УДК 343.91-057.36 (477)
ПРАВОВІ ЗАХОДИ ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНІВ І
ІНШИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ В СИСТЕМІ ОВС УКРАЇНІ
О.А. Мартиненко, професор кафедри кримінального права
та кримінології, канд.юрід.наук, доцент
Національний університет внутрішніх справ
Мартиненко О.А. Правові заходь Попередження злочінів та Інших правопорушенням у сістемі ОВС України. Національний університет внутрішніх справ. У Статті розглядаються питання правового вдосконалення діяльності ОВС України Щодо Попередження злочінів та Інших правопорушення Серед особового складу. Аналізується Досвід європейськіх поліцейськіх організацій та можлівість Його використання у практіці вітчізняніх правоохоронні структур.
Ключові слова: Попередження злочінів Серед працівніків органів внутрішніх справ; Міжнародні стандарти правоохоронної діяльності; вдосконалення правової бази.
Мартиненко О.А. Правові заходи попередження злочинів та інших правопорушень в системі ОВС України. Національний університет внутрішніх справ. У статті розглядаються питання правового вдосконалення діяльності ОВС України щодо попередження злочинів і правопорушень серед особового складу. Аналізується досвід європейських поліцейських організацій і можливість його використання в практиці вітчизняних правоохоронних структур.
Ключові слова: попередження злочинів серед працівників органів внутрішніх справ; міжнародні стандарти правоохоронної діяльності; вдосконалення правової бази.
Процес трансформації соціальних інститутів Україну, висунув в числі найбільш актуальних проблему реформування органів внутрішніх справ України, поставив серед питань, які потребують у зв'язку з цим свого дозволу на науковому та практичному рівні, необхідність розробки правових заходів попередження злочинів серед особового складу.
Питанням зміцнення дисципліни і законності в ОВС України в різний час були присвячені роботи Н.І. Ануфрієва, А.М. Бандурки, В.П. Ворушило, Д.А. Кобзін, А.П. Нагорного, А.В. Негодченко, А.С. Новакова, О.Є. Синявської. С.А. Шалгуновой. У російській кримінології проблеми детермінації та попередження правопорушень серед співробітників міліції розглянуті С.А. Алтухова, О.М. Варигіним, К.А. Прохоровим.
У роботах зазначених авторів проблема правових заходів попередження злочинів була розглянута або частково, без необхідного ступеня узагальнення, або стосовно окремими підрозділами та службами ОВС. Залишилася невирішеною проблема дискреційних повноважень міліції, недостатньо висвітлені аспекти імплементації досвіду зарубіжних поліцейських організацій в практику вітчизняних правоохоронних органів. У зв'язку з цим на порядок денний висуваються питання правового регулювання діяльності ОВС Україна, перегляд відомчої стратегії в галузі підтримання дисципліни і законності серед особового складу.
Відомчий підхід, орієнтований на створення концепції попередження злочинів в органах внутрішніх справ, часто розглядає як основні криміногенних факторів слабку виховну роботу, формалізм і потурання з боку керівництва, якісний і кількісний некомплект кадрів, низькі морально-вольові якості співробітників, їх професійну некомпетентність. Такий стан речей, коли основний упор робиться на усунення та нейтралізацію виключно детермінант родового (видового) порядку, не може бути прийнятним, якщо паралельно не здійснюються заходи, спрямовані на попередження злочинності в ОВС як в одному з соціальних інститутів суспільства. Злочинність серед працівників міліції, беручи початок від факторів загальносоціального порядку, не може бути істотно знижена на тривалий період тільки за рахунок застосування спеціально-кримінологічних заходів без кардинальних змін у функціонуванні соціальних інститутів.
До розряду загальносоціальних слід віднести заходи щодо приведення повсякденної діяльності міліції до максимально можливого відповідності з міжнародними стандартами, серед яких в першу чергу слід виділити:
1. Неухильне дотримання закону при виконанні службових обов'язків
2. Повага особистої гідності й дотримання прав людини
3. Відсутність упередженості, відкритість і співробітництво, особиста порядність
4. Використання сили тільки у випадку явної необхідності і строго пропорційно пропонованої загрозу
5. Дотримання конфіденційності
6. Повна відмова від катувань, жорстокого та нелюдського поводження
7. Охорона здоров'я затриманих і заарештованих
8. Відмова від залучення в будь-які акти корупції
9. Повага до вимог законів і статутів, протидія будь-яким спробам їх порушення
10. Особиста відповідальність за кожний свій вчинок [1, с.63-66].
