МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
САРАТОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економічної теорії

Курсова робота

на тему:
«Прибуток і фактори, її визначальні»
Виконала:
студентка I курсу (прискореного)
12 групи заочного факультету
(Особиста справа № 99252)
Буравльова Жанна Юріївна
Адреса: м. Саратов, Т. Шевченка, 7-2
Місце роботи: Кіровське відділення З / б № 19
Керівник:


Саратов
2000

ПЛАН

	стор
Введення	3
Глава 1. Економічна природа прибутку § 1. Сутність прибутку. Підходи до визначення прибутку § 2. Прибуток як факторний дохід § 3. Функції прибутку   Глава 2. Фактори прибутку § 1. Економічна прибуток і підприємець § 2. Джерела економічного прибутку 2.1. Невизначеність, ризик і прибуток 2.2. Невизначеність, інновації і прибуток 2.3. Монопольний прибуток § 3. Фактори бухгалтерського прибутку ринкових корпорацій	5 5 8 12 14 14 16 16 17 18 20
Висновок	25
Список використаних джерел	27

Введення
Крім заробітної плати, відсотка і ренти економісти часто говорять про четверту категорії доходу, яка називається прибутком. Що таке прибуток? Чим вона відрізняється від відсотка і взагалі від доходу на капітал?
У численних підручниках з економічної теорії, в наукових книгах і статтях категорія «прибуток» нерозривно пов'язується з категоріями доходу, капіталу, відсотка, його ставки, стриманості, очікування і багатьма іншими.
В економічній літературі існує безліч самих різних трактувань прибутку. Часом різні трактування прибутку та її джерел, факторів даються в книгах, що вийшли в тому ж році, авторами яких є вчені, які викладають в одному і тому ж навчальному закладі.
У реальній дійсності прибуток - кінцева мета і рушійний мотив товарного виробництва і ринкової економіки. Це головний стимул і основний показник ефективності будь-якого підприємства і фірми. Високі прибутки змушують капітали мігрувати з однієї галузі в іншу. А в сучасних умовах інтернаціоналізації господарського життя, коли національні кордони стали вузькі для високопродуктивного виробництва, капітали, а слідом за ними і робоча сила вільно переміщаються з однієї країни в іншу, перебудовуючи структуру інтернаціональної економіки.
У цьому випадку проблема доходів і прибутку стає ще більш актуальною і приковує до себе увагу не тільки практиків, але і теоретиків. При цьому основним питанням залишається загадка природи прибутку, його джерело та механізм формування.
Практична і статистичний прибуток розраховується як залишок після вирахування витрат виробництва з обсягу продажів. Наприклад, продано товару на 1000 руб. Витрати склали 700 руб. Витрати включають в себе вартість витрат на сировину і матеріали, амортизацію, заробітну плату, відсотки за кредити, страховку та інше. У такому випадку прибуток складе 300 руб. На практиці все очевидно. Але, тим не менш, не зовсім зрозумілий механізм її формування. Як до початку будь-якої форми підприємницької діяльності визначити величину прибутку і знайти, де ховається її джерело?
В економічній теорії немає єдиної відповіді на ці питання. В одних авторів під терміном «прибуток» об'єднані всі форми доходу - відсоток, заробітна плата, підприємницький дохід, рента. У інших - це тільки відсоток на капітал. У марксистській літературі прибуток - перетворена форма додаткової вартості, породженої тільки найманою працею. Правда, Маркс при розгляді швидкості обороту капіталу бачив у прибули ще одне джерело - швидкість руху капітальної вартості. Шумпетер вважав, що прибуток - це тільки дохід новаторів, який зникає під впливом конкуренції, в той же час Маркс бачив джерело такого доходу в додаткового прибутку. На Заході широко поширена концепція, яка бачить у прибутку плату, яку несе суспільство за ризик підприємництва.

Глава 1. Економічна природа прибутку
§ 1. Сутність прибутку.
Підходи до визначення прибутку
Незважаючи на те, що прибуток відіграє основну роль в ринковій економіці і є об'єктом економічної теорії, до сьогоднішнього дня не вироблена єдина точка зору на її сутність і форми.
Розглянемо два підходи до визначення сутності прибутку.
Марксистська трактування прибутку.
Відповідно до неї, прибуток є перетворена форма додаткової вартості. Це перетворення полягає в тому, що додаткова вартість, що є продуктом змінного капіталу, виступає як породження всього авансованого капіталу (постійного і змінного), бо для власника засобів виробництва важливо не тільки, як використовується робоча сила, а й наскільки ефективно використовуються і засоби виробництва. Тому її величину визначають як різницю між вартістю товару і витратами його виробництва (якщо товари реалізуються за вартістю). Проте слід мати на увазі, що прибуток товаровиробник отримує лише після реалізації товару. Реалізована додаткова вартість у цьому випадку приймає грошову форму і виступає в якості прибутку [1].
