Загальноосвітній муніципальне установа
«Середня школа № 7 з поглибленим вивченням англійської мови»
Реферат:
Порівняльний аналіз віршів «Silentium!»
Ф. І. Тютчева і «Silentium» О. Е. Мандельштама.
Учня 10 «А» класу
Зміст:
1. Вступ ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 3
2. Аналіз вірша «Silentium!» Ф. І. Тютчева ... ... ... ... ... .. 6
3. Аналіз вірша «Silentium» О. Е. Мандельштама ... ... .. 12
4. Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 16
5. Список використаної літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .17
Вступ.
Полоній. Що ви читаєте?
Гамлет. Слова, слова, слова ...
В. Шекспір. Гамлет
Звертаючись до аналізу поетичних творінь двох російських класиків, мені хотілося б випередити свої роздуми текстом Марини Цвєтаєвої:
Та ось і зараз, словника
Зрадив безсмертну силу -
Та хіба я то кажу,
Що знала, - поки не розкрила
Рота, знала ще на межі
Губ, тієї - за якої осколки ...
І знову, у всій повноті,
Знати буду - як тільки буду мовчати.
Це уривок з вірша Марини Цвєтаєвої «Кущ». Напевно, не знайдеться такого поета, який би не випробував «страху смертного перед папером білої», хіба що Призвичаївшись делатель римованих рядків може бути впевнений, що «допише завтра», «скінчить до терміну». З записної книжки тієї ж Марини Цвєтаєвої (січень 1941 рік): «Я ніколи не просила в Бога - рими (це моя справа), я просила в Бога сили знайти її, сили на це мука.
Не рекомендується: - Дай, Господи, риму! - А: - Дай, Господи, сили знайти цю риму, сили - на цю муку. І це мені Бог давав, подавав ».
«Сили на борошно - знайти риму», хоча б наблизитися своїм поетичним словом до вираження Тиші.
Той - можеш нічим, можеш - всім
Назвати: глибока, незнищенна.
Невиразності! Наших поем
Посмертних - неясності чудової.
Неясності старих садів,
Неясності музики нової,
Неясності перших складів,
Неясності Фауста Другого.
Той - до всього, після всього.
Два вірші російських класиків - «Silentium!» Ф. І. Тютчева і «Silentium» О. Е. Мандельштама - теж про Тиші, про мовчання і про слово, що його наказав поетом. Тема - загальна, але акценти у кожного свої.
Між двома поетами - сторіччя, але незважаючи на це, Тютчев і Мандельштам вступають один з одним у діалог.
Чи випадкова творча перегук двох поетів? Проблема, розв'язувана в їх віршах, не тимчасово а я, тобто не одного покоління, і не вр е менная, а вічна, постійна. Ці два вірші про те, як обидва поета вирішують проблему, кожен по-своєму.
Осип Мандельштам був уважним і пильним читачем Тютчева, про що свідчать його вірші, в першу чергу збірник «Камінь». Назва першої поетичної збірки О. Мандельштама «Камінь» (1913 р.) недвозначно сходить до каменя з тютчевского вірша «Probleme»: «Як він впав? ..» Мандельштаму до душі другий з запропонованих Тютчева варіантів відповіді: «... скинуть мислячої рукою» . А раз так, то камінь цей і є слово, яке бере участь у взаємодії собі подібних, яке «гіпнотизує простір».
Літературознавець, поет і фотограф Лев Горнунг теж відзначає цей зв'язок: «При читанні" Каміння »виникало бажання зарахувати Мандельштама не до акмеїстів, а до росіян лірикам минулого століття, до філософської поезії, перш за все до Тютчева».
Осип Мандельштам не перечитував Тютчева, а знав його напам'ять. Ось що він пише:
Дайте Тютчеву бабку -
Здогадайтеся чому,
Веневітінова - троянду ...
Ну а перстень? Нікому.
Н. Я. Мандельштам, дружина поета, згодом писала: «Я так і не здогадалася, що за бабка, яку він пропонує дати Тютчева. У самого Тютчева є скільки завгодно метеликів, але бабки немає і в помині. Може, в листах? »Але дружина поета помилялася, насправді є у Тютчева бабка:
У задушливому повітря мовчання,
Як передчуття грози,
Жаркіше троянд пахощі,
Дзвінкіше голос бабки.
