Правовий режим земель сільськогосподарських комерційних організацій і селянських фермерських

Варіант 3

Правовий режим земель сільськогосподарських комерційних організацій і селянських
(Фермерських) господарств

План:

1. Загальна характеристика земель сільськогосподарських комерційних організацій і селянських (фермерських) господарств.

2. Підстави виникнення прав на землю сільськогосподарських комерційних організацій і селянських (фермерських) господарств.

3. Форми і види власності на землю у селян (фермерів), кооперативів, господарських товариств. Їх законодавче закріплення.

4. Оренда земельних ділянок сільськогосподарськими комерційними організаціями та селянськими (фермерськими) господарствами.

5. Використання землі: права і обов'язки користувачів.

6. Охорона навколишнього природного середовища у зв'язку з використанням землі.

7. Відшкодування шкоди при забрудненні навколишнього середовища та нераціонального використання природних ресурсів: порядок та умови.

Завдання

Література і нормативні акти

Загальна характеристика земель
сільськогосподарських комерційних організацій і селянських (фермерських) господарств.

Сільськогосподарські організації використовують в даний час
основну частину земель сільськогосподарського призначення, до яких
належать землі, надані для потреб сільського господарства або
призначені для цих цілей.

Земля в сільськогосподарському виробництві є незамінний-
мим фактором з огляду на низку особливостей, серед яких можна назвати
такі: обмеженість (незміненій кількості); неперемеща-
емость; невоссоздаваемость; неунічножаемость; практично неісчер-
паемость продуктивної сили.

Землі сільськогосподарського призначення не випадково ставляться на
перше місце серед виділяються в законодавстві семи категорії зе-
мілину земельного фонду країни. Основне їхнє призначення - виробництв-
під сільськогосподарської продукції. Інакше кажучи, тут земля виступила-
Пает не тільки в якості базису для виробничої діяльності,
але й продуктивної сили, головного засобу виробництва. Тому
при характеристиці даних земель виділяється таке найважливіше їх
властивість, як родючість. При відсутності родючості неможливо про-
ництво сільськогосподарської продукції.

На відміну від раніше діючого законодавства, яке чітко
виділяла дві основні форми сільськогосподарського виробництва -
колгоспи і радгоспи, і досить докладно визначало правовий режим зе-
мілину сільськогосподарського призначення, чинне законодавством по-
во і практика свідчать про наявність багатьох невизначеностей в
цій сфері.

Відсутня міцна нормативна база, що визначає правовий
режим земель сільськогосподарських підприємств. Так, Указом Прези-
дента Російської Федерації від 24 грудня 1993 р. № 2287 "Про приведе-
нии земельного законодавства Російської Федерації у відповідність
з Конституцією Російської Федерації "скасовано багато статей Зе-
Мєльно кодексу 1991 р., в тому числі і ті, які зачіпають право-
вої режим земель сільськогосподарського призначення, а натомість не при-
няти відповідні акти. У Федеральному Зборах Російської Федерації обговорювалися два конкуруючих проекту федерального закону
про землю (один з них внесений Урядом, а інший - фракцією
Вибір Росії ").

На їх базі розроблено об'єднаний проект Земельного
кодексу РФ, останній варіант якого прийнятий у травні 1996 р. Державним про-
енной Думою в третьому читанні. Президент РФ наклав на Кодекс вето.

При розгляді конкретних питань ми будемо посилатися не
лише на чинні нормативні акти, в тому числі на нескасована
статті Земельного кодексу 1991 р., але і на наявний проект.

Традиційно інтереси сільського господарства в області землепользо-
вання обставлялися особливими гарантіями. І нині чинне законо-
давство, і зазначений законопроект встановлюють пріоритет сіль-
ськогосподарської землекористування, суворо обмежують можли-
ність зміни цільового призначення цих земель, у тому числі вилучення
їх із сільськогосподарського обороту. Землі, придатні для сільськогоспо-
подарського використання, повинні надаватися насамперед для
сільськогосподарських цілей. Інакше кажучи, за наявності кількох
претендентів на певну ділянку перевага повинна бути від-
дано тому, хто буде використовувати ділянку для сільськогосподарських
цілей. Правда, при наданні ділянки для сільськогосподарських
цілей закон не передбачає будь-яких переваг для тих чи
інших форм господарювання. Закон виходить з необхідності забезпе-
чення свободи вибору форм використання землі. Тому насампе-
нии питання про те, кому конкретно повинен бути надано ділянку
для сільськогосподарських делей, за змістом закону необхідно врахо-
вать не форму ведення господарства, а та обставина, наскільки вміло
і дбайливо буде використовувати ділянку відповідний претендент.

Пріоритет сільськогосподарського землекористування виражається і
в тих вимогах, які повинні враховуватися при вилученні земель для
несільськогосподарських потреб. Раніше діюче земельне законо-
давство особливо жорсткий режим охорони земель при їх вилученні уста-
люють у відношенні ріллі, зрошуваних та осушених земель. Дію-
діючого законодавства (ст. 24 ЗК РРФСР) щодо вилучення
земель для державних і муніципальних (несельскохозяйствен-
них) потреб виділяє найбільш продуктивні землі двох видів за іншими
ознаками:

1) сільськогосподарські угіддя з кадастрової оцінкою вище середньо-
нього районного рівня;

2) особливо цінні для даного району продуктивні угіддя (у тому
числі дослідні поля).

Вилучення сільськогосподарських угідь з кадастрової оцінкою вище
среднерайонний рівня з метою їх надання для несельскохозяй-
дарських потреб допускається лише у виняткових випадках, пов'язаних
з виконанням міжнародних зобов'язань, розробкою родовища-
ний цінних корисних копалин, будівництвом об'єктів культури
історії, охорони здоров'я, освіти, доріг, магістральних трубопроводів, ліній зв'язку, електропередачі та інших лінійних споруд за відсутності інших варіантів можливого розміщення цих об'єктів.
тов.

