Пушкін і англійська література

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

В. Д. Рак

Які-то знання англійської мови Пушкін придбав, здається, ще в дитинстві, але судити про них немає підстав і можливості, тому що свідчення його рідних і знайомих виявляють у цій частині явні помилки пам'яті та домисли, що не дозволяють оцінити достовірно справжній стан речей . С. Л. Пушкін писав, що його син «перше виховання одержав у батьківському домі, де навчався мовам - російській, французької, німецької та англійської» (Біографічна замітка батька поета С. Л. Пушкіна / Публ. П. Щ [еголева] / / Вогник. 1927. 13 лютого. № 7 (203). С. 1) і, «вступивши до Ліцею, <...> вже цей мову знав, як знають всі діти, з якими вдома розмовляють цією мовою» (Пушкін С. Л. Зауваження на так звану «біографію Олександра Сергійовича Пушкіна», вміщену в «Портретний та біографічної галереї» / / ОЗ. 1841. Т. 15. № 4. С. II (отд. паг.); Цявловский. Кн. сприймали. С. 376). Навряд чи ці заяви можна застосувати, у буквальному сенсі; ймовірно С. Л. Пушкін прикрасив заради сімейного престижу дійсну картину. За спогадами сестри П., коли у неї була гувернантка англійка «M-me Бели» (за припущенням М. А. Цявловского, родичка Джона Бейлі (Bailey), лектора англійської мови та літератури в Московському університеті в 1784-1809 - Років. ГЛМ . С. 460), «він вчився і по-англійськи, але без успіху» (Анн. Т. 1. С. 13; П. в сприймали. сучас. (1974). Т. 1. С. 47). Цей епізод у Пушкінбіографіі П. ставився до доліцейскім (1806 - 15 липня 1811) років (Летопісь. Т. 1. С. 16). Придбані в дитинстві знання були, ймовірно, найбільш початковими і неміцними, а в Ліцеї, де англійська мова не викладалася і був відсутній у спілкуванні, П. повинен був їх грунтовно забути.

Знайомство П. з англійською літературою було в ці роки обмеженим і складалося через французькі і російські переклади, згадки англійських письменників, відгуки про них і оцінки їх творчості, окремих творів чи навіть фрагментів з них у лицейском курсі літератури, посібниках з літератури (перш за все в «Ліцеї» Ж.-Ф. де Лагарпа), журналах та в творах і статтях французьких письменників. Творче вплив проявилося лише епізодично в трьох ранніх (1814) віршах в дусі Оссіана («Кольна», «Евлега», «Осгар»), з яких перше спиралося на переклад Є. І. Кострова, що був в цей час в Ліцеї настольною книгою на заняттях Н. Ф. Кошанского, а два інших - на «оссіаніческую» поему Е.-Д. де Хлопці «Існель і Аслега». Іронічне ставлення до Д. Мільтону в поемі «Бова» (1814), ст.15-19, не було самостійної оцінкою, але сходило до суджень Вольтера в «Орлеанської діви» (пісня XI). У вірші «До сестри» (1814), ст. 34, згадуються Д. Томсон і Т. Грей як поети, чиї вірші, присвячені опису природи, відповідають настроям чутливої ​​молодої дівчини. Але там, де заходить мова про улюблених письменників самого юного поета («Городок», «Моєму Аристарху», «Послання до Ю <дину>», всі - 1815), не названо ні один англійський письменник, і це красномовно говорить про відсутність у П. в цей час творчого інтересу до англійської літератури.

П. Я. Чаадаєв розповідав, що в послеліцейскій період (мабуть, у 1818-1819) П. для занять англійською мовою брав у нього книжку англійського критика і публіциста Вільяма Хезлітт (Hazlitt, 1778-1830) «Застільні бесіди» (Бартенев. Про Пушкіна. С. 171). Якщо цей епізод мав місце насправді, то Чаадаєв помилився в назві книги (два томи «Table-Talk; or, Original Essays» вийшли у 1821-1822, а в його бібліотеці були в паризькому виданні 1825 р., яким мав і П . - Каталог бібліотеки П. Я. Чаадаєва / Ріс. держ. б-ка; Упоряд.: В. С. Гречанінова та ін 2-е вид., испр. і доп. М., 2000. № 331; Бібліотека П . № 974) і П. брав у нього, можливо, збірник того ж автора «Круглий стіл» («The Round Table; a Collection of Essays on Literature, Men and Manners», 1817. Vol. 1-2; в каталозі бібліотеки Чаадаєва не значиться) (Летопісь. Т. 1. С. 135, 486). У вірші «Село» («Вітаю тебе, пустельний куточок ...») (1819) передбачаються відзвуки поеми Олівера Голдсміта (Goldsmith, 1730-1774) «Покинута село» («The Deserted Village», 1770), відомої П., можливо, по незавершеному і залишалися в рукописах перекладу В. А. Жуковського («Спустіла село», 1805), при тому що деякі деталі дають підставу підозрювати безпосереднє звернення П. до окремих фрагментів оригіналу; не виключено, що певну посередницьку роль між П. і цим твором англійського поета зіграв Н. І. Тургенєв, який міг акцентувати в поемі те, що допускало її сприйняття в антикріпосницькому дусі. Одним з джерел відомостей про Англію і в т. ч. про англійській літературі служили П. чуті особисто або через посередників розповіді побували там російських людей (Д. П. Северина, К. М. Батюшкова, П. І. Полетики, Д. Н. . Блудова, Н. І. Кривцова). Безсумнівно, П. було відомо ходило по руках серед його друзів рукописне «Лист про Англію», прислане в 1819 з Лондона С. І. Тургенєвим. Захоплення поезією Байрона, що почалося в Росії в 1819, породило в літературних колах інтерес до вивчення англійської мови, який захопив в якійсь мірі і П. У Гурзуфі (серпень 1820), а може бути, ще й раніше, на Кавказі, він займався англійською мовою з М. М. Раєвським-молодшим; вони читали, здається, байронівського «Корсара», вдаючись, можливо, в деяких скрутних випадках до допомоги Ек. М. Раєвської, про що до нас дійшли дуже невизначені відомості (Бартенев. Про Пушкіна. С. 150; Анненков. Пушкін. С. 151; Грот. С. 52-53; П. в сприймали. Сучас. (1985). Т . 1. С. 220; Недзельський. С. 29-30; Літопис. Т. 1. С. 197). До цього ж часу відносяться, ймовірно, і досліди друзів у перекладі уривків з «гяура» з англійської на французьку, а з нього на російську мову (Акад. II, 469, 990; ПД ф. 244, оп. 3, № 38; Рукою П. С. 27-29).

