Просвітницька діяльність Кирила і Мефодія

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Міністерство освіти РФ
Муніципальне Установа "Середня загальноосвітня школа" № 5


Просвітницька діяльність
Кирила і Мефодія
Екзаменаційний реферат з літератури
Автор: Назаров Азер Іскендеровіч,
учень 11Б класу.
Керівник: Лєскова Валентина Олексіївна,
вчитель російської мови
і літератури МУ ЗОШ № 5.
 
м. Біробіджан, 2004.

Зміст
 
 
I. Вступ
 
1.1. День слов'янської писемності, освіти і культури____________ 3
1.2. Значення набуття писемності народами Південно-Східної Европи__ 4
II. Основний текст
 
2.1. Короткі біографічні відомості
про Кирила і Мефодія (до прийняття сану )_______________________________ 7
2.2. Просвітницька діяльність святих братьев______________________ 9
2.3. Поширення слов'янської писемності
після смерті Кирила і Мефодія____________________________________ 22
III. Висновок
 
3.1. Загальна оцінка діяльності Кирила і Мефодія___________________ 24
3.2. Історія свята слов'янської пісьменності______________________ 27
Список источников_______________________________________ 29

§ 1.1. День слов'янської писемності, освіти і культури
Є лірика велика -
Кирилиця!
Як крик у Шостаковича - "Три лілії!" -
Біліє "Ш" в клавіатурі Гіллельса -
Кирилиця!
І фирчіт "Ф", схоже на пугача,
Заб'є крилами "У" горизонтальне -
І качки віднесуть за Онтаріо.
У латину - латунь органна відгукнулася,
А хорові криласи -
У кирилицю!
"Б" у далечінь з-під долоні задивився -
Як богоматір, що чекає дитину.

Андрій Вознесенський.
Щорічно 24 травня в нашій країні відзначаються Дні слов'янської писемності і культури. Історія їх виникнення нерозривно пов'язана з іменами святих рівноапостольних, не тільки православної, а й римсько-католицької церкви [1] , Кирила (в миру Костянтин, народився у 826 - 827 р.) і Мефодія (мирське ім'я невідоме, імовірно Михайло, народився до 820), "вчителів словенських".
§   1.2. Значення набуття писемності народами Південно-Східної Європи
 
 
 
Набуття слов'янськими народами писемності мало таке ж історичне і геополітичне значення, як і відкриття Америки або створення в ХІХ столітті п'ятьма європейськими державами після перемоги над Наполеоном «Системи Меттерніха». [2]
Першим на це звернув увагу Сергій Михайлович Соловйов у своїй знаменитій «Історії Росії з найдавніших часів», описуючи умови, в яких проходила просвітницька діяльність Кирила і Мефодія: «IX століття є вік освіти держав як для Східної, так і для Західної Європи, століття великих історичних визначень, які діють в усі продовження нової європейської історії, діють до цих пір »
На Заході, пише наш знаменитий історик, починає розпадатися імперія Карла Великого, з неї поступово виділяються окремі народи, утворюються самостійні держави, «члени західноєвропейської конфедерації», скріпленої духовною міццю Риму. З Півночі, з «Скандинавії - старовинної колиски народів», закінчується приплив «сухопутних варягів» на простори рівнини (очевидно, одними з останніх були Рюрик з братами), вичерпується шлях «із варяг у греки». Континент вже зайнятий, пояснює цю ситуацію С. М. Соловйов, тому з'являються юрби скандинавських піратів, які спустошують морські та річкові береги Європи, а заодно, додамо, що відкривають ту ж Америку задовго до Колумба.
Нарешті, у Візантії, що особливо для нас важливо, у 842 році припиняються столітні богословські суперечки, остаточно встановлюється переданий згодом слов'янам церковний догмат. Помісний собор Константинопольський засновує святкування - «Торжество православ'я» і на престол сходить імператор Михайло III, при якому почалася апостольська і просвітницька діяльність Кирила і Мефодія.
Що ж стосується самих слов'ян, то як раз до цього часу закінчується їх «велика міграція» і на місцях остаточного (нинішнього) розселення починають утворюватися слов'янські держави - Велика Моравія, Польща, Болгарія, Сербія, Хорватія і Київська Русь, що прийняли в якості духовного стрижня східну гілку християнства, незважаючи на постійне військовий тиск послідовників Карла Великого. І причини тут суто політичні. Наприклад, пише С. М. Соловйов, «князь моравський повинен був розуміти, що для незалежного стану слов'янської держави перш за все необхідна незалежна слов'янська церква, що з німецьким духовенством не можна було і думати про народну і державної незалежності слов'ян, що з латинським богослужінням християнство не могло принести користі народові, який розумів нову віру тільки з зовнішньої обрядової сторони і, зрозуміло, не міг не цуратися її. Ось чому князь моравський повинен був звернутися до візантійського двору. ... Близький і недавній приклад Болгарії повинен був вказати моравського князя на цей шлях (трохи раніше християнство прийняв болгарський цар Борис. - Прим. Авт.); З боку Візантії нічого було побоюватися домагань, подібних німецьким: вона була занадто слабка для цього, і ось Ростислав посилає в Константинополь до імператора Михайла з проханням про слов'янських вчителів, і в Моравії є знамениті брати - Кирило і Мефодій, доканчивает тут переклад священних і богослужбових книг і поширюють слов'янське богослужіння в Моравії і Паннонії. Заклик Кирила і Мефодія, покладається в 862 році, збігається з часом підстави Російської держави, якому по перевазі судилося скористатися справою святих братів ».
Я навмисно так довго цитую знаменитого історика, бо тут коротенько дані суть історичної ситуації і сам характер місії Кирила, завдяки якій він, власне, і отримав звання святого. Все начебто ясно. Але чому тоді протягом тисячоліття з цього приводу не вщухають вчені суперечки, незважаючи на те, що перше житіє Кирила було написано в 885 році, через всього 16 років після смерті Сорокадворічний святого в Римі? Сперечаються про авторство самої азбуки, дату переказу книг Священного писання, про таємничу місії братів до Криму, про те, нарешті, хто кого закликав: слов'яни Візантію або навпаки, і т. д.
 