Вилучення особливо цінних для даного регіону продуктивних земель в
тому числі дослідних полів (ділянок) науково-дослідних уста-.
деній і навчальних закладів, а також інших особливо охоронюваних територій.
рий, не допускається. Перелік ділянок таких земель встановлюється
органами влади суб'єктів Російської Федерації.

У разі вилучення земель сільськогосподарського призначення для не-
сільськогосподарських потреб, крім збитків, завданих таким із'-
ємством, відшкодовуються втрати сільськогосподарського виробництва.

Останні відшкодовуються також при обмеженні використання зе-
мілину сільськогосподарського призначення, викликаного діяльністю
будь-яких підприємств і організацій.

Земельне законодавство містить докладний перелік суб'єктів-
тов сільськогосподарського землекористування. Землі сільськогосподарську діяльність
венного призначення надаються громадянам та організаціям. У
Зокрема, громадянам землі надаються для ведення селянсько-
го (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, садоводст-
ва, тваринництва та інших цілей, пов'язаних з веденням сільськогосподарської
ного виробництва.

Переважна частина земель сільськогосподарського призначення вико-
користується підприємствами - колгоспами і радгоспами, які упоми-
наются і в проекті Земельного кодексу, іншими державними, ко-
оперативними, громадськими підприємствами, акціонерними гро-
вами, спільними сільськогосподарськими підприємствами, науково-дослідних
слідчим установами та навчальними закладами. В якості
суб'єктів права сільськогосподарського землекористування можуть виступила-
пать також несільськогосподарські підприємства, релігійні органі-
зації, що використовують землі для ведення підсобного сільського госпо-
ва. В даний час форми сільськогосподарських організації при-
водяться у відповідність з новим Цивільним кодексом Російської Фе-
дераціі і Федеральним законом від 8 грудня 1995 р. "Про сільськогосподарської
жавної кооперації ", тобто вони перетворюються в господарські загально-
ства (акціонерні, товариства з обмеженою відповідальністю), това-
ріщества, кооперативи.

2. Підстави виникнення прав на землю
сільськогосподарських комерційних організацій і селянських (фермерських) господарств.

Чинне законодавство передбачає кілька видів
прав, на яких може базуватися використання землі сільськогоспо-
господарським підприємствами: власність, безстрокове (постійне)
користування, тимчасове користування, оренда.

Конституція Російської Федерації (ст. 9, 36) зачіпає тільки
проблему власності на землю, встановлюючи, що "земля та інші природні ресурси можуть перебувати у приватній, державній, муні-
ціпальной та інших формах власності ". Залишаючи осторонь спірний
питання про поняття "форма власності", запроваджену ще Конституцією
СРСР 1936 р., ми будемо говорити не про різноманітність форм, а про безліч
суб'єктів права власності. До недавнього часу єдиним
суб'єктом права власності на землю була держава. Зараз ви-
значається і приватна власність на землю, до якої відноситься не
тільки власність окремих громадян, а й юридичних осіб. Інакше
кажучи, будь-яка земельна власність, яка не є дер-
вої або муніципальною, відноситься до приватної власності, неза-
мо від того, хто є її суб'єктом (громадяни або юридичні особи).

Державне сільськогосподарське підприємство не може
мати землю на праві власності, бо у державного підпри-
ємства земля може бути тільки державною. Інші, тобто недержавних
жавні сільськогосподарські підприємства, можуть використовувати
землю як на праві власності, так і на праві безстрокового (посто-
янного) користування землею. Власність і право безстрокового (посто-
янного) користування землею - це два основні титулу, на яких
грунтується право володіння та користування земельними ділянками сільсько-
господарських підприємств. На праві оренди можлива організація
сільськогосподарського виробництва. На практиці сільськогоспо-
ні підприємства беруть землі в оренду або в тимчасове користування
зазвичай додатково до тих, які вони використовують на праві собст-
ності або безстрокового (постійного) користування.

Закон "Про сільськогосподарську кооперацію" передбачає, що
при реорганізації сільськогосподарської організації її член має право
передати свою ділянку або свою земельну частку в пайовий фонд КООП-
ратів (з умовою повернення або без такого в разі виходу з КООП-
ратів) або передати ділянку кооперативу в оренду.

Отже, згідно з чинним законодавством, власником зе-
Мєльно ділянки може бути будь-недержавне сільськогосподарсь-
дарське підприємство. Теоретично таким власником може бути і
колгосп. У зв'язку з прийняттям нормативних актів про реорганізацію колг-
поклик і радгоспів (див. Указ Президента Російської Федерації від 27 Декаб-
ря 1991 р. № 323 "Про невідкладні заходи щодо здійснення земельної
реформи в УРСР "та постанова Уряду Російської Феде-
рації від 29 грудня 1991 р. № 86 "Про порядок реорганізації колгоспів і
радгоспів ") розпочався і практично в основному завершено процес преоб-
разования колгоспів і радгоспів в сільськогосподарські кооперативи,
акціонерні товариства, в інші форми господарювання.

Цими актами було наказано завершити перетворення вказаний-
них господарств і привести їх статус у відповідність до Закону РРФСР "Про підприємства і підприємницької діяльності" (нині скасований) протягом 1992 р. Проте постанова Уряду Російської-
ської Федерації від 6 березня 1992 р. "Про хід та розвитку аграрної реформи
в Російській Федерації "(п. 6) не виключило збереження такої форми
підприємства, як колгосп, на основі колективної форми власності
на землю, якщо цього побажає загальні збори колгоспників.

