Правове регулювання земельних спорів

Правове регулювання земельних спорів
Розгляд земельних спорів вважається елементом захисту прав і законних інтересів власників землі, землевласників і землекористувачів. Правове регулювання цих відносин, будучи комплексним правовою освітою, забезпечується сукупністю норм матеріальних (земельного, цивільного, адміністративного права) і процесуальних галузей (цивільного процесуального та господарського процесуального права).
У земельному законодавстві поняття і класифікація земельних спорів не даються. У юридичній літературі також немає одностайної їх розуміння. Іноді поряд з поняттям "земельні суперечки" вживається поняття "спори, пов'язані з земельними відносинами", проте розмежування між ними чітко не проводиться.
Якщо узагальнити наукові підходи з цього питання, то під земельними суперечками найчастіше розуміють неврегульовані конфлікти з приводу виникнення, зміни та припинення прав на землю, а також конфлікти, пов'язані із здійсненням прав на землю, в тому числі захистом майнових прав та інтересів учасників земельних відносин .
Оскільки сутність земельних відносин полягає у використанні та охороні землі як компонента природного середовища і нерухомого майна, відмітною ознакою земельного спору, в тому числі на думку автора, слід вважати безпосередній зв'язок спору з суб'єктивними правами на землю, за допомогою яких реалізується використання земель, що потребує застосування матеріальних норм земельного права.
Цей зв'язок може мати місце на всіх стадіях існування права на землю - при виникненні, зміні, припиненні і здійсненні цих прав. У всіх цих випадках для вирішення земельних спорів необхідно залучати земельне законодавство, яке регулює відповідні відносини.
Основним і обов'язковим учасником земельних спорів є особа, яка може мати суб'єктивним правом на землю. Система прав на землю є досить складною, вона закріплена в земельному та цивільному законодавстві і включає в себе наступне:
· Право приватної власності юридичних осіб та громадян на земельну ділянку;
· Право довічного наслідуваного володіння земельною ділянкою;
· Право постійного землекористування;
· Право тимчасового землекористування;
· Право обмеженого користування чужою земельною ділянкою (земельний сервітут);
· Оренда та суборенда земельних ділянок;
· Концесія земельних ділянок;
· Тимчасове зайняття земельних ділянок.
Всі названі права на землю залежно від їх правової природи можна розмежувати на кілька груп. Механізм їх захисту, в тому числі вирішення земельних спорів, залежить від того, до якої групи вони віднесені.
Основну групу складають речові права на земельні ділянки, зміст яких завжди характеризується правомочностями володіння, користування і розпорядження або в різному співвідношенні.
До речових прав відносяться названі в Цивільному кодексі Республіки Білорусь (далі - ЦК) право власності на землю (ст. 262) та обмежені речові права на землю (ст. 217) - право довічного наслідуваного володіння земельною ділянкою, постійного користування земельною ділянкою та земельні сервітути .
Чи не включені до числа речових прав, хоча вони також мають цивільно-правову природу і можуть вважатися зобов'язальними (договірними) такі права на землю, як оренда (суборенда) і концесія. Суб'єкти цих прав мають взаємні права та обов'язки по відношенню до землі, які встановлюються відповідно до законодавства та умов договору. Суперечки з приводу речових та зобов'язальних прав на землю вирішуються з використанням речове-правових та зобов'язально-правових способів захисту, зазначених у цивільному законодавстві.
Деякі земельні права - тимчасове землекористування, тимчасове зайняття земельних ділянок - не передбачені в цивільному законодавстві і мають адміністративну природу.
Так, Кодекс Республіки Білорусь про землю (далі - Кодекс про землю) виділяє короткострокове (до 3 років) і довгострокове від (3 до 10 років) землекористування (ст. 9). У тимчасове користування земельні ділянки можуть надаватись за рішенням відповідного виконкому, а також за рішенням юридичних осіб-землекористувачів у вторинне користування. Вторинне землекористування слід відрізняти від використання земельних ділянок, отриманих у тимчасове користування від громадян та юридичних осіб - власників земельних ділянок, яке має цивільно-правову природу і повинно оформлятися як угода.
