Людмила Хорєва
Коректура - це, за великим рахунком, мистецтво випускати друковані видання без помилок і помилок, у відповідності з тими нормами мови та вимогами до видавничої продукції, які склалися на певному історичному етапі.
Літературна форма існування мови закріплена в друкованому слові, а вся історія книги - від рукописної до друкарської - це історія розвитку норм, до становлення яких у прямому сенсі доклали руку ті знавці філології, які здавна професійно займалися читанням і виправленням переписаних книг. Професія коректора відноситься до числа найстаріших - ще в книжкових магазинах Стародавнього Риму в 1 столітті н. е.. використовувалися такі фахівці, які працювали за бажанням замовника та за особливу плату.
Сучасний російський нормативний мову волає до того, щоб хтось і в ХХI столітті пильно стояв на сторожі його законів, норм, правил. На жаль, це наша технологічно по-новому організована дійсність призвела суспільство до потреби значно посилити коректорську пильність.
Масова мовна безграмотність населення, раніше від наших очей прихована зразковою видавничої продукцією (за будь-якій книзі, як за словником, можна було впоратися про написання слова), тепер безсоромно виявляє себе на сторінках газет, журналів, книг, рекламних видань. І прикро усвідомлювати, що цьому почасти сприяє поширення грамотності комп'ютерної. (Хто у нас тільки не набирає тексти!)
Комп'ютер проник в усі сфери нашого життя - і в видавничий процес, модернізований практично на всіх етапах, теж. Комп'ютеризація значно спростила і прискорила шлях, який проходить рукопис у процесі перетворення її у факт друкованої літератури. Прискорення ж видавничих процесів провокує іноді поява на світ кричущих фактів літератури.
До таких належить збірник творів краснодарського письменника Олександра Драгомирова "Гравці наживи" (Краснодар: Рад. Кубань, 1996). У випускних даних книги - покладений список видавничих працівників, у тому числі редактор і коректор. Звертають на себе увагу дати: здачі в набір 15 лютого і підписання до друку 8 березня того ж року - всього 3 тижні від моменту початку набору до підписання калік у друк. За цей час 335 сторінок потрібно було набрати, ретельно вичитати - і редактору, і коректора, виправити набір, вивести кальки, зробити звірку, внести виправлення і підписати до друку. Що абсолютно нереально зробити за 3 тижні. Більш правдоподібно те, що видавці обмежилися набором, версткою і виведенням калік - без всяких там чисток і коректур. Та й автор писати щось писав, але читати не читав!
Тест роману, що входить до збірки, набирав непрофесіонал (імовірно, сам автор), тому що на двохстах сторінках кожне речення - кожне! - Починається з абзацу. З таким абзацним діленням роман як внутрішньо організована літературна твір читачем не сприймається. Але ж автор думав, що, представивши рукопис уже в друкарні, надав видавництву послугу. Виходить - ведмежу!
Тільки на перших двох сторінках повісті - 26 помилок і друкарських помилок. Роман рясніє перлами, гідними уваги гумориста, а ми використовуємо їх на заняттях з практичної стилістиці. Ось деякі з них.
Стор. 128. "Ільїн уважно вислухав і порадив запросити декого і інших".
Стор. "... Бабурін був і сам в останньому зацікавлений, хоча вона і не здавалася далеко красунею".
Стор. 114. "З першої зустрічі і до цих пір більш того намагався він добитися успіху".
Стор. 97. "Вона вийшла в домашніх тапочках Бабуріна та його махровому халаті, зачиненим на високій по-жіночому грудей".
Стор. 93. "... Коментував фотографії, де він був у вишуканих костюмах і з гордими, зарозумілими, щасливими позами".
Стор. 137. "Разом з думкою провести приємно час з Ганною хотів він запросити на день народження також старого приятеля ..."
Стор. 90 "Новий сріблястий" Мерседес "стояв поруч під яскравим ліхтарем на стовпі".
Стор. 144 (вдивіться в позу героя). "Бабурін став на коліна поряд з Ганною, обняв її ноги і цілуючи їх крізь халат, дивлячись в очі, заспокоїв: - Дурна. Не кажи так ..." Спробуйте цілувати ноги крізь (!) Халат і одночасно дивитися в очі! Михайло Задорнов зі своїми спостереженнями над "Підмосковні вечори" просто "відпочиває"! У нас картинка повиразітельней!