§   2.1. Короткі біографічні відомості про Кирила і Мефодія (до прийняття сану)
 

Щоб відповісти на всі ці питання, треба спочатку пильніше вдивитися в особистість самого Кирила, оповідаючи про який, навіть "Повний православний богословський енциклопедичний словник" спочатку шанобливо приписує: «філософ».
Брати були уродженцями грецького порту Салоніки (нині Салоніки), відомого під назвою Солунь. Тут закінчувалася Візантія, і починалися неосяжні землі слов'ян - наших предків. Жителі Солуня добре знали мову македонських слов'ян, оскільки в самому місті й особливо в його околицях проживало численне слов'янське населення. Батько хлопчиків був грецьким воєначальником, а мати - слов'янкою, тому Мефодій і Костянтин добре знали мову, хоча за національною приналежністю вони швидше були греками. Не випадково, імператор Михайло в напутньому слові сказав: "Ви обидва солуняни, а всі солуняни добре говорять по-слов'янськи".
Старший з братів, Мефодій, мабуть, не був позбавлений організаторських здібностей і мав навички адміністративної діяльності: протягом кількох років він був правителем якийсь слов'янської області у Візантії, можливо на південно-сході, в Македонії, але пішов з посади в монастир Олімп (Мала Азія). Молодший брат, Костянтин, з дитинства виявляв надзвичайні обдарування. Ще в 15 років Костянтин читав Григорія Богослова, одного з глибокодумний отців Церкви. Чутка про здібності юнака досяг Константинополя, і імператор Михайло III взяв його до двору в товариші по навчанню до свого сина. Він навчався під керівництвом знаменитого Фотія, майбутнього патріарха, і вивчив античну літературу і науку. У "Житії" Костянтина сказано так: "Коли ж прийшов до Царгорода, віддали його вчителям, щоб вчився. І в три місяці опанував всій граматикою і за інші взявся науки, навчився ж і Гомеру, і геометрії, і у Фотія діалектиці, і всім філософським вченням, а понад те та риториці, і арифметиці, і астрономії, і музиці, і всім іншим еллінським навчань ". Костянтин, який мав доступ до двору імператриці Феодори, після відмови від вигідного одруження, прийняв сан священика і став хартофілаксом (бібліотекарем) при патріаршій бібліотеці, а після таємного відходу в монастир, став викладати еллінську і християнську філософію в Магнаврской академії - Константинопольської вищій школі (звідси прізвисько Кирило-"філософ"). Разом з Фотієм він наполегливо займався філологією.
§   2.2. Просвітницька діяльність
святих братів
Коли до візантійського імператора прибуло посольство від хазарського кагана з проханням надіслати мусульманам вчених для знайомства з християнством, імператор і патріарх одностайно обрали Костянтина. Імператор доручав йому найважливіші та відповідальні місії. Історія церкви відзначає перемогу Костянтина у диспутах з патріархом Іоанном, прихильником іконоборства [3] , навколо якого понад століття кипіли церковні пристрасті. Ще більшу популярність йому принесла перемога над ісламськими вченими в Багдаді в 851 році. Іншими словами, до моменту початку своєї головної місії в житті - освіти слов'ян - Костянтин відомий вже не тільки всьому християнському світу, він був одним з найосвіченіших людей свого часу. Звичайно, кому, як не йому і його братові, імператором повинна була бути довірена в 863 році знаменита місія в Моравію [4] . Разом з братом Мефодієм кілька років він провів у монастирі Олімп, а потім брати відправилися з новою місією до хозарів.
У принципі ця місія, як і її підсумки, досить добре відома. Але чи була вона першою «слов'янської експедицією» Костянтина і Мефодія? Самі того не бажаючи, описали її Паннонські літописці-«патріоти» у тенденційному Житії святих братів Кирила і Мефодія повідали підтверджене іншими джерелами подія, яка особливо два останніх століття не дає спокою російським історикам і їхніх закордонних колег.
Мова йде про подорож Кирила і Мефодія в Хазарію. Як описує Житіє, за завданням імператора у 861 році Кирило разом зі своїм братом прибув в Херсонес Таврійський, який служив у той час як би перевалочним пунктом між Візантійською імперією і союзним їй Хозарським каганатом. У Херсонесі Кирило «знайшов Євангеліє і Псалтир, написані російськими літерами, і людину знайшов, говорить цією мовою, і розмовляв з ним, і зрозумів зміст цієї промови, і, порівнявши її зі своєю мовою, розрізнив букви голосні і приголосні, і, творячи молитву Богу, невдовзі почав читати та викладати їх, і багато здивувалися йому, славлячи Бога ». Не дивно те, що Кирило так швидко освоїв руське письмо, адже в Солуні, де він народився, значну частину населення складали слов'яни, розмовляли древнеболгарской (в ті часи слов'яни розмовляли по суті на одному загальному мовою). Як каже наша «Початкова літопис», «слов'янський ж мова і російська єдиний». Дивно сама наявність цього російського листи, як і перекладених російською мовою книг Священного писання.
Те, що слов'яни вміли писати рідною мовою задовго до християнських першовчителів, вже майже ніхто не оскаржує. Ще Ломоносов у своїй «Древній російській історії» кидає прихильникам норманської теорії: «... Про грамоті, даній від Олександра Великого Славенському народу, розповідь хоча неймовірно здається і нам до особливої ​​похвали служити не може, однак тут про неї тим згадую, які не знають, що, крім наших новгородців, і чехи оною похваляються ».
А ось що каже з цього приводу прихильник «норманської теорії» Карамзін: «Як би там не було, але Венеди або Слов'яни язичницькі, що жили в країнах Балтійських, знали вживання літер ...» Далі в примітках до його «Історії держави російської» можна прочитати наступне : «Один Літописець Російський середніх років, повторюючи Несторова звістка про букви Кирилова, додає:« ... преже убо Словенії не імеяху письмен, але начертаньмі і нарезаньмі чітах і гадах ».
А якщо йти в глиб часів, то сучасник болгарських учнів і авторів Житія Кирила і Мефодія Чорноризець Храбр у своєму творі «Про письмена» [5] говорить: «... преже убо Словенії не імеху книг, але чр'тамі і резами чьтеху і гатааху, погани суще ».
