МІНІСТЕРСТВО НАРОДНОЇ ОСВІТИ
СІМФЕРОПОЛЬСЬКИЙ технікуму радіоелектронного приладобудування
Контрольна робота
З дисципліни
"Нормування праці"
Роботу виконав студент
Лайко В.В.
Роботу перевірив викладач
____________________________
Сімферополь, 2005
ПЛАН
"1-3" Питання 1. Поняття виробничого, технологічного та трудового процесу 3
Питання 2. Функції норм праці ............................................... ..................... 7
Завдання ................................................. .................................................. ........ 13
Список використаної літератури ...................................... 14
Питання 1. Поняття виробничого, технологічного та трудового процесу
Відповідь. Основу формування кожного підприємства складає виробничий процес, що складається із сукупності взаємопов'язаних процесів праці, що поєднуються в ряді випадків з природними процесами.
Загальний виробничий процес являє собою сукупність приватних процесів, об'єднаних однією метою - випуском готової продукції. Часткові процеси виробництва різні за ролі у виготовленні готового продукту, змісту, ступеня переривчастості, рівнем механізації і т.д. Залежно від особливостей процесів організовуються виробничі підрозділи підприємств, вирішується ряд питань планування і управління.
У кожному виробничому процесі центральне місце займають основні процеси, тобто такі, де здійснюється перетворення основної сировини і матеріалів в готову продукцію підприємства. Основний виробничий процес складається з часткових з виконання окремих стадій або з виготовлення елементів і деталей конструкцій.
Допоміжними процесами є такі, в результаті яких виготовляється продукція, яка використовується в основному виробництві. До них відносяться: виробництво для власних потреб різних видів енергії; виготовлення інструментів і пристосувань; ремонт обладнання і підтримку його в робочому стані; ремонт будівель і споруд. Ці процеси є відокремлені частини виробництва, які можуть бути часто виділені в самостійні виробництва. Їх результати матеріалізуються в нових споживних вартостях, а принципи організації ті ж, що й основних процесів.
До обслуговуючим процесів відносяться: харчування основних ділянок і цехів матеріалами, напівфабрикатами, інструментами і пристосуваннями; міжцеховий і внутрішньоцехової транспорт, по-вантажно-розвантажувальні і переместительное процеси, складування і зберігання матеріально-енергетичних ресурсів. Ці процеси органічно пов'язані з основним виробничим процесом і невідривно від нього. Основна тенденція їх розвитку - механізація і автоматизація і, де це можливо, суміщення з основним виробничим процесом.
Для визначення цілей організації роботи колективу здійснюються управлінські процеси, а для обслуговування та створення нормальних умов праці проводиться робота з техніки безпеки, соціально-культурного обслуговування колективу працівників.
Між характером виробничих процесів і організаційною структурою підрозділів підприємства немає прямої залежності, так як в основних виробничих цехах виконуються не тільки основні, але й обслуговуючі процеси, хоча сутність, головний зміст роботи цехів складають основні процеси.
Технологічний процес і його зв'язок з виробничим процесом.
За своїм характером виробничі процеси бувають синтетичними, при яких з різних видів сировини і матеріалів виготовляється один вид продукції; аналітичними, коли багато видів продукції виготовляються з однієї сировини; прямими, коли здійснюється виробництво одного виду продукції з одного виду сировини. Крім того, розрізняються виробничі процеси з переважанням хімічних або механічних методів обробки. Перевага на підприємстві будь-якої з перерахованих різновидів технологічного процесу виробництва має великий вплив на його виробничу структуру. Так, при синтетичних процесах розгалужена система заготівельних цехів, у кожному з яких відбувається початкова переробка сировини і матеріалів, поступово переходить у більш вузьке коло обробних ланок і завершується одним випусковим. У цьому випадку досить трудомісткі роботи з матеріально-технічного постачання, зовнішньому та внутризаводскому кооперування, управлінню заготівельним виробництвом і т.д. При аналітичному процесі один заготівельний цех передає свої напівфабрикати і кілька обробних і випускаючих, спеціалізованих па виготовленні різного роду продукції. У цьому випадку підприємство виробляє велику кількість різних видів продукції, має великі та розгалужені зв'язки зі збуту, як правило, тут розвинені побічні виробництва. Це також впливає на структуру підприємства. При прямому процесі виробництва створюється зазвичай одна "виробнича нитка" від початку і до кінця процесу виробництва. Залежно від різноманітності методів обробки виробів на підприємстві з'являються відповідні підрозділи, а в апараті управління - відповідні функції і ланки. Так, може виникнути управління хімічними, фізичними лабораторіями, енергогосподарством і т.д.
