I
Академік А. А. Шахматов у своєму "Синтаксисі російської мови" наполегливо підкреслював надзвичайну важливість питання про нерозкладних поєднаннях слів не тільки для лексикології (resp. для фразеології), але і для граматики. "Під розкладанням словосполучення, - писав А. А. Шахматов, - розуміємо визначення взаємних відносин входять до його складу елементів, визначення панівного і залежних від нього елементів. Тим часом таку розкладання для деяких словосполучень виявляється неможливим. Так, наприклад, поєднання два хлопчики з точки зору сучасних синтаксичних відносин виявляється не розкладені "[1]. У нерозкладних словосполученнях зв'язок компонентів може бути пояснена з історичної точки зору, але вона незрозуміла, немотивирована з точки зору живої системи сучасних граматичних відносин. Нерозкладних словосполучення - археологічний пережиток попередніх стадій мовного розвитку. А. А. Шахматову було ясно також тісна взаємодія лексичних та граматичних форм і значень у процесі освіти нерозривних і нерозкладних словосполучень. Так, А. А. Шахматов відзначав, що "поєднання визначається слова з визначенням у багатьох випадках прагне скласти одне назву, але більшою частиною обидва члени поєднання, завдяки, звичайно, їх асоціації з відповідними словами поза даних поєднань, зберігають свою самостійність. Наприклад, у словосполученні поштова папір - обидва слова зберігають свою самостійність внаслідок тісного зв'язку з вживанням їх у поєднаннях типу поштову скриньку, поштове відділення, з одного боку, і - газетний папір, білий папір і т. п., з іншого "[2]. "Але часто така роздільність порушується і настає ще більш тісне зближення обох поєднувалися слів" (пор. ні синь пороху замість не синячи пороху). Вказавши на те, що від висловів типу - залізна дорога, Червона армія утворюються цілісні прикметники - залізничний, червоноармійський, де залізно-, червоно-виявляються "незмінної частиною складних слів", А. А. Шахматов ставить питання: "Чи можна вважати залізна в залізниця визначенням? Не слід визнати залізниця і т. п. поєднання нерозкладними за своїм значенням, хоча і розкладені граматично словосполученнями? " [3] Таким чином, А. А. Шахматов припускає, що семантична неразложимость словесної групи веде до ослаблення і навіть втрати нею граматичної розчленованості. У зв'язку з семантичним переосмисленням неразложимой словесної групи знаходиться і її граматичне перетворення. Наприклад, як-небудь, ставши ідеоматіческім цілим, перетворилося з деепричастного обороту в наріччя. "Але перехід дієприслівника в наріччя має наслідком неможливість визначити рукава в даному поєднанні як знахідний відмінок прямого доповнення" [4]. Отже, "споконвічні об'єктивні відносини можуть стиратися і видозмінюватися, не відбиваючись на самому вживанні відмінка". Замість живого значення залишається невмотивоване вживання.
Зміна граматичної природи нерозкладного словосполучення можна спостерігати й у виразі від нічого робити "[5].
Питання про різні форми взаємодії і взаємозумовленості лексичних та граматичних явищ у структурі різних фразеологічних груп залишається у А. А. Шахматова невирішеним. Але, мабуть, А. А. Шахматов був схильний з синтаксичної точки зору розрізняти чотири типи нерозкладних словосполучень.
1) Словосполучення, граматично нерозкладних, незрозумілі з точки зору живих синтаксичних відносин, але лексично цілком вільні, тобто заповнюються будь-яким словесним матеріалом, одягненим у відповідні форми. Такі, наприклад, "в обласному мовою поєднання інфінітива з називним відмінком іменника у значенні прямого доповнення (треба протопити кімната, зіпсувати шуба)" [6].
2) Словосполучення, граматично нерозкладних, невмотивовані з точки зору сучасних синтаксичних відносин, але з лексичної точки зору розчленовані, хоча і не цілком вільні, допускають підстановку і вживання будь-яких слів тільки на місці одного члена даних словосполучень. Такі, наприклад, словосполучення з числівниками два, три, чотири (два кілограми, два горобця, два пальці і т. п.); такі словосполучення на кшталт: п'ятого січня, десятого березня, тридцять першого грудня, а яких форма родового відмінка від порядкового слова (п'ятого, десятого, тридцять першого) не може бути пояснена з точки зору сучасних живих значень родового відмінка.
Мабуть, сюди ж відноситься поєднання слова номер з порядковими числівниками. "Слово номер так тісно поєднується з цими його визначеннями, що стає як би першою і при тому замінні частини прикметників, що є визначеннями при інших іменників: він живе в будинку номер восьмому; ми доїхали у вагоні номер двадцять п'ятому. Мабуть, ці сполучення замінили інші, де слово номер є додатком: він живе в будинку номер восьмий "[7].
3) Словосполучення, нерозкладних за своїм лексичним значенням, але розкладені граматично, цілком відповідні живим синтаксичним моделям сучасної мови. Такі, наприклад, словосполучення типу: гральні карти, великий князь, Червоне село і т. п.
4) Словосполучення для сучасної мовної системи однаково цільні і нерозкладних як з синтаксичної, так і з лексико-семантичної точок зору. Такі, наприклад, як-небудь, стрімголов і т. п. (пор. також від нічого робити).
Проблема, висунута акад. А. А. Шахматова, потребує подальшого поглиблення і ретельного дослідження. Безпосередньо очевидно, що її всесторонее освітлення буде мати важливі наслідки для синтаксису і фразеології. Проте сама постановка проблеми може бути дещо змінена. А. А. Шахматов ставив поняття граматичної разложимости словосполучення в залежність від здатності словосполучення бути розчленовується на синтаксичні компоненти, на слова. Протилежне поняття неразложимости застосовувалося лише до вузького кола живих синтаксичних відносин. Таким чином, ознака разложимости синтаксичних єдностей опинявся надзвичайно широким і внутрішньо нерозчленованим. Під категорію розкладені підводилися найрізноманітніші типи синтаксичних зв'язків, так як ступінь разложимости і характер розчленованості не враховувалися. Тим часом в одних словесних об'єднаннях синтаксична розчленованість є даною, активно вираженої сучасними засобами синтаксису, в інших - лише етимологічно відбитої, що відтворює стару мовну техніку словесної зв'язку. Одні синтаксичні відносини вільно виробляються, інші лише за традицією відтворюються. Значення і вживання різних типів стійких словосполучень неоднорідні. Чи доцільно всю цю різноманітну гаму синтаксичних відносин підводити під загальне, недиференційоване поняття разложимости? Адже всередині розкладені синтаксичних об'єднань з точки зору сучасного граматичного свідомості можуть бути диференційовані різні типи їх, наприклад, поєднання, розкладені лише етимологічно, поєднання, які в одних синтаксичних умовах є розкладені, в інших - ні, поєднання вільно розкладаються і складові і т. п .
Необхідно згадати тонке зауваження з цього приводу у Е. Сепіра: "В основі кожного закінченого пропозиції лежить готовий зразок пропозиції - тип, що характеризується певними формальними рисами. Ці певні типи або як би фундаменти пропозицій можуть служити основою для будь-яких побудов, потрібних говорить чи пише, але самі вони в закостенілості вигляді "дано" традицією, подібно кореневим і граматичним елементам, абстрагіруемим з окремого закінченого слова "[8].
На цих шляхах відкриваються нові області синтаксичного дослідження. Традиційні синтаксичні точки зору тут устапают місце спостереженнями над активними категоріями живої граматичної системи. Але для застосування цих нових методів синтаксичного вивчення спочатку необхідно розчистити грунт, необхідні підготовчі роботи. Семантичний аналіз невільних фразеологічних груп у складі сучасної мови є природним введенням в ці нові області лінгвістичного дослідження.
II
Питання про тісні фразеологічних групах привертав увагу багатьох лінгвістів. І все ж, крім окремих спостережень і деяких загальних суджень, важко вказати які-небудь міцні результати в цій області семантичного вивчення. Мабуть, найбільш ясно це коло тим висвітлений у "Traité fr stylistique française" Ш. Баллі. На спорідненої грунті виросли думки Alb. Sechehaye з тих самих питань фразеології [9].
Так само, як і А. А. Шахматову, цим лінгвістам впали в око два полярних типу фразеологічних груп або сполучень слів: 1) поєднання слів індивідуальні, випадкові та нестійкі; тут зв'язок між частинами фрази розпадається негайно після її утворення і складають групу слова потім отримують повну свободу поєднуватися інакше, 2) фразеологічні вислови чи обороти звичні, стійкі, в яких слова, вступивши в тісний зв'язок для вираження якої-небудь однієї ідеї, одного образу, втрачають свою самостійність, стають невіддільними і мають сенс тільки в нерозривній єдності словосполучення [ 10]. Якщо у групі слів кожне графічне єдність втрачає частину свого індивідуального значення або навіть зовсім не зберігає ніякого значення, якщо поєднання цих елементів представляється цілісним смисловим єдністю, то перед нами складний вислів, фразеологічний зворот [11].