Багато колгоспів поки не побажали перейти в інші форми госпо-
ствования. Вони залишилися недержавними підприємствами, хоча їх
діяльність базувалася на державній землі, яка в силу
згаданих актів підлягала приватизації. Найпростішим способом
приватизації землі могла б бути передача її у власність перед.
підприємствам. Однак законодавство пішло іншим шляхом.

У недержавних сільськогосподарських підприємствах законо-
давство передбачив введення так званої колективної влас-
ськості. Поняття "колективна власність" було введено ще
союзним Законом про власність, а потім законами РРФСР "Про земель-
ної реформи "і" Про власність в РРФСР ". У ст. 5 нині скасованого
Закону від 23 листопада 1990 р. "Про земельну реформу в РРФСР" було пре-
бачені право передачі земель сільськогосподарських підприємств
у колективну власність. Поняття "колективна власність"
юридично некоректно, і в принципі ніхто з учених не дав врозуми-
ного його тлумачення.

У Земельному кодексі РРФСР 1991 р. поняття "колективна собст-
венность "вживається замість широко вживаного в цивільному
законодавстві терміна "загальна власність". Правда, Указом Пре-
зидента Російської Федерації від 24 грудня 1993 р. № 2287 від-
вующие статті Земельного кодексу скасовані. У проекті федерального
закону про землю відповідно до цивільного законодавства разли-
чаются два різновиди спільної власності: спільна часткова та.
У проекті Земельного кодексу Російської Федерації передбачено,
що у спільну власність громадян, що мають відповідно до законо-
дательством частку в праві спільної власності на земельну ділянку
(Земельну частку, пай), із земель реорганізованих сільськогоспо-
приємств безкоштовно передаються сільськогосподарські угіддя в
межах среднерайонний норми безоплатної передачі землі у власність
ність, помноженої на число зазначених громадян.

Решта після безкоштовної передачі у спільну власність
сільськогосподарські угіддя відмежовуються в натурі і включаються
до фонду перерозподілу земель.

Указом Президента Російської Федерації від 7 березня 1996 р. № 337
"Про реалізацію конституційних прав громадян на землю" передбачати-
ється право власника земельної частки без згоди інших учас-
ників часткової власності передавати земельну частку за наследст-
ву, використовувати її (з виділенням земельної ділянки в натурі) для ве-
дення селянського (фермерського) і особистого підсобного господарства.
продати, подарувати, обміняти земельну частку на майновий паї
або земельну частку в іншому господарстві; передати її (з виділенням земельної ділянки в натурі) в оренду селянським (фермерським) господар-
ствам, сільськогосподарським організаціям, громадянам для ведення
особистого підсобного господарства, передати земельну частку або право
користування цією часткою в статутний капітал або пайовий фонд сільськогоспо-
дарської організації.

Не всяка форма організації виробництва може базуватися на
загальної власності. Такій формі господарювання, як акціонерне
суспільство, взагалі не притаманна спільна часткова та спільна власність
ність. Акціонери відповідно до законодавства про акціонерні
суспільствах мають право тільки на акції, які можна продати і по-
лучити їх вартість. Ніяка частка майна акціонера не виділяється
(Крім випадку, коли товариство ліквідується).

Не цілком ясно, яка природа земельних прав колгоспу, коопера-
тива, в яких встановлено загальну власність. Якщо підприємство є при-
ляется самостійним суб'єктом земельних відносин, то виникає
питання, в якій якості вони виступають, маючи на увазі, що власника-
ми є члени (працівники) відповідного сільськогоспо-
ного підприємства. До цих пір державний акт на право власності
ності, безстрокового (постійного) користування видається відповідний
щему сільськогосподарському підприємству із зазначенням у ньому розміру
земель, що перебувають у державній і часткової власності, спис-
ка власників та земельної частки кожного з них. Тим самим дер-
жавного акт видається підприємству як юридичній особі. У той же
Водночас право власності на земельну частку засвідчується спеці-
альних документами, в яких вказується розмір земельної частки.
Природно, що до виділу з господарства земельної частки відповідних
ного працівника вона може бути тільки ідеальною, тобто частка у праві влас-
ськості. Тому сенс видачі документа, що засвідчує права
на частку, до виділу її в натурі не цілком ясний. В принципі було б до-
статочно закріпити в законі положення про те, що кожен працівник
(Член) підприємства має право на частку землі у вигляді встановленого
розміру земельної ділянки, що могло б фіксуватися у земельно-
правової документації відповідного підприємства. Фактично
працівник підприємства може розпоряджатися своєю часткою тільки після
її виділу (за винятком передачі частки члену того ж колективу).
Але при виділено частка перетворюється на конкретну земельну ділянку і,
отже, в самостійний об'єкт права, тобто якість частки ут-
рачівается. У разі ліквідації сільськогосподарського підприємства
кожен співвласник має право на отримання земельної ділянки в
натурі. Згідно загальним засадам цивільного законодавства,
спільною власністю співвласники розпоряджаються за взаємною
згодою. Але це положення навряд чи придатний щодо підприємствам, кото-
рие базуються на спільній частковій власності. У всякому разі в
законодавстві з цього приводу має бути детальне регулювання від-
ношень загальної земельної власності як нового інституту в зе-
Мєльно законодавстві.

Якщо в сільськогосподарському підприємстві не введена загальна додр.
вая власність, то за ним зберігається право безстрокового (постоян.
ного) користування землею, що знаходиться у державній власнос-
ти. В даний час нові колгоспи, радгоспи, інші сільськогосподарсь-
ються підприємства практично не виникають, якщо не вважати преоб
разования одних форм господарювання в інші. При створенні будь-яких
нових підприємств земельні ділянки можуть або вноситися в якості
вкладу засновниками господарського товариства, або купуватися в
загальному порядку відповідно до вимог земельного законодавець-
ства (шляхом надання, покупки, оренди).

