Пушкін Повісті Бєлкіна

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Введення.


Є імена, як сонце! Імена-

Як музика! Як яблуня в розквіті!

Я кажу про Пушкіна: поета,

Дійсному в будь-які часи ...

... Його хвалити! - Лякаюсь повторень ...

Чи можу запах передати бузку?

Можу ль рукою хмара зловити?

І. Северянин.


Олександр Сергійович Пушкін ... «Сонце» російської літерату-

ри ... Центр російської культури ... Міра моральних ценнос-

тей ... Про нього написані сотні монографій, тисячі статей. На що ж я, сміливий, сподіваюся? Що я можу сказати про його творчість нового? Знову «Мій Пушкін»? І так, і ні.

В. Непомнящий у своїй роботі «Утримуючий тепер» писав про унікальність присвійності формули «Мій Пушкін» як культурного явища. Ми не чули про «моєму» Шекспіра чи Сервантеса, ні про «мій» Гоголя або Достоєвського. Багато дослідників творчості Пушкіна, на думку Непомнящего, намагаються перевести поета на близький собі «мова». «Мій Пушкін» - не просто мій погляд, моя думка, чи наукова концепція ...; «мій Пушкін» - це мій автопортрет, моя система цінностей у практичному застосуванні, як воно є насправді; «мій Пушкін» - це ворота в мій духовний світ, це моя віра. І всі скільки-небудь серйозні суперечки на пушкінські теми суть в кінцевому рахунку суперечки аксіологічні, протистояння різних образів світу, життєвих позицій і вір ».

Неймовірно, тому кожне покоління, та що покоління - кожна людина - має своє розуміння Пушкіна, в залежності від свого образу світу, життєвої позиції і віри. І чим глибше ми осягаємо таємниці буття, тим ближче ми стаємо до Істини, втіленої в пушкінських творіннях.

Пушкіна не даремно називають Сонцем російської літератури. Сонце завжди шанували як головне божество в будь-якому язичницькому пантеоні. І справа зовсім не в тому, чи був Пушкін зразковим хри-


Непомнящий В. Утримуючий тепер. Феномен Пушкіна та історичний жереб Росії / / Новий світ. - 1996 .- № 5.-с.162-190

Там же, с.163.


стіаніном чи не був. Головне те, що пером генія водило натхнення зверху. Тому-то його твори і дихають якогось невловимого, прихованою силою, простий і величної, людей стількох поколінь.

Як, кажучи про Пушкіна, уникнути суб'єктивності, якщо «мій Пушкін»-це «моя віра»? Непомнящий пише, «що в духовній, в широкому сенсі релігійної, сфері саме і лежить той ключовий і фундаментальне, що необхідно для більш-менш адекватного, не залежного від смаків, розуміння Пушкіна як тексту і як феномену».

Саме з точки зору цінностей системи християнської культури ми і спробуємо поглянути на деякі твори Пушкіна.

Академік Євген Челишев, член Ювілейної комісії, що готує святкування двохсотріччя від дня народження Пушкіна підбиваючи підсумки пушкінознавства і наявності перспектив його розвитку, пише про необхідність неупередженого прочитання Пушкіна, виключає «вульгарно-Соціологізаторскіе тлумачення його патріотичної лірики, спекуляції навколо пронизує всю його творчість ідеї свободи, без перебільшення його революційних настроїв ».

Челишев пише про необхідність вивчення спадщини вітчизняних пушкіністів-емігрантів, які бачили витоки творчості Пушкіна перш за все в російській релігійній культурі. З усіх питань пушкінознавства найменше вивченим залишається його релігійна свідомість.

Але академік вірно застерігає сучасних дослідників від іншої крайності. Не потрібно представляти Пушкіна лише як «істинного християнина і тим більше проповідника церковно-


Сьогодні розгорнута ціла битва навколо цього питання.

Мальчукова Т. Пушкін і християнська культура / / північ.-1995 .- № 6.-с.140-150.

Мень А. Олександр Сергійович Пушкін / / Книжковий обозрение.-1992 .- № 23 (червень) .- с.3.

Непомнящий В. Дар. Нотатки про духовну біографії Пушкіна / / Новий мір.-1989 .- № 6.-с.241-260.

Панченко А.М. Пушкін і російське православ'я / / Російська література.-1990 .- № .- с.32-44.

Сурат І. Пушкін як релігійна проблема / / Новий мір.-1994 .- № 1.-с.207-223.

Непомнящий В. Утримуючий тепер. Феномен Пушкіна та історії-ний жереб Росії / / Новий світ. - 1996 .- № 5.-с.163.

Челишев Є. пушкінознавство. Підсумки та перспективи / / Москва.-1995 .- № 6.-с.123.


го благочестя ». Пушкін був істинно російської «широкої» натурою в тому сенсі, що в ньому уживалися крайності. Але безсумнівна релігійність поетичного світовідчуття поета. Недарма Тютчев писав про поета: «Ти був богів орган живий ...» Пророча сила і божественна окриленість його творчості безсумнівна.


I голова. Вступна частина.

Немає нічого простішого написаного, і в той же час немає нічого складнішого пушкінських «Повістей Бєлкіна». Дивно, але через півтора сторіччя після їх написання не замовкають суперечки про те, що перед нами літературна пародія або добродушний людяний серцевий «світ російського життя», зображений під покровом іронії.

