парнасским жерцям", - значна частина пушкінських віршів 1813-1816 рр.. являє собою наполегливе визначення тих літературних зразків, яким збирається слідувати поет, причому навіть з поезії улюбленого Батюшкова відбираються лише твори, що належать до епікурейської струмені його творчості.

Сказаного вище, на перший погляд, суперечить наявність у ранній творчості Пушкіна творів, жанри яких виходять за межі "легкої поезії". Б. В. Томашевський, наприклад, схилявся до того, щоб визначати панівні тенденції ранньої творчості Пушкіна по "капітальним" його творам (тобто належать до різних жанрів поеми, повісті, комедії). Тим часом не випадково ці твори не були доведені до кінця і, як правило, обірвані на самому початку роботи над ними. Справа тут не в браку майстерності, що не дозволяє впоратися з "великою формою", - швидше, Пушкін швидко байдужів до подібних задумам тому, що вони в ту пору не цілком його задовольняли. "

Тим не менш прихильність Пушкіна до подібних задумам, хоча ці твори не були доведені до кінця, була. Очевидно, не випадковою.

"Високі" героїчні теми ("Олександру", "Принцу Оранському", "Спогади в Царському Селі"), а також сатиричні мотиви (цивільного напруження - "лиці-нію" і в літературно-пародійному варіанті - "Тінь Фонвізіна") виникають в творчості Пушкіна як відгомін подій епохи і виявляють уже в ту пору якісь потенції його творчості, поки ще повною мірою не розпивання саме в силу його зосередженості на епікурейських темах, які осмислюються як головне па-значення поезії.

Говорячи про ранні вірші Пушкіна як про стилізаціях, що орієнтуються на зразки легкої поезії, необхідно підкреслити, що механізм такого роду стилізацій був досить складний. У цьому відношенні показовим є вірш "Козак" (1814), яке в автографі позначено "З малоросійського", а в копії ліцейського товариша Пушкіна Горчакова містить вказівку на джерело - "Їхав козаче тощо". Тут мається на увазі пісня Марусі з опери-водевілю А. А. Шаховського "Козак-віршотворець" (1812). Kоторая, між іншим, зі співчуттям відзначена Пушкіним у статті "Мої думки про Шаховському" (при загальній негативній оцінці водевілю). Однак ця пісня дає Пушкіну тільки тему. Але не сюжет:

Ехав козак за Дунай.

Сказавши дівчині: прощавай.

Ви, коники вороненький.

Несіть та гуляй ...

Слід згадати ще один "зразок", на який Пушкін орієнтується в даному випадку, - ми знаходимо вказівку на цей рахунок у самому пушкінському тексті: "Вір, коханочка, пусте; Помилковий страх відкинь". "Помилковий страх" - назва вірша Батюшкова (наслідування Нарні), і в нього ж є і вірш "Розлука", сюжетно нагадує пушкінське вірш не в меншій мірі, ніж народна пісня. Звернемо увагу на жанр вірша, в ранніх копіях названого "баладою". Фантастичний елемент, обов'язковий для цього жанру в його романтичної різновиди, раннього Пушкіну чужий, - від цього жанру він бере поки його епіко-драматичний початок. Вже в ранню пору ліцейські Пушкін досягає в своїй творчості цілком професійного рівня - він не просто хлопчик, який подає великі надії, але й помітний поет свого часу, чиї твори друкуються в журналах, входять до складу збірників зразкових російських віршів ("Олександру", "Спогади в Царському Селі "," Наполеон на Ельбі ") і навіть проникають в усну пісенну традицію (" Романс "," Козак ") Чи можна в ту пору говорити про оригінальні рисах пушкінської поезії? Нам здається, що ця оригінальність виявляється в пристрасній розробці деяких традиційних мотивів.

Характерна і приміряє Пушкіним в його ранніх віршах поетична маска - маска не просто філософа-лінивця, по "ченця", "ченця", "розстриги", мріє про земні радощі. Ця маска певною мірою відбиває реальні ліцейські враження, але важливо підкреслити, що разом з тим вона відображає і пафос пушкінської поезії, не тільки життєлюбної, але і волелюбної.

У 1816 р. характер лірики Пушкіна перетерплює істотні зміни. Елегія стає основним пушкінським жанром. Саме по собі ця обставина не суперечило принципам легкої поезії - навпаки, саме вона відродила елегію в новій якості, наситивши її меланхолійними переживаннями, мотивами незадоволеності життям, недосяжності ідеалів. Але те, що на перших порах пушкінська муза стає переважно елегійного, свідчило не просто про жанрове збагачення поезії Пушкіна. Відповідно до нового світовідчуттям змінюється весь колорит пушкінської поезії: "місяці туманний промінь", "глас нічний", "сумна темрява лісів", "німа ночі мла" змінюють "золоті дні. Золоті ночі ". До віршам Пушкіна Наприкінці 1816 р. цілком застосовна характеристика, дана їм поезії Ленського: "Так він писав темно і мляво, це романтизмом кличемо. Хоч романтизму тут нічого. Не бачу я ". 13 повній відповідності з пушкінським визначенням ми і зараз повинні визнати зі значними застереженнями романтичне якість такої поезії: у ній лише присутні романтичні тенденції, які не одержують - у ранній творчості Пушкіна - принципового втілення.

Проілюструємо цю тезу порівнянням трьох редакцій ліцейського вірша "Я бачив смерть; вона в мовчанні села ..." (1816), що збереглися в ліцейської зошити (1817), в Зошити Всеволожського (1819) і в цензурної рукописи зборів віршів (1825). У редакції 1825 ми виявляємо звичайні загальні місця (вірш тому і зветься просто "Під-ражанье") романтичної музи, для пушкінської лірики цього часу нехарактерні: мотиви самотності, захопленості красою вічної природи, порив до "таємниць труни фатальним".

Відредаговане в 1825 р. Пушкіним, які керувалися романтичними уявленнями початку 1820-х рр.. лицейское вірш набуло закінчений романтичний характер. Однак наприкінці 1810-х рр.. еволюція Пушкіна зовсім не йшла по шляху форсованого романтизму. Вторгнення сентиментально-предромантіческіх мистецьких віянь в його поезію в той час поки ще не коливає істотним чином переважно гармонійного сприйняття життя, хоча саме тоді йому вперше відкриваються складність і суперечливість внутрішнього світу людини. У ранній ліриці Пушкіна був відображений, по суті, щасливий "життя мить", - тепер поет починає осягати не тільки інші, скорботні регістри людського почуття, але і його самостійну цінність, і fti'o власну (але законам серця) життя.

Біографічна легенда пов'язує всі любовні вірші 1816 і частково 1815 рр.. з ім'ям К. П. Бакуніної. Це, ймовірно, перебільшення. Точніше було б сказати, що панівним настроєм Пушкіна тієї нори була меланхолійна мрійливість, а це в свою чергу визначило тональність його ліричних роздумів. Сама по собі ця пора не була затяжною. До віршам, присвяченим "перше кохання", вже в Наприкінці 1816 р. Пушкін ставився з іронією:

І навіть, каюсь я, пустельник згрішив,

Я першим співав любові невинне початок.