Сільськогосподарські підприємства теоретично можуть повністю
базуватися на орендованій землі, однак на практиці оренда землі
носить допоміжний характер. Земельні ділянки на засадах оренди
можуть надаватися як громадянам, так і юридичним особам. Арен-
додателямі земельних ділянок виступають місцеві органи влади (ад-
міністрації) або органи місцевого самоврядування. Оренда землі
може бути короткостроковою (до 5 років) або довгострокової (до 50 років). Сель-
ськогосподарської підприємства можуть виступати в якості як оренда-
торів, так і орендодавців (якщо вони є власниками землі).
Тимчасово невикористовувані сільськогосподарські угіддя, що знаходяться
у власності сільськогосподарських підприємств, в тому числі акці-
онерних товариств, можуть бути передані в оренду для сільськогоспо-
ного використання. Зараз скасовано що були в законодавстві по-
ложення про те. що термін оренди не може перевищувати п'яти років, а пре-
слушну розмір орендної плати - суми земельного податку з орендуємо-
мих земельних ділянок. Останнє обмеження зводило нанівець оренду
і не могло дотримуватися.

У ході здійснення земельної та аграрної реформ в Російській
Федерації колишні члени колгоспів і працівники радгоспів, конверт.
вавшіх свої господарства в нові організаційно-правові форми, име
нуемие сільськогосподарські комерційні організації, отримали
право на земельну частку в загальному масиві сільськогосподарських зе-
мілину, на яких вони спільно ведуть виробництво.

Указом Президента Російської Федерації від 7 березня 1996 р. № 337
"Про реалізацію конституційних прав громадян на землю" значно
розширені права власників земельних часток, в тому числі по пере-
дачі їх в оренду іншим особам. Так, власник земельної частки без со-
свідчить інших учасників часткової власності має право передати зе-
мельних частку (з виділенням земельної ділянки в натурі) в оренду
селянським (фермерським) господарствам, сільськогосподарським органі-
приємств, громадянам для ведення особистого підсобного господарства.

Кошти, виділені в натурі в рахунок земельних часток земельні ділянки
можуть використовуватися лише для виробництва сільськогосподарської
продукції. Цільове призначення цих ділянок може бути змінено
лише у відповідності до законодавства Російської Федерації.

Передача земельних часток в оренду сільськогосподарським органі-
приємств, селянським (фермерським) господарствам, а також передача зе-
мельних часток або права користування ними в статутний капітал сільсько-
господарських організацій здійснюється на підставі договорів
між власниками паїв сільськогосподарськими організаціями
і селянськими (фермерськими) господарствами. Ці договори укладають-
ся на основі примірних форм, затверджених Урядом Росій-
ської Федерації.

Договори оренди земельних часток укладаються на строк не менш
трьох років. Площа земель сільськогосподарського призначення, орендую
михдля виробництва сільськогосподарської продукції, не обмежуються
ється. Орендодавцями можуть виступати як окремий власник, так
і група власників земельних часток.

Додаткові правила оренди земельних часток викладені так "
в особливому правовому акті - Рекомендаціях щодо порядку розпорядження зе-
мельних частками і майновими паями, схвалених постановлено
ем Уряду Російської Федерації від 1 лютого 1995 р. № 96.

Договори оренди земельних часток реєструються в установленому
порядку на місцях в комітетах із земельних ресурсів і землеу-
стройства. За бажанням сторін цей договір може бути завірений но-
таріально. До договору оренду додається план орендованого земельної
ділянки, виконаний в масштабі наявного планово-картографічес-
кого матеріалу, який видається орендодавцю (одному з орендодавець
телей) і орендареві.

У названих Рекомендаціях додається Додаток № 1. Воно міс-
жит тексти Примірного договору оренди земельної частки і Примірного
[Стороннього договору оренди земельних часток. Останній відрізнялися
Чи від першого лише числом договірних сторін. До багатосторонньої-
нього договору додаються також Примірна форма списку орендодавцями-
Чи і Зразкову додаткову угоду про умови внесення
яендноі плати.

Терміни оренди земельної частки та умови її оплати визначаються до-
даром. Дія договору автоматично продовжується на рік до тих
пір, поки одна зі сторін не пізніше ніж за число місяців, зазначених у
даоворе, до закінчення терміну його дії не повідомить у письмовій
формі іншу сторону про його розірвання. Письмове повідомлення про
еасторженіі договору спрямовується також у райкомзем. При многосто-
Данем договорі кожен орендодавець має право вийти з підписаний-
ного договору, повідомивши про це орендаря до вказаної в договорі
дати. Орендар має право розірвати підписаний договір частково у від-
носінні одного або кількох орендодавців, повідомивши їх про це до
зазначеної в договорі дати.

В рахунок орендної плати орендодавець (орендодавці) може напів-
чать гроші, продукцію і послуги. Продукція і послуги, що видаються сіль-
ськогосподарської комерційними організаціями в рахунок орендної
плати, можуть ставитися до витрат цих організацій.

Орендна плата за земельну частку визначається в рублях за рік,
жлючая оплату продуктами, послугами, податкові та інші платежі. При
багатосторонньому договорі орендодавець має право на отримання орендної
ної плати в розмірі зазначеної в договорі суми або її частини в
натурі у відповідності з прейскурантом, який може додаватися до
договором і містить найменування товарів, послуг та їх вартість. Кон-
фетние види внесення орендної плати товарами, послугами або шляхом
За договором орендодавець доручає, а орендар приймає на себе
зобов'язання перерахувати податкові та інші платежі за землю в рахунок орендної плати. Податкові та інші платежі за земельну ділянку, на-
ходить у спільній частковій власності, вносять власники ділянки,
якщо інше не передбачено відповідним договором оренди зе-
земельні частки.

