Підприємницькі доходи

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

План
Введення.
Глава I. Економічна сутність джерел отримання підприємницького доходу.
1.1. Поняття джерел отримання доходів.
1.2. Формування доходів.
Глава II. Характеристика видів джерел отримання підприємницького доходу.
2.1. Доходи від звичайних видів діяльності.

2.1.1. Аналіз виручки підприємства від реалізації продукції, робіт і послуг.

2.2. Операційні доходи.
2.3. Позареалізаційні доходи.
2.4. Надзвичайні доходи.
Глава III. Розподіл доходів підприємства в умовах сучасної системи оподаткування.
3.1. Сутність розподілу доходів.
3.2. Роль регулювання доходів.
Глава IV. Проблеми вдосконалення механізму формування та розподілу доходів підприємців.
Висновок.
Список використаної літератури.

Введення.

В Україні відбуваються глибокі економічні зміни, зумовлені поверненням країни в річище загальних процесів світового розвитку. Йде корінна ламка старого механізму керування економікою, його заміна ринковими методами господарювання. Поступово створюються реальні умови, при яких економіка перестає бути заручницею політики, а ідеологічні догми - керівництвом до дії.
Ринкова економіка, при всій розмаїтості її моделей, характеризується тим, що являє собою соціально орієнтоване господарство, що доповнюється державним регулюванням. Україна, що підвелася на шлях важких реформ, зштовхується з множиною проблем. Одна з них - непрофесіоналізм у сфері керування, переваження некваліфікованих керівників на підприємствах усіх рівнів, прагнення управляти методами, властивими адміністративно-командній системі. Ринкові відносини, що передбачають плюралізм форм власності, право на повну господарську самостійність і розпорядження результатами праці, зокрема, у формуванні матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, розподілі прибули, виходу на зовнішні ринки, створюють об'єктивні економічні умови і викликають необхідність застосування ринкових методів керування ( і, насамперед використання всього потенціалу сучасного менеджменту) у діяльності підприємств.
"Положення про склад витрат по виробництву і реалізації продукції (робіт послуг), що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), та про порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподаткуванні прибутку", прямо вказує, що "... кінцевий фінансовий результат (прибуток або збиток) складається з фінансового результату від реалізації продукції (робіт, послуг), основних засобів і іншого майна підприємства і доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цих операціях ... "[1].
Ринкова економіка орієнтує фірми на задоволення попиту і потреб ринку, на запити конкретних споживачів і організацію виробництва тільки тих видів продукції, які користуються попитом і можуть принести фірмі необхідну для розвитку прибуток. Ринок характерний постійним прагненням до підвищення ефективності виробництва, припускає свободу прийняття рішень тими, хто несе відповідальність за кінцеві результати діяльності фірми і її підрозділів; потребує постійних коригувань цілей і планових програм фірми в залежності від стану ринку. Для цього потрібна особлива система керування, характерна для ринкових умов, що враховує пріоритети, специфіку і менталітет України.
Сучасна теорія і практика менеджменту одержує для України особливе значення з двох точок зору. По-перше, перехід російської економіки на ринкові відносини об'єктивно визначає необхідність вивчення форм і методів управління на рівні основної господарської ланки. Практичне використання такого досвіду на вітчизняних підприємствах - одна з першочергових задач і один із головних резервів їхнього господарського добробуту. Далі широкий вихід вітчизняних підприємств на світові ринки з обумовлює необхідність глибокого вивчення і знання міжнародної практики менеджменту.
І теорія, і практика переконують, що успіху на ринку домогтися неможливо без ефективного і цілеспрямованого керування всіма процесами, пов'язаними з функціонуванням підприємства в ринкових умовах. Зауважимо, що сучасне керування завжди повинно носити системний характер. Як відомо, система керування являє собою комплекс дій, що потребується для забезпечення узгодженої спільної діяльності людей, а також сукупність здійснюють керування ланок і зв'язків між ними.
Найбільша помилка багатьох російських підприємців полягає в недооцінці ними фінансового менеджменту (керування фінансовими потоками). Деякі підприємці пояснюють це особливою складністю фінансових проблем, а тому делегують свої повноваження підлеглим. Така позиція помилкова: жодним чином не можна не спрямовувати, не контролювати самостійно грошові потоки як що надходять, так і виходять. Саме в прямуванні цих потоків і концентрується, реальний результат підприємницької активності і сховані ті можливості підвищення результативності бізнесу, пошук яких веде підприємець. Тому вітчизняному підприємцю, насамперед, необхідно засвоїти всі основні принципи та підходи управління фінансами, добре в них розбиратися, інакше він приречений на не успіх. Таким чином, проблема оволодіння всім потенціалом фінансового менеджменту, усіма його секретами - це питання життя і смерті бізнесу, особливо в специфічних умовах російського ринку [2].
Що відбуваються в нашій країні ринкові зміни роблять нагальною потребою одержувати й ефективно застосовувати досвід господарювання в новій обстановці. Умови і принципи функціонування підприємств, результати діяльності тепер залежать від конкурентноздатності їхньої продукції на ринку. У пристосуванні до вимог конкретних ринків дуже важливим є передбачення, оцінка рівня якості техніко-економічних параметрів продукції, її ціни, термінів постачання. Причому це необхідно робити заздалегідь, ще на стадії розробки нової продукції, модернізації, удосконалення що випускаються виробів, до початку виробничого циклу. Дуже важливо мати всю необхідну ділову інформацію і для розробки збутової політики.
Сучасний менеджмент - це тисяча можливих варіантів і нюансів управлінських рішень, в тому числі у фінансовій області. Це ні в якому разі не догматичне, а дуже динамічне багатопланове явище, прояв котрого постійно коректується відповідно до конкретних умов. Як тільки менеджмент відстає від реальних потреб ринкової обстановки, він перестає відповідати запропонованим вимогам. Управлінські рішення, розроблені одним підприємством і добре себе в нього що зарекомендували, можуть виявитися не тільки марними, але навіть дуже небезпечними для іншого. Багатоваріантність рішень і ходів менеджменту, гнучкість і неординарність господарських комбінацій, унікальний характер кожного управлінського рішення в конкретній специфічній ситуації складає основу управління. Тому в діяльності менеджерів упор припадає робити не на стандартні рішення, а на спроможність швидко і правильно оцінити господарську ситуацію і знайти той єдино можливий у даному положенні підхід, що і є в конкретних умовах оптимальним. Для сучасного менеджменту характерні:
· Стабільне прагнення до підвищення ефективності виробництва і бізнесу в цілому;
· Широка господарська самостійність, що забезпечує свободу ухвалення рішення тим, хто несе відповідальність за кінцеві результати функціонування на ринку підприємства в цілому або його підрозділів;
· Постійне коригування цілей і програм залежно від стану ринку, змін зовнішнього середовища;
· Орієнтація на досягнення запланованого кінцевого результату діяльності організації;
· Використання сучасної інформаційної бази для різноманітних розрахунків при прийнятті управлінських рішень;
· Зміна функції планування від поточного - до перспективного;
· Вихід фінансового менеджменту на передній план у всій системі керування підприємства;
· Упор на всі основні чинники поліпшення діяльності фірми;
· Оцінка керування в цілому тільки на основі реально досягнутих кінцевих результатів;
· Максимальне застосування математичних методів і досягнень інформатики на базі ЕОМ;
· Залучення всіх співробітників до керування фірмою;
· Здійснення керування на основі передбачення змін, гнучких рішень;
· Опора на інновації в кожному сегменті роботи організації, нестандартні рішення;
· Проведення глибокого економічного аналізу кожного управлінського рішення;
· Спроможність розумно ризикувати й управляти ризиком;
· Зростання ролі маркетингу в бізнесі до ключовою.
Перехід до ринкових відносин вимагає глибоких зрушень в економіці - вирішальній сфері людської діяльності. Необхідно здійснити крутий поворот до інтенсифікації виробництва, переорієнтувати кожне підприємство, організацію, фірму на повне і першочергове використання якісних чинників економічного зростання. Повинен бути забезпечений перехід до економіки вищої організації й ефективності з всестороннє розвитими продуктивними силами і виробничими відносинами, добре налагодженим господарським механізмом [3].
Глава I. Економічна сутність джерел отримання підприємницького доходу.
Вищезазначене Положення встановлює правила формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи комерційних організацій (крім кредитних і страхових організацій), які є юридичними особами за законодавством Російської Федерації.
Стосовно до цього Положення некомерційні організації (крім бюджетних установ) визнають доходи від підприємницької та іншої діяльності. (В ред. Наказу Мінфіну РФ від 30.12.1999 N 107н)
Доходами організації визнається збільшення економічних вигод у результаті надходження активів (грошових коштів, іншого майна) і (або) погашення зобов'язань, що приводить до збільшення капіталу цієї організації, за винятком внесків учасників (власників майна).
Не визнаються доходами організації надходження від інших юридичних і фізичних осіб:
- Сум податку на додану вартість, акцизів, податку із продажів, експортних мит і інших аналогічних обов'язкових платежів;
- За договорами комісії, агентськими та іншим аналогічним договорами на користь комітента, принципала тощо;
- В порядку попередньої оплати продукції, товарів, робіт, послуг;
- Авансів в рахунок оплати продукції, товарів, робіт, послуг;
завдатку;
- В заставу, якщо договором передбачена передача заставленого майна заставодержателю;
- В погашення кредиту, позики, наданого позичальнику.
Доходи організації в залежності від їх характеру, умови отримання і напрямів діяльності організації поділяються на:
1. Доходи від звичайних видів діяльності;
2. Операційні доходи;
3. Позареалізаційні доходи.
Доходи, відмінні від доходів від звичайних видів діяльності, вважаються іншими надходженнями. До іншим надходженням відносяться також надзвичайні доходи.
Для цілей бухгалтерського обліку організація самостійно визнає надходження доходами від звичайних видів діяльності або іншими надходженнями виходячи з вимог цього Положення, характеру своєї діяльності, виду доходів і умов їх одержання.
Чітка класифікація прибутків і витрат є базою обгрунтованого визначення чистого результату діяльності за визначений період. Крім цього, класифікація необхідна для:
1) визначення, з якого джерела отримане основна частина прибутків і прибули звітного періоду;
2) поділи виробничої собівартості продукції і невиробничих витрат, у тому числі витрат по керуванню і реалізації, а також витрат по фінансовій діяльності;
3) поділи постійних і перемінних витрат із метою управлінського і фінансового аналізу.
Для визначення джерел одержання прибутків уся діяльність підприємства розділяється на:
· Основну або операційну діяльність (виробництво та реалізація продукції, робіт і послуг підприємства);
· Фінансову діяльність (одержання кредитів і видача їхнім іншим підприємствам; участь підприємства в діяльності інших кампаній; операції підприємства на фінансових ринках, курсові різниці й ін);
· Надзвичайні статті (операції, що не є характерними для діяльності підприємства).
Такий розподіл дуже важливо, оскільки воно дозволяє визначити, який питома вага прибутків, отриманих як від основної діяльності підприємства, так і з інших джерел, особливо з таких, які взагалі не є характерними для діяльності даного підприємства і не можуть розглядатися як постійне джерело одержання його доходів.
Таким чином, в системі фінансового керування необхідно мати такі показники:
Показники доходів і прибутку:
a) чистий виторг від реалізації продукції (робіт, послуг) - це валовий виторг від реалізації за вирахуванням податку на додану вартість, акцизів, повернутих товарів і цінових знижок. Саме цей показник є реальною базою для наступного розрахунку показників прибутку й оцінки рентабельності підприємства;