Дізнавшись про те, що у Тютчева є бабка, Н. Я. Мандельштам зраділа точності Мандельштама, але в текст свого коментаря ніяких поправок не внесла.
На цей вірш і коментар до нього я натрапив випадково, коли читав збірник віршів О. Мандельштама. Мене вразило це збіг. Ймовірно, це ще раз доводить невипадковість звернення О. Мандельштама до Тютчева.
Аналіз вірша «Silentium!» Ф. І. Тютчева.
Мабуть, ні одному твору Тютчева не було дано так багато суперечливих тлумачень, як вірша «Silentium».
Літерою «Г» - «глибина» - на полях видання 1886 позначив це вірш Лев Толстой, маючи на увазі не тільки глибину загальнолюдського змісту, а й глибину тютчевского ліризму, що виразилося в «Silentium!». Толстой позначив це вірш у «Колі читання» 30 вересня як епіграф до роздумів, пропонованим читачам в той день: «за усамітнення людина, тим більше чуємо йому завжди манливий його голос бога». «У важливих питаннях життя ми завжди одні, і наша справжня історія майже ніколи не може бути зрозуміла іншими. Краща частина цієї драми є монолог, або, скоріше, задушевне міркування між богом, нашою совістю і нами. Ам'єль »,« Паскаль каже: людина повинна помирати один. Так само повинен і жити людина. У тому, що головне в житті, людина завжди один, тобто не з людьми, а з богом »- це цитати Ам'єль і Паскаля, наведені тут же в« Колі читання ». Різноманіттю глибинних, потаємних смислів тютчевского вірші немає кінця.
Ось точка зору К. Д. Бальмонта: "Тютчев зрозумів необхідність того великого мовчання, з глибини якого, як з зачарованої печери, осяяної внутрішнім світлом, виходять перетворені прекрасні примари». На думку К. Бальмонта, вірш «Silentium!»: Про сутність творчого процесу, про акт творчості, потрактованому з позицій ідеалізму.
В. Іванов: «слово перестало бути рівносильним змістом внутрішнього досвіду». Слідом за В'ячеславом Івановим - сучасний дослідник символізму і модернізму І. Ангер: «Тютчев припускає, що світ, особливо невидимий, настільки різноманітний і складний, що для вираження дійсних явищ життя загальноприйнятий людський мова занадто бідна і що є причиною хибності нашої мови:" Як серця висловити себе? <...> Думка изреченная є брехня "».
Приступаючи до безпосереднього аналізу побудови і виразних засобів вірші «Silentium!», Що залишився навіки в історії російської та світової лірики в якості одного з найглибших осягань внутрішнього життя людської душі, обмовлюся, що так само, як і кожна епоха створює свого Гамлета, кожне покоління по -своєму читає і буде читати «Silentium!».
В якості основного тексту для аналізу вибраний текст «Современника» 1836 р., визнаний основним у більшості видань віршів Тютчева:
Silentium!
Мовчи, цурається і тай
І почуття і мрії свої -
Нехай в душевній глибині
Встають і заходять оне
Безмовно, як зірки в ночі, -
Милуйся ними - і мовчи.
Як серця висловити себе?
Іншому як зрозуміти тебе?
Чи зрозуміє він, що ти живеш?
Думка изреченная є брехня.
Вибуху, збурити ключі,
Харчуйся ними - і мовчи.
Лише жити в собі самому вмій -
Є цілий світ в душі твоїй
Таємниче-чарівних дум;
Їх оглушити зовнішній шум,
Денні розженуть промені, -
Бери їх співу - і мовчи! ...
<1830>
«Кожне його вірш починалося думкою, але думкою, яка, як вогняна точка, спалахувала під впливом глибокого почуття або сильного
враження; внаслідок цього ... походження свого думка р. Тютчева ніколи не є читачеві нагою і абстрактно, але завжди зливається з образом, взятим зі світу душі або природи, переймається їм і сама його проникає неподільно і нерозривно », - писав Іван Сергійович Тургенєв.
У самій назві відчувається урочистість, яка полягає в тому, що Тютчев назвав вірш не російським словом «Мовчання», а латинським «Silentium!».
