Н. Ю. Івойлова
Церковно-релігійна область функціонування мови довгі роки залишалася практично закритою для вітчизняного дослідника, але в даний час вона знову привертає увагу лінгвістів. Закономірним видається інтерес до вивчення сучасної мови церковно-релігійних жанрів, в тому числі жанру проповіді.
Проповідь є невід'ємною частиною християнського богослужіння, а в більшості протестантських конфесій - його центральним моментом. Сучасна англомовна християнська проповідь є специфічний вид мовної комунікації, що має низку диференційних та інтегральних ознак. Проповідь - публічна промова, яку казали, як правило, у церкві священнослужителем (адресантом) перед парафіянами (адресатом) з певного приводу з метою надання релігійно мотивованого впливу на адресата [1. С. 6]. Проповідь традиційно перебуває у віданні риторики і відноситься до сфери духовного красномовства, тому вирішення питання про функціонально-стилістичної приналежності церковної проповіді пов'язане з визначенням місця ораторської мови в системі функціональних стилів. В останні роки у вітчизняній лінгвістиці було порушено питання про доцільність виділення духовного, або церковно-релігійного функціонального стилю, або, можливо, функціонально-стильової різновиди [4. С. 6]. До недавнього часу це питання практично не розглядався.
Його вирішення потребує ретельного вивчення всіх жанрів, які функціонують в релігійній сфері спілкування.
Проповідь як окремий мовний жанр представляє собою клас вербальних текстів, що виділяються на основі спільності структури, меж варіативності, використання в однотипних комунікативних ситуаціях [5. С. 12]. Для дослідження композиційно-смислової організації тексту проповіді застосуємо методику діктемного аналізу в рамках теорії діктемной структури тексту, висунутої проф. М. Я. Блохом [2. С. 3]. Діктема є "елементарна тематизує одиниця зв'язного мовлення", формована пропозиціями. Це універсальна одиниця тексту, як усного, так і письмового, в будь-яких його стилістичних різновидах; поза діктемного будови текст як безпосередній продукт мовленнєвої діяльності існувати не може. У рівномірно розгортається письмовому монологічному тексті діктема, як правило, представлена абзацом, в діалогічного мовлення - цілої реплікою.
Важливим аспектом діктеми є її стилістична охарактеризування. «Стилістична характеристика, як і тематична, збирається від діктеми до діктеме і відображається на цілому тексті; поза стилістичної характеристики, що втілює в собі різні сторони виразності мовлення, існування тексту неможливо ... Виявлення в діктеме, а через неї і в цілому тексті необхідної суми стилістичних показників ми називаємо "стилізацією" ». На відміну від літературознавчого поняття стилізації тут мається на увазі природна, вітальна стилізація, яка може здійснюватися або свідомо, або несвідомо, органічно вплітаючись у когнітивно-комунікативний процес вираження думок мовця [2. С. 63]. Матеріалом для даного дослідження послужили 245 текстів проповідей англійських і американських авторів. Більшість текстів взято зі збірок кращих проповідей, які регулярно виходять в США і Великобританії. Досліджені тексти проповідей належать християнським конфесіям, які набули найбільшого поширення в англомовних країнах і відзначаються певною традиційністю: це англіканство, методизм, пресвитерианство, лютеранство, католицизм і деякі інші. Всі тексти являють собою зразки богослужбової проповіді (в тому числі літургійної). Загальна кількість диктує, що утворюють текст проповіді, як правило, складає від 12 до 30, з них 1 -3 діктеми складають вступ і 1 -3 діктеми-висновок.
У заголовку часто формулюється тема проповіді: 'The New Church Year as an Opportunity for a Foretaste of Heaven', 'How We Should Receive Jesus When He Comes' і т. д. Але багато проповідники воліють заголовка, в яких міститься лише вказівка, натяк на можливу тему проповіді, наприклад: 'Of Dogs and Divinity', 'God is a Knitter', 'Your Presence is Requested - Wedding Garment Required'. Такі заголовки привертають увагу аудиторії, стимулюють думки парафіян будувати припущення про можливий зміст майбутньої проповіді. Іноді як заголовка виступає біблійна цитата: 'I Know That My Redeemer Lives', 'A New Heaven and a New Earth'. Деякі проповідники залишають проповіді неозаглавленнимі, використовуючи для орієнтації номери біблійних віршів, на яких вони грунтуються. Випереджає проповідь цитата з Біблії є характерною рисою її композиційного ладу. Вона може бути досить довгою (до 5 диктує і більше). Ступінь «симпатії» тексту проповіді до передує її біблійного тексту варіюється від максимальної, коли вся проповідь є інтерпретацією тексту, до мінімальної, коли біблійна цитата виступає тільки як епіграф. Деякі проповідники [7; 8] переконані, що відправною точкою в процесі створення проповіді повинен служити виключно біблійний текст, але для інших це може бути і тема, ідея, образ, а відповідний біблійний текст підбирається пізніше. У будь-якому випадку, мова проповідника і текст Біблії утворюють єдине ціле і повинні розглядатися спільно. Далі слід вступна частина проповіді, яка виконує насамперед контактоустанавливающая функцію: мета цієї частини - добитися уваги, попереднього розуміння і попереднього співчуття. У вступі декларується тема проповіді.