Між цими двома крайніми полюсами, за словами Баллі, розташовується маса проміжних випадків. Баллі відмовляється від систематизації і класифікації різноманітних фразеологічних груп. Він пропонує розрізняти лише два основних типи стійких сполучень слів: фразеологічний ряд або звична фразеологічна група, в якій спайка слів щодо вільна, що допускає деякі варіації, і фразеологічне єдність, в якому зовсім поглинається і втрачається індивідуальний сенс слів - компонентів. Вирази цього роду схожі на ізольовані слова, вони найчастіше утворюють нерозривну єдність.
У фразеологическом єдності значення цілого ніколи не дорівнює сумі значень елементів. Це - якісно нове значення, що виникло в результаті своєрідного хімічної сполуки слів. Фразеологічний єдність впізнається як за зовнішніми, так і внутрішніми ознаками. Зовнішні, формальні ознаки - умовні, оманливі, непостійні і не грають вирішальної ролі. До них відносяться незмінний порядок слів і неможливість замістити синонімом або яким-небудь іншим словом жодне з слів, що входять до складу фразеологічного єдності [12].
До внутрішніх ознаками фразеологічного єдності - не абсолютним, але єдино істотним - відносяться: можливість замістити поєднання слів одним словом, еквівалентним за змістом; забуття сенсу складових елементів фрази, смислова неразложимость вислови на елементи; омонімічна далекость його від відповідних вільних сполучень (наприклад, вільне поєднання взяти своє (свою річ) і фразеологічне єдність взяти своє в значенні "привести до очікуваного результату, зробити звичайне дію", наприклад у Чехова в оповіданні "Роман з контрабасом": "Не легко було відчепити гачок від букета, в який заплуталася волосінь, але терпіння і праця взяли своє ", - або в оповіданні" Душка ":" Його лікували найкращі лікарі, але хвороба взяла своє, і він помер, прохворівши чотири місяці "); наявність архаїзмів лексичних, синтаксичних або семантичних; невідповідність ладу фрази живим формам синтаксичних відносин; еліпсиси, Плеоназм у складі фрази; можливість словотвірного перетворення цілої фрази в одне складне слово (наприклад, окозамилювання, окозамилювач від замилювати очі; байдикувати від бити байдики; залізничний від залізниця); іноді своєрідність вимови.
Фразеологічні єдності виникають з фразеологічних груп. У фразеологічних же групах Баллі виділяє деякі типи не за конструктивними ознаками, а за своєрідністю лексико-семантичного складу. Такі, наприклад, фразеологічні групи з підсилювальними визначеннями на кшталт: діаметрально протилежний, категорично відмовитися, гірко шкодувати, приголомшливе враження і т. п., або стійкі дієслівні сполучення, які є перифразами простих дієслів типу: здобути перемогу - перемогти, прийняти рішення - вирішити, вести переговори. Баллі побіжно зупиняється на перехідних щаблях від фразеологічних груп менш пов'язаних до абсолютних єдностям, зауважуючи: "Тут ще важче розрізнити звичні групи і абсолютні єдності, але ж це розрізнення не так важливо" [13].
Не торкаючись інших фразеологічних типів, Баллі попереджає: "Читання і спостереження допоможуть знайти різні категорії. Тут істотно було дати загальну характеристику явища" [14].
Роз'яснюючи поняття фразеологічного єдності та фразеологічної групи, Баллі висвітлює їх відмінності і з точки зору естетики слова. Надмірне вживання традиційних, банальних фразеологічних груп - ознака відсутності стильової оригінальності. Легкий, творчий стиль уникає звичних фразеологічних груп, уникає кліше. Навпаки, вміле застосування фразеологічних єдностей не послаблює виразності стилю. Фразеологічні єдності однорідні з простими словами. Там, де поєднання слів безумовно скам'яніло, остаточно фіксоване мовою, вимагати оригінальності було б недоречно: руйнувати композицію цієї єдності те ж саме, що ламати морфологічну структуру окремого слова [15]. В іншому положенні перебувають менш пов'язані фразеологічні групи, різновидом яких є і так звані кліше. Кліше - це готові, успадковані вираження, "крилаті слова". Це - сфера стереотипних літературних фраз і образів, від повторення втратили принадність свіжості і новизни. Частина їх - осколки індивідуального художньої творчості, велика частина - невідомого походження. У соціальній атмосфері безкультур'я або полуобразованности такі кліше можуть здаватися ефектними. Насправді ж, вони лише умовна декорація, що прикриває недолік оригінального стилю або красномовства.
Не можна не помітити, що зауваження Баллі і Сеше про типи стійких, пов'язаних словосполучень слів спільні і не завжди досить визначені. Необхідно пильніше вдивитися в структуру фразеологічних груп сучасної російської мови, більш чітко розмежувати їх основні типи та визначити їх семантичні основи.
III
Безсумнівно, що легше і природніше все виділяється тип словосполучень - абсолютно неподільних, нерозкладних, значення яких абсолютно незалежно від їх лексичного складу, від значень їх компонентів і так само умовно і довільно, як значення невмотивованого слова-знаку.
Фразеологічні одиниці цього роду можуть бути названі фразеологічними сращениями Вони невмотивованим і непохідних У їх значенні немає ніякого зв'язку, навіть потенційної, зі значенням їх компонентів. Якщо їх смислові елементи нарівні із якими-небудь самостійними, окремими словами мови, то їх співвідношення чисто омонімічні. Фразеологічні зрощення можуть піддаватися етимологізації. Але ця "народна етимологія" не пояснює їх справжньої семантичної історії і не впливає на їх вживання. Прикладом фразеологічного зрощення є просторечно-вульгарне вираз кузькина мати, звичайно вживається в фразосочетаніі показати кому-небудь кузькіну матір. Коментарем може служити таке місце з роману М. Г. Помяловського "Брат і сестра": "Добре ж, я тобі покажу кузькіну мать ... Що це за кузькина мати, ми не можемо пояснити читачеві. У нас є багато таких прислів'їв, які від часу втратили сенс. Ймовірно, кузькина мати була отруйна баба, якщо нею лякають зубожілий рід ". СР у Чехова в "Хамелеоне": "Він побачить в мене, що значить собака та інший бродячий худобу! Я йому покажу кузькіну мать! ..."
Така ж смислова структура вираження собаку з'їв в чому-небудь. "Він собаку з'їв на це" або "на цьому", "в цьому" (тобто займаючись таким-то справою): він майстер на це, або: він спокусив, придбав досвідченість, мистецтво. У южновелікорусскіх або українських місцевостях, де собака чоловічого роду, додають і сучкою закусив (з комічним відтінком).
А. А. Потебня вважав цей вислів за походженням народним, селянським, пов'язаним з землеробської роботою. Тільки "той, хто випробував у цій праці, знає, що таке землеробська робота: втомишся, з голоду й собаку б з'їв" [16]. Етимологія Потебні анітрохи не усвідомлює сучасного значення цієї ідіоми і дуже схожа на так звану "народну етимологію". Неподільність вираження з'їсти собаку в чому-небудь, його лексична непохідне яскраво відбивається в його значенні і вживанні, в його синтаксичних зв'язках. Наприклад, у Некрасова в поемі "Кому на Русі жити добре" читаємо:
Заводські начальники
По всій Сибіру славляться -
Собаку з'їли дерти.
Тут інфінітив дерти виступає в ролі об'єктного пояснення до цілісної ідіомі собаку з'їли в значенні: "майстра що-небудь робити".
Така різка зміна граматичної структури фразеологічного зрощення зазвичай пов'язано з посиленням його ідіоматичності, з втратою смислової подільності. Так, вираз як ні в чому не бувало в сучасній мові має значення прислівники.
Тим часом ще в російській літературній мові першої третини XIX ст. в цьому словосполученні виділялися складові елементи і було живе свідомість необхідності дієслівного узгодження форми бував з суб'єктом дії. Наприклад, у Лермонтова в повісті "Бела": "За моєю візком четвірка биків тягла іншу, як ні в чому не бувала, незважаючи на те, що вона була доверху накладена"; у Д. Н. Бегічева в романі "Сімейство Холмських" ( ч. II, 1833, стор 165-166): "Князь Фольгін, ніби ні в чому не бував, також жартував".
