I. ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ І ВИЗНАЧЕННЯ МОВНИХ ЖАНРІВ
Характер і форми використання мови так само різноманітні, як і форми людської діяльності. Мова використовується у формі конкретних висловлювань учасників будь-якої людської діяльності. Конкретні поодинокі висловлювання можуть бути як письмовими, так і усними. Ці висловлювання відображають умови і завдання кожній області людської діяльності не тільки змістом, а й стилем, відбором засобів мови (лексика, фразеологія, граматика), композицією.
Отже, кожна сфера використання мови виробляє свої типи висловлювань, які ми називаємо "мовними жанрами". У кожній сфері діяльності існує цілий набір мовних жанрів. Останні особливо різноманітні. До них відносяться і побутовий діалог, і розповідь, і лист, і наказ, і різноманітні ділові документи.
Проблема мовних жанрів ніколи не ставилася осібно, ймовірно через те, що функціональна різнорідність узагальнює риси конкретних мовних жанрів.
Літературні жанри вивчалися з найдавніших часів, але ніколи не вважалося, що ці жанри мають інше походження, відмінне від походження мовних жанрів і схожі з ними тільки в мовній природі. Специфіка різних жанрів все одно завжди затуляла їх Загальнолінгвістичні природу. Але саме з різнорідністю і пов'язана труднощі визначення загальної природи висловлювання.
Мовні жанри діляться на складні (вторинні) і прості (первинні). До складних належать письмові (переважно) художні твори, наукові статті і так далі. До простих - безпосередньо мовне спілкування.
Часто орієнтація лінгвістів на вивчення лише первинних мовних жанрів призводить до "вульгаризації проблеми". Однак тільки вивчення обох видів мовних жанрів у їх єдності в різних сферах людської діяльності має величезне значення для лінгвістики та філології. Туманне уявлення про природу висловлювання позбавляє будь-яке дослідження конкретності. Життя і мовне висловлювання "проникають" одна в одну, а, отже, вислів стає проблемою величезної важливості, як і його вивчення в безпосередньому контакті з життям. Ця проблема актуальна для багатьох галузей мовознавства. Перш за все для стилістики, оскільки стиль безпосередньо пов'язаний з мовними жанрами. Стиль як відображення індивідуальності використовується, насамперед, в художній літературі. Індивідуальний стиль може перебувати в різних відносинах з "загальнонародним мовою".
Отже, співвідношення загальнонародного та індивідуального стилів і є "проблема вислови". Очевидний зв'язок і стилю з жанром, що існують у кожній сфері людської діяльності. Звідси ясно, що вивчення стилю має супроводжуватися вивченням мовних жанрів. Відрив стилів від жанрів може згубно позначитися на результатах вивчення змін мовних стилів, які пов'язані зі зміною мовних жанрів в ході історії.
У кожну історичну епоху задають тон певні мовні жанри; на думку автора, їх набір міняється за рахунок розширення літературної мови за допомогою позалітературних верств народної мови. Проте можлива й інша причинно-наслідковий зв'язок: набір мовних жанрів, перш за все, змінюється за рахунок зміни так званого внелитературного мови. А вже вторинні (літературні) мовні жанри змінюються останніми як наслідок трансформації жанрів, "які задають тон" епосі.
Граматика і стилістика істотно відрізняються один від одного, але по суті і на практиці, часом, вони взаємопов'язані. Ці два поняття розходяться в будь-якому мовному явищі, тому що в системі мови це явище - граматичне, а в цілому мовний жанр - явище стилістичне.
Вивчення природи мовних жанрів допоможе не тільки окремим галузям мовознавства, але і розуміння "мовної життя", природи одиниць мови, тобто слова і пропозиції.
II. ВИСЛОВЛЮВАННЯ ЯК ОДИНИЦЯ МОВНОГО СПІЛКУВАННЯ. ВІДМІННІСТЬ ЦІЄЇ ОДИНИЦІ ВІД ОДИНИЦЬ МОВИ (СЛОВА І ПРОПОЗИЦІЇ)
У лінгвістиці XIX століття вважалося, що комунікаційна функція мови не є першорядною, а первинної визнавалася "функція незалежного від спілкування становлення думки" (теорія В. Гумбольдта). Якщо і враховувалася роль співрозмовника, то лише як пасивного слухача.