Орендар має право використовувати земельну ділянку, відповідаю
щий орендованій ним земельній частці, тільки в сільськогосподарських
цілях і не має права продавати, закладати або відчужувати іншим про-
разом зазначену ділянку або земельну частку.

Після припинення дії підписаного сторонами договору всі
права, пов'язані з земельної частки і відповідному їй земельно-
й ділянці, переходять до орендодавця. Орендодавцю (орендодавцям)
припинив орендні відносини з колишнім орендарем, може по
його бажанням виділятися в натурі земельну ділянку (ділянки) для роз-
Ці розпорядження ним (ними) відповідно до законодавства.

При укладанні названих договорів у свідоцтво на право власності
ності на земельну частку кожного орендодавця вноситься відповід-
ка буде запис про передачу частки в оренду. Коли укладається многосто-
ронний договір оренди, земельні ділянки в натурі кожному орендодавець
телю можуть не видаватися.

5. Використання землі: права і обов'язки користувачів.

У ст. 52 Земельного кодексу 1991 формулюється в узагальненій
вигляді права власників земельних ділянок, землекористувачів та
орендарів. В умовах свободи господарської діяльності на перше
місце поставлено право самостійно господарювати на землі. Це оз-
начає, що ніхто не має права втручатися в господарську діяльність

власника або землекористувача, оскільки він не порушує дію-
вующие земельне законодавство. Як і раніше, власникам і
землекористувачам дозволяється використовувати в установленому поряд-
ке для потреб господарства наявні на земельній ділянці общераспро-
странение корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти-
ти, прісні підземні води. Для промислового використання вима-
ються відповідні дозволи.

Власнику і землекористувачеві надано право зводити
житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди '
вання. За ними закріплюється право власності на посіви і посадки

сільськогосподарських культур і насаджень, право в установленому
порядку проводити зрошувальні, осушувальні, культур-технічні
"Інші меліоративні роботи, будувати ставки та інші водойми.

Власник отримує вартість земельної ділянки у разі його
викупу при наданні для державних або муніципальних
потреб та на відшкодування збитків, а також може відчужувати земельні
ділянки, передавати в оренду, додатково купувати земельні учас-
ки. Згідно зі ст. 54 ЗК РРФСР 1991 р., порушені земельні права
підлягають відновленню. Спеціальна стаття Земельного кодексу
(Ст. 55) присвячена гарантіям прав власників земельних ділянок,
землекористувачів та орендарів. Зокрема, у ній встановлено, що
вилучення для державних або громадських потреб земель колгоспів,
радгоспів, сільськогосподарських, науково-дослідних установах
ний і навчальних господарств, інших державних, кооперативних, загально-
дарських сільськогосподарських підприємств може проводитися при
умови будівництва за їхнім бажанням житлових, виробничих та інших
будівель замість вилучених і відшкодування в повному обсязі всіх інших
збитків.

Земельний кодекс РРФСР (ст. 39) містив 11 підстав при-
щення прав на землю. Указом Президента Російської Федерації від
24 грудня 1993 № 2287 ця стаття скасована, очевидно, в силу того, що
зазначені підстави вимагають перегляду. Однак є безумовні осно-
вання, при настанні яких право на землю (повністю або частково
но) підлягає обов'язковому припиненню. До них відносяться:

добровільна відмова від земельної ділянки або її частини;

продаж ділянки;

закінчення строку, на який було надано земельну ділянку;

припинення діяльності підприємства, установи, організації;

виділення із земель сільськогосподарських підприємств земель-
ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства грома-
данам, які виходять зі складу цих підприємств;

вилучення (викуп) земель для державних, громадських та інших
потреб, а також з метою надання їх громадянам.

Багато з перелічених у ст. 39 Земельного кодексу підстав
припинення права на землю носять умовний характер, тобто прекраще-
ня права може мати місце, але якщо умова відпадає, то припиняти
право на землю не можна. Наприклад, підставою для припинення прав на
землю є використання землі не за цільовим призначенням. Якщо
ж власник чи користувач приступив до використання земель-
ного ділянки за цільовим призначенням, то питання про припинення прав на
Ця ділянка відпадає. Від деяких підстав припинення прав на
землю можна цілком відмовитися і передбачити інші заходи воздейст-
вия щодо власників землі. Мова йде про такі підставах, як
ірраціональне використання землі; використання ділянки способу-
wh, призводять до зниження родючості грунтів, погіршення екологічної-
ки обстановки; систематична несплата земельного податку; неис-
користування протягом певного періоду ділянки.

6. Охорона навколишнього природного середовища
у зв'язку з використанням землі.

У ланцюзі екологічних відносин визначальне місце занімар
земля. За твердженням великого російського грунтознавця В.В. Докучаєв; ^
грунтовий шар землі є відображенням природи. Погіршення якості ^
ства грунтів - свідоцтво загального екологічного погіршення. Інакше
кажучи, всі природні об'єкти пов'язані між собою, але цементуючим зве-
ном в цьому взаємозв'язку є земля.

Земельне законодавство приділяє охороні земель особливу ува-
ня. Згідно зі ст. 101 ЗК РРФСР 1991 р. на власників землі, зем-
лепользователей та орендарів покладаються обов'язки здійснювати
раціональну організацію території, відновлювати і підвищувати
родючість грунтів, а також інших корисних властивостей землі; проводити ме-
ропріятія щодо захисту земель від водної та вітрової ерозії, забруднення
від інших процесів руйнування; здійснювати захист від зараження
сільськогосподарських угідь та інших земель шкідниками та хворобами
рослин і т.д. Загальновідомо, що від правильної організації терито-
рії залежить якість використання землі. Раціональна організація
території забезпечується шляхом проведення внутрішньогосподарського
землеустрою в сільськогосподарських підприємствах (ст. 112,114 ЗК
РРФСР 1991 р.). Вона здійснюється за рахунок бюджету, з фондів від
плати за землю та з коштів самих землевласників.