На цей раз звернення П. до англійських оригіналах був недовготривалим і залишилося без продовження. Протягом наступних восьми років пробуджений у нього інтерес до англійської літератури, стимулюватися в чималому ступені зростаючим до неї увагою у Франції, задовольнявся за посередництвом французьких і російських перекладів і потрапляли в його полі зору на півдні і в Михайлівській посиланням статей у французькій і вітчизняній періодиці, присвячених поточної англійській літературі й окремим її представникам. За цим джерелам йому ставали відомі англійські слова і фрази, зрідка вживалися їм у творах і листах цих років. Тим не менш принаймні в двох випадках: транскрипція прізвища англійського поета R. Southey (Р. Сауті) як «Саувен» з характерною для російських помилкою в передачі зображуваного на листі поєднанням «th» англійського звуку «[ð]» (лист М. І. Гнєдич від 27 червня 1822 - Акад. XIII, 40) і «брат Лайон» (лист П. А. Вяземському від 8 чи 10 жовтня 1824 - Акад. XIII, 111) - можна підозрювати відтворення англійської вимови; а читаючи Шекспіра у французькому перекладі, П., як можна припустити за деякими ознаками, тримав у руках і оригінал (Пушкін. 1935. Т. 7. С. 489). Але до глибокого вивчення англійської мови він не приступав, хоча і гостро відчував необхідність їм володіти. «Мені потрібен англ. <Ийские> яз. <Ик>, - писав він П. А. Вяземському з Михайлівського в другій половині листопада 1825, - і ось одна з невигод мого посилання: не маю способів вчитися, поки пора» (Акад. XIII, 243). Вивчити англійську мову радив йому і А. А. Бестужев у листі від 9 березня 1825: «... я з спрагою ковтаю англінскую літературу, - повідомляв він, - і душею вдячний англінскому мови - він навчив мене мислити, він звернув мене до природи - це невичерпне джерело! Я готовий навіть сказати: Il n'ya point du salut hors la littérature Anglaise <переклад: Ні спасіння поза англійської літератури>. Якщо можеш, вчися йому. Ти будеш заплочен сторицею за праці »(Акад. XIII, 150).

Байрон був першим сильним і стійким, сохранявшимся все життя враженням П. від англійської романтичної поезії, які вчинили переворот в його літературних поглядах, що відкрила йому «сучасний зразок творчості» (Анн. Т. 1. С. 101), світ нових ідей, образів, художніх засобів, розширив його творчі горизонти і сприяв подоланню однобічного впливу французької поезії, костеніє у своїх класичних формах. Сліди інтенсивного творчого сприйняття поезії Байрона різноманітно проявляються як у загальній ідейно-художній системі, так і в безлічі деталей (цитатах, ремінісценціях, мотиви, паралелях і ін) творів П., створених в 1820-1825, головним чином у «південних» поемах і перших розділах «Євгенія Онєгіна». Освоєння П. творчого досвіду Байрона, як він втілився в «Паломництво Чайльд-Гарольда» і «східних» поемах («Гяур», «Абідоська наречена», «Корсар» тощо), знаменувалося з самого початку його глибоким переосмисленням, що призвів до кінцевому розвінчанню «байронічного» героя і відмови від його зображення по моделі його творця, так само і до істотної трансформації ряду характерних, відмінних рис новаторською художньої форми «байронічної» поеми. Еволюції пушкінського «байронізму» в цьому напрямку сприяв значною мірою сам англійський поет, який, зануривши П. своїми «східними повістями» і «Паломництво Чайльд-Гарольда» в саму гущу романтичних понять і уявлень про поезію, підказав йому поемами «Беппо» і «Дон Жуан» шляху виходу з їхнього кола. Знайшовши в цих творах для себе свіжий і плідний поетичний зразок, який підштовхнув його до створення нового жанру - «роману у віршах», П. у його розробці спирався і на власний досвід невимушеній «балаканини» у «Руслані і Людмилі». У міру просування роману вплив Байрона відігравало все меншу роль, так що вже з другої глави сучасна П. критика заговорила про повну творчої незалежності російського поета від англійської. Вивчення цього питання, проведене пушкіністами різних поколінь, призвело до висновків, згідно з якими, в узагальнюючих формулюваннях теперішнього часу, «відповідності або структурні паралелі" Дон Жуана "і" Євгенія Онєгіна "носять, головним чином, формальний характер», так що «комічно- сатиричні віршовані поеми Байрона послужили лише вихідним пунктом для тієї зміни жанрів, яку здійснив Пушкін в "Євгенії Онєгіні" »(Петерс Й.-У. Пушкін, Байрон і Фрідріх Шлегель: До питання про жанрову традиції і поетичний. структурі« Євгенія Онєгіна »/ / Ars philologiae: Проф. А. Б. Муратову до дня 60-річчя. СПб., 1997. С. 54-55), і «найбільш глибоким чинником взаємодії" Дон Жуана "і" Онєгіна "стала відмова Пушкіна від оповідної манери Байрона »(Гаррард Дж. Порівняльний аналіз героїнь« Дон Жуана »Байрона і« Євгенія Онєгіна »Пушкіна / / ВЛ. 1996. № 6. Нояб.-дек. С. 156). Як показали новітні дослідження (А. А. Долінін), ця самостійність певною мірою обумовлювалась незнанням англійської мови і вимушеним тому сприйняттям англійських письменників через французькі прозові перекладання і чужі критичні оцінки, що дозволяло П. «створювати для себе ідеальні моделі їх творчості, абстраговані від поетичної мови, і виділяти в них ті властивості, які були співзвучні його власним художнім настановам », а тим самим отримувати можливість« інтегрувати нові теми, структурні принципи та композиційні прийоми в свою поетичну систему, яка при цьому розвивалася незалежно від Байрона чи Шекспіра » . Результатом подібної зустрічі двох художніх систем: класичної, в якій був вихований і до якої за своїм складом належав П., з романтичною в її опосередкованому «байронічні» варіанті - з'явився сплав, який дозволяв і дозволяє бачити в творця «південних» поем і «Євгенія Онєгіна »як самобутнього поета, кого вплив Байрона торкнулося лише мимохідь і злегка, не залишивши значного сліду, так і, при бажанні, наслідувача Байрона, рясно і різноманітно заимствовавшего у свого літературного кумира. У постійній боротьбі цих двох точок зору розвивалося уявлення про пушкінському «байронизме».