У сучасній лінгвістиці ще існують такі поняття, як "слухає", "рецепієнта", "єдиний мовний потік" та інші. За словами автора статті це - "фікції". В умовах реального спілкування слухає стає "відповідає", тобто "що говорять". Ця відповідь може реалізуватися і в дії, так як деякі мовні жанри розраховані тільки на це. Та й сам мовець завжди розраховує на активну розуміння.
Неясність таких понять, як "мова", "мовний потік" пояснюється нерозробленістю проблеми висловлювання і мовних жанрів. Висловлення саме по собі має чіткими кордонами. На думку автора статті, вони визначаються зміною мовних суб'єктів. Проте якщо під висловом увазі закінчену думку, ідею, то не виключено, що воно "розтягнеться" на невизначену кількість реплік одного мовного суб'єкта, перебивається репліками іншого. Формально цьому твердженню суперечать риторичні жанри, але ці жанри (за Бахтіним) припускають умовне розігрування мовного спілкування. Хоча за своєю природою "філософські висловлювання" (крім загальновідомих і опублікованих) можуть і не припускати наявність рецепієнта.
Тепер ясно, що первинні жанри, що опинилися в межах одного висловлювання, не піддаються грамматікалізаціі і зберігають свою специфічну природу, відмінну від відносин між словами і реченнями.
Пропозиція, як одиниця мови, відрізняється від висловлення, як одиниці мовного спілкування.
Межі пропозиції ніяк не визначаються зміною мовних суб'єктів. Якщо ні, то це вже висловлювання. Пропозиція - це відносно закінчена думка, безпосередньо співвіднесена з іншими думками того ж мовця в цілому його висловлювання. Проте можна і не погодитися з тим, що контекст пропозиції - це контекст мови того ж мовного суб'єкта, так як контекст мови може бути і внесловесним, тобто складатися з обставин немовного характеру.
Пропозиція має граматичну закінченість, будучи одиницею мови. Одиницями мови не можна обмінюватися, а висловлюваннями, що складаються з одиниць мови, навпроти. Часто змішуються висловлювання і пропозицію через підміни одиниці мови одиницею мови, тобто величини граматичної величиною загальномовних.
Твір - це теж ланка в ланцюзі мовленнєвого спілкування; воно пов'язане з іншими творами - висловлюваннями і завжди передбачає відповідь (якщо це не риторичне, наприклад філософське, твір a la "думки вголос" - С.О.). Таким чином, зміна мовних суб'єктів (учасників діалогу, інших полемічних висловлювань, творів минулого і сьогодення) є особливістю висловлювання як одиниці мовного спілкування (але не особливістю його обмеження - С. О.), що відрізняє одиницю мовного спілкування від одиниці мови.
Цілісність висловлювання, що забезпечує можливість відповіді, визначається наступними, на думку Бахтіна, моментами:
1) предметно-смисловий вичерпанням теми висловлювання,
2) мовним задумом чи мовної волею мовця, визначальними ціле висловлювання, його обсяг і межі,
3) стійкі жанрові форми висловлювання. Через вибір мовного жанру здійснюється мовна воля мовця, який може і не знати про суть того жанру, до якого він звертається. Мовні жанри організують наше мовлення так само, як і граматичні форми (синтаксичні). Якщо б не існувало мовних жанрів, то мовне повідомлення було б майже неможливо; хоча, можливо, за наявності сфер людської діяльності, мовної волі і контексту такої проблеми б не ставилося. І все ж безперечним є те, що, чим краще людина володіє жанрами мови, тим досконаліше вільний мовної задум.
Коли ми вибираємо певний тип пропозиції, то ми підбираємо його для цілого висловлювання, тобто ми орієнтуємо його на мовний жанр в першу чергу, а потім вже на синтаксичні особливості задуманого висловлювання.
Лише вислів набуває здатність визначати безпосередньо активно відповідну позицію мовця. Зайняти відповідну позицію по відношенню до слова чи речення неможливо, якщо вони не домисли до цілого висловлювання, або, якщо вони оточені позамовних контекстом, елементом якого є дане слово чи речення.