Іншими словами, при здійсненні своїх функцій міліція повинна дотримуватися особисті права громадян і не вчиняти довільних або протиправних дій. Це є основним принципом для правової держави і діяльності силових структур в умовах демократії. Забезпечене таким чином верховенство закону в діяльності міліції має фокусувати увагу не тільки на тому, що робиться, а й на тому, як це робиться. Це також передбачає, що ті, хто створює, тлумачить або застосовує закон, самі йому підкоряються. Від міліції очікується, тим самим, що вона буде показувати приклад у підпорядкуванні законам, застосування яких вона забезпечує.
З урахуванням викладеного нам представляється абсолютно необхідним на рівні уряду приступити до вивчення питання про ратифікацію таких фундаментальних програмних документів в області роботи правоохоронних органів, як «Декларація про поліцію», прийнята в травні 1979 р. Асамблеєю Ради Європи та "Європейський кодекс поліцейської етики», прийнятий Комітетом міністрів Ради Європи 19 вересня 2001 [2].
Одночасно вимагає свого вирішення питання про кардинального перегляду Закону України «Про міліцію», де були б закріплені не тільки перераховані вище основні принципи роботи міліції у сучасному суспільстві, а й були б чітко закріплені права, повноваження, обов'язки працівників та умови їх реалізації для зведення до мінімуму небажаних дискреційних повноважень. Як показує європейська практика, саме максимальна регламентація дій посадових осіб шляхом розробки деталізованих настанов, рекомендацій, нормативно-правових актів, що передбачають усі можливі варіанти поведінки співробітників у стандартних і нестандартних ситуаціях, часто виявляється досить ефективним заходом, що знижує рівень негативної дискреції у діях працівників поліції.
В області вдосконалення національної правової бази найбільш доцільно дотримуватися основного стратегічного напрямку на встановлення балансу між репресивними санкціями і цінністю тих прав і свобод, на які спрямовані протиправні дії працівників міліції. У той час, як у ряді кримінальних кодексів Європи, відповідно до сучасної ієрархією цінностей, встановлені досить суворі заходи кримінального покарання за незаконне зазіхання на свободу громадян, в кримінально-правових нормах на території СНД не простежується чіткої орієнтації на систему загальноєвропейських цінностей.
У зв'язку з цим перспективним вбачається також об'єднання таких документів, як Закон України «Про міліцію», Положення про проходження служби, Дисциплінарний та Стройовий статути, ряд відомчих наказів в один комплексний документ за прикладом європейських Кодексів поведінки поліції (Police Code of Conduct), що встановлюють офіційні норми поведінки співробітників і систему їх дисциплінарного регулювання [3, 4, 5]. У різних їх варіантах містяться такі розділи, як «Загальні правила поведінки», «Виконання службових обов'язків і вихід на службу», «Накази і дисципліна», «Використання службового положення», «Система кадрової роботи та звітності», «Відповідальність старших офіцерів і керівників »,« Застосування зброї та спецзасобів »,« Проведення службових розслідувань »,« Поведінка поза службою »,« Підвищення кваліфікації та просування по службі ». Зібрані воєдино, положення зазначених розділів створюють у працівників поліції цілісне уявлення про систему норм, яким повинно відповідати їх поведінку, що, безсумнівно, є позитивним моментом.
У зв'язку з вищесказаним слід також приділити увагу на необхідність внесення змін до Дисциплінарного статуту з метою розробки переліку специфічних обмежень, які покладаються на співробітників ОВС як на окрему категорію службовців. Зазвичай коло обмежень, що існують стосовно працівників поліції, базується на п'яти основних принципах:
- Беззастережне підпорядкування вищестоящому керівникові;
- Посвячення себе публічній службі та заборону на підприємницьку діяльність;
- Особиста незацікавленість працівника, відмова від подарунків та винагород з боку недержавних організацій і приватних осіб;
- Нерозголошення службових відомостей;
- Обмеження на участь у політичному житті [6, c.146-148].
У кожній окремо взятій країні існують свої виключення з даних принципів, оскільки законодавець встановлює ті чи інші обмеження, виходячи їх національних особливостей діяльності правоохоронних органів і сформованих уявлень про способи підвищення ефективності роботи поліції.