Прибуток, будучи реалізованої додаткової вартістю, може відхилятися від останньої під впливом попиту та пропозиції. Ці відхилення визначають розмір прибутку, одержуваний різноманітними товаровиробниками, диференціюють їх на бідних і багатих, сприяють переливу капіталу з одних галузей в інші, уравниванию індивідуальних норм прибутку в середню, утворення цін виробництва, навколо яких коливаються ринкові ціни.
За своєю економічною сутністю прибуток, як і додаткова вартість, є результатом неоплаченої праці робітника і виражає сутність експлуатації.
Сучасна економічна наука про сутність прибутку
Сучасна економічна наука розглядає прибуток як доход від використання факторів виробництва: праці, землі, капіталу. Заперечуючи прибуток як результат експлуатації, тобто присвоєння неоплаченого найманої праці, вона виходить з того, що сутність прибутку і підприємницького доходу випливає з функцій підприємця, які включають:
- Прояв ініціативи по з'єднанню ресурсів для виробництва якого-небудь товару і послуги;
- Прийняття основних неординарних рішень з управління фірмою;
- Впровадження інновацій шляхом виробництва нового виду продукту або вдосконалення і радикальної зміни виробничого процесу;
- Несення відповідальності за економічний ризик, пов'язаний з усіма вищевказаними чинниками.
Звідси випливають наступні визначення прибутку:
а) прибуток - це плата за послуги підприємницької діяльності;
б) прибуток - це плата за новаторство, за талант в управлінні фірмою;
в) прибуток - це плата за ризик, за невизначеність результатів підприємницької діяльності;
г) прибуток - це дохід, що виникає при монопольному становищі виробника (продавця) на ринку.
Багато що економісти, перш за все Йозеф Шумпетер, вважали, що прибуток становить дохід підприємців, що отримується в результаті застосування нових технологій.
Історія найбільших статків минулого демонструє значний елемент удачі при утворенні багатьох з них. Відкриття родовищ нафти, патенти, маркетингові та спекулятивні успіхи є прикладами випадковості в системі прибутків і збитків [2]. При розгляді прибутків завжди потрібно мати на увазі невизначеність і ризик.
Економічна наука виходить з того, що підприємець повинен обов'язково отримувати нормальний прибуток, тому що в протилежному випадку він не буде вкладати гроші в конкретну галузь виробництва. Тому нормальний прибуток включається в загальні витрати виробництва. Загальний прибуток фірми, що перевищує загальні витрати (включаючи і нормальний прибуток) складає економічну (чистий прибуток).
Розглядаючи ці два підходи до визначення сутності прибутку, слід зауважити, що обидва вони мають право на життя. Недоліком теорії К. Маркса про сутність прибутку є те, що вона прямо пов'язується з приватною власністю і ступенем експлуатації робітників. Однак, як показала практика, питання стоїть не   в наявності приватної власності і факту відчуження неоплаченої праці. Створюваний продукт може відчужуватися не тільки власником, а й державою. І тут важливо не тільки кількість відчужуваного продукту, але і те, в чиїх інтересах він використовується, тобто у співвідношенні власності та управління. Приклад Швеції та колишнього Радянського Союзу наочне тому підтвердження.
У Швеції має місце відчуження продукту найманої праці не тільки фірмами, якщо розуміти цей процес у трактуванні традиційної політичної економії, але і державою у формі податкового оподаткування. Але всім добре відомо, що у Швеції один з найвищих в Європі рівень податкових ставок. Одночасно у Швеції один з найвищих у світі рівень життя населення, в тому числі і найманих працівників. Не можна не відзначити, що високий рівень експлуатації мав місце в СРСР, керівники якого заявляли на весь світ про створення розвиненого соціалізму, про знищення в країнах соціалізму експлуатації і всього, що з нею пов'язано. Дуже вагома частина відчужуваного у працівників продукту їхньої праці спрямовувалася на цілі, нічого спільного з їх добробутом не мають. Досить згадати величезні витрати на ведення холодної війни, мілітаризацію національного господарства Радянського Союзу, курс на переважний розвиток виробництва засобів виробництва і т. д [3].
Недолік другої точки зору на сутність прибутку полягає в тому, що, визначаючи, за що підприємець отримує прибуток, вона не дає відповіді на питання, де джерело цього прибутку. Як відомо, на ринку обмінюються еквіваленти (Т - Т). Значить, отримати вигоду на ринку не можна. Тут відбувається лише перерозподіл цієї вигоди між його учасниками. І тут, здається, ближче до істини К. Маркс, який доводить, що прибуток є результатом виробництва.
§ 2. Прибуток як факторний дохід
Отже, ми встановили, що прибуток у ринковому господарстві є винагородою такого специфічного чинника як підприємництво. Специфічного, по-перше, тому, що підприємництво, на відміну від капіталу або землі, невловно. По-друге, ми не можемо трактувати прибуток як своєрідну рівноважну ціну, за аналогією з ринком праці, капіталу і землі. Але що розуміється під терміном прибуток, коли ми говоримо про факторному доході?
