ЗМІСТ
ВСТУП
1. ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ, ПРОДУКТИВНІСТЬ КАПІТАЛУ І сукупної факторної ПРОДУКТИВНІСТЬ: ДИНАМІКА І ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА НИХ
1.1 Загальні положення
1.2 Загальні тенденції та фактори зміни сукупної продуктивності в Україну в 2001-2007 рр..
1.3 Продуктивність праці в Україні в 2001-2007 рр..: Динаміка і визначають її фактори
1.4 Динаміка сукупної факторної продуктивності в Україну в 2001-2007 рр.. і визначають її фактори
ВИСНОВКИ
ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Протягом останніх десяти років в українській економіці відбуваються складні трансформаційні процеси, зумовлені становленням ринкової економіки. Сьогодні позитивні зміни відбуваються в різних сферах економіки, Україна стає активним учасником євроінтеграційних процесів. Ефективність конвергентних кроків до ЄС буде залежати від рівня конкурентоспроможності української економіки та ефективності економічної політики, спрямованої на його підвищення. Серед факторів, що сприяють зростанню конкурентоспроможності економіки України, чільне місце належить продуктивності праці, продуктивності капіталу і сукупної факторної продуктивності.
Результати порівняльного аналізу рівня продуктивності є основою для прийняття управлінських рішень щодо підвищення рентабельності, технічного та організаційного реформування виробництва, управління людськими ресурсами, оцінки конкурентоспроможності, формування цінової політики, визначення пріоритетності галузей та ін Об'єктивна необхідність вдосконалення діючого і розробки нового комплексу науково-методичних положень з макроекономічного аналізу, спрямованих на виявлення і мобілізацію резервів підвищення продуктивності праці, продуктивності капіталу і сукупної факторної продуктивності, зумовлює проведення ряду аналітичних досліджень джерел економічного зростання в Україні.
Останні півстоліття теорія економічного зростання була виключно активною сферою як емпіричних, так і теоретичних досліджень, що супроводжувалися появою в західній літературі відповідних публікацій. Основоположником теорії зростання є Р. Солоу. У його роботах 1956 і 1957 it. На основі агрегованої виробничої функції вперше була розроблена модель довгострокового економічного зростання, що підтверджується реальними макроекономічними даними. Ця теорія була доповнена, ускладнена і перевірена у роботах Свана, Каса, Купманса та інших вчених. Основним результатом їх досліджень стало твердження, що економічне зростання в довгостроковому періоді визначається технічним прогресом у його широкому розумінні. У всіх моделях технічний прогрес був заданий як екзогенний, тому моделі давали відповіді на багато питань, крім самого головного: як прискорити темпи зростання економіки.
З наукових досягнень російських учених особливої уваги заслуговують праці В. Безсонова, І. Воскобойникова в яких була проведена декомпозиція випуску за факторами виробництва, виявлені істотні відмінності російської перехідної економіки від розвинених економік країн Заходу. Питання методології і методики аналізу продуктивності праці, продуктивності капіталу і сукупної факторної продуктивності досить широко досліджені також у роботах російських вчених-економістів І. Долинської, С. Струміліна, В. Немчинова, П. Маслової, А. Френкеля, П. Хромова та ін В останнє десятиліття теоретичні та практичні аспекти продуктивності праці в України знайшли відображення в роботах Є. Сологуб, Б. Данилишина, В. Бесєдіна, І. Бондар, А. Голодець, Є. Заблоцького, Б. Литвина, Є. Мниха, А. Ре -Венко, І. Лубчук та ін
Проте питання динаміки системних факторів, таких як продуктивність праці, продуктивність капіталу і сукупна факторна продуктивність, за допомогою внеску в економічне зростання на сучасному етапі розвитку економіки України розглядається вперше.
Визначено особливості визначення продуктивності праці, продуктивності капіталу і сукупної факторної продуктивності, проаналізовано динаміку сукупної продуктивності та факторів, що її визначають, в тому числі продуктивності праці, продуктивності капіталу і сукупної факторної продуктивності в Україну в 2001-2007 рр..
1. ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ, ПРОДУКТИВНІСТЬ КАПІТАЛУ І сукупної факторної ПРОДУКТИВНІСТЬ: ДИНАМІКА І ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА НИХ
1.1 Загальні положення
У загальному вигляді продуктивність визначається як відношення результату до витрат ресурсів:
П = Р / 3, (1)
де П - продуктивність,
Р - результат,
3 - витрати ресурсів.
Розрахунки показника сукупної продуктивності в цілому грунтуються на положенні, що продуктивність залежить від витрат капіталу, праці та інших факторів (впливу на виробництво досягнень науки, вдосконалення системи управління та організації виробництва, а також інших проявів технічного прогресу, що не знаходять відображення в активах). Але для вимірювання продуктивності найчастіше використовується показник продуктивності праці в силу простоти його підрахунку і інтерпретації. Він відображає, скільки в середньому вироблено продукції кожної зайнятої у виробництві одиницею праці. Таким чином, зростання продуктивності праці дозволяє оцінити збільшення обсягу (або вартості) продукції, виробленої в розрахунку на одного працівника. При розрахунку даного показника ми використовували загальноприйняті в міжнародній практиці уніфіковані методологічні підходи. Крім того, при виконанні розрахунків були враховані особливості національної економіки та існуюча на даний час інформаційна база.
При визначенні показників продуктивності праці на рівні національної економіки як чисельник були використані показники системи національних рахунків: валовий внутрішній продукт (наведений у порівнянні ціни базового року, за який прийнятий 2001 р.), оскільки він менше залежить від зміни співвідношення між витратами проміжної продукції і витратами праці або від ступеня вертикальної інтеграції. Як знаменник були використані статистичні дані за основними показниками ринку праці, чисельності зайнятих по економіці.
Іншим показником є продуктивність капіталу, який відображає ефективність використання основного капіталу, яку характеризує обсяг виробленого продукту, який припадає на одиницю основного капіталу (основних виробничих активів). За методологією Держкомстату України, капітал (основні засоби) - це матеріальні активи, які підприємство тримає з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного застосування (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).
Витрати капіталу являють собою внесок капіталу у виробництво. Вони визначаються розрахунковим шляхом. Для розрахунку продуктивності капіталу був використаний індексний метод, тобто продуктивність капіталу була розрахована як відношення темпів зростання ВВП до темпів підвищення вартості основних засобів.
Сукупна факторна продуктивність (СФП) показує загальну ефективність використання товариством капіталу та праці і включає вплив інституційних факторів (ефективність правової, технологічної, соціальної інфраструктури та ін.)
Визначення динаміки сукупної факторної продуктивності припускає, перш за все, визначення тієї частини зростання показника продуктивності, яка була обумовлена збільшенням витрат реальних факторів (праці і капіталу), і тією, яка не залежить від зростання зазначених витрат, а розглядається як результат збільшення продуктивності інших факторів ( залишок Солоу).