Цікаво, що чим більше перечитуєш «Повісті Бєлкіна», тим складніше вони тобі здаються. Від первісної простоти і ясності не залишається і сліду. Поведінка героїв, спочатку здається дуже логічним, раптом постає зовсім позбавленим логіки і здорового глузду. (Наприклад, чому Сильвіо, усе життя мріяв про помсту, щадить графа та ще й каже про совість? Чому С. Вирін так побивається за дочкою, адже вона щаслива?)

У всіх повістях так чи інакше звучать питання совісті та християнської моралі. Без розуміння основ російської християнської культури не можна зрозуміти взагалі літературу XIX століття, тим більше пушкінські «Повісті Бєлкіна».



Глассе А. Про мужичці без шапки, двох бабах, дитинчаті в труні, сапожнике німці і втім / / Новий літературний обозрение.-1997 .- № 23.-с.92-117.

Заславський О.Б. Подвійна структура «Пострілу» / / Новий літературний обозрение.-1997 .- № 23.

Перемишлі Є. «Пристойні німецькі вірші ...» / / Література. (Додаток до газети «Перше вересня») .- 1996 .- № 41.-с.1.

Попова І. Сміх і сльози в «Повісті Бєлкіна» / / Новий літературний обозрение.-1997 .- № 23.


II розділ. Основна частина.

За здавалося б фабульної простотою «Повістей Бєлкіна» ховається найскладнішої сюжетне побудова. Про це писав ще Ейхенбаум Б. Пушкін не аналізує психологію героїв, не робить душу героя об'єктом аналізу. Ми не знайдемо в «Повісті Бєлкіна» довгих внутрішніх монологів, розкривають болісні внутрішні роздуми та переживання. Але повнота психологічної змалювання героїв від цього аж ніяк не страждає. Складний внутрішній світ виявляє себе через вчинки героїв, часом дуже суперечливі. В. Непомнящий у статті «Про Пушкіна і його художньому світі» вказує на причини відсутності прямого психологічного аналізу душі героїв у А.С. Пушкіна. Загальна точка зору бачить причину цього в тому, що література змогла опанувати методом психологічного аналізу лише до середини XIX століття в особі Достоєвського, а під час життя Пушкіна літературі ще був недоступний даний прийом. Але В. Непомнящий бачить причину в творчій манері поета, в особливостях його художнього світу: «Змирившись перед таємницею людської душі, він вдивляється в те очевидне і просте, що доступно <...> звичайному« житейському погляду. Він спостерігає в людині те, що на поверхні, ... те, що виражає внутрішнє в людині зовнішнім образом ... ; Він не дошукується в герої рис, які лежать глибоко, а звертає увагу на те, що роблять цю людину порівнянним і загальним, а також і найбільш очевидним, в кожній людині є його дії і вчинки, тобто його поведінку, доступне нам у зовнішньому вираженні, - будь то діяння практичного характеру, або втілене в слові, або виявлену яким-небудь чином почуття, та інше ».

Так, людина, за Пушкіним, є таємниця. Ми не будемо намагатися пояснити, чому герой вчинив так чи інакше, погано це чи добре, Пушкін героя дає через його поведінку, мова, от про поведінку героїв ми і поговоримо, причому з точки зору того ідеалу людяності, який сам поет проголосив («Мета мистецтва є ідеал »), і яким пройнята вся творчість А.С. Пушкіна.

Так, об'єктом нашої уваги будуть вчинки героїв, але ці вчинки відображають напружену внутрішню роботу героїв, роблячи яку майже всі головні герої вільно чи мимоволі оцінюють себе з висоти вічних істин. Погляд людини на себе «з висоти, яка задана людині при Творінні», називається совістю. Дивно, що в Пушкіна про совість говорять навіть герої з диявольською зовнішністю (Сільвіо). В.І. Даль визначає совість як «моральну свідомість, моральне чуття

Ейхенбаум Б. Крізь літературу. Л., 1924.

Непомнящий В. Про Пушкіна і його художньому світі / / Література в школе.-1996 .- № 2.-с.6.


6

або почуття в людині; внутрішню свідомість добра і зла; схованку душі, в якому висловлюється схвалення або засудження кожного вчинку; здатність розпізнавати якість вчинку; почуття, що спонукає до істини і добра, відвертає від брехні і зла; ... природжена правда ... »

Герої «Повістей Бєлкіна» так чи інакше порушують певні моральні закони або, частіше, закони моралі свого кола, іншими словами - закони честі (наприклад, дворянської честі), але всі вони розуміють, здогадуються, відчувають і оцінюють вільно чи мимоволі себе і свої вчинки за найвищою міркою, будь то Олексій Берестов або недалекий Адріан Прохоров, якого неймовірний сон « силою »змушує подумати про те, про що трунар ніколи і не підозрював.

В. Непомнящий зазначає, що у творах Пушкіна (особливо після «Бориса Годунова») «роль совісті надзвичайно важлива-не тільки як постійної теми однієї з центральних проблем, але-як творчого елементу, що дозволяє опромінювати світлом Правди занепалий світ без допомоги« моральних » оцінок, як у повному мовчанні ».

З самого початку потрібно обмовитися, що ми будемо досліджувати лише план видимий, зрозумілий кожному недосвідченому в історії літератури читачеві. У сучасному літературознавстві досліджується тема двуплановости пушкінського розповіді. Так, Антонія Глассе пише про подвійну гру, яку веде Пушкін. У повістях існує два плани. Другий текстової план був, на думку дослідниці, літературної пародією в дусі «Арзамасцев» і створювався тільки для забави автора і самого вузького кола друзів. Гласс пише: «Сьогодні допитливий читач, який пристрасно бажає зрозуміти, чому« іржав і бився »Баратинський ... повинен оточити себе невеликий бібліоте-

Даль В.І. Тлумачний словник живої великої російської мови: Т.4.-М.: рос. яз. 1980, с.256.