Але так таємниче, з таким розбором слів,

З такою скромністю сором'язливою,

Що, не червоніючи боязко,

Мене б вислухав та незайманий К (озлов).

У першому вірші циклу (за часом воно написано пізніше за інших, на початку 1817 р.) автор постає гранично розчарованим, але причина зневіри не розкрита:

Зацькований доля ревнивою,

Посмішку, сміх. і жвавість. і спокій -

Я все забув; печалі мовчазній

Покрив лежить над юною главою. . .

У другому вірші називається причина розчарованості - від'їзд улюбленої; осінній пейзаж зберігає дорогі сліди, сама природа сумує з поетом, але в серці його ще жевріє надія: "До солодкої весни. Попрощався я з блаженством ". Образ коханої (третє вірш циклу) виникає у сновидіннях, але тільки для того. щоб відтінити безрадісність дня ("О, якби душа могла. Забути любов до нової ночі"). У четвертому вірші виникає мотив ревнощів ("Нехай вона прославиться іншим. Один люблю - він любить і любимо"). однак ні тут, ні в наступних віршах цей мотив не отримує розвитку; головною темою вірша стає та. яка була намічена ще на початку циклу. - Безцільність поетичного дару. якщо вже він не потрібний коханої:

До чого мені співати?

Під кленом польовим

Залишив я пустельному зефіру

Вже назавжди покинуту ліру,

І слабкий дар як легкий зник дим.

У п'ятому, центральному вірші циклу, як і слід очікувати, наступає кульмінація; поет у смутку готовий забути був '"?:" Летіть геть, воспоминанья! Засни нещасна любов! "

У пушкінської ліриці відтепер постає возрождающийся людина, збагачений досвідом життєвих випробувань. У ряді віршів кінця 1810-X рр..: "Бажання" ("Повільно тягнуться дні мої"), "До неї" ("В печаль-співай неробства я ліру забував")-вже передбачається діалектика почуттів, яка так характерна для зрілої пушкінської лірики. Недарма названі вірші неодноразово зіставлялися з такими шедеврами. Як "Елегія" ("Минулих днів згасле веселощі") і "К ***" ("Я помню чудное мгновенье").

Творчість Пушкіна кінця 1810-х рр.. має перехідний характер і в силу цього найменше піддається однозначній оцінці.

У творчості Пушкіна кінця 1810-х рр.. епікурейські мотиви, які звучать навіть голосніше, ніж у ранній ліриці, отримують своє місце в ієрархії естетично-моральних цінностей, як її уявляє собі поет.

Взагалі кажучи, пушкінська поезія кінця 1810-х рр.. інтимна за основним своєму тону, розрахована на дружнє співпереживання. Людина оцінюється Пушкіним з точки зору особистих його достоїнств, і при цьому світ особистості протиставляється сучасним суспільним відносинам, які виявляються вже її духовних потенцій:

Він вишній волею небес

Народжений в кайданах служби царської:

Він у Римі був би Брут, в Афінах Періклес.

А тут він - офіцер гусарський.

Задум "Руслана і Людмили" обгрунтовано прийнято пов'язувати з літературною програмою "арзамаські літераторів", що висунули в 1810-і рр.. ідею створення національної поетичної поеми, що і відбилося в планах "Володимира" Жуковського і "Русалки" Батюшкова. "Відомо, що Пушкін зустрічався з Жуковським у Петербурзі на різдвяних канікулах (1817) і, може бути, саме тоді маститий літератор подарував" учневі "свій задум, до якого вже охолов, - принаймні в передмові до другого видання" Руслана і Людмили "(1828) повідомлялося:" Він почав свою поему, будучи ще вихованцем Царськосельського ліцею ... "П. І. Бартенєв зберіг переказ, що юний поет писав вірші поеми на стінах кімнати, куди був посаджений в покарання. Очевидно, саме про" Руслані і Людмилі "згадує поет у посланні до А. І. Тургенєва (8 листопада 1817 р.):

Про продовження роботи Пушкіна над поемою в 1818 р. ми маємо лише свідченнями сучасників. 9 травня 1818 Батюшков пише Вяземському: "Забув про Пушкіна молодому: він пише чарівну поему і зріє"; 14 липня 1818 Кюхельбекер вигукує, звертаючись до Пушкіна:

Тебе, мій полум'яний, чутливий співак

Любові і доброго Руслана,

Тебе, на чиєму чолі передбачаю я вінця

Арьоста і Хлопці, Петрарки і Бояна.

Наприкінці 1818 р. А. І. Тургенєв повідомляв Вяземському:

"Пушкін вже на четвертій пісні своєї поеми, яка буде мати всього шість"

Таким чином, в Наприкінці 1818 р. поема в складі первинних чотирьох розділів (пор. свідчення О. І. Тургенєва від 3 та 18 грудня) була доведена лише до перебування Людмили в замку Чорномора - опис поля битви і битви Руслана з Головою (друга частина "Пісні III") з'явилося вже після вироблення нового плану. Отже, початковий план поеми був значно простіше, а глави набагато (приблизно вдвічі) коротше. Чотири глави, відомі в грудні 1818 А. І. Тургенєва, тематично були такі: 1. Бенкет у Володимира, викрадення Людмили та від'їзд героїв на її пошуки; II. Зустріч Руслана з Фінном (глава ця була дещо доопрацьована на початку 1819 р.); III. Зустріч Фарлафа з Наїною; битва Рогдая з Русланом (сюди було дещо пізніше доданий епізод зіткнення Рогдая з Фарлафа: можливо, для цього розділу в 1819 р. призначався і епізод в замку дванадцяти дів); IV. Людмила у Чорномора.

При такій побудові поема була строго розмірна по главах: у непарних розділах діють всі чотири витязя, причому в третьому розділі суперники Руслана припиняють пошуки Людмили (Рогдай убитий, Фарлаф, сподіваючись на Наїну, відправляється додому, Ратмір забувається в замку дів). Далі Пушкін спробував форсувати розвиток подій (долаючи описовість, що запанувало в оповіданні): Руслан, вже обретший наречену, гине. Мабуть, попередні події передбачалося розкрити пізніше в ретроспективному оповіданні. Що ж до подальшого розвитку сюжету, то в двох, що залишилися за первісним планом розділах намічався розповідь про пожвавлення Руслана Фінном, повернення героя до Києва та зніяковіють зрадника Фарлафа.