Тимчасове заняття земельних ділянок є використання чужих земельних ділянок без їх вилучення у землевласників, землекористувачів, власників на підставі дозволу відповідних виконавчих органів. Тимчасове заняття земельних ділянок можливе тільки у випадках, передбачених законодавством, і сфера застосування цього права істотно змінилася. Так, на умовах тимчасового заняття допускається використання земельних ділянок для вишукувальних робіт (ст. 32 Кодексу про землю), а також ділянок для будівництва (реконструкції, капітального ремонту) лінійних споруд, здійснюваного в межах охоронних зон (контрольованих смуг) цих споруд у термін до півтора року без вирубування деревно-чагарникової рослинності (п. 4 Положення про порядок вилучення та надання земельних ділянок, затвердженого Указом Президента Республіки Білорусь від 27.12.2007 № 667 (далі - Положення)).
Для всіх земельних спорів встановлені загальні правила розгляду, але способи захисту можуть відрізнятися досить істотно. Наприклад, спори про встановлення і припинення земельного сервітуту, який є речовим правом, будуть розглядатися в судовому порядку і захищатися речове-правовими способами, а суперечки про тимчасове занятті земельної ділянки, яке схоже з земельними сервітутами за призначенням, але має адміністративну природу і виникає тільки в адміністративному порядку, можуть стати предметом розгляду в суді в основному в рамках справ, що виникають з адміністративно-правових відносин.
Оскільки в основі земельних спорів лежать конфлікти з приводу суб'єктивних прав на землю, при їх розгляді необхідно з'ясувати, яким правом на землю має або може мати учасник земельного спору. Вид права на землю, яке надається зацікавленій особі, визначається законодавчими актами, зокрема, Кодексом про землю, в залежності від цілей його використання.
Указом Президента Республіки Білорусь від 27.12.2007 № 667 "Про вилучення і надання земельних ділянок" (далі - Указ № 667) у загальній формі визначено співвідношення суб'єктів та їх прав на землю. Відповідно до п. 1 цього документа земельні ділянки надаються:
· Громадянам на праві тимчасового користування, довічного успадкованого володіння, приватної власності або оренди;
· Індивідуальним підприємцям на праві оренди;
· Юридичним особам Республіки Білорусь на праві постійного і тимчасового користування, приватної власності або оренди;
· Юридичним особам, які не є резидентами Республіки Білорусь, - на праві оренди.
Звичайно існує міцне співвідношення між цілями надання земельних ділянок і правом, на якому ця ділянка буде надаватися. Так, Кодекс про землю закріплює мети, для яких земельні ділянки надаються у приватну власність юридичних осіб і громадян, у довічне успадковане володіння, в користування громадян Республіки Білорусь. Вибір відповідного права в рамках тих цілей, які для нього передбачено, як правило, є правом громадянина чи юридичної особи. У заяві про надання земельної ділянки зацікавлена ​​особа має вказати мету, для якої заявляється земельну ділянку, та право на цю земельну ділянку, яке особу хотіло б отримати.
У тих випадках, коли перелік цілей не встановлений або не є вичерпним, як, наприклад, при постійному і тимчасовому землекористуванні юридичних осіб, встановлення земельних сервітутів, оренду землі, суперечка про володіння тим чи іншим правом може бути вирішене тільки оцінкою відповідності законодавству доводів всіх учасників .
Указом про вилучення і надання земельних ділянок обласним та Мінському міському виконавчому комітетам надано право визначати речові права на земельні ділянки, які надаються даними виконкомами для будівництва та обслуговування об'єктів нерухомого майна без проведення аукціону, якщо інше не передбачено законами або правовими актами Президента Республіки Білорусь (п. 6 Указу № 667).
При відсутності у законодавстві класифікації земельних спорів з урахуванням теоретичних уявлень з цього питання їх можна розмежовувати по предмету спору на кілька категорій. По-перше, суперечки, пов'язані із здійсненням суб'єктивних прав на земельні ділянки, які безпосередньо стосуються земельних ділянок як об'єктів земельних правовідносин.
Серед них залежно від об'єкта цих прав можна виділити:
1. Суперечки між правовласниками суміжних (різних) земельних ділянок по встановленню меж, встановлення та припинення земельних сервітутів, усунення перешкод у користуванні та ін;
2. Суперечки між співвласниками однієї ділянки з приводу володіння і користування земельною ділянкою (про встановлення порядку користування земельною ділянкою, розділ земельних ділянок, переважне право при спадкуванні земельної ділянки та ін.)
