Про соціально-педагогічної роботи з дітьми
Введення
У нашій країні відбуваються різкі зміни в економічній, політичній, соціальній життя. Сьогодні можна передбачити, що ці зміни призведуть до появи нових соціальних проблем, які в першу чергу позначаться на вихованні, розвитку, соціальному формуванні дітей, підлітків, молоді. У зв'язку з цим виникла гостра потреба у розвитку соціально-педагогічної служби допомоги дітям і підліткам, відродження соціальної педагогіки як науки і галузі педагогічної практики.
У педагогічній сфері ще у 60-70-і роки були зроблені спроби ввести фахівців, безпосередньо зорієнтованих на соціально-педагогічну роботу (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи, педагоги-організатори житлово-комунальних служб, працівники позашкільних установ, клубів, кімнат школяра та ін .). Рівень розвитку соціальної педагогіки на цьому етапі може бути визначений як організаційно-емпіричний.
На рубежі 70-80-х років суспільна потреба, досягнення та досвід практичної роботи в соціумі вивели проблему на новий рівень її рішення. У практиці соціально-економічних і молодіжних житлових комплексів, різновікових об'єднань за місцем проживання, клубів за інтересами формувалася і затверджувалася ідея цілеспрямованого створення соціально-педагогічного досвіду, розвивалися тенденції інтеграції, міжвідомчого підходу. Змінився характер взаємодії школи з іншими інститутами (від організуючого - до педагогічного центру мікрорайону).
Однак розвиток продовжувало стримуватися відсутністю професійно підготовлених кадрів, спеціально зорієнтованих на соціально-педагогічну роботу з дітьми як самостійну професію. Функції даної роботи розчинялися і розподілялися між традиційно діючими установами освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, спорту, культури, міліції, до того ж функціонально вкрай слабко пов'язаними між собою.
Проголошення в офіційній педагогіці і однозначне трактування в практиці тези «школа - центр мікрорайону» призвело до «замикання» на школі багатьох питань соціально-педагогічної роботи в соціумі без додаткового ресурсного забезпечення. Працюючи в дуже напруженому режимі, педагогічні колективи багатьох шкіл змогли домогтися морального, культурного, педагогічного оздоровлення соціального середовища, що благотворно позначалося на дітях та їх сім'ях і, у свою чергу, допомагало підвищувати рівень і якість навчання. Однак об'єктивно при цьому на школу перекладалися багато сімейних функції і завдання, що вело до посилення соціально-педагогічного утриманства сім'ї, її відчуження від цілеспрямованої роботи щодо соціалізації дітей, їх міграції в суспільство як повноправних і повноцінних його громадян.
Нинішній етап можна охарактеризувати як перехідний до якісно нового рівня розвитку соціально-педагогічної роботи: від окремих вогнищ передового досвіду - до виходу на державний рівень вирішення проблеми, до створення системи соціально-педагогічних служб допомоги дітям з розгалуженою інфраструктурою їх кадрового забезпечення. Конвенція про права дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року і ратифікована Росією 13 липня 1990 року, підтверджує три основні права дитини: право на виживання, право на розвиток і право на захист. Проте реальне життя, аналіз статистичних даних, демографічних прогнозів дозволяє констатувати наростаюче неблагополуччя у сфері дитинства: несприятливі тенденції в демографічних процесах, збільшення дитячої смертності, погіршення здоров'я дітей, їх харчування, побуту і дозвілля, збільшення дитячої бездоглядності, злочинності і соціального сирітства, дитячий алкоголізм і наркоманія, жорстоке поводження з дітьми та насильство над ними. Всі ці проблеми можна згрупувати за двома основними напрямками:
· Правовий вакуум, юридична невирішеність багатьох важливих питань дитинства в сучасних умовах;
· Організаційний хаос на всіх поверхах соціального управління у питаннях соціально-педагогічної роботи з дітьми.
Соціально-педагогічна робота з дітьми виходить за рамки традиційних педагогічних сфер, що зумовлено «позавідомчої» дитинства. Разом з тим об'єктивність така, що кожна дитина, за винятком спеціальних випадків, до досягнення ним біопсихосоціальний зрілості знаходиться у сфері впливу сім'ї та освітнього закладу. Ця обставина накладає на систему освіти особливі зобов'язання перед особистістю дитини і суспільством в цілому.
Роль соціального педагога в роботі з дітьми
Рішення завдання розвитку соціально-педагогічної роботи з дітьми прямо залежить від кадрового забезпечення. Орієнтація тільки на вчителя, здатного повноцінно вчити і інтенсивно працювати в позаурочний час - безперспективна. Учитель, соціальний педагог, педагог-психолог, вожатий, педагог-організатор, вихователь, педагог додаткової освіти можуть і повинні працювати в тісному контакті, взаємодіючи на благо дитини з усіма зацікавленими установами та організаціями.
Особлива роль у цій роботі по праву відводиться соціальному педагогу. Було б помилково зводити функції соціального педагога до діяльності лише в рамках освітньої установи. Головною сферою його діяльності є соціум (сфера найближчого оточення особистості, сфера людських відносин). При цьому пріоритетною (особливо в реальних умовах) є сфера відносин у сім'ї та її найближчому оточенні, за місцем проживання. Соціальний педагог по своєму професійному призначенню прагне по можливості запобігти проблемі, своєчасно виявити і усунути причини, що породжують її, забезпечити превентивний профілактику різного роду негативних явищ (морального, фізичного, соціального тощо плану), відхилень у поведінці особистості і, таким чином , оздоровити навколишнє його мікросередовище.
Функції, спеціалізація і напрями соціально-педагогічної роботи з дітьми
Освітньо-виховна. Забезпечення цілеспрямованого педагогічного впливу на поведінку і діяльність дітей і дорослих, сприяння педагогічної діяльності всіх соціальних інститутів мікрорайону-сім'ї, освітніх установ, трудових колективів, засобів масової інформації, мікросоціуму. Прагнення повноцінно використовувати у виховному процесі засоби і можливості суспільства, виховний потенціал мікросередовища, можливості самої особистості як активного суб'єкта виховного процесу.
Діагностична. Постановка «соціального діагнозу», для чого проводиться вивчення особистісних особливостей та соціально-побутових умов життя дітей, сім'ї, соціального оточення, виявлення позитивних і негативних впливів, проблем.
Організаторська. Організація суспільно-цінної діяльності дітей, педагогів та волонтерів (громадських діячів) у вирішенні завдань соціально-педагогічної допомоги, підтримки, виховання і розвитку, реалізації планів, проектів, програм.