Прибуток зазвичай визначають як різницю між повною виручкою і повними витратами. Проте вже цей спрощений підхід до проблеми породжує нові питання. Визначення повної виручки не становить труднощі (це добуток кількості виробленої продукції на ціну одиниці товару). Але що слід включати в повні витрати?
З точки зору бухгалтера, у витрати повинні включатися грошові витрати, які фірма несе на придбання машин, обладнання, сировини, матеріалів, на виплату заробітної плати працівникам і т. д. Фірма виплачує ці гроші зовнішнім по відношенню до неї господарюючим суб'єктам, вона купує необхідні ресурси на ринку. Тому ці витрати називаються зовнішніми витратами. Зовнішні, або бухгалтерські витрати, включають в себе тільки явні грошові витрати. У зв'язку з цим бухгалтерський прибуток являє собою різницю між повною виручкою і зовнішніми (бухгалтерськими) витратами.
Однак, відповідно до економічної теорії, капітал є одним з факторів виробництва, а винагорода кожного фактору виробництва відповідає його граничним вкладом у створення продукту, і отже, має входити в витрати. Іншими словами, в економічні витрати повинна входити вартість послуг усіх факторів виробництва, незалежно від того, купуються вони на ринку чи є власністю фірми.
Будь-які витрати, а значить, і витрати виробництва, повинні розглядатися з точки зору цінності альтернативних можливостей, якими доводиться жертвувати. Так, будь-який підприємець, обираючи сферу застосування свого капіталу, порівнює альтернативні варіанти з точки зору очікуваних вигод і вибирає найбільш ефективний для себе варіант. Вибравши, наприклад, вкладення капіталу у виробництво меблів, він, по суті, відмовляється (жертвує) від отримання доходу в сільському господарстві або страховій справі. Цей упущений, або альтернативний доход має входити у витрати власника капіталу [4].
Використовуючи власні ресурси (власний капітал, власну землю, власні підприємницькі здібності), власник цих факторів не несе явних грошових витрат, це неоплачувані, або внутрішні витрати. Але це саме витрати, оскільки вони можуть бути представлені в грошовій формі у вигляді платежів, які могли б бути отримані фірмою при альтернативному використанні даних внутрішніх ресурсів. Втрата цих платежів і означає, що фірма несе витрати.
Разом з тим, очевидно, що в умовах вільної конкуренції переливи капіталу з галузі в галузь у пошуках більш високого доходу повинні привести до вирівнювання альтернативної цінності різних варіантів капіталовкладень. У цьому випадку повні витрати підприємця співпадуть з повною виручкою. Чи означає це, що підприємець - власник капіталу не отримає ніякого доходу? Такий висновок буде помилковим.
Дохід підприємця буде складатися, принаймні, з двох частин. Одна частина доходу буде представляти собою плату за працю підприємця, за організацію та ведення справи, тобто те, що в сучасній економічній науці прийнято називати безумовної заробітною платою. Друга частина доходу підприємця зумовлена ​​тим, що він власник капіталу і вклав у справу цей капітал. Як вже було показано, ця частина доходу може бути виражена у вигляді річної процентної ставки, яка, у свою чергу, є кількісним виразом чистої продуктивності капіталу.
Ці дві частини доходу підприємця будуть представляти собою прибуток з точки зору бухгалтера, але з точки зору економіста - це все елементи витрат. Економічна прибуток виникає в тому випадку, якщо загальна виручка перевищує всі витрати - і зовнішні, і внутрішні, включаючи в останні і нормальний прибуток на капітал у розмірі відсотка. Чи існує економічна чистий прибуток як різниця між повною виручкою і повними витратами і що вона собою представляє?
У попередньому аналізі ми виходили з наявності умов вільної конкуренції, нічим не обмежуються переливів капіталу в пошуках більш високого доходу, оптимальної поведінки господарюючих індивідуумів, заснованого на раціональному використанні повної і достовірної інформації. Крім того, ми фактично припускаємо, що економіка є статичною, тобто її найважливіші параметри - чисельність населення, пропозиція ресурсів, технічний рівень виробництва, смаки і переваги залишаються незмінними. Статична економіка цілком передбачувана, економічна невизначеність зведена до мінімуму. У таких умовах економічна прибуток (понад винагороди за управлінський груд і доходу в формі чистої продуктивності капіталу) повинна зникнути.
Отже, нульова економічний прибуток є наслідком статичної економіки і вільної конкуренції в чистому вигляді. Але в реальній дійсності вільна конкуренція, повна рівновага ринку, статична економіка існувати не можуть. Завжди є певна ступінь недосконалості конкуренції (монополізація ринку), ринкове нерівновагу, неоптимальне поведінка індивідуумів. Економіка завжди перебуває у стані динаміки, оскільки змінюється населення, відкриваються нові джерела сировини, розвиваються наука і техніка, виникають нові потреби і т. д. Сама економічна інформація є рідкісним благом, недоступною в однаковій мірі для всіх учасників економічних відносин. Іншими словами, будь-яка конкурентна ринкова ситуація характеризується як відомою невизначеністю в результаті динамічності економічної системи, так і значним контролем над виробництвом і цінами в результаті монополізації ринків.