При вирішенні цих спорів необхідно, в першу чергу, правильно встановити, яким обсягом прав і обов'язків мають боку, виходячи зі змісту їхніх прав. Учасниками виступають рівноправні суб'єкти земельних правовідносин - землевласники, землекористувачі, власники земельних ділянок, у кожного з яких може бути свій обсяг правомочностей (прав і обов'язків) по відношенню до землі. Ці суперечки зазвичай називають суперечками з приводу володіння і користування земельними ділянками, однак таке визначення є дещо застарілим, оскільки потрібно враховувати наявність у різних суб'єктів правомочності щодо розпорядження земельними ділянками, з яким може бути пов'язаний такий спір.
По-друге, можна виділити таку категорію спорів, як суперечки, пов'язані з виникненням, зміною та припиненням прав на землю, в тому числі з наданням і вилученням земельних ділянок, встановленням обмежень та ін При їх вирішенні слід враховувати наявність двох способів розподілу і перерозподілу земельних ділянок: адміністративного та цивільно-правового, останній з яких стає переважаючим.
У першому випадку виникнення, зміни та припинення прав на землю здійснюється за рішенням уповноважених на те державних органів відповідно до їх компетенції з надання та вилучення земельних ділянок, що визначена Указом № 667. До таких органів в даний час відносяться лише виконкоми всіх рівнів до обласного включно. У цьому випадку суперечки відбуваються за участю виконкомів, які виступають в якості учасників, що володіють владними повноваженнями. У цьому випадку зацікавлені юридичні та фізичні особи можуть оскаржувати прийняті цими органами рішення. В адміністративному порядку виникають і припиняються більшість прав на землю незалежно від їх правової природи.
Цивільно-правовий порядок виникнення і припинення застосовується при:
· Продажу земельних ділянок у приватну власність громадян для будівництва і обслуговування житлових будинків і юридичних осіб на аукціоні;
· Надання земельних ділянок в оренду, в тому числі на аукціоні, і розірвання договору оренди;
· Встановлення та припинення земельних сервітутів.
У цих випадках виконкоми виступають в якості рівноправного учасника земельних правовідносин (наприклад, при укладенні договору оренди, угоди про сервітут), і суперечка буде вестися по суті права на землю або організації аукціону.
Аукціонний порядок розподілу земельних ділянок для будівництва та обслуговування об'єктів нерухомості є обов'язковим, крім випадків, передбачених Указом № 667 (п. 6).
Для розподілу земельних ділянок можуть проводитися аукціони:
· На право укладення договору оренди земельних ділянок;
· З умовами на право проектування і будівництва капітальних споруд, за результатами якого з переможцем також укладається договір оренди земельних ділянок;
· З продажу земельних ділянок у приватну власність.
Порядок укладення договорів оренди земельних ділянок за результатами аукціонів відображає подвійність даного способу, в якому поєднуються цивільно-правові та адміністративні механізми. Відповідно до п. 73 Положення місцевий виконком протягом 10 днів після затвердження в установленому порядку протоколу про результати аукціону приймає рішення про надання земельної ділянки, а після виконання переможцем необхідних дій укладає з ним договір оренди земельної ділянки. У даному випадку в наявності "подвійна перестраховка", оскільки право укладати договори оренди земельних ділянок в якості орендодавця надано виконкомам законом (ст. 44 Кодексу про землю). Договір оренди земельної ділянки, що укладається при його наданні, в тому числі за результатами аукціону, готується місцевим виконавчим комітетом, який прийняв рішення про надання цієї ділянки, відповідно до типової форми, яка затверджується урядом.