Іншими словами, до IX століття слов'яни користувалися таким собі древнім алфавітом, схожим з рунічних листом, наносячи його на священні камені, дерева, зброю. Крім того, як і скандинави, слов'яни робили в наслідування арабам графіті на монетах. У 1940 році в Старому Петергофі був знайдений скарб арабських монет, який знаходиться сьогодні у відділі нумізматики Державного історичного музею в Москві. На одній з монет було виявлено напис по-російськи: «Захар». До цих пір перші російські написи датувалися XI століттям. Але цей скарб закладений у землю ще на початку IX століття!
Чим же займався тоді в Херсонесі Костянтин-філософ? Тут він познайомився з книгами, швидше за все Євангеліє і Псалтир, написані "руськими буквами", і швидко навчився читати ці книги. Про це свідчать всі 23 дійшли до нас списку "паннонского житія", причому в двох з 23 замість слова "роусьскимі" застосовано слово "роушкімі".
Ця обставина дає привід припускати, що книги були написані на мові, відомому Костянтину. Це не дивно. У середині IX століття слов'яни нерідко відвідували, а багато хто навіть жили в Криму, а ще пізніше, за князя Святослава, майже весь Крим входив до сфери впливу Київської держави. До середини IX століття багато було слов'ян прийняли християнство. Так, патріарх Фотій у своєму посланні 867 року пише про хрещення багатьох росів, у тому числі цілої князівської дружини; за словами Фотія, на Русь був навіть посланий Візантією єпископ.
Разом з тим Кирило займався порівнянням складених до нього кимось «російських письмен» з винайденою їм слов'янської писемністю [6] . Винайденої ще, за свідченням Чорноризця Храбра в 855 році, коли вони з братом Мефодієм у малоазійському чернечому Олімпі займалися перекладом Євангелія та інших священних книг, очевидно, на замовлення болгарського царя Бориса, який у 853 році відновив з Візантією договір про дружбу.
Крім того, сьогодні між вченими практично не існує розбіжностей з приводу того, що винайшов Кирило. Першою слов'янською абеткою, за загальним визнанням, була глаголиця. Кирилиця ж була складена з літер грецького статутного унціального [7] (урочистого) листи учнями рівноапостольних братів через кілька десятиліть, очевидно, в 893 році у Преславi, під час царювання болгарського царя Симеона.
Історики та лінгвісти досі не можуть розгадати таємниці виникнення глаголиці, а саме: який алфавіт взяв Кирило в основу своєї слов'янської абетки? Накреслення деяких літер збігалося з копскім, староєврейською, руническим, вірменським, грузинським, готським листом. Єдиним поясненням, чому Кирило для своєї абетки зібрав таку мішанину письмових знаків, є наявність у слов'ян, зокрема росіян, того самого дохристиянського листа, про який я згадував вище.
Адже що являла собою тодішня Русь? Неймовірне змішання народів: слов'ян та фінно-угрів, варягів і тюрків, персів і греків. Йому супроводжувала не менше строката суміш мов. Очевидно, у Криму Костянтин-філософ зіткнувся з одним з варіантів (ймовірно, не єдиним) давньоруського алфавіту. І не міг хоча б не зацікавитись ним ...
Втім, не це головне - глаголиця або кирилиця і хто винайшов слов'янську азбуку. У 861 році Костянтин-філософ, те саме сьогоднішнього послу з особливих доручень, виконував набагато більш важливу для Візантії та слов'ян місію. Безпосередньо їй передували три набігу росіян на міста імперії. Останній з них, згідно візантійським хроніками, був здійснений безпосередньо на Константинополь 18 червня 860 року, коли російський флот на чолі з київськими князями Оскольдом (Аскольдом) і Діром розгромив і розграбував передмістя столиці імперії. «Народ не іменитий, народ не рахований ні за що, - писав з цього приводу візантійський патріарх Фотій, - народ, що стоїть нарівні з рабами, невідомий, але отримав ім'я з часу походу на нас, незначний, але який одержав значення, принижений і бідний, але досяг блискучою висоти і незліченної багатства. Народ, десь далеко від нас живе, варварський, мандрівний, що гордиться зброєю, несподіваний, непомічений, без військового мистецтва, так грізно і так швидко нахлинув на наші межі, як морська хвиля ».
Так писав вчитель святого Кирила про першій появі на світовій арені Російської держави. Багатонаціональної держави, якому були потрібні єдина ідеологія, єдина Віра, єдина мова, єдина абетка. Що слабшає же рік від року імперії потрібний потужний союзник в особі молодих слов'янських держав і особливо наймогутнішого з них і самого віддаленого від впливу Риму - Київської Русі, якою при нагоді можна було передати естафету Центру православ'я.
З цієї точки зору не важливо, чи христив, як вважають деякі, святий Кирило Оскольда і Діра (і чи було це першим хрещенням Русі?), Куди їздив він після Криму - в Хазарію чи Київ? Безсумнівно одне: окрім місії освіти, він виконував у Херсонесі місію політичну - ознайомлення з можливістю створення єдиного візантійсько-слов'янський блок за допомогою звернення слов'ян у православну віру і створення з допомогою єдиного алфавіту Слов'янської Православної Церкви, підпорядкованої Візантії. Ось що писав про це академік С.Ф. Платонов: «Негайно по хрещенні на Русі виникають школи з вчителями-священиками і з'являються книжники - любителі освіти, збирали і переписуючі книги. Митрополит і духовенство в цілому управляли і судили підлеглих їм людей так, як це робилося в грецькій церкві, на підставі особливого збірника законів Номоканона, який отримав на Русі в болгарському перекладі назва Кормчої книги. У збірнику укладалися церковні правила Апостольські і вселенських соборів, також закони православних візантійських імператорів. Церкви належали землі, на яких духовенство і монастирі вели господарство по-своєму, керуючись візантійськими звичаями та законами, встановлюючи такі юридичні відносини до хліборобам, які були прийняті в Греції ».
У відповідності з традиційною точкою зору на просвітницьку діяльність братів у цей період, відчувши нападу кочових хозар і угрів, Костянтин вирішив змінити сухопутний шлях на морський. Він сів на попутний корабель і на ньому прибув у ставку хазарського кагана. Там він здобув чергову перемогу в суперечці з сарацінськими мудрецями і Магомет. Весь хід своєї суперечки, богословські дебати з мусульманами та євреями Костянтин згодом виклав на грецькій мові для звіту патріарху; пізніше цей звіт, за словами легенд, був переведений Мефодієм на слов'янську мову. На жаль, ці його праці до нас не дійшли.