По стадії виготовлення готового продукту виділяють заготівельні, обробні та оздоблювально-складальні процеси виробництва. За ступенем технічної оснащеності бувають ручні, частково і комплексно механізовані і частково і комплексно автоматизовані процеси. За уривчастості розрізняють перериваним і безперервні; за особливостями використовуваного обладнання - апаратурні (агрегатні) і дискретні, де переважає робота па окремих верстатах.
Процес виробництва та технологічної обробки на кожному підприємстві знаходиться в постійній зміні - змінюються під впливом науково-технічного прогресу і потреб споживача.
Організація трудових процесів на підприємстві враховує перш за все, доцільність поділу праці. Поділ праці може бути здійснено: за операціями технологічного процесу; кваліфікації робіт; видів робіт - основні і допоміжні.
Організації трудових процесів передує робота з вивчення, узагальнення та поширення передових прийомів праці, яка здійснюється в такій послідовності:
а) вибір об'єктів вивчення;
б) вивчення методик роботи окремих виконавців (бригад);
в) відбір кращих прийомів роботи і проектування раціонального трудового процесу
г) навчання всіх робочих виконання раціонального процесу.
Одним з найважливіших елементів трудового процесу, що піддаються аналізу при впровадженні НОТ, є вивчення умови праці.
При аналізі умов праці дається розгорнута характеристика стану головних факторів: шуму, вібрації, оснащеності, концентрації газів і пилу, температури і т.д., що впливають на продуктивність праці і здоров'я працюючих.
Для характеристики кожного з перерахованих факторів фактичні дані зіставляють з нормативами, встановленими для кожного виду виробництва. Заміри фактичних параметрів виробляються спеціальними приладами.
На підставі виявленого аналізом стану навколишнього середовища розробляються заходи з ліквідації відхилень від нормативів, створюються найбільш сприятливі для роботи умови.
Важливим елементом наукової організації праці є виробнича естетика. Вирішуючи питання фарбування стін, стелі, обладнання та різних предметів оснащення робочого місця необхідно мати на увазі, що та чи інша забарвлення оточуючих робочого предметів значно впливає на працездатність і продуктивність праці. Важливим елементом виробничої естетики є робочий одяг. Вона повинна враховувати особливості виконуваної роботи, бути красивою, зручною, відповідати вимогам техніки безпеки та гігієни.
До числа елементів умов організації праці відноситься побутове обслуговування. При гарній його організації, як правило, зменшуються непродуктивні втрати часу, підвищується настрій робітників, створюються умови для якнайшвидшого відновлення енергії, витраченої на роботу, поліпшується санітарно-гігієнічний стан. Звертається увага на організацію питного режиму, своєчасність видачі спецодягу та спецжіров, стан умивальників, душових установок, наявність і зручність роздягалень, наявність аптечки першої медичної допомоги, порядок забезпечення харчуванням і багато інших чинників для обслуговування працівників.
Питання 2. Функції норм праці
Відповідь. У коло функцій, здійснюваних державою в умовах ринкової економіки, не входить централізований контроль над мірою праці шляхом встановлення норм трудових витрат на міжгалузевому та галузевому рівнях. Вся робота з нормування праці переноситься на рівень підприємств і, тим самим, її успіх цілком залежить від сформованих на них традицій, від ініціативи та ставлення до даної проблеми їх керівників.
Роль же держави у галузі нормування обмежується в основному законодавчим регулюванням (в основному через КЗпП), а також тарифних нормуванням, включаючи затвердження кваліфікаційних довідників, переліків професій (посад), класифікаторів. Все це означає, що необхідно переосмислити цілі та завдання нормування, методи і організаційні форми їх здійснення на підприємствах різних форм власності. З цих питань існують різні, часом суперечливі, точки зору.
За це не означає, що нормування, як ідеологія створення та практичного використання наукових основ технологій і механізмів вимірювання та оцінки людської діяльності, вичерпало себе і виявляється в умовах ринкової економіки незатребуваним. Незалежно від прийнятих умов господарювання нормування праці представляє по суті єдиний інструмент, за допомогою якого можна обгрунтовано визначати необхідну чисельність працівників, кількість робочих місць, планувати використання робочого часу; оцінювати досягнутий рівень продуктивності (ефективності) праці працівників і наявні резерви його зростання, забезпечувати адекватність рівня оплати праці кількістю та якістю виконуваних робіт або функцій.
