Реферат:
Поняття права власності на природні ресурси
1. Визначення права власності на природні ресурси
Висновок
Література
Право власності є юридичним вираженням, формою закріплення економічних відносин власності і являє собою врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, використання та розпорядження об'єктами власності.
Поняття власності на природні ресурси слід розглядати як економічну та юридичну категорії. Як економічна категорія власність на природні ресурси виникла задовго до появи держави і права, а саме тоді, коли первісна людина вперше позначила конкретну земельну територію чи ділянку як належну роду, племені чи окремому індивіду. Отже, головною ознакою власності на природні ресурси в економічному аспекті є присвоєння конкретної земельної території чи ділянки з усіма розташованими ними природними ресурсами відповідно первісним соціумом або одним з членів суспільства. Таким чином, власність на природні ресурси як економічна категорія являє собою систему суспільно-економічних відносин з приводу привласнення земельних, лісових, водних та інших ресурсів природи, оголошення їх власністю, у формі, яка визначається панівним у даному суспільстві способом виробництва, рівнем та потребами розвитку його продуктивних сил.
Як юридична категорія власність на природні ресурси є продуктом переходу суспільства до державно-правового рівня організації суспільного життя. Вона являє собою результат закріплення правовими нормами економічних суспільних відносин щодо | присвоєння земельних, лісових, водних та інших ресурсів природи, тобто відносин володіння, користування та розпорядження цими ресурсами особами, які юридично визнані власниками відповідних багатств природи. Таке закріплення має вираження у праві власності на природні ресурси.
Поряд з іншими засобами виробництва природні ресурси утворюють матеріальну основу розвитку суспільства. Задовольняючи матеріальні потреби суспільства, об'єкти природи як об'єкти власності виконують економічну функцію. Але, будучи одночасно і об'єктами природного середовища, вони виконують і екологічну функцію. Отже, економічні відносини інституту власності на природні ресурси доповнюються екологічним змістом, що перетворює їх на еколого-економічні відносини.
Право власності на природні ресурси - це сукупність правових норм, які закріплюють і охороняють володіння, користування і розпорядження природними ресурсами, в інтересах як особи, так і суспільства в цілому. Таким чином, право власності в об'єктивному значенні слід розуміти як сукупність правових норм, які закріплюють, регламентують і охороняють відносини власності на природні ресурси в державі, якими є земля, надра, ліси, рослинний і тваринний світ, об'єкти природно-заповідного фонду
Конституція України закріплює принцип набуття і реалізації права власності на природні ресурси громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону. При цьому в Основному Законі не визначається поняття права власності на природні ресурси. Немає визначення цього поняття і в екологічному законодавстві України.
Необхідність з'ясування поняття права власності на природні ресурси є актуальною для України, оскільки від цього залежатимуть розробка і реалізація концепції права власності та перспектива розвитку чинного екологічного законодавства, яке дозволить визначити межі втручання держави в регулювання відносин власності на природні ресурси.
Розрізняють право власності на природні ресурси в об'єктивному і суб'єктивному розумінні.
Об'єктивне право власності на природні ресурси - система правових норм земельного, гірничого, водного, лісового, фауністичного, природно-заповідного законодавства тощо, які регулюють відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, лісами, водами тощо. Правовими нормами, які складають зміст права власності на природні ресурси в об'єктивному розумінні, визначаються колом суб'єктів, які можуть набувати природні ресурси у власність, об'єкти права власності на природні ресурси, порядок придбання, зміни, припинення та захисту права власності, на землю, ліси, води, тваринний світ тощо, а також права та обов'язки власників земельних, водних, лісових та інших природних ресурсів.
У суб'єктивному розумінні право власності на природні ресурси являє собою сукупність правомочностей власника по володінню, користуванню та розпорядженню відповідними об'єктами навколишнього природного середовища. Правомочності по володінню, користуванню і розпорядженню природними ресурсами, існують лише в рамках правовідносин власності на земельні ділянки, водойми, лісові угіддя тощо, які у свою чергу виникають після набуття суб'єктом у власність конкретної земельної ділянки, водного об'єкта, ділянки лісу і т.п. подібне
Правовідносини власності на природні ресурси є абсолютними. Це означає, що в рамках таких правовідносин суб'єкту права власності на об'єкт природи кореспондує (протистоїть) необмежене коло осіб, зобов'язаних утримуватися від вчинення дій, які порушують права власника чи перешкоджають йому у здійсненні правомочностей по володінню, користуванню чи розпорядженню зазначеним об'єктом природи.