Поема розпочато в 1817 р., в той час, коли Пушкін долає захлеснули було його елегійні настрої. Отримавши відображення в "бакунінском циклі". Вище вже зазначалося, що в якості своєрідної реакції на меланхолійні (і почасти мелодраматичні) мотиви в пушкінської ліриці починає формуватися інший ліричний цикл ("Послання до Ліди"), в якому торжествує гедонізм, протиставлений всьому мрійливому, всього потойбічного. Реалістична тенденція розвитку творчості Пушкіна не може викликати сумнівів. У "Руслані і Людмилі", поемі-казці, малюється світ по всіх відносинах гармонійний. Хоча сюжет поеми і заснований на суперництві чотирьох героїв, хоча врешті-решт торжествує головний з них. Кожен з інших теж по-своєму втішений, знайшов своє ідилічне щастя мрійник Ратмір, прощений нікчемний Фарлаф і навіть загибель жорстокого Рогдая пом'якшена казковим мотивом:

І чути було, що Рогдая

Тих вод русалка молода

На хладно перси прийняв

І, жадібно витязя Лобза,

На дно зі сміхом захопила

Високий зачин поеми:

Справи давно минулих днів,

Перекази давнини глибокої

У південних поемах Пушкіна місяць також буде сходити перед тим, як початися рішучим подіям, Пушкін щоразу опис ночі придбає місцеві, національні риси: у "Кавказькому бранці" місяць освітить "" білі хатини аулу ", в" Бахчисарайському фонтані "-" тиху лаврів покров ", в" Циган "-" тихий табір "(а згодом у" Полтаві "-" сребрістих тополь листи "). Дія цих поем у своїх кульмінаційних моментах буде відбуватися саме вночі. Безсумнівно, що це прикмета романтичного стилю, що відбиває увагу письменника-романтика до виключного, незвичайного (ніч - союзниця злочинів і любові, похмурих дум і одкровень та ін.) Але чудово, що останній епізод пушкінських поем буде протікати, як правило, на тлі розгорається дня. Причому вже в першій поемі Пушкін знайшов характерний тон заключного ранкового пейзажу: "Сумнівний народжувався день. На отуманенном сході. . . ". Майбутнє належало в протиборстві надій і сумнівів ...

Згодом кожна поема Пушкіна буде співвідноситися з "переказами старовини глибокої". СР в "Кавказькому бранці": "І сповістять про вашу страти Преданья темні поговору ..."; в" Бахчисарайському фонтані ":" Молоді діви в тій країні Переказ старовини дізналися '. . . ", В" Циган ":" Між нами є одне оприлюднення ...": у "Полтаві": "Але дочка-злочинниця. . . преданья Про неї мовчать. . . ".

Нарешті, в кожній з романтичних пушкінських поем в якості своєрідної ліричної домінанти прозвучить "національна пісня", ритмічно акцентована на тлі всього твору.

Але всі ці елементи, намічені вже в "Руслані і Людмилі", виявляють свою пушкінську характерність тільки в його південних поемах; в самій же ранній поемі здаються знайденими цілком "випадково": так. "Пісня діви" ще жодної народно-поетичної забарвлення поки неімеет; ниркою романтичний пейзаж сусідить з фантастичним (сад Чорномора), ідилічним (колиба Ратміра). лародіііо-романтичним (замок дванадцяти дів), народно-казковим ("дивовижна долина" з ключами живої та мертвої води) та іншими пейзажами.

З іншого сгорони, вже в "Руслані і Людмилі" ми знаходимо передвістя і пізніх реалістичних пушкінських iio;) m. таких як "Полтава" (опис бою). "Граф lly.iiiH". "Будиночок в Коломні" і "Анджело" (жартівливо-іронічна інтонація, що пронизує всю розповідь), "Мідний вершник" (опис сум'яття міських жителя).

Романтичні шукання в російській літературі перших десятиліть XIX ст. були найважливішою тенденцією її розвитку. веде до збагачення її образних засобів, до заглиблений-1Н) му тілкованію духовного світу людини. Навряд чи, однак, було б справедливим розглядати всю літературу цього періоду під знаком романтичних тенденцій. Термін "іредромантізм", останнім часом утвердився в літературознавстві, не можна тлумачити тільки як художній метод, який породжує в майбутньому єдино романтизм. Предромантіческое течія в літературі таїть в собі реалістичні одкровення, і можна в принципі уявити собі рух художника від передромантизму до реалізму, як це виявляється в творчому шляху Грибоєдова наприклад. Творча еволюція Пушкіна, однак, складалася інакше, - вже на початку 1820 х рр.. його осягає глибоке розчарування у просвітницькій концепції світу.

РОМАНТИЗМ 1820-1823 "Характеристична риса генія Пушкіна,-писав про поета І. І. Пущин, - разнообрапіе. Не було майже явища в природі, події у повсякденному суспільному житті, які б пройшли повз його, не викликавши чудових і неповторних звуків його музи: п тому простір і свобода, для кожної людини безцінні, для нього були. понад те, наймогутнішими натхненниками ". IJ Вперше ця "характеристична риса" взяла гору у творчості Пушкіна на початку 1820-х рр.. Порівняно вузьке коло як ліцейських, так і петербурзьких вражень змінився для поета-засланця приголомшливо безкрайніми просторами.

Час південного заслання Пушкіна збіглося з низкою історичних подій, які на першому етапі вселяли надію на досяжність ідеалів свободи і вольності. Героїка сучасної історії дістала відображення в ліриці Пушкіна 1820-х рр.. ("Еллеферія, перед тобою", "Війна", "Кинджал"). Природним було й прагнення Пушкіна звернутися до героїчних тем російської історії, що визначило задуми поем "Мстислав" та "Вадим", - останній з цих задумів придбав і драматургічну форму.

Для осмислення еволюції творчого методу Пушкіна на початку 1820-х рр.. принципове значення мають його щирі спроби слідувати заповітам декабристської критики, не увінчалися, однак, успіхом. 1 березня 1822 Пушкін переписав начисто щойно закінчену "Пісня про віщого Олега".

Ще в кінці липня 1821 Пушкін в чорновому зошиті накидав наступний план: "Олег - до Візантії - Ігор і Ольга - похід". Портрети Олега та Ігоря зображені у верхній частині того ж листа і частково перекривають початок якогось листа французькою мовою.

Декабристская критика дуже стримано оцінила "Пісня про віщого Олега", засуджуючи в ній відхід Пушкіна від оспівування героїки минулого. Між тим волелюбний пафос пушкінської балади безсумнівний, хоча і полягає не в описі подвигів легендарного князя, а в прославлянні "правдивого і вільного віщого мови" поезії, не підвладного суду соврсменніков.

Пушкін одним з перших в Росії предощутіл трагічний поворот російської історії, не було нічого дивного. Декабристського повстання з його результатом, кінцеве той час ніхто не міг передбачити, але "перший декабрист", В. Ф. Раєвський, вже з'явився. Втім, чи не був "першим декабристом" сам Пушкін, ще за три роки до повстання засланий за волелюбні вірші, які з захопленням сприймалися в широких колах дворянській інтелігенції, в чому, здавалося б. можна було бачити застава урочистості "духу часу"? Проте історія показала, що світом правлять не думки, а влади. У творчості Пушкіна романтичного періоду визріло переконання, що в світі діють об'єктивні закони, похитнути які людина не в силах, як би не були відважні і прекрасні його помисли. Це визначило трагічну тональність пушкінської музи.

Автографи поеми "Бахчисарайський фонтан" розкидані по декількох робочим зошитів Пушкіна і дійшли до нас в малій своїй частині. Вони наочно свідчать про те, що задум, що вилився в поему, визрівав протягом декількох років і, ймовірно, зазнавав за цей час істотні зміни.