Так, для поліцейських ряду країн не існує категоричної заборони на отримання інших, крім служби в поліції, доходів. При цьому їх джерело зазвичай обмежується роботою у сфері науки, мистецтва чи літератури. В інших випадках будь-яка трудова активність поліцейських відбувається тільки з дозволу керівників їх підрозділів та під постійним контролем з боку інших правоохоронних відомств. У Великобританії зроблені окремі обмеження для членів сімей поліцейських, що забороняють їм торгівлю спиртними напоями, а в Китаї - роботу родичам в одному підрозділі або в підпорядкуванні одного і того ж начальника.
Обмеження на участь у політичних партіях і виборних органах влади, хоча прямо і випливають з міжнародно-правових норм Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., проте також мають свої національні відмінності. Якщо у Великобританії аж до 1983 р. поліцейські не допускалися до участі в голосуванні на місцевих виборах, то для їх німецьких колег вимоги «деполітизації» і «департизації» ніколи повністю не вводилися [7, c.105; 6, с.151].
Прикладом впливу національного менталітету на регламентацію поведінки поліцейських службовців може послужити також категоричну заборону для них у ряді мусульманських країн (Єгипет, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати) на вживання спиртних напоїв і гру в азартні ігри. У Туреччині керівництво Головного управління безпеки МВС категорично заборонило своїм співробітникам спілкуватися з особами, внесеними до «чорного списку». Він складається з майже 700 чол., Пов'язаних з мафією, причетних до наркобізнесу, «відмивання» грошей та іншим протизаконним діянням. Поліцейський, двічі сховав факт спілкування з особами з «чорного списку», підлягає негайному звільненню [6, с.151].
Настільки сувора практика зовсім не є виключенням для поліцейських підрозділів багатьох країн. Так, в Косово, Боснії і Герцеговині для співробітників місцевої поліції забороняється їх присутність у будь-яких місцях, де має місце порушення закону, якщо це прямо не пов'язане з їх функціональними обов'язками. Незалежно від часу доби їм також забороняється купувати спиртні напої, якщо вони знаходяться у формі або елементах форменого одягу [3; 5]. Для представників Громадянської поліції ООН також встановлюється категоричний офіційну заборону на відвідування (за винятком виконання службових завдань) ресторанів, барів та інших розважальних закладів, що фігурують в «чорному списку» як місця, де мають місце нелегальна торгівля наркотиками, проституція, а власники їх помічені в контрабанді, «відмиванні» грошей та торгівлі людьми [4].
У зв'язку з вищесказаним особливе місце в профілактиці правопорушень працівників міліції посідає питання не тільки чіткого розмежування дисциплінарних та кримінальних проступків, але й визначення усього обсягу можливих правопорушень з їх чіткої дефініцією у нормативних актах. Якщо ми звернемося, наприклад, до практики британської поліції, то в переліку дій, що підпадають під заходи дисциплінарного впливу, ми знайдемо:
- Непокора наказу;
- Незадовільне виконання службових обов'язків;
- Лжесвідчення;
- Розголошення службової інформації;
- Корупція та нелегальна діяльність;
- Зловживання службовими повноваженнями;
- Поведінка, що містить ознаки расизму та дискримінації;
- Недотримання правил з охорони здоров'я;
- Порушення форми одягу та неохайний зовнішній вигляд;
- Пошкодження службового майна;
- Пияцтво;
- Вживання або провокація вживання спиртного у службовий час;
- Відвідування закладів з обмеженим доступом (казино, нічні клуби, публічні будинки) без достатніх на те підстав;
- Співучасть у вчиненні дисциплінарного проступку [8, c.106].
Нормативні документи миротворчих місій для підрозділів цивільної поліції ООН, крім зазначених вище, в розряд дисциплінарних проступків включають також: порушення правил дорожнього руху; використання службового майна в особистих цілях; використання цинічних, непристойних або образливих виразів; сексуальні домагання; незаконне відсутність на роботі; вживання наркотиків. Дисциплінарні вчинки при цьому поділяються на незначні і серйозні [4; 9].
У дисциплінарних кодексах країн колишньої Югославії, де під безпосереднім керівництвом міжнародного співтовариства здійснився процес активного реформування місцевої поліції, серед дисциплінарних проступків виділено від 28 до 43 категорій, серед яких можна знайти такі, як ухилення від обов'язків щодо підвищення професійної підготовки; симуляція хвороби; ухилення від медичної перевірки на профпридатність і працездатність; несвоєчасне надання причин запізнення або неявку на роботу [10; 11].