При характеристиці СФП враховуються показники інтенсивності використання основних засобів, а також ефективності використання робочої сили та її якість. Оскільки наявна методологічна база робить неможливим проведення безпосередньої оцінки таких явищ, як приховане безробіття, ефективність використання зайнятого населення (певна частина робочої сили потенційно могла б виконувати більш кваліфіковану роботу, якщо взяти до уваги рівень її освіченості та навички), під час визначення внеску праці, їх вплив також враховується при вимірюванні СФП.
СФП відображає рівень технологій, що переважають у суспільстві, і загальну ефективність того, яким чином капітал і праця поєднуються для забезпечення випуску продукції. До того ж інституційна інфраструктура, в тому числі правове середовище, рівень розвитку систем охорони здоров'я та освіти, рівень корупції, - все це важливі фактори, що впливають на СФП та її майбутню динаміку.
Теоретично СФП визначають, використовуючи виробничу функцію Кобба - Дугласа:
Y = Ta • К (1 - а) • СФП, (2)
де Y - реальний ВВП,
Т - праця,
К - капітал,
СФП - сукупна факторна продуктивність (технологічний прогрес),
а - коефіцієнт, що характеризує внесок праці у зростання ВВП,
(1-а) - внесок капіталу у збільшення ВВП.
В основу розрахунку СФП покладені показники, представлені в таблиці 1.
Таблиця 1 Вихідні дані для розрахунку сукупної факторної продуктивності * (% до попереднього року)
1.2 Загальні тенденції та фактори зміни сукупної продуктивності в Україну в 2001-2007 рр..
З 2000 р. почався другий етап розвитку економіки України - стабілізації та економічного зростання. Протягом 2000-2007 рр.. національна економіка прогресувала темпами, які були одними з найвищих у світі і в рік становили в середньому 7,4%. У цілому за 2001-2007 рр.. ВВП збільшився на 68%, при цьому продуктивність праці зросла на 62,2%, продуктивність капіталу - на 30,6%, а сукупна факторна продуктивність - в 2,6 рази. Досить значні темпи збільшення якісних показників соціально-економічного розвитку України за 2001-2007 рр.. - Певне відображення відновлювального зростання, тобто не можна не погодитися з багатьма фахівцями, що при оцінці щорічних темпів зростання продуктивності праці за ці роки потрібно враховувати вкрай низькі стартові показники, що Україна за час спаду виробництва втратила більше половини свого економічного потенціалу, і за ці роки вдалося компенсувати лише його частина - по ВВП перевищити рівень лише 1993
Як за темпами, так і за факторами економічного зростання цей період був досить різноплановим. Але надзвичайно високі кінцеві показники як реального зростання економіки, так і інтенсивних факторів виробництва, перш за все сукупної факторної продуктивності, вимагають проведення більш детального аналізу причин такої стрімкої динаміки.
Як свідчать розрахунки, спочатку джерелами зростання, як і в будь-якій економічній системі, що починає своє відновлення після тривалого і глибокого падіння (дев'ять років), була в основному дозавантаження існуючих виробничих потужностей у зв'язку з прискореним розширенням внутрішнього попиту в результаті проведення Урядом активної соціальної політики та поліпшення умов торгівлі. Це призвело до статистичного підвищенню показників продуктивності праці і, безумовно, забезпечило значний внесок сукупної факторної продуктивності.
Іншим чинником відновлювального зростання стало знецінення національної грошової одиниці, що фактично збільшило цінову конкурентоспроможність національного виробництва і відповідно вплинуло на розширення сукупної факторної продуктивності. Частка її в сукупній продуктивності в цей період становила 38,4%.
В Україні на початковому етапі стабілізації та економічного підйому стрімке зростання продуктивності праці і сукупної факторної продуктивності, на жаль, не супроводжувався процесами, притаманними розвиненим країнам, де різка зміна їх динаміки відбувається в умовах впровадження у виробництво нових високих технологій, тобто залежить від рівня розвитку науково-технічного прогресу.
Досвід розвитку світової економіки показує, що іншою причиною різкої зміни продуктивності праці і сукупної факторної продуктивності, що спостерігалася в Україні, могло б стати також відкриття нових родовищ сировини. Однак слід зазначити, що за цей час в Україні не були відкриті і введені в експлуатацію нові значні сировинні родовища, а їх роль виконала дозавантаження раніше виключених з виробничого процесу потужностей у зв'язку зі швидким підвищенням як внутрішнього, так і зовнішнього попиту на їх продукцію. Саме це і стало в перші роки економічного зростання причиною істотного підвищення рівня продуктивності. Забезпечення і надалі високого рівня стійкого зростання сукупної продуктивності є складним завданням, оскільки можливості введення в дію невикористовуваних потужностей вже вичерпані.
Що стосується динаміки продуктивності капіталу і його впливу на загальний рівень продуктивності, то слід зазначити, що він не був значним. При подоланні наслідків тривалої економічної кризи гострою потребою стало створення умов для стимулювання інвестиційної діяльності. Починаючи з 2000 р. в національній економіці дійсно прискорилося оновлення основних фондів, чому сприяли зростання економіки і збільшення прибутків господарюючих суб'єктів.
Позитивним кроком у стимулюванні інвестиційної діяльності стали скасування в 2000 р. ваучерної приватизації і перехід до виключно грошової, що дозволило збільшити надходження коштів до державного бюджету. Почалася передача в приватну власність підприємств, які мали стратегічне значення для національної економіки та інвестиційно досить привабливих (підприємств паливно-енергетичного комплексу, металургії, машинобудування, транспорту, а також сільськогосподарських).
Важливою складовою оновлення основних засобів залишалися інвестиції, які направлялися на капітальне будівництво та придбання машин і обладнання. Протягом 2000-2007 рр.. інвестиційна активність значно пожвавилася: зростання реальних обсягів інвестицій в основний капітал становив щорічно в середньому 14,1%. Однак при досить високих темпах зростання валового нагромадження основного капіталу актуальним залишалося питання якості інвестицій. Так, зокрема, внутрішні та зовнішні інвестори надавали перевагу видами економічної діяльності зі швидким обігом капіталу (оптової торгівлі і посередництва в торгівлі, операцій з нерухомістю та здаванням в найм, фінансової діяльності), оскільки перерозподіл національного валового доходу на користь сектора домашніх господарств орієнтувало їх на розвиток торговельно-посередницької діяльності. Тому, незважаючи на позитивні зрушення в процесах оновлення основних засобів та відновлення активної інвестиційної діяльності, проблема своєчасного оновлення виробничих потужностей залишилася для України невирішеною.