Повернувшись до Константинополя, Костянтин почав роботу зі складання слов'янської абетки і перекладу богослужбових книг на мову слов'ян. На одностайну свідченням всіх "Житій", ця робота була розпочата до прибуття посольства з Моравії. Повідомлення це правдоподібно, так як за короткий час між призначенням Костянтина главою місії і від'їздом до Моравії майже неможливо було скласти настільки досконалу, добре пристосовану до особливостей слов'янської мови абетку, якою є старослов'янська, і перевести кілька книг. Дізнавшись під час подорожі, що в християнських церквах Сходу (у вірменів, сирійців, коптів, іберійців) існує служба на власному народному, а не грецькою чи латинською мовою, брати вирішили встановити такий порядок і в богослужінні слов'ян.
Дуже ймовірно, що в Моравії чули про успішну місіонерської діяльності Костянтина і розраховували саме на нього. В усякому разі на скликаному після приїзду моравського посольства раді, вислухавши прохання князя Ростислава "прислати у Велику Моравію єпископа і вчителя, ... щоб він мовою нашому виклав праву християнську віру", імператор Михайло вважав, що прохання послів ніхто не виконає краще, ніж Костянтин -філософ.
Легенда говорить, що Костянтин на промову імператора відповів наступне: "немічний я тілом і хворий. Але з радістю піду в Моравську землю, якщо тільки вони мають абетку своєї мови. Бо просвіта народу без письмен його мови подібно спробам писати на воді ". Таким чином, вчителем, що склали слов'янську писемність, який заснував книжкову культуру і освіченість слов'ян та виконали цю унікальну і відповідальну місію, став Костянтин. Як говориться в його "Житії", він "склав письмена і почав писати бесіду євангельську:" Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог ". А далі розповідається, що цей дар був "цінніше і найбільше срібла, і золота, і дорогоцінних каменів, і всього того, що минає багатства". Не пізніше 863 року місія Костянтина і Мефодія вирушила до Моравії.
За час моравського служіння брати перевели зі Священного Писання тексти, які необхідні були для літургії, - візантійську Псалтир, Євангеліє і Апостол у короткій формі. У Моравії вони пробули три роки, навчаючи слов'ян грамоті і переводячи священні книги. По-слов'янськи був зроблений повний богослужбовий чин: "І незабаром перевів весь церковний чин і навчив їх (учнів) та утрені, і годинах, і обідні, і вечірні, і повечір'я, і ​​таємної молитві". І слідом за цим у житії наводиться переказ біблійної Книги пророка Ісаї: "... Гроби вуха глухих, щоб почули слова книжкові, і зрозуміла стала промова недорікуватих". Це контамінація [8] двох цитат, з'єднаних авторської вставкою про "словах книжних". З Моравії вони вирушили до Болгарії, потім в Паннонію (нинішню Угорщину), в князівство Коцела, і всюди вчили слов'ян грамоти та християнській вірі.
Та залишалася ще одна складна проблема. За часів життя і діяльності братів церковне богослужіння допускалося тільки на трьох стародавніх мовах, які за нашою традицією вже давно іменуються мертвими, - єврейською, грецькою і латинською. Перекладати Священне Писання на живі національні мови вважалося тоді не тільки непотрібним, але і неприпустимим, блюзнірським. Костянтин зумів перемогти в суперечках з "тріязичнікамі" - він був ще й чудовим полемістом. У Венеції зібралися проти нього численні супротивники, як говориться в його житії, "як чорноризці, як ворони на сокола", і почали стверджувати свою "тріязичную єресь". Вони звинуватили Костянтина в тому, що він створив письмена, яких не зробили раніше ні апостол, ні тато римський, ні Георгій Богослов, ні Ієронім, ні Августин.
Адже "жодному народові мати свою азбуку, окрім євреїв, греків та латинян, як в написі Пілата, який на хресті Господньому написав тільки на цих мовах".
Відповідь Костянтина - філософа був дивно образним і доказовим: "Чи не йде дощ від Бога одно на всіх, не сяє чи для всіх сонце, не дорівнює чи всі ми вдихаємо повітря? Як же ви не соромтеся лише три мови визнавати, а іншим усім народам і племенам велите бути сліпими і глухими? "
Щоб захистити слов'янські письмена, брати Костянтин і Мефодій відправилися в Рим. Римський єпископ засудив тих, хто нарікає на слов'янські книги, сказавши так: "Так сповниться слово Писання:" Нехай славлять Бога всі народи! "Тобто, нехай кожен народ молиться Богу на своїй рідній мові".
Влітку 863 р. Костянтин і Мефодій після тривалого і важкого подорожі прибутку нарешті в гостинну столицю Моравії Велеград.
Запросив їх князь Ростислав, згідно всіма, що дійшли до нас джерелам, був улюблений народом, обережний, мудрий, але в той же час відважний і сміливий правитель. Все життя він боровся з німцями за незалежність своєї порівняно невеликий та слабкої країни. Іноді Ростислав був змушений лавірувати і навіть ішов на поступки. Але, накопичивши сили, знову переходив у наступ і не раз брав великі перемоги в боях зі своїм непримиренним ворогом королем Людовіком Німецьким.
Ростислав прийняв посланців дружньої Візантії, які привезли слов'янську абетку і книги, з радістю і пошаною. Захоплено зустрів їх, за розповідями "Житій", і моравський народ.
Відразу після прибуття в Велеград Костянтин і Мефодій повели більшу різноманітну роботу. На богослужіннях у самому Велеграді і в моравських селах вони читали по-слов'янськи Євангеліє та інші перекладені ними книги. І народ з радісним подивом слухав рідним слов'янським словами, вперше пролунали в моравських церквах. За допомогою Ростислава брати обрали собі учнів і старанно навчали їх слов'янської азбуки та церковним службам на слов'янській мові. А у вільний від занять час продовжували переводити на слов'янську мову привезені грецькі книги. Так, з самого приїзду до Моравії Костянтин і Мефодій робили все можливе для найшвидшого розповсюдження в країні слов'янської писемності і культури.
