Автори обговорюють проблему медико-біологічних закономірностей поширення інфекцій, що передаються статевим шляхом. Вказується на зв'язок змін вірулентності блідої трепонеми і динаміки саморегуляції епідемічного процесу при сифілісі. Пропонуються перспективні наукові напрямки у вивченні патогенезу та імунопрофілактики інфекцій, що передаються статевим шляхом.
У журналі "Вісник дерматології і венерології" (N 1, 1998 р.) опубліковано статтю проф. В.А. Аковбяна і співавт. "Характеристика епідеміологічних закономірностей, що визначають поширення захворювань, що передаються статевим шляхом, в Росії". У статті автори аналізують причини та особливості безпрецедентної за своїми масштабами епідемії інфекцій, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), в Росії. Безсумнівно, стаття має велике значення, так як в ній зроблена спроба провести науковий епідеміологічний аналіз захворюваності ІПСШ в Росії в кінці другого тисячоліття. Стаття закінчується цитатою одного з корифеїв вітчизняної епідеміології Л.В. Громашевського, який більше тридцяти років тому заявив: "Соціальний фактор може служити, з одного боку, причиною епідеміологічного поширення заразних хвороб, але, з іншого, і єдиним важелем успішної боротьби з ними та їх ліквідації". По суті, в цій цитаті сконцентровано основне положення, викладене у статті В.А. Аковбяна і співавт., - Соціальні чинники сьогодні в Росії є основними причинами епідемії ІПСШ.
На думку авторів, головними епідемічними факторами, що визначають поширення сифілісу та інших ІПСШ у Росії, "є активація шляхів передачі інфекції, тобто поява і широке поширення проституції, гомосексуалізму, наркоманії ...". Таким чином, аналізуючи складний епідемічний процес, пов'язаний з ІПСШ, автори свідомо називають визначальними соціальні чинники, що сприяють передачі інфекції. Безсумнівно, існує величезний історичний матеріал, який вказує, що соціальні фактори відіграють важливу роль у поширенні ІПСШ в їхній історії й еволюції. Підвищена увага до цих чинників можна пояснити, з одного боку, тим, що вони змінилися за останні 10 років у зв'язку з соціально-економічними змінами в Росії, з іншого боку, в цій області лежить дуже приваблива, але на перевірку лише удавана перспектива пошуку і набуття соціальних важелів успішної боротьби з епідемією. Але навіть якщо вважати такі соціальні явища, як проституція, гомосексуалізм і наркоманія, основоположними у формуванні сьогоднішньої епідемії ІПСШ, потрібно пам'ятати, що кожне вищеназване явище має як соціальні корені (їх ще в минулому столітті визначали "класики марксизму"), так і медико- біологічні передумови. Дуже важливо сьогодні дослідити генетичні, психологічні, нейроендокринні, конституціональні і інші фактори, що впливають на модель статевої поведінки в "групах ризику" по ІПСШ, особливо в групах підлітків. Вивчати біологічні мотивації при формуванні даних груп настільки ж важливо, як і їхні соціальні аналоги. Разом з тим хотілося б ще раз згадати постулат того ж "класика радянської епідеміології" Л.В. Громашевського про нерозривний зв'язок трьох ланок епідемічного процесу: збудника, сприйнятливої популяції і специфічних механізмів передачі інфекції. І в період епідемії ІПСШ, і в неепідемічний період ці три ланки нерозривні, бо пов'язані глибинними, до кінця не вивченими сьогодні, біологічними закономірностями. У цій ситуації гіпертрофоване увагу до соціальних факторів як основним, по-перше, не завжди закономірно, а по-друге, найчастіше, як це не дивно, не завжди вказує реальні перспективи боротьби з епідеміями ІПСШ, так як ті шляхи, по яких рухається соціально -економічне життя нашої країни, прокладаються не венерологами.
Нам здається, аналіз епідеміологічних закономірностей, що визначають поширення ІПСШ в Росії, має налаштувати на більш уважне ставлення до досліджень біологічних закономірностей взаємодії збудників і людської популяції. Здається, що основний недолік російської венерології сьогодні полягає в тому, що фундаментальні її проблеми не стали темою наукових досліджень вірусологів, імунологів, патофізіологів, морфологів. Останній ривок наукової думки в цьому напрямку завершено в 70 - 80-і роки серією робіт по електронній мікроскопії збудників ІПСШ (Н. І. Овчинников, В. В. Делекторский, 1974) [1]. Сьогодні ми живемо з ілюзією того, що сифіліс перемогли ретарпен і екстенціллін і подальший прогрес сифилидологии лежить на шляху синтезу нових антибіотиків. Здається, що бліда трепонема ще піднесе нам черговий сюрприз у наступному столітті. У всякому разі стверджувати без сумніву про відсутність зміни вірулентності збудника сифілісу та інших ІПСШ в даний час неможливо. Можна лише констатувати, що в цьому напрямі практично немає робіт, що пов'язано в першу чергу зі складними технологіями досліджень. Разом з тим зміни вірулентності в популяції тієї ж блідої трепонеми, безсумнівно, відбуваються з часом як у межах одного людського організму, так і в межах епідемічної ланцюжка або цілого регіону. Без цього не були б зареєстровані циклічні зміни захворюваності. Адже не секрет, що накладення "графіків" періодичних підйомів захворюваності на сифіліс на "графіки" змін суспільного життя в Росії не завжди збігаються. Епідемічні підйоми захворюваності на сифіліс у 20, 40, 70, 90-ті роки відбувалися в зовсім різних соціально-економічних умовах. І в усі ці періоди існували такі соціальні явища, як проституція, гомосексуалізм, наркоманія. Значить, причину циклічних підйомів захворюваності на сифіліс потрібно шукати в біологічних законах взаємодії популяції блідої трепонеми і популяції людини. І, по всій видимості, динаміка саморегуляції епідемічного процесу при сифілісі пов'язана якраз із змінами вірулентності блідих трепонем.