Мораль - більш вузьке поняття, ніж моральність. Моральність - духовність, душевність (по Далю).

Мораль - мораль, моральне вчення, правила для волі, совісті людини. Це більш вузьке поняття. Співвідношення «моральність - мораль» як співвідношення «істина - правда». Правд багато, а істина одна.

Непомнящий В. Утримуючий тепер. Феномен Пушкіна та історичний жереб Росії / / Новий світ. - 1996 .- № 5.-с.178.

Глассе А. Про мужичці без шапки, двох бабах, дитинчаті в труні, сапожнике німці і втім / / Новий літературний обозрение.-1997 .- № 23.-с.94.

Відомо визнання Пушкіна, що Баратинський вперше почула «Повісті Бєлкіна» довго «іржав і бився».


7

кою творів-джерел і, взявши перо і папір », почати розтин внутрішнього сенсу повісті. Адже Пушкін розраховував на те, що з часом його проказа розкриється ».

Цікаві докази дослідниці, що Адріан Прохоров в «Гробовщик» - парафраза прізвиська самого Пушкіна , Можливо, що труни були натяками на книги, і дочки проводяться лінії до муз і т.д. і т.п.

Все це цікаво і заслуговує на увагу, але навіть прояснивши другий прихований, ігровий план повістей, заснований на літературної пародії (яку так високо цінував Пушкін), не можна заперечувати важливість, глибини основного буттєвого плану повістей, в якому розкривається суть людських відносин - «стосунків людини з Божим чином у собі, на яких лежить незгладима друк драми відокремлення людини від Бога ».

У повістях Пушкіна геніально поєднуються і літературна пародія на відомі літературні сюжети-штампи і глибокі роздуми про людське життя, а взаємодію в ній випадкового і закономірного, людської волі і Долі, роздуми про умовність законів моралі, понять про честь та одвічному моральному виборі, що встають рано або пізно перед будь-якою людиною.

I

До цих пір не замовкають суперечки про головного героя «Пострілу» - першою з «Повістей Бєлкіна». Багато коментаторів, дослідники трактують поведінку Сільвіо як помста кривднику. Так, Макогоненко Г.П. пише, що мета, яка з'явилася у Сильвіо після дуелі одночасно негідна - він виношував помста ненависному графу-і благородна, бо він прагнув відповісти кривдникові ». З цим важко погодитися. При уважному читанні ми бачимо, що перший-то образив графа сам Сильвіо, спровокувавши дуель.

Має рацію Гольдфаин, звертаючи нашу увагу на те, через що сталася дуель між Сільвіо і графом: «А в повісті ясно сказано, що до вступу графа на службу в гусарський полк у ньому безперечно мав першість Сільвіо. І він був

Глассе А. Про мужичці без шапки, двох бабах, дитинчаті в труні, сапожнике німці і втім / / Новий літературний обозрение.-1997 .- № 23.-с.104.

Непомнящий В. Утримуючий тепер. Феномен Пушкіна та історичний жереб Росії / / Новий світ. - 1996 .- № 5.-с.176.

Макогоненко Г.П. Творчість А.С. Пушкіна в 1830-ті годи.Л., 1974.


8

просто не в змозі перенести, що ця першість переходило графу, в суперечці з яким був винен виключно Силь-ВІО. Як він сам розповів: «Я шукав з ним (з графом - І.Г.) сварки».

На думку Лежнева, Пушкін створює «образ свавільного егоїста, людини, яка ненавидить брехливість і мертвящую штучність цивілізації і сучасного йому суспільства, бунтаря, що шукає волі, але часто лише для себе ...» Зрештою, Сільвіо перетворюється «... в« демонічну »натуру, на хижака, завойовника, бретера».
Служачи в гусарському полку, він жив за законами свого середовища: «У наш час буйство було в моді: я був першим Буяном по армії ...» (VI, с. 62). Сильвіо визнається, що бажання первенс-твовать змолоду було для нього пристрастю. Він був першим у будь-якій справі, яке вважалося в полку справою честі справжнього гусара: «Я спокійно (або неспокійно) насолоджувався моєю дякувати ...» (VI, с.62). Честь тут розуміється в умовному, світському значенні як кодекс поведінки, який приймається в тому чи іншому середовищі: «Умовне, світське, житейська шляхетність, нерідко помилкове, уявне ...» (Порівняй з іншим значенням слова: «Честь. Внутрішнє моральне значення людини, доблесть, чесність, благородство душі і чиста совість». Тут поня-буття честі виступає не стільки як поняття моралі, скільки як моральне поняття, сближающее з поняттям совісті).

І напевно, не тільки бідність, як стверджував Макогон-ко, змушувала Сільвіо домагатися першого місця в полку, сам герой пояснює це бажання своїм характером, а не матеріальним становищем.

Про його матеріальному стані ми не можемо сказати нічого певного. Серед армійських офіцерів він жив «разом і бідно і марнотратно» (VI, с.58). «Ніхто не знав ні його стану, ні його доходів ...» (VI, с.58).

Гольдфаин. Хто образив Сільвіо / / Література (Додаток до газети «Перше вересня») .- 1997 .- № 14 (квітень) .- с.15.

Лежнєв О.З. Проза Пушкіна. М., 1966., С.214.

Там же, с.214.