Суб'єктивне право власності на природні ресурси - сукупність повноважень різних суб'єктів (держави, юридичних і фізичних осіб) щодо володіння, користування і розпорядження належними їм природними ресурсами (земельними, корисними копалинами, лісовими, водними, тваринного і рослинного світу природно-заповідного фонду):
а) виникає у зв'язку з передачею чи придбанням у власність відповідних природних ресурсів;
б) посвідчується державним актом на право власності або цивільно-правовою угодою про придбання (купівлю, продаж, обмін, тощо);
в) носить абсолютний характер, тобто виключна належність повноважень щодо володіння, користування і розпорядження природними ресурсами їх власнику і загальна обов'язковість всіх інших утримуватися від їх порушень. Право власності на природні ресурси має специфічні особливості, пов'язані з екологічним змістом останніх:
Правовідносини власності на природні ресурси є абсолютними. Це означає, що в рамках таких правовідносин суб'єкту права власності на об'єкт природи кореспондує (протистоїть) необмежене коло осіб, зобов'язаних утримуватися від вчинення дій, які порушують права власника чи перешкоджають йому у здійсненні правомочностей по володінню, користуванню чи розпорядженню зазначеним об'єктом природи.
У той же час право власності на природні ресурси на сучасному етапі розвитку суспільства не є абсолютним. У більшості країн світу воно обмежується в законодавчому порядку в інтересах суспільства. Необхідність обмеження права власності на природні ресурси в Україні випливає з Конституції України (ст.41), якою передбачено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Межі здійснення права власності на природні ресурси визначаються колом покладених законодавством на власників відповідних природних об'єктів обов'язків щодо раціонального використання та охорони навколишнього природного середовища.
Конституцією Україні встановлено, що реалізацію права власності на землю та інші природні ресурси здійснюється виключно відповідно до закону. Тим самим Основним Законом закріплений примат повноважень Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу в правовому регулюванні екологічних відносин, перш за все відносин земельної власності. Конституційні положення щодо права власності на землю, води, ліси, надра та інші природні ресурси деталізуються в Земельному, Водному, Лісовому кодексах Україна, Кодексі України про надра та інших природоресурсних законах, які є основними законодавчими актами у системі екологічного законодавства нашої держави.
Законодавство України визнає більшість розташованих на території країни | природних ресурсів об'єктом права власності, однак встановлює для них різний статус. Більшість природних ресурсів, які перебувають у природному стані, є об'єктом права власності держави (української народа) і не підлягають приватизації. До природних ресурсів, які не підлягають приватизації і можуть перебувати лише у державній власності, належать води, корисні копалини тощо.
У той же час в рамках проведення в нашій країні земельної реформи здійснюється приватизація землі. Земельним кодексом України закріплені дві форми земельної власності, а саме: публічна (суспільна) власність, яка охоплює державну і комунальну власність, і приватна, яка охоплює власність фізичних та недержавних юридичних осіб. Приватизація земель зумовила необхідність приватизації в обмежених обсягах і деяких інших тісно пов'язаних із землею природних ресурсів, зокрема лісів і вод. Так, під час передачі в приватну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення разом з ними у приватну власність передаються і невеликі замкнені ділянки земель лісового (до 5 гектарів) та водного (до 3 гектарів) фондів. Право власності на землю та інші природні ресурси, які передаються у приватну власність, на сучасному етапі розвитку суспільства не є абсолютним.
Висновок
Право власності на природні ресурси має ряд специфічних особливостей, пов'язаних з їх екологічним змістом.