b) валовий прибуток від реалізації - чистий виторг від реалізації за відрахуванням виробничих витрат на реалізовану продукцію. Цей показник дозволяє аналізувати ефективність виробничої діяльності підприємства;
c) прибуток (збиток) від основної діяльності (операційний прибуток або операційний збиток) - валовий прибуток від реалізації за вирахуванням витрат по керуванню і витрат по збуту. Цей показник відбиває вплив витрат по керуванню і збуту на фінансовий результат від реалізації;
d) прибуток від фінансової діяльності - сальдо доходів і витрат по фінансовій діяльності. Цей показник необхідний, для того щоб відокремити прибуток від виробничо-господарської діяльності підприємства від таких джерел прибули, як одержання відсотків і дивідендів підприємством, операції з іноземною валютою і ін
e) прибуток від звичайної господарської діяльності - сума прибутків від основної господарської діяльності і прибутків від фінансової діяльності;
f) надзвичайні прибутки;
g) прибуток (збиток) до сплати податку. Цей показник є точкою переходу від бухгалтерського прибутку до оподаткованого прибутку. Бухгалтерська (або звітна) прибуток - це прибуток, розрахований відповідно до вимог бухгалтерського обліку. Основна ціль визначення бухгалтерської прибули - показати ефективність діяльності підприємства за звітний період. Бухгалтерський облік для того й існує, щоб зібрати й опрацювати інформацію про прибутки і витрати підприємства, а також про чистий результат його діяльності для прийняття управлінських рішень на майбутні періоди. Після того як цієї цілі домоглися отриманий результат (прибуток до сплати податку) повинний коректуватися відповідно до податкового законодавства країни. Таким чином, оподатковуваний прибуток - це бухгалтерський прибуток, перелічений відповідно до податкових вимог;
h) чистий прибуток (чистий збиток) - прибуток після сплати податку. В умовах ринкової економіки це найважливіший показник діяльності підприємства. Саме він знаходиться в центрі уваги керуючого підприємства і фінансових ринків. Від його динаміки залежить саме існування підприємства, робочі місця для його робітників, виплата дивідендів в акціонерній компанії.
Поділ виробничої собівартості і загальногосподарських витрат періоду, а також витрат по збуті необхідно, щоб оцінити, яке вплив на кінцеві результати зробила виробнича діяльність підприємства, а також його адміністративна і позавиробнича діяльності. Так, невисоке значення показника "Валовий прибуток від реалізації продукції" свідчить про те, що підприємству потрібно внести зміни у виробничий процес з метою підвищення його ефективності. Невисоке значення показника "Прибуток від основної діяльності" (операційний прибуток) при гарному рівні валового прибутку від реалізації відбиває проблеми підприємства в системі загальногосподарського керування виробничим процесом і збутом.
Поділ постійних і перемінних витрат важливо для цілей фінансового планування. Основна задача тут полягає в тому, щоб визначити, як повинні змінитися постійні і перемінні витрати при планованих темпах росту обсягу реалізованої продукції з урахуванням того, що тільки перемінні витрати змінюються пропорційно росту або падінню обсягу виробництва і реалізації.
Самий гарний менеджер мало чого зможе домогтися на ринку, якщо в підприємства, яким він керує, буде серйозна хиба коштів. Російська практика дає цьому множина підтверджень. Тому задача притягнення і максимального використання грошового капіталу - одна з ключових у наших сучасних умовах. Оскільки про притягнення і використання грошових ресурсів на короткі терміни (оборотних коштів) мова йтиме нижче, насамперед зупинимося на грошових витратах із довгим циклом освоєння - інвестиціях і капіталовкладеннях.
При створенні свого підприємства підприємець авансує майбутнє виробництво. Продукція ще не зроблена і, природно не реалізована, а визначені засоби і майно уже вкладені у формування виробничої структури. Авансування здійснюється у виді формування статутного капіталу, майна і грошових коштів, що дозволяють приступити до реалізації проекту, що лежить в основі утворюваного підприємства. Промова далі йде про розширення статутного капіталу і реалізації інвестиційних проектів [4].
Інвестиційні операції, як відомо, - операції, пов'язані з вкладенням коштів у реалізацію проектів, які будуть забезпечувати одержання фірмою вигод протягом періоду, що перевищує один рік. У комерційній практика розрізняють такі типи таких інвестицій:
· Інвестиції у фізичні активи, що частіше називають інвестиціями в реальні активи (виробничі будівлі та споруди, а також будь-які види машин і устаткування з терміном служби більше одного року);
· Інвестиції в грошові активи (депозити в банках, облігації, акції та інші права на одержання грошових сум від інших фізичних і юридичних осіб);
· Інвестиції в нематеріальні (незримі) активи (цінності, що одержуються фірмою в результаті проведення програм перенавчання або підвищення кваліфікації персоналу, розробки торгових знаків, придбання ліцензії і т. п.).
Проблема притягнення з боку інвестицій, спроможних створити потужний імпульс для фінансового господарського розвитку підприємств, хвилює сьогодні більшість вітчизняних підприємців. Інвестиції потрібні всім, проте одержує їх далеко не кожен. Для фінансування основних засобів короткостроковий банківський кредит є винятком, а не правилом, оскільки пов'язаний із ним ризик надзвичайно великий. Крім того, підприємствам припадає враховувати умови, на яких воно одержує інвестиції, тому що якщо гроші отримані на невигідних умовах, підприємство ризикувати понести збитки, а в ряді випадків і стати банкрутом.
З погляду одержуваної по що залучаються засобам віддачі для інвестора інвестиції можуть розділятися на:
· Субсидії, гранти, дотації від держави, який забезпечуються підприємства пріоритетних напрямків в економіці. Це - найбільше кращі інвестиції для розвитку.
· Кошти з фіксованою сумою відсотка, що складаються з кредитів (банків, держави, підприємств, інших комерційних і некомерційних структур), облігацій (акціонерних товариств і держави), привілейованих акцій (акціонерних товариств відкритого типу). По кожному з позикових засобів виплачується визначений відсоток, який встановлюється для кредиту - у договорі позики, а для облігацій і привілейованих акцій - у проспекті емісії.
· Залучені кошти, на які виплачується дивіденд (дивіденди виплачуються пропорційно вкладенням у статутний фонд).
При розробці інвестиційного проекту важливо раціонально вибрати форми притягнення капіталу і насамперед визначити, чи нарощувати власний капітал, випускаючи цінні папери, або залучити позиковий капітал. Основними формами по притягненню засобів на фінансування інвестиційного проекту для збільшення власного капіталу є такі інструменти фінансування: звичайні акції (цінні папери, що оформляють права на власний капітал компанії і мають тому особливе значення для оцінки його бухгалтерської вартості); привілейовані акції, які дають інвестору, у порівнянні зі звичайними акціями, визначені переваги (гарантовані дивіденди, переважні права при ліквідації компанії); боргові зобов'язання з варрантами, що подають зобов'язання компанії повернути кредитору визначену суму через фіксований термін і з узгодженою премією у виді процентного доходу. Проте у ряді випадків подібні позички настільки рисковані, що не допомагає навіть підвищена прибутковість. Тоді до них добавляється варрант (право на покупку акцій у межах фіксованого терміна по визначеній ціні). Кредитору повинна бути повернута вся сума запозичених у нього засобів і, крім того, він може ще реалізувати свої варранти.
У рамках боргового фінансування існує п'ять основних типів кредиту: торговий кредит, що дається одною компанією інший при продажі товару під обіцянку про його майбутню оплату, банківський кредит, наданий банком (або іншою фінансовою установою) підприємству (фізичній особі) із метою фінансування тимчасових потреб підприємства , зокрема, фінансування сезонних потреб підприємства, фінансування тимчасово зрослої кількості товарно-матеріальних запасів, для помочі у фінансуванні тимчасово зрослого обсягу дебіторською заборгованістю, фінансування сплати податків, для помочі на покриття неординарних і достатньо значних витрат (наприклад, переїзд підприємства). Короткострокові позички можуть надаватися комерційними банками, фінансовими компаніями, урядовими установами. Гроші на короткі терміни можуть бути отримані і за допомогою використання незабезпечених кредитних квитків терміном від одного до дев'яти місяців, що продаються компаніями, що мають стабільне положення і високий рейтинг. Практикується далі інвестиційний кредит, який, як правило, являє собою довгостроковий кредит, наданий із метою придбання землі, будівель, споруд, обладнання та інших активів, що є по своїй природі скоріше "основними", а не "поточними" активами. Він може бути незабезпеченим, видаватися під заставу нерухомості, забезпечений правом арешту інших активів боржника у випадку несплати боргу. Інвестиційний кредит може даватися лізинговими компаніями, страховими компаніями, комерційними банками, ощадними банками, трастовими компаніями, освітніми та благодійними установами, пенсійними фондами, індивідуальними інвесторами, андеррайтерами - учасниками ринку, які займаються перепродажем векселів, облігацій і заставних, а також урядовими установами [5 ].
Особистий кредит (споживчий) дається роздрібним торговцем, банком, фінансовою компанією окремій особі (наприклад, для покупки їм якогось товару по окремому рахунку в магазинах і при продажі товарів тривалого користування, приміром, автомобілів або побутової техніки). Застосовується також державний кредит, одержуваний різноманітними урядовими заснуваннями для виконання ними своїх обов'язків. Одержувачем позички виступають органи влади, урядові установи.
Центральне питання для менеджера, що одержує кредит - у розрахунку граничної процентної ставки, при якій кредит залишається для нього ефективним. Найбільше істотну роль серед названих вище джерел фінансування, по ступені убування їхньої частки в інвестиційних операціях, грають розширення акціонерного капіталу, позики, випуск облігацій. Отже, збільшення акціонерного капіталу є основною формою залучення коштів для розвитку компаній в умовах ринкової економіки.
Глава II. Характеристика видів джерел отримання підприємницького доходу.
Доходами від звичайних видів діяльності є виручка від продажу продукції і товарів, надходження, пов'язані з виконанням робіт, наданням послуг (далі - виручка).
В організаціях, предметом діяльності яких є надання за плату в тимчасове користування (тимчасове володіння і користування) своїх активів за договором оренди, виручкою вважаються надходження, отримання яких пов'язане з цією діяльністю (орендна плата).
В організаціях, предметом діяльності яких є надання за плату прав, що виникають з патентів на винаходи, промислові зразки та інших видів інтелектуальної власності, виручкою вважаються надходження, отримання яких пов'язане з цією діяльністю (ліцензійні платежі (включаючи роялті) за користування об'єктами інтелектуальної власності).
В організаціях, предметом діяльності яких є участь у статутних капіталах інших організацій, виручкою вважаються надходження, отримання яких пов'язане з цією діяльністю.
Доходи, одержувані організацією від надання за плату в тимчасове користування (тимчасове володіння і користування) своїх активів, прав, що виникають з патентів на винаходи, промислові зразки та інших видів інтелектуальної власності, і від участі в статутних капіталах інших організацій, коли це не є предметом діяльності організації, ставляться операційних доходів.
Виручка приймається до бухгалтерського обліку в сумі, обчисленої в грошовому вираженні, рівній величині надходження грошових коштів та іншого майна та (або) величини дебіторської заборгованості (з урахуванням положень пункту 3 цього Положення).
Якщо величина надходження покриває лише частину виручки, то виручка, яка приймається до бухгалтерського обліку, визначається як сума надходження та дебіторської заборгованості (в частині, не покритій вступом).