Даль В.І. Тлумачний словник живої великої російської мови: Т.4.-М.: рос. яз., 1980, с.599.

Там же, с.599.

Макогоненко Г.П. Творчість А.С. Пушкіна в 1830-ті годи.Л., 1974.


9

Коли ж в полку з'являється новачок - багатий граф, який був і розумний, і гарний, і веселий, і хоробрий, першість Сільвіо затряслося, і він зненавидів графа. Пристрасть до першості, слави обертається не менш сильною пристрастю-ненавистю і жадобою помсти за своє похитнулося першість.

Цікаво, що Сильвіо відкидає спроби графа подружитися. Він шукає сварки, а не дружби. Успіхи графа приводили Сільвіо у відчай, він заздрив улюбленця долі. Заздрість - от відчуття, що завжди супроводжує жадобі бути першим, заздрість до того, хто краще за тебе в чому-небудь. Уражена гординя має зворотну, більш прозаїчну бік - заздрість. Виявляється, що романтичну фігуру Сільвіо рухають дрібні і вульгарні пристрасті.

Навіть на дуелі Сільвіо заздрить спокою, байдужості, силі волі супротивника. Адже сам він очікував дуелі «з нез'ясованим нетерпінням», його охоплювало «хвилювання злоби» так сильно, що, не сподіваючись на вірність руки, дав час собі охолонути і поступився графу перший постріл. Сільвіо «жадібно» дивився на графа, «намагаючись вловити бодай одну тінь занепокоєння». «Байдужість» графа «збісило» Сильвіо: «Злісна думка промайнула в своїм серці». (VI, с.63).

Сильвіо роздирає низькі пристрасті, і він їх невільник, як до цього був невільником спраги слави і бравурної гусарської честі. Почуття описуються відстороненої від волі самого героя: нетерпіння «невимовна», герой не може впоратися зі своїм «хвилюванням злоби», йому доводиться поступитися перший постріл при такій сильній спразі помсти! І далі: не «я сказився», а «його байдужість розлютило мене». (VI, с.63). Знову Сільвіо випробовує на собі дію, його воля, свідомість як би пасивні, підпорядковані одній пристрасті - заздрості. Характерний і дієслово «збісило», він продовжує певний семантичний ряд: «Похмура блідість, блискучі очі і густий дим, що виходить день роті, надавали йому вигляду справжнього диявола». (VI, с.61). «... І став ходити взад і вперед по кімнаті, як тигр по своїй клітці». (VI, с.64).

«... І побачив у темряві людини, запиленого і оброслого бородою; він стояв тут у каміна ... я відчув, як волосся стало раптом на мені дибом ...»( VI, с.67).

«Ти, граф, диявольськи щасливий,» - сказав він з усмішкою, якої ніколи не забуду ». (VI, с.68). «... В цю хвилину він був, право, жахливий ...» (VI, с.68). «... Люди ... з жахом на нього дивилися». (VI, с.69).

Жах, диявольська зовнішність і посмішка - ось як характеризує Пушкін свого героя.

Коли людина кожного дня кілька років поспіль думає про помсту, це схоже на божевілля, нав'язливу ідею, від якої важко позбутися. Важко назвати це людським життям. Не випадково порівняння героя з тигром, який ходить по клітці взад-вперед.




10

Те що Сильвіо не став стріляти в графа зовсім не означає, що він не помстився йому. Адже на першій дуелі Сільвіо «збісило» байдужість графа. Сильвіо, одержимий злобою, ненавистю, образою, заздрив спокою, самовладанню графа, він розумів свою слабкість, ницість в порівнянні з силою, моральним перевагою противника. Цим перевагою він і був принижений. Тепер же він може принизити його. Сильвіо стільки років мучився із-за своєї ураженої гордині, мучився свідомістю ущербності своєї ненависті («... не пройшло жодного дня, щоб я не думав про помсту ». (VI, с.64). Тепер він може зробити так, щоб , мучився його ворог. Чи це не славна помста!

Так, переживання Сільвіо приховані від нас, ми можемо тільки здогадуватися. «Він зволікав - він запитав вогню ...» (VI, с.68). Чому він вагався? Хотів побачити сум'яття, переляк, неспокій графа? Запитав вогню, щоб потрапити напевне?

Тут вже Сільвіо активний, створюється враження, що він господар ситуації.

Він примушує графа стріляти першим (це, безумовно, моральна слабкість графа). І не даремно граф обмовився: «Я вистрілив ... і, слава богу (В.С.), дав промах ». (VI, с.68). Ми не знаємо, вистрілив би Сільвіо чи ні - «раптом» з'являється Маша. Але і при ній Сільвіо цілиться. Жінка кидається в ноги. І ось тепер черга за графом, тепер він «закричав у сказі», тепер він проявляє нетерпіння: «Чи будете ви стріляти чи ні?» (VI, с.68).

Але Сільвіо вже «задоволений»: він бачив «сум'яття» графа, його «боязкість», а головне, він змусив вистрілити графа, тим самим здобувши перемогу над приниженою власним слабоволием графом. (Граф за законами честі не мав вже стріляти!) Ось звідки фраза: «Передаю тебе твоїй совісті». Сильвіо помстився, принизив графа і його дружину. Тепер граф буде його пам'ятати завжди, як він, у свій час думав про графа кожен день.

І все-таки, чому останні слова головного героя про совість? Чи не тому, що Сильвіо вдалося, як йому здається, вступити графа всупереч цій совісті, тобто він змусив графа стати таким, як він (безсовісним). І від цієї думки Сільвіо легше.