Творча історія поеми обстежена Г. О. Винокуром, що готував текст для академічного видання, і викладена ним у спеціальній статті. Його спостереження над рукописами поеми в основному точні, якщо не вважати переконаності дослідника в тому, що вже "протягом літніх місяців 1822 виник чорновий остов поеми. (...) Мабуть, тільки заключна частина залишалася "необробленої"

Чорнові записи Пушкіна 1822 свідчать, як наполегливо він намагався позбутися байронівського "диктату" у поемі, повною мірою виявленої в "Кавказькому бранці". Пушкін готовий був навіть повернутися до "архаїчних" форм поемного розповіді, почасти вже подоланим у "Руслані і Людмилі", знову беручись за "Бову". Більше всього в 1822 р. просунувся задум поеми про раз-бойніках, у сюжеті якої почасти використовувалася народна драма "Човен". Згодом Пушкін писав, що він спалив цю поему. Від неї залишився один епізод, "Брехати розбійники". де, грунтуючись на реальному подію, він цілком самостійно розвинув тему, лише злегка намічену в байронівським "Корсарі", в описі острова піратів.

СТАНОВЛЕННЯ РЕАЛІЗМУ 1823-1828 B початку 1820-х рр.. поема стала основним жанром пушкінської творчості. І це не випадково. Романтична поема досліджувала взаємовідносини Людини і Світу. Романтичний принцип протиставлення героя навколишньому середовищі, що виявив недосконалість суспільних відносин і суперечливу складність світу, спонукав поета до аналізу як середовища, так і характерів героїв. В обох випадках (безпосередньо і отраженно) виявлявся якийсь культурний уклад. На антитезі різних культур побудовані колізії "Кавказького бранця" і "Бахчисарайського фонтану". Вже в цей час у творчості Пушкіна визрівають в синкретичному вигляді принципи народності та історизму, що розуміються ще як якась даність, початкова особливість суспільного буття людини (історія як природний порядок, що визначає звичаї і вдачі минулого). Разом з тим і в "Кавказькому бранці", і в "Бахчисарайському фонтані" Пушкін простежує в психологічній драмі героїв (Черкешенки, Гірея) симптоми впливу на традиційні звичаї культур, що належать до інших етапах розвитку людства. Причому на противагу руссоистской доктрині, визначальною проблематику "Кавказького бранця" (згубний спотворення природних моралі під впливом цивілізації), в "Вахчісарайском фонтані" європейська (християнська) духовність трактується як заставу просвітління, піднесення героя.

Сама стрімкість історічсскіх ^ обитій. свідком яких довелося бути Пушкіну, переконувала його в тому, що сила сучасних обставин, які визначають долю людини, чи не більш значима, ніж "природне" його стан.

У поемі "Цигани" Пушкін відштовхується від колізії "Кавказького бранця" (переосмислюючи її), до якої сходить і сюжет "Євгенія Онєгіна". Тепер у центр поеми Пушкін ставить характер пристрасний, здатний помірятися з "долею підступної і сліпий". "Пристрасті фатальні", що терзають Алеко, - це прикмета обраності, прикмета характеру неординарного, героїчного, На відміну від Бранця, Алеко, який втік від "неволі задушливих міст", сам приходить в ідилічний світ циган, щиро бажаючи злитися з ним, порівн.:

"Кавказький бранець"

Здавалося, полонений беднадежйий

До унилюй життя звикав.

Тугу неволі, жар бунтівний

В душі глибоко він приховавши

Один за хмарою Громової,

Повернення сонячного чекав

Недостігаемимі грозою,

І бурі немічному вию

З якоюсь радістю вислухав.

"Циган"

Подібно пташці безтурботним,

І він. вигнанець перелітний,

Гнізда надійного не знав

І ні до чого не звикав,

Кому скрізь була дорога,

Гнізді була ночівлі покров

Над самотньої головою

І грім нерідко гуркотів;

Але він безтурботно під грозою,

І у відро ясне дрімав.

У романтичній колізії останньої південній поеми Пушкіна особливо різко позначилося протистояння двох іпостасей людської особистості - природно-природній та суспільно-історичної, - що Пушкін і намагався відобразити в монолозі Алеко біля колиски немовляти:

Від суспільства, бути може, я

От'емлю нині громадянина -.

"Що потреби - я рятую сина.

Моральний вибір поета тут очевидний - романтичний протест проти буржуазної цивілізації змушує шукати ідеального втілення гармонії в світі природи і звичаю. Але у фіналі поеми пессімістічсскі підкреслюється недосяжність цього ідеалу:

Але щастя немає і між вами,

Природи бідні сини! . .

І під іздрав шатрами

Живуть болісні сни.

І ваші сіни кочові

У пустелях не врятувалися від бід,

І всюди пристрасті фатальні

І від доль захисту немає.

Повернувся до свого задуму Пушкін лише в Михайлівському. "Чи знаєш мої заняття? - Писав він братові в перших числах листопада 1824 р., - до обіду пишу записки, обідаю пізно. . . ". "Спосіб життя моєї все той же, - повторив він через кілька днів, - віршів нс нішу, продовжую свої записки. . . ". Судячи за деякими даними. робота над записками в ту пору рухалася досить скоро і, очевидно, начорно була закінчена влітку 1825 р. Вже у вересні цього року Пушкін повідомляв П. А. Катеніну: "Вірші поки я кинув і пишу свої, тобто переписую начисто нудну, плутану чорнову тет-Радь ". Вивчення робочих зошитів Пушкіна михайлівській пори призводить до безперечного висновку, що до нас не дійшла принаймні одна робоча зошит того часу (нижче ми будемо називати її Михайлівській зошитом), в якій були чернетки здебільшого "Бориса Годунова" (ті сцени, починаючи з шостий, які записувалися влітку і восени 1825 р.), поеми "Граф Нулін" (створеної 13 - 14 грудня 1825 р.), кінця глав п'ятої та майже всієї шостий "Євгенія Онєгіна" (над ними Пушкін працював вже в 1826 р.) , а також ряду віршів 1825-1826 рр..: "вакхічне пісня", "Сцена ізФауста", "Зимовий вечір", "Ода Хвостову", "19 жовтня" ("Безмовно ліс багряний свій убір"), 1 і II "Наслідування Корану "," Пророк "," Пісні про Сєньку Разіна "та ін Ми вважаємо, що. предназначив в листопаді 1824 Михайлівську зошит для роботи над записками, Пушкін незабаром почав, за своїм звичаєм, вести тут паралельно і інші записи, - чим далі, тим більше, - перетворивши її, після закінчення чернетки записок, в головну робочий зошит, так як зошит ПД, № 835 приблизно з червня-липня 1825 використовувалася виключно для Онегинская строф.

Що дійшло до нас із записок Пушкіна?

З кишинівських записів - два листочки, вирвані із зошита ПД. № 832, з щоденниковими записами від 2 - 9 квітня, 4 травня-6 червня 1821, а також фрагмент вступу, про який піде мова нижче.