Існуючі темпи відтворення не дозволили припинити процес старіння основних фондів, перш за все, таких видів економічної діяльності, як промисловість, будівництво, транспорт. Ступінь зношеності основних фондів до кінця 2007 р. становила 52,6% проти 42,3% у 1999 р. (у будівництві - 39,3, промисловості - 59, на транспорті і в зв'язку - 66,9%).
ВСТУП
1. ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ, ПРОДУКТИВНІСТЬ КАПІТАЛУ І сукупної факторної ПРОДУКТИВНІСТЬ: ДИНАМІКА І ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА НИХ
1.1 Загальні положення
1.2 Загальні тенденції та фактори зміни сукупної продуктивності в Україну в 2001-2007 рр..
1.3 Продуктивність праці в Україні в 2001-2007 рр..: Динаміка і визначають її фактори
1.4 Динаміка сукупної факторної продуктивності в Україну в 2001-2007 рр.. і визначають її фактори
ВИСНОВКИ
ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Протягом останніх десяти років в українській економіці відбуваються складні трансформаційні процеси, зумовлені становленням ринкової економіки. Сьогодні позитивні зміни відбуваються в різних сферах економіки, Україна стає активним учасником євроінтеграційних процесів. Ефективність конвергентних кроків до ЄС буде залежати від рівня конкурентоспроможності української економіки та ефективності економічної політики, спрямованої на його підвищення. Серед факторів, що сприяють зростанню конкурентоспроможності економіки України, чільне місце належить продуктивності праці, продуктивності капіталу і сукупної факторної продуктивності.
Результати порівняльного аналізу рівня продуктивності є основою для прийняття управлінських рішень щодо підвищення рентабельності, технічного та організаційного реформування виробництва, управління людськими ресурсами, оцінки конкурентоспроможності, формування цінової політики, визначення пріоритетності галузей та ін Об'єктивна необхідність вдосконалення діючого і розробки нового комплексу науково-методичних положень з макроекономічного аналізу, спрямованих на виявлення і мобілізацію резервів підвищення продуктивності праці, продуктивності капіталу і сукупної факторної продуктивності, зумовлює проведення ряду аналітичних досліджень джерел економічного зростання в Україні.
Останні півстоліття теорія економічного зростання була виключно активною сферою як емпіричних, так і теоретичних досліджень, що супроводжувалися появою в західній літературі відповідних публікацій. Основоположником теорії зростання є Р. Солоу. У його роботах 1956 і 1957 it. На основі агрегованої виробничої функції вперше була розроблена модель довгострокового економічного зростання, що підтверджується реальними макроекономічними даними. Ця теорія була доповнена, ускладнена і перевірена у роботах Свана, Каса, Купманса та інших вчених. Основним результатом їх досліджень стало твердження, що економічне зростання в довгостроковому періоді визначається технічним прогресом у його широкому розумінні. У всіх моделях технічний прогрес був заданий як екзогенний, тому моделі давали відповіді на багато питань, крім самого головного: як прискорити темпи зростання економіки.
З наукових досягнень російських учених особливої уваги заслуговують праці В. Безсонова, І. Воскобойникова в яких була проведена декомпозиція випуску за факторами виробництва, виявлені істотні відмінності російської перехідної економіки від розвинених економік країн Заходу. Питання методології і методики аналізу продуктивності праці, продуктивності капіталу і сукупної факторної продуктивності досить широко досліджені також у роботах російських вчених-економістів І. Долинської, С. Струміліна, В. Немчинова, П. Маслової, А. Френкеля, П. Хромова та ін В останнє десятиліття теоретичні та практичні аспекти продуктивності праці в України знайшли відображення в роботах Є. Сологуб, Б. Данилишина, В. Бесєдіна, І. Бондар, А. Голодець, Є. Заблоцького, Б. Литвина, Є. Мниха, А. Ре -Венко, І. Лубчук та ін
Проте питання динаміки системних факторів, таких як продуктивність праці, продуктивність капіталу і сукупна факторна продуктивність, за допомогою внеску в економічне зростання на сучасному етапі розвитку економіки України розглядається вперше.
Визначено особливості визначення продуктивності праці, продуктивності капіталу і сукупної факторної продуктивності, проаналізовано динаміку сукупної продуктивності та факторів, що її визначають, в тому числі продуктивності праці, продуктивності капіталу і сукупної факторної продуктивності в Україну в 2001-2007 рр..
1. ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ, ПРОДУКТИВНІСТЬ КАПІТАЛУ І сукупної факторної ПРОДУКТИВНІСТЬ: ДИНАМІКА І ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА НИХ
1.1 Загальні положення
У загальному вигляді продуктивність визначається як відношення результату до витрат ресурсів:
П = Р / 3, (1)
де П - продуктивність,
Р - результат,
3 - витрати ресурсів.
Розрахунки показника сукупної продуктивності в цілому грунтуються на положенні, що продуктивність залежить від витрат капіталу, праці та інших факторів (впливу на виробництво досягнень науки, вдосконалення системи управління та організації виробництва, а також інших проявів технічного прогресу, що не знаходять відображення в активах). Але для вимірювання продуктивності найчастіше використовується показник продуктивності праці в силу простоти його підрахунку і інтерпретації. Він відображає, скільки в середньому вироблено продукції кожної зайнятої у виробництві одиницею праці. Таким чином, зростання продуктивності праці дозволяє оцінити збільшення обсягу (або вартості) продукції, виробленої в розрахунку на одного працівника. При розрахунку даного показника ми використовували загальноприйняті в міжнародній практиці уніфіковані методологічні підходи. Крім того, при виконанні розрахунків були враховані особливості національної економіки та існуюча на даний час інформаційна база.
При визначенні показників продуктивності праці на рівні національної економіки як чисельник були використані показники системи національних рахунків: валовий внутрішній продукт (наведений у порівнянні ціни базового року, за який прийнятий 2001 р.), оскільки він менше залежить від зміни співвідношення між витратами проміжної продукції і витратами праці або від ступеня вертикальної інтеграції. Як знаменник були використані статистичні дані за основними показниками ринку праці, чисельності зайнятих по економіці.
Іншим показником є продуктивність капіталу, який відображає ефективність використання основного капіталу, яку характеризує обсяг виробленого продукту, який припадає на одиницю основного капіталу (основних виробничих активів). За методологією Держкомстату України, капітал (основні засоби) - це матеріальні активи, які підприємство тримає з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного застосування (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).
Витрати капіталу являють собою внесок капіталу у виробництво. Вони визначаються розрахунковим шляхом. Для розрахунку продуктивності капіталу був використаний індексний метод, тобто продуктивність капіталу була розрахована як відношення темпів зростання ВВП до темпів підвищення вартості основних засобів.
Сукупна факторна продуктивність (СФП) показує загальну ефективність використання товариством капіталу та праці і включає вплив інституційних факторів (ефективність правової, технологічної, соціальної інфраструктури та ін.)