Прогностична та експертна. Розробка програм, проектів, планів соціально-педагогічного розвитку мікрорайону, установи, його структур;
соціально-педагогічне проектування особистості дитини, груп дітей;
експертиза аналогічних документів і матеріалів.
Організаційно-комунікативна. Включення добровільних помічників, населення мікрорайону в соціально-педагогічну роботу, в спільну працю і відпочинок, ділові та особистісні контакти, концентрацію інформації і налагодження взаємодії між різними соціальними інститутами в їх роботі з дітьми, родинами.
Охоронно-захисна. Використання наявного арсеналу правових норм для захисту прав та інтересів особистості, сприяння застосуванню заходів державного примусу і реалізації юридичної відповідальності щодо осіб, які допускають прямі та опосередковані протиправні дії на підопічних соціального педагога.
Соціально-компенсаторна. Розробка та реалізація комплексу заходів, що сприяють вирівнюванню можливостей для соціального старту, заповнення або компенсації соціальної ущербності дитини внаслідок конкретних особистісно-сімейних обставин.
Посередницька. Здійснення зв'язків в інтересах дитини між сім'єю, освітньою установою, найближчим оточенням.
Спеціалізація. У своїй практичній діяльності соціальний педагог виконує різні соціальні ролі, причому вміння виступати в різних ролях визначає рівень його професійної компетентності.
Профіль соціально-педагогічної діяльності визначається регіонально-етнічними особливостями, потребами конкретного соціуму - міста, району, села, а також особистісними та професійними можливостями фахівців. Найбільш поширеними і затребуваними в нинішніх соціальних умовах є соціальний педагог, що спеціалізується на соціальній роботі з сім'єю, надання їй різнобічної допомоги безпосередньо в соціумі. Сімейні соціальні педагоги складають кадрову інфраструктуру медико-психолого-педагогічної служби допомоги в соціумі.
Можуть бути виділені, наприклад, соціальні педагоги-організатори соціально значимої роботи з дітьми та молоддю; соціальні педагоги, які спеціалізуються на організації культурного дозвілля або фізкультурно-оздоровчої діяльності, спільного відпочинку дітей і дорослих, сімейного дозвілля. У ряді регіонів виділяються окремо соціальний етнолог, соціальний еколог, соціальний валеолог, соціальний педагог-дефектолог та ін Практикою показана недоцільність будь-яких обмежень і рекомендацій ззовні в даних питаннях. Ці підходи визначаються в залежності від конкретної ситуації, соціокультурної і мікросоціального специфіки, характеру виявлених проблем і потреб з прив'язкою до умов конкретного соціуму. Так, у сільській місцевості зазвичай всі аспекти соціально-педагогічної діяльності інтегровані в особі общинного соціального педагога, який є по суті професійним провідником соціальної політики.
Важливим є сам принцип співвідношення базової конструкції соціально-педагогічної служби зі спеціальними установами, де працюють соціальні педагоги, зорієнтовані на певну сферу соціуму (загальноосвітній заклад, дитячий сад, спеціалізована установа і т.д.) або на роботу з певними категоріями (діти, молодь, сім'я, групи ризику, біженці, діти з обмеженими можливостями та ін.)
Соціальний педагог - це, перш за все, посередник, сполучна ланка між особистістю дитини (у даному випадку) і державно-суспільними соціальними службами, організаціями та установами, покликаними піклуватися про дитину та його родину.
Соціальний педагог - своєрідний духовний наставник, який протягом ряду років як би «веде» дитини, сім'ю, здійснює соціальний патронаж, піклується про формування моральності, загальнолюдських цінностей у соціумі, допомагає передбачати і вирішувати конфліктні ситуації своїх підопічних, сприяючи їм у контактах з відповідними фахівцями.
Місцем роботи соціального педагога можуть бути:
· Соціально-педагогічні та соціально-психологічні служби установ освіти (дошкільних, позашкільних, загальноосвітніх шкіл, коледжів, ліцеїв, шкіл-інтернатів, дитячих будинків тощо);
· Соціальні служби спеціалізованих установ (сімейних дитячих будинків, центрів реабілітації, соціальних притулків, спецшкіл для дітей з відхиленнями у розвитку та ін);
· Соціальні служби муніципальних органів та їх установ (соціально-педагогічні, культурно-спортивні комплекси, центри соціальної педагогіки та соціальної роботи);
· Служби культурного дозвілля (підліткові клуби, Будинки культури, сільські клуби, школи народних ремесел, сімейні клуби, сімейні вітальні, парки, ігрові майданчики тощо);
· Валеологічні та фізкультурно-оздоровчі служби (профілакторії, реабілітаційні комплекси).
Таким чином, соціальний педагог може працювати як штатна одиниця освітніх установ різного відомчого підпорядкування, служб соціально-педагогічної допомоги, дитячих і молодіжних громадських організацій, фондів. Більш конкретну відповідь на це питання також закладений у специфіці регіону, області, району, міста і визначається ступенем розвиненості системи соціальних служб, рівнем управління нею.
Світова практика соціальної роботи показує, що найбільш економічним і гуманним є територіальний підхід до створення міжвідомчої системи соціальних служб. При такому підході служби соціальної допомоги населенню, де працюють професійні соціальні педагоги та соціальні працівники, максимально наближені до родини, тому найбільш відповідають особливостям і потребам соціуму, кожної конкретної людини. При такому підході установи освіти, культури, охорони здоров'я, соціального, житлово-комунального і т.п. обслуговування працюють як «відкриті» соціально-педагогічні системи, зорієнтовані на інтереси і потреби конкретних сімей, різні категорії населення, які проживають у даному мікросоціумі.
Найбільш ефективною і економічною є організаційна форма управління міжвідомчої системою соціально-педагогічних служб, що розвивається знизу вгору, за територіальним принципом. Вона максимально наближена до сім'ї і тому найбільше відповідає особливостям і потребам соціуму, конкретної особистості. При такому підході самі установи (освіти, охорони здоров'я, культури тощо) працюють як відкриті системи.
Перебуваючи в статусі штатного працівника освітніх установ, соціальний педагог виступає їх повноважним представником в соціумі за місцем проживання. У міру вдосконалення управлінських структур, розвитку муніципального, общинного самоврядування соціальні педагоги рішенням місцевих адміністрацій поступово можуть бути виведені з підпорядкування відомчого установи і передані безпосередньо у відання відповідних соціально-педагогічних служб.
