Пушкін а. с. - Вірш я помню чудное мгновенье

Олександр Сергійович Пушкін - супутник багатьох поколінь ось уже два століття. До його імені слух звик з дитинства. Про нього кажуть - "мій Пушкін". У цьому ознаку особливо довірчих відносин, відкритості почуттів і відданості поетові. У російській літературі Пушкін першим з такою глибокою щирістю розповів про любов, що піднімає людини. Він тріпотів "перед потужною владою краси", відчуваючи невимовну душевне хвилювання. Поет "вселив не одну пристрасть на віку своєму". Але й сам через все життя проніс чисті й ніжні почуття до тих, хто дарував йому світлу радість натхнення. Любов у поезії Пушкіна - це глибоке, морально чисте і самовіддане почуття, облагораживающее і очищувальних людини.
Ось рядки з чудового вірша, який він присвятив Ганні Петрівні Керн:

Я помню чудное мгновенье:
Переді мною з'явилася ти,
Як осяйне видіння раю,
Як геній чистої краси.

Такими прекрасними словами про могутню і доброчинної силі любові починається одне із самих чудових послань російської та світової поезії. Вірші "співають" і "сміються". Вони вже вийшли з рамок свого часу і стали заповітним надбанням всіх, хто здатний пережити таку ж самозабутню любов. Це, безсумнівно, одна з вершин пушкінської лірики.
Вірш "Я помню чудное мгновенье ..." було написано в 1825 році. Воно вражає дивовижною стрункістю. Це твір розділене на три абсолютно рівні частини (по дві строфи), і кожна пронизана особливим, їй тільки властивим тоном. Перша відкривається словами "Я помню чудное мгновенье" і присвячена спогаду того, що було. Очевидно, в уяві Пушкіна виник петербурзький вечір у Оленіних, перша зустріч, "милі риси", "голос ніжний". У цій строчці смислове наголос падає не на дієслово "пам'ятаю", а на слово "дивне", яке поет, як правило, вживає не в сучасному значенні ("прекрасне" або "чудове"), а в самому що не є прямому - в тому, в якому воно пов'язане з дивом, з чарами. У пушкінському вірші рідко, але все таки зустрічаються різні стежки, які допомагають нам побачити нові риси і грані зображуваного, глибше зрозуміти сенс (метафора "геній чистої краси", епітети: "дивне", "швидкоплинне бачення"). Пушкін в цьому вірші неймовірно точний у передачі смислового відтінку слова:

Переді мною з'явилася ти ...

Не "виникла", не "опинилася", а саме "явилась", не залишаючи сумнівів у тому, що мова йде про явище героїні поетові, хай і короткочасному:

Як швидкоплинне бачення ...

Але за тривалістю цілком достатня, щоб сповна його оцінити, щоб відобразити його таким, яким воно пронизало і вразило душу:

Як геній чистої краси ...

З'ясувалося, що "геній чистої краси" запозичений поетом з вірша Жуковського "Я музу юну бувало ...", де так названо божество.
Настали тяжкі роки вигнання. Поет говорить про цей час:

У глушині, в темряві заточен'я
Тяглися тихо дні мої
Без божества, без натхнення.
Без сліз, без життя, без любові.

Сльози, любов, натхнення - ось супутники справжнього життя. Поет згадує важкі роки, 1823 - 1824, коли його спіткало розчарування в житті. Це пригнічений стан тривав недовго. І до нової зустрічі Пушкін приходить з відчуттям повноти життя.
Раптом (це вже третя частина) "душі настав пробудження" і її охопив порив колишніх, чистих і свіжих відчуттів. Власне, заради цього і написано вірш: пробудившейся душі знову стала та, хто уособлює собою "геній чистої краси", воскрешає для людини "і божество, і натхнення". Пробужденье - бачення - захват - натхнення - ці слова характеризують стан людської душі, зіткнувшись з великої цінністю, з "генієм чистої краси". Останні два вірші повторюють початок вірша. Вони знаменують повернення до юності. Пробужденье душі відкрило Пушкіну можливість захвату творчістю, натхнення, а разом з тим упоенье життям. Пробуджена душа розкрилася і для творчості і для сліз. І для любові.
Основна думка вірша - світла пам'ять про любов і радість несподіваної зустрічі з тим, що, здавалося, втрачено назавжди - передається Пушкіним з поступовим і зростаючим рухом. Спочатку сумне й ніжне спогад, потім сумне свідомість втрати і, нарешті, зліт радості і захоплення. Це чудово відбив музикою Михайло Іванович Глінка, який написав на пушкінські слова один з найчудовіших своїх романсів. Якщо вслухатися в його звучання, ми ясно помітний всі етапи, за якими йшла думка Пушкіна. Крім музики Глінки самі вірші відразу ж захоплюють своїм звучанням. Спочатку м'яко і тихо, а потім все швидше і швидше йде їх наростаюча мелодія, дозволяючись стрімким, переможним акордом. Що ж надає поезії особливу музикальність?
Може бути, зіграло деяку роль особливе, зручне для вимови голосних і приголосних відсутність шиплячих і свистячих, переважання звуків "о", "е", "а". Але навряд чи сам поет думав про це, коли на єдиному пориві писав цей вірш. Йому, звичайно, важливо було в ту хвилину передати опанували їм хвилювання. Мелодія народжувалася як би сама собою, підказана серцем. Але бездоганний смак поета і почуття рідної мови, невимовно багатого не тільки у смисловому, але і в звуковому відношенні, дали йому можливість знайти найточніші за змістом і разом з тим найбільш мелодійні слова.
Можна безліч разів перечитувати вірш, щоб знову поринути в чарівний світ пушкінської лірики. Дивно красиві слова підібрав поет, щоб висловити глибину своїх почуттів: чистих, безкорисливих, нічого не вимагають взамін. Його рядки беруть за душу, роблячи нас не свідками, а співучасниками переживань.