Величина надходження і (або) дебіторської заборгованості визначається виходячи з ціни, встановленої договором між організацією та покупцем (замовником) або користувачем активів організації. Якщо ціна не передбачена в договорі і не може бути встановлена ​​виходячи з умов договору, то для визначення величини надходження та (або) дебіторської заборгованості приймається ціна, за якою у порівнянних обставин зазвичай організація визначає виторг у відношенні аналогічної продукції (товарів, робіт, послуг) або надання у тимчасове користування (тимчасове володіння і користування) аналогічних активів.
При продажу продукції і товарів, виконання робіт, надання послуг на умовах комерційного кредиту, наданого у вигляді відстрочення та розстрочення оплати, виручка приймається до бухгалтерського обліку в повній сумі дебіторської заборгованості.
Величина надходження і (або) дебіторської заборгованості за договорами, які передбачають виконання зобов'язань (оплату) не грошовими коштами, приймається до бухгалтерського обліку за вартістю товарів (цінностей), отримані або підлягають отриманню організацією. Вартість товарів (цінностей), отримані або підлягають отриманню організацією, встановлюють виходячи з ціни, за якою у порівнянних обставин зазвичай організація визначає вартість аналогічних товарів (цінностей).
При неможливості встановити вартість товарів (цінностей), отриманих організацією, обсяг надходження і (або) дебіторської заборгованості визначається вартістю продукції (товарів), переданої чи підлягає передачі організацією. Вартість продукції (товарів), переданої чи підлягає передачі організацією, встановлюється виходячи з ціни, за якою у порівнянних обставин зазвичай організація визначає виторг у відношенні аналогічної продукції (товарів).
У разі зміни зобов'язання за договором первісна величина надходження і (або) дебіторської заборгованості коригується виходячи з вартості активу, що підлягає отриманню організацією. Вартість активу, що підлягає отриманню організацією, встановлюють виходячи з ціни, за якою у порівнянних обставин зазвичай організація визначає вартість аналогічних активів.
Величина надходження і (або) дебіторської заборгованості визначається з урахуванням всіх наданих організації згідно з договором знижок (надбавок).
Величина надходження визначається також з урахуванням (збільшується або зменшується) сумовий різниці, що виникає у випадках, коли оплата проводиться в рублях у сумі, еквівалентній сумі в іноземній валюті (умовних грошових одиницях) [6]. Під сумовий маржа є різницею між рубльової оцінкою фактично надійшов в якості виручки активу, вираженого в іноземній валюті (умовних грошових одиницях), обчисленої за офіційним чи іншому узгодженим курсом на дату прийняття до бухгалтерського обліку, і рублевої оцінкою цього активу, обчисленої за офіційним чи іншому узгодженим курсом на дату визнання доходу в бухгалтерському обліку.
При утворенні відповідно до правил бухгалтерського обліку резервів сумнівних боргів величина виручки не змінюється.
Операційними доходами є:
1. надходження, пов'язані з наданням за плату в тимчасове користування (тимчасове володіння і користування) активів організації
2. надходження, пов'язані з наданням за плату прав, що виникають з патентів на винаходи, промислові зразки та інших видів інтелектуальної власності
3. надходження, пов'язані з участю в статутних капіталах інших організацій (включаючи відсотки та інші доходи за цінними паперами)
4. прибуток, отримана організацією в результаті спільної діяльності (за договором простого товариства);
5. надходження від продажу основних засобів та інших активів, відмінних від грошових коштів (крім іноземної валюти), продукції, товарів;
6. відсотки, отримані за надання в користування коштів організації, а також відсотки за використання банком грошових коштів, що знаходяться на рахунку організації в цьому банку.
Доходи, одержувані організацією від надання за плату в тимчасове користування (тимчасове володіння і користування) своїх активів, прав, що виникають з патентів на винаходи, промислові зразки та інших видів інтелектуальної власності, а також від участі в статутних капіталах інших організацій, можу бути віднесені як до доходів від звичайних видів діяльності, так і до операційних доходів.
Що є підставою визнання зазначених надходжень доходами від звичайних видів діяльності або операційними доходами? На перших погляд, відповіддю на це питання може бути - види (предмет) діяльності, зазначені в установчих документах організації. Але в установчих документах організацій види діяльності можуть і не обумовлюватися. Наприклад, Федеральним законом від 26.12.95 № 208-ФЗ "Про акціонерні товариства" не передбачена вимога про обов'язкову наявність у статуті видів діяльності товариства.
Тому при віднесенні надходжень до доходів від звичайних видів діяльності слід виходити з принципів суттєвості і систематичності.
У ПБУ 9 / 99 визначено рівень суттєвості в розмірі 5%, але не в частині визнання доходів, а щодо розкриття інформації в бухгалтерській звітності.
У наказі Мінфіну Росії від 28.06.2000 № 60н "Про методичні рекомендації про порядок формування показників бухгалтерської звітності організації" наведено визначення суттєвості: "... .. істотною визнається сума, ставлення якої до загального підсумку відповідних даних за звітних рік становить не менше 5%" . Одночасно в Методичних вказівках визначено, що організація може прийняти рішення про застосування для цілей відображення в бухгалтерській звітності суттєвої інформації інший критерій.
Таким чином, рівень суттєвості повинен визначатися організацією самостійно в залежності від оцінки показника, його характеру, конкретних обставин виникнення. На думку автора, визначення рівня суттєвості повинно бути елементом облікової політики.
Немає в нормативних документах з бухгалтерського обліку визначення систематичності. Відповідно до усними коментарями фахівців Мінфіну Росії під систематичністю слід розуміти повторення будь-якої операції два і більше разів протягом звітного року.
Дотримання принципів суттєвості і систематичності дозволяє бухгалтеру правильно віднести ті чи інші надходження до доходів від звичайних видів діяльності чи операційним.
Надходження, пов'язані з наданням за плату в тимчасове користування (тимчасове володіння і користування) активів організації.
Відповідно до ст. 606 Цивільного кодексу РФ за договором оренди (майнового найму) орендодавець (наймодавець) зобов'язується надати орендарю (наймачу) майно за плату в тимчасове володіння і користування або у тимчасове користування.
Предметом договору оренди можуть бути земельні ділянки та інші відособлені природні об'єкти, підприємства й інші майнові комплекси, будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби та інші речі, які не втрачають своїх натуральних властивостей у процесі їх використання (неспоживна речі).
У залежності від об'єкта оренди окремі види договорів оренди мають свої особливості. Так згідно зі ст. 651 ЦК РФ договір оренди будівлі або споруди, укладений на строк не менше року, підлягає державній реєстрації і вважається укладеним з моменту такої реєстрації.
Згідно ПБУ 9 / 99, якщо надання за плату в тимчасове користування активів організації не є предметом діяльності, то орендна плата визнається в бухгалтерському обліку операційним доходом виходячи з припущення тимчасової визначеності фактів господарської діяльності та умов відповідного договору.
Орендна плата може встановлюватися, зокрема, у вигляді:
- Фіксованої суми платежів, що вносяться періодично або одноразово;
- Встановленої частки отриманих в результаті використання орендованого майна продукції, доходів;
- Надання орендарем певних послуг;
- Покладання на орендаря обумовлених договором витрат на поліпшення орендованого майна.
- Орендна плата визнається в бухгалтерському обліку при одночасному виконанні наступних трьох умов:
- Організація має право на отримання орендної плати, що випливає з конкретного договору або підтверджений іншим відповідним чином;
- Розмір орендної плати може бути визначений;
Є впевненість у тому, що в результаті конкретної операції відбудеться збільшення економічних вигод організації. Впевненість у тому, що в результаті конкретної операції відбудеться збільшення економічних вигод організації, є у випадку, коли організація отримала в оплату актив або відсутня невизначеність щодо отримання активу.
На практиці поширений порядок укладення договорів оренди, в яких передбачається встановлення грошових зобов'язань по орендній платі в карбованцевих сумах, еквівалентних певним сумам в умовних грошових одиницях або іноземній валюті за обумовленим курсом, у зв'язку з чим необхідно розглянути порядок відображення сумових різниць. Розмір орендної плати визначається з урахуванням сумових різниць, тобто сумові різниці враховуються на рахунку 80 "Прибутки і збитки" (91-1 "Інші доходи").
Причому в разі авансової оплати орендної плати сумовий різниці не виникає, а орендна плата визначається виходячи із суми сплаченого орендарем авансу [7].
Надходження, пов'язані з наданням за плату прав, що виникають їх патентів на винаходи, промислові зразки та інших видів інтелектуальної власності.
У залежності від того чи є предметом діяльності організації надання за плату прав, що виникають з патентів на винаходи, промислові зразки та інших видів інтелектуальної власності, зазначені надходження можуть бути визнані як доходами від звичайних видів діяльності, так і операційними доходами.
     Відповідно до Положення з бухгалтерського обліку "Облік нематеріальних активів" ПБУ 14/2000, затв. Наказом Мінфіну Росії від 16.10.2000 № 91н, об'єкти інтелектуальної власності організації, що відповідають всім умовам пункту 3 ПБУ 14/2000, що знаходяться на праві власності, господарського відання, оперативного управління, є нематеріальними активами. Згідно ПБУ 14/2000 до нематеріальних активів належать:
- Виключне право патентовласника на винахід, промисловий зразок, корисну модель;
- Виключне авторське право на програми для ЕОМ, бази даних;
- Майнове право автора чи іншого власника авторських прав на топології інтегральних мікросхем;
- Виключне право власника на товарний знак і знак обслуговування, найменування місця походження товарів;
- Виключне право патентовласника на селекційні досягнення.
Згідно Патентному закону РФ від 23.09.92 № 3517-1 за ліцензійним договором власник патенту (ліцензіар) зобов'язується надати право на використання об'єкту промислової власності в обсязі, передбаченому договором, іншій особі (ліцензіату), а останній бере на себе обов'язок вносити ліцензіару обумовлені договором платежі і здійснювати інші дії, передбачені договором. Ліцензійний договір підлягає реєстрації в Патентному відомстві і без реєстрації вважається недійсним.
Згідно з Цивільним кодексом РФ за договором комерційної концесії одна сторона (правовласник) зобов'язується надати іншій стороні (користувачеві) за винагороду на строк або без зазначення строку право використовувати в підприємницькій діяльності користувача комплекс виключних прав, що належать правовласнику.
Ліцензійні платежі, а також винагорода за договором комерційної концесії можуть встановлюватися у формі фіксованих разових або періодичних платежів (роялті), або в іншій формі, передбаченої договором [8].
Надходження, пов'язані з участю в статутних капіталах інших організацій (включаючи відсотки та інші доходи за цінними паперами)
Доходи, приходило організацією від участі в статутних капіталах інших організацій, коли це не є предметом діяльності організації, ставляться операційних доходів.
При переході на новий План рахунків слід звернути увагу, що фінансові вкладення організацій враховуються незалежно від терміну на рахунку 58 "Фінансові вкладення", але побудова аналітичного обліку за рахунком 58 має забезпечити можливість отримання даних про короткострокових і довгострокових вкладення.
Організація, яка має частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, отримує частину прибутку, пропорційну її частці у статутному капіталі товариства.
Приклад: Організацією отримано прибуток за підсумками звітного періоду в сумі 150000руб., У тому числі дивіденди - 30000 руб.
Д 76 - До 91-1 - 30000 руб. - Нараховані дивіденди на підставі рішення загальних зборів акціонерів (за мінусом сплаченого податку);
Д 51 - До 76 - отримані дивіденди.
Оподатковуваний прибуток за звітний період складе 120000 руб. (150000 крб. - 30000 руб.).
Прибуток, отриманий організацією в результаті спільної діяльності (за договором простого товариства)