Саме ця невизначеність ринку, з одного боку, і монополізація ринку, з іншого, і породжують економічний прибуток, одержувану окремими підприємцями як додатковий, надлишковий дохід, перевищення повної виручки над повними витратами.
Причини появи цього додаткового доходу можуть бути різноманітними: концентрація виробництва і диференціація продукту, таємна змова виробників і технічні нововведення, новаторська діяльність підприємців, пов'язана з передбаченням, оригінальністю мислення, сміливістю і т. п.

Таким чином, якщо підприємництво виступає як фактор, який порушує рівновагу ринку, смещающий криві попиту та пропозиції в інше положення під впливом відкриття нових технологій, нових ринків і т. п., то і прибуток не може виступати як рівноважна ціна.
Разом з тим важливо підкреслити, що невизначеність, що приносить прибуток одним підприємствам, одночасно породжує збитки для інших. Однак постійна загроза збитків є таким же потужним стимулом, як і бажання отримати прибуток.
§ 3. Функції прибутку
Прибуток - це первинний двигун, або генератор, капіталістичної економіки. Як така, прибуток впливає і на рівень використання ресурсів, і на їх розподіл серед альтернативних користувачів. Именно прибыль — или, лучше, ожидание прибыли — побуждает фирму осуществлять нововведения. А нововведения стимулируют инвестиции, общий выпуск продукции и занятость. Нововведения являются основным фактором экономического роста, и именно погоня за прибылью лежит в основе большинства нововведений. Однако ожидания прибыли очень изменчивы, ввиду того что инвестиции, занятость и темпы роста нестабильны. Прибыль действует "несовершенно" как стимул для нововведений и инвестирования.
Вероятно, прибыль более эффективно выполняет задачу распределения ресурсов среди альтернативных видов производства. Предприниматели стремятся извлечь прибыль и избегать потерь. Появление экономической прибыли — это сигнал о том, что общество желает расширения данной конкретной отрасли. Фактически же вознаграждение в виде прибыли является не только стимулом к расширению отрасли; оно также выступает как финансовые средства, с помощью которых фирмы в таких отраслях могут увеличивать свои производственные мощности.
Потери, с другой стороны, сигнализируют о желании общества сократить "больные" отрасли; потери "наказывают" предприятия, которым не удается приспособить свою производственную деятельность к выпуску товаров и оказанию услуг, предпочитаемых потребителем. Это не означает, что прибыль и потери приводят к распределению ресурсов, раз и навсегда ориентированному на предпочтения потребителей. В частности, наличие монополии как на рынке готовой продукции, так и на рынке ресурсов сдерживает мобильность фирм и перемещение ресурсов, точно так же как различные виды географического, искусственного и социологического ограничения мобильности.

Глава 2. Факторы прибыли
§ 1. Экономическая прибыль и предприниматель
Экономисты рассматривают прибыль как отдачу от весьма специфического вида человеческого ресурса — предпринимательских способностей.
Вони включають:
1) проявление инициативы по соединению других ресурсов для производства какого-либо товара или услуги;
2) принятие основных неординарных решений по управлению фирмой;
2) внедрение инноваций путем производства нового вида продукта или совершенствования и радикального изменения производственного процесса;
3) несение ответственности за экономический риск, связанный со всеми вышеуказанными факторами.
Часть предпринимательского дохода называется нормальной прибылью. Это минимальный доход, или плата, необходимая для удержания предпринимателя в какой-то определенной сфере производства. По определению, выплата такой нормальной прибыли – суть издержки[5].
Однако известно, что общий доход фирмы может превышать ее общие издержки (явные, вмененные; последние включают нормальную прибыль). Это превышение, или избыток дохода над всеми издержками, и есть экономическая, или чистая, прибыль. Вот этот остаток — который не является издержками, так как он превышает нормальную прибыль, необходимую для удержания предпринимателя в отрасли, — достается предпринимателю. Предприниматель, другими словами, является претендентом на этот остаток.
Экономисты выдвигают различные теории, объясняющие, почему может существовать этот остаток экономической прибыли. Как мы вскоре увидим, эти объяснения сводятся к:
1) риску, которому подвергается со всей необходимостью предприниматель, функционируя в динамичной и соответственно неопределенной ситуации или предпринимая инновационную деятельность;
2) возможному обретению монопольной власти.
Понимание экономической прибыли и функций предпринимателя может быть углублено и расширено описанием искусственной экономической ситуации, когда чистая прибыль равнялась бы нулю. Затем, выяснив отклонения этой модели от реальной действительности, мы сможем вскрыть источники экономической прибыли.