Визначення динаміки сукупної факторної продуктивності припускає, перш за все, визначення тієї частини зростання показника продуктивності, яка була обумовлена збільшенням витрат реальних факторів (праці і капіталу), і тією, яка не залежить від зростання зазначених витрат, а розглядається як результат збільшення продуктивності інших факторів ( залишок Солоу).
При характеристиці СФП враховуються показники інтенсивності використання основних засобів, а також ефективності використання робочої сили та її якість. Оскільки наявна методологічна база робить неможливим проведення безпосередньої оцінки таких явищ, як приховане безробіття, ефективність використання зайнятого населення (певна частина робочої сили потенційно могла б виконувати більш кваліфіковану роботу, якщо взяти до уваги рівень її освіченості та навички), під час визначення внеску праці, їх вплив також враховується при вимірюванні СФП.
СФП відображає рівень технологій, що переважають у суспільстві, і загальну ефективність того, яким чином капітал і праця поєднуються для забезпечення випуску продукції. До того ж інституційна інфраструктура, в тому числі правове середовище, рівень розвитку систем охорони здоров'я та освіти, рівень корупції, - все це важливі фактори, що впливають на СФП та її майбутню динаміку.
Теоретично СФП визначають, використовуючи виробничу функцію Кобба - Дугласа:
Y = Ta • К (1 - а) • СФП, (2)
де Y - реальний ВВП,
Т - праця,
К - капітал,
СФП - сукупна факторна продуктивність (технологічний прогрес),
а - коефіцієнт, що характеризує внесок праці у зростання ВВП,
(1-а) - внесок капіталу у збільшення ВВП.
В основу розрахунку СФП покладені показники, представлені в таблиці 1.
Таблиця 1 Вихідні дані для розрахунку сукупної факторної продуктивності * (% до попереднього року)
| Показники | Роки | |||||||
| 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 | 2007 | |
| ВВП, індекс зростання / зниження ...... | 1,059 | 1,092 | 1,052 | 1,095 | 1,121 | 1,030 | 1,074 | 1,076 |
| Індекс зростання / зниження | ||||||||
| основних засобів ........................... | 1,010 | 1,024 | 1,011 | 1,033 | 1,042 | 1,037 | 1,049 | 1,061 |
| Індекс зростання / зниження | ||||||||
| зайнятості населення ...................... | 1,011 | 0,990 | 1,006 | 1,004 | 1,007 | 1,019 | 1,002 | 1,008 |
| Питома вага витрат праці | ||||||||
| у ВВП (%)........................................ | 56,8 | 56,8 | 60,6 | 59,3 | 58,3 | 62,3 | 62,1 | 62,9 |
| Питома вага витрат на | ||||||||
| накопичення капіталу у ВВП (%)... | 19,7 | 19,7 | 19,2 | 20,6 | 22,6 | 22,0 | 24,6 | 27,4 |
З 2000 р. почався другий етап розвитку економіки України - стабілізації та економічного зростання. Протягом 2000-2007 рр.. національна економіка прогресувала темпами, які були одними з найвищих у світі і в рік становили в середньому 7,4%. У цілому за 2001-2007 рр.. ВВП збільшився на 68%, при цьому продуктивність праці зросла на 62,2%, продуктивність капіталу - на 30,6%, а сукупна факторна продуктивність - в 2,6 рази. Досить значні темпи збільшення якісних показників соціально-економічного розвитку України за 2001-2007 рр.. - Певне відображення відновлювального зростання, тобто не можна не погодитися з багатьма фахівцями, що при оцінці щорічних темпів зростання продуктивності праці за ці роки потрібно враховувати вкрай низькі стартові показники, що Україна за час спаду виробництва втратила більше половини свого економічного потенціалу, і за ці роки вдалося компенсувати лише його частина - по ВВП перевищити рівень лише 1993
Як за темпами, так і за факторами економічного зростання цей період був досить різноплановим. Але надзвичайно високі кінцеві показники як реального зростання економіки, так і інтенсивних факторів виробництва, перш за все сукупної факторної продуктивності, вимагають проведення більш детального аналізу причин такої стрімкої динаміки.
Як свідчать розрахунки, спочатку джерелами зростання, як і в будь-якій економічній системі, що починає своє відновлення після тривалого і глибокого падіння (дев'ять років), була в основному дозавантаження існуючих виробничих потужностей у зв'язку з прискореним розширенням внутрішнього попиту в результаті проведення Урядом активної соціальної політики та поліпшення умов торгівлі. Це призвело до статистичного підвищенню показників продуктивності праці і, безумовно, забезпечило значний внесок сукупної факторної продуктивності.
Іншим чинником відновлювального зростання стало знецінення національної грошової одиниці, що фактично збільшило цінову конкурентоспроможність національного виробництва і відповідно вплинуло на розширення сукупної факторної продуктивності. Частка її в сукупній продуктивності в цей період становила 38,4%.
В Україні на початковому етапі стабілізації та економічного підйому стрімке зростання продуктивності праці і сукупної факторної продуктивності, на жаль, не супроводжувався процесами, притаманними розвиненим країнам, де різка зміна їх динаміки відбувається в умовах впровадження у виробництво нових високих технологій, тобто залежить від рівня розвитку науково-технічного прогресу.
Досвід розвитку світової економіки показує, що іншою причиною різкої зміни продуктивності праці і сукупної факторної продуктивності, що спостерігалася в Україні, могло б стати також відкриття нових родовищ сировини. Однак слід зазначити, що за цей час в Україні не були відкриті і введені в експлуатацію нові значні сировинні родовища, а їх роль виконала дозавантаження раніше виключених з виробничого процесу потужностей у зв'язку зі швидким підвищенням як внутрішнього, так і зовнішнього попиту на їх продукцію. Саме це і стало в перші роки економічного зростання причиною істотного підвищення рівня продуктивності. Забезпечення і надалі високого рівня стійкого зростання сукупної продуктивності є складним завданням, оскільки можливості введення в дію невикористовуваних потужностей вже вичерпані.
Що стосується динаміки продуктивності капіталу і його впливу на загальний рівень продуктивності, то слід зазначити, що він не був значним. При подоланні наслідків тривалої економічної кризи гострою потребою стало створення умов для стимулювання інвестиційної діяльності. Починаючи з 2000 р. в національній економіці дійсно прискорилося оновлення основних фондів, чому сприяли зростання економіки і збільшення прибутків господарюючих суб'єктів.
Позитивним кроком у стимулюванні інвестиційної діяльності стали скасування в 2000 р. ваучерної приватизації і перехід до виключно грошової, що дозволило збільшити надходження коштів до державного бюджету. Почалася передача в приватну власність підприємств, які мали стратегічне значення для національної економіки та інвестиційно досить привабливих (підприємств паливно-енергетичного комплексу, металургії, машинобудування, транспорту, а також сільськогосподарських).