Доходи роботодавців від основної діяльності підприємств та заробітна плата найманих працівників прямо залежать від обсягу виробленої та реалізованої продукції, від її ціни і собівартості. Тому й ті, й інші зацікавлені у збільшенні кількості поставляються на ринок товарів, розширенні їх асортименту, підвищення їхньої привабливості для споживачів як за якістю, так і за ціною. Цього можна домогтися, лише використовуючи механізм нормування праці, націлений на підвищення результатів праці по відношенню до витрат, чим і визначається початкова функція нормування як процесу встановлення комплексно обгрунтованих витрат часу на виконання одиниці конкретної роботи.
Витрати праці та інших ресурсів прямо залежать від розглянутого варіанта технології, складаючи з ним єдине ціле. У виробничій сфері це знаходить відображення в практиці розробки операційних технологій з одночасним розрахунком режимів роботи обладнання та норм часу. Тим самим процес вимірювання та нормування витрат часу, зайнятості устаткування і працівника являє собою в значній мірі інженерну задачу. На виробничих підприємствах до числа таких завдань відносяться:
роботи інженерного характеру - прикладні дослідження і розробки, пов'язані зі створенням і удосконаленням; продукції і технології її виробництва;
роботи інженерно-організаційного характеру забезпечення раціонального ходу виробничого процесу в просторі і в часі шляхом розробки планування цехів, виробничих ділянок і функціональних служб, оперативного управління їх роботою, контролю та регулювання якості продукції;
роботи організаційно-економічного і соціального характеру, що вимагають знання виробництва і сучасного менеджменту - побудова і зміна організаційних структур, робота з персоналом, організація і стимулювання трудової діяльності, маркетинг, матеріально-технічне постачання та збут продукції, бухгалтерський облік і фінансова діяльність.
Застосування інженерного підходу до нормування праці при виконанні робіт різного характеру в поєднанні з соціально-економічними критеріями покликане служити основою для узгодженого рішення при визначенні необхідних витрат праці, виходячи з ефективного використання наявних підприємством трудових і матеріальних ресурсів і при дотриманні науково обгрунтованих режимів праці та відпочинку. Об'єктивною передумовою досягнення узгоджених рішень є те, що роботодавець (адміністрація підприємства) і працівники (трудові колективи) прямо зацікавлені у зниженні витрат виробництва на одиницю користується попитом продукції, з тим щоб трудові і матеріальні витрати не досягали меж, при яких підприємство стає збитковим. Нормування праці як соціальне завдання передбачає створення сприятливих умов для формування зацікавленого ставлення працівників до проведеної адміністрацією роботі в даній області. Мова йде, перш за все, про взаємини між безпосереднім виконавцем цієї роботи (ним є спеціаліст - аналітик праці) та працівниками, яких вона стосується. Психологічно важливо подолати традиційне сприйняття працівниками однозначно сформованого іміджу нормувальника як особи, діяльність якого об'єктивно спрямована або на обмеження заробітку, або на штучну підгонку норм під заздалегідь встановлений рівень оплати праці. Принципово інший представляється роль аналітика праці, що діє на основі принципу невіддільності норми праці від застосовуваних методів роботи. При такому підході підвищення рівня напруженості норм, що спирається на поліпшення технології та умов праці на робочому місці, підвищує продуктивність праці працівника, а значить, і рівень її оплати. Тим самим створюється атмосфера ділового співробітництва аналітика праці з робітниками, майстрами, менеджерами та іншими працівниками підприємства.
Особливе значення має проблема індивідуалізації норм праці з метою більш повного використання трудового потенціалу кожного працівника виходячи з його реальних можливостей та особистої матеріальної зацікавленості, що відповідають можливостям та інтересам підприємства. Індивідуалізація передбачає адресне встановлення норм даному працівнику у відповідності з можливим рівнем продуктивності його праці та за погодженням з роботодавцем в рамках трудового договору. Пропозиції про встановлення індивідуальної норми, що передбачає збільшення обсягу робіт, розширення або поєднанні функцій, можуть виходити як від працівника, так і від роботодавця. І в тому і в іншому випадку це дозволяє реалізувати зацікавленість працівника в такому змісті і такому обсязі покладених на нього функцій і робіт, при яких забезпечується найбільш повне й ефективне використання його робочого часу з відповідною оплатою його праці.
При цьому повністю зберігається роль базових нормативів, що використовуються для визначення витрат праці по окремим структурним елементам, які охоплюються нормою.