В условиях конкурентной, статичной экономики чистая прибыль была бы равной нулю. Под статичной экономикой подразумевается экономика, в которой все основные данные — предложение ресурсов, технические знания и вкусы потребителей — постоянны и неизменны. Статичная экономика — это не подвергающаяся изменениям экономика, в которой все показатели затрат и данные о предложении ресурсов, с одной стороны, и данные о спросе и доходе — с другой, являются постоянными. При заданном статичном характере этих данных экономическое будущее вполне предсказуемо, экономической неопределенности нет. Результаты политики в области цен и производства полностью предсказуемы. Более того, статичный характер такого общества препятствует любому виду инновационного изменения. В условиях чистой конкуренции любая чистая прибыль (положительная или отрицательная), которая могла бы существовать изначально в различных отраслях, будет исчезать с приливом или оттоком фирм в длительном периоде. Поэтому издержки — как явные, так и вмененные — будут полностью возмещаться в долгосрочном периоде, не оставляя никакого остатка в виде чистой прибыли.
Понятие нулевой экономической прибыли в статичной конкурентной экономике способствует углублению нашего анализа прибыли, подводя нас к тому, что существование прибыли связано с динамичным характером реального капитализма и имманентной ему неопределенностью. Более того, это понятие показывает, что может существовать иной источник экономической прибыли, отличный от управляющих, инновационных, рисковых функций предпринимателя. И таковым источником является наличие определенной степени монопольной власти.
§ 2. Источники экономической прибыли
2. 1. Неопределенность, риск и прибыль
В динамичной экономике будущее всегда неопределенно. Это значит, что предприниматель со всей необходимостью берет на себя риск. Прибыль можно рассматривать частично как вознаграждение за принятие этого риска.
Связывая чистую прибыль с неопределенностью и риском, важно разграничивать страхуемый и нестрахуемый риск. Некоторые виды риска — например, риск пожара, наводнения, кражи, несчастного случая с работниками — можно исчислить в том смысле, что страховые компании могут со значительной степенью точности оценить среднее число подобных несчастных случаев. В результате эти риски являются обычно страхуемыми. Фирмы могут избежать их или по крайней мере обезопасить себя от них, осуществляя известные затраты в виде страховых взносов. Именно взятие на себя нестрахуемого риска является потенциальным источником экономической прибыли.
Что представляют собой эти нестрахуемые риски? В основном это неконтролируемые и непредсказуемые изменения в спросе (доходе) и предложении (издержках), с которыми сталкивается фирма. Некоторые из этих нестрахуемых рисков возникают в результате непредсказуемых изменений в общей экономической конъюнктуре, или, более точно, в результате экономического цикла. Процветание несет существенные прибыли большинству фирм, а застой предполагает огромные потери. Кроме того, в структуре экономики постепенно происходят изменения. Даже при полной занятости и отсутствии инфляции изменения всегда происходят в потребительских вкусах, предложении ресурсов и т. д. Эти изменения постоянно сказываются на доходах и издержках как отдельных фирм, так и отраслей, вызывая изменения в структуре деловых кругов, так как отрасли, которые испытывают благотворное влияние, расширяют производство, а отрасли, которые испытывают обратное воздействие, — сокращают производство. Изменения в государственной политике воздействуют как на то, так и на другое. Соответствующая финансово-бюджетная и кредитно-денежная государственная политика может вывести из состояния спада[6].
Суть в следующем: прибыли и убытки можно ассоциировать с нестрахуемыми рисками, возникающими как из-за циклических, так и структурных сдвигов в экономике.
2.2. Неопределенность, инновации и прибыль
Только что показанные виды неопределенности являются внешними факторами для фирмы; они не находятся под контролем отдельной фирмы или отрасли. Другая исключительно важная черта динамичного капитализма — инновации — связана с инициативой предпринимателя. Фирмы-производители преднамеренно внедряют новые методы производства и распределения, чтобы снизить издержки, и осваивают новые виды продукции, чтобы увеличить свой доход. Предприниматель целенаправленно стремится добиться изменения соотношения существующих издержек и выручки в надежде получить наибольшую прибыль.
Но мы снова сталкиваемся с неопределенностью. Несмотря на то, что процветающие фирмы проводят исследования рынка, производство новых продуктов или модификация существующего продукта могут оказаться экономически невозможными. Трехмерное кино, не говоря уже об автомобилях "эдзель" и "корвайр", приходит на ум как пример подобных неудач. Точно так же из многих новых романов, учебников, пластинок, магнитофонных записей, которые появляются каждый год, только малая толика дает прибыль. И нельзя с уверенностью сказать, даст ли новый станок экономию издержек, пока он находится в стадии проекта. Инновации, целенаправленно осуществляемые предпринимателями, порождают такую же неуверенность, как и те изменения в экономической конъюнктуре, над которыми не властно отдельное предприятие. В определенном смысле инновации, как источник прибыли, — это просто особый случай риска.