Важливою складовою оновлення основних засобів залишалися інвестиції, які направлялися на капітальне будівництво та придбання машин і обладнання. Протягом 2000-2007 рр.. інвестиційна активність значно пожвавилася: зростання реальних обсягів інвестицій в основний капітал становив щорічно в середньому 14,1%. Однак при досить високих темпах зростання валового нагромадження основного капіталу актуальним залишалося питання якості інвестицій. Так, зокрема, внутрішні та зовнішні інвестори надавали перевагу видами економічної діяльності зі швидким обігом капіталу (оптової торгівлі і посередництва в торгівлі, операцій з нерухомістю та здаванням в найм, фінансової діяльності), оскільки перерозподіл національного валового доходу на користь сектора домашніх господарств орієнтувало їх на розвиток торговельно-посередницької діяльності. Тому, незважаючи на позитивні зрушення в процесах оновлення основних засобів та відновлення активної інвестиційної діяльності, проблема своєчасного оновлення виробничих потужностей залишилася для України невирішеною.
Існуючі темпи відтворення не дозволили припинити процес старіння основних фондів, перш за все, таких видів економічної діяльності, як промисловість, будівництво, транспорт. Ступінь зношеності основних фондів до кінця 2007 р. становила 52,6% проти 42,3% у 1999 р. (у будівництві - 39,3, промисловості - 59, на транспорті і в зв'язку - 66,9%).
Внаслідок цього продуктивність капіталу зростала не такими високими темпами, як продуктивність праці та сукупна факторна продуктивність, що і зумовило найнижчий рівень вкладу продуктивності капіталу (у межах від 0,2 до 1,6 процентного пункту) серед трьох факторів.
1.3 Продуктивність праці в Україні в 2001-2007 рр..: Динаміка і визначають її фактори
Найвищим в зростанні сукупної продуктивності і в цілому у ВВП протягом 2001-2007 рр.. був внесок продуктивності праці. Як вже зазначалося, це частково пов'язано з "штучним завищенням" статистичних даних. Але, оскільки вони в цілому приблизно однаково впливали на спотворення динаміки та інших складових продуктивності, їх вплив не пояснює провідної ролі саме продуктивності праці. Тобто існували також інші фактори, що обумовлювали прискорене зростання продуктивності праці. Перш за все, це формування великих стимулів для її підвищення, ніж капіталу, зокрема прискорене нарощування рівня заробітної плати.
Зростання реальної середньомісячної заробітної плати, що почався в кінці 2000 р., протягом 2001-2007 рр.. придбав певну стабільність зі середніми темпами 18,2% і був забезпечений як економічним піднесенням, так і активною соціальною політикою держави (підвищенням рівня мінімальної заробітної плати, упорядкуванням оплати праці працівників окремих галузей бюджетної сфери на основі Єдиної тарифної сітки та ін.) Поряд з цим збільшувався рівень заробітної плати в сферах діяльності з високою доданою вартістю.
Питома вага оплати праці найманих працівників у валовому внутрішньому продукті збільшився на 7,5 відсоткового пункту (з 42,3 у 2001 р. до 49,8% у 2007 р., що відповідає середньоєвропейському рівню (48,4% по країнах ЄС-27 в 2007 р., в Росії - 45,6%).
Крім того, були припинені негативні тенденції на ринку праці. Так, протягом досліджуваного періоду в 1,7 рази скоротився рівень безробіття населення (визначений за методологією МОП), зменшилися обсяги вивільнення працівників з підприємств, установ і організацій, а також скоротилася чисельність працівників, які перебувають у неоплачуваних відпустках з ініціативи адміністрації підприємств або працюють неповний робочий день (тиждень). Тобто створювалися умови для стимулювання зайнятості та підвищення рівня конкуренції на виробництвах. Однак, незважаючи на позитивні зрушення у цій сфері, темпи зростання зайнятості в цілому залишалися досить низькими і в середньому становили 100,4% у рік.
Слід зазначити, що в цілому політика стимулювання підвищення продуктивності праці лише шляхом поліпшення матеріальних умов працюючих та підвищення рівня зайнятості має свої обмеження. Так, збільшення заробітної плати темпами, що перевищують динаміку продуктивності праці, формує значні диспропорції розвитку, які з часом можуть нівелювати стимулюючий матеріальний ефект через прискорення інфляційних процесів. Частково це вже спостерігалося в Україні протягом 2007-2008 рр.. Суттєва диференціація розмірів заробітної плати за видами економічної діяльності, що зберігалася внаслідок того, що її рівень не завжди залежав від кваліфікації працівників, також у перспективі може знецінити зусилля уряду, спрямовані на підвищення продуктивності. У першу чергу це стосується низького рівня оплати праці працівників таких видів економічної діяльності, як освіта, охорона здоров'я та надання соціальної допомоги, в яких зайняті люди з високим рівнем професійної освіти.
Якщо аналізувати продуктивність праці в розрізі видів економічної діяльності, то необхідно відзначити, що в 2001-2007 рр.. відбувалося зростання продуктивності праці в усіх галузях (за винятком виробництва електроенергії, газу та води), проте чинники цього зростання були різні. Умовно розділимо всі види економічної діяльності на три групи: перша - промисловість і будівництво, друга - сфера послуг 9, а третина - сільське господарство, мисливство та лісове господарство (див. табл. 2).
Як показують дані таблиці 2, найвищий рівень продуктивності праці та постійне його збільшення спостерігалися саме в першій групі, особливо у видобувній і переробній промисловості. При цьому дослідження продуктивності праці за видами промислової діяльності показує досить алогічну ситуацію, коли в добувній промисловості та виробництві електроенергії, газу та води, галузях, які можна назвати обслуговуючими і не відносяться до видів економічної діяльності з високою часткою доданої вартості у випуску (за винятком виробництва електроенергії), рівень продуктивності праці був і залишається вище, ніж у переробній промисловості. Однак, оскільки найвищі темпи зростання продуктивності праці протягом досліджуваного періоду спостерігалися саме у переробній промисловості (112,7% у середньому за рік), ці диспропорції поступово нівелюються, що є позитивним чинником для підвищення рівня конкурентоспроможності економіки України в цілому.
Таблиця 2 Темпи зростання / падіння продуктивності праці * (% до попереднього року)
* Джерело; Розрахунки поданим статистичного збірника "Національні рахунка України за 2007 рік". К., 2008.
У сфері послуг найвищий рівень продуктивності праці мали такі види діяльності, як транспорт і зв'язок, фінансова діяльність, операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям. Зростання продуктивності праці в цих галузях протягом 2002-2007 рр.. перевищував середнє її збільшення в економіці в цілому. Підвищення ефективності діяльності таких галузей, як транспорт і зв'язок, фінансова діяльність, певною мірою впливало на зростання продуктивності також в інших видах економічної діяльності, збільшувало обсяги експорту послуг і було одним з чинників зростання економіки.