Якщо керуватися теоретичними міркуваннями, то можна було б ділити фразеологічні зрощення на чотири основних типи - залежно від того, чим викликана або обумовлена неразложимость вирази:
1) фразеологічні зрощення, у складі яких є неупотребітельние або вимерлі, отже, зовсім незрозумілі слова (наприклад: у чорта на куличках, у всю Іванівську, потрапити в халепу і т. п.).
2) фразеологічні зрощення, що включають в себе граматичні архаїзми, представляють собою синтаксично неподільне ціле або зі свого строю не відповідають живим нормам сучасного словосполучення (наприклад: нічтоже сумняшеся, була - не була, й усе!).
3) фразеологічні зрощення, які зазнали експресивної індивідуалізації і тому стали нерозкладними як лексично, так і семантично (наприклад: чого доброго, ось тобі й на та ін.)
4) фразеологічні зрощення, що представляють собою таке злите семантична єдність, що лексичні значення компонентів зовсім байдужі для розуміння цілого (наприклад: сидіти на бобах, душі не сподіватися в кому-небудь і т. п.).
Однак ця класифікація надто схематична.
Здається саме собою зрозумілим, чому неподільні ті фразеологічні зрощення, до складу яких входять лексичні компоненти, що не збігаються з живими словами російської мови (наприклад: на повну Іванівську, догори ногами, бити байдики, точити ляси, точити баляси і т. п.). Але одного посилання на відсутність відповідного слова в лексичній системі сучасної російської мови недостатньо для визнання идиоматической неподільності вираження. Питання вирішується факторами семантичного порядку. Можуть бути такі випадки, коли відповідного слова немає, але живі його відгалуження, живі однорідні морфеми. У таких випадках вираз потенційно розкладається на лексеми. Проте від цього воно не перестає бути семантично неподільним. Таке, наприклад, вираз навострить лижі. СР у Салтикова в "Строкатих листах": "Куди це він лижі нагострив? Бач поспішає, точно в аптеку поспішає"; у Гоголя в "Мертвих душах": "Мужик втече як двічі два, нагострив лижі так, що й сліду не відшукаєш".
У фразеологічному зрощенні навіть наявність семантичного зіставлення або протиставлення лексичних елементів усередині цілого не призводить до аналітичного розчленування ідіоми, до усвідомлення живого зв'язку її значення зі значеннями компонентів. Така, наприклад, ідіома ні до села ні до міста у значенні "ні з того ні з сього, несподівано і недоречно". СР у Чехова в оповіданні "Шлюб з розрахунку": "Телеграфіст кокетливо мружить очі і раз у раз заговорює про електричному освітленні - ні до села ні до міста".
Звичайно, бувають випадки, коли структура фразеологічного зрощення визначається наявністю лексичного елемента, чужого мовній системі поза даним зчеплення. Наприклад, догори ногами і навіть з відтінком провінціалізму вгору тормашкой. СР у Чехова в оповіданні "Щасливчик": "Ви говорите, що людина творець свого щастя. Який до біса він творець, якщо досить хворого зуба чи злий тещі, щоб щастя його полетіло вгору тормашкой?". СР також: гнути в три погибелі, не миттям, так катанням, а без сучка, без зволікань і т. п.
Проте чисто зовнішній, формальний, хоча б і лексикологічних, підхід до фразеологічні зрощення не досягає мети. Ізольоване, одиничне слово, відоме тільки в складі ідіоми і тому позбавлене читача функції, не завжди є ознакою повної смислової неразложимости вираження. Наприклад: справа не терпить зволікання, совість зазря, муляти очі, п'яний як чіп і т. п.
Точно так само граматичний архаїзм сам по собі може бути легко осмислений за наявності відповідної категорії або співвідносних форм у сучасній мові. Наприклад: поклавши руку на серце, сидіти склавши руки, серед білого дня, на босу ногу і т.п.
Граматичні архаїзми найчастіше лише підтримують идиоматичность вираження, але не створюють його. Наприклад: як-небудь. СР у Чехова в оповіданні "Агафія": "Від усієї фігури (городника Савки) так і віяло безтурботністю, вродженої, майже артистичної пристрастю до життю дарма, абияк". СР також: стрімголов, (пуститися) у вся тяжка й т.п.
Отже, основною ознакою зрощення є його семантична неподільність, абсолютна невитравне значення цілого з компонентів. Фразеологічний зрощення представляє собою семантичну одиницю, однорідну зі словом, позбавленим внутрішньої форми. Воно не є ні твір, ні сума семантичних елементів Воно - хімічна сполука розчинилися і з точки зору сучасної мови аморфних лексичних частин.
При цьому семантичної неразложимости цілого іноді сприяє збереження зовнішніх граматичних кордонів між частинами фразеологічного зрощення. Це своєрідний слід колишньої лексичної розчленованості словосполучення. Наприклад, вираз тримати в їжакових рукавицях в сучасній мові позбавлене внутрішньої форми (пор., втім, тримати в (міцних) руках). Воно идиоматичного. Воно є фразеологічним зрощенням. А. П. Чехов у мові дійових осіб своїх повістей не раз вживає еліптичне вираз тримати в їжакових. Наприклад, в оповіданні "Помста": "Твій Собакевич, напевно, тримає в їжакових покоївку і лакея"; в оповіданні "Довгий язик": "Він у мене, татусю, в їжакових був"; в повісті "Дуель" Чехов замінює ідіому тримати в їжакових рукавицях умовним еквівалентом тримати в їжаках: "Він тут король і орел, він тримає всіх жителів у їжаках і гнітить їх своїм авторитетом". Таким чином, в цьому фразеологічному зрощенні загальна граматична схема словосполучення зберігається незмінною, але в його лексичному складі залишаються нерухомими лише опорні семантеми (тримати в їжак-).
У фразеологічних сращениях, що утворюють цілісне висловлювання або підводяться під категорії стану та прислівники, зовнішня форма іноді буває дуже нестійкою і в іншому відношенні. Наприклад, вона схильна фонетичним або евфоніческім впливів. Так, ідіома з боку пригріву без всяких граматичних підстав перетворюється на парне співзвуччя з боку припечу. Наприклад, у Гоголя в "Одруженні" в мові Подкольосіна: "Ну, та як же ти хочеш, не кажучи раніше ні про що, раптом сказати з боку припечу:" Пані, дайте я на вас одружуюся! ".
У фразеологічному зрощенні всі елементи настільки злиті і недиференційований в смисловому плані, що еліптичне опущення чи експресивне скорочення хоч одного з них або зовсім не впливає на значення цілого, або призводить до повного його розпаду. З одного боку, такі зрощення семантично незмінні, хоча і можуть мати формами граматичного словозміни, наприклад у чорта на куличках і під три чорти (пор. у П. Боборикіна в романі "З нових": "скаржиться, що його шлють до біса на кулички "). Але, з іншого боку, при експресивному вживанні зрощення, якщо дозволяють синтаксичні умови, опорна частина його може дорівнювати цілому і виступати в значенні цілого. Фразеологічний зрощення в цих випадках може безболісно втрачати свої частини - одну за одною. Наприклад, ідіома ні в зуб штовхнути (або толконуть) не розуміє, ні в зуб штовхнути не вміє. У Салтикова-Щедріна в "Сучасній ідилії": "Я до Гинцбургу - не розуміє ... Я до Розенталю - в зуб штовхнути не розуміє". У Макарова в "Спогадах": "Чарівність що за німкеню. Та то не біда, по-французьки-то я метикують, а по-німецьки ні в зуб штовхнути не вмів". Той же сенс має вираз ні в зуб штовхнути, наприклад, у Гончарова в "Обломова": "Наглядач прийде, господар будинковий що-небудь запитає, але ж, ні в зуб штовхнути - все я! Нічого не розуміє ..." СР у Чехова в оповіданні "Репетитор": "У шостий раз ставлю вам четверте відміна, і ви ні в зуб штовхнути! Коли ж, нарешті, ви почнете вчити уроки?". Нарешті, одне ні в зуб вживається в тому ж значенні, наприклад, у Достоєвського в "Щоденнику письменника" (1876 р., лютий): "Людина він темний, законів ні в зуб".
Для розмовної мови особливо типово це семантичне рівність частини цілому в структурі фразеологічного зрощення. Крім того, в розмовній мові більш часті і продуктивні процеси дроблення і контамінації фразеологічних одиниць. Наприклад, з словосполучення валити через пень колоду, внаслідок експресивного стирання предметних значень, утворюється розмовна ідіома через пень колоду у значенні "як попало". Наприклад, у Салтикова-Щедріна в "недокінчене бесідах": "Вигадав німець Кунц кушетку для перетину, а ми деремо через пень колоду, як в давнину дерли".