Серед кращих тютчевских віршів «Silentium!» Має зовсім особливу долю. Поет не зберігав чернеток, у виданнях його віршів розділ «Інші редакції та варіанти» надзвичайно бідний; «Silentium!» - Єдиний твір, що дійшов до нас у трьох редакціях. Редакції ці свідчать не про ретельних пошуках слова, а як би про неповну недбалості автора, чи то смутно, по пам'яті відтворюючого забутий текст, чи то взагалі не потребує точного запису свого геніального творіння.
«Мовчи, цурається і тай / І думки і мрії свої» - друкує Тютчев в «Молва» 1833 року. «І почуття і мрії
свої »-« Сучасник »1836-го. «Нехай в душевній глибині /
Встають і криються оне ... »-« Молва ». «Встають і заходять оне» - «Сучасник». «І сходять і зайдуть оне» - «Сучасник» 1854 року. «Як зірки мирні в ночі» - «Молва». «Безмовно, як зірки в ночі» - «Сучасник». «Як зірки ясні в ночі» - «Сучасник» 1854 року. Легко можна пояснити першу з змін, «І думки і мрії» на «І почуття і мрії». Може здатися надмірним кількість сонорних в перших двох рядках, особливо складів: «мо», «ми», «ме», а уривчасте «ч» задає тон першій строфі. Решта зміни пояснити важче.
Така свобода поводження з власним текстом не була властива Тютчеву ні в ранній період його творчості, коли він перекладав Горація, наслідував Жуковському і Батюшкову, захоплювався Державіним, ні в пізній період 1850-1860-х років, коли тютчевською лірика може бути визнана одним з чудових досягнень російського реалізму в ліриці.
Вісімнадцять рядків поділені на три секстин. Кожна з трьох частин замкнута в собі - за змістом, інтонаційно, синтаксично і музично. Зв'язок частин - лише в розвитку
думки. Єдина формальна деталь, якою поет дозволяє собі підкріпити, підкреслити єдність трьох частин, - останні рядки секстин:
Безмовно, як зірки в ночі, -
Милуйся ними - і мовчи.
... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ...
Вибуху, збурити ключі, -
Харчуйся ними - і мовчи.
... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ...
Денні розженуть промені, -
Бери їх співу - і мовчи! ...
Наполегливе повторення - цей прийом превалює у вірші, побудованому як заклик, як переконання, як прагнення пояснити.
Знову і знову перечитуючи вірш, перенасиченої наказової інтонацією, переконуємося, що воно не носить характеру спору і у нього немає адресата - людини, з яким сперечаються. У вірші «Silentium!» Немає полеміки. Швидше воно втішає зневіреного, пояснює розгубленому, іншому або собі, як жити в світі. «Як безсила людська думка, так безсило і людське слово. Не дивно, що в одному з задушевних віршів Тютчев залишив нам такі суворі поради », - пише Валерій Брюсов.
Перша строфа - енергійне переконання, вольовий натиск, звернений до себе чи, до іншого чи, але до рідного і слабкому, який потребує матеріальної допомоги словом з боку більш досвідченого чи просто себе ж, але подорослішав: «Мовчи, цурається і тай ...». І тут же заспокоєння: твої почуття від цього не загинуть, але будуть жити все тієї ж життям, вставати і заходити в душевній глибині, «як зірки в ночі», «милуйся ними». Старший друг дбайливо оберігає молодшого; подорослішав людина вчить юного романтика, в душі якого встають і заходять прекрасні зірки почуттів і мрій. Такою є перша строфа.
У другій строфі енергійний натиск, наполегливість поступаються місцем переконання за допомогою логічного міркування, доказів. На три гранично гострих питання:
Як серця висловити себе?
Іншому як зрозуміти тебе?
Чи зрозуміє він, що ти живеш?
слід афористично ємне: «Думка изреченная є брехня». Ось що пише з цього приводу В. Брюсов: «З свідомості незбагненності світу випливає інше - неможливість висловити свою душу, розповісти свої думки іншому ... Якщо« думка », тобто всяке розумове пізнання, є брехня, то доводиться цінувати і плекати всі нерассудочние форми осягнення світу: мрію, фантазію, сон ». У другій строфі йде мова про можливість передати словом життя серця і душі. «Думка изреченная» - це не просто думка сказана, вимовлена, це ще антонім слову «невимовна». Значення слова - незвичайний, невимовний. Отже, изреченная - це ще й звичайна. Я думаю, що читачам дев'ятнадцятого століття цей зміст слова «изреченная» був набагато більш явний, лежав ближче до поверхні, ніж для нас.