Байрон пробудив у П. жвавий інтерес до всієї сучасної англійської літератури, з якою російський поет відтепер грунтовно знайомився і яку сприймав в тому ж ключі, що й поезію «співака Гяура та Жуана» («Євгеній Онєгін», гл. VII, 22. 5 ). До цього у нього було чимало можливостей. Твори Байрона рясніли іменами його літературних ворогів і друзів, сатиричними випадами проти перших; в скупих коментарях французьких перекладачів повідомлялися деякі первинні про деякі з них відомості; все частіше твори англійських письменників перекладалися на французьку та російську мови, а в журналах, як французьких, так і вітчизняних, з'являлися на них рецензії та статті про англійській літературі. Таким чином виникали умови для широкого її огляду. У період південного заслання, в Одесі деякі відомості про англійській літературі П. міг отримувати від знайомих англійців, якими були: лікар, «глухий філософ» Вільям Хатчінсон (Гутчинсон; Hutchinson, 1793-1850), у якого він брав «уроки чистого афеизма» (лист П. А. Вяземському (?) від квітня - 1-ї половини травня (?) 1824; Акад. XIII, 92); хтось Слоан (Sloan, 1794-1871), вихователь гр. М. Д. Бутурліна; Чарлз Едвард Політ Томсон (Thomson, 1799-1841), надалі член парламенту і лідер партії вігів, син багатого англійської негоціанта, постачав, за свідченням Ф. В. Булгаріна, деяких майбутніх декабристів забороненими ліберальними газетами та брошурами (Відок Фіглярін: Листи й агентурні записки Ф. В. Булгаріна в III відділення / Вид. підгот. А. І. Рейтблат. М., 1998. С. 203). З 1824 важливим джерелом відомостей про англійській літературі й її оцінок у романтичному ключі міг і повинен був, мабуть, стати для П. почав виходити у Франції журнал «Le Globe», котрий приділяв їй, як і взагалі політичному і громадському житті Англії, велика увагу, а проте питання про те, наскільки було доступно засланого поетові це періодичне видання, не піддавався грунтовному вивченню.

Гол. англ. поети того часу були П. відомі хоча б по імені, і якщо нек-яких з них (напр., У. Вордсворта та С. Т. Кольріджа) він у роки заслання ще жодного разу не згадав, то про інші мав принаймні часткове уявлення і виносив самостійні судження. У 1821 П. читав поему Т. Мура «Лалла Рук» і склав про неї невигідне думку, так само як і про поему Р. Сауті «Родрік, останній з готів». Разом з тим саме цих поетів, а також В. Скотта він поставив в один ряд з Байроном як визначають обличчя сучас. англ. поезії (лист А. А. Бестужева від кінця травня - поч. червня 1825 - Акад. XIII, 177; «<Заперечення на статтю А. Бестужева" Погляд на російську словесність протягом 1824 і початку 1825 років ">», 1825 - Акад . XI, 25). 27 червня 1822 П. писав М. І. Гнєдич: «Англійська словесність починає мати вплив на російську. Думаю, що воно буде корисніше впливу французької поезії боязкою і манірної. Тоді деякі люди впадуть, і подивимося, де опиниться Ів. Ів. Дмитрієв - з своїми почуттями та думками, взятими з Флоріана і Легуве »(Акад. XIII, 40). Через рік, переконуючи П. А. Вяземського написати предисл. до 2-го вид. «Руслана і Людмили», він радив: «Не хвали мене, але докорив Русь і російську публіку - стань за німців і англійців - знищ цих маркізів класичної поезії ...» (лист від 19 серпня. 1823 - Акад. XIII, 66).

У березні 1824 в Одесі, П. почав і в Михайлівській посиланням продовжив читати Шекспіра у фр. перекладах П. Летурнера (Letourneur, 1736-1788), перевиданих (1821) з виправленнями Ф. Гізо (Guizot, 1787-1874) і А. Пішо (Pichot, 1796-1877) у складі 13-томного і. зібр. соч. англ. драматурга. Уважно ознайомився П. і з вступ. статтею Гізо до всього зібр., і з його предисл. до отд. п'єсами; судження й оцінки фр. критика зіграли важливу роль у формуванні його сприйняття Шекспіра як романтичний. письменника, чиїми відмітними рисами він визнавав «гідності великої народності» («<Про народність у літературі>;», 1825-1826 - Акад. XI, 40), об'єктивно-історичний погляд на людей, події та епохи, життєву багатосторонність, складність і різноманітність характерів, їх «вільне та широке зображення» («<Начерки передмови до" Бориса Годунова ">», 1830 - Акад. XI, 140), «істину пристрастей, правдоподібність почуттів в передбачуваних обставин» («<Про народній драмі і драмі" Марфа Посадніца ">», 1830 - Акад. XI, 178), недотримання классіцістіч. «Єдностей», точність місцевого колориту. На підступах до «Бориса Годунова» і в період роботи над ним, коли П. формулював і втілював в дійсність власну концепцію нац. іст. трагедії, для нього набуло актуальності зіставлення драматургічної системи фр. класицизму і її трансформацій у В. Альфьєрі і Байрона з шекспірівської, в якій він побачив дієвий інструмент для здійснення видавалася йому конче потрібної реформи нац. рус. театру. «Твердо впевнений, що застарілі форми нашого театру вимагають перетворення, - заявляв він в начерках« <Листи до видавця "Московського вісника">

»(1828), - я розташував свою трагедію за системою Отця нашого - Шекспіра» (Акад. XI, 66). Це звернення до спадщини великого англ. драматурга полягало не в наслідуванні йому і не в «запозиченнях» у нього, але в самостійному застосуванні засвоєних від нього принципів для драматургічного освоєння обраного для своєї трагедії епізоду вітч. історії. Закінчивши "Бориса Годунова», П. не розлучився з Шекспіром, але продовжував тримати його в полі своєї уваги і користуватися його худож. матеріалом і його «уроками» в ряді своїх произв., вирішуючи різні творчі завдання. Вихідний задум поеми «Граф Нулін», що виник після завершення «Бориса Годунова», припускав травестирование сюжету шекспірівської поеми «збезчещена Лукреція» («The Rape of Lucrece»). Відлуння і ремінісценції трагедії «Отелло» присутні в «<Арапі Петра Великого>» і «Полтаві». У «маленьких трагедіях» знайшли застосування характерологічні принципи та деякі худож. прийоми Шекспіра. Гармати. поема «Анджело» представляє собою переробку п'єси «Міра за міру».