На динаміку продуктивності праці в сільському господарстві в більшій мірі, ніж зміна кількості зайнятих і рівень заробітної плати (найнижчий з економіки), впливали сезонні фактори. Так, падіння обсягів виробництва сільськогосподарської продукції в 2003 р. на 11% було пов'язане з надзвичайно низьким урожаєм зернових і зернобобових культур (20,2 млн. т - вперше з 1991 р.). У 2007 р. скорочення обсягів виробництва на 6,5% було обумовлене падінням врожайності більшості сільськогосподарських культур через несприятливі погодні умови.
1.4 Динаміка сукупної факторної продуктивності в Україну в 2001-2007 рр.. і визначають її фактори
Основними чинниками зростання сукупної факторної продуктивності, крім вже розглянутої фактора дозавантаження потужностей, можна вважати наступні.
По-перше, структурні зміни в економіці. Починаючи з 2000 р. в Україні економічне зростання супроводжувався поступовим збільшенням доходів всіх суб'єктів господарювання і, перш за все, домогосподарств, що, у свою чергу, призвело до змін у структурі виробництва. У результаті зростає попит на продукцію, що задовольняє потреби більш високого рівня: соціальні, фінансові та інші послуги, що призводять до збільшення питомої ваги в структурі валової доданої вартості сфери послуг (з 48,9% у 2001 р. до 55,4 - у 2007 р .).
У той же час відбувається перерозподіл ресурсів на користь сектора послуг: зростає чисельність зайнятих у цій сфері (з 52,9% від усіх зайнятих в економіці у 2001 р. до 59,4 - у 2007 р.) при відповідному їх скорочення в сільському господарстві та добувної промисловості, а також прискорюється оновлення основних засобів. Темпи росту основних засобів у 2001-2006 рр.. були найвищими з економіки у фінансовій діяльності (2,3 рази), торгівлі (1,9 рази), на транспорті (136,4%).
По-друге, зміни рівня тіньової економіки. У період з 2003 по 2007 р зростання сукупної факторної продуктивності певною мірою сприяло зменшення рівня тіньової економіки (з 33% у 2003 р. до 32,4 - у 2007 р.), що кількісно збільшило офіційно зареєстрований рівень ВВП. Це було пов'язане з активними діями Уряду, спрямованими на детінізацію економіки, а також зі зміною умов господарювання.
Так, в липні 2004 р. було прийнято розпорядження Кабінету Міністрів України "Про затвердження додаткових заходів щодо детінізації національної економіки на 2004-2005 роки" № 414-р, у березні 2005 р. ратифікована Громадянська конвенція про боротьбу з корупцією, у квітні 2005 р . схвалена Державна програма "Контрабанда - стоп", спрямована на боротьбу з корупцією та контрабандою. На виконання Програми діяльності Уряду було вжито заходів щодо реформування в сфері оподаткування, спрямовані на недопущення неоднозначного трактування законів, розширення бази оподаткування, ліквідацію дискримінації у фіскальній сфері.
На жаль, такий чинник, як підвищення рівня інноваційного виробництва, в України ще досі не став визначальним у зростанні як сукупної факторної продуктивності, так і сукупної продуктивності в цілому. Хоча в 2007 р. в порівнянні з попереднім роком частка підприємств, що займаються інноваціями, збільшилася на 3 процентних пункти і становила 14,2%, інноваційні витрати зросли на 78% (до 10850,9 млн. грн.), А витрати на придбання машин та обладнання, пов'язані з впровадженням інновацій, - удвічі.
Проте в 2007 р. в порівнянні з 2001 р. питома вага промислових підприємств, що впроваджували інновації, зменшився до 11,5% проти 14,3%.
Слід визнати, що зазначені фактори також певною мірою впливали і на динаміку продуктивності праці і капіталу. Але, оскільки неможливо відокремити їх вплив, так само як і вплив дозавантаження потужностей, тому для більш чіткого розмежування дію даних факторів аналізується при вивченні динаміки сукупної факторної продуктивності.
ВИСНОВКИ
Таким чином, в 2001-2007 рр.. зростання економіки був забезпечений на 51,5% підвищенням продуктивності праці за рахунок як дозавантаження існуючих виробничих потужностей, так і підвищення стимулів до праці (реальна заробітна плата зросла в 2,7 рази), а також на 38,4% сукупної факторної продуктивністю, що відбиває не тільки ефективність використання товариством капіталу та праці, а й вплив інституційних факторів, ефективність правової, технологічної та соціальної інфраструктури та тенденцій детінізації економіки. Стримуючим фактором розвитку залишалися проблема старіння основних фондів і, відповідно, низька продуктивність капіталу, а також недостатньо активна інноваційна діяльність підприємств.
ЛІТЕРАТУРА
1. Sо1оw R. Technical change and the aggregate production function. "Review of Economics and Statistics", 1957, p. 312-320.
2. Swan Т. Economic Growth and Capital Accumulation. Economic Record. 1956, p. 334-361.
3. Безсонов В. А. Проблеми побудови виробничих функцій в російській перехідній економіці. У кн.: Бессонов В. А., Цухло С. В. Аналіз динаміки російської перехідної економіки .- М., Інститут економіки перехідного періоду, 2002, с. 589.
4. Воскобойніков І. Б. Оцінка сукупної факторної продуктивності російської економіки в період 1961-2001 рр.. з урахуванням коригування динаміки основних фондів. Препринт WP2/2003/03.- М, ГУ ВШЕ, 2003, 40 с.
5. OECD Productivity Manual: A Guide to the Measurement of Industry - Level and Aggregate Productivity Growth. - Paris, OECD, 2001.
6. Статистичний збірник "Національні рахунка України". Держкомстат України.
7. Економіка України: стратегічне планування. Визначення І прогнозування показніків продуктівності праці. Колективна монографія за ред. В. Ф. Бесєдіна, А. С. Музиченко. - К., ЕНДІ, 2008, с. 38-49.
1.3 Продуктивність праці в Україні в 2001-2007 рр..: Динаміка і визначають її фактори
Найвищим в зростанні сукупної продуктивності і в цілому у ВВП протягом 2001-2007 рр.. був внесок продуктивності праці. Як вже зазначалося, це частково пов'язано з "штучним завищенням" статистичних даних. Але, оскільки вони в цілому приблизно однаково впливали на спотворення динаміки та інших складових продуктивності, їх вплив не пояснює провідної ролі саме продуктивності праці. Тобто існували також інші фактори, що обумовлювали прискорене зростання продуктивності праці. Перш за все, це формування великих стимулів для її підвищення, ніж капіталу, зокрема прискорене нарощування рівня заробітної плати.