Такого роду процеси є яскравими симптомами освіти фразеологічних зрощень. Тут діють різноманітні семантичні причини. Так, повне затемнення образу як семантичного стрижня висловлювання веде до перетворення фразеологічної групи в ідіоматичне зрощення. Наприклад: сісти на бобах (пор. у Достоєвського в "Ідіоті": "Ну куди ми тепер потягнемо ... Грошей у нас немає ..., от і сіли тепер на бобах, серед вулиці ... -" Найприємніше сидіти з бобами , ніж на бобах ", - пробурмотів генерал"), порівн. провести на бобах, залишити на бобах; душі не сподіватися в кому-небудь, і у вус (собі) не дме. СР у Грибоєдова: "Адже стовпові все, а у вус нікому не дують". У Гоголя в мові городничого а "Ревізорі:" Ти собі і у вус не дуєш "; у Некрасова в" Героїв часу ":
Мав славу розумником і у вус собі не дув
І - наглупіл на всю Росію.
У Гоголя в "Мертвих душах": "Копєйкін мій, можете уявити, собі і у вус не дме. Слова-то йому ці, як горох до стіни ..." СР вона і у вус не дме.
Цілісним ідіоматичним єдністю є всяке лексично незрозуміле з точки зору сучасної системи вираз, що вводиться в літературну лексику як "чужорідне тіло", як "цитата" з іншої мови чи діалекту. Наприклад, нічтоже сумняся (або сумняшеся). СР у Лєскова: "Вони переплітали книжки, малярнічалі, лудили каструлі - і все це робили нічтоже сумняшеся, і дешево і кепсько" ("Котін доілец і Платоніда"). У Чехова: "не замислюючись і нічого сумняся, вирішує великі питання" ("Нещастя"). СР у Некрасова: "перепилися до ледве можаху" ("Пригоди російського Жільблаза"). СР також притча во язицех.
Роль експресивних і емоційних чинників в освіті фразеологічних зрощень також дуже велика. Експресивне значення легко може поглинути і нейтралізувати коло предметних значень слова, фрази. Відірвана від початкового, що його породив контексту, експресивна фраза швидко стає ідіоматичним зрощенням.
Наприклад вираз і ніяких! Ця ідіома утворилася з вигуку кавалерійської команди. За словами Боборикіна, "пішло це з навчань, коли взводу або ескадрону офіцер кричить:" Струнко, і ніяких навчань! "(" Перевал "). СР у Чехова в повісті" Дуель "в мові військового доктора Самойленко:" Що ж? Одноразово п'ятсот в зуби, або двадцять п'ять по-місячно, - і ніяких. Дуже просто ".
Ось так журавлина. СР у Чехова в оповіданні "Шило в мішку": візник розповідає Посудину, якого він не знає в обличчя - про нього ж самого: "Всім хороший чоловік, але одна біда: п'яниця!" - "Ось так журавлина!" - Подумав посудин ".
До зрощення експресивного освіти відносяться і такі вирази, як шукай вітру в полі, вживається у функції дієслова зі значенням минулого часу миттєво-довільного дії. У Чехова в оповіданні "Минь": "Все розчепірює руки, але вже пізно, минь - шукай вітру в полі". У нього ж в оповіданні "На засланні": "Перевіз я їх сюди, сіли - і шукай вітру в полі! Тільки їх і бачили". СР також: чого доброго; чорта з два!; не приведи Господи!; от тобі й на!; пиши пропало!; по добру по здорову!; так і бути; як не так; як би не так.
Фразеологічні зрощення можуть бути тільки омонімічних з відповідними знайомими словами. Вони абсолютно незалежні від лексичних значень цих омонімів. Ср, наприклад, зрощення кулі відливати (у Чехова в оповіданні "Помста": "Іди, які кулі відливає. В обличчя іншому величає, а за очі я в нього і індик, і пузан ...") і професійний термін відливати кулі.
СР бути під мухою або з мухою (наприклад, у Чехова в оповіданні "Пересолила": "Якщо візник не п'яний і коні не шкапи, то й тридцяти верст не буде, в кiлько візник з мухою та коні Намор, то цілих п'ятдесят набереться"); диву датися; боягуза чи трусу святкувати; заморити черв'ячка; благим матом (кричати); чоботи в смятку; при піковому інтересі; нічого не візьмеш з кого-небудь; до чортиків, і кінці у воду; комір на виворіт; сон в руку і т . п.
У своїй роботі "Про логічній структурі фрази" А. Сеше каже, що лексикологічні синтез руйнує власне значення утворюють елементів, які зростаються в одне ціле, зовсім втрачаючи свою індивідуальність "[17].
Семантична єдність фразеологічного зрощення часто підтримується синтаксичної нерозчленованістю або невмотивованістю словосполучення, відсутністю живої синтаксичного зв'язку між його морфологічними компонентами. Наприклад: так собі, куди не йшло, то й справа, хоч куди, трусу святкувати, диву датися, вижити з розуму, чому світ, як пити дати (пор. у Чехова в оповіданні "Баба": "Справа була ясна, як пити дати "), хіба мало який, з рук геть погано, так і бути, легко сказати, собі на умі (у Чехова в" Нудної історії "у значенні іменника:" Умисне, обережність, собі на умі, але немає ні свободи, ні мужності писати, як хочеться, а, отже, немає і творчості ").
Таким чином, фразеологічні зрощення є тільки еквівалентами слів. Вони утворюють своєрідні синтаксичні складові слова, що виступають у ролі або частин речення, або цілих пропозицій. Тому вони підводяться під граматичні категорії як синтаксичне ціле, як своєрідні складні лексичні одиниці. Зрозуміло, що в тих випадках, коли етимологічне значення граматично і фонетично розрізняються компонентів набирає видиме протиріччя з граматичним значенням цілого, це протиріччя анулюється. Наприклад, усно-фамільярне ідіоматичні вираз: чого-небудь кури не клюють має значення кількісного слова. Воно ставиться в один синонімічний ряд зі словами прірву, сила-силенна і т. п. Наприклад: грошей у нього - кури не клюють (пор. грошей у нього - прірва). СР у Салтикова-Щедріна в "Пошехонской старине" іншу розстановку слів: "За малості торгуємо! - Кажи:" по дрібниці ". Кури грошей не клюють, а він сміренніком прикидається!" СР у Чехова в оповіданні: "Учитель словесності": "Один з партнерів, коли розплачувалися, сказав, що у Нікітіна кури грошей не клюють". Роз'єднання цього зрощення вставкою слова грошей знаходить виправдання лише в експресивній нелогічності усного мовлення. Нормальним же для сучасної мови буде такий порядок слів: грошей у кого-небудь кури не клюють. Інверсія типу: кури не клюють у кого-небудь грошей - наводить до нісенітниці.
У ту ж категорію кількісних слів входить і усно-фамильярная ідіома раз, два та й усе або раз-другий та й усе, один-другий та й усе. По суті, всі ці варіанти повинні бути визнані морфологічними різновидами однієї фразеологічної одиниці. Граматичне і семантична єдність цього виразу підкреслюється синтаксичним своєрідністю його вживання: зв'язком його з родовим кількісним і місцем у синтагме. Наприклад, у Мельникова-Печерського у романі "В лісах": "Таких начетніков мало мені зустрічати доводилося. По всьому старообрядчеству таких раз, два та й усе". СР у Островського в п'єсі "Не все коту масляна": "Кавалерів-то у нас один-другий - край, гуляти-то ні з ким", порівн. у Салтикова-Щедріна в "Пошехонской старине": "Женихів-то не непочатий кут, раз-другий та й усе. коверзувати-то кинути треба!"
З граматичного вживання фразеологічних зрощень випливає висновок про можливість експресивного усунення різниці між дієсловом та іменний формою, виражає стан, особливо в минулому часі. Так, ідіома і був такий! висловлює дуже помітний відтінок дії, що зближає її з дієсловом. Наприклад, у Чехова в оповіданні "Напередодні поста": "А він, бувало, як помітить, що його пороти хочуть, скік у вікно і був такий!". СР у Лермонтова в поемі "Монго":
Небезпечний подвиг сміливий
І не зносити їм голови;
Але в мить прокинувся дух військовий:
Стриб, стриб - і були такі.