Основні напрями соціально-педагогічної роботи з дітьми в освітній установі:
· Допомога родині в проблемах, пов'язаних з навчанням, вихованням дитини;
· Допомога дитині в усуненні причин, що негативно впливають на його відвідуваність і успішність;
· Залучення дітей, батьків, громадськості до організації і проведення соціально значущих заходів, акцій;
· Розпізнавання, діагностування та вирішення конфліктів, які зачіпають інтереси дитини, проблемних ситуацій на ранніх стадіях розвитку з метою запобігання серйозних наслідків;
· Консультування групове і індивідуальне дітей та їх батьків з питань вирішення проблемних життєвих ситуацій, зняття стресу, виховання дітей у сім'ї і т.п.;
· Виявлення запитів, потреб дітей і розробка заходів допомоги конкретним учням із залученням фахівців з відповідних установ та організацій;
· Допомогу педагогам у вирішенні конфліктів з дітьми.
Якщо посада соціального педагога вводиться в штат загальноосвітнього закладу, то адміністрація даної установи спільно з зацікавленими особами визначає спеціалізацію соціального педагога в залежності від конкретних умов мікросоціуму; конкретизує функції класного керівника, педагога додаткової освіти, старшого вожатого, вихователя та методиста, психолога та інших посадових осіб , визначає зони співробітництва, механізм взаємодії з соціальними педагогами.
Так, наприклад, взаємодія соціального педагога і класного керівника може здійснюватися в наступних напрямках: взаімоінформація про конкретну дитину, його проблеми, здоров'я, інтереси, умови сімейного виховання; спільна робота з планування виховного процесу з дітьми та батьками, надання допомоги сім'ї, використання її виховного потенціалу, спільне проведення батьківських зборів, консультацій, позакласних і позашкільних справ; спільний аналіз результатів проведеної роботи.
Зміст і методика роботи
Головною спрямованістю соціально-педагогічної роботи з дітьми є сприяння саморозвитку особистості. Зусилля спрямовуються на створення умов для активізації, розвитку та реалізації творчого потенціалу, здібностей, задатків дитини.
Соціальний педагог включає дітей і дорослих у процес соціальної творчості, в різнобічну спільну діяльність, яка відповідає інтересам і природними властивостями кожної дитини, потребам спілкуватися, досліджувати, творити, творити. Він усвідомлює свою педагогічну позицію як друга і провідного учасника спільної справи. Разом з дітьми, а не за них - така основна заповідь соціальних педагогів.
Цільовий орієнтацією діяльності соціального педагога є формування здорових, виховують, гуманних відносин у соціумі. Вирішуючи це завдання, він сприяє становленню і розвитку у дорослих і дітей загальної системи інтересів і цінностей. Його соціальна активність, вміння знаходити спільну мову з дітьми та людьми старшого покоління, що мають різні інтереси та інтереси, допомагає створити атмосферу доброзичливості і взаємної турботи. Спираючись на авторитетних людей, він впливає на громадську думку, формуючи в людей почуття відповідальності за свою сім'ю та виховання дітей, за перетворення навколишнього середовища, охорону природи, розвиток культурної спадщини народу.
Вивчаючи медико-психолого-педагогічні особливості особистості і її інтереси і потреби, умови його життя, соціальний педагог збирає інформацію, пов'язану з потребами підопічних, організовує консультації з питань їх прав та обов'язків, наявних пільг та допомог. Аналізуючи ситуацію свого підопічного, він разом з ним шукає підходи до вирішення проблеми. Він діагностує ситуацію і визначає шляхи і рішення проблем і організовує їх здійснення.
Виявляючи проблеми і труднощі в сфері сім'ї, спілкування і відносин людей, соціальний педагог у процесі діагностики диференціює виявлені проблеми і «виводить» на їх вирішення соціальних працівників, фахівців-професіоналів різного профілю. Він установлює контакт із родиною, спонукаючи її до участі у спільній діяльності, допомагає людям використовувати особисті ресурси, резервні можливості громади для подолання труднощів. Соціальний педагог виявляє психологічні, педагогічні, медичні, правові та інші проблеми особистості і виконує посередницьку функцію у взаємозв'язку з фахівцями - психологами, соціальними працівниками, лікарями, юристами, представниками органів влади, громадськістю. Він взаємодіє з фахівцями різних соціальних служб, установ у наданні необхідної соціальної допомоги дітям, що потребують опіки та піклування, працевлаштуванні, лікуванні, психокорекції та інших видів соціальної допомоги.
Соціальний педагог забезпечує суспільне визнання і суспільну підтримку сім'ям, які добре виховують своїх дітей. З цією метою він використовує засоби масової інформації, можливості підприємств, органів влади у заохоченні сімей. Він використовує індивідуальні методики роботи з сім'ями, які потребують особливої допомоги (сім'ям «груп ризику», багатодітним, неповним і ін.)
Сприяючи розвитку соціальних ініціатив дорослих і дітей, соціальний педагог використовує різні моральні і матеріальні засоби стимулювання їх ініціативи, домагається суспільного визнання значущих новацій, впровадження їх у життя. Враховуючи реалії ринкової економіки, він залучає комерційні структури, підприємства в інноваційну діяльність, фінансування соціальних інновацій за місцем проживання. Сприяє розвитку сімейно-сусідських форм кооперації, міжшкільних, міжвиробничий форм ділового співробітництва в інтересах оздоровлення та культурного оновлення умов життя людей свого мікрорайону.
Надаючи професійну допомогу дитині у вирішенні його особистих і соціальних проблем, соціальний педагог дбає про те, щоб допомога мала активний характер. В інтересах особистості форми соціально-педагогічної допомоги не повинні носити характер благодійної подачки. Соціальний педагог покликаний розвивати різні види самодопомоги, він підтримує і стимулює людей на розвиток їх власних сил, конструктивну діяльність, використання їх внутрішніх резервів.
Сприяючи своєчасному виявленню та вирішенню конфліктних ситуацій у міжособистісних відносинах, соціальний педагог постійно знаходиться серед дітей і їх оточення, поділяє їхні інтереси, потреби, що виникають проблеми. Будує відносини з ними на основі діалогу, що допомагає йому розбиратися в складній системі взаємин, впливати на спілкування, стосунки між людьми, на ситуацію в мікросоціумі. Він працює в умовах неформального спілкування, залишаючись в позиції неформального лідера, помічника, порадника.
У практиці визначилися основні етапи практичної діяльності соціального педагога. Перший етап - підготовчий: введення в професію, в курс справи. На даному етапі головні напрямки роботи соціального педагога - знайомство з підопічними, їх соціумом, чинниками середовища, встановлення контактів, соціальна діагностика. Він вивчає педагогічні можливості мікросоціуму, соціальний склад мешканців, встановлює зв'язки з установами мікрорайону, виявляє рівень соціальної активності різних груп населення, стан соціально-педагогічної роботи. Надалі він створює карту діагностики соціуму, своєрідну картотеку сімей, дітей і дорослих, узагальнює пропозиції мешканців, їх потреби і можливості, визначає адреси співробітництва, дає короткий аналіз стану роботи. Всі ці документи складаються у довільній формі і не є обов'язковими при інспектуванні діяльності соціального педагога.