Підрозділи поліції США, що мають значний досвід роботи зі скаргами та позовами громадян, змушені звертати особливу увагу на кваліфікацію дій поліцейських, які підпадають під визначення «грубе поведінка» і «сексуальні домагання». У зв'язку з цим у дисциплінарної практиці ряду штатів для встановлення факту грубого та некоректної поведінки застосовуються такі оцінно-кваліфікуючі ознаки, як:
- Використання образливих виразів;
- Неаргументовані накази негайно покинути це місце;
- Безпідставна зупинка і огляд громадян;
- Погроза застосувати насильство;
- Тичок кийком у бік громадян або наближення до них з пістолетом у руці;
- Застосування фізичної сили.
Використовувані словесні вирази при цьому, залежно від ступеня образливості, поділяються на три категорії в порядку зростання - що мають релігійне забарвлення, що позначають секреторно-видільну функцію та пов'язані із сексуальними стосунками.
Сексуальні домагання, в силу варіативності мотивів і поведінки правопорушника, також пропонується поділяти на окремі види. Серед найбільш часто зустрічаються в практиці внутрішніх розслідувань США фігурують такі категорії: зупинка і допит жінок з метою більш пильної їх розглядання та збору необхідної інформації про них; «полювання на лисиць» - зупинка школярок і студенток нібито для рутинної перевірки з метою зав'язати знайомство; вуайєризм ; відвідування жертв злочинів на дому нібито для надання психологічної допомоги; обшук осіб протилежної статі; вступ у статевий зв'язок із затриманими; сексуальна корупція - використання службового становища для безкоштовного користування послугами повій [12, c.4-7].
Сказане не тільки розширює наше уявлення про форми існуючих обмежень, які можуть застосовуватися в практиці роботи з персоналом для попередження правопорушень, які дискредитують правоохоронні органи. Викладені особливості правового впливу на поведінку співробітників допомагають нам визначити відомчу політику превенції з урахуванням національних особливостей і вимог, що висуваються процесами євроінтеграції до діяльності ОВС.
Так, наприклад, за прикладом ряду країн в якості додаткових заходів дисциплінарного впливу доцільно розглянути введення таких заходів, як штраф у розмірі 10-30% від місячної зарплати, оголошений правами начальника підрозділу, штраф у розмірі 20-40% від місячної зарплати, оголошений правами начальника Департаменту або міністра, тимчасове відсторонення від займаної посади на строк від 3-х до 12-ти місяців. На наш погляд, прийняття цих заходів дозволить зробити політику дисциплінарного реагування більш гнучкою для попередження протиправної поведінки працівників ОВС.
2. Європейський кодекс поліцейської етики. Серія «Права людини» - СПб.: СПб ГО «Громадський контроль», 2003. - 76 с.
3. KPS Policy and Procedure Manual. Kosovo: Pristina. Effective Date: 1 January, 2000.
4. Standard Operating Procedures. Sarajevo: United Nations Mission in Bosnia and Herzegovina. International Police Task Force, March 25, 2000.
5. Кодекс поведінки (професійні стандарти). Наказ МВС Республіки Сербської № 300 від 10.09.98 р. Баня Лука. Боснія-Герцеговина.
6. Губанов А.В. Поліція зарубіжних країн. Організаційно-правові основи, стратегія і тактика діяльності. - М.: МАЕП, 1999. - 288 с.
7. Criminal Justice in America: Theory, Practice, and Policy / Barry W. Hancock, Paul M. Sharp. - 2 nd ed. New Jersey: Prentice-Hall, Inc. 2000. 182 p.
8. Berry G., Izat J., Mawby R., Walley L., Wright A. Practical Police Management. London: Police Review Publishing Co. 1998. 265 p.
9. Notes for Guidance of UN Civilian Police on Assignment. United Nations Police for Kosovo. UN PK. United Nations Interim Administration Mission in Kosovo (UNMIK). New York, 30 June 1999.
10. Положення про дисциплінарну відповідальність співробітників і дисциплінарної комісії Міністерства внутрішніх справ Боснії і Герцеговини, 1999, Розділ 2, ст.ст.4-5.
11. Положення про дисциплінарну відповідальність працівників МВС Республіки Сербської від 15.08.1996 № К/Р-1219/96, Розділ 2, ст.3. Біеліна: МВС Республіки Сербської, 1996.