З початкових чорнових записів міхайловскоі пори - записаний на окремому аркуші і датований 19 листопада 1824 уривок про відвідування поетом Петра Абрамовича Ганнібала (XII. 304).

З остаточної білової рукописи - уривок про Карамзине.

Скласти але цим уривків яке-небудь думку про спільний план і характер записок, здавалося б. вкрай важко. Судити про це допоміг би той / канровип зразок, на який Пушкін орієнтувався, приступаючи до власних мемуарів. Про те, що такої, в принципі, існував, як нам здається, не доводиться сумніватися: освоюючи новий для себе жанр, Пушкін зазвичай відштовхувався від якогось класичного зразка. відходячи від нього досить далеко в процесі розвитку власного задуму

3начіт, у своїх записках Пушкін слідував не за "Сповіддю" Руссо з її установкою на оповідання про особисте життя, на самоаналіз. І тут слід згадає "). що у пушкінське час справжнього розквіту досяг інший зразок жанру мемуарів, про який в 1835 р. В. Г. Веліпскій писав: "До числа найбільш незвичайних явищ в розумовому світі нашого часу належать записки. або memoires. Це справжні літописі наших часів.) І справді. що може бути цікавіше цих записок: це історія, це роман, це драма, це все, що завгодно. . . "Справедливо пов'язуючи виникнення цього жанру з бурхливою епохою Великої французької революції, несподівано виявила тісний зв'язок особистого життя та історичного буття людини. У 1820-і рр.. такого роду записки тільки-тільки починали проникати і друк, і одним з перших творів цього жанру стало "Десятирічна вигнання" Ж. де Сталь, що вийшло в заспівати через чотири роки після її смерті, в 1821 р. Саме до цього року Пушкін відносив початок роботи над своїми записками.

Kaк відомо, для молодого Пушкіна багато важило схожість доль.

Давно помічено, що в чернетку "Записки про народне виховання", над якою Пушкін працював у Михайлівському в листопаді 1826 р. але завданням Миколи 1, повинні були увійти деякі пізніші вставки - але крайній. Заходу три, і в кожному випадку тут позначено Пушкіним: "з записок", а в першому з них навіть конкретніше: "з записок 2 розділ". У розвиток цих послід в остаточний текст "Записки" включені міркування, коториг. як зазначив у 1923 р. Б. В. Томашевський. мають безсумнівну текстуальний збіг з міркуваннями.

Орієнтація Пушкіна на мемуари Ж. де Сталь дозволяє уявити, який був характер його власних записок: вони належали безсумнівно до жанру історичної публіцистики і були присвячені політичним долям пушкінського покоління. Це не тільки визначає перспективу розвитку прози Пушкіна, ^ але кидає світло і па інші його задуми 1824-1825 рр.. Ряд віршів цих років виникає в прямому зв'язку з його записками, ретроспективно відтворюючи події і настрої минулих років: "До чого холодні сумніви", "вакхічне пісня", "Фонтану Бахчисарайського палацу", "К ***" ("Я помню чудное мгновенье ")," 19 жовтня "(" Безмовно ліс багряний свій убір ").

Саме в ході роботи над записками Пушкін не тільки в повній Mеpe опанував мовою прози, але й гостро відчув історичний пульс свого часу: зауважимо, що після відвідування Михайлівського в січні 1825 р. І. І. Пущино, що відкрив другу існування в Росії таємного товариства, поет зміг іншими очима поглянути на минулі зустрічі з вольнолюбцамі в Петербурзі, Кишиневі. Кам'янці, Києві, Одесі.

Очікування швидких змін у своїй долі зв'язується is 1825 р. з неминучими прийдешніми подіями. У вірші "19 жовтня" Пушкін впевнено пророкує:

Пора і мені. . . піруйте, про друзі!

Передчуваю втішне побачення

Запам'ятайте ж поета пророкування:

Промчить рік, і з вами знову я ...

Характерно, що влітку і восени 1825 р., коли особливо інтенсивно йде робота над "Борисом Годуновим" і автобіографічними записками, роман "Євгеній Онєгін" зупиняється. Завдання російської національної літератури Пушкін в цей час практично вирішував у двох сферах творчості - у трагедії і в мемуарах. Звернення до російської історії в "Борисі Годунові", можливо, було підказано декабристської критикою. Але Пушкін обирає складну епоху національної історії не для того, щоб витягти з неї наочний "урок царям", - подібно Рилєєву, який, не приховуючи злочини Годунова, малював його в образі освіченого володаря

автобіографічних записках Пушкін "метафізичним мовою" ("мовою думок") оповідав про прагненнях свого покоління, натхненного ідеями "європейської освіченості" (за цим поняттям для Пушкіна стояли насамперед просвітницькі ідеали "свободи, рівності і братерства")

Пушкін ще не збирається писати цикл: вірш "Зніяковівши, насупився пророк" переписується начисто в зошиті ПД, № 833 під заголовком ".. Наслідування Корану". З голови "Сліпий" у 42 віршах "(трохи пізніше виправлено:" Наслідування... "і тоді же_ перед віршем поставлений порядковий номер" 1 ") ...

На початку листопада 1824 Пушкін пише братові: "Я працюю на славу Корану" (XIII, 119). Він має на увазі вірш "Торгуючи совістю перед блідою убозтвом" (к. 38 об.), В якому також інтерпретує вірш із сури "Крава". Помітно, проте, що тепер характер її переробки в Пушкіна зовсім іншою, ніж у вірші "З тобою давніше, про всесильний". Тепер "Наслідування" має форму повчальною притчі, пишеться витонченої строфою і відокремлюється особливим (не "кораніческім") заголовком "Милостиня", який з'являється перед перебеленним текстом, записаним на тій же стра ниці, нижче важко дав Пушкіну чернетки. У пушкиноведении існує стійка традиція відносити цей начерк до "Воронцовського" ліричного циклу (маючи на увазі згадка тут "талісмана": "Раптово ангел втіхи, Влетівши, приніс мені талісман"). Проте ще в дореволюційному академічному виданні Пушкіна справедливо відмічено: "Цей начерк, може бути, знаходиться у зв'язку з .. Наслідування Корану", до яких він близький і за місцем свого в рукописі, хоча Анненков, намагаючись у 1855 році провести його через цензуру, не дозволяє називати Коран .. солодким ", писав, що .. автор тут накидає перший нарис відомого вірша" Талісман ""... ". Дійсно, сенс вірша зовсім прояснюється, якщо згадати, що, згідно з легендою, в печері на горі Тор (поблизу Мекки) Маго-мет за звичаєм "спілкувався" з архангелом Гавриїлом, який приносив йому чергові сури Корану. У тій же печері Магомет переховувався в ніч вигнання з Меккі.Cтіхот-ного замiшування на коранічні теми, написані вже в кінці 1824

Коли відбулося переоформлення циклу? Здається, в квітні-травні 1825 р. Хоча "Наслідування Корану" і числяться в переліку творів з Зошити Капніста, відісланий для видання 15 березня 1825, ^ цей цикл тоді, ймовірно, складався або з трьох віршів, записаних в зошиті ПД, № 833, або із семи, що існували на той час. У новій редакції цикл був створений не пізніше кінця травня 1825 р. (і не раніше кінця квітня, коли з'явився нарис "У печері таємницею..."). Тоді Пушкіним досилається в Петербург останні вірші, додані до "зошити Капніста", для передачі в цензуру.