На півдні відбулося і перше знайомство П. з произв. В. Скотта, в Михайлівському вони були для нього важливою частиною тієї «їжі душі», до якої він просив брата його постачати (листи Л. С. Пушкіну від 1-ї пол. Листопада 1824 і 22-23 квітня. 1825 - Акад . XIII, 121, 163). «Шотландський чарівник», як він пізніше (1830) назвав Скотта в рец. на роман М. Н. Загоскіна «Юрій Милославський, або Росіяни в 1612 році» (Акад. XI, 92), залишався його улюбленим читанням всі наступні до кінця життя роки, незмінно приводячи його «в захоплення» (лист дружині від 25 верес. 1835 - Акад. XVI, 51) «сучасним» зображенням «минулого часу» «домашнім чином», без «надути французьких трагедій», «манірності чутливих романів» і «піднесеного тону» вчених іст. праць, глибоким, заснованим на ретельному вивченні різноманітних джерел знанні «обставин», як «повсякденних життєвих», так і «урочистих», в яких діють герої романів («<Про романах Вальтера Скотта>», 1830 - Акад. XII, 195), достовірним худож. відтворенням моралі, звичаїв, обстановки, характерів давніх епох, за к-римі не відчувається «важкий запас» сучас. автору «домашніх звичок, забобонів і денних вражень» (Акад. XI, 92). Засвоєні від Скотта і творчо осмислені, ці принципи створення худож. произв. на іст. матеріалі різноманітно застосовувалися П. і на змістовному, і на формальному рівнях у «Борисі Годунові», «<Арапі Петра Великого>», «Капітанської дочці». Разом з тим і в ін гармати. соч. присутні ремінісценції, мотиви, сюжетні положення тощо, висхідні до романів Скотта. Менш представлено у П. поетичний. творчість Скотта; найзначніші його відображення - пер. балади «Два ворона» («Ворон до ворона летить ...») (1828), використання ст-ня з роману «Листи Поля до рідних» як один із лит. джерел романсу «Жив на світі лицар бідний ...» (1829), черн. начерк вільного перекладання початкових рядків поеми «Діва озера» («Шумить чагарник ...») (1830).

Англ. письменники попередніх епох, крім Шекспіра, в роки заслання П. займали периферію його літ. інтересів. Репертуар згадуваних імен був у нього дуже скромним, а стояли за ними оцінки не виходили за рамки найзагальніших, поверхневих суджень, можливих без істотного і навіть без безпосереднього знайомства з творчістю цих авторів. Виняток склав лише Л. Стерн, чий роман "Життя й думки Тристрама Шенді, джентльмена» П. в Кишинівський період ставив багато вище «Лалла Рук» (лист П. А. Вяземському від 2 січня. 1822 - Акад. XIII, 34). З поетів XVIII ст. він згадав одного разу лише Д. Аддісона і загальновизнаного вершиною англ. класицизму Олександра Попа (Pope, 1688-1744) в невигідному для них порівняно з поетами романтичного, в його розумінні, напрями, в числі яких брало він назвав з письменників XVII ст., разом з Шекспіром, Д. Мільтона і Е. Спенсера ( лист А. А. Бестужева від кінця травня - поч. червня 1825; «<Заперечення на статтю А. Бестужева" Погляд на російську словесність протягом 1824 і початку 1825 років ">», 1825; «Про поезію класичної та романтичної», 1825 - Акад. XIII, 177; XI, 25, 37). Хоча ставлення П. до Мільтону змінилося, немає жодних ознак того, що на півдні або в Михайлівському «Втрачений рай» перебував у нього в активному читацькому побуті, так само як і произв. Спенсера. Мав П. уявлення про сатир. поемі Семюела Батлера (Butler, 1612-1680) «Гудибрас» («Hudibras», 1663-1678), але судити про ступінь його з нею знайомства по єдиному її згадуванням у ряду ін подібних произв. (Лист К. Ф. Рилєєва від 25 січня. 1825 - Акад. XIII, 134) неможливо. Про знаменитих романах С. Річардсона йдеться в іронічному контексті («Євгеній Онєгін», гл. II, 29-30; III, 9-10) як про читання, пізнавальне лише для захоплених юних дівчат. Один раз згадалися П. «педанти і моряки в старих романах Фільдінга» (черн. лист М. М. Раєвського-синові від 2-й пол. Липня (після 19) 1825 - Акад. XIII, 197; оригінал по-фр.) , причому на самому справі малися на увазі персонажі Тобайса Джорджа Смоллетта (Smollett, 1721-1771). Ще раз ім'я прославленого романіста майнуло в чистовий рукописи гол. V (строфа 22. 9) «Євгенія Онєгіна» (Акад. VI, 605), але всього лише як одного з популярних знаменитих письменників, легко замінюють в їхньому ряду інших. Нарешті, цитата з Е. Берка, що призначалася епіграфом до гол. I «Євгенія Онєгіна» (Акад. VI, 543), стала П. відома, цілком ймовірно, з других рук.

У 1828 П. виконав своє давнє бажання і в чотири місяці вивчив англ. яз. настільки, що, за свідченням його рецензента, читав «як на своїй рідній мові», Байрона та Шекспіра (Мт. 1829. Ч. 27. № 11. С. 390). Одним з перших слідів його занять стало загл. ст-ня «To Dawe, Esqr» («Навіщо твій чудовий олівець ...») (бл. (не раніше) 9 травня 1828). У кінці жовтня. 1828 П. звертався до англ. тексту поеми Байрона «Мазепа» і зробив з неї виписки для «Полтави» (Акад. VI, 325-326), а у слід. році брав із собою на Кавказ Шекспіра і, переводячи його з листа в компанії знайомих, показав, за свідченням З. Г. Чернишова у передачі М. В. Юзефовича, «бездоганне» розуміння мови (П. в сприймали. сучас. (1974) . Т. 2. С. 109), що було можливо лише при накопиченої практиці читання соч. англ. драматурга. Зрозуміло, люди, для кого англ. яз., як і для П., був не рідним, але вивченою, не могли бути достатньо компетентними, щоб у всій тонкості оцінити міру його володіння ним, і неминуче схилялися до її перебільшення. Скрупульозне зіставлення гармати. перекладів з їх англ. оригіналами виявляє чимале число «огріхів», свідчать про нерозуміння тих чи інших лексем, фразеологізмів, грамматич. форм і структур. Відчуваючи труднощі при зустрічі з нетривіальною слововживанням і ускладненими граматичними конструкціями, П. «вважав за краще розбирати текст за допомогою перекладу-посередника, якщо такий був у його розпорядженні, і, як правило, слідував швидше за них, ніж за оригіналом» (А. А. Долінін). Так чи інакше він досягав глибокого в цілому розуміння як змісту, так і мн. худож. нюансів читаного (перекладного) твору. Про те, що П. були бажані посередники між англ. і рос. яз., а в якихось випадках він взагалі без них обійтися не міг, свідчить той факт, що з п'яти наявних у нього словників англ. яз. три були англо-фр. з фр.-англ. і один ісп.-англ. з англ.-ісп. (Бібліотека П. № 579, 875, 1225, 1226, 1498).

Мабуть, вже після того, як П. опанував англ. яз., він став активно купувати соч. англ. письменників в оригіналі, хоча не відмовився і від фр. пер. Більшість книг на англ. яз., що збереглися в його б-ке, видано після 1824, але й серед більш ранніх багато з'явилися у нього, ймовірно, з кінця 1820-х або пізніше. З п'яти словників, про яких брало йшла мова вище, чотири були видані в 1828-1835.