12. O'Connor T., Dr. Police Deviance and Ethics /
2. Професор кафедри кримінального права та кримінології, кандидат юрід.наук, доцент
ПРАВОВІ ЗАХОДИ ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНІВ І
ІНШИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ В СИСТЕМІ ОВС УКРАЇНІ
О.А. Мартиненко, професор кафедри кримінального права
та кримінології, канд.юрід.наук, доцент
Національний університет внутрішніх справ
Мартиненко О.А. Правові заходь Попередження злочінів та Інших правопорушенням у сістемі ОВС України. Національний університет внутрішніх справ. У Статті розглядаються питання правового вдосконалення діяльності ОВС України Щодо Попередження злочінів та Інших правопорушення Серед особового складу. Аналізується Досвід європейськіх поліцейськіх організацій та можлівість Його використання у практіці вітчізняніх правоохоронні структур.
Ключові слова: Попередження злочінів Серед працівніків органів внутрішніх справ; Міжнародні стандарти правоохоронної діяльності; вдосконалення правової бази.
Мартиненко О.А. Правові заходи попередження злочинів та інших правопорушень в системі ОВС України. Національний університет внутрішніх справ. У статті розглядаються питання правового вдосконалення діяльності ОВС України щодо попередження злочинів і правопорушень серед особового складу. Аналізується досвід європейських поліцейських організацій і можливість його використання в практиці вітчизняних правоохоронних структур.
Ключові слова: попередження злочинів серед працівників органів внутрішніх справ; міжнародні стандарти правоохоронної діяльності; вдосконалення правової бази.
Процес трансформації соціальних інститутів Україну, висунув в числі найбільш актуальних проблему реформування органів внутрішніх справ України, поставив серед питань, які потребують у зв'язку з цим свого дозволу на науковому та практичному рівні, необхідність розробки правових заходів попередження злочинів серед особового складу.
Питанням зміцнення дисципліни і законності в ОВС України в різний час були присвячені роботи Н.І. Ануфрієва, А.М. Бандурки, В.П. Ворушило, Д.А. Кобзін, А.П. Нагорного, А.В. Негодченко, А.С. Новакова, О.Є. Синявської. С.А. Шалгуновой. У російській кримінології проблеми детермінації та попередження правопорушень серед співробітників міліції розглянуті С.А. Алтухова, О.М. Варигіним, К.А. Прохоровим.
У роботах зазначених авторів проблема правових заходів попередження злочинів була розглянута або частково, без необхідного ступеня узагальнення, або стосовно окремими підрозділами та службами ОВС. Залишилася невирішеною проблема дискреційних повноважень міліції, недостатньо висвітлені аспекти імплементації досвіду зарубіжних поліцейських організацій в практику вітчизняних правоохоронних органів. У зв'язку з цим на порядок денний висуваються питання правового регулювання діяльності ОВС Україна, перегляд відомчої стратегії в галузі підтримання дисципліни і законності серед особового складу.
Відомчий підхід, орієнтований на створення концепції попередження злочинів в органах внутрішніх справ, часто розглядає як основні криміногенних факторів слабку виховну роботу, формалізм і потурання з боку керівництва, якісний і кількісний некомплект кадрів, низькі морально-вольові якості співробітників, їх професійну некомпетентність. Такий стан речей, коли основний упор робиться на усунення та нейтралізацію виключно детермінант родового (видового) порядку, не може бути прийнятним, якщо паралельно не здійснюються заходи, спрямовані на попередження злочинності в ОВС як в одному з соціальних інститутів суспільства. Злочинність серед працівників міліції, беручи початок від факторів загальносоціального порядку, не може бути істотно знижена на тривалий період тільки за рахунок застосування спеціально-кримінологічних заходів без кардинальних змін у функціонуванні соціальних інститутів.
До розряду загальносоціальних слід віднести заходи щодо приведення повсякденної діяльності міліції до максимально можливого відповідності з міжнародними стандартами, серед яких в першу чергу слід виділити:
1. Неухильне дотримання закону при виконанні службових обов'язків
2. Повага особистої гідності й дотримання прав людини
3. Відсутність упередженості, відкритість і співробітництво, особиста порядність
4. Використання сили тільки у випадку явної необхідності і строго пропорційно пропонованої загрозу
5. Дотримання конфіденційності
6. Повна відмова від катувань, жорстокого та нелюдського поводження
7. Охорона здоров'я затриманих і заарештованих
8. Відмова від залучення в будь-які акти корупції
9. Повага до вимог законів і статутів, протидія будь-яким спробам їх порушення
10. Особиста відповідальність за кожний свій вчинок [1, с.63-66].