Важливе значення має боротьба з водною та вітровою ерозією грунтів.
З цього питання ухвалювалося чимало спеціальних нормативних
актів, серед яких слід особливо виділити Федеральну цільову
програму стабілізації та розвитку агропромислового виробництва
в Російській Федерації на 1996-2000 рр.. Вона передбачає пере-
хід на системи землеробства нового покоління (ландшафтні та інші),
технології обробітку сільськогосподарських культур, забезпечую-
щие запобігання деградації та ерозії грунтів, екологічну сбалан-
збалансованості і безпека застосування мінеральних добрив і хімічної
мічних засобів захисту рослин.

У разі неможливості найближчим часом відновити родючість-
дієтич грунтів деградованих сільськогосподарських угідь, земель, за-
забруднені хімічними та радіоактивними речовинами понад допус-
дання концентрації, а також карантинними шкідниками і хворобами
рослин передбачається консервація земель (тобто припинення на
них будь-якої господарської діяльності). Величезний шкоди землі нано-
сується внаслідок забруднення грунтів різними хімічними, бактери-
альних, паразитарної-бактеріальними та радіоактивними речовинами.
Шкода землі можуть заподіяти звичайні мінеральні добрива в разі
порушення технології їх застосування. Особливу небезпеку становлять
хімічні засоби боротьби з бур'янами, шкідниками і хвороб
сільгоспкультур і т.д. Згідно зі ст. 102 Земельного кодексу .1991 р., в> №
Тереса охорони здоров'я людини, навколишнього середовища та для оцінки з
стояння грунтів встановлюються нормативи гранично допустимих концентрацій шкідливих хімічних, бактеріальних, паразитарних-бактери-
льних і радіоактивних речовин у грунті. Перелік цих шкідливих ве-
йств вельми широкий.

Мінеральні добрива, засоби боротьби з бур'янами, шкідника-
"Ц і хворобами сільськогосподарських культур, регулятори росту рас-
тений повинні застосовуватися з дотриманням науково обгрунтованої техно-
логії з метою забезпечення правильного позитивного ефекту, з урахуванням
, Ді можливих негативних наслідків. Перелік хімічних і
біологічних засобів боротьби з шкідниками, хворобами рослин, з-
рнякамі, регуляторами росту рослин, дозволених для застосування в
сільському господарстві, встановлюється Міністерством сільського госпо-
ства і продовольства, Міністерством охорони здоров'я, Міністерст-
вом природних ресурсів Російської Федерації. Цей перелік посто-
янно переглядається і або зменшується за рахунок заборони ряду ве-
вин, або збільшується за рахунок дозволу нових. Для зазначених
речовин встановлюються відповідні норми і правила їх примі-
нання: порядок транспортування, зберігання, терміни внесення та дозування
і т.д. При дотриманні необхідних умов вказані речовини якщо
і приносять шкоду землі і навколишньому природному середовищу в цілому, то він не
перевищує відповідного рівня, тобто є мінімальним. До-
пущені до застосування речовини проходять випробування і підлягають ре-
єстрації. Перераховані процедури повинні забезпечити екологічно-
кую безпеку при застосуванні агрохімікатів,

У списки речовин, заборонених до застосування, входять ті з них,
які викликають вкрай негативні наслідки. Як при-
міра можна навести препарат ДДТ, який практично не піддається:-
ється розпаду і становить величезну небезпеку для всіх живих організмів
нізмів, оскільки він майже не виводиться з них і має властивість на-
капліваться. За використання заборонених речовин передбачена від-
ветственность. Застосування бактеріальних і паразитарних-бактеріаль-
них речовин регулюється насамперед Міністерством здо-
ня Російської Федерації, оскільки ці речовини зачіпають не
тільки суто природоохоронний аспект, але і здоров'я населення. До
числа винятково шкідливих відносяться радіоактивні речовини як
особливо небезпечні для забруднення навколишнього природного середовища.

Питання охорони навколишнього природного середовища регулюються спе-
соціальними законами РРФСР від 19 грудня 1991 р. "Про охорону навколишнього
щей природного середовища "із змінами і доповненнями,
і земельним законодавством.

Так, у ст. 103 ЗК РРФСР 1991 р. сформульовані екологічні та са-
Харні-гігієнічні вимоги до розміщення, проектування та вводу в експлуатацію об'єктів, будівель і споруд, що впливають
стан земель. У ній, по суті, визначається, в яких випадків
повинні застосовуватися екологічні та санітарно-гігієнічні вимоги-
вання, яке їх зміст. При розміщенні, проектуванні, будів-
ництва і введення в експлуатацію нових і реконструйованих об'єкта "
будівель і споруд, а також впровадження нових технологій, заперечуючи
тельно впливають на стан земель, повинні передбачатися
здійснюватимуться заходи з охорони земель. Оцінка впливу на її
стояння земель і ефективність захисних заходів проводиться
за результатами державної санітарно-гігієнічної та екологічної
кою експертиз, без позитивного висновку яких забороняється
впровадження нових техніки і технологій, здійснення заході щодо
меліорації земель, будівництва (реконструкції) підприємств і дру.
гих об'єктів. Серед таких об'єктів, безпосередньо пов'язаних з сіль-
ськогосподарської виробництвом, слід назвати сільськогоспо-
Цінні та переробні підприємства, тваринницькі комплекси і
навіть житлові будинки в населених пунктах. Негативний вплив на со-
стояння земель та інших природних ресурсів відповідних об'єктів-
тов повинен бути виключений своєчасно. Тому передбачати-
ється передпроектна і подальша оцінки можливого негативно-
го впливу відповідних об'єктів на навколишнє природне
середовище з тим, щоб завчасно визначити заходи щодо недопущення
шкідливого впливу. Зазначені заходи зводяться передусім до оснащення-
нію та діючих об'єктів сучасним знешкоджують-
щим, уловлює, очисним устаткуванням, прогнозуванню віз-
мужніх шкідливих наслідків та їх попередження.