Зрозуміло, що всередині фразеологічного зрощення, що утворює цілісне висловлювання-пропозиція, можливі різного роду граматичні зміни і переміщення. Так, фамільярно-іронічне і пішла писати губернія в сучасній мові невмотивовано, Непохідні і неразложимо (пор. у Чехова в "Нудної історії": "Варто мені тільки оглянути аудиторію і вимовити стереотипне" у минулій лекції ми зупинилися на ...", як фрази довгою низкою вилітають з моєї душі й пішла писати губернія! Кажу я нестримно швидко, пристрасно і, здається, немає тієї сили, яка могла б перервати протягом моєї промови "). Доказом неразложимости цього виразу є і наявність граматичного синоніма і пішло писати, в якому функція безособовості малозрозуміла (пор. у Гончарова в "Обломова": "Всі регочуть, довго, дружно, несказанно, як олімпійські боги. Тільки почнуть мовчати, хто-небудь підхопить знову - і пішло писати "). Ще менш може бути осмислений третій варіант цієї ідіоми з безособової дієслівної формою жіночого роду: і пішла писати (наприклад, у Салтикова-Щедріна в "Губернских нарисах" див "Друга розповідь піддячих").
Вже при цьому побіжному розборі фразеологічних зрощень стає очевидним, що повного паралелізму між граматичними і лексичними змінами їх складу немає. Однак у їхньому ладі безперечна тенденція до граматичному і семантичному синтезу. Збереження граматичних відносин між членами фразеологічного зрощення - лише поступка мовної традиції, лише пережиток минулого. У фразеологічних сращениях кристалізується новий тип складових синтаксичних єдностей.
IV
Якщо в тісному фразеологічної групі збереглися хоча б слабкі ознаки семантичної роздільності компонентів, якщо є хоча б натяк глухий на мотивування загального значення, то про зрощенні говорити вже важко. Наприклад, в таких розмовно-фамільярний виразах, як тримати камінь за пазухою, виносити сміття з хати, у кого-небудь сім п'ятниць на тижні, стріляний горобець, дрібно плавати, кров з молоком, остання спиця в колесі, танцювати під чужу дудку, без ножа зарізати, мова чесати або мовою чесати, з пальця висмоктати, перший млинець грудкою, або в таких літературно-книжкових і інтелігентськи-розмовних фразах, як плисти за течією, плисти проти течії, спливти на поверхню і т. п., - значення цілого пов'язано з розумінням внутрішнього образного стрижня фрази, потенційного змісту слів, створюючих ці фразеологічні єдності. Таким чином, багато міцно спаяні фразеологічні групи легко розшифровуються як образні вирази. Вони володіють властивістю потенційної образності. Образний зміст, приписуваний їм у сучасній мові, іноді зовсім не відповідає їх фактичної етимології. Здебільшого, це вираження, що складаються з слів конкретного значення і мають помітну експресивне забарвлення. Наприклад, покласти, класти зуби на полицю в значенні "голодувати, обмежити до мінімуму найнеобхідніші потреби". СР у Тургенєва в "Нові": "Я їду на кондиції, підхопив Нежданов, щоб зубів не покласти на полицю". СР вираз піти у свою шкаралупу - і в Чехова оголення образу, що лежить в основі цього вислову: "Людей, самотніх від натури, які, як рак-відлюдник або равлик, намагаються піти у свою шкаралупу, на цьому світі чимало" ("Людина у футлярі ").
Живучості внутрішньої форми в ладі таких фразеологічних єдностей сприяє наявність контрасту, паралелізму, взагалі зіставлення слів, що належать до одного семантичному ряду. Наприклад: з мухи робити слона (пор. у Достоєвського в "Ідіоті": "Вони там все, за своєю постійною звичкою, занадто забігли вперед і з мухи слона склали"), з вогню та в полум'я, немає лиха без добра, переливати з пустого в порожнє, валити з хворої голови на здорову і т. п.
Фразеологічні єдності є потенційними еквівалентами слів. І в цьому відношенні вони кілька зближуються з фразеологічними зрощення, відрізняючись від них семантичної складністю своєї структури, потенційної виводимістю свого загального значення з семантичної зв'язку компонентів. Фразеологічні єдності із зовнішньої, звукової формі можуть збігатися з вільними сполученнями слів. СР усно-фамільярні вираження вимити голову, намилити голову кому-небудь у значенні "сильно полаялися, пожурити, зробити сувору догану" і омонімічні вільні словосполучення у їх прямому значенні: вимити голову, намилити голову. СР битися з-за шматка хліба і битися з ким-небудь з-за шматка хліба; бити ключем (життя б'є ключем) і бити ключем (про воду в струмку); взяти за боки кого-небудь у значенні "змусити прийняти участь в справі" і те ж словосполучення у прямому значенні; брати в свої руки у значенні "приступити до керівництва, управління чим-небудь" і брати в руки що-небудь і т. п.
Фразеологічний єдність часто створюється не стільки образним значенням словесного ряду, скільки синтаксичної спеціалізацією фрази, вживанням її в суворо фіксованій граматичній формі. Наприклад, просторечно-жартівливе вираз з усіма потрохами у значенні "цілком, з усім, що є". СР у Панфьорова: "Цій людині довірити себе з усіма потрохами можна".
Можливі й такі фразеологічні єдності, в яких різкі граматичні зрушення залежать від семантичних особливостей слів, що входять до складу фрази. Наприклад, жартівливо-фамільярне, що носить відбиток шкільного жаргону вираз нуль уваги зазвичай вживається у функції предиката. СР у Чехова в оповіданні "Красуні": "яке ... нещастя ... закохатися в цю гарненьку і дурненьку дівчинку, яка на вас нуль уваги" (у мові офіцера); в оповіданні "Поцілунок": "-" Який? "- почулися схвальні вигуки. - Ми стоїмо біля, а він нуль уваги! Така собі шельма ". У повісті "Нудна історія": "Медик п'яний як чіп. На сцену - нуль уваги. Знай собі дрімає та носом клює".
Нерідко внутрішня замкнутість фразеологічного єдності створюється спеціалізацією експресивного значення. Відриваючись від тієї чи іншої ситуації, від якого-небудь широкого контексту, вираз зберігає своєрідні відтінки експресії, які й споюють окремі частини цього виразу в одне смислове ціле. Нерідко ці індивідуальні відтінки експресії позначаються і в синтаксичній формі словосполучення. У цьому відношенні дуже показово вживання фрази блекоти об'ївся. Воно зазвичай має форму питального речення або вживається в порівнянні. Таким чином, внутрішня спайка елементів створюється модальністю пропозиції. Наприклад, у Пушкіна в "Казці про рибака і рибку": "Що ти баба, блекоти об'ївся?". У Фонвізіна в "Наталка Полтавка": "Що ти дядечко? Блекоти об'ївся?". У Некрасова в "Дядечку Якова": "Стійте! Не раптом! Блекоти ви об'їлися?" [18]. У Чехова в оповіданні "Халепа": "Той дурень, немов блекоти об'ївся, вештається по повіту, кляузнічает та пліткує ...". При зміні синтаксичної форми посилюється реальний, буквальний зміст цього словосполучення. Воно втрачає умовно-переносного значення "одуріти, ошалеть". Воно робиться вільним поєднанням слів, у ньому підкреслюється уявлення про блекоті як про найотрутніший дурманним рослині. У "Тлумачному словнику російської мови" (1834, т. I, стор 119) під словом блекота наводиться вираз в такій формі: "блекоти об'ївся - здурів, шаленіє". Це неправильно. Саме по собі словосполучення він блекоти об'ївся не означає "здурів" і ще менш "шаленіє". Тут словник Я. К. Грота ввів в оману редактора нового тлумачного словника [19].
Точно так само своєрідна експресивна забарвлення чуттєвого захвату індивідуалізує і обмежує переносне значення фамільярного вираження пальчики оближеш (оближете)! Вона перетворює це словосполучення в фразеологічне єдність. У зв'язку з цим відбуваються синтаксичні переноси цього виразу: з цілого одночленним висловлювання воно може перетворитися в емоційне присудок двухчленное пропозиції. Наприклад, у Салтикова-Щедріна: "Ось, дядько, дамочка то - пальчики оближете". СР у Писемського у романі "Люди сорокових років": "Я тобі Вальтер Скотта дам. Прочитаєш - тільки пальчики оближеш".
До числа фразеологічних єдностей, відокремлення і замкнутості яких сприяють експресивні відтінки значення, відносяться, наприклад, такі розмовно-фамільярні вирази: убив бобра; йому і горя мало!; Щоб тобі ні дна ні покришки!; Плакали наші грошики!; Тримай кишеню або тримай кишеню ширше!; що йому робиться?; чого зволите?; час від часу не легше!; гарненького потроху (ірон.); туди йому й дорога! (Пор. у Писемського в "Старій пані": "Присудили на поселення ... Того і коштував, туди йому й дорога була"). Ср: жирно буде ("Ні, жирно буде вас таким собі вином поїти. Атанде-с! - Островський." Ранок молодої людини "); знаємо ми вашого брата!; Жарти в сторону!; Чим чорт не жартує?; І пішов, і пішов!; наша взяла!; не розумію!; над нами не капає!; і дешево і сердито! (спочатку - про горілку). СР у Салтикова-Щедріна в "Помпадур": "Над дверима нахабно красується вивіска:" І дешево і сердито ".