Нормування на основі встановлення індивідуальних норм змінювалося в минулому як з ініціативи адміністрації, так і самих працівників при розподілі завантаження робітників на складальних конвеєрах або на ділянках серійного виробництва. Однак цей досвід не набув широкого поширення, тому що він вступав у суперечність з діяла практикою жорсткої регламентації розподілі робіт за працівниками, вузького поділу праці, орієнтації на середнього працівника, середню вироблення і слабко відчутні відмінності в оплаті праці. Усунення цих протиріч відкриває можливість широкого застосування індивідуальних норм, що відображають не тільки професійні, але й особистісні якості працівника. У той же час індивідуальні норми сприяють забезпеченню соціальної захищеності працівників від надмірної інтенсифікації праці у випадку завищення роботодавцем виробничих завдань. Спираючись на соціально обгрунтовані норми і нормативи профспілки можуть предметно здійснювати свою головну місію - стояти на сторожі інтересів працівників, не допускаючи перевантажень, шкідливих для здоров'я. Можна припустити, що значення індивідуальних норм буде зростати в міру розвитку автоматизації і технології.
Індивідуалізація норм праці знаходить відображення у структурі витрат робочого часу працівника як за рахунок елементів, що відносяться до часу роботи, не обумовлених виконанням основних функцій, так і за рахунок регламентованих витрат часу на перерви. Потреба в додаткових витратах часу визначається диференціювання в залежності від факторів, що характеризують працівника (фізичний стан, ступінь освоєння роботи), роботу (категорія тяжкості, становище працівника в процесі роботи, психологічні навантаження тощо), і навколишнє середовище (санітарно-гігієнічні умови, кліматичні особливості, сезонність). Деякі види додаткових витрат, які не є частиною операційного циклу, але істотні для якісного виконання роботи (окремі трудові функції або вимушені очікування на початку або в кінці зміни, догляд за обладнанням, інструментом і оснащенням, очищення робочого місця тощо), включаються не в норми часу, а в денний (змінний) фонд часу.
Для учнів або стажистів можуть бути прийняті підвищені норми часу на період навчання і освоєння роботи. Додаткові витрати часу враховуються і для досвідчених працівників, які навчають або інструктують учня або стажер при виконанні спільної роботи, на яку встановлена норма часу. Аналогічним шляхом встановлюється додатковий час для працівників,: освоюють нову [роботу або технологію, з тим щоб не допустити через це втрати заробітку. Наприклад, в перший день освоєння працівникові на кожну годину додається десять хвилин, у другий день - дев'ять і т.д., до нуля. У тих випадках, коли працівник, що виконує певну функцію, самостійно вирішує питання, що і як має бути зроблено, тобто по суті сам для себе розробляє технологію, можуть передбачатися виконавчі витрати часу в залежності від унікальності чи типовості рішень, від розміру партії (у дрібносерійному виробництві), її повторюваності і складності виконання.
Зв'язок між нормуванням та оплатою праці може бути забезпечена встановленням питомої заробітної плати на один нормо-годину роботи певного ступеня складності стосовно до різних видів діяльності та категоріями працівників. Тим самим нормо-годину виступає єдиним вимірником обсягу роботи, а ціна нормо-години - мірою оплати праці.
Таким чином, слід констатувати безпідставність існуючих тверджень про те, що ера нормування з переходом до ринку скінчилась; вона повною мірою зберігає своє організаційне, економічне та соціальне значення там, де з боку роботодавців постійно проявляється зацікавленість у збільшенні обсягу реалізації користується попитом продукції в розрахунку на одного працівника шляхом виявлення та використання резервів підвищення ефективності праці персоналу та стимулювання зростання рівня її оплати в відповідності з досягнутими результатами.
Завдання
Використовуючи дані в таблиці, визначте відсоток виконання норми виробітку робочим відрядником.
Рішення.
Знайдемо кількість виробів, яку повинен виготовити робочий відрядник за планом, для цього
Відрядний фонд робітника-відрядника залежить від кількості виробів за планом, розцінки на один виріб і годинної тарифної ставки.
Знайдемо Відрядних фонд оплати праці відрядника, згідно годинної тарифної ставки та корисного фонду робочого часу, тоді
ФЗПсд. = Fеф. * Стар. = 164,0 * 5,624 = 922,336 грн.
Розцінка на один виріб складає, згідно з вихідними і розрахунковими даними
Р = ФЗПсд. / N = 922,336 / 261 = 3,53 грн.
Коефіцієнт виконання норми робочим відрядником становить
К = Р / Стар. = 3,53 / 5,624 = 0,627
Відповідь. Коефіцієнт виконання норми робочим відрядником становить 0,627.