По-перше, це право власності не є всеосяжним, бо не всі природні ресурси за своїми властивостями можуть перебувати у власності, а лише ті з них, що є відносно стабільними, підлягають індивідуалізації. До них належать земля, надра, води, ліси, тваринний світ, природно-заповідні об'єкти. Інші елементи природного середовища не здатні через об'єктивні властивості бути об'єктами власності (вітрова та сонячна енергія, атмосферне повітря, кліматичні ресурси та інше) тому що не можуть бути об'єктом привласнення з боку людини і суспільства.
По-друге, природні ресурси, хоча і є самостійними об'єктами права власності, проте нерозривно взаємопов'язані. Тому вилучення природної речовини в процесі використання даних об'єктів (видобуток корисних копалин, заготівля деревини, споживання води, відстріл та відлов тварин, ловля риби тощо) не припиняє права власності на відповідні елементи природного світу, а лише є підставою виникнення права власності на продукти праці, отримані шляхом експлуатації природних ресурсів.
І, нарешті, по-третє, природні ресурси як об'єкти природного походження складають національне багатство України і, на відміну від товарно-матеріальних цінностей, не мають вартості. Вони не є майном у власному значенні цього слова. Ціна у разі оцінки землі та інших ресурсів природи виступає у вигляді капіталізованої рентні При продажу природного об'єкта, власник по суті продає право на одержуваний з нього прибуток, продає право на ренту.
2. Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина): Навч. Посібник. - К.: Хрінком Інтер, 2006. - 192 с.
3. Екологічне право. Особлива частина Підручник. Для студентів юридичних вузів і факультетів. За редакцією академіка АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істина, 2001
4. Екологічне право України За редакцією професорів В.К. Попова і А.П. Гетьмани. Харків, «Право». 2001
5. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред Ю.С. Шемшученко. - К.: ТОВ «Видавництво« Юридична думка », 2005. - 848 з
6. Закон України "Про охорону навколишнього середовища". - К., 1991.
7. Сафранов Т. А. Екологічні основи природокористування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - Львів: "Новий Світ-2000", 2003. - 248 с.
Поняття права власності на природні ресурси
План
Вступ1. Визначення права власності на природні ресурси
Висновок
Література
Вступ
Власність становить економічну основу життя суспільства і виражається у вигляді відносин між суб'єктами з приводу матеріальних та інших благ.Право власності є юридичним вираженням, формою закріплення економічних відносин власності і являє собою врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, використання та розпорядження об'єктами власності.
Поняття власності на природні ресурси слід розглядати як економічну та юридичну категорії. Як економічна категорія власність на природні ресурси виникла задовго до появи держави і права, а саме тоді, коли первісна людина вперше позначила конкретну земельну територію чи ділянку як належну роду, племені чи окремому індивіду. Отже, головною ознакою власності на природні ресурси в економічному аспекті є присвоєння конкретної земельної території чи ділянки з усіма розташованими ними природними ресурсами відповідно первісним соціумом або одним з членів суспільства. Таким чином, власність на природні ресурси як економічна категорія являє собою систему суспільно-економічних відносин з приводу привласнення земельних, лісових, водних та інших ресурсів природи, оголошення їх власністю, у формі, яка визначається панівним у даному суспільстві способом виробництва, рівнем та потребами розвитку його продуктивних сил.
Як юридична категорія власність на природні ресурси є продуктом переходу суспільства до державно-правового рівня організації суспільного життя. Вона являє собою результат закріплення правовими нормами економічних суспільних відносин щодо | присвоєння земельних, лісових, водних та інших ресурсів природи, тобто відносин володіння, користування та розпорядження цими ресурсами особами, які юридично визнані власниками відповідних багатств природи. Таке закріплення має вираження у праві власності на природні ресурси.
1. Визначення права власності на природні ресурси
Потрібно розрізняти поняття «власність» і «право власності». Власність - це економічна категорія, яка виражає відносини між особами з приводу виробництва і розподілу матеріальних благ. Власність як економічна категорія пов'язана з певним засобом виробництва і є основою виробничих відносин.Поряд з іншими засобами виробництва природні ресурси утворюють матеріальну основу розвитку суспільства. Задовольняючи матеріальні потреби суспільства, об'єкти природи як об'єкти власності виконують економічну функцію. Але, будучи одночасно і об'єктами природного середовища, вони виконують і екологічну функцію. Отже, економічні відносини інституту власності на природні ресурси доповнюються екологічним змістом, що перетворює їх на еколого-економічні відносини.