Зростання реальної середньомісячної заробітної плати, що почався в кінці 2000 р., протягом 2001-2007 рр.. придбав певну стабільність зі середніми темпами 18,2% і був забезпечений як економічним піднесенням, так і активною соціальною політикою держави (підвищенням рівня мінімальної заробітної плати, упорядкуванням оплати праці працівників окремих галузей бюджетної сфери на основі Єдиної тарифної сітки та ін.) Поряд з цим збільшувався рівень заробітної плати в сферах діяльності з високою доданою вартістю.
Питома вага оплати праці найманих працівників у валовому внутрішньому продукті збільшився на 7,5 відсоткового пункту (з 42,3 у 2001 р. до 49,8% у 2007 р., що відповідає середньоєвропейському рівню (48,4% по країнах ЄС-27 в 2007 р., в Росії - 45,6%).
Крім того, були припинені негативні тенденції на ринку праці. Так, протягом досліджуваного періоду в 1,7 рази скоротився рівень безробіття населення (визначений за методологією МОП), зменшилися обсяги вивільнення працівників з підприємств, установ і організацій, а також скоротилася чисельність працівників, які перебувають у неоплачуваних відпустках з ініціативи адміністрації підприємств або працюють неповний робочий день (тиждень). Тобто створювалися умови для стимулювання зайнятості та підвищення рівня конкуренції на виробництвах. Однак, незважаючи на позитивні зрушення у цій сфері, темпи зростання зайнятості в цілому залишалися досить низькими і в середньому становили 100,4% у рік.
Слід зазначити, що в цілому політика стимулювання підвищення продуктивності праці лише шляхом поліпшення матеріальних умов працюючих та підвищення рівня зайнятості має свої обмеження. Так, збільшення заробітної плати темпами, що перевищують динаміку продуктивності праці, формує значні диспропорції розвитку, які з часом можуть нівелювати стимулюючий матеріальний ефект через прискорення інфляційних процесів. Частково це вже спостерігалося в Україні протягом 2007-2008 рр.. Суттєва диференціація розмірів заробітної плати за видами економічної діяльності, що зберігалася внаслідок того, що її рівень не завжди залежав від кваліфікації працівників, також у перспективі може знецінити зусилля уряду, спрямовані на підвищення продуктивності. У першу чергу це стосується низького рівня оплати праці працівників таких видів економічної діяльності, як освіта, охорона здоров'я та надання соціальної допомоги, в яких зайняті люди з високим рівнем професійної освіти.
Якщо аналізувати продуктивність праці в розрізі видів економічної діяльності, то необхідно відзначити, що в 2001-2007 рр.. відбувалося зростання продуктивності праці в усіх галузях (за винятком виробництва електроенергії, газу та води), проте чинники цього зростання були різні. Умовно розділимо всі види економічної діяльності на три групи: перша - промисловість і будівництво, друга - сфера послуг 9, а третина - сільське господарство, мисливство та лісове господарство (див. табл. 2).
Як показують дані таблиці 2, найвищий рівень продуктивності праці та постійне його збільшення спостерігалися саме в першій групі, особливо у видобувній і переробній промисловості. При цьому дослідження продуктивності праці за видами промислової діяльності показує досить алогічну ситуацію, коли в добувній промисловості та виробництві електроенергії, газу та води, галузях, які можна назвати обслуговуючими і не відносяться до видів економічної діяльності з високою часткою доданої вартості у випуску (за винятком виробництва електроенергії), рівень продуктивності праці був і залишається вище, ніж у переробній промисловості. Однак, оскільки найвищі темпи зростання продуктивності праці протягом досліджуваного періоду спостерігалися саме у переробній промисловості (112,7% у середньому за рік), ці диспропорції поступово нівелюються, що є позитивним чинником для підвищення рівня конкурентоспроможності економіки України в цілому.
Таблиця 2 Темпи зростання / падіння продуктивності праці * (% до попереднього року)
| Показники | Го | ди | Індекс зростання (2001 = 100) | ||||
| 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 | 2007 | ||
| Сільське господарство, мисливство, | |||||||
| лісове господарство ............. | 102,2 | 89,5 | 121,5 | 100,1 | 113,5 | 99,5 | 125,6 |
| Рибальство, рибництво ..... | 101,6 | 96,8 | ПІД | 147,4 | 89,5 | 117,8 | 168,6 |
| Промисловість і строп- | |||||||
| 109,8 | 117,6 | 110,8 | 98,5 | 106,9 | 103,5 | 155,9 | |
| Добувна промисло | |||||||
| ність | 108,0 | 109,7 | 106,8 | 106,4 | 110,1 | 110,8 | 164,3 |
| Переробна промисло- | |||||||
| ленность. | 115,0 | 121,7 | 116,1 | 100,4 | 110,8 | 112,4 | 203,1 |
| Виробництво електро- | |||||||
| гии, газу та води ........................ | 98,8 | 101,9 | 96,8 | 99,0 | 98,9 | 108,9 | 104,0 |
| Будівництво .......................... | 100,5 | 129,0 | ПІД | 83,6 | 95,9 | 108,5 | 125,3 |
| Торгівля, ремонт автомобі- | |||||||
| лей, побутових виробів та пред- | |||||||
| метів особистого користування .... | 101,2 | 118,4 | 106,9 | 81,2 | 110,6 | 110,5 | 127,2 |
| Діяльність готелів | |||||||
| і ресторанів ............................. | 94,1 | 104,1 | 126,7 | 97,3 | 172,6 | 187,6 | 391,2 |
| Діяльність транспорту | |||||||
| та зв'язку ....................................... | 105,2 | 110,5 | 110,4 | 106,3 | 105,6 | 109,2 | 157,3 |
| Фінансова діяльність | 95,7 | 136,4 | 115,3 | 98,3 | 104,6 | 93,7 | 145,1 |
| Операції з нерухомим | |||||||
| майном, оренда, інжі- | |||||||
| нірінг та надання ус- | |||||||
| луг ітредпрінімателям ............ | 110,6 | 101,9 | 122,3 | 109,1 | 96,1 | 97,7 | 141,1 |
| Державне управління | 105,7 | 101,8 | 125,3 | 102Д | 89,3 | 95,8 | 118, |
| Освіта ............................. | 99,0 | 109,9 | 99,6 | 98,9 | 100,8 | 104,1 | 112,3 |
| Охорона здоров'я та нада- | |||||||
| ння соціальної допомоги .... | 104,7 | 108,3 | 103,1 | 99,6 | 102,5 | 99,4 | 118,7 |
| Надання комуналь- | |||||||
| них та індивідуальних послуг, | |||||||
| діяльність у сфері культу- | |||||||
| ри і спорту ............................... | 119,3 | 106,0 | 99,0 | 117,1 | ПІД | 109,9 | 177,4 |
| Сфера послуг ............................. | 103,9 | 112,1 | 111,5 | 99,2 | 105,6 | 110,0 | 149,7 |
| Продуктивність праці ... | 104,6 | 109,1 | 111,4 | 101,1 | 107,2 | 106,7 | 147,0 |
У сфері послуг найвищий рівень продуктивності праці мали такі види діяльності, як транспорт і зв'язок, фінансова діяльність, операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям. Зростання продуктивності праці в цих галузях протягом 2002-2007 рр.. перевищував середнє її збільшення в економіці в цілому. Підвищення ефективності діяльності таких галузей, як транспорт і зв'язок, фінансова діяльність, певною мірою впливало на зростання продуктивності також в інших видах економічної діяльності, збільшувало обсяги експорту послуг і було одним з чинників зростання економіки.