Список використаної літератури
1. Адамчук В.В., Економіка і соціологія праці, - М: Юніті, 1999.
2. Куликов Л.М., Основи економічних знань, - М: Фінанси і статистика, 1998
3. Управління витратами на підприємстві / Під ред.В.П. Кустарева. - Л.: Машинобудування, 1990. - 226 с.
4. Краюхин Г.А. Планування на підприємствах / / Підручник. - М.: Вища школа. 1994. - 312 с.
5. Алексєєва М.М. Планування діяльності фірми. - М.: Фінанси і статистика, 1997. - 248 с.
СІМФЕРОПОЛЬСЬКИЙ технікуму радіоелектронного приладобудування
Контрольна робота
З дисципліни
"Нормування праці"
Роботу виконав студент
Лайко В.В.
Роботу перевірив викладач
____________________________
Сімферополь, 2005
ПЛАН
"1-3" Питання 1. Поняття виробничого, технологічного та трудового процесу 3
Питання 2. Функції норм праці ............................................... ..................... 7
Завдання ................................................. .................................................. ........ 13
Список використаної літератури ...................................... 14
Питання 1. Поняття виробничого, технологічного та трудового процесу
Відповідь. Основу формування кожного підприємства складає виробничий процес, що складається із сукупності взаємопов'язаних процесів праці, що поєднуються в ряді випадків з природними процесами.
Загальний виробничий процес являє собою сукупність приватних процесів, об'єднаних однією метою - випуском готової продукції. Часткові процеси виробництва різні за ролі у виготовленні готового продукту, змісту, ступеня переривчастості, рівнем механізації і т.д. Залежно від особливостей процесів організовуються виробничі підрозділи підприємств, вирішується ряд питань планування і управління.
У кожному виробничому процесі центральне місце займають основні процеси, тобто такі, де здійснюється перетворення основної сировини і матеріалів в готову продукцію підприємства. Основний виробничий процес складається з часткових з виконання окремих стадій або з виготовлення елементів і деталей конструкцій.
Допоміжними процесами є такі, в результаті яких виготовляється продукція, яка використовується в основному виробництві. До них відносяться: виробництво для власних потреб різних видів енергії; виготовлення інструментів і пристосувань; ремонт обладнання і підтримку його в робочому стані; ремонт будівель і споруд. Ці процеси є відокремлені частини виробництва, які можуть бути часто виділені в самостійні виробництва. Їх результати матеріалізуються в нових споживних вартостях, а принципи організації ті ж, що й основних процесів.
До обслуговуючим процесів відносяться: харчування основних ділянок і цехів матеріалами, напівфабрикатами, інструментами і пристосуваннями; міжцеховий і внутрішньоцехової транспорт, по-вантажно-розвантажувальні і переместительное процеси, складування і зберігання матеріально-енергетичних ресурсів. Ці процеси органічно пов'язані з основним виробничим процесом і невідривно від нього. Основна тенденція їх розвитку - механізація і автоматизація і, де це можливо, суміщення з основним виробничим процесом.
Для визначення цілей організації роботи колективу здійснюються управлінські процеси, а для обслуговування та створення нормальних умов праці проводиться робота з техніки безпеки, соціально-культурного обслуговування колективу працівників.
Між характером виробничих процесів і організаційною структурою підрозділів підприємства немає прямої залежності, так як в основних виробничих цехах виконуються не тільки основні, але й обслуговуючі процеси, хоча сутність, головний зміст роботи цехів складають основні процеси.
Технологічний процес і його зв'язок з виробничим процесом.
За своїм характером виробничі процеси бувають синтетичними, при яких з різних видів сировини і матеріалів виготовляється один вид продукції; аналітичними, коли багато видів продукції виготовляються з однієї сировини; прямими, коли здійснюється виробництво одного виду продукції з одного виду сировини. Крім того, розрізняються виробничі процеси з переважанням хімічних або механічних методів обробки. Перевага на підприємстві будь-якої з перерахованих різновидів технологічного процесу виробництва має великий вплив на його виробничу структуру. Так, при синтетичних процесах розгалужена система заготівельних цехів, у кожному з яких відбувається початкова переробка сировини і матеріалів, поступово переходить у більш вузьке коло обробних ланок і завершується одним випусковим. У цьому випадку досить трудомісткі роботи з матеріально-технічного постачання, зовнішньому та внутризаводскому кооперування, управлінню заготівельним виробництвом і т.д. При аналітичному процесі один заготівельний цех передає свої напівфабрикати і кілька обробних і випускаючих, спеціалізованих па виготовленні різного роду продукції. У цьому випадку підприємство виробляє велику кількість різних видів продукції, має великі та розгалужені зв'язки зі збуту, як правило, тут розвинені побічні виробництва. Це також впливає на структуру підприємства. При прямому процесі виробництва створюється зазвичай одна "виробнича нитка" від початку і до кінця процесу виробництва. Залежно від різноманітності методів обробки виробів на підприємстві з'являються відповідні підрозділи, а в апараті управління - відповідні функції і ланки. Так, може виникнути управління хімічними, фізичними лабораторіями, енергогосподарством і т.д.