Ще одна ознака висловлювання за Бахтіним - це "експресивний момент" (ЕМ). ЕМ не можна вважати явищем мови як системи, не можна говорити про пропозиції та словах як про мовних одиницях, що містять ЕМ. Але існують слова, які самі по собі означають оцінки і емоції: "радість", "скорбота", "веселий", "сумний" і т. д. Однак (за твердженням автора) і ці слова нейтральні і можуть у висловлюванні набувати різних значень : "Будь-яка радість мені зараз гірка". Це може викликати сумніви. Адже слово "радість" зберігає свою традиційну "забарвлення", а сенс і ЕМ пропозиції змінюється за рахунок контрасту або антитези.
Існує ще один нюанс для повного розуміння ЕМ. При виборі слова ми не беремо його в "словникової" формі, а вже в "стилістичному ореолі". Автор стверджує, що ми беремо слова зазвичай з чужих висловлювань, родинних обраному жанру. І це твердження спірне, хоча з працею спростовне. Варто згадати, що промовець будує власне висловлювання; інакше як могли з'явитися на світ всі попередні з яких, на думку Бахтіна, "ми беремо слова". Отже, мовний жанр не завжди включає в себе "типову експресію". Але "стилістичний ореол" по суті належить мовному жанру; дане слово є відгомоном жанрового цілого.
Завжди є словесно виражені ідеї "володарів дум" даної епохи, основні завдання, гасла. Але чи всі це приносить із собою свою експресію, яку ви переакцентіруем. Для багатьох людей таке приховане "цитування" практично недоступне. Скажімо, що навіть ті люди, які не мають референтної групи в тій чи іншій області, вільно спілкуються один з одним саме з питань тієї самої області.
Далі Бахтін пише, що пропозиція сама по собі має граматичної інтонацією. У оповідної, питальній і восклицательной інтонаціях поєднуються граматична і жанрова інтонація (але не з експресивною).
Отже, стиль, композицію висловлювання визначає його експресивний і предметно-смисловий моменти (тобто відношення мовця до обговорюваного предмету).
Раз багато висловлювань взаємно відображають один одного, то кожен вислів якимось чином "відповідає" на попередні висловлювання. Визначити свою позицію, не віднісши її з іншими - не можна. З чужих висловлювань можуть вводитися тільки слова, чи ідеї, або чужа експресія і так далі. Хоча, ймовірно, що подібне "взаімоотраженіе" висловлювань (крім "запозичення" експресії) належить швидше до неповседневним ситуацій мовного спілкування. Експресія взагалі є "відповіддю" чужим висловлювань; вона виражає ставлення мовця до них.
Так чужа мова має подвійну експресію - свою, тобто чужу, і експресію що ввібрав у себе цю промову висловлювання. Суттєвою ознакою такого висловлювання є його спрямованість до кого-небудь. Це ще раз підкреслює те відміну від значущих одиниць мови. Кожен мовний жанр в кожній галузі мовного спілкування має свою, що визначатиме її як жанр "концепцію адресата".
Адресат може бути конкретною особою, до якої звернене повідомлення, може бути збірним персонажем. Але так чи інакше, коли людина говорить, то враховує ступінь обізнаності слухача про предмет висловлювання.
Проте в деяких видах побутового діалогу, в листах і в сповідальних жанрах врахування адресата буває багатостороннім. Гострий, але більш зовнішній характер носять ці явища у риторичних жанрах, деякі з яких не припускають відповіді безпосереднього, але, проте, чекають від рецепієнта або "у відповідь" думки, або почуття.
Більш тонкі відтінки стилю визначаються характером особистої близькості адресата і мовця в фамільярний і інтимних жанрах.
"Об'єктивно-нейтральні" стилі припускають тотожність адресата і говорить; одночасно відбувається майже повне зникнення експресії. Питання про концепцію адресата мовлення має величезне значення для літератури.
Вторинні (літературні) жанри, як правило, "розігрують" різноманітні форми первинного мовного спілкування. Звідси і з'являються літературно-умовні персонажі авторів, оповідачів і адресатів.
Мова має безліч засобів для вираження зверненості; але справжню спрямованість мова набуває тільки в конкретному висловлюванні за невеликим винятком. І, отже, аналіз, що охоплює всі сторони стилю, можливий тільки при наявності і розборі цілого висловлювання.
Список літератури
БАХТІН М. М. "ПРОБЛЕМА МОВНИХ ЖАНРІВ"