Другий етап - організаційний: збір та аналіз інформації, виявлення можливостей, диференціація проблем, потреб, «вживання» в середу. На даному етапі соціальний педагог приділяє увагу визначенню пріоритетів у створенні системи соціально-педагогічної роботи, організації різноманітної діяльності в мікросоціумі.
Він визначає вибір форм соціальної творчості, забезпечує координацію в роботі соціальних інститутів мікрорайону, формує актив добровільних помічників, організує безпосередню діяльність серед населення, з родиною. Складає перспективний план соціально-педагогічної роботи: вивчає можливості роботи клубів, гуртків, установ, організацій, що займаються проблемами здоров'я, дозвілля, освіти, побутового обслуговування мешканців, систематизує результати діагностичних та соціологічних досліджень, фіксує наявність проблем і окреслено шляхи їх вирішення, веде робочий щоденник .
На третьому етапі соціальний педагог удосконалює практику соціально-педагогічної роботи.
Соціальний педагог має такі права:
· Представляти та захищати інтереси клієнтів в органах законодавчої та виконавчої влади;
· Вести державну чи приватну соціальну практику при наявності сертифіката за фахом «соціальний педагог» («соціальний працівник») або диплома про спеціальну освіту;
· Збирати інформацію, пов'язану з потребами дітей і дорослих, проводити соціологічні опитування населення, діагностичні обстеження;
· Робити офіційні запити в громадські організації, державні установи з проханням про вирішення їхніх особистих і соціальних проблем;
· Інформувати державні органи про стан тієї чи іншої проблеми у сфері своєї діяльності;
· Вносити пропозиції на підприємства, в організації та установи, комерційні структури та громадські формування про заохочення батьків, родин, добровільних помічників за соціальні ініціативи та активність;
· Вести активну роботу з пропаганди досвіду сімейного виховання, соціальної роботи, використовуючи засоби масової інформації;
· Очолювати громадські ініціативні руху громадян, спрямовані на вирішення конкретних соціальних проблем їх місця проживання, місця навчання або роботи;
· Сприяти правовому регулюванню взаємовідносин дитячих організацій, об'єднань з різними державно-суспільними структурами.
Одним з правових документів у галузі соціальної діяльності є Конвенція ООН про права дитини, в якій закріплено права дітей на розвиток, виживання, захист, активну участь у житті суспільства.
Етичний і професійний кодекс
Вихід на професійний рівень постановки соціально-педагогічної роботи в країні вимагає, щоб цю професію обрали люди особливих особистісних якостей.
Діяльність соціального педагога - це зона довіри між людьми, шлях до їх взаєморозумінню, взаємодопомоги, взаємної відповідальності.
Обов'язкові якості соціального педагога - емпатійність, психологічна грамотність, делікатність. Людина, який обрав цю професію, повинна бути гуманістом, володіти хорошими комунікативними і організаторськими здібностями, високої духовної і загальною культурою, почуттям такту, вміти аналізувати соціальні явища, бачити своє місце і свою активну роль у захисті права людини на гідне життя, тверді моральні принципи.
Специфіка функцій соціального педагога передбачає органічне поєднання особистісних та професійних якостей, широкої освіченості, бо підготовка соціального педагога повинна стати практичним людинознавством, що відображає різноманітні відділи сучасного людинознавства.
Режим роботи, оплата праці, пільги
Відповідно до ст. 55 Закону Російської Федерації «Про освіту» ставки заробітної плати і посадові оклади соціальним педагогам виплачуються за 36 годин педагогічної роботи на тиждень. Педагогічний стаж йде незалежно від освіти.
З огляду на специфічний характер роботи соціального педагога, режим його роботи повинен бути варіативним, гнучким, пристосованим до конкретних умов мікросоціального середовища. Режим роботи соціального педагога встановлюється керівником установи, в штаті якого складається працівник.
Оплата праці соціального педагога проводиться відповідно до вимог до кваліфікації за розрядами оплати праці.
Відповідно до Наказу Міністерства освіти Російської Федерації від 20.09.94 № 360 «Про відпустки працівників освітніх установ, підприємств і організацій» соціальним педагогам встановлюється щорічна подовжений оплачувана відпустка тривалістю 42 календарних дні.
Оцінка роботи та документація
Оцінка діяльності соціального педагога дається за її результатами, з урахуванням стажу та досвіду роботи, на основі глибокого аналізу фактів, думки жителів мікрорайону, активу громадськості, дітей, підприємств, установ, організацій мікрорайону, батьків, працівників освітніх установ.
У ході аналізу результатів необхідно враховувати початковий рівень стану проблеми, які раніше досягнуті результати, особливості організації виховного процесу у відкритому середовищі, новизну соціально-педагогічної діяльності, специфіку об'єктів діяльності.
Основними методами вивчення результатів діяльності соціального педагога є:
· Аналіз практичної діяльності соціального педагога;
· Аналіз статистичної звітності організацій і установ та виконання нормативних документів;
· Аналіз документації соціального педагога.
Зібрана інформація є первинною основою для висновків і пропозицій. Необхідний її глибокий і всебічний аналіз, встановлення причинно-наслідкових зв'язків, виявлення резервів вдосконалення соціальної практики. Основними критеріями ефективності роботи соціального педагога є:
· Аналіз соціально-педагогічних проблем дітей і дорослих конкретного мікросоціуму і результатів їх вирішення;
· Динаміка включеності дітей і дорослих у різні види діяльності в соціумі, за місцем проживання;
· Динаміка змін у рівні відносин дітей, підлітків, молоді, старшого покоління до базових соціальних цінностей;
· Результати включеності дорослого населення в діяльність щодо поліпшення соціально-педагогічних умов у мікрорайоні;
· Оцінка соціально-психологічної обстановки в соціумі, мікрорайоні, їх мікроклімату;
· Динаміка розвитку в дитячій, підліткової, молодіжної, сімейно-сусідському середовищі демократичних, самодіяльних почав, відносин гуманного співробітництва, взаємодопомоги, товариства;
· Рівень професійного зростання соціального педагога як фахівця.
Обов'язковими для соціального педагога є наступні документи:
· Соціально-педагогічна характеристика мікросоціуму;
· Медико-психолого-педагогічні характеристики підопічних, які відносяться до числа документів для внутрішнього користування і не підлягають широкому розголосу;
· Перспективний план роботи на рік, затверджений керівником установи.
За наявність даних документів соціальний педагог несе персональну відповідальність.