По стадії виготовлення готового продукту виділяють заготівельні, обробні та оздоблювально-складальні процеси виробництва. За ступенем технічної оснащеності бувають ручні, частково і комплексно механізовані і частково і комплексно автоматизовані процеси. За уривчастості розрізняють перериваним і безперервні; за особливостями використовуваного обладнання - апаратурні (агрегатні) і дискретні, де переважає робота па окремих верстатах.
Процес виробництва та технологічної обробки на кожному підприємстві знаходиться в постійній зміні - змінюються під впливом науково-технічного прогресу і потреб споживача.
Організація трудових процесів на підприємстві враховує перш за все, доцільність поділу праці. Поділ праці може бути здійснено: за операціями технологічного процесу; кваліфікації робіт; видів робіт - основні і допоміжні.
Організації трудових процесів передує робота з вивчення, узагальнення та поширення передових прийомів праці, яка здійснюється в такій послідовності:
а) вибір об'єктів вивчення;
б) вивчення методик роботи окремих виконавців (бригад);
в) відбір кращих прийомів роботи і проектування раціонального трудового процесу
г) навчання всіх робочих виконання раціонального процесу.
Одним з найважливіших елементів трудового процесу, що піддаються аналізу при впровадженні НОТ, є вивчення умови праці.
При аналізі умов праці дається розгорнута характеристика стану головних факторів: шуму, вібрації, оснащеності, концентрації газів і пилу, температури і т.д., що впливають на продуктивність праці і здоров'я працюючих.
Для характеристики кожного з перерахованих факторів фактичні дані зіставляють з нормативами, встановленими для кожного виду виробництва. Заміри фактичних параметрів виробляються спеціальними приладами.
На підставі виявленого аналізом стану навколишнього середовища розробляються заходи з ліквідації відхилень від нормативів, створюються найбільш сприятливі для роботи умови.
Важливим елементом наукової організації праці є виробнича естетика. Вирішуючи питання фарбування стін, стелі, обладнання та різних предметів оснащення робочого місця необхідно мати на увазі, що та чи інша забарвлення оточуючих робочого предметів значно впливає на працездатність і продуктивність праці. Важливим елементом виробничої естетики є робочий одяг. Вона повинна враховувати особливості виконуваної роботи, бути красивою, зручною, відповідати вимогам техніки безпеки та гігієни.
До числа елементів умов організації праці відноситься побутове обслуговування. При гарній його організації, як правило, зменшуються непродуктивні втрати часу, підвищується настрій робітників, створюються умови для якнайшвидшого відновлення енергії, витраченої на роботу, поліпшується санітарно-гігієнічний стан. Звертається увага на організацію питного режиму, своєчасність видачі спецодягу та спецжіров, стан умивальників, душових установок, наявність і зручність роздягалень, наявність аптечки першої медичної допомоги, порядок забезпечення харчуванням і багато інших чинників для обслуговування працівників.
Питання 2. Функції норм праці
Відповідь. У коло функцій, здійснюваних державою в умовах ринкової економіки, не входить централізований контроль над мірою праці шляхом встановлення норм трудових витрат на міжгалузевому та галузевому рівнях. Вся робота з нормування праці переноситься на рівень підприємств і, тим самим, її успіх цілком залежить від сформованих на них традицій, від ініціативи та ставлення до даної проблеми їх керівників.
Роль же держави у галузі нормування обмежується в основному законодавчим регулюванням (в основному через КЗпП), а також тарифних нормуванням, включаючи затвердження кваліфікаційних довідників, переліків професій (посад), класифікаторів. Все це означає, що необхідно переосмислити цілі та завдання нормування, методи і організаційні форми їх здійснення на підприємствах різних форм власності. З цих питань існують різні, часом суперечливі, точки зору.
