Вадим Руднєв
"Скорботна бездушність" - фільм Олександра Сокурова (1986) за мотивами п'єси Бернарда Шоу "Дім, де розбиваються серця" (1913 - 1919). Підзаголовок п'єси - "фантазія в російській дусі на англійські теми". Мався на увазі театр Чехова з його безсюжетність і медитативну. Сценарій до "С. б." написав відомий поет Юрій Арабов, частково дотичний у своїй творчості з поетикою концептуалізму.
Схема сюжету п'єси Шоу така. У будинок капітана Шотовера, де він живе зі своєю дочкою Гесіона та її чоловіком Гектором (старий капітан прикидається маразматиком, будучи насправді найрозумнішим з усіх персонажів), приїжджають одночасно: його старша дочка Аріадна, яку тут не бачили багато років, зі своїм коханцем Ренделл; молода дівчина Еллі Дан, що збирається вийти за багача Альфреда Менген; сам Менген; батько Еллі, Мадзіні Ден, "солдат свободи", а насправді керуючий у Менгу. Як тільки гості приїжджають, їх плани руйнуються - серця розбиваються.
Еллі була романтично закохана в собі Марка, яким виявляється чоловік Гесіона красень Гектор, який її весь час обманював, розповідаючи про себе небилиці. Переживши душевну драму, Еллі за кілька хвилин з захопленої і дурнуватої дівчини робиться цинічною і жорсткою. Гектор закохується в Аріадну, Менген - у Гесіона. Гесіона стурбована тим, щоб спокусити батька Еллі, Мадзіні Дена, але безуспішно. Тим часом старий Шотовер збирає в будинку динаміт, щоб підірвати мир "капіталістів" - дія відбувається під час першої світової війни. У фіналі п'єси в підвал, де зберігається динаміт, потрапляє бомба, але все, крім Менгу, який поліз туди ховатися, залишаються неушкодженими.
Назва фільму "С. б." означає психічний стан меланхолійної анестезії емоцій при важкій депресії, шизофренії або шоці. У п'єсі Шоу ця назва відображає нечутливість героїв по відношенню один до одного і до світу, особливо це властиво Гесіона. Шоу як би показує хороших людей у поганому світі. Сокуров засобами поетики кінця ХХ ст. показує тих же людей у ще більш поганому світі.
До вельми поміркованому неоміфологізм п'єси Шоу - три античних міфологічних імені, співвідносні з суттю їх носіїв вельми відносно (Гектор - не воїн-відчайдух, а красень чоловік; Гесіона, в античній міфології дочка царя Трої, яку в якості жертви прикували до скелі, щоб врятувати місто від чудовиська, у Шоу швидше жертва часу, витончена "розумна непотрібність"; Аріадна - світська левиця, не простягала нікому ніяких ниток до спасіння), - Сокуров додає ще кабана на ім'я Валтасар, причому на "Валтасаровом бенкеті" наприкінці фільму (по античної міфології, цей бенкет напередодні кінця світу) з'їдають самого Валтасара. На античному бенкеті Валтасара є зпізод, коли на стіні раптом з'являються незрозумілі літери, що свідчать про кінець світу. У "С. б." цьому відповідає той факт, що акустика зроблена так, що герої часом не чують і не розуміють один одного, а героїв не чує і не розуміє глядач (це перша особливість поетики фільму Сокурова).
Друга особливість полягає в тому, що всі сцени йдуть у музичному супроводі, причому репертуар найрізноманітніший - від І. С. Баха і Доменіко Скарлатті до музики з фільму Діснея "Троє поросят".
Так, наприклад, сцена не відбувся анатомування "трупа" Менгу, якого гіпнотично приспала Еллі, супроводжується сонатою Скарлатті, а у візуальному плані ця сцена предстюляет собою інтертекст - відповідну картину Рембрандта. Цієї сцени біля Шоу немає. Для неї режисер ввів спеціального персонажа - доктора Найфе (від англ. Knife - ніж), напівбожевільного дивака, любителя повозитися з трупами і прихильника теорії, що у людини занадто багато зайвих органів; щоб повірити теорію практикою, він видавив собі одне око.
Інша особливість, що йде від вчителя Сокурова Андрія Тарковського (див. "Дзеркало"), полягає в тому, що кольорові ігрові кадри постійно монтуються з документальними чорно-білими: дідусь Шоу вітає глядачів (що символічно переводить дію в план другої світової війни - Шоу помер в 1950 р.), летить дирижабль, танцюють тубільці на Занзібарі, де капітан Шотовер колись одружився на негритянці і продав душу дияволу африканського. У результаті фільм виходить у вищій мірі поліфонічним і карнавалізованним (див. поліфонічний роман, карнавалізація).
При цьому документальні кадри підкреслюють не реальність того, що відбувається, а ще більшу фантастичність. При тому, що в традиціях неореалізму у фільмі знімаються в основному непрофесійні актори.
В якості персонажа введений і сам старий Шоу, який спілкується з капітаном, вони разом читають п'єсу "Дім, де розбиваються серця", як партитуру (текст у тексті), але розбіжностей занадто багато. На знак цього капітан бере дідка Шоу на руки, як дитину, і викидає з вікна, так би мовити викидає "за борт" свого корабля.