Поступово морави все більш звикали чути в церквах рідну мову. Церкви, де служба велася латинською мовою, порожніли, а німецько-католицьке духовенство втрачало в Моравії вплив і доходи. Тому зрозуміла злоба, з якою обрушуються на братів це духовенство. Костянтина і Мефодія звинувачували в єресі, в тому, що вони порушують всі освячені століттями церковні закони, бо сам бог обрав лише три мови, на яких личить до нього звертатися. Особливо обурювався зальцбурзький архієпископ. Адже ще Карл Великий завітав зальцбургському єпископату права на Моравську церква, на десятинний збір по всій Моравії і на третину доходів з моравських земель. А зараз все це спливало від могутнього архієпископа через зухвалий діянь якихось візантійських священика і ченця!
Минуло близько півтора років, і грозові хмари нависли над Моравією. В кінці серпня 864 р. король Людовик Німецький, в союзі з болгарами, перейшов з великим військом Дунай і осадив у фортеці Довіна князя Ростислава. Не маючи достатніх сил для опору об'єднаним німецьким та болгарським військам, в цій боротьбі Ростислав загинув, віроломно відданий племінником Святополком. Але слов'янські народи надовго зберегли пам'ять про князя Ростислава. Недарма навіть десятиліття потому, в іншій слов'янській країні - в Болгарії, Чорноризець Храбр, згадуючи Ростислава в "Оповіді про письмена", ласкаво називає його зменшувальним ім'ям "князь Ростіца".
Ці події одразу посилили позиції німецького духовенства в Моравії. Воно почало чинити всілякі перешкоди діяльності Костянтина і Мефодія і, зокрема, рішуче відмовило у посвяченні їхніх учнів в духовні звання. Брати опинилися в дуже скрутному становищі. Адже Костянтин мав сан простого священика, а Мефодій був тільки ченцем. Тому брати не мали права самі ставити своїх учнів на церковні посади, а без цього їхні учні не могли здійснювати церковні служби. Так на шляху розповсюдження слов'янського обряду в Моравії виникли, здавалося б, майже нездоланні перешкоди. Костянтину і Мефодію залишався тільки один вихід - шукати вирішення створених німцями труднощів у Візантії чи Римі.
Самим природним для них було б, звичайно, попрямувати до Візантії. Адже звідти вони були надіслані в Моравію. Там патріарший престол все ще займав друг і покровитель Костянтина Фотій, а імператорський престол - послав їх до Моравії Михайло. Там їм найлегше було б отримати церковний сан для їхніх учнів.
Чому ж Костянтин і Мефодій обрали Рим, а не Візантію? На що, відправляючись туди, могли вони сподіватися? Легенди різно відповідають на це питання. За одними - тато Микола, повідомлений про подвиги солунських братів у слов'янських землях, багато порадів тому і особливим посланням запросив їх до Риму; за іншими - Костянтин виконував даний їм колись обітницю відвідати Рим; за третіми - вони їдуть до Риму, щоб представити татові працю свого перекладу Святого писання; по четвертим - тато покликав солунських братів, бажаючи їх бачити, як ангелів божих.
Нам видається, що відповідь можливий тільки один: знайдені Костянтином і вивезених ним з Херсонесу останки Климента. Не випадково Костянтин не віддав ці останки митрополита Херсонеса, не помістив їх в якій-небудь з візантійських або моравських церков. Не випадково, ніколи не розлучаючись з ними, він всюди возив з собою ці почорнілі кістки: з Херсонеса до Візантії, з Візантії до Моравії і, нарешті, до Риму.
Тонкий дипломат, Костянтин передбачав, яку велику роль зможуть зіграти ці останки в його долі.
Протягом багатьох століть римські папи старанно збирали, скуповували і навіть викрадали мощі різних святих, прагнучи скласти максимально повну колекцію священних останків. Особливо ж цінувалися і марно розшукувалися Римом мощі найдавніших римських пап. Велику роль відігравало тут те, що католицька церква, прагнучи обгрунтувати свої претензії на всесвітню владу, оголосила першим папою самого апостола Петра. А Климент вважався третім татом після Петра, то є одним з найдавніших.
Тому Костянтин міг не тільки сподіватися, але навіть міг бути впевненим, що за таку цінну реліквію, як останки Климента, тато піде на великі поступки, аж до дозволу богослужіння і книг слов'янською мовою. Ці надії Костянтина повністю виправдалися.
Новий папа Адріан урочисто зустрів братів, вийшов їм назустріч з усіма городянами, несучи свічки. Житіє Кирила розповідає, що брати принесли в Рим перекладені ними слов'янські книги. Папа, прийнявши книги, освятив і поклав їх у церкві Святої Марії. І по книгах співали літургію, а потім присвятили слов'янських учнів у священики. І ще служили літургію на слов'янській мові в церкві Святого Петра, а на інший день співали в церкві Святої Петронилле і в третій день співали в церкві Святого Андрія, в соборі Апостола Павла, в ночі співали святу літургію по-слов'янському над святим труною.
У Римі Костянтин захворів, прийняв чернецтво та ім'я Кирило. Коли він помер, йому було сорок два роки. І тато Адріан наказав усім грекам, які були в Римі, і всім римлянам співати над ним зі свічками, і такі похорони зробити йому, як роблять татові. Кирила хотіли поховати в соборі Святого апостола Петра, але брат його Мефодій умовив покласти труну в церкві Святого Климента. "І поклали його з правого боку від вівтаря, написали ікону його і почали палити лампаду день і ніч, і стали відбуватися дива на його могилі", - розповідається в Житії.
Собор св. Климента згадувався з кінця IV століття, і з археологічної точки зору - це одне з найбільш чудових будівель в Римі. Собор виявився майже похованим під руїнами і попелом пожежі після набігу норманів. Потім зверху було надбудовано нову будівлю. У минулому столітті були проведені розкопки, і під землею відкрилися залишки античної базиліки. Якщо спускатися з ризниці собору в нижню церкву, то можна побачити там збереглися древні фрески і останки святого Кирила, похованого тут в 869 році за обрядом, рівному папського.
В останніх словах перед смертю Костянтин брав із брата Мефодія обіцянку продовжувати розпочату справу: "Ми з тобою, як два воли, вели одну борозну. Я знемігся, але ти не подумай залишити праці вчительства і знову піти на свою гору " [9] .
Після смерті брата Мефодій деякий час продовжував його роботу в Паннонії. Незабаром, у зв'язку з визнанням у Болгарії візантійської різновиди християнства, тато, прагнучи зміцнитися в Паннонії і в Моравії, заснував тут особливу слов'янську єпископію, призначивши єпископом авторитетного серед слов'ян Мефодія. Однак за наказом ряду німецьких єпископів Мефодій був схоплений, посаджений у в'язницю в Баварії чи Швабії, де просидів протягом двох з половиною років.