Великий Пушкін, маленьке дитя! - 28 вересня 1824 писав Пушкіну А. А. Дельвіг. - Іди, як ішов, роби, що хочеш, але не сердиться на заходи людей і без тебе досить наляканих! Загальна думка для тебе існує і добре мстить. ...) Ніхто з письменників росіян не повертав так кам'яними серцями нашими, як ти. Чого тобі бракує? Маленького поблажливості слабким. Не дратуй їх рік мул ^ два, бога ради. Споживши трохи краще час твого вигнання ... "(Лист цей було відправлено на наступний ранок з оказією. Увечері 30 вересня Пушкін міг вже його читати. Може бути, перегук між радами ліцейського друга і думками з приводу тільки що прочитаної до цього часу сури Корану 80 ("Сліпий") вразила Пушкіна, і це зіграло роль імпульсу в роботі над циклом.

Первісне зміст циклу, що включав в себе всього три вірші, теми яких органічно переходять з одного в інше, поки що майже позбавлене арабського (мусульманського) колориту. Пізніше, в примітках до циклу, зауваживши, що Коран є "збори нової брехні і старих байок", Пушкін додасть: ".. . Незважаючи на це, багато моральні істини викладені в Корані сильною і поетичним образом ".

Як би там не було, на першому етапі роботи над віршованим циклом Пушкін захопився мотивами настільки ж магометанського, як і біблійного властивості. Саме до цих генетично першим трьом пушкінським "наслідування" найбільш застосовна характеристика, дана Б. В. Тома-шевський "духовним одам", традиції яких Пушкін в даному випадку використовував: ".. . Жанр .. духовних од ", незважаючи на релігійну оболонку, зовсім не замикався у вузькій сфері релігійних роздумів. Це був жанр, широкий за охопленням тим і ліричних настроїв. Якоюсь мірою цей жанр в епоху панування оди в ліричній поезії є попередником того роду віршів, які в епоху панування елегій відійшли в область так званих .. медитативних елегій ". Особливо псалми давали матеріал для розвитку тим, по суті ніяк не пов'язаних з релігійними догмами "В кінці жовтня 1824 Пушкін безсумнівно ознайомився в Михайлівській посиланням не тільки з французьким текстом Корану, але і з рясними примітками до нього, а головне - з досить докладним життєписом Ма-гомета, подавши перекладу Савари. По всій імовірності, книги цієї у Пушкіна не було ще місяць тому, коли він приступив до створення циклу, і набув він її саме у зв'язку з роботою над "наслідування". Результат знайомства з фактами легендарної біографії пророка позначився в нових "Наслідування Корану", зокрема у вірші "Клянуся подружжям і непарне число", своєрідною увертюрі всього циклу. Відштовхуючись від першого вірша обраної для наслідування сури 93 "Клянуся променистістю сонячного сходу і темрявою ночі, що господь твій не залишив тебе" (Книга Аль-Коран, с. 368), Пушкін насичує чотиривірш іншими клятвами. На перший погляд химерно несподівані, ^ вони співвіднесені з головними темами циклу.

Ліричний герой пушкінського циклу ні на мить не вагається у своїх починаннях, спочатку праведних: він настільки упевнений в цьому, що не здатний навіть уражатись підозрами. Таким чином, цикл складався під час постійного збагачення задуму і включив в себе три основних початку, що домінували на різних етапах роботи Пушкіна над "Наслідування Корану": лірико-патетичне (в традиціях "духовних од"), повчально-проповідницька і агіографічний.

Створюючи свою трагедію, Пушкін критично осмислювати досвід як російської, так і європейської драматургії. Французька класична трагедія, зразкова за стилем, за віршами, "повним сенсу, точності і гармонії", не задовольняє його догматичним дотриманням єдностей місця і часу, а також анахронізмом характерів, під міфологічними іменами виявляють риси французьких галантних аристократів XVIIв. Приступаючи до створення трагедії "Борис Годунов", Пушкін обрав матеріалом для неї, може бути, саму драматичну епоху російської історії, що передувала сходженню на престол Лжедімітрія, безрідного самозванця Закінчена в Наприкінці 1825 р. трагедія Пушкіна в наступному році не була допущена до друку і вийшла в світ лише в 1831р.

Пушкін у своїй трагедії сміливо ламав загальновизнані в його час драматургічні канони, і це повідомило його п'єсі зухвало незвичну форму. Зрозуміло, що перш за все прижиттєва критика звернула увагу на цілковите руйнування двох по класицистичної поетиці непорушних єдностей - місця і часу. Підраховано, що в трагедії Пушкіна - понад вісімдесяти персонажів, причому понад сімдесят з них діють лише в одній зі сцен. Саме це велелюддя не може не потіснити центральних героїв п'єси, Бориса Годунова та Григорія Отреп'єва, перший з яких з'являється лише в шести, а другий - в дев'яти. Трагедія Пушкіна присвячена подіям царювання Бориса Годунова.

Роман у віршах "Євгеній Онєгін" у творчій еволюції Пушкіна має абсолютно особливе значення. Майже в кожній новій главі роман спрямований до невідомого майбутнього. У цьому принципова різниця між "Євгеній Онєгін" і "Дон-Жуаном". Роман у віршах був органічно пов'язаний з усім перед-шествуюшнм творчістю поета Booбщe кажучи, ліроеннческая інтерпретація традиційного драматичного сюжету була звичайною для творчої манери Пушкіна Конна 1810-початку 1820 рр..

Болдинська РЕАЛІЗМ 1828-1833 У пушкиноведении неодноразово зазначалося, що на рубежі 1830-х рр.. творчість Пушкіна набуває нову якість, яке в повній мірі виявляється під час Болдинская осені 1830 р., коли - протягом двох місяців - з-під пера поета виходить ціла бібліотека творів. Втім, деякі з них (друга частина "Євгенія Онєгіна", "Маленькі трагедії", казки) з'явилися втіленням задумів попередніх років, що само по собі дозволяє відсунути кордон досліджуваного періоду до більш ранніх років.

Нам видається, що новий поворот творчого розвитку Пушкіна досить чітко позначився у 1828 Г.З Цей рік був помітною віхою не тільки в зовнішній, а й у внутрішній, духовної біографії поета. У серпні 1827 р., завершуючи першу частину "Євгенія Онєгіна", Пушкін скаже:

Спізнав я інших бажань.

Я знаю нову печаль:

Для перших років мені сподівань,

А давньої печалі жаль.

Пушкінська поезія схоплювала саме протягом життя. суперечливою, але не безпросвітно-похмурою. Показово в цьому відношенні вірш "Царськосельський статуя", в якій "дельвіговское" початок цілком очевидно: тут його улюблений розмір, його вміння накинути на сучасність покриви давнину, властива йому пластична скульптурність вірша. І все ж це не імітація чужого стилю, а його пушкінське вільне засвоєння:

Урну з водою впустивши, об скелю її діва розбила.