Спільна діяльність організацій регламентується ГК РФ. За договором простого товариства (договору про спільну діяльність) двоє чи кілька осіб (товаришів) зобов'язуються з'єднати свої внески і спільно діяти без утворення юридичної особи для отримання прибутку або досягнення іншої не суперечить закону мети. Майно юридичних осіб, об'єднане учасниками договору для спільної діяльності, враховується на окремому балансі у того товариша, якому відповідно до договором доручено ведення спільних справ учасників договору.
Згідно зі ст. 1048 ЦК РФ прибуток, отриманий товаришами в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів товаришів у спільну справу, якщо інше не передбачено договором простого товариства або іншою угодою товаришів.
Надходження від продажу основних засобів та інших активів, відмінних від грошових коштів (крім іноземної валюти), продукції, товарів.
Величина надходжень від продажу основних засобів та інших активів, відмінних від грошових коштів (крім іноземної валюти), продукції, товарів визначається відповідно до умов договору продажу (з урахуванням сумових різниць та ін.)
При переході на новий План рахунків слід звернути увагу на змінений порядок вибуття основних засобів. Основною зміною є те, що при вибутті об'єктів основних засобів на рахунку 01 "Основні засоби" може відкриватися субрахунок "Вибуття основних засобів".
Продаж основних засобів відповідно до нового Плану рахунків відображається у бухгалтерському обліку такими записами:
Д 76 - До 91-1 - відбитий виторг від продажу об'єктів основних засобів;
Д 91-1 - До 68 - нарахований ПДВ;
Д 02 - К 01 - списана сума накопиченої амортизації за вибуває об'єкту;
Д 91-2 - До 01 - списана залишкова вартість вибуває основного засобу;
Д 51 - До 76 - отримана виручка за проданий обсяг основних засобів [9];
Відсотки, отримані за надання в користування коштів організації, а також відсотки за використання банком грошових коштів, що знаходяться на рахунку організації в цьому банку.
Тимчасово вільні грошові кошти організації можуть бути надані в користування іншій організації або фізичній особі на підставі договору позики.
Згідно зі ст. 807 Цивільного кодексу РФ за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) гроші або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики) або рівну кількість інших отриманих їм речей того ж роду і якості. Як видно з наведеної норми ЦК РФ предметом договору позики можуть бути як грошові кошти, так і різні види майна. Разом з тим даний вид операційних доходів включає тільки відсотки, отримані за надання грошових коштів організації.
Якщо до введення частини другої Податкового кодексу відсотки за позиками включалися до податкової бази при обчисленні ПДВ, то з 1 січня 2001р. згідно подп. 15 п.3 ст. 149 НК РФ надання фінансових послуг з надання позики у грошовій формі є операцією, що не підлягає оподаткуванню ПДВ.
Приклад. Організація надала іншій організації позику в розмірі 100000руб. під 20 відсотків річних на термін 6 міс. Умовами договору передбачена щомісячна виплата відсотків за користування позикою.
З бухгалтерському обліку щомісяця, незалежно від фактичної виплати відсотків, слід робити бухгалтерський запис:
Д 76 - До 91-1 - 1667 руб.
Якщо договором була передбачена одноразова виплата відсотків після закінчення терміну користування позикою, зазначений запис в бухгалтерському обліку здійснюється одноразово - у строк, встановлений у договорі.
Позареалізаційні доходи.
Позареалізаційними доходами є:
- Штрафи, пені, неустойки за порушення умов договорів;
Приклад: У зв'язку з порушенням умов договору поставки дитячих товарів (ставка ПДВ - 10%) організація - постачальник звернулася до арбітражного суду з позовом про застосування до організації - покупцеві штрафних санкцій на суму 17000 руб. Судом у березні 2002р. винесено рішення про застосування штрафних санкцій в сумі 17000 крб. до організації - покупцю. Фактично грошові кошти отримано в квітні 2002р. У бухгалтерському обліку в березні 2002р.
Д 76 - До 91-1 - 17000 руб. - Нараховані належні штрафні санкції на підставі рішення суду;
Д 91-2 - До 68 - 1545 руб. - Нарахований ПДВ за ставкою 9,09%.
У квітні 2002р.:
Д 51 - До 76 - отримані штрафні санкції [10].
- Активи, отримані безоплатно, у тому числі за договором дарування;
Приклад: Оргнінізація отримала безоплатно автомобіль, що був у експлуатації. Ринкова ціна автомобіля на підставі виробничої оцінки склала 50000 руб. Балансова (залишкова) вартість автомобіля в організації, яка передала автомобіль, становить 64000 руб. Виходячи з терміну корисного використання автомобіля і з урахуванням строку фактичної експлуатації у колишнього власника норма амортизації встановлена ​​в розмірі 25%. Організація веде облік відповідно до нового Плану рахунків.
Д 08 - До 98-2 - 50000 руб. - Безоплатно отриманий автомобіль;
Д 01 - До 08 - 50000 руб. - Автомобіль прийнято до обліку в якості об'єкта основних засобів;
Д 20 (26, 44 та ін) - До 02 - 1042 руб. - Щомісяця нараховується амортизація;
Д 98-2 - До 91-1 - 1042 руб. - Визнання позареалізаційного доходу в розмірі нарахованої амортизації.
При розрахунку оподатковуваного прибутку за період, в якому отриманий автомобіль, бухгалтерський прибуток повинна бути збільшена на 64000 руб.
- Надходження до відшкодування заподіяних організації збитків;
Приклад: Організація - продавець порушила договір поставки відмовилася від виконання встановлених зобов'язань з поставки 5000 одиниць товару за ціною 1000 руб. за одиницю. Організація покупець внаслідок порушення зобов'язань змушена була купити аналогічний товар в іншої організації за ціною 1300 руб. за одиницю.
Відповідно до ст. 524 ЦК РФ і умовами договору поставки організація - покупець пред'явила організації - продавцю вимогу про відшкодування збитків у вигляді різниці між встановленою у договорі ціною і ціною, встановленою поза угодою, тобто на суму 1500000 руб. ((1300руб. - 1000 руб.) * 5000).
Д 76 - До 91-1 - 1500000 крб.
Д 51 - До 76 - 1500000 крб.
- Прибуток минулих років, виявлена ​​у звітному році;
Приклад: Організація в травні 2002р. виявила, що в 2001 р. неправомірно на витрати по звичайних видах діяльності (собівартість) списані амортизаційні відрахування в сумі 10000 руб. по технологічної лінії, яка в період з серпня по грудень 2001р. була за рішенням керівника організації на консервації:
У травні 2002р.:
Д 02 - До 91-1 - 10000 руб. - Відображено суму зайво нарахованої амортизації.
Одночасно організації слід подати до податкового органу уточнений розрахунок (податкову декларацію) з податку від фактичного прибутку за 2001год, перерахувати донараховану суму податку на прибуток і належні пені [11].
- Суми кредиторської і депонентської заборгованості, по яких минув термін позовної давності;
Приклад: Організація в лютому 1999 р. придбала матеріали і списала у виробництво на суму 12000 руб., В т.ч. ПДВ - 2000 руб. Оплата оприбуткованих організацією матеріалів не зроблена і розрахункові документи за цими матеріалами у організації відсутні.
У лютому 1999 р.
Д 10 - До 60 - 10000 руб. - Оприбутковано матеріали;
Д 19 - До 60 - 2000 руб. - Виділено ПДВ, що підлягає сплаті постачальнику;
Д 20 - До 10 - 10000 руб. - Списані матеріали у виробництво.
Оскільки матеріали не оплачені в організації не було права пред'являти ПДВ в сумі 2000 руб. до відшкодування.
У лютому 2002р.
Д 60 - До 91-1 - 12000 руб. - У зв'язку із закінченням терміну позовної давності кредиторська заборгованість визнана позареалізаційних доходів;
Д 91-2 - До 19 - 2000 руб. - Списано ПДВ, що підлягає сплаті постачальнику (не приймається для цілей оподаткування).
- Курсові різниці;
Курсова різниця - різниця між рубльової оцінкою відповідного активу або зобов'язання, вартість яких виражена в іноземній валюті, обчисленої за курсом Центрального банку РФ на дату прийняття їх до бухгалтерського обліку в звітному періоді або на звітну дату складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період.
- Сума дооцінки активів;
Відповідно до ПБО 6 / 01 комерційна організація може на частіше одного разу на рік (на початок звітного року) переоцінювати групи однорідних об'єктів основних засобів за поточною відновної вартості шляхом індексації чи прямого перерахунку по документально підтвердженим ринковими цінами. Сума дооцінки об'єкта основних засобів в результаті проведеної переоцінки відноситься на збільшення додаткового капіталу (Д 01 - До 83). Оскільки при прийнятті рішення щодо переоцінки з якої-небудь групи однорідних об'єктів основних засобів вони в подальшому повинні переоцінюватися регулярно, тому сума дооцінки об'єкта основних засобів, що дорівнює сумі уцінки його, проведеної в попередні звітні періоди і віднесена на рахунок прибутків і збитків як позареалізаційних витрат , відноситься на рахунок прибутків і збитків звітного періоду в звіті.
- Інші позареалізаційні доходи.
Інші надходження приймаються до бухгалтерського обліку у фактичних сумах і зараховуються на рахунок прибутків і збитків організації в міру освіти (виявлення), крім випадків, коли правилами бузгалтерского обліку встановлено інший порядок.
До складу інших позареалізаційних доходів включаються вартість майна, що опинилося в надлишку за результатами інвентаризації; сумові різниці, що виникають у зв'язку з погашенням заборгованостей за отриманими кредитами, отриманими (виданими) позиками; суми, що надійшли в погашення дебіторської заборгованості, списаної в минулі роки на збиток як безнадійної до отримання та інші надходження.
Приклад: При проведенні інвентаризації виявлено надлишки матеріалів. Ринкова вартість матеріалів становить 15000 руб.
Д 10 - До 91-1 - 15000 руб. - Оприбутковано лишки матеріалів.
При отриманні сумовий різниці за виданими безвідсотковим позиками в якості позареалізаційного доходу виникає питання про включення отриманої суми в податкову базу для обчислення ПДВ. На думку автора, отримання сумовий різниці за виданим позиці неправомірно розглядати як плату за надання позики. Крім того, з 1 січня 2001р. Відповідно до підп. 15 п. 3 ст. 149 НК РФ надання фінансових послуг з надання позики у грошовій формі віднесено до операцій, що не підлягає оподаткуванню.
Приклад: Організація отримала від іншої організації короткостроковий безвідсоткову позику в сумі, еквівалентній 5000 дол. США. На момент отримання позики курс долара становив 27 крб. за долар, на момент повернення позики курс долар склав 26 руб. за долар.
Д 51 - До 66 - 135000 крб. - Отримання позики;
Д 66 - До 51 - 130000 крб. - Повернення позики;
Д 66 - До 91-1 - 5000 руб. - Сумова різниця визнана позареалізаційних доходів
Надзвичайні доходи.
Надзвичайними доходами вважаються надходження, що виникають як наслідки надзвичайних обставин господарської діяльності (стихійного лиха, пожежі, аварії, націоналізації і т.п.): страхове відшкодування, вартість матеріальних цінностей, що залишаються від списання непридатних до відновлення і подальшого використання активів, і т.п .
Для цілей бухгалтерського обліку величина інших надходжень визначається в такому порядку:
- Величину надходжень від продажу основних засобів та інших активів, відмінних від грошових коштів (крім іноземної валюти), продукції, товарів, а також суми відсотків, отриманих за надання в користування коштів організації, і доходи від участі в статутних капіталах інших організацій (коли це не є предметом діяльності організації) визначають у порядку, аналогічному передбаченому пунктом 6 цього Положення.
- Штрафи, пені, неустойки за порушення умов договорів, а також відшкодування заподіяних організації збитків приймаються до бухгалтерського обліку в сумах, присуджених судом або визнаних боржником.
- Активи, отримані безоплатно, приймаються до бухгалтерського обліку за ринковою вартістю. Ринкова вартість отриманих безоплатно активів визначається організацією на основі діючих на дату їх прийняття до бухгалтерського обліку цін на даний або аналогічний вид активів. Дані про ціни, що діють на дату прийняття до бухгалтерського обліку, повинні бути підтверджені документально або шляхом проведення експертизи.
- Кредиторська заборгованість, за якою строк позовної давності минув, включається в дохід організації у сумі, в якій ця заборгованість була відображена в бухгалтерському обліку організації.
- Суми дооцінки активів визначають відповідно до правил, встановлених для проведення переоцінки активів.
- Інші надходження приймаються до бухгалтерського обліку у фактичних сумах.
- Інші надходження підлягають зарахуванню на рахунок прибутків і збитків організації, крім випадків, коли правилами бухгалтерського обліку встановлено інший порядок [12].
Глава III. Розподіл доходів підприємства в умовах сучасної системи оподаткування.