В условиях конкуренции и при отсутствии законов о патентах инновационная прибыль будет временной. Соперничающие фирмы будут успешно (прибыльно) перенимать инновации, сводя тем самым на нет всю экономическую прибыль. Тем не менее, инновационная прибыль может всегда существовать в прогрессивной экономике, поскольку новые успешные инновации заменяют устаревшие модели, прибыль от которых сведена на нет конкуренцией.
2.3. Монопольная прибыль
До сих пор мы подчеркивали, что прибыль связана с неопределенностью и нестрахуемым риском в силу динамичных процессов, которым подвержены предприятия или же которые они инициируют сами. Существование монополии в той или иной форме является финальным источником экономической прибыли. Как уже говорилось, в силу своей способности ограничивать выпуск продукции и не допускать конкурентов монополист может постоянно извлекать экономическую прибыль при условии, если спрос тесно увязан с издержками (рис. 1).

Рисунок 1 . Максимизирующее прибыль положение фирмы в условиях
чистой монополии [7]
Такая прибыль обусловлена способностью монополиста ограничивать производство продукции и оказывать воздействие на цену продукта в свою пользу.
Существует как причинная взаимосвязь, так и заметное отличие между неопределенностью, с одной стороны, и монополией, с другой стороны, как источниками прибыли. Причинная взаимосвязь проявляется в том, что предприниматель может уменьшить неопределенность или, по крайней мере, смягчить ее последствия путем достижения монопольной власти.
Американский экономист Джон Кеннет Гэлбрейт утверждает следующее: на рынках ресурсов корпорации вертикально интегрируют свою структуру, чтобы гарантировать себе надежные источники материалов. Аналогично они финансируют свои внутренние капиталовложения, чтобы обезопасить себя от капризов рывка капитала. Современная корпорация уменьшает неопределенность на рынке продукции путем замены суверенитета потребителя "суверенитетом производителя", используя рекламу и иные приемы продажи, с целью "манипулирования" потребителями так, чтобы они покупали те товары, которые корпорации хотят продать по выгодным им ценам. И, наконец, наибольшая неопределенность — экономические колебания — смягчается косвенно путем побуждения правительства проводить соответствующую антициклическую политику[8].
Конкурирующая фирма постоянно подвергается капризам рынка; монополист, однако, может в определенной степени контролировать рынок и соответственно компенсировать или потенциально минимизировать негативное воздействие неопределенности. Более того, инновация является важным источником монопольной власти; можно пойти на краткосрочную неопределенность, связанную с введением новой техники или новой продукции, чтобы достичь определенной степени монопольной власти.
Заметное отличие прибыли, получаемой в силу неопределенности и в силу монопольной власти, связано с тем, являются ли социально необходимыми эти два источника прибыли. Взять на себя риск в условиях динамичной и неопределенной экономической конъюнктуры и предпринять инновации — это социально необходимые функции. Социальная необходимость монопольной прибыли, с другой стороны, очень сомнительна. Монопольная прибыль обычно основана на сокращении объема производства, на сверхконкурентных ценах и на нерациональном распределении ресурсов.
§ 3. Факторы бухгалтерской прибыли рыночных корпораций
Что определяет нормы прибыли корпораций в рыночной экономике? Наиболее важными детерминантами являются следующие факторы, уже рассмотренные нами в § 2 данной главы.

Прибыль как неявный доход
Для экономиста бухгалтерская прибыль является «винегретом», состоящим из различных компонентов. Значительная часть официальной бухгалтерской прибыли корпораций представляет собой всего лишь доход собственников фирмы на их собственный труд или их собственные инвестированные финансовые средства, т.е. доход на факторы производства, использованные этими собственниками. Например, одни виды прибыли являются отдачей от личных усилий, которые были приложены владельцами фирмы — врачом или юристом, которые трудились в малой фирме. Другие виды представляют собой рентный доход собственника природных ресурсов. В крупных корпорациях большая часть прибылей выступает в качестве альтернативных издержек инвестированного капитала. Эти прибыли называются неявным доходом; данное название применяется по отношению к альтернативным издержкам использования производственных факторов, находящихся в собственности фирм.
Таким образом, то, что обычно обозначают словом прибыль, есть ничто иное, как арендная плата, рента и зарплата, только под другим названием. «Неявный доход», «неявная рента» и «неявная зарплата» — всеми этими терминами экономисты описывают доходы, которые получают фирмы за счет использования собственных факторов производства.