Особливо стоять каламбурні фрази, засновані на внутрішньому контрасті, етимологічному невідповідність або іронічному зближенні зіставляються слів. Наприклад, без року тиждень (пор. у Тургенєва в оповіданні "Годинник": "Без року тиждень на світі живе, молоко на губах не обсохло, недоросток! І одружитися збирається"). У Писемського цей вираз вжито як нерозкладне наріччя: "Малий без року тиждень з яйця вилупився, а вона вже ... одружити його хоче" ("Стара пані"). Ср: годувати сніданками (у Гоголя в "Мертвих душах": "Йому підносять гірке страва під назвою" завтра "); прокатати на вороних і т.д. Вираження відкладати в довгий ящик також звучить каламбуром, так як слово довгий, розкриваючи основне значення фрази (відстрочувати на довгий час), сприймається у зв'язку з ящик як іронічно двозначний образ.
Так само, як і в словах, у фразеологічних єдностях образне уявлення, супутнє значення, найчастіше не дано, а лише постулюється, передбачається. Воно історично мінливе і, звичайно, не потребує відповідностях етимології образу. Наприклад, тримати в чорному тілі; вивести на чисту воду; відвести душу (наприклад, у Тургенєва в "димі": "Я вимагаю малого, дуже малого ... тільки трошки мені потрібно участі, тільки, щоб не відштовхували б мене, душу дали б відвести "); за пояс заткнути; поставити хрест на чому-небудь або навіть над чим-небудь (пор. у Боборикіна:" поставити хрест на своїй втраті "); не вдарити обличчям в бруд (у Чехова в оповіданні" Перекотиполе ":" Обличчя його говорило, що він задоволений і чаєм і мною, цілком цінує мою інтелігентність, але що і сам не вдарити в бруд обличчям, якщо мова зайде про що-небудь такому собі ..."); через кого-чого сир-бор загорівся (у Чехова в оповіданні "Іменини": "Що у вас сталося? - Нічого особливого. Весь сир-бор загорівся через найчистішого дрібниці").
Прикладом каламбурного переосмислення по омонімічними подібністю може служити сучасне розуміння іронічного висловлювання становище гірше губернаторського. Як відомо, це вислів пішов із коннозаводческого арго. Губернатором там називався самець-пробник, якого припускали до кобили для її роздратування перед злучкою з породистим виробником. У літературній мові XIX ст., Особливо в його публіцистичних стилях, це вираз осмислювалося стосовно до положення і посади губернатора. Наприклад, у Р. І. Сементковского в нарисах "Силуети адміністраторів" ("Історичний вісник", 1892, № 2): "Воістину тепер можна говорити про" положенні гірше губернаторського ". Ще раніше в Маркевича в романі" Безодня "(3, 14): "Не дарма кажуть: становище гірше губернаторського. - Він посміхнувся дотепності цієї ходячою приказки ". СР у Чехова в" Дуелі ":" Останнім часом моє здоров'я сильно похитнулося. Додайте до цього нудьгу, постійне безгрошів'я ... відсутність людей і загальних інтересів ... Положення гірше губернаторського. - Так, ваше положення безвихідно, - сказав фон Корен ".
Зв'язок розвитку фразеологічних єдностей цього роду з формами поетичного мислення підкреслювалася Потебнею. "Елементарна поетичність мови, тобто образність окремих слів і постійних сполучень, як би не була вона помітна, незначна порівняно з здатністю мови створювати образи зі сполучення слів, все одно образних чи потворних" [20]. "Неможливість або можливість і ефект поєднання двох слів, що дають образ, обумовлений даними мовою" [21].
Отже, внутрішня цілісність багатьох виразів обумовлена єдністю образного значення. Багато з таких фразеологічних єдностей представляють собою скам'янілі сліди живих образних виразів, досить вільно групувалися воуркг одного метафоричного центру. Наприклад, стояти однією ногою в труні або в могилі. СР у Чехова в "Нудної історії": "... і подібні безглузді мрії в той час, коли однією ногою я стою вже в могилі". СР в мові XVIII ст.: "Мистецтво лікарське слабо оживотворити занесшего ногу в труну" [22].
Розуміння производности, мотивованості значення фразеологічного єдності пов'язано з усвідомленням його лексичного складу, в свідомістю відносини значення цілого до значення складових частин. Семантична замкнутість фразеологічного єдності може також створюватися евфоніческімі засобами - ріфміческімі співзвуччями, алітерації. Ці кошти спайки і їм подібні також сприяють утворенню фразеологічних єдностей. Наприклад: Федот та не той; ледве-ледве душа в тілі; всякої тварі по парі (з натяком на міф про Ноїв ковчег), на смак і на колір майстра немає; вдень з вогнем знайти або не знайти, не відшукати; що було, то загуло; клопоту повна голова; то пусто, то густо; ні шкіри, ні пики; ні ладу, ні складу; ні ложки, ні миски; ні відповіді, ні привіту; ні слуху, ні духу, оце так штука капітана Кука, не до служби, а в дружбу; не твоя печаль чужих дітей качати, не до жиру, бути б живим і т. п.
Однак у цих складних єдностях можливі і такі елементи, які є пакувальним матеріалом. Вони замінні. Тим більше, що фразеологічні єдності не завжди утворюють нерухому масу невіддільних елементів з постійним порядком слів. Іноді частини фразеологічного єдності можуть бути дистантних.
Таким чином, від фразеологічних зрощень відрізняється інший тип стійких, тісних фразеологічних груп, які теж семантично неподільні і теж є вираженням єдиного, цілісного значення, але в яких це цілісне значення вмотивоване, будучи твором, які виникають з злиття значень лексичних компонентів.
У фразеологическом єдності слова підпорядковані єдності загального образу, або єдності реального значення. Підстановка синоніма чи заміна слів, які є семантичної основою фрази, неможлива без руйнації образного чи експресивного сенсу фразеологічного єдності. Значення цілого тут абсолютно не розкладений на окремі лексичні значення компонентів. Воно як би розлито в них - А. Сеше називає такі фразеологічні єдності синтетичними групами і підкреслює, що в них цілісний зміст виразу до деякої міри незалежний від лексичних значень окремих компонентів, у всякому разі, він не коливає, не розширює і видозмінює ні їх вільних, ні їх пов'язаних значень [23].
Окремо повинні бути розглянуті цілісні словесні групи, є термінами, тобто виступають у функції назви. Пряме, логічно виправдане ставлення терміна до позначається їм предмету чи поняттю створює нерозривність фразовой структури, робить відповідну словесну групу еквівалентом слова. З пізнавальної точки зору між складовим терміном - науковим або технічним - і таким же номенклатурним ярликом, наприклад, назвою якогось явища, предмета - велика різниця. Але в побутовій мові ця різниця часто стирається. Природно, що багато хто з такого роду складених назв, переходячи, за законом функціональної семантики, на інші предмети, процеси або явища, однорідні з колишніми по функції, стають не тільки нерозривними, але і зовсім невмотивованими єдностями, тобто перетворюються на фразеологічні зрощення (наприклад: залізниця, будинок терпимості і т. п.).
Крім того, в історії російської літературної мови з середини XIX ст. все ширше розвивається тенденція створювати для складених назв розмовно-просторічні еквіваленти в формі одного слова, наприклад: вечірня газета - вечірка, нічліжний будинок - нічліжка, Погодинская вулиця - Погодинка і т. п. Приклади складених термінів: білий гриб, задній прохід, пряма кишка , прогресивний параліч, оборонний або наступальний союз, знак питання, золотих справ майстер, будинок відпочинку, шляхи сполучення, сестра милосердя, брат милосердя, карета швидкої допомоги, боротьба за існування і т. п.
По суті, немає підстав виділяти в особливий ряд складені терміни, які виникли не у сфері науково-технічної мови або професійних діалектів, а в різних стилях самої літературної мови. Наприклад, хороший тон (пор. у Некрасова у вірші "Балет":
Знайте, люди хорошого тону,
Що я сам обожнюю балет),
суспільне становище, суспільну думку, негативний тип, позитивний тип і т. п.
Кожен термін, всяке вираз, проникло в спільну мову з наукового або технічного мови, зі спеціальних, професійних діалектів, зберігаються як фразеологічні єдності. Наприклад, загальні місця (loci communes - з риторики). СР у Чехова в "Звичайної історії": "Звинувачення огульно і будуються на таких давно побитих загальних місцях, таких жупела, як здрібніння, відсутність ідеалів ...". СР у Чехова в "Нудної історії": "Бувають страшні ночі з громом, блискавкою, дощем і вітром, які в народі називаються горобиними. Одна така горобина ніч була і в моєму особистому житті".