Діва сумно сидить, пусте тримаючи черепок.

Чудо! НЕ сякнет вода, виливаючи з урни розбитою:

Діва. над вічною злякався, вічно сумна сидить.

Пушкін, завжди надзвичайно уважно ставився до зближення дат, не міг пройти повз зазначеного збіги: воно підкреслено паралелізмом двох строф. Проте дивна зближення дозволяє Пушкіну гостріше відчути сутнісне неподібність двох історичних подій, на відміну від інших сучасників, прямо уподобляющий похід Олега і російсько-турецьку війну 1828-1829 рр.. Жанр казки у творчості Пушкіна вкрай різноманітний. На рубежі 1820-х рр.. він звертається до жанрів богатирської казки-поеми. Пушкіна початку 1830-х рр.. казка - не тільки традиційний народно-поетичний сюжет, але, в певному сенсі, своєрідний кут зору на дійсність. Фантастичний елемент у пушкінських казках визначає торжество морального ідеалу, часом недосяжного і реальної дійсності, але - у відповідності з народною мораллю - в принципі непоборну. Пушкінське творчість кордону 1830-х рр.. вбирає в себе відсвіт обох позначених тут сторін життя і тим самим - чим далі, тим все в більшій мірі - набуває тривожну, трагедійну спрямованість. Роман завершено Пушкіним у 1831 р., коли була збудована нова композиція завершального розділу і всього твору (у складі восьми розділів). Більш лаконічними, але й більш ліричними стають тепер перші строфи, присвячені Царськосільському юнацьким враженням. З "Подорожі Онєгіна" сюди переносяться чотири строфи, що містять співчутливе протиставлення Онєгіна "середньому" світському людині і зближують Онєгіна з Чацький ("Він повернувся і потрапив, як Чацький, з корабля на бал"). У Царському Селі дописано кілька строф. Написане 5 жовтня 1831 "Лист Онєгіна до Тетяни" підкреслило дзеркальну композицію роману. Фабула роману обривається навесні 1825 р. Не забудемо, що, подумки продовжуючи долю Онєгіна, Пушкін перед-думав, що він здатний на героїчну загибель. Закінчення роману "Євгеній Онєгін" дорого далося Пушкіну, зажадало від нього вищої напруги творчих сил. Не можна не помітити, що в 1831-1832 рр.. у творчості Пушкіна настає свого роду пауза: у ці роки написана лише "Казка про царя Салтана" і кілька віршів. Історизм творчого методу Пушкіна в 1830-і рр.. набуває нової якості. При відносному затишшя у сфері художньої творчості вражає грандіозність пушкінських задумів історичних творів 1831-1832 рр..: Історія французької революції, історія України, історія Петра 1.

Болдинська осінь, за своїм значенням у творчій біографії Пушкіна не поступається більш знаменитої, першої. Лірична сповідь цієї пори - не опубліковане за життя поета вірш "Осінь". Перші октави, що розвинулися в 1830 р. в Болдіну в поему "Будиночок в Коломні", написані Пушкіним дещо раніше. Відомий чорновий автограф рядків, тісно пов'язаних тематично з початком болдинською поеми. У "Будиночку в Коломиї" Пушкін освоював якісно іншу - оповідну - октаву. Замість єдиної синтаксичної конструкції, що обіймає всю строфу. Під час Болдинская осені Пушкін накидав замітку про "Графі Нулине": "Наприкінці 1825 року перебував я в де-ревне. У паперах Пушкіна збереглася виконана їм обкладинка до циклу болдинские п'єс 1830 р., на якій одне за іншим було намічено кілька назв: "Драматичні сцени", "Драматичні нариси", "Драматичні вивчення" і, нарешті, "Досвід драматичних вивченні". Продовжуючи "досвід драматичних вивчень", наступну п'єсу циклу Пушкін відкриває епіграфом з "Дон-Жуана", опери Моцарта: "Л е порелл про: люб'язний статуя командора! На початку 1828 р. (тобто в той рік, коли Пушкін записав ст-роки з "Кам'яного гостя" в альбом М. Шимановської) в чорновому варіанті строфи XI глави сьомий "Євгенія Онєгіна", де мова йде про заміжжя Ольги, в тому ж ключі згадується Ленський:. . . з могили Чи не вийшла в цей сумний день Його ревнующей Тінь, І в пізню годину, Гіменей милий, Не злякали молодих Сліди явищ гробових. Серед творів Пушкіна "Анджело" стоїть осібно, Жанр його в пушкінському творчості не має аналогії. "Анджело" переробка шекспірівської комедії, і порівняння з нею допомагає виявити оригінальність пушкінської трактування класичного сюжету. Пушкін - на відміну від Вольтера - ретельно опрацьовує характери своїх героїв, хоча і підпорядковує їх однією домінуючою межі. Такі "предобрий, старий Дук"; "Луціо, гуляка безтурботний. У сьомому томі "Історії держави Російської" Пушкін звернув увагу на наступне міркування Карамзіна: "Два государя, Іван та Василь, вміли навіки вирішити долю нашого Правління і зробити Самодержавство як би необхідної приналежністю Росії, єдиною основою цілості її, сили, благоденства. У дослідницькій літературі я майже не знаходжу робіт, в яких "Пісні західних слов'ян" були б поставлені в контекст творчості Пушкіна 1830-х рр.. і осмислені як цілісне пушкінське твір. Просвітницький уявлення про розумні тенденції історичного процесу було збережено Пушкіним протягом всієї його творчості, але на рубежі 1830-х рр.. він все з більшою тривогою приглядався до відгукуються в повсякденному, приватного життя сучасників результатами історичних подій, осягаючи складну діалектику історичного руху, У цьому відношенні за загальною своєї думки "Пісні. . . "Розвивають у своєрідній формі ті ж ідеї, які втілені в" Піковій дамі "і в" Мідний вершник ".