На динаміку продуктивності праці в сільському господарстві в більшій мірі, ніж зміна кількості зайнятих і рівень заробітної плати (найнижчий з економіки), впливали сезонні фактори. Так, падіння обсягів виробництва сільськогосподарської продукції в 2003 р. на 11% було пов'язане з надзвичайно низьким урожаєм зернових і зернобобових культур (20,2 млн. т - вперше з 1991 р.). У 2007 р. скорочення обсягів виробництва на 6,5% було обумовлене падінням врожайності більшості сільськогосподарських культур через несприятливі погодні умови.
1.4 Динаміка сукупної факторної продуктивності в Україну в 2001-2007 рр.. і визначають її фактори
Основними чинниками зростання сукупної факторної продуктивності, крім вже розглянутої фактора дозавантаження потужностей, можна вважати наступні.
По-перше, структурні зміни в економіці. Починаючи з 2000 р. в Україні економічне зростання супроводжувався поступовим збільшенням доходів всіх суб'єктів господарювання і, перш за все, домогосподарств, що, у свою чергу, призвело до змін у структурі виробництва. У результаті зростає попит на продукцію, що задовольняє потреби більш високого рівня: соціальні, фінансові та інші послуги, що призводять до збільшення питомої ваги в структурі валової доданої вартості сфери послуг (з 48,9% у 2001 р. до 55,4 - у 2007 р .).
У той же час відбувається перерозподіл ресурсів на користь сектора послуг: зростає чисельність зайнятих у цій сфері (з 52,9% від усіх зайнятих в економіці у 2001 р. до 59,4 - у 2007 р.) при відповідному їх скорочення в сільському господарстві та добувної промисловості, а також прискорюється оновлення основних засобів. Темпи росту основних засобів у 2001-2006 рр.. були найвищими з економіки у фінансовій діяльності (2,3 рази), торгівлі (1,9 рази), на транспорті (136,4%).
По-друге, зміни рівня тіньової економіки. У період з 2003 по 2007 р зростання сукупної факторної продуктивності певною мірою сприяло зменшення рівня тіньової економіки (з 33% у 2003 р. до 32,4 - у 2007 р.), що кількісно збільшило офіційно зареєстрований рівень ВВП. Це було пов'язане з активними діями Уряду, спрямованими на детінізацію економіки, а також зі зміною умов господарювання.
Так, в липні 2004 р. було прийнято розпорядження Кабінету Міністрів України "Про затвердження додаткових заходів щодо детінізації національної економіки на 2004-2005 роки" № 414-р, у березні 2005 р. ратифікована Громадянська конвенція про боротьбу з корупцією, у квітні 2005 р . схвалена Державна програма "Контрабанда - стоп", спрямована на боротьбу з корупцією та контрабандою. На виконання Програми діяльності Уряду було вжито заходів щодо реформування в сфері оподаткування, спрямовані на недопущення неоднозначного трактування законів, розширення бази оподаткування, ліквідацію дискримінації у фіскальній сфері.
На жаль, такий чинник, як підвищення рівня інноваційного виробництва, в України ще досі не став визначальним у зростанні як сукупної факторної продуктивності, так і сукупної продуктивності в цілому. Хоча в 2007 р. в порівнянні з попереднім роком частка підприємств, що займаються інноваціями, збільшилася на 3 процентних пункти і становила 14,2%, інноваційні витрати зросли на 78% (до 10850,9 млн. грн.), А витрати на придбання машин та обладнання, пов'язані з впровадженням інновацій, - удвічі.
Проте в 2007 р. в порівнянні з 2001 р. питома вага промислових підприємств, що впроваджували інновації, зменшився до 11,5% проти 14,3%.
Слід визнати, що зазначені фактори також певною мірою впливали і на динаміку продуктивності праці і капіталу. Але, оскільки неможливо відокремити їх вплив, так само як і вплив дозавантаження потужностей, тому для більш чіткого розмежування дію даних факторів аналізується при вивченні динаміки сукупної факторної продуктивності.
ВИСНОВКИ
Таким чином, в 2001-2007 рр.. зростання економіки був забезпечений на 51,5% підвищенням продуктивності праці за рахунок як дозавантаження існуючих виробничих потужностей, так і підвищення стимулів до праці (реальна заробітна плата зросла в 2,7 рази), а також на 38,4% сукупної факторної продуктивністю, що відбиває не тільки ефективність використання товариством капіталу та праці, а й вплив інституційних факторів, ефективність правової, технологічної та соціальної інфраструктури та тенденцій детінізації економіки. Стримуючим фактором розвитку залишалися проблема старіння основних фондів і, відповідно, низька продуктивність капіталу, а також недостатньо активна інноваційна діяльність підприємств.
ЛІТЕРАТУРА
1. Sо1оw R. Technical change and the aggregate production function. "Review of Economics and Statistics", 1957, p. 312-320.
2. Swan Т. Economic Growth and Capital Accumulation. Economic Record. 1956, p. 334-361.
3. Безсонов В. А. Проблеми побудови виробничих функцій в російській перехідній економіці. У кн.: Бессонов В. А., Цухло С. В. Аналіз динаміки російської перехідної економіки .- М., Інститут економіки перехідного періоду, 2002, с. 589.
4. Воскобойніков І. Б. Оцінка сукупної факторної продуктивності російської економіки в період 1961-2001 рр.. з урахуванням коригування динаміки основних фондів. Препринт WP2/2003/03.- М, ГУ ВШЕ, 2003, 40 с.
5. OECD Productivity Manual: A Guide to the Measurement of Industry - Level and Aggregate Productivity Growth. - Paris, OECD, 2001.
6. Статистичний збірник "Національні рахунка України". Держкомстат України.
7. Економіка України: стратегічне планування. Визначення І прогнозування показніків продуктівності праці. Колективна монографія за ред. В. Ф. Бесєдіна, А. С. Музиченко. - К., ЕНДІ, 2008, с. 38-49.