Введення
У нашій країні відбуваються різкі зміни в економічній, політичній, соціальній життя. Сьогодні можна передбачити, що ці зміни призведуть до появи нових соціальних проблем, які в першу чергу позначаться на вихованні, розвитку, соціальному формуванні дітей, підлітків, молоді. У зв'язку з цим виникла гостра потреба у розвитку соціально-педагогічної служби допомоги дітям і підліткам, відродження соціальної педагогіки як науки і галузі педагогічної практики.
У педагогічній сфері ще у 60-70-і роки були зроблені спроби ввести фахівців, безпосередньо зорієнтованих на соціально-педагогічну роботу (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи, педагоги-організатори житлово-комунальних служб, працівники позашкільних установ, клубів, кімнат школяра та ін .). Рівень розвитку соціальної педагогіки на цьому етапі може бути визначений як організаційно-емпіричний.
На рубежі 70-80-х років суспільна потреба, досягнення та досвід практичної роботи в соціумі вивели проблему на новий рівень її рішення. У практиці соціально-економічних і молодіжних житлових комплексів, різновікових об'єднань за місцем проживання, клубів за інтересами формувалася і затверджувалася ідея цілеспрямованого створення соціально-педагогічного досвіду, розвивалися тенденції інтеграції, міжвідомчого підходу. Змінився характер взаємодії школи з іншими інститутами (від організуючого - до педагогічного центру мікрорайону).
Однак розвиток продовжувало стримуватися відсутністю професійно підготовлених кадрів, спеціально зорієнтованих на соціально-педагогічну роботу з дітьми як самостійну професію. Функції даної роботи розчинялися і розподілялися між традиційно діючими установами освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, спорту, культури, міліції, до того ж функціонально вкрай слабко пов'язаними між собою.
Проголошення в офіційній педагогіці і однозначне трактування в практиці тези «школа - центр мікрорайону» призвело до «замикання» на школі багатьох питань соціально-педагогічної роботи в соціумі без додаткового ресурсного забезпечення. Працюючи в дуже напруженому режимі, педагогічні колективи багатьох шкіл змогли домогтися морального, культурного, педагогічного оздоровлення соціального середовища, що благотворно позначалося на дітях та їх сім'ях і, у свою чергу, допомагало підвищувати рівень і якість навчання. Однак об'єктивно при цьому на школу перекладалися багато сімейних функції і завдання, що вело до посилення соціально-педагогічного утриманства сім'ї, її відчуження від цілеспрямованої роботи щодо соціалізації дітей, їх міграції в суспільство як повноправних і повноцінних його громадян.
Нинішній етап можна охарактеризувати як перехідний до якісно нового рівня розвитку соціально-педагогічної роботи: від окремих вогнищ передового досвіду - до виходу на державний рівень вирішення проблеми, до створення системи соціально-педагогічних служб допомоги дітям з розгалуженою інфраструктурою їх кадрового забезпечення. Конвенція про права дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року і ратифікована Росією 13 липня 1990 року, підтверджує три основні права дитини: право на виживання, право на розвиток і право на захист. Проте реальне життя, аналіз статистичних даних, демографічних прогнозів дозволяє констатувати наростаюче неблагополуччя у сфері дитинства: несприятливі тенденції в демографічних процесах, збільшення дитячої смертності, погіршення здоров'я дітей, їх харчування, побуту і дозвілля, збільшення дитячої бездоглядності, злочинності і соціального сирітства, дитячий алкоголізм і наркоманія, жорстоке поводження з дітьми та насильство над ними. Всі ці проблеми можна згрупувати за двома основними напрямками:
· Правовий вакуум, юридична невирішеність багатьох важливих питань дитинства в сучасних умовах;
· Організаційний хаос на всіх поверхах соціального управління у питаннях соціально-педагогічної роботи з дітьми.
Соціально-педагогічна робота з дітьми виходить за рамки традиційних педагогічних сфер, що зумовлено «позавідомчої» дитинства. Разом з тим об'єктивність така, що кожна дитина, за винятком спеціальних випадків, до досягнення ним біопсихосоціальний зрілості знаходиться у сфері впливу сім'ї та освітнього закладу. Ця обставина накладає на систему освіти особливі зобов'язання перед особистістю дитини і суспільством в цілому.
Роль соціального педагога в роботі з дітьми
Рішення завдання розвитку соціально-педагогічної роботи з дітьми прямо залежить від кадрового забезпечення. Орієнтація тільки на вчителя, здатного повноцінно вчити і інтенсивно працювати в позаурочний час - безперспективна. Учитель, соціальний педагог, педагог-психолог, вожатий, педагог-організатор, вихователь, педагог додаткової освіти можуть і повинні працювати в тісному контакті, взаємодіючи на благо дитини з усіма зацікавленими установами та організаціями.
Особлива роль у цій роботі по праву відводиться соціальному педагогу. Було б помилково зводити функції соціального педагога до діяльності лише в рамках освітньої установи. Головною сферою його діяльності є соціум (сфера найближчого оточення особистості, сфера людських відносин). При цьому пріоритетною (особливо в реальних умовах) є сфера відносин у сім'ї та її найближчому оточенні, за місцем проживання. Соціальний педагог по своєму професійному призначенню прагне по можливості запобігти проблемі, своєчасно виявити і усунути причини, що породжують її, забезпечити превентивний профілактику різного роду негативних явищ (морального, фізичного, соціального тощо плану), відхилень у поведінці особистості і, таким чином , оздоровити навколишнє його мікросередовище.
Функції, спеціалізація і напрями соціально-педагогічної роботи з дітьми
Освітньо-виховна. Забезпечення цілеспрямованого педагогічного впливу на поведінку і діяльність дітей і дорослих, сприяння педагогічної діяльності всіх соціальних інститутів мікрорайону-сім'ї, освітніх установ, трудових колективів, засобів масової інформації, мікросоціуму. Прагнення повноцінно використовувати у виховному процесі засоби і можливості суспільства, виховний потенціал мікросередовища, можливості самої особистості як активного суб'єкта виховного процесу.
Діагностична. Постановка «соціального діагнозу», для чого проводиться вивчення особистісних особливостей та соціально-побутових умов життя дітей, сім'ї, соціального оточення, виявлення позитивних і негативних впливів, проблем.
Організаторська. Організація суспільно-цінної діяльності дітей, педагогів та волонтерів (громадських діячів) у вирішенні завдань соціально-педагогічної допомоги, підтримки, виховання і розвитку, реалізації планів, проектів, програм.
Прогностична та експертна. Розробка програм, проектів, планів соціально-педагогічного розвитку мікрорайону, установи, його структур;
соціально-педагогічне проектування особистості дитини, груп дітей;
експертиза аналогічних документів і матеріалів.