Такий же подвійністю характеризується порядок розгляду спорів, що виникають в ході аукціонів, що можна пояснити відсутністю єдиного порядку проведення цих аукціонів. Так, суперечки при проведенні аукціонів на право укладення договорів оренди земельних ділянок дозволяє комісія з організації та проведення аукціону або уповноважена організація (Положення про порядок організації та проведення аукціонів на право укладення договорів оренди земельних ділянок, затверджене постановою Ради Міністрів Республіки Білорусь від 21.02.2007 № 227). Спори при проведенні аукціону з умовами на право проектування і будівництва капітальних споруд вирішуються комісією, однак учасник аукціону має право звернутися за захистом своїх прав до суду у зазначених випадках (п. 28 Положення про порядок організації та проведення аукціонів з умовами на право проектування і будівництва капітальних споруд (будівель, споруд), затвердженого постановою Ради Міністрів Республіки Білорусь від 28.12.2006 № 1736, зі змінами та доповненнями).
Аналогічний механізм застосовується при припиненні прав на землю. Це найбільш наочно можна показати на прикладі спорів, пов'язаних з припиненням прав на землю при невикористанні земельних ділянок протягом певних термінів (п. 8 Указу № 667). У цьому разі місцевий виконком самостійно приймає рішення про припинення права користування, довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, яке може бути оскаржено зацікавленою особою у встановленому порядку. При необхідності припинення права приватної власності на земельну ділянку виконком подає до суду заяву про припинення права приватної власності на землю, виступаючи стороною у справі.
При оренді земельних ділянок виконком приймає рішення про розірвання договору оренди. Якщо право розірвання договору в односторонньому порядку передбачено даним договором, спір буде витікати з нього.
До земельних спорах у теорії відносять майнові спори, пов'язані з земельними відносинами. Мова йде про тих, вирішення яких визначається змістом земельних відносин. До них можна віднести:
· Спори про відшкодування правомірних збитків у випадках, передбачених ст. 133 Кодексу про землю;
· Спори про виплату компенсації або викупу при припиненні права власності на землю;
· Спори про відшкодування шкоди, заподіяної неналежним використанням земельних ділянок;
· Спори, пов'язані з економічною оцінкою земельних ділянок, відповідно до Указу Президента Республіки Білорусь від 13.10.2006 № 615 "Про оціночну діяльність в Республіці Білорусь" (із змінами і доповненнями станом на 01.01.2008) і ін
Для земельних спорів законодавство встановило судовий і адміністративний порядок розгляду, причому судовий порядок має пріоритет. Практично всі земельні суперечки можуть за рішенням зацікавленої сторони розглядатися в судовому порядку, крім спорів з винятковою адміністративної підвідомчістю (ст. 149 Кодексу про землю).

Загальні правила судового захисту земельних прав засновані на ст. 10 ГК, в соответствии с которой защиту нарушенных или оспоренных гражданских прав осуществляет суд, хозяйственный суд, третейский суд в соответствии с подведомственностью, установленной процессуальным законодательством, а в предусмотренных законодательством случаях в соответствии с договором.
Защита гражданских прав в административном порядке осуществляется лишь в случаях, предусмотренных законодательством. Решение, принятое в административном порядке, может быть обжаловано в суд.
Эта норма не в полной мере применима к тем земельным правам, которые формально не подпадают под категорию "гражданские права", поскольку не закреплены в гражданском законодательстве. Последнее относится к таким правам, как временное землепользование и временное занятие земельных участков, о которых шла речь выше.
Разграничение судебного и административного порядка рассмотрения земельных споров закреплено в ст. 148 Кодекса о земле, в соответствии с которой земельные споры, кроме споров, связанных с правом собственности на землю, разрешаются исполнительными и распорядительными органами или судом в порядке, установленном законодательством Республики Беларусь.
Административный порядок выступает в основном как альтернативный, то есть применяется по желанию заинтересованного лица. Суд не вправе отказывать в приеме заявлений и жалоб по делам, для которых существует альтернативный порядок, при отсутствии решения исполкома по спорному вопросу, а также мотивам целесообразности. Единственный случай обязательного рассмотрения земельных споров только в административных органах установлен ст. 149 Кодекса о земле, согласно которой споры землевладельцев и землепользователей одной области по поводу владения и пользования землей на территории другой области рассматриваются областным исполкомом по месту нахождения спорного земельного участка.