Прибыль как вознаграждение за риск и инновации
  Чикагский экономист Фрэнк Найт утверждал, что любая настоящая прибыль связана с неопределенностью или несовершенной информацией. Он имел в виду следующее: после вычитания неявных доходов, то, что остается, представляет собой чистую прибыль, являющуюся вознаграждением за осуществление инвестиций с неопределенной доходностью. Анализируя вознаграждение за несение риска, мы обычно не принимаем во внимание риск неуплаты и страхуемый риск. Обеспечение риска неуплаты «покрывает» возможность того, что ссуда или инвестиция не будет возвращена, например, из-за банкротства заемщика[9]. Страхуемый риск (о нем говорилось в §2 этой главы), является риском, который можно устранить посредством покупки страховки. Эти два риска представляют собой просто нормальные риски осуществления хозяйственной деятельности и учитываются в качестве издержек. Но существует также разновидность риска, которую следует учитывать при вычислении прибыли; этой разновидностью является нестрахуемый риск инвестиций. Компания может иметь высокую степень чувствительности к деловым циклам, это означает, что ее заработки значительно колеблются вместе с взлетами и падениями совокупного выпуска. Поскольку инвесторы характеризуются неприятием рискованных ситуаций, они требуют премию за риск по этим ненадежным инвестициям, чтобы компенсировать это неприятие риска. Прибыли корпораций являются наиболее изменчивым компонентом национального дохода, поэтому корпоративный капитал должен содержать значительную премию за риск для привлечения инвесторов. Эмпирические исследования показывают, что 3-6 процентных пунктов годового дохода по корпоративным акциям представляют собой премию за риск, необходимую для того, чтобы привлечь людей к осуществлению этих рискованных капиталовложений.
Другим каналом, через который неопределенность вносит свой вклад в величину прибыли, является вознаграждение за инновации и предпринимательство. Чтобы уяснить данный аспект, предположим, что мы уже произвели вычитание из прибыли компенсаций за риск неуплаты, а также за страхуемые и нестрахуемые риски. В мире совершенной конкуренции и неменяющихся технологий дополнительных прибылей вообще не будет существовать. В этом мире собственники будут получать за свои используемые факторы и принятый на себя риск ровно такую сумму, на которую их услуги оцениваются на конкурентных рынках Другими словами, свободный вход бесчисленных конкурентов на рынки в статичном мире неизменных технологий будет приводить к снижению цен до уровня издержек производства. Единственными устойчивыми разновидностями прибыли в таком мире будут лишь конкурентные зарплата, арендная плата, рента и доход за несение риска. Однако мы не живем в подобном «сонном царстве». В реальности люди с новой идеей или патентом могут внедрить новый продукт или понизить издержки производства старого изделия. Давайте назовем человека, который делает такие вещи, новатором или предпринимателем. Мы можем выделить «инновационные прибыли» в качестве временного избыточного дохода, достающегося новаторам или предпринимателям.
  Что же мы имеем в виду под словом «новаторы»? Таких людей не следует путать с управляющими (менеджерами), которые являются руководителями больших и малых фирм, но не владеют значительной частью имущества этих фирм. Новаторы отличаются от управляющих. Новаторы — это люди, обладающие проницательностью, оригинальностью и смелостью во внедрении новых идей в бизнесе. В истории бывали такие великие изобретатели, как Александр Грэхем Белл (изобретатель телефона), Томас Эдисон (изобретатель электрической лампочки) и Честер Карлсон (изобретатель ксерографии). Некоторые изобретатели получили огромные прибыли за счет своего предпринимательства. В нашем веке мир наблюдал Стивена Джобса, создавшего компьютерную фирму «Эппл» (Apple Computers), и Билла Гейтса, оказавшегося среди самых богатых американцев из-за своего проницательного руководства компанией « Microsoft », выпускавшей программное обеспечение. Однако на каждого из этих успешных новаторов приходится много тех, кто потерпел фиаско на пути к известности и успеху. Пытались многие; преуспели единицы.
Каждая успешная инновация (нововведение) создает временную монополию. В течение короткого временного интервала авторы инноваций зарабатывают инновационные прибыли. Эти прибыли являются временными и скоро устраняются соперниками и имитаторами. Но как только один из источников инновационной прибыли иссякает, тут же возникает другой. Инновационные прибыли существуют до тех пор, пока продолжается технический прогресс.
Прибыль как монопольный доход
Инновационная прибыль незаметно «переходит» в нашу последнюю категорию (прибылей). Многие люди с откровенной подозрительностью относятся к прибыли. Критики прибылей не рассматривают их в качестве неявной арендной платы или дохода за несение риска на конкурентных рынках. В их представлении человек, получающий прибыль, является ловкачом со склонностью к финансовым махинациям, который каким-то образом эксплуатирует остальное общество. Здесь критики имеют в виду третье (отличающееся от других) значение прибыли как дохода монополии . Каким образом порождаются монопольные прибыли? Стоит только фактическим параметрам рынка отклониться от характеристик совершенной конкуренции, фирмы, функционирующие на этом рынке, могут заработать сверхприбыль, подняв цены. Если кто-либо — единственный владелец патента на выпуск дорогого лекарства или разрешения на «прокат» кабельного телевидения в городе, то он можете взвинтить цены выше предельных издержек, ограничить предложение и получить монопольную прибыль на вложенные инвестиции.

Висновок
Итак, подведем основные итоги.