З одного боку, Сільвіо не пішов на вбивство, він залишився на певній висоті (що теж тішить людську гординю).

Але все ж, помста спустошило Сільвіо. Після розплати його життя обессмислена. Можливо, тому «... лише варто йому вийти в кінці повісті межі відповідного тексту - він тут же гине в битві під Скулянами: історія з графом вичерпує його життя ».


Заславський О.Б. Подвійна структура «Пострілу» / / Новий літературний обозрение.-1997 .- № 23.-с.128.


11

Не можна не погодитися з думкою Петруніна про те, що герої «Повістей Бєлкіна» «по-різному виховуються життям». Життя активізує свідомість героїв, перевіряє їх здатність зрозуміти навколишній світ, інших людей і самих себе. «Опинившись в складній ситуації, герой« Повістей Бєлкіна »повинен зробити вибір, службовець показником його моральних можливостей. І перш за все вирішити для себе питання про борг своєму по відношенні до «іншого» людині ».

Сільвіо не вбиває, здійснюючи тим певний моральний вибір. І тут уже він ваблений не законами честі, а голосом совісті. У приниженні графа для Сильвіо певне виправдання: він не останній з упалих, не тільки він змушений страждати від усвідомлення своєї недосконалості. І як це не парадоксально, дана думка - поштовх до спонукання кращого в цьому жахливому людину, виправдання і спасіння для Сильвіо, поштовх до перетворення. Герой бере участь у визвольній боротьбі греків під Скулянами. Причому загибель його зображено над трагічних тонах («Кажуть ...»), це дійсно вже вільний від терзають душу низьких пристрастей чоловік.

Так, тут і драма відпадання від Бога, добра (те, що ми пов'язуємо з поняттям совісті), але тут і «сподівання на образ Божий у людині». «Жахливий» людина Сильвіо, схожий на диявола, одержимий гріховної пристрастю помсти, продиктованою ураженим самолюбством, в кінцевому рахунку заздрістю до свого щасливого суперника у боротьбі за «першість» в полку », задовольняється моральним помстою (хоча це теж не так уже й мало), говорить про совість, гине за свободу чужого народу.

Значить, ще живий у ньому «образ Божий», не кожен же «спустошений» людина поїде захищати чужу свободу!

Та й граф змінюється: з відчайдушного гульвіси - у чоловіка, який несе відповідальність за життя, спокій своєї дружини. Власне життя тепер не байдужа для нього, адже від нього залежить щастя близького і кохану людину. Він усвідомлює свій моральний обов'язок перед іншою людиною, і це для нього головна правда. Він оскаженів тільки від приниження дружини, а не зі страху перед дуеллю.



Петруніна М.М. Проза Пушкіна та шляхи її еволюції / / Російська література.-1987 .- № 1.-с.49.

Там же, с.52.

Непомнящий В. Утримуючий тепер. Феномен Пушкіна та історичний жереб Росії / / Новий світ. - 1996 .- № 5.-с.179.

Купреянова Є.М. А.С. Пушкін.-В книзі. Історія російської літератури, т.2, Л., 1981.-с.290


12

II

У цій повісті, як ні в якій іншій, ми спостерігаємо виховання героя життям. Тут майже кожен, пройшовши через життєві випробування, починає реально розуміти навколишній світ, інших людей і самих себе, поступово звільняючись від вичитаних романтичних уявлень.

Бурмин з «жахливого гульвіси» перетворюється з часом в людини, здатного до істинного почуттю. «А почуття це спонукає його усвідомлювати жорстокість злочинної прокази, який позбавив та його жертву легковажності його самого надії на щастя».

«Марія Гаврилівна, пройшовши через смугу« романтичних »мрій і захоплень, розплатившись за них роками тверезого свідомості, що попереду чекає її безрадісне самотність, і - більше того - виявивши досить сили душевної зберегти цю страшну таємницю, знаходить свого судженого».

Молоді герої діють як романтичні закохані з молодих у той час французьких романів, їх вчинки вичитані, міркування наївні. Пушкін іронізує над своїми героями мало не в кожному рядку.

Посмішку викликає невідповідність романтичних поривів (таємно вінчатися) та прозової розрахунку («... кинутися потім до ніг батьків, які звичайно будуть зворушені нарешті героїчним постійністю і нещастям коханців і скажуть їм неодмінно: «Діти, ідіть в наші обійми». (VI, с.71). Пророчі нічні кошмари, з одного боку, і «тульська печатка з пристойною написом» з іншого. Після слів про загрозу і сумному ознаці майже відразу (через пропозицію) йдуть прозові рядки про тепле капоті, скриньці і двох вузлах, які не забула прихопити молода «злочинниця».

Дотримуючись надуманим чужих думок з французьких романів, герої стикаються з невигаданими законами реального життя. Наслідуючи книжковим героям, і Володимир Миколайович і Марія Гаврилівна йдуть і проти законів честі (у радянському, умовному значенні) - адже шлюб - то був нерівним, і проти законів совісті - вінчатися без батьківського Благословення.

Здається, сама Доля вершить свій суд над молодими злочинцями. Вітер, заметіль розставляють все по своїх місцях, не дають Володимиру потрапити до церкви і підганяють до церкви «гульвісу» Бурміна. Причому як у жодній іншій з п'яти повістей, Доля, Вища Реальність в образі хуртовини має активне діючий початок, незалежне від волі героїв, воно стоїть над ними і вершить їхніми долями. Не випадково і повість називається «Заметіль». Це головна дійова особа в повісті.