Розподіл доходів підприємства.

Залучити засоби - одна сторона медалі. Друга - особливо важлива - використовувати грошові ресурси найбільш ефективно, оборотньо. Як відомо, необхідно вчасно повернути авансовані засоби після виробництва і реалізації продукції. Всі наступні витрати після авансування вкладення засобів іменуються інвестуванням. Якщо ж вкладення в підприємство здійснюється з одержуваної в ході виробництва прибули, те подібні вкладення приймають форму ре інвестування.
Авансування виробництва - процес формування статутного (тобто початкового) капіталу, інвестування виробництва - додаткові вкладення до статутного капіталу, ре інвестування - це додаткові вкладення, здійснювані з прибутку, одержуваної від виробництва товарів і їхньої наступної реалізації.
Вартість авансованого капіталу постійно зберігається в незмінному розмірі за рахунок адекватної компенсації його зносу, тобто за рахунок адекватної компенсації його зносу, тобто за рахунок амортизації капіталу. Процес амортизації - це триєдиний процес:
· Списання зносу, тобто зменшення вартості використовуваного капіталу;
· Включення повного розміру списання в ціну товару, який виробляється за допомогою даного устаткування і призначений для реалізації;
· Зарахування розміру внеску, включеної в ціну товару, на амортизаційний рахунок для зберігання розміру капіталу на старому рівні. Розмір цього амортизаційного рахунку повинний бути еквівалентний сумі вкладень або авансованого капіталу.
Знецінення авансованого капіталу не відбувається, оскільки знос компенсується амортизацією. Проте така ситуація характерна лише для функціонуючого капіталу, тобто залученого в процес виробництва. Капітал, що авансований, але не залучений у процес виробництва, знецінюється.
Під ліквідністю розуміється оборотність капіталу в грошову форму у випадку виникнення такої необхідності (наприклад, для погашення боргів). Поняття "неліквід", що існує в середовищі російських ділових людей, означає, що якась вартість не може бути звернена в гроші (наприклад, неякісний товар, що не вдасться продати). Неліквідні засоби, зрештою, припадає списувати за рахунок прибутку, що знижує ефективність виробництва, у чому, природно, не зацікавлений жодний менеджер. У цьому змісті самим ліквідним засобом є самі гроші.
За своїм функціональним призначенням капітал, як відомо, підрозділяється на два значні складових елементи - капітал основний і капітал оборотний. Кошти, вкладені в основний капітал, відшкодовуються поступово, частинами, протягом достатньо тривалого періоду часу. Причому стосовно до кожного елемента основного капіталу період повернення вкладених засобів буде розрізнений (у залежності від нормативного терміна його використання).
У прагненні до успіхів підприємству доводиться вирішувати велику дилему фінансового менеджменту: рентабельність або ліквідність? - І найчастіше жертвувати або тим, або іншим у спробах сполучити динамічний розвиток із наявністю достатнього рівня коштів і високої платоспроможності. Справа в тому, що ліквідні утруднення і, відповідно, низькі значення коефіцієнта поточної ліквідності можуть свідчити не про фінансову хворобу і неплатоспроможність, а про динамічний розвиток підприємства, бурхливому нарощуванні обороту і швидкого освоєння ринку.