Академік І.В. Давидовський прозорливо написав колись: "Причина розвитку процесу лежить в самому процесі. Конкретним завданням наукового дослідження є розкриття джерела саморуху". Академіком В.Д. Беляковим в 70-і роки описані закони саморегуляції паразитарних систем. Він встановив, що в самій епідемії в силу гетерогенності збудника (за вірулентністю і антигенності) і гетерогенності людської популяції (за сприйнятливості) закладено механізм її саморегуляції і "самотушенія". Причому пасивування мікроорганізму через сприйнятливі особини людської популяції призводить до наростання вірулентності, пасивування через імунні людські особи - до появи маловірулентних форм [3].
Коли автори пишуть статті про те, що "імунна структура населення" не надає визначального впливу на поширення ІПСШ - вони мають рацію лише в тій частині, в якій під імунної структурою населення необхідно розуміти людей, що перехворіли ІПСШ, але як і раніше чутливих до повторного зараження. У силу особливостей, зокрема, сифілітичної інфекції, а також особливостей інфекційного імунітету така частина населення насправді не створює "імунної прошарку", настільки характерної для інших епідемією. Помилку роблять Г.Л. Оксман і співавт. (1996) [2], які, моделюючи поширення епідемічного сифілісу, ввели поправку на імунній свежеінфіцірованних осіб, видаливши цю групу з числа сприйнятливої популяції.
При сифілітичної інфекції, мабуть, головну роль відіграє зміна вірулентності блідої трепонеми в динаміці протягом 1,0 - 1,5 років захворювання. Спостереження останнього часу показують, що формування прихованого сифілісу відбувається як би на індивідуальному рівні (у частини хворих протягом 6 - 12 міс після інфікування). Накопичення прихованих форм сифілісу відбувається також в кінці епідемічної ланцюжка, розгорнутої в часі до 1,5 - 2 років; аналогічний процес накопичення прихованих форм сифілісу спостерігається і в ізольованих регіонах, і в цілому по країні. Мабуть, це і є головна закономірність, пов'язана з ослабленням вірулентності блідої трепонеми, що призводить, врешті-решт, до затухання епідемії і формування "ядерних груп", в яких бліда трепонема десятиліттями знаходиться в міжепідемічний періоді.
Належить вивчити, яку роль в цих "ядерних групах" грають хворі не тільки прихованим сифілісом в його класичному розумінні, а й так званим "Вассерман-негативним" сифілісом. Можливо, величезну роль в таких ядерних групах грають хворі "нуллери", не мають позитивних серологічних реакцій. Чи збігаються "ядерні групи" з такими соціальними групами, як повії, гомосексуалісти, наркомани? Можливо. Хоча більш ймовірно, що ці соціальні групи ризику є "микрогруппам-активаторами", через які бліда трепонема на початку епідемії виходить у "велику" людську популяцію. Адже дані групи відрізняються насамперед промискуитетом і великою кількістю статевих партнерів.
Не вдаючись у детальну полеміку про значення біологічного і соціального в епідемічному процесі [досить згадати що мала місце в 60-і роки дискусію, викликану книгою І.В. Давидовського "Проблеми причинності в медицині" (1962), і матеріали дискусії в книзі "Про проблему причинності в медицині" (1965)], у даній статті ми хотіли лише підкреслити, що вивчення біологічних законів взаємодії збудників ІПСШ і людської популяції є найбільш перспективним сьогодні і, напевно, буде таким в наступному столітті.
Можливо, одним з найбільш перспективних наукових напрямків буде вивчення поверхневих антигенів блідої трепонеми як детермінанти вірулентності [4], так як отримані дані можуть з'явитися молекулярною основою для подальших досліджень патогенезу та імунітету при сифілісі. Здається, якщо XX століття було століттям, який ознаменувався розробкою пеніцилінотерапії сифілісу, то наступне століття, можливо, буде століттям імунопрофілактики сифілісу та інших ІПСШ.
Список літератури
1. Овчинников Н.І., Делекторский В.В. Атлас електронної мікроскопії деяких представників роду трепонем, роду Нейссером і трихомонад. М: Медицина 1974; 74.
2. Оксман Г.Л., Смоловскій К., Ноел Дж. Математичне моделювання поширення епідемічного сифілісу. ЗПСШ 1996; 3:21 - 32.
3. Беляков В.Д., Голубєв Д.Б., Камінський Г.Д., Тец В.В. Саморегуляція паразитарних систем: молекулярно-генетичні механізми. Л: Медицина 1987; 238.
4. Blanco DR, Miller YN, Lovett MA Surface antigens of the syphilis spirochete and their potential as virulence determinants. Emerg infect Dis 1997; 3:11 - 20.
5. В.І. Прохоренко, С.М. Шергін, Ю.В. Карачева. Про сучасні проблеми епідеміології інфекцій, що передаються статевим шляхом.
Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.nature.ru/