Петруніна М.М. Проза Пушкіна та шляхи її еволюції / / Російська література.-1987 .- № 1.-с.51.

Там же, с.51.


13


Володимир Миколайович, умовив Марію Гаврилівну переступити моральні і моральні норми, гине на війні. Бурмин і Маша більш щасливі. Після довгих років, проведених у каятті, доля посміхається героям, немов прощає їх злочин.

Цікаво, що в повісті слово «злочинний» зустрічається не один раз: «Молода злочинниця», «злочинна проказа» і т.д. Так, герої переступають певні моральні межі: йдуть проти волі батьків, обманом хочуть досягти щастя, виявляють злочинну легковажність по відношенню до іншого (Бурмин - до нареченої). Безвідповідальність тут дорівнює безсовісності (неуважність, що граничить з марою, не може виправдати Бурміна).

Хтось за свій моральний вибір сплачується життям, над ким-то доля зглянулась. І Маша, і Бурмин, пройшовши реальні життєві випробування, розуміючи драматичність свого вчинку, страждає від свого падіння, але не втрачає надії на порятунок. Вони здійснюють свій наступний моральний вибір, не допускаючи і думки про повторний шлюб. Переступивши одного разу моральний закон, вони не впадають у відчай, як Володимир, знаходять у собі сили мужньо прийняти свою дою, тобто надалі живуть по совісті.

III

Ми не будемо детально зупинятися на повісті «Трунар», так як вона блискуче проаналізована С. Г. Бочаровим. Літературознавець розглянув повість саме з точки зору законів моральних, вічних, до усвідомлення яких мимоволі приходить недалекий Адріан Прохоров.

Бочаров вказує на двозначність положення трунаря, всіляко обіграваний Пушкіним: «Свято трунаря обумовлений смертю живої людини, а побажання мерцям здоров'я (тост, запропонований Адріану Юрком і породив ідею бенкету небіжчиків) є побажання смерті живим. Така прихована семантика існування трунаря ... »

У сні підсвідомість стає активним, реалізуючи сподівання героєм смерті Трюхиной, а потім і його безглуздий запрошення мерців на новосілля. І саме підсвідомість героя нагадує про перший «професійному» обмані, з якого починався шлях, що привів до придбання жовтого будиночка. Цей закид «безсумнівно є з« підсвідомості »трунаря, як його витіснена совість».

Бочаров С.Г. Про сенсі «Гробовщика» - у книзі Про художніх світах. М., 1985, с.35-68.

Там же, с.62.

Там же, с.63.


14

Причому, цікаво зауваження Бочарова про об'єктивність приходу «самосвідомості», незалежності його приходу до Адріана Прохорову від самого героя. «Самосвідомість» не утримується в його душі: як приходить до нього крім нього, так крім нього від нього йде ». Ми знову, як і в повісті «Заметіль», відчуваємо невблаганну ходу Долі, вплив якихось невідомих, але невідворотних вічних законів Буття, законів Добра і Зла, що на людській мові звуться моральними законами, законами совісті.

У кінці повісті герой змінюється: «... трунар втішений, не похмурий по-звичайному, кличе дочок, ймовірно, не для того, щоб їх, як завжди, сварити, і навіть так і не скінчиться вмирання Трюхиной зараз виявляється позитивним фактом. Але це означає, що фантастичний епізод не просто був «дурницею» ...

Значить, розв'язка не настільки проста, як звичайно її представляють. У закінченні повісті світить сонце і герой відчуває радість, якої він не відчував на початку розповіді, при переселенні в новий будиночок. Ця обрадованность трунаря не тільки знімає жахи сну, вона складає контраст і звичайної його похмурості. Повість не дозволяється в ніщо: щось не явно сталося в житті його героя і потрясіння сну дало йому відчути, «що живому місце серед живих».

Адріан Прохоров, далекий від складних міркувань, постає перед безстороннім судом власної совісті, суд цей обертається кошмаром для героя, кошмаром, який змушує трунаря по-новому подивитися на своє місце в світі живих людей. І не можна, напевно, говорити, що наш герой «мертвий морально», що «гонитва за наживою перетворює його в мертву душу», як пише Макогоненко Г.П. Все-таки, повість закінчувати-

чивается на добрій світлої ноті: трунар втішений, що Трюхиной жива, безтурботно світить сонце, від похмурості героя не залишається і сліду, «зраділий трунар» в перший раз по-доброму кличе дочок до чаю.

Таким чином і в цій похмурій повісті Пушкін не залишає нас без надії і сподівання на образ Божий в людині, що живе в силу торгашеских відносин з нелюдської моралі (щоб жити краще, він повинен бажати, щоб вмирало більше. Але ніяка сама нелюдська мораль не може заглушити голосу совісті, який рано чи пізно через підсвідомість побивається крізь товщу «зіпсованого», «зачарованого» свідомості героя.


Бочаров С.Г. Про сенсі «Гробовщика» - у книзі Про художніх світах. М., 1985, с.65.

Там же, с.68.

Макогоненко Г.П. Творчість А.С. Пушкіна в 1830-ті годи.Л., 1974, с.147.


15

IV

«Станційний наглядач» - найсумніша з п'яти пушкін-

ських повістей. По-людськи дуже шкода і нещасного гля-рителя, і ридаючу на могилі батька Дуню.

Герої повісті опиняються в дуже складній ситуації, кожен з них робить свій вибір, службовець показником їх моральних можливостей. Кожен по-своєму вирішує питання про свій обов'язок по відношенню до «іншого» людині. «У« Станційному доглядачі »перед кожним з трьох головних персонажів постає проблема іншої людини, яка стає мірилом внутрішнього етичного гідності і Виріна, і Дуні, і Мінського».