Регулювання доходу.

Величина доходу залежить від ціни на продукцію (послугу), установленої підприємством. Сама ціна залежить від ринкової системи (контурентная, монополія, etc.), Виду продажу (опт, роздріб, etc.), Виду продукції (сезонні коливання ціни), регіону, etc.
Рівень прибутковості (рентабельності) визначається відношенням прибутку до собівартості. Сума собівартості і прибутку складає оптову ціну підприємства. Випуск продукції в оптових цінах називається обсягом реалізації продукції (робіт, послуг). ПДВ зазвичай становить 20% від оптової ціни. Акцизи - це додатковий податок на "предмети розкоші", що і за якими ставками оподатковується податком встановлюється законодавством країни. Оптова ціна, збільшена на величину ПДВ і акцизів становить відпускну ціну підприємства. Випуск продукції у відпускних цінах називається виручкою підприємства. Торгівля додає до відпускної ціни торгову націнку. Виходить роздрібна ціна, за якою товар продається покупцеві. Реалізація товару в роздрібних цінах називається товарообігом торгової організації.
Структура ціни:
Собівартість
Прибуток
Оптова ціна
ПДВ
Акциз
Відпускна ціна підприємства
Торгова націнка
Роздрібна ціна на продукцію (роботу, послугу)
Зазвичай розглядають дві ціни: продажну, що забезпечує виробнику нормальні умови проізвоюства, і мінімальну, компенсую підприємству витрати прімінімуме прибутку.
Види цін:
I. За сферою використання:
· Внутрішні
· Зовнішньоторговельні (світові)
II. Залежно від порядку ціноутворення:
1. Вільні (ринкові):
· Довідкові (за каталогом, etc.)
· Базові (залежно від сорту, якості, etc.)
· Контрактні (базові з урахуванням знижок або надбавок)
· Ковзні (встановлюють при укладенні довгострокових контрактів)
· Специфічні (встановлюють, якщо є особливі умови в контракті)
2. Регульовані державою, за рахунок:
· Податків, пільг, мит, акцизів, etc.
· Державних закупівель.
· Обмеження на віз або вивезення продукції.
· Установки граничного рівня рентабельності підприємства.
· Прямий фіксації цін.
· Установки "стелі" і "підлоги" ціни.
III. Залежно від сфери економіки:
1. Гуртові.
2. Закупівельні (по яких продає продукцію сільське господарство).
3. Суміжні (в будівництві, наукову роботу, etc.)
4. Роздрібні.
Жорстка фіксація ціни та встановлення меж коливання ціни застосовується державою тільки по відношенню до соціально значимої продукції. При прііененіі цих обмежувачів може виникнути як надлишок (що веде до скорочення виробництва), так і дефіцит (який веде до утворення чорного ринку з реальними цінами) [13].
Можна добре потрудитися на ринку, заробити багато грошей і позбавитися їхньої основної частини не через напад гангстерів, а в результаті необхідності сплачувати надмірні податки. Не треба проводити яких фундаментальних досліджень, щоб переконатися, що в Росії в даний час має місце податковий хаос, який веде до постійного підвищення цін, до того, що за хиби податкового механізму розплачується населення, несуть величезні втрати підприємства. У світовій науці обгрунтована верхня межа податкового вилучення, за яким пропадає підприємницький інтерес до бізнесу. При цьому розвиток економічних відношень йде по одному з двох можливих сценаріїв: або ділова активність згортається, або спостерігається масове ухиляння від сплати податків. Така межа одержала назву кривої Лафера і становить 30-35% підприємницького доходу. У свою чергу, явище, при якому зі збільшенням податкової ставки починає падати відносна, а потім і абсолютна сума що збираються податків, одержало назву ефекту Олівера-Танці.
У той же час не можна сказати, що держава не шукає шляху для виходу із ситуації. Шляхом введення пільг для підприємств, держава починає спроби знизити податковий тиск. Пільги для кожного підприємства індивідуальні і залежать від можливості інтерпретації господарсько-фінансової політики, а також реструктуризації діяльності організації. Найбільш ефективно застосування пільг не в чистому вигляді, а в поєднанні з іншими прийомами, організаційними, фінансовими, бухгалтерськими.
Більшість вітчизняних підприємств систематично відчувають колосальні фінансові труднощі. Російське податкове законодавство не відрізняється ліберальним підходом до підприємств, які відчувають фінансові труднощі. На перший погляд, в умовах ринкового господарства держава не повинна робити податкових знижок для компаній і фірм, які не зуміли правильно організувати свій бізнес і в результаті цього виявилися неплатоспроможними. Однак, з огляду на масовий характер неплатежів у російській економіці, причини походження цього явища, слід з особливою обережністю застосовувати загальні норми податкового законодавства до конкретних підприємств.
Глава IV. Проблеми вдосконалення механізму формування та розподілу доходів підприємців.
Підприємницька діяльність (підприємництво) являє собою ініціативну самостійну діяльність громадян і їх об'єднань, спрямовану на отримання прибутку. Отже, одержання прибутку - це безпосередня мета підприємства. Але дістати прибуток підприємство може тільки в тому випадку, якщо воно робить продукцію або послуги, які реалізуються, тобто задовольняють суспільні потреби. Спів підпорядкованість цих двох цілей - задоволення потреби й одержання прибутку - наступна. Не можна отримати прибуток, не вивчивши потреби і не почавши робити той продукт, який задовольняє потреби. Потреби у свою чергу підрозділяються на: потреби і платоспроможні потреби. Необхідно зробити продукт, який задовольняє потреби і при тому по такій ціні, що задовольнила б платоспроможні потреби. А прийнятна ціна можлива тільки в тому випадку, коли підприємство витримує визначений рівень витрат, коли споживані ресурси, витрати менше, чим отриманий виторг, тобто, коли підприємство працює з прибутком. У цьому змісті і говориться, що прибуток - безпосередня мета функціонування підприємства й одночасно це результат його діяльності. Якщо підприємство не укладається в рамки такого поводження і не одержує прибутку від своєї виробничої діяльності, воно змушено піти з економічної сфери, визнати себе банкрутом.
У загальному виді формулу прибули можна уявити в такому вигляді:
P = W - (З + Н + Ш),
Де Р - прибуток підприємства, грн. / рік,
W - виторг від реалізації створеної продукції, грн. / рік;
З - витрати на виробництво і реалізацію створеної продукції, грн. / рік;
Н - розмір податків, виплачуваних підприємством, грн. / рік;
Ш - штрафні санкції, грн. / рік.