Предметом цілеспрямованого збирання з'явилися для П. зібр. соч. поетів, і склад цих книг виявляє його явне, як і колись, байдужість до доромантіческім творінь «британської музи» («Євгеній Онєгін», гл. III, 12. 5). З авторів XVII ст. у нього був лише однотомник Шекспіра (Бібліотека П. № 1390, порівн. лист до П. А. Плетньова від 26 березня 1831 - Акад. XIV, 158) і три однотомника Д. Мільтона різних років видання (Бібліотека П. № 1173, 1175 -1176), з яких брало один залишився недоторканим, а два розрізані частково, при тому що в сукупності ці стор містять всі поетичний. произв. Не викликало живого інтересу 12-томне зібр. старовинних п'єс (Там же. № 1383), в якому з 11 збережених томів дійшли розрізаними передмови редакторів (Vol. 1. P. I-LXIV, розрізані не повністю, весь вступ. апарат - 187 стор), вступ. довідки та початкові сцени нек-яких п'єс у тт. 1-4, 6, 8, 11, 12, в т. ч.: повністю відкриває збори п'єса Джона Бейла (Bale, 1495-1563) «Обіцянки Господа» («A tragedye or enterlude manyfesting the chefe promyses of God unto man» , 1538) і початок наступного за нею (Vol. 1. P. 1-56); предисл. «До читача» та «Вступ» до п'єси Джона Марстона (Marston, 1575-1634) «Незадоволений» («The Malcontent», 1604; розрізані: Vol. 4. P. 1-16); редакторське довідковий предисл. (Розрізані: Vol. 8. P. 1-10) до «ран громадянської війни» («The wounds of Civil War. Lively set forth in the true tragedies of Marius and Scilla», 1594) Томаса Лоджа (Lodge, 1558-1625 ?); сорок першого стор (Vol. 11. P. 1-40) історичної «Хроніки Едуарда I» («The famous chronicle of King Edwarde, with his returne from the Holy Land, also the life of Lleuellen rebell in Wales» , 1593) Джорджа Пила (Peele, 1558? -1597?). У повністю розрізаному стані знаходиться в б-ці П. СБ СР-століття. англ. поезії (Бібліотека П. № 972), проте малоймовірно, щоб П. розумів мову надрукованих у ньому произв., витягнутих у великій частині з рукописів XV - поч. XVI ст.

Поезія XVIII ст., К-рую у чорн. ред. статті «Про нікчемність літератури руської» (грудень 1833 - березень 1834) П. назвав «сухий і незначною» (Акад. XI, 508), представлена ​​бідно: двома томами Роберта Бернса (Burns, 1759-1796), де розрізана лише пів . першого (Бібліотека П. № 691); поемами Оссіана (Там же. № 1120), поставленими на полицю без перегляду; «Часом року» Д. Томсона (Там же. № 1436); однотомними зібр. соч. сатирика Пітера Піндара (Pindar, псевд.; наст. ім'я та прізвище - John Wolcott, 1738-1819) (Там же. № 1263) і А. Попа (Там же. № 1273, розрізане трохи більше пів.). Саме останнього збирався П. виділити як представника «сухий і незначною» поезії, що слідувала фр. зразкам (закреслений варіант черн. ред. статті «Про нікчемність літератури руської» - Акад. XI, 508). Про відсутність у П. живого інтересу до англ. поезії XVII-XVIII ст. говорить і та обставина, що він не спромігся хоча б побіжно перегорнути придбане зібр. біографій англ. поетів С. Джонсона (Бібліотека П. № 1032).

Істотно повніше представлені в б-ці П. в оригіналі сучас. англ. поети. Підбірка їх поетичний. соч., переважно у вигляді однотомників, включає чи не всі значні на той час імена, що свідчить про цілеспрямоване придбанні; серед цих книг немає нерозрізаних. Без сумніву, П. читав в оригіналі Байрона, Т. Мура і В. Скотта, перевіряючи, уточнюючи і збагачуючи свої колишні враження, складені за фр. пер. (Бібліотека П. № 693, 697, 1189, 1362-1365). В активному, багаторазовому користуванні знаходилася у нього «книга чотирьох поетів» - отримав у пушкиноведении це назва однотомник, що включає соч. Д. Вільсона, Баррі Корнуолл, У. Л. Боулз і Генрі Гарту Мільмана (Milman, 1791-1868) (Бібліотека П. Програми. До репринт. Вид. М., 1988. С. 113. № 3). Були у нього С. Т. Колрідж і Р. Сауті (Бібліотека П. № 762, 1399); замовляв він і У. Вордсворта (лист П. А. Плетньова від 26 березня 1831 - Акад. XIV, 158), але якщо книга і поступила до нього, в його б-ке вона не збереглася. В одному томі з Кольріджем перебували соч. Персі Біші Шеллі (Shelley, 1792-1822) і Джона Кітса (Keats, 1795-1821); але П., зізнаватися у той час необхідність руху до «благородної простоти» («<Про поетичне, слово>», 1828 - Акад. XI , 73), їх поетичний., в першу чергу стилістичні, принципи повинні були здаватися вже застарілими, пройденим етапом, і тому, мабуть, творчість цих двох найбільших англ. романтиків, що дійшов до нього занадто пізно, не викликало в нього ніяких відгуків. Тим не менше на додаток до того, що входило в однотомник, він придбав СБ, що містив неопубліковані за життя произв. Шеллі і сприймали. про поета Томаса Медвіна (Medwin, 1788-1869) (Бібліотека П. № 1148). Останній був П. добре відомий за його публікації записів своїх розмов із Байроном (Там же. № 1149), що могло послужити важливим, якщо навіть не основним стимулом для придбання й цієї книги. В ін однотомнике, а також від. вид. були представлені ще дек. сучас. англ. поетів: Семюел Роджерс (Rogers, 1763-1855), чий СБ був П. куплений 7 березня 1836 (Акад. XVI, 97), Томас Кембелл (Campbell, 1777-1844), Джеймс Монтгомері (Montgomery, 1771-1854), Чарльз Лем (Lamb, 1775-1834), Генрі Керк Уайт (White , 1785-1806), Дж. Крабб, Хартлі Кольрідж (Соleridge, 1796-1849) - старший син С. Т. Кольріджа, Джордж Каннінг (Canning, 1770-1827) - англ. міністр іноз. справ у 1822-1827 і прем'єр-міністр в 1827 (Бібліотека П. № 704, 759, 835, 1188, 1321, 1322). Відома була П. в оригіналі, судячи з цитування в «Подорожі в Арзрум» (Акад., VIII, 450), поема Чарльза Вульфа (Wolfe, 1791-1823) «Поховання сера Джона Мура» («The Burial of Sir John Moore» , 1817), до-рую він первонач. читав у рос. пер. І. І. Козлова (СЦ 1826).