Закон РРФСР від 19 грудня 1991 р. "Про охорону навколишнього при-
рідного середовища "містить великі екологічні вимоги, дотри-
деніе яких обов'язкова при здійсненні сільськогосподарського
виробництва. Так, згідно зі ст. 46 Закону, підприємства, об'єднання,
організації та громадяни, які ведуть сільське господарство, зобов'язані вико-
няти комплекс заходів з охорони грунтів, водойм, лісів та іншої рослинності-
ти, тваринного світу від шкідливого впливу стихійних сил природи, по-
бочних наслідків застосування складної сільськогосподарської техні-
ки, хімічних речовин, меліоративних робіт та інших факторів, ухуд-
шує стан навколишнього природного середовища, що заподіюють шкоду
здоров'ю людини.

На тваринницькі ферми і комплекси, підприємства, перераб-
зазнав сільськогосподарську продукцію, покладається обов'язок
створювати необхідні санітарно-захисні зони і очисні со-
споруди, що виключають забруднення грунтів, поверхневих і підземних
вод, поверхонь водозборів, водойм і атмосферного повітря.

Закон РРФСР від 19 грудня 1991 р. передбачає різні
види відповідальності за екологічні правопорушення. Зокрема,
в ст. 84 Закону передбачена адміністративна відповідальність:

за невиконання обов'язків з проведення державної еко-
логічної експертизи і вимог, що містяться в її висновках,
за надання завідомо необгрунтованих експертних висновків;

порушення екологічних вимог при проектуванні, розмі-
щенні, будівництві, реконструкції, введенні в експлуатацію та правил
експлуатації підприємств, споруд, технологічних ліній;

забруднення навколишнього природного середовища та заподіяння вследст-
віє цієї шкоди здоров'ю людини, рослинному і тваринному світу
і т.п.

За екологічні правопорушення передбачений штраф, розмір до-
торого визначається у кратному обчисленні до мінімального розміру за-
бітної плати. Штрафи накладаються спеціально уповноваженими на
те державними органами у сфері охорони навколишнього природ-
ної середовища і санітарно-епідеміологічного нагляду.

Залучення до адміністративної, а в передбачених Кримінальним
кодексом України випадках і до кримінальної відповідально-
ти не звільняє від обов'язку повного відшкодування шкоди, заподіяна-
ного екологічними правопорушеннями (ст. 86-87 Закону).

Чинне законодавство передбачає не тільки заходи від-
льної за порушення вимог щодо охорони земель і в цілому ок-
ружа природного середовища, але і заходи заохочення, економічного сти-
стимулюванню охорони земель та інших природних ресурсів. Згідно
ст. 103 ЗК РРФСР 1991 р., економічне стимулювання раціонального-
чого використання та охорони земель спрямовано на підвищення заінте-
ресованності собственіков землі та землекористувачів у збереженні та
виробництві родючості грунтів, на захист земель від негативних пос-
ябдствій виробничої діяльності. У ст. 106 Кодексу встановлен-
чивіди економічного стимулювання раціонального використання
та охорони земель: виділення коштів республіканського чи місцевого
бюджету для відновлення земель, порушених не з вини осіб, вико-
користуються ці землі. Необхідність відновлення земель частіше
всього виникає в тих випадках, коли землі сільськогосподарського на-
значення повертаються після використання їх для потреб гірських розробок, вишукувальних та інших робіт, пов'язаних з порушенням грунтів
ного покриву.

І хоча рекультивація порушених земель покладаєте на підприємства та організації, які повертають землі після їх вико
користування, все ж вони рідко повертаються в стані, придатне для використання у сільськогосподарському виробництві. Звідси мож-
виникає необхідність виділення бюджетних коштів на восстановл ³ ня порушених земель.

Земельний кодекс передбачає далі звільнення від плати
земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освое ³ ня, в період, передбачений проектом виконання робіт. Це від.
носиться до випадків освоєння нових земель або меліорірованія вже іс-
пользуемих. Така пільга пояснюється тим, що відповідні землі
в період освоєння є безприбутковими, а саме освоєння відноситься
до числа заходів, спрямованих на раціоналізацію використання
та охорону.

До заходів економічного стимулювання охорони земель відноситься
і правило про часткову компенсацію користувачам землі з коштів держ-
бюджету за зниження доходу, яке відбулося в результаті часів-
ної консервації земель, порушених не з вини користувача. Необ-
ність консервації земель виникає як в силу природних причин
(Наприклад, підтоплення, осідання грунту), так і людської діяль-
ності (хімічне отруєння промисловими підприємствами в ре-
док скидання стічних вод, відходів тощо). Вибуття з експлуатації
частини земельної площі викликає у господарства або прямі збитки,
або поряд з ними і упущену вигоду. Закон передбачає часткової
ву їх компенсацію за рахунок бюджету, мабуть, у зв'язку з тим, що винен-
ні в порушенні якості земель підприємства, організації та громадяни
повинні самі відшкодовувати збиток. Якщо ж порушення відбулося в силу ес-
природничих причин, то має місце страховий випадок і збитки відшкодовано-
ють страхові організації (при наявності договору про страхування).