Виручка від реалізації визначається за формулою:
Де Ni - кількість зробленої і реалізованої споживачами i-й продукції в натуральному вираженні;
Ci - ціна реалізації i-й продукції, грн.;
n - кількість позицій реалізованої продукції, шт [14].
Якщо витрати і штрафи в істотній мірі залежать від підприємства, то податки, що сплачуються підприємством, - це зовнішні умови господарювання. Податкова система, що діє в даний час у України, достатньо громіздка і диференційована на федеральний, республіканський і місцевий рівні. Підприємство повинно сплачувати на першому рівні: податок на додану вартість, акцизи на окремі види і групи товарів, відрахування на покриття витрат по геологорозвідувальних і геолого-пошукових роботах по корисних копалинах; прибутковий податок з юридичних і фізичних осіб, податок на транспортні засоби, гербовий податок , державне мито. На другому рівні - податок на видобуток природних ресурсів у виді акцизів, акцизи на бензин, моторне паливо, газ, податок на майно підприємства, плату за воду, що забирається промисловими підприємствами з водогосподарських систем. На третьому рівні - місцеві податки: податок на будівлі, приміщення та споруди, земельний податок, промисловий податок, збір за реєстрацію підприємницької діяльності фізичних осіб, податок на рекламу, ліцензійний збір за право проведення місцевих аукціонів і лотерей, збір з аукціонних продажів і ін
Отже, підприємство в умовах ринку у своєму прагненні максимізувати прибуток володіє чотирма ступенями свободи:
· Встановлення цін,
Формування витрат,
· Формування обсягів продукції,
Вибір номенклатури й асортименту продукції.
Але цими ж ступенями свободи володіють і всі інші учасники ринку, і тому кожне підприємство повинно враховувати не тільки своє поводження на ринку, але і поводження конкурентів. В умовах ринку виробники продукції змагаються за те, щоб найбільш повно задовольнити потреби покупців, споживачів у широкому сенсі слова, тільки, у цьому випадку вони можуть процвітати як виробники продукції.
Добробут фірми в області фінансів забезпечується за рахунок дії як зовнішніх, так і внутрішніх чинників, причому для підприємця особливе значення одержують, насамперед, зовнішні обставини, що він змінити не може і змушений до них пристосовуватися. Внутрішні можливості фірми використовуються таким чином, щоб ефективно задіяти зовнішні чинники.
Аналіз зовнішнього середовища служить інструментом, за допомогою якого менеджери контролюють зовнішні по відношенню до організації фактори з метою передбачити потенційні небезпеки і вчасно задіяти знову відчиняються. Вивчення зовнішнього середовища дозволяє фірмі своєчасно спрогнозувати появу ринкових небезпек, підготувати ситуаційні плани на випадок виникнення непередбачених обставин, розробити стратегію, яка дозволить компанії досягти поставлених цілей і перетворити потенційні погрози у вигідні можливості.
Зовнішнє середовище - це всі ті зовнішні чинники, які впливають на діяльність фірми і, у свою чергу, відчувають на собі її вплив. До них ставляться географічні, міжнародні, національні, політичні, правові, економічні, соціальні та інші фактори.
Останнім часом усе більш важливе значення набувають збуту, реклама, просування товару. Ці показники займають одне з центральних місць в аналізі. Фірма може розраховувати на успіх на ринку тільки в тому випадку, якщо вона має активних і компетентних реалі заторів її товарів і послуг, агресивну, творчо розроблену рекламу, цілісну систему просування товарів і послуг до покупця.
Але, звичайно, саме головне в удосконалюванні механізму формування і розподіли прибутків підприємства - аналіз прибутковості. Прибуток - узагальнюючий показник ефективності діяльності будь-якої комерційної організації. Тому постійний контроль за прибутком від усіх напрямків діяльності, різних товарів і послуг є важливою функцією управління.
Фінансовий стан організації багато в чому визначає, яку тактику і стратегію вибере керівництво на ринку. Детальний аналіз фінансового стана допомагає виявити вже наявні і потенційні резерви організації в цій області. Аналіз фінансового стану зазвичай проводиться методами фінансової ревізії.
Найважливішою категорією ринкової економіки є прибуток. Саме за цієї умови фірма може стабільно існувати і забезпечувати собі основу для росту. Стабільний прибуток фірми виявляється у виді дивіденду на вкладений капітал, сприяє залученню нових інвесторів і, отже, збільшенню власного капіталу фірми. Тому стає ясним інтерес до проблем прибутковості діяльності фірми. Прибуток, точніше, її максимізація виступає безпосередньою ціллю виробництва в будь-якій галузі національної економіки. Виробники, однак, можуть зіштовхуватися з особливими ситуаціями, що висувають на перший план рішення проблем, що не укладаються в русло максимізації прибутку, або навіть викликають протиріччя з цією метою: наприклад, різке зниження цін для виходу на нові ринки або проведення дорогих рекламних компаній для залучення споживачів , здійснення мір екологічного порядку і т.п. Але всі подібні кроки носять усе ж тактичний характер і в кінцевому підсумку підпорядковані рішенню головної стратегічної задачі - одержання можливо великого прибутку.
У залежності від часу, що витрачається на зміну кількості використовуваних у виробництві ресурсів, короткостроковий і довгостроковий періоди в діяльності фірми.
Короткостроковий - той, протягом якого підприємство не може змінити свої виробничі потужності. У цей період воно в стані домагатися зсувів лише в інтенсивності використання цих потужностей - через ресурси (сировина, паливо, енергія, жива праця і т.п.), які піддаються швидкому коригуванню.
Довгостроковий період - такий, що достатній для зміни кількості всіх що залучаються ресурсів, включаючи виробничі потужності. Протягом цього періоду можуть виникати нові фірми і закриватися старі.
Короткостроковий і довгостроковий періоди не є чітко визначеними інтервалами, однаковими для всіх галузей. Останні різняться, насамперед, по можливостях зміни виробничих потужностей, а не по тривалості. Суть розходження між періодами складається в можливості зміни виробничих потужностей. У рамках короткострокового періоду неможливо ввести в дію нові потужності, але можливо підвищить ступінь їх використання. У межах довгострокового періоду можна розширити виробничі потужності. Розподіл на два періоди має велике значення при визначенні стратегії і тактики фірми в максимізації прибутку.
Крива попиту, з якою стикається окрема конкурентна фірма, цілком еластична. Фірма не може домогтися більш високої ціни, обмежуючи обсяг випуску; не потребує вона й у більш низькій ціні, для того щоб збільшити свій обсяг продажів.
Крива попиту на продукцію фірми є в той же час кривою прибутку. Те, що виступає як ціна за одиницю продукції для покупця, є прибутком від одиниці продукції, або середнім прибутком, для продавця.
Середній прибуток AR (Average Revenue) і ціна - це одне і те саме, розглянуте з різних точок зору.
Валовий прибуток TR (Total Revenue) при будь-якому рівні продажів може бути легко визначений шляхом множення ціни на відповідну кількість продукції, що фірма може продати. Кожного разу, коли фірма обмірковує, наскільки змінити об'єм виробництва, вона буде стурбована і тим, як зміниться її прибуток у результаті цього зсуву у випуску.
Граничний прибуток є доповнення до валового доходу, тобто додатковий прибуток, що є результатом продажу ще однієї одиниці продукції. Валовий дохід збільшується на постійну суму з кожної додатково проданою одиницею. В умовах чистої конкуренції ціна товару є постійної для окремої фірми; додаткові одиниці, отже, можуть бути продані без зниження ціни продукту. Граничний прибуток постійний в умовах чистої конкуренції, тому що додаткові одиниці можуть бути продані за постійною ціною.