Административный порядок может применяться только для определенных категорий споров, указанных в земельном законодательстве. Из содержания гл. 33 Кодекса о земле видно, что административный порядок установлен для споров между землевладельцами и землепользователями по вопросам владения и пользования землей. Необходимо пояснить, что в данном случае речь идет о спорах между юридическими и физическими лицами, которые не являются собственниками земельных участков, непосредственно по поводу земельных участков. По своей родовой принадлежности такие споры можно отнести к спорам о природопользовании. Следует учитывать, что споры между землевладельцами и землепользователями по вопросам владения и пользования землей, поскольку вытекают из их правомочий (прав) по отношению к самому земельному участку, можно относить к спорам о праве, с оговоркой, что административная процедура не разграничивает процессуальные особенности споров.
В то же время указанное выше разграничение судебной и административной подведомственности споров по поводу владения и пользования землей является недостаточно точным, поскольку и среди таких споров имеются случаи, для которых установлен исключительный судебный порядок. К ним, в частности, относятся споры между гражданами, имеющими строения в общей собственности, о порядке владения земельным участком (ст. 157 Кодекса о земле). Исключение из этой нормы юридических лиц и индивидуальных предпринимателей выглядит нелогичным, однако обращение в суд и в этом случае возможно в силу альтернативного порядка рассмотрения земельных споров.
Анализ законодательства позволяет сделать вывод, что несобственники земельных участков могут обратиться за разрешением земельных споров в исполнительные и распорядительные органы, кроме тех случаев, когда такие споры отнесены исключительно к судебной подведомственности. Кроме названных в ст. 157 Кодекса о земле это могут быть:
· споры о наследовании земельного участка для ведения крестьянского хозяйства (ст. 82 Кодекса о земле);
· споры об установлении и прекращении земельных сервитутов (ст. 14 Кодекса о земле);
· споры, вытекающие из договора аренды земли, с учетом общих правил заключения, изменения и расторжения договоров, установленных ГК.
Рассмотрение споров в административном порядке является функцией государственного управления. Поэтому они рассматриваются соответствующими исполнительными и распорядительными органами (областными, районными, городскими, сельскими и поселковыми). Их компетенция по рассмотрению споров определяется местоположением спорного участка.
Административное рассмотрение земельных споров нельзя считать досудебной стадией, поскольку судебный и административный способы являются самостоятельными полноценными вариантами разрешения земельных споров. Если заинтересованное лицо не удовлетворено решением исполкома, оно может обратиться в суд с жалобой на это решение в установленном порядке. В данном случае возникнет спор, но не по поводу права на землю, а по жалобе на соответствующее решение органа, которая будет рассматриваться в порядке, установленном для дел из административных правонарушений.
Порядок обжалования административных решений по земельным спорам, касающимся владения и пользования землей, между землевладельцами и землепользователями не способствует скорейшему разрешению этих споров. Так, ст. 155 Кодекса о земле, устанавливая права сторон, участвующих в земельном споре, называет также право обжаловать решение по земельному спору в вышестоящий орган. После рассмотрения жалобы в вышестоящем исполкоме оно может быть обжаловано в суд в соответствии с правилами, установленными Хозяйственным процессуальным кодексом Республики Беларусь и Гражданским процессуальным кодексом Республики Беларусь для дел, возникающих из административно-правовых отношений.
Такой порядок сдерживает процесс разрешения подобных споров, а с учетом имущественного характера земельных отношений и отнесения большинства прав на землю к гражданским имущественным правам противоречит ст. 10 ГК о том, что административное решение может быть обжаловано в суд.
Вторая большая группа земельных споров, которая может рассматриваться в административном порядке, - это споры между заинтересованными лицами и государственными органами по поводу возникновения и прекращения прав на землю, установления ограничений и другим вопросам. Порядок обжалования таких решений закреплен в нормативных правовых актах, которые регулируют порядок возникновения и прекращения прав на землю и осуществления других полномочий государственных органов по поводу земли. Административный порядок разрешения споров в данном случае соответствует административному способу распределения земельных участков.
Самым распространенным видом споров можно считать споры, связанные с предоставлением и изъятием земельных участков. Здесь произошли существенные изменения. Новое земельное законодательство установило единообразный порядок предоставления и изъятия земельных участков для всех прав на землю, которому соответствует такой же единообразный порядок обжалования решений, связанных с предоставлением и изъятием земельных участков. Он установлен Положением и Кодексом о земле.