Как и в случае с рентой, экономисты предпочитают трактовать прибыль в более узком смысле, чем бухгалтеры. Для бухгалтеров "прибыль" — это то, что остается от общей выручки фирмы после уплаты отдельным лицам и другим фирмам стоимости материалов, капитала и труда, которые были использованы данной фирмой. Для экономиста такая трактовка слишком широкая и не совсем определенная. Трудность, как ее видит экономист, заключается в том, что такая трактовка прибыли включает только явные издержки, то есть платежи фирмы внешним поставщикам. Соответственно игнорируются вмененные (скрытые) издержки, то есть платежи за аналогичные ресурсы, которыми владеет сама фирма или сама их использует. Другими словами, такая трактовка прибыли исключает вмененные издержки на заработную плату, ренту и ссудный процент.
Экономическая, или чистая, прибыль — это то, что остается после вычитания всех издержек утраченных возможностей — как явных и скрытых издержек на заработную плату, ренту и ссудный процент, так и нормальной прибыли — из общего дохода фирм. Экономическая прибыль может быть либо положительной, либо отрицательной (потери). Это можно показать на примере. С точки зрения экономиста, фермеры, владеющие своей землей и оборудованием и использующие свой собственный труд, в значительной мере завышают свою экономическую прибыль, если они просто-напросто вычитают свои платежи внешним поставщикам за семена, удобрения, топливо и так далее из своего общего дохода. Фактически многое или, возможно, все, что остается, — это вмененные издержки на ренту, ссудный процент и заработную плату, от которых отказываются фермеры, принимая решение об использовании своих собственных ресурсов. Процент на собственный капитал или заработная плата за труд самого фермера являются не прибылью, а платежами, которые необходимо было бы производить, если бы предложение этих ресурсов осуществляли внешние поставщики. Короче говоря, определения прибыли, сделанные экономистом и бухгалтером, совпадают в том случае, если бухгалтер включает как явные, так и вмененные издержки в совокупные издержки. Экономическая прибыль — это остаток от общего дохода после вычета всех издержек.
Прибыль — это выручка за вычетом издержек. Официальные бухгалтерские прибыли в секторе предприятий представляют собой в основном доходы корпораций.
С экономической точки зрения мы должны выделить три категории прибыли, которые происходят из различных источников.
а) Возможно, наиболее важным источником прибыли является неявный доход. Фирмы, как правило, используют множество собственных нетрудовых факторов производства — капитала, природных ресурсов и патентов. В этих случаях неявный доход на неоплаченный или собственный ресурс представляет собой часть прибыли.
б) Другой источник прибыли — неопределенность, связанная с доходом, требуемым для покрытия нестрахуемых рисков, и с прибылью, зарабатываемой предпринимателями, осуществляющими внедрение новых продуктов или инновации.
в) Наконец, прибыль может быть результатом использования фирмой своей монопольной власти, являющейся следствием патентов, особых привилегий или государственного регулирования.

Список использованной литературы
1. John К . Galbraith. Economics and the Public Purpose. Boston: Houghton Mifflin Company, 1973.
2. Гукасьян Г. М. Економічна теорія: ключові питання: Навчальний посібник / За ред. д.э.н., профессора А. И. Добрынина. – М.: ИНФРА-М, 1998.
3. Долан Е. Дж., Ліндсей Д. Мікроекономіка / Пер. з англ. В. Лукашевича та ін; За заг. ред. Лісовика Б. і Лукашевича В. - С-Пб., 1997. - 448 с.
4. К. Маркс. Капітал.
5. Камаев В. Д. Учебник по основам экономической теории (экономика). – М.: «ВЛАДОС», 1994, – 384 с.
6. Курс экономической теории: Учебник для ВУЗов / В. А. Амвросов и др.; под общей редакцией Чепурина М. Н. – Киров: АСА, 1997. – 624 с.
7. Кэмпбелл Р. Макконнелл, Стэнли Л. Брю. Економікс: принципи, проблеми і політика. В 2 т.: Пер с англ. 11-го вид. - М.: Республіка, 1993.
8. Мамедов О. Ю. Современная экономика. Загальнодоступна навчальний курс. – Ростов-на-Дону: издательство «Феникс», 1996. – 608 с.
9. Пол А. Самуэльсон, Вильям Д. Нордхаус. Економіка: пров. з англ. - М.: «Біном», Лабораторія Базових Знань, 1997. - 800 с.
10. Портфель конкуренції та управління фінансами (Книга конкурента. Книга фінансового менеджера. Книга антикризового керуючого) / відп. ред. Рубин Ю. Б. – М.: «СОМИНТЕК», 1996.
11. Сажина М. А., Чибриков Г. Г. Осоновы экономической теории: Учеб. пособие для вузов / Отв. ред. и руководитель авт. коллектива П. В. Савченко. – М.: Экономика, 1995. - 367 с.
12. Економіка: Підручник / За ред. доц. Булатова А. С. 2-е вид., Перераб. і доп. – М.: Издательство БЕК, 199. - 816 с.
13. Экономическая теория (политэкономия): Учебник / Под. заг. ред. акад. В. И. Видяпина, акад. Г. П. Журавлевой. - М.: ИНФРА-М, 1997. – 560 с.