Основну частину тексту проповіді в більшості випадків складають тези і підтверджують їх аргументи. Цілі основної частини - розкрити суть обговорюваної проблеми, переконати аудиторію в істинності затверджуються положень і добитися їх розуміння. Домінуючим функціонально-смисловим типом мови в основній частині є міркування (частіше від конкретного до абстрактного). Тим не менше, широко використовується опис (часто образне) і розповідь (зазвичай це невеликі вставні розповіді, виконують ілюстративну функцію). У висновку підсумовується загальна картина сказаного, робляться висновки. Саме висновок багато в чому визначає успіх емоційного впливу проповіді на слухачів. Тому в більшості випадків проповідь завершують побажання і заклики: "God help us all avoid the kind of decision that Judas made"; "Let us bless as we are blessed". Обов'язкова ритуальна кінцівка: "Amen". Подальший аналіз показує, що всередині цієї загальної структури можна виділити домінуючі композиційно-смислові типи. Так, DJ Schlafer [10] поділяє всі проповіді на три групи: image, story, idea, тобто проповіді, в основі яких лежить образ, проповіді-розповіді та проповіді-міркування. Така класифікація, однак, швидше відображає тип сприйняття, на який орієнтована проповідь, ніж її структуру.
J. Killinger [9] розрізняє в сучасній англомовній гомілетиці сім основних типів проповідей:
1. Інтерпретує (expository). Проповідь інтерпретуючого типу являє собою детальне, розгорнуте тлумачення біблійного тексту - екзегеза. Це найдавніший в християнській традиції метод побудови проповіді, початок якого богослови бачать у проповідях Христа. В даний час у багатьох церквах цей тип проповіді переживає друге народження, а деякі проповідники вважають його єдино правильним.
2. Аргументують (developmental). Це класична схема, успадкована ще від античної риторики. У християнській традиції її родоначальником є апостол Павло. Сучасні проповідники називають такий тип "three points and a poem" або "three points and a deathbed story". Він був і залишається переважним в більшості конфесій, оскільки дуже зручний для побудови висловлювань переконує типу.
3. Дискурсивний або вільний (discursive / imdivssionistic). Цей тип проповіді отримав поширення починаючи з 1960-х років, багато в чому під впливом телебачення. Така проповідь справляє враження не підготовленої заздалегідь мови, сприяючи більш безпосереднього і розкріпаченій спілкуванню з аудиторією.
4. Оповідає (narrative). Біблія сама здебільшого є розповідь. Розповідь проповідника залучає слухачів у розгортається ланцюг подій, викликає почуття співпереживання і, таким чином, непомітно підводить до самоаналізу, роздумів на релігійні теми і до прийняття відповідних рішень. Протягом століть церква використовувала ілюстративні розповіді, але в 1970-1980-і роки в Америці набули поширення проповіді, цілком представляють собою розповідь.
5. Класифікують (classification). Цей тип проповіді структурно близький до аргументує.
6. Фасеточний або аспектний (faceting). Даний тип проповіді зручний, коли проповіднику потрібно детально розглянути будь-якої складне питання. Виклавши аудиторії основну думку проповіді, він переходить до конкретного і поглибленого аналізу її окремих аспектів.
7. Експериментальний (experimental). До цього загального типу відносяться численні різновиди, що з'явилися в останні десятиліття: проповіді-діалоги, проповіді-притчі, проповіді у віршах, епістолярні проповіді, музичні, показ слайдів та ін Безперечною перевагою використання експериментального типу проповіді є живий інтерес аудиторії незалежно від змісту ( принаймні, спочатку).
Ми пропонуємо дещо змінений варіант даної класифікації, в якому число композиційно-смислових типів скорочено до чотирьох: 1). Інтерпретує, 2). Аргументують, 3). Оповідає, 4). Експериментальний. Проповідь інтерпретуючого типу відрізняється досить чіткою структурою: 1). Вступ (1 діктема), 2). Представлення тексту (1-3 діктеми), 3). Інтерпретація тексту (3-10 диктом), 4). Ілюстрація конкретними прикладами (1-3 діктеми), 5). Висновок (1-2 діктеми). Представляється доцільним розширити рамки аргументують типу, включивши в нього класифікують і фасеточний типи, оскільки відмінності між ними визначаються характером логічних зв'язків між основними положеннями проповіді. Структура ж залишається незмінною: 1). Вступ (1-2 діктеми), 2). Виклад теми (1-2 діктеми), 3). «Розробка» теми: це, як правило, 3-4 аргументу (пункту) по 1-4 діктеми в кожному; 4). Висновок (1-2 діктеми).