ДОКУМЕНТАЛЬНИЙ РЕАЛІЗМ 1834-1837 Про незавершеності творчого путч Пушкіна, чеіс-черпання його художніх шукань свідчать багато хто залишилися в його чернетках плани і задуми різноманітних за тематикою і різножанрових творів (серед них, починаючи з 1834 р., зовсім відсутні твори великих віршованих форм). Роман "Російський Пелама". "Сцени з лицарських часів", "Історія Петра", та й сам пушкінський журнал "Современник", тільки розпочато. B 1830-x Пушкін не тільки багато працює над історико-ними працями але і согдает своєрідний жанр "крат-кого викладу" чужого твору, не обов'язково художнього ("Записки брігаігадіра Моро де Бразо...", "Джон Теннер", "Пісня о полку Ігоревім "," Опис землі Камчатської "), знову починає вести щоденник і обмірковувати плани автобіографічних запсок. Своєрідність документального реалізму Пушкіна яскраво розкривається в його драматургічних задумах останніх років. У центрі лише одного з цих задумів варто особа історична - відома з хроніки XIII ст. "Реалії пізньої лірики Пушкіна,-зауважує Л. Я. Гінзбург, - у переважній більшості випадків належать сільського життя, яка охоплює буття народне, кре-сгьякское і буття того пов'язаного з селом дворянського шару, з якого вийшов Пушкін і в якому він бачив саму прогресивну силу тодішньої Росії ". Останній ліричний цикл Пушкіна (званий також "Каменноостровском циклом") відкрито в пушкиноведении порівняно недавно, менше тридцяти років тому. В останні роки інтерес до нього не слабшає. Висловлені до теперішнього часу гіпотези про можливий склад циклу потребують взаємної коригування. Пушкін відмовився від думки опублікувати останній цикл в журналі "Сучасник", передбачаючи нездоланні цензурні перешкоди .. У 1954 р. М. В. Ізмайлов запропонував на перше місце поставити вірш "Я пам'ятник собі воздвиг нерукотворний", а на п'яте - "Коли за містом, задумливий, я блукаю" - і хоча згодом він відмовився включати "Пам'ятник" до складу " Каменноостровського циклу ", багато пушкіністи продовжують розділяти цю гіпотезу. Що ж стосується вірша "Коли за містом, задумливий, я блукаю", то припущення Н. В. Ізмайлова (якому він залишився вірним) не суперечить виявленому В. П. Старком сюжетом циклу. Згідно з легендою, тіло Христа в п'ятницю ввечері було покладено в домовину й перебувало там до неділі. Влітку 1836 р., проживаючи па дачі Кам'яного острова, Пушкін створив шість віршів, що дійшли до нас у білових автографах. Чотири з них, як про це не раз вже говорилося вище, позначені цифрами, крім того, в кінці автографів виставлені дати. У двох випадках ці дати читаються зовсім ясно: "22 червня. Кам. острів "(" Наслідування італійському "- ПД, № 235) і" 5 липня "(" Мирське влада "-ПД, № 1747): у двох же інших випадках назва місяця може бути прочитане двояко: і як" червень ", і як "липень". Очевидно, першим Пушкін створив вірш "З Ніндемонті", і тому дату на Бєлова автографі його (ПД, № 236) слід читати: "5 червня". Вище вже згадувалося, що в чорновому автографі цього вірша (ПД, № 237) Пушкін почав працювати над віршем "Даремно я біжу до сионским висот", згодом у циклі заміненим іншим - "Батьки пустельники і дружини непорочні".

ВИСНОВОК Еволюція творчості Пушкіна співвідносилася з літературним процесом в Росії першої третини XIX ст. досить складно. Взаємовідносини Пушкіна з літературним рухом його часу будувалися якісно неоднорідний по десятиліттях: у 1810-і рр.., - Коли він входив у літературу, навчався літературної майстерності і був, так би мовити, одним з багатьох, в 1820-і рр.., - Коли він був визнаний першим російським поетом, і в 1830-і рр.., - коли критика того часу заявила про падіння впливу Пушкіна на сучасну літературу. Історико-літературний якість ранньої поезііПушкіна слід визначати за "школі легкої поезії", до якої він у той час належав і яка була по-своєму прекрасною школою для молодого поета, що знаходили в ній не тільки гармонійну точність стилю, але й оптимістичну ясність просвітницького погляду на життя. Такий настрій не виключало і більш принципового вільнодумства і високих тим, - тому в ранній творчості Пушкіна відчувається і струмінь високого класицизму ("Спогади в Царському Селі", "Олександру", "Лицинию"), і сатирична, перш за все літературно-пародійна, спрямованість . У середині 1810-х рр.. в лірику Пушкіна вторгаються елегійні мотиви. Але характерно, що, збагачена цими мотивами, поезія Пушкіна залишається вірною своїм засадам. Цікаво, що південні поеми Пушкіна критичного відсічі майже не викликали: вони не зазіхали на класицистичні жанри, належачи вже до іншої - романтичної - жанровій системі. Але основні суперечки з проблем романтизму в російській критиці розгорнулися саме у зв'язку з південними поемами - і з цього часу під прямим пушкінським впливом в російській літературі надовго затверджується в якості ведучого жанр романтичної поеми. Для оцінки літературної ситуації першої половини 1820-х рр.. принципове значення мав питання про творчі взаємини Пушкіна і літераторів-декабристів. Романтичний період творчості Пушкіна - з його піком, віршами "Свободи сіяч пустельний" і "Демон", - був надзвичайно стрімким (1821 - 1823 рр..) І, по суті, став наслідком кризи просвітницьких ідеалів поета, що переконався на прикладі пригнічених національно-визвольних рухів 1820-х рр.. в недосяжності негайного втілення в життя заповітів Розуму і розчарувалося в сучасному йому "освіченому" поколінні, егоїстично роз'єднаному і отруєному скепсисом. Апогей прижиттєвої слави Пушкіна падає на перші роки після повернення поета із заслання. У другій половині 1820-х рр.. виходить дев'ятнадцять пушкінських видань з тридцяти чотирьох, взагалі опублікованих за його життя. Багато пушкінські твори з'явилися в цей час другим виданням (а поема "Бахчисарайський фонтан" навіть третім). У своїй творчості Пушкін йшов стрімко вперед, а в літературній свідомості того часу він залишався романтиком, і в пору остаточного зміцнення романтичних тенденцій російської літератури, пов'язаних з духовною кризою, яку переживало російське суспільство последекабрістской епохи, в Пушкіна бачать безумовного лідера літературного руху. У "Літературних мріях" (1834) Бєлінський, висловлюючи загальну думку, писав: "Пушкін царював десять років: .. Борис Годунов" був останнім великим його подвигом; в третій частині повного зібрання його віршів завмерли звуки його гармонійної ліри. У літературознавстві не раз була зроблена спроба оскаржити різке протиставлення Бєлінським пушкінського і гоголівського періодів російської літератури. Але факт залишається фактом: у 1830-і рр.. Пушкін перестав бути володарем дум. Точніше - живе значення в ту пору було визнано лише за романтичними творами поета, перш за все за його поемами (у тлумаченні Бєлінського і інших критиків середини XIX ст. поемами вважалися і "Борис Годунов", і "Євгеній Онєгін") Після 1825 р. російська література вступила в епоху розквіту романтизму, причому романтизму нової якості, так званого філософського, заснованого па естетичних системах Шеллінга, Фіхте, Гегеля. Пушкінське творчості-во не уникнуло цього загального руху: не можна нс помітити з кінця 1820-х рр.. до другої Болдинская осені (1833) ускладнення реалістичної системи Пушкіна романтичними мотивами.


Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Іноземні мови і мовознавство | Твір
111.2кб. | скачати


Схожі роботи:
Інше - Рання творчість а. н. товстого
Поезія Блоку Рання творчість Ante lucem
Творчість А С Пушкіна
Великі люди про творчість А С Пушкіна
Рання Візантія
Пушкін а. с. - Розмірковуючи про прозу пушкіна. проза пушкіна. думки про прозу пушкіна
Блок а. а. - Рання лірика
Вознесенський а. а. - Рання лірика
Рання Римська імперія
© Усі права захищені
написати до нас