Звичайно, для "Радянської Кубані" таке видання - нонсенс, але воно мало місце бути. І більше того, книга А. Драгомирова, випущена під рубрикою "Російська проза кінця ХХ століття", виставлена в крайовій юнацькій бібліотеці на окремому стенді для знайомства юних читачів з кубанськими письменниками. Сам автор продовжує дарувати її екземпляри своїм молодим колегам. Мабуть, він не мучиться, як Бальзак, говорив: "Чи уявляєте ви, чи здатні ви собі уявити, які страждання заподіює нам видавець, який недбало випускає у світ книгу, що коштувала ста ночей праці".
Пройди збірник "Гравці наживи" всі етапи видавничого процесу - і він не опинився б сьогодні зразком редакторської і коректорської шлюбу. Прискорення процесу видання, економія на штаті коректорів зламали традиційний підхід до кількості коректур: ще в 70-80-і роки книга проходила до 6 коректур, причому виконувалися вони не однією людиною, виправлення вносилися на всіх етапах створення друкованого твору. Зараз у кращому випадку читають 2-3 рази, а верстальники неохоче виправляють помилки набору. Зникла з процесу друкарський коректура, яка не вписується в нього технологічно. Тому зросло навантаження на редакційного та видавничого коректора. Все це позначається на якості.
Завдяки комп'ютеру, сучасне видавництво зі шкідливих цехів перемістилося в тихі, чисті кабінети. Складачі, верстальники, дизайнери, опанувавши програмами, закладеними в розумні машини, натискаючи в певному алгоритмі кнопки, спостерігають на екрані монітора за народженням книги, газети, візитної картки. Праця кожного з них своєрідний і складний, але без посередника-комп'ютера він сьогодні немислимий. І тільки в роботі коректора останнім писком модернізації залишається кулькова ручка та паста-штрих для замазування. Коректор ХХI століття, як і на зорі книгодрукування - в XV столітті, озброєний лише власними знаннями, мовним чуттям, увагою, професійними навичками. У його безпосередній роботі комп'ютер займає далеко не перше місце: коректора досить "володіти комп'ютером в термінах" - знати можливості тієї чи іншої програми, що і як називається, щоб припускати, яким чином будуть внесені виправлення. Але всі поважають себе видавництва, рекламно-видавничі центри, редакційно-видавничі відділи мають у своєму штаті "живого" коректора, незважаючи на його технічну малограмотність, фахівця, який без посередників, один на один з текстом, доводить його до досконалості. Коректора інколи доводиться бути і технічним, і літературним, і випусковим редактором, так як такі часто в штаті не передбачені, - тобто являти собою істину в останній інстанції.
Але найпарадоксальніше в положенні коректора - ні, не маленька зарплата і покарання рублем, не принцип "Коректори ноги годують" і навіть не приниження значущості його праці на тлі відсутності права на помилку, немає, - найпарадоксальніше те, що переважна більшість наших коректорів - самоучки. Це філологи, не в педагогіку, а у видавничу справу пішли. Але ж коректор повинен знати не тільки правила орфографії і пунктуації, але й технічні вимоги до набору й верстки, до найменших нюансів розбиратися з елементами тексту, вміти обробляти більше десятка складних і спеціальних видів текстів, врешті-решт, повинен володіти системою коректурних знаків у тому різноманітному призначення і варіантах.
До професії коректора не готують ні філологічні, ні журналістські факультети та відділення нашого регіону, хоча і ті й інші дають приплив випускників до коректури. Видавничих факультетів або подібних інших навчальних закладів у нас немає, незважаючи на те, що розширюється мережа видавничих підприємств вимагає кваліфіковані кадри, і не тільки коректорів.
Довідкова література з редагування та коректури - це бібліографічна рідкість. Коректори-самоучки в роботі спираються на лінгвістичні словники, але останні не відображають всієї специфіки коректорської праці. А про існування спеціальних довідників інший краснодарський коректор навіть не підозрює.
Підручник з коректури затребуваний, але його радянське академічне видання є в нашому місті в 1 примірнику в читальному залі Пушкінській бібліотеки. Виданий у 1977 році, він не відображає сучасного видавничого процесу і вже не може використовуватися за своїм призначенням. У 2001 році в Інституті ім. Россинского вийшов навчальний посібник "Коректура. Теорія і практика" для студентів-журналістів, затверджене в цій якості УМО Міносвіти РФ, але його видання припинилося з технічних причин.
Коректурі, як і будь-якої професії, потрібно навчати не кустарним способом, а в навчальних закладах державного рівня. Тоді наші друковані видання не будуть являти настільки жалюгідний вигляд в умовах модернізованих видавничих процесів.
Коректура - консервативна галузь видавничої практики, вона затиснута рамками стандартів і норм літературної мови, але в тому її суть: це служба високої ефективності запису, що реалізує спільну мету - забезпечити адекватне прочитання авторської думки будь-якій людині, носію сучасної російської мови.