Організаційно-комунікативна. Включення добровільних помічників, населення мікрорайону в соціально-педагогічну роботу, в спільну працю і відпочинок, ділові та особистісні контакти, концентрацію інформації і налагодження взаємодії між різними соціальними інститутами в їх роботі з дітьми, родинами.
Охоронно-захисна. Використання наявного арсеналу правових норм для захисту прав та інтересів особистості, сприяння застосуванню заходів державного примусу і реалізації юридичної відповідальності щодо осіб, які допускають прямі та опосередковані протиправні дії на підопічних соціального педагога.
Соціально-компенсаторна. Розробка та реалізація комплексу заходів, що сприяють вирівнюванню можливостей для соціального старту, заповнення або компенсації соціальної ущербності дитини внаслідок конкретних особистісно-сімейних обставин.
Посередницька. Здійснення зв'язків в інтересах дитини між сім'єю, освітньою установою, найближчим оточенням.
Спеціалізація. У своїй практичній діяльності соціальний педагог виконує різні соціальні ролі, причому вміння виступати в різних ролях визначає рівень його професійної компетентності.
Профіль соціально-педагогічної діяльності визначається регіонально-етнічними особливостями, потребами конкретного соціуму - міста, району, села, а також особистісними та професійними можливостями фахівців. Найбільш поширеними і затребуваними в нинішніх соціальних умовах є соціальний педагог, що спеціалізується на соціальній роботі з сім'єю, надання їй різнобічної допомоги безпосередньо в соціумі. Сімейні соціальні педагоги складають кадрову інфраструктуру медико-психолого-педагогічної служби допомоги в соціумі.
Можуть бути виділені, наприклад, соціальні педагоги-організатори соціально значимої роботи з дітьми та молоддю; соціальні педагоги, які спеціалізуються на організації культурного дозвілля або фізкультурно-оздоровчої діяльності, спільного відпочинку дітей і дорослих, сімейного дозвілля. У ряді регіонів виділяються окремо соціальний етнолог, соціальний еколог, соціальний валеолог, соціальний педагог-дефектолог та ін Практикою показана недоцільність будь-яких обмежень і рекомендацій ззовні в даних питаннях. Ці підходи визначаються в залежності від конкретної ситуації, соціокультурної і мікросоціального специфіки, характеру виявлених проблем і потреб з прив'язкою до умов конкретного соціуму. Так, у сільській місцевості зазвичай всі аспекти соціально-педагогічної діяльності інтегровані в особі общинного соціального педагога, який є по суті професійним провідником соціальної політики.
Важливим є сам принцип співвідношення базової конструкції соціально-педагогічної служби зі спеціальними установами, де працюють соціальні педагоги, зорієнтовані на певну сферу соціуму (загальноосвітній заклад, дитячий сад, спеціалізована установа і т.д.) або на роботу з певними категоріями (діти, молодь, сім'я, групи ризику, біженці, діти з обмеженими можливостями та ін.)
Соціальний педагог - це, перш за все, посередник, сполучна ланка між особистістю дитини (у даному випадку) і державно-суспільними соціальними службами, організаціями та установами, покликаними піклуватися про дитину та його родину.
Соціальний педагог - своєрідний духовний наставник, який протягом ряду років як би «веде» дитини, сім'ю, здійснює соціальний патронаж, піклується про формування моральності, загальнолюдських цінностей у соціумі, допомагає передбачати і вирішувати конфліктні ситуації своїх підопічних, сприяючи їм у контактах з відповідними фахівцями.
Місцем роботи соціального педагога можуть бути:
· Соціально-педагогічні та соціально-психологічні служби установ освіти (дошкільних, позашкільних, загальноосвітніх шкіл, коледжів, ліцеїв, шкіл-інтернатів, дитячих будинків тощо);
· Соціальні служби спеціалізованих установ (сімейних дитячих будинків, центрів реабілітації, соціальних притулків, спецшкіл для дітей з відхиленнями у розвитку та ін);
· Соціальні служби муніципальних органів та їх установ (соціально-педагогічні, культурно-спортивні комплекси, центри соціальної педагогіки та соціальної роботи);
· Служби культурного дозвілля (підліткові клуби, Будинки культури, сільські клуби, школи народних ремесел, сімейні клуби, сімейні вітальні, парки, ігрові майданчики тощо);
· Валеологічні та фізкультурно-оздоровчі служби (профілакторії, реабілітаційні комплекси).
Таким чином, соціальний педагог може працювати як штатна одиниця освітніх установ різного відомчого підпорядкування, служб соціально-педагогічної допомоги, дитячих і молодіжних громадських організацій, фондів. Більш конкретну відповідь на це питання також закладений у специфіці регіону, області, району, міста і визначається ступенем розвиненості системи соціальних служб, рівнем управління нею.
Світова практика соціальної роботи показує, що найбільш економічним і гуманним є територіальний підхід до створення міжвідомчої системи соціальних служб. При такому підході служби соціальної допомоги населенню, де працюють професійні соціальні педагоги та соціальні працівники, максимально наближені до родини, тому найбільш відповідають особливостям і потребам соціуму, кожної конкретної людини. При такому підході установи освіти, культури, охорони здоров'я, соціального, житлово-комунального і т.п. обслуговування працюють як «відкриті» соціально-педагогічні системи, зорієнтовані на інтереси і потреби конкретних сімей, різні категорії населення, які проживають у даному мікросоціумі.
Найбільш ефективною і економічною є організаційна форма управління міжвідомчої системою соціально-педагогічних служб, що розвивається знизу вгору, за територіальним принципом. Вона максимально наближена до сім'ї і тому найбільше відповідає особливостям і потребам соціуму, конкретної особистості. При такому підході самі установи (освіти, охорони здоров'я, культури тощо) працюють як відкриті системи.
Перебуваючи в статусі штатного працівника освітніх установ, соціальний педагог виступає їх повноважним представником в соціумі за місцем проживання. У міру вдосконалення управлінських структур, розвитку муніципального, общинного самоврядування соціальні педагоги рішенням місцевих адміністрацій поступово можуть бути виведені з підпорядкування відомчого установи і передані безпосередньо у відання відповідних соціально-педагогічних служб.