Дивно, як Пушкін, зображуючи своїх героїв, уникає будь-яких було моральних оцінок, наскільки він етичний по відношенню до своїх героїв, і наскільки суперечливі, часом протилежні оцінки, які дають цим героям критики та літературознавці. Одні вважають, що С. Вирін приходить до внутрішнього краху, безвиході: «І чи так уже« людяний »цей« маленька людина », загиблий від туги за коханою і покинула його доньки? Чи не є ця туга прояв крайнього ступеня егоїзму батьківської любові? Адже Дуня і Мінський люблять один одного. Запевняючи Виріна: «... не думай, щоб я Дуню міг покинути: вона буде щаслива, даю тобі чесне слово », - Мінський стримав свою обіцянку. Заключний епізод повісті - розповідь хлопчика про відвідування Дуней могили батька - незаперечне свідчення про це ... »

На думку Купреянова, С. Вирін проявляє крайню ступінь батьківського егоїзму. Але не потрібно забувати при цьому, що старий - доглядач боїться, що його дочки загрожує звичайна доля звабленої дівчини, яку, Натішившись, викидають на вулицю, на панель.

Але Дуня щаслива: «У кімнаті, чудово прибраній, Мінський сидів у задумі. Дуня, одягнена з усією розкішшю моди, сиділа на ручці його крісел, як наїзниця на своєму англійському сідлі. Вона з ніжністю дивилася на Мінського, намотуючи чорні його кучері на свої блискучі пальці. Бідний доглядач! Ніколи дочка його не здавалася йому настільки прекрасною, він мимоволі нею милувався ». (VI, с.96).

Чому ж нещасний її батько? Чому він ще більше загострюється?

По-перше, тому що він не вірить у міцність її випадкового щастя, незважаючи на запевнення Мінського в тому, що він не покине Дуню і виконає свій обов'язок перед нею.


Петруніна М.М. Проза Пушкіна та шляхи її еволюції / / Російська література.-1987 .- № 1.-с.49.

Купреянова Є.М. А.С. Пушкін.-В книзі. Історія російської літератури, т.2, Л., 1981.-с.289.


16


По-друге, Вирін нещасливий не тільки через острах за долю дочки, перед нами трагедія обманутого довіри, про який пише Лежнєв: «Вирін занадто багато вклав у своє кохання

до дочки. Тепер ця любов віддана. Дуня пішла від нього, пішла з власної волі. Вона не кинулася до нього, коли він шукав її, але жахнулася, дала його виштовхнути, не повернула його. І тепер ці кинуті в оплату ганьби папірці, і образи Мінського, і неприкаяність самотнього життя - все це сплітається в одне з ображеної любов'ю, обдурено довіру, - і ось починається свого роду «тихий бунт» сумирного людини. Вирін вже не може зажити колишнього життя. Він повинен спитися і загинути. Життя втратило для нього сенс і смак ». Усі дослідники відрізняють смислове навантаження зображення на лубочних картинках сюжету біблійної притчі про блудного сина з пристойними німецькими віршами під кожною картинкою. Більшість критиків відзначають контрастність цих картинок, історії блудного сина по відношенню до історії «блудної дочки».

І справа тут, напевно, не тільки в тому, що син повертається в обійми батька, а дочка не встигає, син повертається, доведений до відчаю злиднями, а дочка - прекрасної панею. Справа в самому доглядачі. Він-то не змирився зі своїм становищем «обманутого» батька (не можна говорити про смирення, як Макогоненко, якщо людина п'є. Це не смирення, це протест, спрямований і всередину, і протест самої долі); він-то не сподівається на хороший кінець , не чекає дочки, він-то не може пробачити доньку.

І справа тут не тільки в тому, що німецькі вірші не годяться для російського життя та й не зовсім точно передають біблійний сюжет. Справа в Самсоні Виріна. Він не вірить ні в притчу, ні Мінському, ні дочки, ні собі. Герой відкидає шлях примирення з собою, з власною совістю, не прощає ні собі (сам відправив Дуню з Мінським - «знайшло»), ні Дуні. Вражаюче його побажання дочки смерті: «Як подумаєш часом, що і Дуня, може бути, тут же пропаде, так мимоволі згрішиш, та побажаєш їй могили ...»( VI, с.96).

І справа тут не тільки в обдуреного довірі. Вирін згадує: «Нею будинок тримався ... вже майже любив моєї Дуні, я ль не плекав мого дитини; вже їй майже не було життя ?...»( VI, с.96). Він навіть не допускає думки, що Дуня просто не могла жити завжди з ним (Дружина живе завжди в будинку чоловіка).

Ми бачимо, що Пушкін не малює якийсь однією фарбою героя. Страждання бідного доглядача одночасно і зрозумілі (страх за майбутнє дочки), і егоїстичні («вже їй майже не було життя?")

Лежнєв О.З. Проза Пушкіна М., 1966. С.218.


17


Образ героя «окреслюється,« обводиться »визначеннями», кожне з яких не замикається з іншим, не доповнює інше, а різко іншому протистоїть, «контур» виходить переривчастим, пунктирним, рівновага - нестійким, хитним, простір рухомим, мерехтливим, незамкнутим і втягуючим в себе. «Істина очевидна, але знову« незбагненна розуму », не названа« точно »ніяким словом, але виявлена, - опановує нами».