Купувалися томи издат. серій «Baudry's Collection of Ancient and Modern British Novels and Romances» (Бібліотека П. № 584), «Baudry's Collection of Ancient and Modern British Authors» (Там же. № 585), «Ballantyne's Novelist's Library" (там же. № 567 , 1298, 1314, 1418), можливо «Wahlen Modern British Authors» (див.: Рак В. Д. нерозшифроване заголовок в опису бібліотеки Пушкіна / / Брешемо. ПК. Вип. 27. С. 153-154). У збереженої частини б-ки П. ці серії представлені в основному розрізненими комплектами, в яких не вистачає більшості томів (якісь були, без сумніву, втрачені наступними власниками); тим не менш разом і в сукупності з отд. виданнями різних произв. вони утворюють цілком репрезентативну добірку англ. романістів XVIII - першої третини XIX ст., що включає соч. Джонатана Свіфта (Swift, 1667-1745; Бібліотека П. № 1416-1418), Даніеля Дефо (Defoe, 1660? - 1731) (Там же. № 855-857; № 856 в рахунку 1836 без дати - Літ. Архів . Т. 1. С. 41), С. Річардсона, Г. Фільдінга, Т. Смоллетта (Бібліотека П. № 567. Vol. 2-3), О. Голдсміта (Там же. № 567. Vol. 5), Л. Стерна, С. Джонсона, Г. Уолпола, А. Радкліф, Метью Грегорі Льюїса (Lewis, 1775-1818) (Там же. № 590, 1099, № 1099 - придбана 7 березня 1836 - Акад. XVI, 97), Вільяма Годвіна (Godwin, 1756-1836) (Бібліотека П. № 946, 947; № 947 - придбана 7 березня 1836 - Акад. XVI, 97), Ч. Р. Метьюріна та ін В кінці 1820 - 1830-х цей шар англ. літ-ри був і раніше, далекий від живих творчих інтересів П., так що придбання цих авторів було, ймовірно, більше даниною культурної традиції, ніж дійсним бажанням їх перечитати в оригіналі. Примітно, що ні оригінал (London, 1831), ні фр. пер. (Paris, 1836) роману Д. Дефо «Робінзон Крузо» не були розрізані, а в його ж «Історії великої лондонської чуми 1665» (London, sa), що вважається одним з можливих літ. джерел «бенкету під час чуми» (Пушкін. 1935. Т. 7. С. 580), розрізане лише предисл. та с. 23-36 (із загального числа 304). Звернення П. в цей період до класичного англ. роману виражалося в розрізнених цитатах і ремінісценціях; лише одного разу він вийшов за ці межі, коли спробував «вишити нові візерунки» «за старою канві» роману С. Річардсона «Кларисса», представивши «в маленькій рамі картинку світла і людей, яких він так добре знає »(« Роман у листах ", 1829 - Акад. VIII, 50). Про силу інтересу П. до збрешемо. йому англ. романістам (крім В. Скотта) не можна судити за складом його б-ки, тому що саме в цій її частині можна підозрювати істотні втрати. Як би там не було, рахунки кн. магазину Ф. Беллизара за 1835-1836 показують, що він набував всі новинки Е. Д. Булвера-Літтона, причому роман «Рієнці, останній з римських трибунів» - двічі (Арх. опіки. С. 50, 53, 55; Акад. XVI, 96), а ін явних переваг серед мн. книг різної тематики на англ. яз. по них не простежується.

Поповнювалася б-ка П. і книгами, повністю або частково присвяченими англ. літературі і отд. письменникам: Hazzlitt W. The Spirit of the Age; or, Contemporary Portraits. Paris, 1825 (Бібліотека П. № 973); Hunt JHL Lord Byron and some of his contemporaries. London, 1828. Vol. 1-2 (Там же. № 1013); Villemain A.-F. Cours de littérature française: Littérature du moyen Age, en France, en Italie, en Espagne et en Angleterre. Paris, 1830. T. 1-2 (Там же. № 1484); Mézières L. Histoire critique de la littérature Anglaise depuis Bacon jusqu'au commencement du dix-neuvième siècle. Paris, 1834. T. 1-3 (Там же. № 1160; придбана 20 червня 1836 - Арх. Опіки. С. 54; т. 3 розрізаний не повністю); Вольф Д. О. Л. Б. Читання про новітньої витонченої словесності: Пер. з нім. М., 1835 (Бібліотека П. № 78); Planche G. Portraits littéraires. Paris, 1836. T. 1-2 (Там же. № 1266; статті про англ. Письменників не розрізані); Chateaubriand F.-R. de. Essai sur la Littérature anglaise et Considérations sur le Génie des hommes et des révolutions. Paris, 1836. T. 1-2. (Там же. № 732; придбаний 29 липня 1836 - Арх. Опіки. С. 55).

У сірий. 1820-х П. вже мав уявлення (по всій видимості, через якийсь посередництво) про англ. щоквартальному ж-ле «Единбурзькому огляд» («Edinburgh Review») (лист П. А. Вяземському від 19 берез. 1825 - Акад. XIII, 144-145), а з кінця 1820-х уважно стежив за ним і ін подібними період. вид. («Quarterly Review» і, може бути, «Westminster Review»). Він їх високо цінував, як видно з розпочатої замітки «[Огляд огляду]», 1831 (Акад. XI, 194) і згадки в «<Подорожі з Москви в Петербург>;», 1834-1835 (Акад. XI, 248); по їх зразком задумав «Сучасник» (лист А. Х. Бенкендорфу від 31 груд. 1835 - Акад. XVI, 69-70); набував для себе зібр. найцікавіших статей з них в оригіналі і пер., як то: Revue Britannique, ou Choix d'Articles traduits des meilleurs écrits périodiques de la Grande-Bretagne. Bruxelles, 1830, 1831, 1833 (Бібліотека П. № 1514-1516; комплекти збереглися не повністю; рахунок за 1830 і 1831 від 10 груд. 1832 - Літ. Архів. Т. 1. С. 36); Selections from the Edinburgh Review , comprising the best Articles in that Journal, from its commencement to the divsent Time. Paris, 1835-1836. Vol. 1-6 (Бібліотека П. № 585. Vol. 100-105; з них 4 т. придбані 5 серпня. 1836 - Літ. Архів. Т. 1. С. 38). Передбачається, що саме рец. в англ. пресі на нове вид. (1830) алегоричного соч. Д. Беньяна «Шлях паломника» з предисл. Р. Сауті привернули увагу П. до цього знаменитому произв. англ. літ-ри.

