Поняття підстави та види представництва

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Реферат на тему:

Поняття, підстави та види представництва

Однією з форм здійснення громадянами та юридичними особами належних їм цивільних прав та обов'язків є представ­ництво.

Представництво — це правовідношення, відповідно до якого одна особа (представник) на підставі набутих нею повноважень виступає і діє від імені ін­шої особи, яку представляє, створюючи, змінюючи чи припиняючи безпосередньо для неї цивільні права та обов'язки.

Представництво характеризується на­ступними ознаками:

- цивільні права та обов'язки нале­жать одній особі, а здійснюються безпо­середньо іншою;

- представник вчиняє певні юридич­ні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється);

- представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи;

- представник діє виключно в межах наданих йому повноважень;

- правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він пред­ставляє. Якщо укладена представником угода спричинила для контрагента збитки, то зобов'язаною стороною буде не представник, а та особа, яка надала йому повноваження для вчинення цієї угоди.

Значення представництва полягає у тому, що саме завдяки цьому інститутові юридичні особи мають мож­ливість повніше здійснювати свої повноваження, захи­щати інтереси в суді, арбітражному суді за допомогою кваліфікованих юристів. Завдяки представництву стає можливою реалізація цивільних прав недієздатними осо­бами, малолітніми. Потреба представництва зумовлена й тим, що у випадках тривалої відсутності за місцем по­стійного проживання, тяжкої хвороби та інших обставин громадянин не завжди має змогу особисто здійснювати надані йому законом можливості: отримувати заробітну плату, пенсію, поштові перекази, керувати транспортни­ми засобами, розпоряджатися майном, захищати свої інтереси в суді тощо. І саме в цих випадках йому на до­помогу приходить представник.

Представник вчиняє юридичні дії, заступаючи місце особи, яку він представляє і від імені якої виступає. Са­ме ці ознаки відрізняють представництво від чималої низки подібних відносин.

Термін "представництво" в широкому розумінні включає відносини, які існують між особами, коли одна з них діє за іншу або під її контролем. Тому нерідко цим терміном користуються і тоді, коли йдеться про комісію, торгове представництво, відносини з брокерами, макле­рами, адвокатами.

Від представництва в цивільному праві потрібно від­різняти посередництво. Мета посередництва полягає в тому, щоб досягти укладання угоди між зацікавленими сторонами. Маклер - це особа, яка професійно займає­ться посередництвом при укладанні різних угод (купівлі-продажу товарів, цінних паперів, страхування тощо). Маклер, як правило, виступає відносно сторін як неза­лежний посередник, хоча й діє за рахунок коштів клієн­тів і за їх дорученням. Оскільки він як посередник пред­ставляє інтереси обох сторін, то й відповідає за свої дії перед кожною стороною.

Посередник сам не укладає угоди для сторони, він тільки фактично бере участь в її укладанні: готує проект договору, надсилає його зацікавленим сторонам або до­помагає їм зустрітися, бере участь у попередніх розмо­вах, що не мають юридичного змісту. Інколи функції торгових маклерів виконують брокери. Та ні маклери, ні брокери не можуть розглядатися як представники, зви­чайно, окрім тих випадків, коли з маклерськими чи бро­керськими конторами укладено договір доручення.

Не є представниками посильні, кур'єри, тобто ті особи, які лише виконують функції передачі листа, те­леграми, проекту договору, іншої інформації. Вони інко­ли навіть не тільки не знають, а й не розуміють змісту документа. Посланцями (посильними) можуть бути навіть тварини, птахи. На відміну від представника, посильний своєю волею не бере участі у встановленні визначених юридичних наслідків. Він лише передає вже фактично виражену волю особи, відображену в тексті документа. Тобто він виступає не як юридичний, а як фактичний учасник відносин.

Роль посередника закінчується саме там, де фактичні дії набувають юридичного змісту. Волевиявлення, щодо укладання угоди виходить не від нього, а від особи, яка зацікавлена цю угоду укласти. Посередник повноважень на укладання угоди не має. Його обов'язок полягає в тому, щоб знайти, звести осіб, які зацікавлені, озна­йомити їх з можливістю укладення угоди, ЇЇ умовами, змістом.

Відрізняються від представника й інші особи, які, не виражаючи самостійної волі, надають фактичні послуги, допомагають особі виразити свою волю й виконати не­обхідні дії: перекладач, тлумач, особа, яка підписує угоду за неписьменного чи за особу, яка в силу фізичного ста­ну не може поставити свій підпис.

Особливості має так зване комерційне представницт­во. Комерційним представником є особа, яка постійно і самостійно представляє підприємців при укладанні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. Комерційне представництво здійснюється на підставі договору, укла­деного в письмовій формі, який містить перелік повно­важень представника, а при відсутності вказівок на такі повноваження — також довіреності.

За загальним правилом, представник не може укла­дати угоди між особами, представником яких він є, ко­мерційне ж представництво дозволяє укладати такі уго­ди, але тільки в разі згоди на це обох сторін.

Представник вчиняє юридичні дії від імені того, кого він представляє. Тобто він сповіщає про свій намір ство­рити права та обов'язки не для себе, а для іншої особи. Якщо це не зрозуміло із обставин, за яких діє представ­ник, то він зобов'язаний повідомити про це контрагента. Саме цим представництво відрізняється від таких близь­ких до представництва правовідносин, як договір комісії, коли одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дору­ченням іншої сторони (комітента) за винагороду вчини­ти одну або кілька угод від свого імені за рахунок комі­тента. Тобто, на відміну від представника, який діє від іме­ні того, кого представляє, комісіонер діє від свого імені.