Мефодій повернувся до Моравії, зберігаючи чин єпископа. Тут він жив з 873 р., продовжуючи свою діяльність.
§   2.3. Поширення слов'янської писемності після смерті Кирила і Мефодія
У 885 р. Мефодій помер. Його учні були вигнані з Моравії, де старослов'янська мова перестали вживати в богослужінні в офіційній церкві, а переклади Костянтина, Мефодія та їх учнів були знищенні.
Втім, в Моравії і в відкололася від неї в 895 Чехії слов'янська писемність не зовсім припинилася. Нам відомі, хоча і дуже нечисленні, старослов'янські пам'ятки, написані тут в X і навіть у XI ст. (Київські листки, Празькі уривки і деякі інші). Всі ці пам'ятники написані глаголицею [10] .
Учні Мефодія, вигнані з Моравії, вирушили частиною на південь - до хорватам, де в цей час складалося незалежне слов'янська держава, частиною на південний схід - до болгар і македонцям. Там вони і продовжили справу слов'янської книжності.
Особливо сприятливі умови для розвитку слов'янської писемності складаються на південно-сході. У Македонії створюється ряд рукописів, які продовжують традиції кирило-мефодіївських переказів (так звана охридський школа). З числа працювали тут письменників найбільш відомий Климент [11] , один з найталановитіших учнів Мефодія.
На сході Болгарії центром старослов'янської книжності стає Преслав - столиця Болгарії в період правління царя Симеона (893-927 рр..), Покровительствовавшего розвитку слов'янської писемності. З кола письменників Симеоновской періоду, який іноді називають "золотим століттям" старослов'янської писемності, найбільш відомий екзарх болгарський Іоанн, перу якого належить низка творів. У Болгарії працював і чорноризець Храбр, автор широко відомого твору "Про письмена", де розповідається про початок слов'янської писемності.
§   3.1. Загальна оцінка діяльності
Кирила і Мефодія
Відомі нам твори Преславського книжників написані так званої кирилицею. Академік Б.А. Рибаков в 1963 р. лаконічно і чітко охарактеризував значення діяльності "великих слов'янських просвітителів братів Кирила і Мефодія":
"Заслуги Кирила і Мефодія в історії культури величезні. По-перше, Кирило, вирушивши з братом в 863 році в місіонерську подорож до Моравії, розробив першу впорядковану слов'янську абетку і цим поклав початок широкому розвитку слов'янської писемності. По-друге, Кирило і Мефодій переклали з грецької багато книги, що стало початком формування старослов'янської літературної мови та слов'янського книжкової справи. Є відомості, що Кирилом були створені, крім того, і оригінальні твори. По-третє, Кирило і Мефодій протягом довгих років проводили серед західних і південних слов'ян велику просвітницьку роботу і сильно сприяли поширенню грамотності у цих народів. У продовження всієї їхньої діяльності в Моравії і Паннонії Кирило і Мефодій вели, крім того, невпинну самовіддану боротьбу проти спроб німецько-католицького духовенства заборонити слов'янську абетку і книги ". До цього ябидобавіл додав і, по-четверте: Кирило і Мефодій були основоположниками першого літературно-писемної мови слов'ян - старослов'янської мови, який у свою чергу з'явився своєрідним каталізатором для створення давньоруської літературної мови, древнеболгарского і літературних мов інших слов'янських народів.
Цю роль старослов'янська мова зміг виконати насамперед завдяки тому, що він спочатку не був чимось твердокамінний і застійне: він сам формувався з декількох слов'янських мов або діалектів. Костянтин і Мефодій прибули у Велику Моравію, володіючи південним слов'янським діалектом Солуні (нині - Салоніки), тобто центру тій частині Македонії, яка споконвіку аж до нашого часу належала Північної Греції. У Моравії ж брати навчали грамоті і залучали до перекладацької діяльності, а не тільки переписування книжок, осіб, які говорили, безсумнівно, на якихось північно-західних слов'янських діалектах. Про це прямо свідчать лексичні, словотворчі, фонетичні та інші мовні різночитання в найдавніших дійшли до нас слов'янських книгах (в Євангелії, Апостола, Псалтиря, Мінеях X-XI ст). Непрямим свідченням є описана в давньоруській Літопису пізніша практика великого князя Володимира I Святославича, коли він в 988 році запровадив на Русі християнство як державну релігію. Саме дітей своєї "навмисною чади" (тобто дітей своїх придворних і феодальної верхівки) Володимир залучав для "навчання книжкового", роблячи це часом навіть насильно, оскільки Літопис повідомляє, що матері плакали про них, як про небіжчиків. Немає сумніву, що і моравський князь Ростислав, який запросив візантійців для перекладу на слов'янську мову всього християнського богослужіння, який вимагав застосування в його державі величезної кількості рукописних книг, використовував саме місцеве населення для підготовки переписувачів, священиків і кліру, перекладачів і інших грамотних людей, що обслуговували також світські потреби його держави. Після смерті Кирила (869 р.) Мефодій продовжував просвітницьку діяльність у слов'ян у Паннонії, де в слов'янські книги також входили особливості місцевих діалектів. Надалі старослов'янська літературна мова розвивали учні солунських братів в районі Охридського озера, потім у власне Болгарії.
Нарешті, оцінюючи просвітницьку діяльність солунських братів, слід мати на увазі, що вони не займалися християнізацією населення як такої (хоча і сприяли їй), бо Моравія до часу їх прибуття була вже християнською державою. Кирило і Мефодій, склавши абетку, здійснюючи переклади з грецької, навчаючи грамоті і залучаючи місцеве населення до багатої за змістом і формами християнської та енциклопедичної літератури, були саме вчителями слов'янських народів.
Дійшли до нас слов'янські пам'ятники X-XI ст. свідчать про те, що, починаючи з епохи Кирила і Мефодія, протягом трьох століть слов'яни користувалися в принципі єдиним книжково-літературною мовою з рядом місцевих варіантів. Слов'янський мовної світ був досить одноманітним, якщо порівнювати його з сучасним. Таким чином, Кирило і Мефодій створили інтернаціональний, інтерславянскій мову.
§   3.2. Історія свята слов'янської писемності