Коли знання англ. яз. дало П. доступ до безпосереднього знайомства з творчістю письменників, про яких брало він раніше знав лише з других рук, і йому розкрилися у великій повноті худож. особливості англ. оригіналів, що не передаються прозовими фр. пер., в його ст-пах стали з'являтися строфи англ. походження («Обвал», 1830; «Ехо», 1831; «Не дай мені бог зійти з розуму ...», 1833; див.: Томашевський. Строфіка П. С. 82-83). Чи не відразу у його уваги увійшли поети «озерної школи» («лейкісти»), проти яких брало він зустрічав масу гострих сатир. випадів у Байрона. Вироб. У. Вордсворта, С. Т. Кольріджа, Р. Сауті він знайшов виконаними «глибоких почуттів і поетичних думок, виражених мовою чесного простолюдіма» («<Про поетичне, слово>» - Акад. XI, 73). Здійснена ними реформа англ. поетичний. яз., що складалася в його зближення з живою мовою, підтвердила йому своїми плідними результатами складалася в нього переконання в необхідності і неминучості в вітч. поезії «наблизити поетичний стиль до благородної простоти» і «звільнитися від умовних прикрас віршування» (Там же). Його власне втілення цих принципів здійснювалося після 1828 не без врахування досвіду «лейкистов». Зображення ними, в першу чергу Вордсвортом, простих людей низького стану, сцен повсякденного сільського життя (що до них вважалося негідним предметом для поезії) знайшло у нього співчутливе розуміння, відповідаючи його власним пошукам і руху в тому ж напрямку. Характерно, що саме з кінця 1820-х П. все вільніше допускає у свої произв. («Потопельник», 1828; «Полтава», 1828-1829; «Зима, що робити в селі? Я зустрічаю ...», 1829;« Уривки з подорожі Онєгіна », 1829-1830;« Рум'яний критик мій, насмішник товстопузий ... », 1830;« Будиночок в Коломні », 1830;« Гусар », 1833, та інші) подробиці побуту, всякого роду« прозові бредні, Фламандській школи строкатий сміття »(« Уривки з подорожі Онєгіна »- Акад. VI, 201), просторічні та «грубі» простонародні висловлювання, надаючи їм більш різку й сміливу, ніж раніше в подібних випадках, експресію, застосовуючи більш складні прийоми поєднання стилістично різнорідних, семантично далеких слів і фраз (Віноградов. Мова П. С. 403-404 , 2-е вид. С. 441); «до кінця 20-х років складалася і утверджувалася в мові Пушкіна нове середовище літературної дійсності -" низька природа ", зміцнювалися" низькі слова "» (Там же. С. 424; 2 - е изд. С. 464). У цьому приклад «лейкистов» служив П. одним з худож. орієнтирів, як, можливо, і при створенні образів простих, звичайних людей у ​​«Гробовщик» і «Станційному доглядачі». Примітно й те обставина, що з пильною увагою П. до «озерної школи» співпало поява в ЛГ статті про неї (Сучасна англійська література: Школа так званих Озерних Поетів (Lakists). - Вордсворт, Кольрідж, сутей. I. Вордсворт / Пер. з фр. О. Сомова / / ЛГ. 1830. Т. 2. № 58. 13 жовтня. С. 175-180; № 59. 18 жовтня. С. 183-185), що представляла витримку з 2-го тому «Історичного і літературного подорожі по Англії і Шотландії »(Voyage historique et littéraire en Angleterre et en Ecosse. Paris, 1825. T. 1-3) А. Пішо; сам П. в тому ж році кілька разів писав про використання простонародного яз. (Рец. «Юрій Милославський, або Росіяни в 1612 році», «<Про новітні блюстителях моральності>», «Спростування на критики» («Розмовна мова простого народу ...») - Акад. XI, 93, 98-99, 148 - 149). У 1829-1836 П. зробив ряд пер. і вільних перекладень, залишивши багато незавершеними, ст-ний, уривків з поем і драматичних произв. Вордсворта, Кольріджа, Сауті та близьких до «озерної школи» поетів Д. Вільсона і Баррі Корнуолл. «Драматична поема» Вільсона «Місто чуми» («The City of the Plague», 1816) послужила П. відправною точкою і гол. літ. джерелом «бенкету під час чуми», а в «Драматичних сценах» («Dramatic Scenes», 1819) Баррі Корнуолл він знайшов для себе зразок жанру і форми «маленьких трагедій». Близькі та співзвучні виявлялися П. в 1830-і не тільки програмні творчі установки «лейкистов», але також нек-риє їх політичні погляди і життєві принципи (еволюція від радикалізму молодості до освіченого консерватизму зрілих років, поняття про права особистості, ідеал особистої свободи в сільському самоті, на лоні природи, у сімейному колі, в заняттях творчістю і самопізнанні). У долях гол. поетів «озерної школи» він міг знаходити щось подібне зі своїм становищем у про-ве і ставленням до себе читачів і критики.

Літ., Інтелектуальна і політ. життя Англії була предметом постійної уваги П. в 1830-е. На ці теми він розмовляв з А. І. Тургенєвим (Гиллельсон М. І. Пушкін у щоденниках О. І. Тургенєва 1831-1834 років / / РЛ. 1964. № 1. С. 126); вони, ймовірно, як-то порушувалися і при його зустрічах у Москві в 1831 з капітаном Чарлзом Колвілом Френклендом (Frankland, 1797-1876) і, без сумніву, у мн. ін випадках у різних компаніях. Як можна судити з присвяченим Англії рядках ст-ня «До вельможі» (1830), розмови з англійцем у чорн. ред. «<Подорожі з Москви в Петербург>», 9 грудня. 1833 (Акад. XI, 231), і його монологічного переробці в білової ред. (1934-1935) (Акад. XI, 257-258), що склалося у П. в юні роки уявлення про «вільну» Англії, що відбилося, напр., В листі до М. І. Кривцову від 2-й пол. липня - поч. Серпень. 1819 (Акад. XIII, 10), поступилося в його свідомості місце широко поширеній в ті роки в Росії консервативному критичного погляду, згідно з до-рому величезні успіхи Англії в торгівлі, фінансах і промисловості, при всій удаваній розумності та обгрунтованості її політ. пристрою, мали своєю зворотною стороною глибокі суспільні і соціальні недуги, в результаті чого навіть положення рус. кріпосного селянина виявилося краще умов життя та праці англ. поденника, орендаря і фабричного пролетаря.

Англ. літ-ра була у сфері інтересів П. до самого останнього дня його життя. 21 січня. 1837 в бесіді з А. І. Тургенєвим йшла розмова про тв. Ф.-Р. де Шатобріана «Досвід про англійській літературі» і, мабуть, про колишню у П. в роботі статті «<Про Мільтон і Шатобріановом перекладі" Втраченого раю ">» (П. в сприймали. сучас. (1974). Т. 2. З . 175). 25 січня. П. у листі О. О. Ішімовой запропонував їй перевести дек. «Драматичних нарисів» (як він їх назвав) Баррі Корнуолл (Акад. XVI, 218) і, отримавши на слід. день її згоду (Там же. С. 221), відправив їй 27 січня., о третій годині, незадовго до від'їзду на дуель, «книгу чотирьох поетів» (Там же. С. 226-227; Літопис. Т. 4. З . 591).