За це не означає, що нормування, як ідеологія створення та практичного використання наукових основ технологій і механізмів вимірювання та оцінки людської діяльності, вичерпало себе і виявляється в умовах ринкової економіки незатребуваним. Незалежно від прийнятих умов господарювання нормування праці представляє по суті єдиний інструмент, за допомогою якого можна обгрунтовано визначати необхідну чисельність працівників, кількість робочих місць, планувати використання робочого часу; оцінювати досягнутий рівень продуктивності (ефективності) праці працівників і наявні резерви його зростання, забезпечувати адекватність рівня оплати праці кількістю та якістю виконуваних робіт або функцій.
Доходи роботодавців від основної діяльності підприємств та заробітна плата найманих працівників прямо залежать від обсягу виробленої та реалізованої продукції, від її ціни і собівартості. Тому й ті, й інші зацікавлені у збільшенні кількості поставляються на ринок товарів, розширенні їх асортименту, підвищення їхньої привабливості для споживачів як за якістю, так і за ціною. Цього можна домогтися, лише використовуючи механізм нормування праці, націлений на підвищення результатів праці по відношенню до витрат, чим і визначається початкова функція нормування як процесу встановлення комплексно обгрунтованих витрат часу на виконання одиниці конкретної роботи.
Витрати праці та інших ресурсів прямо залежать від розглянутого варіанта технології, складаючи з ним єдине ціле. У виробничій сфері це знаходить відображення в практиці розробки операційних технологій з одночасним розрахунком режимів роботи обладнання та норм часу. Тим самим процес вимірювання та нормування витрат часу, зайнятості устаткування і працівника являє собою в значній мірі інженерну задачу. На виробничих підприємствах до числа таких завдань відносяться:
роботи інженерного характеру - прикладні дослідження і розробки, пов'язані зі створенням і удосконаленням; продукції і технології її виробництва;
роботи інженерно-організаційного характеру забезпечення раціонального ходу виробничого процесу в просторі і в часі шляхом розробки планування цехів, виробничих ділянок і функціональних служб, оперативного управління їх роботою, контролю та регулювання якості продукції;
роботи організаційно-економічного і соціального характеру, що вимагають знання виробництва і сучасного менеджменту - побудова і зміна організаційних структур, робота з персоналом, організація і стимулювання трудової діяльності, маркетинг, матеріально-технічне постачання та збут продукції, бухгалтерський облік і фінансова діяльність.
Застосування інженерного підходу до нормування праці при виконанні робіт різного характеру в поєднанні з соціально-економічними критеріями покликане служити основою для узгодженого рішення при визначенні необхідних витрат праці, виходячи з ефективного використання наявних підприємством трудових і матеріальних ресурсів і при дотриманні науково обгрунтованих режимів праці та відпочинку. Об'єктивною передумовою досягнення узгоджених рішень є те, що роботодавець (адміністрація підприємства) і працівники (трудові колективи) прямо зацікавлені у зниженні витрат виробництва на одиницю користується попитом продукції, з тим щоб трудові і матеріальні витрати не досягали меж, при яких підприємство стає збитковим. Нормування праці як соціальне завдання передбачає створення сприятливих умов для формування зацікавленого ставлення працівників до проведеної адміністрацією роботі в даній області. Мова йде, перш за все, про взаємини між безпосереднім виконавцем цієї роботи (ним є спеціаліст - аналітик праці) та працівниками, яких вона стосується. Психологічно важливо подолати традиційне сприйняття працівниками однозначно сформованого іміджу нормувальника як особи, діяльність якого об'єктивно спрямована або на обмеження заробітку, або на штучну підгонку норм під заздалегідь встановлений рівень оплати праці. Принципово інший представляється роль аналітика праці, що діє на основі принципу невіддільності норми праці від застосовуваних методів роботи. При такому підході підвищення рівня напруженості норм, що спирається на поліпшення технології та умов праці на робочому місці, підвищує продуктивність праці працівника, а значить, і рівень її оплати. Тим самим створюється атмосфера ділового співробітництва аналітика праці з робітниками, майстрами, менеджерами та іншими працівниками підприємства.
Особливе значення має проблема індивідуалізації норм праці з метою більш повного використання трудового потенціалу кожного працівника виходячи з його реальних можливостей та особистої матеріальної зацікавленості, що відповідають можливостям та інтересам підприємства. Індивідуалізація передбачає адресне встановлення норм даному працівнику у відповідності з можливим рівнем продуктивності його праці та за погодженням з роботодавцем в рамках трудового договору. Пропозиції про встановлення індивідуальної норми, що передбачає збільшення обсягу робіт, розширення або поєднанні функцій, можуть виходити як від працівника, так і від роботодавця. І в тому і в іншому випадку це дозволяє реалізувати зацікавленість працівника в такому змісті і такому обсязі покладених на нього функцій і робіт, при яких забезпечується найбільш повне й ефективне використання його робочого часу з відповідною оплатою його праці.