Проповідь розповідає типу являє собою своєрідний «текст у тексті»: 1). Вступ (1-3 діктеми), 2). Оповідання: зачин, основна частина, кінцівка (5 - 20 диктом), 3). Висновок (1-3 діктеми). Слід зазначити, що вступ і (або) висновок в традиційній для цього жанру формі у проповіді розповідає типу часто відсутні. Не маючи відповідної установки, людина, що читає текст такої проповіді, іноді може прийняти її за твір художньої літератури або журнальний нарис. Оскільки проповідь будь-якого композиційно-смислового типу може відрізнятися як достатньо формальним, і неформальним стилем викладу, виділення особливого дискурсивного типу не представляється необхідним.
Список літератури
1. Агєєва Г.О. Релігійна проповідь як специфічний вид мовної комунікації: (На матеріалі сучасної німецькомовної проповіді): Автореф. дисс. .... канд. філол. наук. Іркутськ, 1998.
2. Блох М.Я. Діктема в рівневої структурі мови / / Питання мовознавства. 2000. № 4. С. 56 - 67.
3. Блох М.Я. Теоретичні основи граматики. М., 2000.
4. Волков А. А. Основи російської риторики. М., 1996.
5. Морозова О.В. Особливості жанру сучасної християнської церковної проповіді. Лінгвостилістичний аспект: (На матеріалі німецької мови): Дисс. ... Канд філол. н. М., 1998.
6. Зі Ин Ен. Мовний жанр сучасного церковно-релігійного послання: Дисс. ... Канд. філол. наук. М., 2000.
7. Craddock, Fred B. Preaching. Nashville, 1985.
8. Dabney RL Evangelical Eloquence. Carlisle, Pennsylvania, 1999.
9. Killinger John. Fundamentals of Preaching. Minneapolis, 1996.
10. Preaching as Image, Story and Idea. Harrisburg, Pennsylvania, 1998.
Джерела
1. Becker WS The Word Goes On. Milwaukee, Wisconcin, 1992.
2. Sermons That Work. Cincinnati, Ohio, 1991.
3. More Sermons That Work. Cincinnati, Ohio, 1992.
4. Sermons That Work III. Cincinnati, Ohio, 1993.
5. Sermons That Work IV. Cincinnati, Ohio, 1994.
6. Sermons That Work V. Cincinnati, Ohio, 1995.
7. Preaching as the Art of Sacred Conversation (Sermons That Work VI). Harrisburg, Pennsylvania, 1997.
8. Preaching as Image, Story and Idea (Sermons That Work VII). Harrisburg, Pennsylvania, 1998.
9. Preaching Through the Year of Mark (Sermons That Work VIII). Harrisburg, Pennsylvania, 1999.
10. The Fifth Times Book of Best Sermons. London, NY, 1999.
11. The Sixth Times Book of Best Sermons. London, NY, 2001.
12. Шаталова Т.І. Англо-російський ідеографічний словник. М., 1993.
13. Deese J. The Structure of Associations in Language and Thought. Baltimore, 1965.
14. English-Russian Subject Dictionary. http://www.anriintern.com.
15. Gandelsman A. English Synonyms Explained and Illustrated. M., 1963.
16. Kindersley D. Ultimate Visual Dictionary. NY, 1994.
17. Kirkpatrick. The Scots Thesaurus, 1992.
18. Longman Language Activator. Longman Group UK Ltd., 1993.
19. Neaman JS, Silver CG Kind Words. A Thesaurus of Euphemisms. NY, 1990.
20. New Webster's Thesaurus. Landoll, 1991.
21. Oxford Learner's Wordfinder Dictionary. Oxford University Press, 1997.
22. Roget's Thesaurus of English Words and Phrases. Original Edition. Lnd., 1992.
23. Roget's Thesaurus V (0.59) / англ. http://www.thesaurus.com.
24. Rose HN A Thesaurus of Slang. NY, 1934.
25. SpevackM. Shakespeare Thesaurus. Hildesheim, 1993.
26. The Collins Paperback Thesaurus. Glasgow, 1990.
27. The Merriam-Webster Thesaurus. Springfield MA, 1989.
28. The New American Roget's College Thesaurus in Dictionary Form. The New American Library Inc., 1962.
29. The Oxford-Duden Pictorial English Dictionary. Moscow, 1985.
30. The Systematic Dictionary of English Adjectives. London., 1980.
31. Thesaurus of Psychological Index Terms. Washington, 1974.
32. Webster's New World Dictionary and Thesaurus. NY, 1996.
33. Webster's Thesaurus. Landoll, 1991.
34. Webster's Theasurus Dictionary Format, 1996.
35. Wordsmyth. The Educational Dictionary Thesaurus. http://www.wordsmyth.net.
36. Worrall AJ English Idioms for Foreign Students. Longman Group UK Ltd., 1993.