Висновок.

Застава виживаності підприємства - його стабільність на ринку. Щоб підприємство могло ефективно функціонувати і розвиватися, йому насамперед потрібна усталеність грошового виторгу, достатньої для розплати з постачальниками, кредиторами, своїми робітниками, місцевими органами влади, державою. Після розрахунків і виконання зобов'язань необхідна ще і прибуток, обсяг якого повинний бути, принаймні, не нижче запланованого. Але фінансова усталеність не зводиться тільки до платоспроможності. Для досягнення і підтримки фінансової стабільності важливі не тільки абсолютні розміри прибули, скільки щодо обсягу капіталу й обсягу його виторги, тобто показники рентабельності.
Ріст виторгу і прибутків, що сприяє нарощуванню рентабельності, росту усталеності підприємства, зменшенню можливості його банкрутства, раціональний лише до визначених меж, оскільки, як правило, високу рентабельність ринкових позицій забезпечують, діючи з підвищеним ризиком. У цьому випадку зростають потенційні можливості збитків, а в наступному і банкрутства.
Результати підприємницької діяльності багато в чому вирішуються вибором складу і структури, що виготовляється і реалізованих товарів, надаваних послуг. Тут важлива не тільки загальний розмір витрат, але і залежність між постійними і змінними витратами, що визначають швидкість обороту капіталу. Велике значення має для дії менеджера або керівника урахування повною мірою особливостей тієї стадії життєвого циклу, на якій знаходиться фірма.
Прагнучи вирішити постійно виникаючі конкретні питання, одержати кваліфіковану оцінку фінансового положення, керівники підприємств все частіше вдаються до даних урахування і, як наслідок, до даних фінансового й управлінського аналізу. При цьому вони, як правило, не задовольняються констатацією розміру показників звітності, а розраховують одержати конкретний висновок про достатність платіжних засобів, нормальних співвідношеннях власного і позикового капіталу [15].
У цих умовах змінюється роль бухгалтерії, в чиї функції входить не тільки забезпечення поточного обліку і складання звітності, але й аналіз фінансового положення з метою ефективного управління підприємством. Задовольнити нові запити адміністрації має можливість тільки бухгалтер аналітик, спроможний розібратися в економіці підприємства, виявити її хворі місця на основі фінансово-облікових даних, здійснити податкове планування. Цілком очевидно, що фінансовий добробут фірми прямо пропорційно рівню організації в ній системи управлінського обліку.
Для реалізації даних задач необхідна реальна база. Такою базою і є облікова політика підприємства, розробка і реалізація облікової політики пов'язані з практичним здійсненням бухгалтерського обліку на підприємстві.
Розрахунки як загальної, так і порівняльної економічної ефективності витрат не повинні обмежуватися показниками, що узагальнюють. Для всебічного обгрунтування й аналізу економічної ефективності витрат, виявлення резервів підвищення їхньої ефективності при прийнятті остаточних рішень варто використовувати додаткові показники, що характеризують окремі сторони одержуваного ефекту: продуктивність праці, фондовіддачу, питомі капітальні вкладення, економія сировини, матеріалів, палива, енергії, зниження витрат виробництва , соціальні результати.
В умовах ринкової економіки основним критерієм оцінки господарської діяльності підприємств, фірм служать прибуток і рентабельність стосовно фондів. Якщо на рівні народного господарства найбільше достовірним узагальнюючим вираженням цілі виробництва є національний доход, то критерій оптимальності для підприємства ніяк не може збігатися з подібним критерієм для народного господарства. Це випливає з одного з найважливіших принципів побудови механізму інтенсивного господарювання на базі ринкової економіки, що полягає в тому, що в плануванні необхідно розрізняти економічні системи різного рівня. Пропозиції про так звану "системі показників" нереальні і неефективні. Дійсно, що повинно робити підприємство? Стежити за виконанням множини окремих показників, що входять "систему", або працювати розкуто, самостійно, ініціативно, контролюючи і прямуючи до досягнення показника економічної ефективності виробництва - прибутку і рентабельності по відношенню до фондів? Відповідь на це питання тільки один - дохід, прибуток і рентабельність.
Список використаної літератури.
1. Податковий Кодекс Російської Федерації. М.: ЮРИСТ, 2003.
2. "Положення про склад витрат по виробництву і реалізації продукції (робіт послуг), що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), та про порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподаткуванні прибутку". Економічна газета. "Економіка і життя", № 33, серпень 1992 р.
3. Авравшков Л.Я., Адамчук В.В., Антонова О.В. Економіка підприємства .- М. Банки і біржі, ЮНИТИ, 2001.
4. Базилєв Н.І., Гурко С.П. Економічна теорія, - М., БГЕУ, 2000
5. Баканов М.І., Шеремет А.Д. Теорія економічного аналізу: Учеб. для студентів екон. спец .- 4-е вид., доп і перероб .- М.: Фінанси і статистика, 1999.
6. Борисов Є.Ф. Економічна теорія. - М.: МАУП, 1999.
7. Булатов А.С. Економіка. Підручник для економічних академій, вузів і факультетів - К.: 1997.
8. Бункин М.К., Семенов В.А. Макроекономіка. Навчальний посібник. - М., 2000.
9. Давидовська І.Л. "Доходи і витрати організації" - М. 2002.
10. Ільєнкова С.Д. Економіка і статистика фірми - М.: Фінанси і статистика, 1996.
11. Кисельова О.О., Чепурін М.Н., Курс економічної теорії - "АСА", Кіров, 2002.
12. Кузнєцова О.В. Фінансове управління компанією. - М.: Фонд "Правова культура", 2002.
13. Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Економіка: принципи, проблема і політика: пров. з англ. Т. 1, 2. - К. Республіка, 1996.
14. Савицька Г.В. Аналіз господарської діяльності підприємства. М.: Мінськ: ІП "Екоперспектіва" 1998.
15. Шеремет А.Д., Сайфулін Р.С. "Фінанси підприємств". Москва, 1998 р.


[1] (12, С. 67)
[2] (5, С. 113)
[3] (7, С. 90)
[4] (10, С. 98)
[5] (6, С. 34)
[6] (11, С. 94)
[7] (4, С. 109)
[8] (3, С. 85)
[9] (13, С. 201)
[10] (11, С. 107)
[11] (6, С. 82)
[12] (2, С. 73)
[13] (1, С. 154)
[14] (8, С. 143)
[15] (11, С. 132)
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Міжнародні відносини та світова економіка | Курсова
158.3кб. | скачати


Схожі роботи:
Підприємницькі потреби
Підприємницькі ризики
Підприємницькі стратегії
Підприємницькі ризики методика оцінки ризиків
Підприємницькі ризики управління та шляхи їх зниження
Фінансове середовище підприємництва й підприємницькі ризики
Малі і середні інноваційні підприємницькі структури
Підприємницькі договору види змісту і порядок укладення
Доходи бюджету
© Усі права захищені
написати до нас