Зрозуміло, що до категорії складених термінів близькі фрази-характеристики, які включають у себе точно окреслене зміст. Наприклад, у російській публіцистичному стилі XIX ст. вираження неспокійний чоловік мало дуже певне суспільно-побутове зміст. Їм позначався розряд людей, готових боротися хоч в помірному ступені з соціальними несправедливостями режиму, близьких до категорії політично неблагонадійних. СР у Некрасова у вірші "Філантроп":
Жалкували по Житомиру:
Ти-де жебракам закінчиш століття
І сімейство пустиш по світу,
Неспокійний людина!
У Дружиніна: "У старі часи його вважали неспокійним і трохи не неблагонадійним" ("Благодійність особливого роду"). У Салтикова-Щедріна: "Буденна життєва практика поблажливо відгукнеться до злодія, що клопоче по" своєму "справі і назве неспокійним, безладним (а, може бути, навіть розповсюджувачем" перекручених тлумачень ") людини, якому дороге справа" загальне ", справа його" країни "(" За кордоном ").
У фразеологічних єдностях граматичні відношення між компонентами легко помітні. Вони можуть бути зведені до живих сучасним синтаксичним зв'язкам. Це природно. Потенційна лексична подільність як основна ознака фразеологічного єдності, який відрізняє його від фразеологічного зрощення, природно передбачає і синтаксичну разложимости словосполучення. Таким чином, і тут граматичні форми і відносини тримаються стійкіше, ніж семантичні. Тут зберігається, так би мовити, морфологія застиглих синтаксичних конструкцій, але їх функціональне значення різко змінюється. У тій мірі, в якій фразеологічні групи цього типу є семантично неподільними одиницями, доводиться вважати їх і синтаксично невільними, хоча і розкладені, злитими словосполученнями.
Це положення отримає особливу ясність і виразність, якщо застосувати його до тих груп фразеологічних єдностей, які складаються з союзних або прийменникових висловів. Такі, наприклад, союзні вислову, найчастіше утворюються з непохідної союзу, прийменникової форми іменника зі значенням часу, місця або причини і вказівного займенника, або з союзу і вказівного займенника з відповідним по значенню приводом: до тих пір, поки, з тих пір, як , у той час як, з того часу як, з огляду на те що, у міру того як, між тим як, після того як, тому що, до того що, незважаючи на те що, замість того щоб і т. п. Сюди ж примикають спілки, які включають у себе прислівники способу, порівняння або порівняльному ступені: подібно до того як, перш ніж, так щоб; просторічне дарма що та ін під. Нарешті, можна відзначити складові спілки з модальних часток: тільки-но, трохи лише. СР не те щоб, як ніби-то і т. п. (Такі союзи, як так як, хай би і т. п. перетворилися на зрощення.)
Всі ці службові слова семантично нерозривні, функціонально неподільні, хоча з етимологічної точки зору похідні. Ця аналогія кидає світло на синтаксичну природу фразеологічних єдностей.
V
Поруч з фразеологічними єдностями виступають і інші, більш аналітичні типи стійких сполучень слів. Фразеологічні єдності як би поглинають індивідуальність слова, хоча і не позбавляють його сенсу: наприклад, у виразах розмовної мови очей не казать, носі не казать потенційний сенс дієслова казать, не зустрічається в інших контекстах, ще відчутний у структурі цілого.
Але бувають стійкі фразеологічні групи, в яких значення слів-компонентів відокремлюються значно чіткіше і різко, однак, залишаються невільними. Наприклад: делікатне питання, делікатне становище, делікатне обставина і т. п. (при неможливості сказати делікатна думка, делікатне намір і т. п.), обдати презирством, злобою, обдати поглядом пестить співчуття і т. п. (при семантичній неприпустимість виразів обдати захопленням, заздрістю і т. п.).
Справді, велика частина слів і значень слів обмежені у зв'язках внутрішніми, семантичними відносинами самої мовної системи. Ці лексичні значення можуть виявлятися лише у зв'язку з суворо певним колом понять і їх словесних позначень. При цьому для такого обмеження начебто немає підстав в логічній або речової природі самих позначуваних предметів, дій і явищ. Ці обмеження створюються властивими даному мови законами зв'язку словесних значень. Наприклад, слово брати в значенні "оволодівати, піддавати своєму впливу" і в застосуванні до почуттів, настроїв - не поєднується вільно з усіма позначеннями емоцій, настроїв. Говориться: страх бере, туга бере, досада бере, злість, зло бере, жах бере, заздрість бере, сміх бере, роздум бере, полювання бере і недо. ін Але не можна сказати: радість бере, задоволення бере, насолоду бере (пор. охоплює) і т. п. Таким чином, коло вживання дієслова брати у зв'язку з позначеннями почуттів і настроїв фразеологически замкнутий.
Фразеологически пов'язане значення іноді важко визначно. У ньому загальне логічне ядро не виступає так рельєфно, як у вільному значенні. Фразеологически пов'язане значення, особливо при вузькості і тісноті відповідних контекстів, дробиться на індивідуальні відтінки, властиві окремим фразам. Тому найчастіше таке значення не стільки визначається, скільки характеризується, висвітлюється шляхом підбору синонімів, які можуть його висловити і замінити у відповідному поєднанні.
Навряд чи треба ще раз додавати, що багато слів взагалі не мають вільних значень. Вони позбавлені прямої читача функції й існують у мові лише тільки у складі тісних фразеологічних груп. Їх лексична окремість підтримується лише наявністю словотворчих родичів і слів-синонімів. Можна сказати, що лексичне значення таких слів визначається місцем їх в лексичній системі даної мови, їх ставленням до синонімічних рядів слів і словесних груп, їх становищем у родинному лексичному або граматичному гнізді слів і форм. Таке, наприклад, в сучасній мові слово потупити. Воно виділяється з стійких словесних груп: потупити погляд, погляд, очі; потупити голову. Воно підтримується наявністю слова потупити, яке позначає те, що потупити очі, голову. Воно, нарешті, сприймається на тлі синонімічних фраз: опустити очі, опустити голову. Таке, наприклад, застосування дієслова знаходити - знайти в поєднанні з деякими суб'єктами дії, які позначають якесь різке зміна фізичного або душевного стану, властиве усного мовлення, у значенні "раптово охопити кого-небудь, оволодіти всією істотою кого-небудь". Це значення фразеологически обмежена: знайшло на кого-небудь натхнення, роздуми, знайшов правець, знайшла на кого-небудь фантазія. СР у Л. Толстого в "Люцерні": "Я пішов до себе нагору, бажаючи заспати всі ці враження і дурну дитячу злість, яка так несподівано знайшла на мене".
До небагатьох слів, поєднаних з дієсловом знайти в цьому значенні, належить і потенційне, усно-фамільярне слово вірш, майже не зустрічається поза цього поєднання: який-небудь вірш знайшов на кого-небудь. СР у Фонвізіна в "Бригадир": "Не гнівайтеся, матінка, на свого чоловіка. На нього сьогодні худий вірш знайшов". У Тургенєва в розповіді "Кінець Чертопханова": "І хоч би слово кому промовила - все тільки очима поводила, то замислювалася ... Такий собі вірш і колись на неї знаходив". У Чехова в оповіданні "Учитель словесності": "Іноді на нього знаходив філософський вірш". Але СР у Гол. Успенського в "Руйнування": "Ласкавий тон і тихий вірш, осінній батька, відняв у співрозмовника останній засіб оборони - лайка".
Відмінності в онтологічному змісті вільних і пов'язаних значень настільки великі і важливі, що їх нерозрізнення (типове, наприклад, для "Тлумачного словника російської мови" під ред. Проф. Д. Н. Ушакова) неминуче призводить до спотворення всієї смислової структури слова [24] . Можна думати, що ступінь свободи і широти фразеологічних зв'язків слова до певної міри залежить і від його граматичної структури. Найбільш різноманітне і вільно комбінуються номінативні значення іменників, особливо конкретного, речового характеру. Потім йдуть неперехідні дієслова, слідом за ними перехідні. Необхідно відзначити, що в російській літературній мові з другої половини XVIII ст. все більш широко поширюються поєднання дієслів з абстрактними іменниками як суб'єктів дії. Майже на одному рівні з дієсловами перебувають вільні зв'язку прикметників в основних номінативних значеннях. У категорії прислівники тільки прислівники якості і ступеня, почасти часу і місця, мають більш-менш широкими можливостями словосполучення; інші розряди прислівників дуже пов'язані фразеологически. Фразеологічні групи, утворені реалізацією невільних, пов'язаних значень слів, становлять найчисленніший і семантично вагомий розряд стійких сполучень слів у російській мові. Тип фраз, утворених реалізацією невільних значень слів, найдоцільніше назвати фразеологічними сполученнями. Фразеологічні сполучення не є безумовними семантичними єдностями. Вони аналітичне. У них слово з закритим значенням допускає синонімічних підстановку і заміну, ідентифікацію. Аналітичність, властива словосполученням, може зберігатися і при обмеженні контексту вживання невільного слова лише в одній-двох фразах.