Список літератури

Дружинін А. В. А. С. Пушкін і останнє видання його творів / / БдЧ. 1855. Т. 130. № 4. Від. III. С. 73-75 (Те ж / / Дружинін А. В. Собр. Соч. СПб., 1865. Т. 7. С. 55-56;

Дружинін А. В. Літературна критика. М., 1983. С. 56-57);

Каллаш В. В. Нотатки про Пушкіна. IV. Пушкін і англійська мова / / РА. 1901. № 6. С. 248-250;

Цявловский М. О. Пушкін і англійська мова / / ПіС. Вип. 17/18. С. 48-73;

Жирмунський В. М. 1) Байрон і Пушкін. Л., 1924. С. 326-327; ([2-е вид.]. Л., 1978. С. 409-412);

2) Пушкін і західні літератури / / П. Брешемо. Т. 3. С. 73-87 (Те ж / / Сто років від дня смерті О. С. Пушкіна: Тр. Гармати. Сесії АН СРСР. М.; Л., 1938. С. 147-164;

Жирмунський В. М. Байрон і Пушкін;

Пушкін і західні літератури. Л., 1978. С. 365-380);

Яковлєв М. В. З розвідок про літературні джерела у творчості Пушкіна / / П. у світовій літературі. С. 371-372;

Anikst A. Pushkin studied English authors closely / / Moscow Daily News. 1937. № 33. Р. 2-3 (Те ж під загл.: English writers 'influence on Pushkin / / Moscow News. 1937. № 7. Р. 4-5);

Simmons EJ La littérature anglaise et Pouchkine / / RLC. 1937. Ann. 17. № 1. P. 79-107;

Stephenson RC The English Sources of Pushkin's Spanish Themes / / University of Texas Studies in English. 1938. Vol. 18. P. 85-111;

Козмін Н. К. Англійський пролетаріат у виконанні Пушкіна і його сучасників / / П. Брешемо. Т. 4 / 5. С. 257-299;

Montagu-Nathan M. Pushkin's Debt to English Literature / / Contemporary Review. 1953. Vol. 183. May. P. 303-307;

Соколянський М. Г. Література англійського Просвітництва в оцінках Пушкіна / / Питання російської літератури. Львів, 1969. Вип. 1 (10). С. 53-59 (Те ж під загл.: Література англійського Просвітництва в критичному побуті Пушкіна / / Соколянський М. Г. І несть йому кінця: Статті про Пушкіна. Одеса, 1999. С. 18-28);

Сайтанов В. О. Пушкін і англійські поети Озерній школи: Автореф. дис. канд. філол. наук. М., 1979;

Алексєєв М. П. Пушкін і англійські мандрівники в Росії: 2. Англійці - знайомці Пушкіна і їх розповіді про нього. - Е. Уіллок, Гренвілл, Рейкс і Френкленд / / Алексєєв М. П. Російсько-англійські літературні зв'язки: (XVIII століття - перша половина XIX століття). М., 1982. С. 580-590 (ЛН. Т. 91);

Костін В. М. В. А. Жуковський та А. С. Пушкін: (Сприйняття англійської літератури і становлення жанру російської романтичної поеми): Автореф. дис. канд. філол. наук. Томськ, 1984;

Топоров В. Н. 1) Про «прихованих» літературних зв'язках Пушкіна: II. Пушкін і Голдсміт / / Пушкінські читання в Тарту: Тез. докл. наук. конф. 13-14 листоп. 1987 Таллінн, 1987. С. 12-17; 2) Пушкін і Голдсміт в контексті російської Goldsmithiana'и: (до постановки питання). Wien, 1992;

Bush RL Pushkin and the Gotho-freneticist Tradition / / Canadian Slavonic Papers. 1987. Vol. 29. № 2 / 3. P. 165-183;

Векслер С. Пушкін і англійська література: [Дис.]. Єрусалим: Єврейський університет, 1989;

Кулагін А. В. «Честь маю перепровадити до вас ...»: Книга з бібліотеки А. С. Пушкіна / / Альманах бібліофіла. М., 1990. Вип. 27. С. 172-179;

Скачкова О. Н. А. С. Пушкін і поети озерної школи / / Методологія та методика історико-літературного дослідження: 3-я наук. конф. (Рига, 1-3 лист. 1990 р.): Тез. докл. / Латв. ун-т. Рига, 1990. С. 83-86;

Wolff T. Pushkin and English Literature: A Creative Response. Belfast, 1991;

Смирнова Л. А. Пушкін і переклад англійської англійської романтичної лірики / / Кримські Пушкінські читання, 2-е (Керч, 22-26 верес. 1992). Матеріали. [Сімферополь, 1993]. Ч. 2. С. 42-43;

Баєвський В. С. Англія на сторінках «Євгенія Онєгіна»: [Короткий излож. докл. на II Міжнар. Гармати. конф.] / / РЛ. 1993. № 3. С. 217;

Башкірцев П. В. А. С. Пушкін - перекладач шотландської балади «Два ворона» / / П. і слов. світ. С. 80-81;

Буточкіна Д. М. Есе У. Хезлітт «Про страх смерті» і його місце у творчій історії «Єгипетських ночей» А. С. Пушкіна: (до питання про взаємовплив російської та англійської романтизму) / / Пушкінська конф., Міжнар., 1 -4 жовтня. 1996 Матеріали. Псков, 1996. С. 49-53;

Гірівенко А. Н. Англійські автори в особистій бібліотеці А. С. Пушкіна / / П. і світова культура. С. 187-188;

Соловйова Н. О. Пушкін і англійський романтизм / / Там же. С. 184-185;

Сидорова О. Г. Англомовні вкраплення в текстах А. С. Пушкіна / / Изв. Уральського держ. ун-ту. 1999. № 11. С. 69-74;

Цоффка В. В. Онєгін як англоман / / універсітеті. Гармати. СБ С. 464-470;

Барський О. В. 1) Пушкін і англійська готичний роман / / Моск. пушкініст. Вип. 8. С. 192-213; 2) До статті «Пушкін і англійська готичний роман» («Московський пушкініст», вип. VIII) / / Моск. пушкініст. Вип. 10. С. 405;

Долінін А. А. Пушкін і Англія / / Еткіндовскіе читання-1: Зб. ст. по мат-лам Читань пам'яті Є. Г. Еткинда (27-29 червня 2000). СПб., 2003. С. 56-86 (скор. вар.: Світова слово: Міжнар. Журн. 2001. № 14. С. 44-51).

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Іноземні мови і мовознавство | Реферат
86.8кб. | скачати


Схожі роботи:
Англійська література
Пушкін а. с. - А. с. пушкін і російська література.
Ще раз про добрий смак Пушкін і сучасна література
Жан Сбогар Ш Нодье і російська література XIX століття Пушкін Лермонтов Достоєвський
Англійська мова 5
Англійська мова 8
Англійська граматика
Англійська дієслово
Англійська мова 7
© Усі права захищені
написати до нас