Основні напрями соціально-педагогічної роботи з дітьми в освітній установі:
· Допомога родині в проблемах, пов'язаних з навчанням, вихованням дитини;
· Допомога дитині в усуненні причин, що негативно впливають на його відвідуваність і успішність;
· Залучення дітей, батьків, громадськості до організації і проведення соціально значущих заходів, акцій;
· Розпізнавання, діагностування та вирішення конфліктів, які зачіпають інтереси дитини, проблемних ситуацій на ранніх стадіях розвитку з метою запобігання серйозних наслідків;
· Консультування групове і індивідуальне дітей та їх батьків з питань вирішення проблемних життєвих ситуацій, зняття стресу, виховання дітей у сім'ї і т.п.;
· Виявлення запитів, потреб дітей і розробка заходів допомоги конкретним учням із залученням фахівців з відповідних установ та організацій;
· Допомогу педагогам у вирішенні конфліктів з дітьми.
Якщо посада соціального педагога вводиться в штат загальноосвітнього закладу, то адміністрація даної установи спільно з зацікавленими особами визначає спеціалізацію соціального педагога в залежності від конкретних умов мікросоціуму; конкретизує функції класного керівника, педагога додаткової освіти, старшого вожатого, вихователя та методиста, психолога та інших посадових осіб , визначає зони співробітництва, механізм взаємодії з соціальними педагогами.
Так, наприклад, взаємодія соціального педагога і класного керівника може здійснюватися в наступних напрямках: взаімоінформація про конкретну дитину, його проблеми, здоров'я, інтереси, умови сімейного виховання; спільна робота з планування виховного процесу з дітьми та батьками, надання допомоги сім'ї, використання її виховного потенціалу, спільне проведення батьківських зборів, консультацій, позакласних і позашкільних справ; спільний аналіз результатів проведеної роботи.
Зміст і методика роботи
Головною спрямованістю соціально-педагогічної роботи з дітьми є сприяння саморозвитку особистості. Зусилля спрямовуються на створення умов для активізації, розвитку та реалізації творчого потенціалу, здібностей, задатків дитини.
Соціальний педагог включає дітей і дорослих у процес соціальної творчості, в різнобічну спільну діяльність, яка відповідає інтересам і природними властивостями кожної дитини, потребам спілкуватися, досліджувати, творити, творити. Він усвідомлює свою педагогічну позицію як друга і провідного учасника спільної справи. Разом з дітьми, а не за них - така основна заповідь соціальних педагогів.
Цільовий орієнтацією діяльності соціального педагога є формування здорових, виховують, гуманних відносин у соціумі. Вирішуючи це завдання, він сприяє становленню і розвитку у дорослих і дітей загальної системи інтересів і цінностей. Його соціальна активність, вміння знаходити спільну мову з дітьми та людьми старшого покоління, що мають різні інтереси та інтереси, допомагає створити атмосферу доброзичливості і взаємної турботи. Спираючись на авторитетних людей, він впливає на громадську думку, формуючи в людей почуття відповідальності за свою сім'ю та виховання дітей, за перетворення навколишнього середовища, охорону природи, розвиток культурної спадщини народу.
Вивчаючи медико-психолого-педагогічні особливості особистості і її інтереси і потреби, умови його життя, соціальний педагог збирає інформацію, пов'язану з потребами підопічних, організовує консультації з питань їх прав та обов'язків, наявних пільг та допомог. Аналізуючи ситуацію свого підопічного, він разом з ним шукає підходи до вирішення проблеми. Він діагностує ситуацію і визначає шляхи і рішення проблем і організовує їх здійснення.
Виявляючи проблеми і труднощі в сфері сім'ї, спілкування і відносин людей, соціальний педагог у процесі діагностики диференціює виявлені проблеми і «виводить» на їх вирішення соціальних працівників, фахівців-професіоналів різного профілю. Він установлює контакт із родиною, спонукаючи її до участі у спільній діяльності, допомагає людям використовувати особисті ресурси, резервні можливості громади для подолання труднощів. Соціальний педагог виявляє психологічні, педагогічні, медичні, правові та інші проблеми особистості і виконує посередницьку функцію у взаємозв'язку з фахівцями - психологами, соціальними працівниками, лікарями, юристами, представниками органів влади, громадськістю. Він взаємодіє з фахівцями різних соціальних служб, установ у наданні необхідної соціальної допомоги дітям, що потребують опіки та піклування, працевлаштуванні, лікуванні, психокорекції та інших видів соціальної допомоги.
Соціальний педагог забезпечує суспільне визнання і суспільну підтримку сім'ям, які добре виховують своїх дітей. З цією метою він використовує засоби масової інформації, можливості підприємств, органів влади у заохоченні сімей. Він використовує індивідуальні методики роботи з сім'ями, які потребують особливої допомоги (сім'ям «груп ризику», багатодітним, неповним і ін.)
Сприяючи розвитку соціальних ініціатив дорослих і дітей, соціальний педагог використовує різні моральні і матеріальні засоби стимулювання їх ініціативи, домагається суспільного визнання значущих новацій, впровадження їх у життя. Враховуючи реалії ринкової економіки, він залучає комерційні структури, підприємства в інноваційну діяльність, фінансування соціальних інновацій за місцем проживання. Сприяє розвитку сімейно-сусідських форм кооперації, міжшкільних, міжвиробничий форм ділового співробітництва в інтересах оздоровлення та культурного оновлення умов життя людей свого мікрорайону.
Надаючи професійну допомогу дитині у вирішенні його особистих і соціальних проблем, соціальний педагог дбає про те, щоб допомога мала активний характер. В інтересах особистості форми соціально-педагогічної допомоги не повинні носити характер благодійної подачки. Соціальний педагог покликаний розвивати різні види самодопомоги, він підтримує і стимулює людей на розвиток їх власних сил, конструктивну діяльність, використання їх внутрішніх резервів.
Сприяючи своєчасному виявленню та вирішенню конфліктних ситуацій у міжособистісних відносинах, соціальний педагог постійно знаходиться серед дітей і їх оточення, поділяє їхні інтереси, потреби, що виникають проблеми. Будує відносини з ними на основі діалогу, що допомагає йому розбиратися в складній системі взаємин, впливати на спілкування, стосунки між людьми, на ситуацію в мікросоціумі. Він працює в умовах неформального спілкування, залишаючись в позиції неформального лідера, помічника, порадника.
У практиці визначилися основні етапи практичної діяльності соціального педагога. Перший етап - підготовчий: введення в професію, в курс справи. На даному етапі головні напрямки роботи соціального педагога - знайомство з підопічними, їх соціумом, чинниками середовища, встановлення контактів, соціальна діагностика. Він вивчає педагогічні можливості мікросоціуму, соціальний склад мешканців, встановлює зв'язки з установами мікрорайону, виявляє рівень соціальної активності різних груп населення, стан соціально-педагогічної роботи. Надалі він створює карту діагностики соціуму, своєрідну картотеку сімей, дітей і дорослих, узагальнює пропозиції мешканців, їх потреби і можливості, визначає адреси співробітництва, дає короткий аналіз стану роботи. Всі ці документи складаються у довільній формі і не є обов'язковими при інспектуванні діяльності соціального педагога.