Іншими словами, при здійсненні своїх функцій міліція повинна дотримуватися особисті права громадян і не вчиняти довільних або протиправних дій. Це є основним принципом для правової держави і діяльності силових структур в умовах демократії. Забезпечене таким чином верховенство закону в діяльності міліції має фокусувати увагу не тільки на тому, що робиться, а й на тому, як це робиться. Це також передбачає, що ті, хто створює, тлумачить або застосовує закон, самі йому підкоряються. Від міліції очікується, тим самим, що вона буде показувати приклад у підпорядкуванні законам, застосування яких вона забезпечує.
З урахуванням викладеного нам представляється абсолютно необхідним на рівні уряду приступити до вивчення питання про ратифікацію таких фундаментальних програмних документів в області роботи правоохоронних органів, як «Декларація про поліцію», прийнята в травні 1979 р. Асамблеєю Ради Європи та "Європейський кодекс поліцейської етики», прийнятий Комітетом міністрів Ради Європи 19 вересня 2001 [2].
Одночасно вимагає свого вирішення питання про кардинального перегляду Закону України «Про міліцію», де були б закріплені не тільки перераховані вище основні принципи роботи міліції у сучасному суспільстві, а й були б чітко закріплені права, повноваження, обов'язки працівників та умови їх реалізації для зведення до мінімуму небажаних дискреційних повноважень. Як показує європейська практика, саме максимальна регламентація дій посадових осіб шляхом розробки деталізованих настанов, рекомендацій, нормативно-правових актів, що передбачають усі можливі варіанти поведінки співробітників у стандартних і нестандартних ситуаціях, часто виявляється досить ефективним заходом, що знижує рівень негативної дискреції у діях працівників поліції.
В області вдосконалення національної правової бази найбільш доцільно дотримуватися основного стратегічного напрямку на встановлення балансу між репресивними санкціями і цінністю тих прав і свобод, на які спрямовані протиправні дії працівників міліції. У той час, як у ряді кримінальних кодексів Європи, відповідно до сучасної ієрархією цінностей, встановлені досить суворі заходи кримінального покарання за незаконне зазіхання на свободу громадян, в кримінально-правових нормах на території СНД не простежується чіткої орієнтації на систему загальноєвропейських цінностей.
У зв'язку з цим перспективним вбачається також об'єднання таких документів, як Закон України «Про міліцію», Положення про проходження служби, Дисциплінарний та Стройовий статути, ряд відомчих наказів в один комплексний документ за прикладом європейських Кодексів поведінки поліції (Police Code of Conduct), що встановлюють офіційні норми поведінки співробітників і систему їх дисциплінарного регулювання [3, 4, 5]. У різних їх варіантах містяться такі розділи, як «Загальні правила поведінки», «Виконання службових обов'язків і вихід на службу», «Накази і дисципліна», «Використання службового положення», «Система кадрової роботи та звітності», «Відповідальність старших офіцерів і керівників »,« Застосування зброї та спецзасобів »,« Проведення службових розслідувань »,« Поведінка поза службою »,« Підвищення кваліфікації та просування по службі ». Зібрані воєдино, положення зазначених розділів створюють у працівників поліції цілісне уявлення про систему норм, яким повинно відповідати їх поведінку, що, безсумнівно, є позитивним моментом.
У зв'язку з вищесказаним слід також приділити увагу на необхідність внесення змін до Дисциплінарного статуту з метою розробки переліку специфічних обмежень, які покладаються на співробітників ОВС як на окрему категорію службовців. Зазвичай коло обмежень, що існують стосовно працівників поліції, базується на п'яти основних принципах:
- Беззастережне підпорядкування вищестоящому керівникові;
- Посвячення себе публічній службі та заборону на підприємницьку діяльність;
- Особиста незацікавленість працівника, відмова від подарунків та винагород з боку недержавних організацій і приватних осіб;
- Нерозголошення службових відомостей;
- Обмеження на участь у політичному житті [6, c.146-148].
У кожній окремо взятій країні існують свої виключення з даних принципів, оскільки законодавець встановлює ті чи інші обмеження, виходячи їх національних особливостей діяльності правоохоронних органів і сформованих уявлень про способи підвищення ефективності роботи поліції.
Так, для поліцейських ряду країн не існує категоричної заборони на отримання інших, крім служби в поліції, доходів. При цьому їх джерело зазвичай обмежується роботою у сфері науки, мистецтва чи літератури. В інших випадках будь-яка трудова активність поліцейських відбувається тільки з дозволу керівників їх підрозділів та під постійним контролем з боку інших правоохоронних відомств. У Великобританії зроблені окремі обмеження для членів сімей поліцейських, що забороняють їм торгівлю спиртними напоями, а в Китаї - роботу родичам в одному підрозділі або в підпорядкуванні одного і того ж начальника.