В соответствии с п. 15 Положения решение об отказе в предоставлении земельных участков может быть обжаловано в вышестоящий исполком и (или) в суд. Этот отказ оформляется уже на стадии предварительного согласования места размещения земельного участка, если такая стадия обязательна. Должны указываться и основания отказа, соответствующие законодательству.
Следует подчеркнуть, что если для лица, заинтересованного в получении земельного участка, обжалование отказа в предоставлении участка возможно на начальной стадии этого процесса (местный исполком в течение 3 рабочих дней со дня поступления заявления заинтересованного лица рассматривает его и при принятии решения об отказе в течение 3 рабочих дней сообщает заявителю). Лицо, у которого изымается земельный участок, с точки зрения защиты своих прав находится в более невыгодном положении. Оно может обжаловать решение об изъятии и предоставлении земельного участка только после его принятия.
Общая норма об обжаловании решения об изъятии земельного участка в суд содержится в ст. 42 Кодекса о земле. В соответствии с ней при несогласии землевладельцев, землепользователя и собственника с решением об изъятии у него земельного участка оно может быть обжаловано в суд. Такое обжалование приостанавливает его исполнение.
В соответствии с Положением решение об изъятии и предоставлении земельного участка принимается местным исполнительным комитетом в течение 5 рабочих со дня получения материалов об изъятии и предоставлениии земельного участка от землеустроительной и геодезической службы. Копию этого решения исполком в течение 3 рабочих дней передает заинтересованному лицу и лицу, из земель которого изымается земельный участок.
Порядок и сроки принятия такого решения, содержание решения (сведения, которые должны в нем указываться) определены единообразно для всех случаев предоставления земельных участков. Однако объективно достаточно длительный срок процедуры предоставления земельного участка ограничивает возможности по оспариванию таких действий лицом, у которого участок изымается. Несогласие этого лица на изъятие участка не влияет на процедуру предоставления земельного участка. Отказ землепользователя в согласовании места размещения земельного участка и изъятии у него этого участка не приостанавливает предварительного согласования, а также разработку проекта отвода земельного участка (п. 20 Положения).
Статья 42 Кодекса о земле среди лиц, которые могут обжаловать в суд решение об изъятии земельных участков, называет частных собственников, что является спорным вопросом. Коллизионность этой нормы вытекает из того, что для прекращения права собственности существует особый порядок, установленный гражданским законодательством. Однако земельное и гражданское законодательство в этой части содержит некоторые пробелы.
Это связано с тем, что изъятие участков в процессе перераспределения земель включает в себя изъятие для предоставления другим лицам и изъятие для государственных нужд как частный случай перераспределения участков. Такой вывод можно сделать из норм Положения, который разграничивает эти два случая изъятия, устанавливая общее требование о предоставлении земельного участка после его изъятия у прежнего землепользователя, землевладельца, собственника или арендатора, неднократно указывая при этом "в том числе для государственных нужд". Наиболее последовательно это разграничение отражается при принятии решений о предоставлении участков. Пункт 31 Положения требует в решении об изъятии и предоставлении земельного участка, если он изымается для государственных нужд, указать, что он изымается для государственных нужд, и основания изъятия.
Но если изъятие для государственных нужд у собственника происходит всегда в судебном порядке при несогласии последнего, то относительно изъятия у других лиц такого правила не закреплено. Відповідно до ст. 53 Кодекса о земле принудительное изъятие земельного участка, находящегося в собственности граждан, юридических лиц, для государственных нужд осуществляется в судебном порядке. Эта норма сформулирована излишне категорично. Положение закрепило более гибкий механизм изъятия таких участков. При необходимости использования земельного участка для государственных нужд право частной собственности может быть прекращено по решению местного исполкома при наличии письменного согласия собственника земельного участка на его изъятие для государственных нужд, а при отсутствии такого согласия - по решению суда.
Относительно изъятия для предоставления другим юридическим и физическим лицам законодательство никаких указаний не содержит, поскольку до недавнего времени любое изъятие в целях перераспределения земель отождествлялось с изъятием для государственных и общественных нужд. В настоящее время Положение употребляет только термин "изъятие для государственных нужд", хотя в Кодексе о земле содержится и указание на общественные нужды.