Тютчев надзвичайно скупий на стежки в «Silentium!». На три строфи - три образи: порівняння «безмовно, як зірки в ночі», паралель душі з незамутненим ключами і образ денних променів, що розганяють світ «таємничо-чарівних дум». Зірки і ключі - образи, що виражають внутрішнє життя душі, денні промені - символ зовнішнього світу.
Таємниче-чарівні думи - це не думки, це романтичні мрії. Зіткнення з реальним життям вони не витримують:
Їх оглушити зовнішній шум,
Денні розженуть промені, -
Закликом «Мовчи! ...» Починається вірш, і цим же закінчується кожна з трьох строф:
Милуйся ними - і мовчи,
... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ...
Харчуйся ними - і мовчи,
... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ...
Бери їх співу - і мовчи.
Грунтуючись на прочитаної мною статті Н. Корольової, хочу сказати, що лірично вірш «Silentium!» Витримано в нейтральному стилі лірики 1830-х років зі словами високого стилю: «оне», «зірки» замість «зірки». Паралельно зі словами високого стилю використовується розмовний синтаксис.
Нехай в душевній глибині
... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ...
Думки про розмір, яким написано «Silentium!» Розділяються. Ось якої точки зору дотримується Н. Королева, статтю якої я прочитав: «Сказати про" Silentium! ", Що це вірш написаний чотиристопним ямбом, рівнозначно тому, щоб не сказати нічого. Ритміка тютчевского вірші та система наголосів рядка вільні від умовно-стіхового розміру. Про розмір цього вірша виникли фантастичні теорії, що воно написано ямбом з включенням трьох рядків Амфібрахій ... Мабуть, до музики тютчевского вірша повинен бути знайдений інший ключ ». Якщо підійти до розкриття секрету ритміки тютчевского «Silentium!» З іншої точки зору, то виявиться, що воно написано в основному трехударной рядком:
Мовчи і, приховавши а йся і та і
І ч у вства і мрій и сво і -
Пуск а й в душ е вной глибин е
Вста ю т і зах про дять він е
Безмовно, до а до зірок и в ніч і, -
Люб у йся і ми - і мовчки і.
«Тютчев майстерно вмів користуватися перебоями ритму, підкреслюючи ними сенс вірша. На збої рядка, що починається словом "денні", ритм, як би спіткнувшись, утворює паузу і тим підкреслює її заповітний сенс », - пише А. Горєлов про ритміці тютчевского вірші.
У своєму «Silentium!» Поет закликає романтика вслухатися в спів «таємничо-чарівних дум» в його власній душі. Гармонія пропорційності частин, гармонія змісту і форми, фраз і рядків - такі головні засоби, за допомогою яких Тютчев створив свій великий шедевр романтичної лірики - 18 рядків про мовчання.
Аналіз вірша «Silentium» О. Е. Мандельштама.
У другій половині 20-х років Мандельштам віршів не пише, що переживає вкрай важко. Він займається газетної поденщиною, багато і без задоволення переводить, випускає збірник статей «Про поезію» у 1928 році, книгу автобіографічної прози «Шум часу» (1925 р.), повість «Єгипетська марка» (1928 р.). Можна справедливо назвати цей період творчості поета "мовчанням».
До початку 30-х років поет зрозумів, що якщо всі проти одного, то неправі - все. Мандельштам почав писати вірші і сформулював свою нову позицію: «Всі твори світової літератури я ділю на дозволені і написані без дозволу. Перші - це мерзота, другі - крадений повітря ».
У московський період своєї творчості 1930 - 1934 рр.. Мандельштам створює вірші, повні гордого і гідного свідомості своєї місії.
З 1935 року починається останній Воронезькій період творчості поета.