Імена великих просвітителів слов'янських народів благоговійно шанують в Росії, Болгарії, Сербії та інших країнах. У 1862 році російська громадськість вперше відзначила день пам'яті святих Кирила і Мефодія як загальнонаціональне свято.
Традиція святкування на честь словенських першовчителів була надовго перервана трагічними подіями початку ХХ століття. Лише в 1985 році, день 24 травня був офіційно оголошений в нашій країні святом слов'янської писемності і культури.
30 квітня 1991 Президія Верховної Ради РРФСР прийняв постанову про щорічне проведення Днів слов'янської писемності і культури, в яких спільно бере участь Російська Православна Церква і світські організації. У травні того ж року по 40 областям Росії був здійснений «Слов'янський хід», під час якого проводилися численні виставки і фестивалі народної творчості. Навесні 1992 року в Москві відбулося відкриття пам'ятника святим Кирилу і Мефодію роботи скульптора В. Кликова.
"Протягом десятиліть, коли імена рівноапостольним Кирилу і Мефодію були майже забуті в нашій Батьківщині, Церква завжди робила їм пам'ять, шанувала їх як просвітителів слов'янських народів, що залишили нам слов'янську абетку, слов'янський алфавіт і на цій основі виникла у слов'янських народів багата писемність та культура .
Ми раді, що в нашу нову Росію, в наше життя повернувся свято, присвячене слов'янської писемності та культури. Дай Бог, щоб ми були завжди людьми, які пам'ятають своїх великих попередників, просвітити нас, щоб слов'янські народи були єдині і пам'ятали про свою багатим духовним культурі та писемності, які повинні передаватися з роду в рід, з покоління в покоління. "(" Православний вісник ".)