Дії представника особи спричиняють певні правові наслідки для інших лише в тому разі, коли представниц­тво є належним і здійснюється в межах наданих повно­важень.

Повноваження — це право однієї особи виступати представником іншої особи. Підставами виникнення повноважень, тобто тими юридичними фактами, з наяв­ністю яких закон пов'язує виникнення повноважень, є:

1) волевиявлення особи, яка бажає мати представни­ка, виражене у встановленій законом формі. Це волеви­явлення може бути виражене або в договорі доручення, або, найчастіше, у вигляді довіреності;

2) призначення або обрання особи на посаду, вико­нання обов'язків якої вимагає певних юридичних дій від імені іншої особи:

а) призначення або обрання керівником підприємства;

б) призначення на певну посаду на підприємстві чи в установі, яка надає послуги населенню шляхом укладан­ня угод (касир, продавець, приймальник, гардеробник). Повноваження цих осіб відображені у відповідних ві­домчих положеннях, інструкціях. Довіреність їм не по­трібна, оскільки вони виконують обов'язки за посадою у службовий час, а обсяг їхніх повноважень випливає із обстановки, в якій вони працюють. У той же час, коли, наприклад, продавцеві доручається укласти договір охо­рони, то, звичайно, при цьому вже вимагається довіре­ність, оскільки дана особа перестає бути представником за посадою, а мусить набути повноважень представника за довіреністю;

в) призначення опікуном;

3) наявність адміністративного акта, що дозволяє особі вчиняти певні дії як представникові іншої особи. Наприклад, дозвіл органів опіки та піклування, який на­дано опікунові для укладення конкретної угоди, що ви­ходить за межі побутової (ст. 145 КпШС України);

4) відносини материнства, батьківства, усиновлення, удочеріння, які відповідним порядком оформлені;

5) спільне ведення селянського (фермерського) гос­подарства, оскільки інтереси такого господарства пред­ставляє голова господарства (п. З ст, 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство");

6) членство в кооперативі, спілці, об'єднанні, за стату­том якого інтереси цього об'єднання представляє голова.

Таким чином, залежно від того, на чому будуються повноваження представника, можна розрізнити предста­вництво за законом (або законне, обов'язкове) і предста­вництво за договором (або договірне, добровільне).

Представництво за законом має місце тоді, коли осо-ба-представник, коло ЇЇ повноважень і самі випадки такого представництва визначаються певними нормативними ак­тами (ЦК, КпШС, Законом України "Про підприємства'5 тощо). До призначення представника той, кого представ­ляють, у таких випадках ніякого відношення не має.

Різновидом даного представництва є так зване ста­тутне представництво, коли відповідно до статуту чи положення керівний працівник (директор, ректор, на­чальник, голова) наділений повноваженнями виступати у цивільному обігу від імені юридичної особи.

Представництво за договором — це таке представниц­тво, яке виникає в результаті угоди між представником та особою, яку він представляє. Для здійснення даного представництва потрібно отримати довіреність, яку той, кого представляють, видає представникові як доказ на­даних йому повноважень.

Представництво в цивільному праві відрізняється від представництва суміжних правових інститутів, наприк­лад, від представництва судового або процесуального. Процесуальне представництво має місце в цивільному (ст. 112 ЦПК України), арбітражному (ст. 28 АПК Ук­раїни), у кримінальному процесах (ст. 32, 52 КПК України). Найпоширенішою формою добровільного пред­ставництва в судовому процесі є представництво адвокатів (Закон України "Про адвокатуру"). Метою представниц­тва в цивільному праві є здійснення представником від імені і за рахунок того, кого представляють, певних юридичних дій (укладання угод тощо), метою судового представництва є захист представником у суді інтересів тієї чи іншої сторони.

Якщо в цивільному праві при укладанні угоди пред­ставник завжди заміняє того, кого він представляє, то в судовому представництві поруч із представником може діяти й особа, інтереси якої представляються.

Нарешті, якщо коло повноважень представника в цивільному праві повністю визначається довірителем, то при судовому представництві загальні права представни­ка передбачені в законі, і тільки деякі права можуть бути застережені в довіреності.

Представником може бути не кожний суб'єкт циві­льного права. Необхідною умовою правосуб'єктності пред­ставника є наявність у нього право- і дієздатності. Тому представниками не можуть виступати особи, які не до-сягли повноліття чи перебувають-під опікою або піклу­ванням. Не дозволяється укладати через представника угод, які за своїм характером вимагають особистої при­сутності особи: складати заповіт, укладати договір довіч­ного утримання тощо.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Астрономія | Реферат
27.6кб. | скачати


Схожі роботи:
Поняття підстави та види законного представництва
Поняття та підстави представництва у цивільному праві України
Поняття і види представництва довіреність
Поняття і види представництва в цивільному праві
Поняття види та підстави виникнення господарських зобовязань
Поняття види та підстави виникнення господарських зобов язань
Компенсаційні виплати Поняття види підстави виплати
Види податків та підстави для їх класифікації
Види та підстави звільнення від кримінальної відповідальності
© Усі права захищені
написати до нас