Право власності на природні ресурси - це сукупність правових норм, які закріплюють і охороняють володіння, користування і розпорядження природними ресурсами, в інтересах як особи, так і суспільства в цілому. Таким чином, право власності в об'єктивному значенні слід розуміти як сукупність правових норм, які закріплюють, регламентують і охороняють відносини власності на природні ресурси в державі, якими є земля, надра, ліси, рослинний і тваринний світ, об'єкти природно-заповідного фонду
Конституція України закріплює принцип набуття і реалізації права власності на природні ресурси громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону. При цьому в Основному Законі не визначається поняття права власності на природні ресурси. Немає визначення цього поняття і в екологічному законодавстві України.
Необхідність з'ясування поняття права власності на природні ресурси є актуальною для України, оскільки від цього залежатимуть розробка і реалізація концепції права власності та перспектива розвитку чинного екологічного законодавства, яке дозволить визначити межі втручання держави в регулювання відносин власності на природні ресурси.
Розрізняють право власності на природні ресурси в об'єктивному і суб'єктивному розумінні.
Об'єктивне право власності на природні ресурси - система правових норм земельного, гірничого, водного, лісового, фауністичного, природно-заповідного законодавства тощо, які регулюють відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, лісами, водами тощо. Правовими нормами, які складають зміст права власності на природні ресурси в об'єктивному розумінні, визначаються колом суб'єктів, які можуть набувати природні ресурси у власність, об'єкти права власності на природні ресурси, порядок придбання, зміни, припинення та захисту права власності, на землю, ліси, води, тваринний світ тощо, а також права та обов'язки власників земельних, водних, лісових та інших природних ресурсів.
У суб'єктивному розумінні право власності на природні ресурси являє собою сукупність правомочностей власника по володінню, користуванню та розпорядженню відповідними об'єктами навколишнього природного середовища. Правомочності по володінню, користуванню і розпорядженню природними ресурсами, існують лише в рамках правовідносин власності на земельні ділянки, водойми, лісові угіддя тощо, які у свою чергу виникають після набуття суб'єктом у власність конкретної земельної ділянки, водного об'єкта, ділянки лісу і т.п. подібне
Правовідносини власності на природні ресурси є абсолютними. Це означає, що в рамках таких правовідносин суб'єкту права власності на об'єкт природи кореспондує (протистоїть) необмежене коло осіб, зобов'язаних утримуватися від вчинення дій, які порушують права власника чи перешкоджають йому у здійсненні правомочностей по володінню, користуванню чи розпорядженню зазначеним об'єктом природи.
Суб'єктивне право власності на природні ресурси - сукупність повноважень різних суб'єктів (держави, юридичних і фізичних осіб) щодо володіння, користування і розпорядження належними їм природними ресурсами (земельними, корисними копалинами, лісовими, водними, тваринного і рослинного світу природно-заповідного фонду):
а) виникає у зв'язку з передачею чи придбанням у власність відповідних природних ресурсів;
б) посвідчується державним актом на право власності або цивільно-правовою угодою про придбання (купівлю, продаж, обмін, тощо);
в) носить абсолютний характер, тобто виключна належність повноважень щодо володіння, користування і розпорядження природними ресурсами їх власнику і загальна обов'язковість всіх інших утримуватися від їх порушень. Право власності на природні ресурси має специфічні особливості, пов'язані з екологічним змістом останніх:
Правовідносини власності на природні ресурси є абсолютними. Це означає, що в рамках таких правовідносин суб'єкту права власності на об'єкт природи кореспондує (протистоїть) необмежене коло осіб, зобов'язаних утримуватися від вчинення дій, які порушують права власника чи перешкоджають йому у здійсненні правомочностей по володінню, користуванню чи розпорядженню зазначеним об'єктом природи.
У той же час право власності на природні ресурси на сучасному етапі розвитку суспільства не є абсолютним. У більшості країн світу воно обмежується в законодавчому порядку в інтересах суспільства. Необхідність обмеження права власності на природні ресурси в Україні випливає з Конституції України (ст.41), якою передбачено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Межі здійснення права власності на природні ресурси визначаються колом покладених законодавством на власників відповідних природних об'єктів обов'язків щодо раціонального використання та охорони навколишнього природного середовища.