Наприклад, розмовне слово беспросипний вживається лише в поєднанні із словом пияцтво, також можливо словосполучення беспросипно пиячити. Синонім цього слова - безпробудний, носячи відбиток книжного стилю, має більш широкі фразові зв'язку: спати непробудним сном, безпробудне пияцтво. У цих прикладах прозорість морфологічного складу слів беспросипний і безпробудний, зв'язок їх з численними лексичними гніздами підтримує їх лексичні значення, їх деяку самостійність.
Відмінність синтетичної групи або фразеологічного єдності від фразеологічного поєднання полягає в наступному. У фразеологическом поєднанні значення поєднаних слів до певної міри рівноправні і рядоположнимі. Навіть невільний значення одного з слів, що входять до складу фразеологічного поєднання, може бути описано, визначено або виражене синонімом. У фразеологическом поєднанні зазвичай лише значення одного з слів сприймається як значення невільне, пов'язане. Для фразеологічного поєднання характерна наявність синонімічного, паралельного обігу, пов'язаного з тим же опорним словом, характерно свідомість віддільності і замінності фразеологически невільного слова (наприклад, торкнутися почуття честі, торкнутися чиї-небудь інтереси, торкнутися гордість і т. п., пор. Зачепити) . У мові відбувається постійне зіткнення аналітичних тенденцій, спрямованих на розчленоване розуміння словосполучення, і тенденцій синтетичних, що прискорюють перехід фразеологічного поєднання в фразеологічне єдність. Взаємодія цих тенденцій в кожному конкретному випадку регулюється живою системою лексичних співвідношень та положенням цього виразу в цій системі. Жива мовна практика тяжіє до непосредственноум охопленням цілісного значення словесної групи та її традиційної форми [25]. Затемнення або в'янення значень такого невільного слова веде до втрати або навіть тієї відносної лексичної окремо, якої воно раніше володіло. Тоді фразеологічне сполучення поступово перетворюється на фразеологічний єдність і саме невільне слово стає словом потенційним, а не реальним. Наприклад, у сучасній літературній мові слово втілити втрачає своє церковнослов'янське значення "перетворити" і зберігається лише у виразах: втілити в життя, втілити у справу, пор. втілитися в життя, втілитися в справу. Синонім втілити набагато ширше за своїм семантичним обсягом і рельєфніше за своїми лексичним зв'язків, за своєю словотворчою природі. Він не в силах утримати вивітрювання власного значення в дієслові втілити, не підкріплюваного ні мертвої приставкою пре-, ні віддаленим семантичним спорідненістю з творити.
Таким чином, серед тісних фразеологічних груп, утворюваних реалізацією так званих невільних значень слів, серед фразеологічних сполучень виділяються два типи фраз: аналітичний, більш розчленований, що допускає підстановку синонімів під окремі члени вираження, і більше синтетичний, близьке до фразеологическому єдності.
Фразеологічні групи або фразеологічні сполучення майже позбавлені омонімів. Вони входять лише у синонімічні ряди слів і виразів. Для того щоб у фразеологічної групи знайшлося омонімічні словосполучення, необхідна наявність слів-омонімів для кожного члена групи. Однак самі фразеологічні сполучення можуть бути омонимами фразеологічних єдностей або зрощень. Наприклад, відвести очі від кого-небудь - фразеологічне сполучення, відвести очі кому-небудь - фразеологічний єдність. СР: "Я з зусиллям відвів очі від цього прекрасного особи"; "Олександр довго не міг одвести очей від неї" (Гончаров, Звичайна історія). Але: "Г-н Спасович рішуче хоче відвести нам очі" (Достоєвський, Щоденник письменника, 1976, лютий); "ввічливість і ласкавість були не більше як засіб відвести покупцям очі, заговорити зуби і всучити тим часом гниле, линючі" (Гл. Успенський, Книжка чеків).
У фразеологічних сполученнях синтаксичні зв'язку цілком відповідають живим нормам сучасного словосполучення. Однак ці зв'язки в них відтворюються за традицією. Самий факт стійкості та семантичної обмеженості фразеологічних сполучень говорить про те, що в живому вживанні вони використовуються як готові фразеологічні одиниці - відтворювані, а не знову організовуються в процесі мовлення. Отже, граматичне розчленування веде до пізнання лише етимологічним природи цих словосполучень, а не їх синтаксичних функцій в сучасній мові.
Академік Ф. Ф. Фортунатов у своєму курсі "Порівняльного мовознавства", класифікуючи "непрості або складні слова" [26], об'єднав з ними і "злиті вислову" типу: залізна дорога, великий піст як "однорідні за значенням з злитими словами". "Це поєднання слів" залізна дорога ", - писав Фортунатов, - не утворює, однак, собою одне слово, так як у першій частині укладає таке слово, яке за формою словозміни є окремим словом, як частина словосполучення (залізну дорогу, залізницею і т. д.) "[27]. Інші типи стійких сполучень слів не були помічені і відзначені акад. Фортунатова. А. А. Шахматов, створюючи власну граматичну систему, далеко виходить за межі фортунатовской концепції, не міг задовольнитися і тим рішенням, яке отримав у Фортунатова питання про нерозкладних словосполученнях. Вивчення величезного фактичного мовного матеріалу з нових синтаксичних точок зору відкривало перед дослідником нові горизонти в цій галузі. Але акад. А. А. Шахматов не встиг вирішити всі питання, в новому світлі постали перед ним, тим більше що для нього все очевиднішою ставала тісний зв'язок граматики з областю лексикології та фразеології. Розробка проблем лексикології та фразеології повинна вестися паралельно з подальшим розвитком синтаксичної науки.
Примітки
1. А. А. Шахматов. Синтаксис російської мови, вип. I. Вид. 2. М., 1941, стор 271.
2. Там же, стор 303.
3. Там же.
4. Там же, стор 307.
5. Там же, стор 399.
6. Там же, стор 272.
7. Там же, стор 399.
8. Е. Сепір. Мова. М. - Л., 1934, стор 30.
9. Alb. Sechehaye. Essai sur le structure logique de la phrase. Paris, 1926, порівн. також: Він же. Locutions et composees. "Journal de psychologie", XVIII, а тепер Він. La stylistique et la linguistique theorique. "Melanges de linguistique offerts a M. Ferdinand de Saussure". Paris, 1908.
10. Ch. Bally. Traite de stylistique francaise, v. I. Ed. 2. Heodelberg, 1921, p. 67-68.
11. Там же, стор 65-66.
12. Там же, стор 74-77.
13. Там же, стор 72.
14. Там же, стор 73.
15. Там же, стор 74.
16. А.А. Потебня. До історії звуків російської мови. IV. Етимологічні та інші нотатки. Варшава, 1883, стор 83.
17. Alb. Sechehaye. Essai sur la structure logique de la phrase, p. 87.
18. М.І. Міхельсон. Російська думка і мова. СПб., 1912, стор 68; Він же. Ходячі і влучні слова. СПб., 1896, стор 30.
19. Див: Словник російської мови, складений Другим отд. імп. Акад. наук, т. I. СПб. (1891-1895), стор 173.
20. А.А. Потебня. Із записок з теорії словесності. Харків, 1905, стор 104.
21. Там же, стор 105.
22. Н.Ф. Емін. Роза. Вид. 2. СПб., 1788, стор 176.
23. Alb. Sechehaye. La stylistique et la linguistique theorique. "Melanges de linguistique offerts a M. Ferdinand de Saussure". Paris, 1908, p. 179.
24. Детальніше про вільні і пов'язаних значеннях слова див. мою статтю "Про вільних і пов'язаних значеннях слова" (Стаття не була надрукована. - Ред.).
25. Див: Alb. Sechehaye. Locutions et composees. "Journal de psychologie", XVIII, p. 654 et suiv.
26. Ф.Ф. Фортунатов. Порівняльне мовознавство. Лекції ..., читані в 1897-1898 р. Літогр. вид., стор 239-249.
27. Там же, стор 242.
Список літератури
В. В. Виноградов. Про основні типи фразеологічних одиниць на російській мові.