Обмеження на участь у політичних партіях і виборних органах влади, хоча прямо і випливають з міжнародно-правових норм Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., проте також мають свої національні відмінності. Якщо у Великобританії аж до 1983 р. поліцейські не допускалися до участі в голосуванні на місцевих виборах, то для їх німецьких колег вимоги «деполітизації» і «департизації» ніколи повністю не вводилися [7, c.105; 6, с.151].
Прикладом впливу національного менталітету на регламентацію поведінки поліцейських службовців може послужити також категоричну заборону для них у ряді мусульманських країн (Єгипет, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати) на вживання спиртних напоїв і гру в азартні ігри. У Туреччині керівництво Головного управління безпеки МВС категорично заборонило своїм співробітникам спілкуватися з особами, внесеними до «чорного списку». Він складається з майже 700 чол., Пов'язаних з мафією, причетних до наркобізнесу, «відмивання» грошей та іншим протизаконним діянням. Поліцейський, двічі сховав факт спілкування з особами з «чорного списку», підлягає негайному звільненню [6, с.151].
Настільки сувора практика зовсім не є виключенням для поліцейських підрозділів багатьох країн. Так, в Косово, Боснії і Герцеговині для співробітників місцевої поліції забороняється їх присутність у будь-яких місцях, де має місце порушення закону, якщо це прямо не пов'язане з їх функціональними обов'язками. Незалежно від часу доби їм також забороняється купувати спиртні напої, якщо вони знаходяться у формі або елементах форменого одягу [3; 5]. Для представників Громадянської поліції ООН також встановлюється категоричний офіційну заборону на відвідування (за винятком виконання службових завдань) ресторанів, барів та інших розважальних закладів, що фігурують в «чорному списку» як місця, де мають місце нелегальна торгівля наркотиками, проституція, а власники їх помічені в контрабанді, «відмиванні» грошей та торгівлі людьми [4].
У зв'язку з вищесказаним особливе місце в профілактиці правопорушень працівників міліції посідає питання не тільки чіткого розмежування дисциплінарних та кримінальних проступків, але й визначення усього обсягу можливих правопорушень з їх чіткої дефініцією у нормативних актах. Якщо ми звернемося, наприклад, до практики британської поліції, то в переліку дій, що підпадають під заходи дисциплінарного впливу, ми знайдемо:
- Дискредитуюче поведінку;
- Негідна поведінка по відношенню до колег;- Непокора наказу;
- Незадовільне виконання службових обов'язків;
- Лжесвідчення;
- Розголошення службової інформації;
- Корупція та нелегальна діяльність;
- Зловживання службовими повноваженнями;
- Поведінка, що містить ознаки расизму та дискримінації;
- Недотримання правил з охорони здоров'я;
- Порушення форми одягу та неохайний зовнішній вигляд;
- Пошкодження службового майна;
- Пияцтво;
- Вживання або провокація вживання спиртного у службовий час;
- Відвідування закладів з обмеженим доступом (казино, нічні клуби, публічні будинки) без достатніх на те підстав;
- Співучасть у вчиненні дисциплінарного проступку [8, c.106].
Нормативні документи миротворчих місій для підрозділів цивільної поліції ООН, крім зазначених вище, в розряд дисциплінарних проступків включають також: порушення правил дорожнього руху; використання службового майна в особистих цілях; використання цинічних, непристойних або образливих виразів; сексуальні домагання; незаконне відсутність на роботі; вживання наркотиків. Дисциплінарні вчинки при цьому поділяються на незначні і серйозні [4; 9].
У дисциплінарних кодексах країн колишньої Югославії, де під безпосереднім керівництвом міжнародного співтовариства здійснився процес активного реформування місцевої поліції, серед дисциплінарних проступків виділено від 28 до 43 категорій, серед яких можна знайти такі, як ухилення від обов'язків щодо підвищення професійної підготовки; симуляція хвороби; ухилення від медичної перевірки на профпридатність і працездатність; несвоєчасне надання причин запізнення або неявку на роботу [10; 11].