Другий етап - організаційний: збір та аналіз інформації, виявлення можливостей, диференціація проблем, потреб, «вживання» в середу. На даному етапі соціальний педагог приділяє увагу визначенню пріоритетів у створенні системи соціально-педагогічної роботи, організації різноманітної діяльності в мікросоціумі.
Він визначає вибір форм соціальної творчості, забезпечує координацію в роботі соціальних інститутів мікрорайону, формує актив добровільних помічників, організує безпосередню діяльність серед населення, з родиною. Складає перспективний план соціально-педагогічної роботи: вивчає можливості роботи клубів, гуртків, установ, організацій, що займаються проблемами здоров'я, дозвілля, освіти, побутового обслуговування мешканців, систематизує результати діагностичних та соціологічних досліджень, фіксує наявність проблем і окреслено шляхи їх вирішення, веде робочий щоденник .
На третьому етапі соціальний педагог удосконалює практику соціально-педагогічної роботи.
Соціальний педагог має такі права:
· Представляти та захищати інтереси клієнтів в органах законодавчої та виконавчої влади;
· Вести державну чи приватну соціальну практику при наявності сертифіката за фахом «соціальний педагог» («соціальний працівник») або диплома про спеціальну освіту;
· Збирати інформацію, пов'язану з потребами дітей і дорослих, проводити соціологічні опитування населення, діагностичні обстеження;
· Робити офіційні запити в громадські організації, державні установи з проханням про вирішення їхніх особистих і соціальних проблем;
· Інформувати державні органи про стан тієї чи іншої проблеми у сфері своєї діяльності;
· Вносити пропозиції на підприємства, в організації та установи, комерційні структури та громадські формування про заохочення батьків, родин, добровільних помічників за соціальні ініціативи та активність;
· Вести активну роботу з пропаганди досвіду сімейного виховання, соціальної роботи, використовуючи засоби масової інформації;
· Очолювати громадські ініціативні руху громадян, спрямовані на вирішення конкретних соціальних проблем їх місця проживання, місця навчання або роботи;
· Сприяти правовому регулюванню взаємовідносин дитячих організацій, об'єднань з різними державно-суспільними структурами.
Одним з правових документів у галузі соціальної діяльності є Конвенція ООН про права дитини, в якій закріплено права дітей на розвиток, виживання, захист, активну участь у житті суспільства.
Етичний і професійний кодекс
Вихід на професійний рівень постановки соціально-педагогічної роботи в країні вимагає, щоб цю професію обрали люди особливих особистісних якостей.
Діяльність соціального педагога - це зона довіри між людьми, шлях до їх взаєморозумінню, взаємодопомоги, взаємної відповідальності.
Обов'язкові якості соціального педагога - емпатійність, психологічна грамотність, делікатність. Людина, який обрав цю професію, повинна бути гуманістом, володіти хорошими комунікативними і організаторськими здібностями, високої духовної і загальною культурою, почуттям такту, вміти аналізувати соціальні явища, бачити своє місце і свою активну роль у захисті права людини на гідне життя, тверді моральні принципи.
Специфіка функцій соціального педагога передбачає органічне поєднання особистісних та професійних якостей, широкої освіченості, бо підготовка соціального педагога повинна стати практичним людинознавством, що відображає різноманітні відділи сучасного людинознавства.
Режим роботи, оплата праці, пільги
Відповідно до ст. 55 Закону Російської Федерації «Про освіту» ставки заробітної плати і посадові оклади соціальним педагогам виплачуються за 36 годин педагогічної роботи на тиждень. Педагогічний стаж йде незалежно від освіти.
З огляду на специфічний характер роботи соціального педагога, режим його роботи повинен бути варіативним, гнучким, пристосованим до конкретних умов мікросоціального середовища. Режим роботи соціального педагога встановлюється керівником установи, в штаті якого складається працівник.
Оплата праці соціального педагога проводиться відповідно до вимог до кваліфікації за розрядами оплати праці.
Відповідно до Наказу Міністерства освіти Російської Федерації від 20.09.94 № 360 «Про відпустки працівників освітніх установ, підприємств і організацій» соціальним педагогам встановлюється щорічна подовжений оплачувана відпустка тривалістю 42 календарних дні.
Оцінка роботи та документація
Оцінка діяльності соціального педагога дається за її результатами, з урахуванням стажу та досвіду роботи, на основі глибокого аналізу фактів, думки жителів мікрорайону, активу громадськості, дітей, підприємств, установ, організацій мікрорайону, батьків, працівників освітніх установ.
У ході аналізу результатів необхідно враховувати початковий рівень стану проблеми, які раніше досягнуті результати, особливості організації виховного процесу у відкритому середовищі, новизну соціально-педагогічної діяльності, специфіку об'єктів діяльності.
Основними методами вивчення результатів діяльності соціального педагога є:
· Аналіз практичної діяльності соціального педагога;
· Аналіз статистичної звітності організацій і установ та виконання нормативних документів;
· Аналіз документації соціального педагога.
Зібрана інформація є первинною основою для висновків і пропозицій. Необхідний її глибокий і всебічний аналіз, встановлення причинно-наслідкових зв'язків, виявлення резервів вдосконалення соціальної практики. Основними критеріями ефективності роботи соціального педагога є:
· Аналіз соціально-педагогічних проблем дітей і дорослих конкретного мікросоціуму і результатів їх вирішення;
· Динаміка включеності дітей і дорослих у різні види діяльності в соціумі, за місцем проживання;
· Динаміка змін у рівні відносин дітей, підлітків, молоді, старшого покоління до базових соціальних цінностей;
· Результати включеності дорослого населення в діяльність щодо поліпшення соціально-педагогічних умов у мікрорайоні;
· Оцінка соціально-психологічної обстановки в соціумі, мікрорайоні, їх мікроклімату;
· Динаміка розвитку в дитячій, підліткової, молодіжної, сімейно-сусідському середовищі демократичних, самодіяльних почав, відносин гуманного співробітництва, взаємодопомоги, товариства;
· Рівень професійного зростання соціального педагога як фахівця.
Обов'язковими для соціального педагога є наступні документи:
· Соціально-педагогічна характеристика мікросоціуму;
· Медико-психолого-педагогічні характеристики підопічних, які відносяться до числа документів для внутрішнього користування і не підлягають широкому розголосу;
· Перспективний план роботи на рік, затверджений керівником установи.
За наявність даних документів соціальний педагог несе персональну відповідальність.