Таким чином, і текст п'єси з її чеховськими алюзіями, та ремінісценції в дусі Тарковського, і неореалізм - все піддається режисером грунтовної деконструкції.
Якщо говорити про ідеологічну стороні фільму, то всі конфлікти, задані в п'єсі Шоу, в "С. б." гранично загострені: Менген змушують символічно вмирати і воскресати (вимовляється травестірованная євангельська фраза: "Менген, встань і ходи"); посилені еротичні відносини Гесіона і Еллі, а також гетеросексуальні - між Гектором і Аріадною; Ренделл, коханець Аріадни, кінчає з собою; шлюб між Еллі і капітаном, який в п'єсі сприймається як жарт, стає цілком серйозним, в усякому разі не менш серйозним, ніж все інше; нарешті, бомба потрапляє в будинок - і фінал відверто трагічний, герої рятуються на ковчезі, пропадає колір, тіло Ренделла викидають за борт, і Аріадна кидається у воду і пливе за ним. Пролітає зграя гусей. З тупотом проноситься стадо жирафів - останній кадр фільму.
Безумовно, що "С. б." був першим і останнім постмодерністським шедевром радянського кіно.
У наступних фільмах стиль Сокурова дуже змінився в бік трагізму і гуманізму. У цілому його підхід до кінематографа можна назвати постмодерністським гуманізмом. СЕНС
- "Спосіб подання денотата в знаку" (визначення Готтлоба Фреге). Це означає, зокрема, що у знака може бути кілька С. за однієї денотат, тобто те предметі, який цим знаком позначається. Наприклад, ім'я "Арістотель" може мати кілька значень: "учень Платона", "вчитель Олександра Македонського", "автор першого трактату про мистецтво поезії". Але ці смисли не завжди можуть бути замінені один одним так, щоб інформація, передана пропозицією, залишалася тією ж самою. Так, наприклад, пропозиція:
Аристотель - це Арістотель
не несе ніякої інформації, а пропозиції
Аристотель - це вчитель Платона
і
Аристотель - це вчитель Олександра Македонського
несуть різну інформацію.
С. є не тільки у слова, але і у пропозиції. Їм є зміст пропозиції, висловлене в ньому судження. При цьому якщо цю пропозицію складне, наприклад: Вчитель сказав, що Аристотель був учителем Олександра Македонського, - то в цьому випадку придаткових частина пропозиції перестає бути істинною або помилковою (вся відповідальність за істинність або хибність цього твердження лягає, в даному випадку на вчителя). І денотатом придатковогопропозиції перестає бути його істина або брехня - їм стає його С. Тому так важко перевірити сказане кимось - адже це лише думка, тому в суді потрібно як мінімум два свідки (пор. подія).
Бувають пропозиції, у яких є сенс, але немає або може не бути денотата. Знаменитий приклад Б. Рассела:
Нинішній король Франції лисий
Після встановлення у Франції республіки ця пропозиція не є ні істинним, ні помилковим, так як у Франції взагалі немає короля.
Але бувають пропозиції, на перший погляд зовсім позбавлені С. Наприклад, пропозиція, яку сконструював знаменитий російський лінгвіст Л. В. Щерба:
Глока куздра бодланула бокра і кудрячіт бокренка.
Здається, що це цілковита абракадабра. Але це не зовсім так. Ясно, що тут йде мова про якесь тварину і його дитинчати і що тварина щось зробило з цим дитинчам.
Не менш знаменитий приклад наводив Ноам Хомський, засновник генеративної лінгвістики:
Безбарвні зелені ідеї шалено сплять.
Хомський вважав, що ця пропозиція абсолютно безглуздо. Пізніше Р. О. Якобсон довів, що і йому можна надати сенс: безбарвні ідеї - цілком осмислене словосполучення; безбарвні ідеї можуть бути ще і "зеленими", тобто незрілими; вони можуть "спати", тобто не діяти, не працювати, а "люто" в даному контексті може означати, що вони не діють остаточно і агресивно. С., таким чином, залазить у вікно, коли його женуть у двері. На цьому побудована заумна поезія Велімира Хлєбнікова і оберіутов, знамениті абсурдні вірші з "Аліси в країні чудес":
Воркалось, Холявко шорькі
Штрикають по вi.
І хрюкоталі зелюки,
Як мумзікі в мове.
Мова має таку дивну особливість: він все осмислює. Кожне слово можна описати іншим словом. На цьому побудований ефект метафоричної поезії. Наприклад, ось як писала Ахматова, визначаючи, що таке вірші, у вірші "Про вірші":
Це - вичавки безсонь,
Це - свічок кривих нагар,
Це - сотень білих дзвінниць
Перший ранковий удар ...
Це - теплий підвіконня
Під чернігівської місяцем,
Це - бджоли, це - буркун,
Це - пил, і морок, і спека.
Список літератури
Фреге Г. Сенс і денотат / / Семіотика та інформатика .- М., 1977 .- Вип.8.
Рассел Б. Введення в математичну філософію .- М., 1996.
Арутюнова Н.Д. Пропозиція та її сенс. - М., 1972.