Герой не може пробачити, змиритися внутрішньо, він спалює себе горем, спивається, вдається до відчаю, зневіри, яке вважається найтяжчим смертним гріхом. Повість трагічна, але, незважаючи на трагічність сюжету, фінал повісті не залишає у нас скорботної безвиході.

Ми відчуваємо погляд «зверху» на трагедію відпадання героя від істини. Самсон Вирін віддає собі звіт у своїх вчинках, не випадкова її застереження: «мимоволі згрішиш». Він вибирає свій хрест: страждання за провину і свою, і дочки, і Мінського.

Дочка повертається, вона живе благополучно, але ніколи не буде щасливою, усвідомлюючи свою непрощені провину.

Ось, напевно, чому і ця пушкінська повість пронизана світлом віри, герої усвідомлюють свою провину, свою невідповідність належного, а якщо усвідомлюють, значить, вірять в це належне. Вони не відступаються від своєї совісті, бачать себе «з тієї висоти, яка задана людині при Творінні і яка досяжна ...» , Тому-то і страждають, усвідомлюючи своє відпадання від цієї висоти, Істини. Але в цьому-то страждання - і віра, надія образ Божий в людині. Адже страждання - «властивість занепалого світу, неминучий у такому світі хрест і в цьому сенсі норма - і оправдательная, і рятівна, бо не дає« загасити Дух »,« духовна спрага »і є жага перетворення».

Ось це потужне звучання голосу совісті і випромінює той світ, який не дає трагедії зазвучати безвихідно.

V

Герої повісті «Панночка-селянка», пройшовши через складну «гру любові і випадку» виховуються життям.

Любов до «дивною селянці» допомагає Олексію Берестову вилікуватися від награного байронізму, з одного боку, а з іншого боку, від панської безцеремонністю, з якою звик він «ганятися» за дворовими дівчатами. Любов до смаглявою красуні пробуджує в молодій людині кращі сторони його натури, він готовий відмовитися від законів свого середовища - законів дворянській честі - і одружитися на селянці.


Непомнящий В. Про Пушкіна і його художньому світі / / Література в школе.-1996 .- № 2.-с.4.

Непомнящий В. Утримуючий тепер. Феномен Пушкіна та історичний жереб Росії / / Новий світ. - 1996 .- № 5.-с.179.

Там же, с.179-180.

18

Олексій, віддавшись своєму поетичному почуттю, забуває про свою розчарованість. У вільному світі природи втрачають силу закони середовища, сюди не доходять «межі влади батьківської». Відчуженість від законів середовища, уявних законів честі очищає почуття героїв від усього наносного, розкриває справжні їхні людські сутності.

Любовний маскарад дав можливість проявитися в героях кращим якостям їх душі. Олексій відчув відповідальність за долю їхньої любові, голос совісті переміг у молодого чоловіка та станові забобони, і страх залишитися без спадщини. Ну а Ліза, незважаючи на свій веселий норов, теж переживає і хвилюється не менше Олексія.

«Громадські умовності відступають перед вільної грою молодих сил, перед правдою природного природного почуття. У цьому істота надзвичайної події, що становить основу «Панни-селянки».



Петруніна М.М. Проза Пушкіна та шляхи її еволюції / / Російська література.-1987 .- № 1.-с.50.


19

III розділ. Висновок.

Розглянувши «Повісті Бєлкіна» через призму понять моралі і моральності, можна стверджувати, що витоки творчості А.С. Пушкіна знаходяться в російській релігійній культурі. У своїй роботі ми спробували проаналізувати поведінку героїв з точки зору ідеалу людяності, який незмінно усвідомлюється героями, незважаючи ні на які відступи від нього.

Вчинки героїв «Повістей Бєлкіна» відбивають напружену внутрішню роботу героїв, роблячи яку майже всі вони вільно чи мимоволі оцінюють себе з висоти вічних істин, з тієї висоти, яка задана людині при творінні і називається совістю.

І хоча деякі герої переступають закони моралі (честі) або, гірше, моральні закони, не можна сказати, що вони відступають від них. Вони свідомо чи несвідомо оцінюють свої провини, стражданням розплачуючись за свої помилки.

Совість в «Повісті Бєлкіна» не тільки тема, але й творчий елемент, «дозволяє опромінити світлом Правди занепалий світ без допомоги« моральних »оцінок, як у повному мовчанні». Ми бачимо об'єктивність, а часом незалежність від волі самого героя активної дії совісті, яку можна по праву назвати головною дійовою особою «Повістей покійного Івана Петровича Бєлкіна», написаних Олександром Сергійовичем Пушкіним.


Непомнящий В. Утримуючий тепер. Феномен Пушкіна та історичний жереб Росії / / Новий світ. - 1996 .- № 5.-с.178.


20

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Іноземні мови і мовознавство | Твір
86.4кб. | скачати


Схожі роботи:
Пушкін а. с. - Повісті Бєлкіна
Пушкін а. с. - Хуртовина в повісті а. с. пушкіна
Пушкін а. с. - Авторська позиція в повісті а. с. пушкіна
Пушкін а. с. - Історична основа повісті а. с. пушкіна
Пушкін а. с. - Народ у повісті а. с. пушкіна Дубровський
Пушкін а. с. - Як ви розумієте епіграф до повісті а. с. пушкіна
Пушкін а. с. - Образ Пугачова в повісті а. с. пушкіна
Пушкін а. с. - Сім`я Мироновим у повісті а. с. пушкіна
Пушкін а. с. - Сім`я Миронова на сторінках повісті а. с. пушкіна
© Усі права захищені
написати до нас