Підрозділи поліції США, що мають значний досвід роботи зі скаргами та позовами громадян, змушені звертати особливу увагу на кваліфікацію дій поліцейських, які підпадають під визначення «грубе поведінка» і «сексуальні домагання». У зв'язку з цим у дисциплінарної практиці ряду штатів для встановлення факту грубого та некоректної поведінки застосовуються такі оцінно-кваліфікуючі ознаки, як:
- Використання образливих виразів;
- Неаргументовані накази негайно покинути це місце;
- Безпідставна зупинка і огляд громадян;
- Погроза застосувати насильство;
- Тичок кийком у бік громадян або наближення до них з пістолетом у руці;
- Застосування фізичної сили.
Використовувані словесні вирази при цьому, залежно від ступеня образливості, поділяються на три категорії в порядку зростання - що мають релігійне забарвлення, що позначають секреторно-видільну функцію та пов'язані із сексуальними стосунками.
Сексуальні домагання, в силу варіативності мотивів і поведінки правопорушника, також пропонується поділяти на окремі види. Серед найбільш часто зустрічаються в практиці внутрішніх розслідувань США фігурують такі категорії: зупинка і допит жінок з метою більш пильної їх розглядання та збору необхідної інформації про них; «полювання на лисиць» - зупинка школярок і студенток нібито для рутинної перевірки з метою зав'язати знайомство; вуайєризм ; відвідування жертв злочинів на дому нібито для надання психологічної допомоги; обшук осіб протилежної статі; вступ у статевий зв'язок із затриманими; сексуальна корупція - використання службового становища для безкоштовного користування послугами повій [12, c.4-7].
Сказане не тільки розширює наше уявлення про форми існуючих обмежень, які можуть застосовуватися в практиці роботи з персоналом для попередження правопорушень, які дискредитують правоохоронні органи. Викладені особливості правового впливу на поведінку співробітників допомагають нам визначити відомчу політику превенції з урахуванням національних особливостей і вимог, що висуваються процесами євроінтеграції до діяльності ОВС.
Так, наприклад, за прикладом ряду країн в якості додаткових заходів дисциплінарного впливу доцільно розглянути введення таких заходів, як штраф у розмірі 10-30% від місячної зарплати, оголошений правами начальника підрозділу, штраф у розмірі 20-40% від місячної зарплати, оголошений правами начальника Департаменту або міністра, тимчасове відсторонення від займаної посади на строк від 3-х до 12-ти місяців. На наш погляд, прийняття цих заходів дозволить зробити політику дисциплінарного реагування більш гнучкою для попередження протиправної поведінки працівників ОВС.
ЛІТЕРАТУРА
1. Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, ст.1-8 / / Права Людина і Професійні стандарти для працівніків міліції та пенітенціарніх установ в документах міжнародніх організацій. - Амстердам-Київ, 1996. - 227 с.2. Європейський кодекс поліцейської етики. Серія «Права людини» - СПб.: СПб ГО «Громадський контроль», 2003. - 76 с.
3. KPS Policy and Procedure Manual. Kosovo: Pristina. Effective Date: 1 January, 2000.
4. Standard Operating Procedures. Sarajevo: United Nations Mission in Bosnia and Herzegovina. International Police Task Force, March 25, 2000.
5. Кодекс поведінки (професійні стандарти). Наказ МВС Республіки Сербської № 300 від 10.09.98 р. Баня Лука. Боснія-Герцеговина.
6. Губанов А.В. Поліція зарубіжних країн. Організаційно-правові основи, стратегія і тактика діяльності. - М.: МАЕП, 1999. - 288 с.
7. Criminal Justice in America: Theory, Practice, and Policy / Barry W. Hancock, Paul M. Sharp. - 2 nd ed. New Jersey: Prentice-Hall, Inc. 2000. 182 p.
8. Berry G., Izat J., Mawby R., Walley L., Wright A. Practical Police Management. London: Police Review Publishing Co. 1998. 265 p.
9. Notes for Guidance of UN Civilian Police on Assignment. United Nations Police for Kosovo. UN PK. United Nations Interim Administration Mission in Kosovo (UNMIK). New York, 30 June 1999.
10. Положення про дисциплінарну відповідальність співробітників і дисциплінарної комісії Міністерства внутрішніх справ Боснії і Герцеговини, 1999, Розділ 2, ст.ст.4-5.
11. Положення про дисциплінарну відповідальність працівників МВС Республіки Сербської від 15.08.1996 № К/Р-1219/96, Розділ 2, ст.3. Біеліна: МВС Республіки Сербської, 1996.
12. O'Connor T., Dr. Police Deviance and Ethics /
ДОВІДКА ПРО АВТОРА
1. Мартиненко Олег Анатолійович2. Професор кафедри кримінального права та кримінології, кандидат юрід.наук, доцент