Список джерел
 
 
 
1. Е. Голубинський. Святі Кирило і Мефодій. 1885.
2. А.В. Горський. Про святих Кирила та Мефодія. - М.: Изд-во Москвитянин, 1843.
3. І.В. Ягич. Питання про Кирила і Мефодія в слов'янській філології. - С-П., 1885.
4. Архієпископ Самарський та Сизранський Сергій. Культура: зв'язок часів - минулого, теперішнього, майбутнього. Журнал "Сфера".
5. І. Ядикін. Таємниці слов'янської абетки. Газета "Червона зірка".
6. Рівноапостольні Кирило і Мефодій. Журнал "Сфера".
7. Прабатьки всіх слов'янських мов. Журнал "Сфера".
8. Г.Є. Кедрова, Е.Б. Омельянова, А.М. Єгоров, "Кирило і Мефодій".
E-mail: kedr@philol.msu.ru , 2001.
9. В. Никішаєва. "Є лірика велика - Кирилиця ...". Матеріал взято з Сайту "Welcome to BiGPI's Homepage", 2002.
10. "Слава вам, брати, слов'ян просвітителі!". Он-лайн версія друкованого періодичного видання газета новин життя православ'я? "АЛЬФА-ІНФОРМ: Церковні Вісті", 25.05.2002.
11. Кирило і Мефодій. Матеріал взято з сайту www.rulex.ru.
12. Мова Посла Республіки Болгарія в РФ пана Іліяв Василева на прийомі з приводу 24 травня - Дня слов'янської писемності та болгарської освіти і культури. E-mail: bulemrus@bolgaria.ru
13. Кирило і Мефодій. Комп'ютерна програма "1С: Репетитор з російської мови", 1999.
14. Кирило і Мефодій. Комп'ютерна програма "Велика енциклопедія Кирила і Мефодія", 2002.
15. Кирило і Мефодій. Мультимедійна енциклопедія "Історія Росії з 862-1917рр.", 2001.








[1] у православних церковних пам'ять першого - 14 лютого, другого - 6 квітня, обох - 11 травня
[2] Меттерніх - один з організаторів Священного союзу.
[3] іконоборство, реліг. рух у Візантії в 8 - 1-й пол. 9 ст., До-рої відкидало шанування ікон як ідолопоклонство, грунтуючись на старозавітних заповідях ("не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, .. не вклоняйся їм і не служи їм", - Вихід, 20, 4 -5). Проти І. виступив Іоанн Дамаскін. Свят. відновлення в 843 иконопочитания святкується Сх. церквою в 1-е неділю Великого посту ("Торжество Православ'я"). І. було характерно також для радикальних напрямків протестантизму (передусім кальвінізму) у ряді країн Зх. Європи в епоху Реформації 16 в (Нідерланди, Німеччина, Франція); в результаті І. були знищені тисячі пам'ятників позов-ва (мозаїки, фрески, статуї святих, розписні вівтарі, вітражі, ікони та ін.)
[4] див. Додаток
[5] см Додаток
[6] див. Додаток
[7] див. Додаток
[8] контамінації (від лат. contaminatio - зіткнення, змішання),
1) взаємодія близьких за значенням або за звучанням мовних одиниць (найчастіше слів або словосполучень), що приводить до виникнення, не завжди закономірного, нових одиниць або до розвитку в однієї з вихідних одиниць нового значення; напр., К. словосполучень "грати роль" , "мати значення" призводить до неправильного висловом "грати значення".
2) Текстологіч. прийом, з'єднання текстів різних редакцій
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Історія та історичні особистості | Реферат
85.7кб. | скачати


Схожі роботи:
Значення діянь святих братів Кирила і Мефодія
Кафедральний собор свв Кирила і Мефодія в Празі
Роль братів-просвітителів Кирила і Мефодія у поширенні християнства на Русі
Просвітницька діяльність декабристів Сибіру
Просвітницька діяльність пересувних художніх виставок
Єзуїти та їх культурно-просвітницька діяльність в Білорусії
Педагогічно-просвітницька діяльність Софії Федорівни Русової
Просвітницька діяльність у системі фізичного виховання школярів
Поняття соціально-культурна діяльність культурно-просвітницька робота культурно-дозвіллєва
© Усі права захищені
написати до нас