Если обратиться к гражданскому законодательству, в котором перечислены основания принудительного прекращения права собственности на имущество, то общая норма ГК (ст. 236) предусматривает принудительное изъятие у собственника имущества по основаниям, предусмотренным законом, а также согласно постановлению суда, в том числе при отчуждении имущества в связи с изъятием земельного участка (п. 3 ч. 2 ст. 236 ГК). Проте ст. 240 ГК, которая закрепляет порядок такого отчуждения, связывает его также лишь с изъятием земельного участка для государственных нужд либо ввиду ненадлежащего использования земли. Таким образом, ГК не предусматривает изъятие участка у собственника в пользу других лиц. На этот случай имеется только отсылочная норма ст. 271 ГК, согласно которой земельный участок может быть изъят у собственника в случаях и порядке, предусмотренном земельным законодательством. В данном случае налицо неупорядоченность законодательства, которая может породить спорные ситуации.
Споры, связанные с предоставлением и изъятием земельных участков, могут возникнуть на всех стадиях этого процесса, включая:
· предварительное согласование места размещения участка;
· разработку проекта отвода и вынесение решения;
· установление границ земельного участка на местности и государственную регистрацию создания земельного участка и возникновения права на него.
В том числе при этом могут возникать споры между землеустроительными организациями (находящимися в подчинении Государственного комитета по имуществу, проектно-изыскательского коммунального унитарного предприятия "Земпроект"), которые обеспечивают подготовку необходимой землеустроительной документации и участка, и заинтересованными лицами, которые обратились в исполком за предоставлением земельного участка.
Отношения между землеустроительными организациями и будущими землевладельцами, землепользователями и собственниками имеют договорный характер. Так, на основании договора подряда между землеустроительной организацией и заинтересованным лицом осуществляются следующие действия, связанные с предоставлением земельного участка:
· подготовка земельно-кадастровой документации, необходимой для работы комиссии по выбору места размещения земельного участка;
· разработка проекта отвода земельного участка;
· установление границ земельного участка на местности;
· оказание услуг по обращению за государственной регистрацией в отношение земельного участка.
Из названных действий только за государственной регистрацией в отношении земельного участка заинтересованное лицо вправе обратиться самостоятельно (п. 25 Положения), в этом случае соответствующий пункт не включается в договор.
В остальных случаях договор подряда должен заключаться в обязательном порядке. В противном случае соответствующие действия по изъятию и предоставлению земельного участка не производятся. Договор заключается на основании поручения исполнительного комитета о подготовке материалов предварительного согласования, к которому прилагается заявление заинтересованного лица и необходимые документы или разрешения исполкома на разработку проекта отвода земельного участка, если предварительное согласование не проводиться.
Из работ (услуг), которые осуществляют землеустроительные организации по договору подряда, непосредственно земельного участка касается установление границ. В соответствии с п. 39 Положения, если при ознакомлении заинтересованных сторон с установленными границами они отказались подписывать соответствующий акт, местный исполком принимает решение о разрешении возникшего земельного спора.
Таким образом, даже неполное освещение заявленной проблемы показывает, что при разрешении земельных споров имеет место сложное сочетание судебных и административных процедур. И хотя законодательство очевидно стремится сделать судебный порядок преобладающим, присутствует некоторая непоследовательность в реализации данного намерения.

Список використаних джерел
2. Кодекс Республіки Білорусь про землю від 23 липня 2008 р. № 425-З. Прийнятий Палатою представників 17 червня 2008 року. Схвалений Радою Республіки 28 червня 2008 (Національний реєстр правових актів Республіки Білорусь, 07.08.2008, № 187, реєстр. № 2 / 1522 від 30.07.2008). ЮРИДИЧНА ДОВІДКОВО-ІНФОРМАЦІЙНА АВТОМАТИЗОВАНА СИСТЕМА «ЮСІАС» - 2009р.
3. Закон Республіки Білорусь «Про селянське (фермерське) господарство», від 18 лютого 1991р. N 611-XII. (Відомості Верховної Ради Білоруської РСР, 1991 р., № 12, ст.125). ЮРИДИЧНА ДОВІДКОВО-ІНФОРМАЦІЙНА АВТОМАТИЗОВАНА СИСТЕМА «ЮСІАС» - 2009р.