Конституцією Україні встановлено, що реалізацію права власності на землю та інші природні ресурси здійснюється виключно відповідно до закону. Тим самим Основним Законом закріплений примат повноважень Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу в правовому регулюванні екологічних відносин, перш за все відносин земельної власності. Конституційні положення щодо права власності на землю, води, ліси, надра та інші природні ресурси деталізуються в Земельному, Водному, Лісовому кодексах Україна, Кодексі України про надра та інших природоресурсних законах, які є основними законодавчими актами у системі екологічного законодавства нашої держави.
Законодавство України визнає більшість розташованих на території країни | природних ресурсів об'єктом права власності, однак встановлює для них різний статус. Більшість природних ресурсів, які перебувають у природному стані, є об'єктом права власності держави (української народа) і не підлягають приватизації. До природних ресурсів, які не підлягають приватизації і можуть перебувати лише у державній власності, належать води, корисні копалини тощо.
У той же час в рамках проведення в нашій країні земельної реформи здійснюється приватизація землі. Земельним кодексом України закріплені дві форми земельної власності, а саме: публічна (суспільна) власність, яка охоплює державну і комунальну власність, і приватна, яка охоплює власність фізичних та недержавних юридичних осіб. Приватизація земель зумовила необхідність приватизації в обмежених обсягах і деяких інших тісно пов'язаних із землею природних ресурсів, зокрема лісів і вод. Так, під час передачі в приватну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення разом з ними у приватну власність передаються і невеликі замкнені ділянки земель лісового (до 5 гектарів) та водного (до 3 гектарів) фондів. Право власності на землю та інші природні ресурси, які передаються у приватну власність, на сучасному етапі розвитку суспільства не є абсолютним.
Висновок
Право власності на природні ресурси має ряд специфічних особливостей, пов'язаних з їх екологічним змістом.
По-перше, це право власності не є всеосяжним, бо не всі природні ресурси за своїми властивостями можуть перебувати у власності, а лише ті з них, що є відносно стабільними, підлягають індивідуалізації. До них належать земля, надра, води, ліси, тваринний світ, природно-заповідні об'єкти. Інші елементи природного середовища не здатні через об'єктивні властивості бути об'єктами власності (вітрова та сонячна енергія, атмосферне повітря, кліматичні ресурси та інше) тому що не можуть бути об'єктом привласнення з боку людини і суспільства.
По-друге, природні ресурси, хоча і є самостійними об'єктами права власності, проте нерозривно взаємопов'язані. Тому вилучення природної речовини в процесі використання даних об'єктів (видобуток корисних копалин, заготівля деревини, споживання води, відстріл та відлов тварин, ловля риби тощо) не припиняє права власності на відповідні елементи природного світу, а лише є підставою виникнення права власності на продукти праці, отримані шляхом експлуатації природних ресурсів.
І, нарешті, по-третє, природні ресурси як об'єкти природного походження складають національне багатство України і, на відміну від товарно-матеріальних цінностей, не мають вартості. Вони не є майном у власному значенні цього слова. Ціна у разі оцінки землі та інших ресурсів природи виступає у вигляді капіталізованої рентні При продажу природного об'єкта, власник по суті продає право на одержуваний з нього прибуток, продає право на ренту.
Література
1. Баб'як О.С, Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000. - 216 с.2. Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина): Навч. Посібник. - К.: Хрінком Інтер, 2006. - 192 с.
3. Екологічне право. Особлива частина Підручник. Для студентів юридичних вузів і факультетів. За редакцією академіка АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істина, 2001
4. Екологічне право України За редакцією професорів В.К. Попова і А.П. Гетьмани. Харків, «Право». 2001
5. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред Ю.С. Шемшученко. - К.: ТОВ «Видавництво« Юридична думка », 2005. - 848 з
6. Закон України "Про охорону навколишнього середовища". - К., 1991.
7. Сафранов Т. А. Екологічні основи природокористування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - Львів: "Новий Світ-2000", 2003. - 248 с.