Важливою мірою стимулювання охорони земель є заохочення
громадян, які ведуть селянське господарство, сільськогосподарських орга-
нізацій, а також їх керівників і фахівців за поліпшення якості-
ства земель, підвищення родючості грунтів. У Законі не визначаються
конкретні форми заохочення. Вони можуть бути різними, наприклад,
відшкодування за рахунок держбюджету часткової вартості капітальних за-
витрат. понесених користувачем сільськогосподарських угідь, уста-
лення пільги при платі за землю та інші заходи заохочення. Нарешті,
ст. 106 ЗК РРФСР 1991 р. передбачає підвищені ціни на еколо-
гически чисту продукцію. Природно, що екологічно чиста про-
продукція може бути отримана на екологічно бездоганних сільськогоспо-
дарських угіддях. Тим самим заохочуються власники і пользов
ки сільськогосподарських угідь, які утримуються від чре
мірного застосування мінеральних добрив, засобів боротьби з шкодь-
телями і хворобами рослин, забезпечують високі екологічні
стандарти на вирощувану продукцію за рахунок підтримки надлом- ного природного якості грунтів.

Завдання

У травні 1991 р. рішенням районної адміністрації за акціонерним про-
ществом "Одинцово" закріплені сільськогосподарські землі на праві
спільної часткової власності. Районною адміністрацією АТЗТ виданий го-
жавної акт, що підтверджує титульні права (спільна часткова
власність).

10 травня 1997 АТЗТ "Одинцово" за розпорядженням генерального ді-
ректора передало за договором дарування 10 га сільськогосподарських земель
в муніципальну власність району. Дана угода зареєстрована
районним земельним комітетом. Голова районної адміністрації передав
10 грудня 1997 за договором дарування 10 га сільськогосподарських земель
ЗАТ "Юність" для будівництва котеджів і автозаправних станцій і
видав ЗАТ "Юність" свідоцтво про право власності на 10 га вка-
чених земель. Районний земельний комітет зареєстрував договір да-
ренію.

Визначте правову природу спільної часткової власності сільсько-
господарських акціонерних товариств по ЗК РРФСР від 25 квітня 1991

Які зміни внесені у правовий режим сільськогосподарських зе-
мілину акціонерних товариств Указом Президента РФ від 27 жовтня 1993
"Про регулювання земельних відносин та розвитку аграрної реформи"?

Які права належать сільськогосподарським акціонерним загально-
ствам за розпорядженням закріпленими за ними землями сільськогосподарсь-
венного призначення?

Який порядок здійснення земельно-правових угод?
Чи правомірні дії генерального директора, голови районної ад-
міністрації та районного земельного комітету по здійсненню зазначених
земельно-правових угод та їх державної реєстрації?

Назвіть ще раз нормативно-правові акти федеральних органів го-
жавної влади та органів державної влади Московської обла-
сти, що регулюють оборот земель сільськогосподарського призначення.

Які правові наслідки визнаної судом недійсності
угод.

Рішення

Ці договори укладають-
ся на основі примірних форм, затверджених Урядом Росій-
ської Федерації.

Договори оренди земельних часток укладаються на строк не менш
трьох років. Площа земель сільськогосподарського призначення, виробництва сільськогосподарської продукції, не обмежуються
ється. Орендодавцями можуть виступати як окремий власник, так
і група власників земельних часток.

АТЗТ "Одинцово" неправильно передало за договором дарування сільськогосподарські землі. Закон "Про сільськогосподарську кооперацію" передбачає, що
при реорганізації сільськогосподарської організації її член має право
передати свою ділянку або свою земельну частку в пайовий фонд КООП-
ратів (з умовою повернення або без такого в разі виходу з КООП-
ратів) або передати ділянку кооперативу в оренду.

Крім того, закон забороняє акти дарування між комерційними організаціями.

Оренда землі визнається основною формою земельно-правових відносин у м. Москві. Затверджено постанову про Земельно-правові відносини у Москві, Постанови Уряду Москви.

Таким чином, можна говорити про неправомірність дій керівництва АТЗТ "Одинцово". Правові наслідки визнаної недійсності угоди - скасування всіх договорів, ліквідація побудованих котеджів і автозаправних станцій.

Література і нормативні акти

Аграрне законодавство Російської Федерації. Збірник норма-
тивних актів. Укладач Пашова М.С. -М., 1999.
Земельне законодавство. М., 1997.
Земельний кодекс РФ.

Федеральний закон від 21 липня 1997 р. "Про реєстрацію прав на нерухо-
едмое майно та угод з ним "/ / Відомості Верховної. 1997. № 30. Ст. 3594.

Федеральний закон від 16 липня 1998 р. "Про іпотеку (заставі) нерухомість-
Юсті "/ / Відомості Верховної. 1998. № 29. Ст. 3400.

Закон РРФСР від 19 грудня 1991 року "Про охорону навколишнього при-
Часткова водного середовища "/ / Відомості З'їзду народних депутатів РФ і Верховної Ради РФ. 1992. № 10. Ст. 457.

Указ Президента РФ від 27 жовтня 1993 р. "Про регулювання земельних
відносин та розвитку аграрної реформи "/ / Саппа. 1993. № 44. Ст. 4191.

Указ Президента РФ від 16 грудня 1993 року "Про посилення державного-
венного контролю за використанням та охороною земель під час проведення зе-
використання земельної реформи "/ / САПП РФ. 1993. № 151. Ст. 4935.

Положення про порядок відшкодування збитків власникам земель, землевласникам, землекористувачам, орендодавцям і втрат сільськогосп
ного виробництва. Затверджено Постановою Ради Міністрів
Уряду РФ від 28 січня 1993 року. / / Саппа. 1993. № 6.
Ст.483.