Навіть найпалкіші шанувальники Мандельштама по-різному оцінюють воронезькі вірші. Володимир Набоков, який називав Мандельштама «світлоносним», вважав, що вони отруєні божевіллям. Критик Лев Аннінський писав: «Вірші ці останніх років - ... спроба погасити абсурд абсурдом псевдосуществованія ... хрипом удавленніка, клекотом глухонімого, свистом і гудінням блазня». Більшість віршів не закінчено або не оброблено, рими неточні. Мова гарячково й плутана. Метафори Мандельштама тут, мабуть, ще сміливіше й виразніше, ніж раніше.
«Silentium» - справжній літературний дебют
О. Е. Мандельштама, незважаючи на те, що його перші поетичні публікації з'являються з 1907 року. Вірш «Silentium» разом з іншими чотирма віршами було надруковано в дев'ятому номері журналу «Аполлон» і згодом стало знаменитим.
Silentium.
Вона ще не народилася,
Вона і музика і слово,
І тому всього живого
Порушувані зв'язок.
Спокійно дихають моря грудей,
Але, як божевільний, світлий день,
І піни бліда бузок
У чорно-блакитному посудині.
Та знайдуть мої вуста
Первісну німоту,
Як кристалічну ноту,
Що від народження чиста!
Залишся піною, Афродіта,
І, слово, в музику повернися,
І, серце, серця засоромилися,
З першоосновою життя злито!
1910, 1935
Здається, що вірші Мандельштама виникають з нічого. Подібно живого життя, поезія починається з любові, з думки про смерть, з уміння бути і тишею, і музикою, і словом, зі здатності схопити мить початку почав.
Мандельштам починає свій вірш з займенника «вона»: хто або що «вона»? Можливо, розгадка криється в словах «всього порушувані зв'язок». Все в світі взаємопов'язано, взаємозумовлено.
Поет каже: «Вона і музика і слово». Якщо для Тютчева природа - це друге ім'я життя, то для Мандельштама початок всього - музика:
Не можна дихати, і твердь кишить хробаками,
І жодна зірка не говорить,
Але, бачить Бог, є музика над нами ...
(«Концерт на вокзалі», 1921 р.)
Музика для Мандельштама - це вираження того стану, при якому народжуються поетичні рядки. Ось думка
В. Шкловського: «Шиллер зізнавався, що вірші з'являються у нього в душі у вигляді музики. Я думаю, що поети стали жертвами точної термінології. Сл про ва, що позначає внутрішню звукоречь, немає, і коли хочеться сказати про неї, то підкручується слово «музика» як позначення якихось звуків, які не слова, в кінці кінців вони виливаються словообразно. Із сучасних поетів про це писав О. Мандельштам ». В останньому чотиривірші знову з'являється цей образ: «І, слово, в музику повернися».
Безтурботної картиною природи починається друга строфа: «Спокійно дихають моря грудей ...», потім майже миттєво переривається цей спокій:
Але, як божевільний, світлий день,
І піни бліда бузок
У чорно-блакитному посудині.
Тут протиставлення: «світлий день» і «чорно-лазуровий посудина». На думку спадає тютчевское вічне протиборство «денного» і «нічного».
Для мене складною у розумінні був рядок: «Але, як божевільний, світлий день». Чому день - божевільний? Може бути, це про світле миті народження творчості, адже поезія виникає з божевілля в найвищому сенсі цього слова.
Третя строфа - це поетичне тлумачення тютчевского «думка висловлена є брехня»:
Та знайдуть мої вуста
Первісну німоту,
Як кристалічну ноту,
Що від народження чиста!
Людина народжується нездатним розмовляти немовлям, Мандельштам називає це «первісної німотою». Може бути, поет, записуючи ці рядки, згадує свої дитячі роки, проведені в Петербурзі.
Слово зливається з музикою; як саме життя з її зведенні зв'язками, входить в нашу свідомість думка про святість, недоторканності внутрішнього світу людини.
Залишся піною, Афродіта,
І, слово, в музику повернися,
І, серце, серця засоромилися,
З першоосновою життя злито!
Афродіта - богиня любові, краси, родючості та вічної весни в грецькій міфології. Згідно з міфом, вона народилася з морської піни, яку утворила кров оскопленного Урана.
Мандельштам цікавився античністю. У поета був свій шлях до античності, як і у всіх великих європейської поетів, зв'язали з античністю пошук втраченої гармонії.
Осип Мандельштам був суто міським поетом, точніше поетом північної столиці Росії. Найзначніші його вірші звернені до Петербургу. «Камінь» обійняв і «жовтизну урядових будівель», і Адміралтейство «з турою повітряної і щоглою недоторкою», і велике творіння «російської в Римі» - Казанський собор.
З холодного Петербурга поет подумки йде у прекрасну, світлу Елладу, і разом з нею в світ «Каменя» входить море:
Спокійно дихають моря грудей ...
... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ...
Залишся піною, Афродіта ...
... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ...
Любов, краса, слово і музика - це гармонія світу, «всього живого порушувані зв'язок».
Якщо Тютчев у своєму «Silentium!» Надзвичайно скупий на стежки, то у Мандельштама їх більш, ніж достатньо. Метафори: «моря грудях» і «божевільний, світлий день», «піни бліда бузок», - всі зосереджені в другій строфі; дуже виразні епітети: «чорно-блакитний» або «кристалічна нота».
Вірш написано ямбом, ніяких розбіжностей з цього приводу, я думаю, немає:
Він а ещ е не р про дил а сь,
Він чи м у зик а і сл про во,
І п про це у всег про живий про го
Нен а руш а їм а я св я зь.
Скільки б не говорив Поет про мовчання, йому ніяк не обійтися без Слова.
Слово - це міст від душі і землі на небо. Уміння пройти по такому мосту дається не кожному. «Читати вірші - найбільше і надзвичайне мистецтво, і звання читача не менш почесно, ніж звання поета», - писав Мандельштам.
Висновок.
Борис Пастернак у поемі «Висока хвороба»:
За злам виросли небес.
Що було робити? Звук зник.
... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ...
Ми були музикою в льоду.
Я кажу про те середовище,
З якої я мав на увазі
Зійти зі сцени, і зійду.
На схилі років про призначення поета Пастернак скаже:
Для цього весною ранньої
Зі мною сходяться друзі,
І наші вечора - прощання,
Гулянки наші - заповіти,
Щоб таємна струмінь страждання
Зігріла холод буття.
Так що таке поезія і в чому її значення? Поезія - це «музика в льоду» світу. Їй дана велика влада - зігрівати холод буття. Ось думка В. Соловйова: «Справа поезії, як і мистецтва взагалі, - не в тому, щоб« прикрашати дійсність приємними вимислами живої уяви », як говорилося в старовинних етикетах, а в тому, щоб втілювати в відчутних образах той самий вищий сенс життя , якому філософ дає визначення в розумних поняттях, який проповідується моралістом і здійснюється історичним діячем, як ідея добра ».
Список використаної літератури:
В. Я. Брюсов. Ф. І. Тютчев. Сенс його творчості. - Твори. У 2-х т. Статті та рецензії. - М.: Худож. лит., 1987.
А. Горєлов. Три долі: Тютчев, Бунін, Сухово-Кобиліна. - М.: Худож. лит., 1980.
Життя і творчість О. Е. Мандельштама. Спогади, матеріали до біографії, коментарі, дослідження. - Воронеж: видавництво ВДУ, 1990.
Н. Корольова. «Silentium!» - Поетичний лад російської лірики. - Л.: вид-во ЛДУ, 1973.
О. Мандельштам. Вибране. У 2-х т. - М.: СП Інтерпрінт, 1991.
В. С. Соловйов. Поезія Ф. І. Тютчева. - Літературна критика. - М.: Современник, 1990.
Ф. Тютчев. Твори. У 2-х т. - М.: изд-во «Правда», 1980.
Ф. І. Тютчев і «Російський архів». - Зустрічі з минулим, вип. 3. - М.: Сов. Росія, 1986.
М. Цвєтаєва. Вірші та поеми. - Вільнюс: Vaga, 1988.
В. Шкловський. Гамбурзький рахунок: статті - спогади - есе (1914 - 1933). - М.: Сов. Письменник, 1990.
Енциклопедичний словник. - М.: Велика Російська Енциклопедія історії., 1995.
Енциклопедія для дітей. Том 9. Російська література. Частина 1. Від билин і літописів до класики XIX століття. - М.: Аванта +, 1999.
Енциклопедія для дітей. Том 9. Російська література. Частина 2. XX століття. - М.: Аванта +, 1999.