При цьому повністю зберігається роль базових нормативів, що використовуються для визначення витрат праці по окремим структурним елементам, які охоплюються нормою.
Нормування на основі встановлення індивідуальних норм змінювалося в минулому як з ініціативи адміністрації, так і самих працівників при розподілі завантаження робітників на складальних конвеєрах або на ділянках серійного виробництва. Однак цей досвід не набув широкого поширення, тому що він вступав у суперечність з діяла практикою жорсткої регламентації розподілі робіт за працівниками, вузького поділу праці, орієнтації на середнього працівника, середню вироблення і слабко відчутні відмінності в оплаті праці. Усунення цих протиріч відкриває можливість широкого застосування індивідуальних норм, що відображають не тільки професійні, але й особистісні якості працівника. У той же час індивідуальні норми сприяють забезпеченню соціальної захищеності працівників від надмірної інтенсифікації праці у випадку завищення роботодавцем виробничих завдань. Спираючись на соціально обгрунтовані норми і нормативи профспілки можуть предметно здійснювати свою головну місію - стояти на сторожі інтересів працівників, не допускаючи перевантажень, шкідливих для здоров'я. Можна припустити, що значення індивідуальних норм буде зростати в міру розвитку автоматизації і технології.
Індивідуалізація норм праці знаходить відображення у структурі витрат робочого часу працівника як за рахунок елементів, що відносяться до часу роботи, не обумовлених виконанням основних функцій, так і за рахунок регламентованих витрат часу на перерви. Потреба в додаткових витратах часу визначається диференціювання в залежності від факторів, що характеризують працівника (фізичний стан, ступінь освоєння роботи), роботу (категорія тяжкості, становище працівника в процесі роботи, психологічні навантаження тощо), і навколишнє середовище (санітарно-гігієнічні умови, кліматичні особливості, сезонність). Деякі види додаткових витрат, які не є частиною операційного циклу, але істотні для якісного виконання роботи (окремі трудові функції або вимушені очікування на початку або в кінці зміни, догляд за обладнанням, інструментом і оснащенням, очищення робочого місця тощо), включаються не в норми часу, а в денний (змінний) фонд часу.
Для учнів або стажистів можуть бути прийняті підвищені норми часу на період навчання і освоєння роботи. Додаткові витрати часу враховуються і для досвідчених працівників, які навчають або інструктують учня або стажер при виконанні спільної роботи, на яку встановлена норма часу. Аналогічним шляхом встановлюється додатковий час для працівників,: освоюють нову [роботу або технологію, з тим щоб не допустити через це втрати заробітку. Наприклад, в перший день освоєння працівникові на кожну годину додається десять хвилин, у другий день - дев'ять і т.д., до нуля. У тих випадках, коли працівник, що виконує певну функцію, самостійно вирішує питання, що і як має бути зроблено, тобто по суті сам для себе розробляє технологію, можуть передбачатися виконавчі витрати часу в залежності від унікальності чи типовості рішень, від розміру партії (у дрібносерійному виробництві), її повторюваності і складності виконання.
Зв'язок між нормуванням та оплатою праці може бути забезпечена встановленням питомої заробітної плати на один нормо-годину роботи певного ступеня складності стосовно до різних видів діяльності та категоріями працівників. Тим самим нормо-годину виступає єдиним вимірником обсягу роботи, а ціна нормо-години - мірою оплати праці.
Таким чином, слід констатувати безпідставність існуючих тверджень про те, що ера нормування з переходом до ринку скінчилась; вона повною мірою зберігає своє організаційне, економічне та соціальне значення там, де з боку роботодавців постійно проявляється зацікавленість у збільшенні обсягу реалізації користується попитом продукції в розрахунку на одного працівника шляхом виявлення та використання резервів підвищення ефективності праці персоналу та стимулювання зростання рівня її оплати в відповідності з досягнутими результатами.
Завдання
Використовуючи дані в таблиці, визначте відсоток виконання норми виробітку робочим відрядником.
| Найменування показника | Дані розрахунку показників | |
| Вихідні | Невідомі | |
| 1. Обсяг товарної продукції, шт (N) | * | |
| 2. Трудомісткість одиниці продукції, хв (Т) | 37,6 | |
| 3. Годинна тарифна ставка, грн. (З тар) | 5-62,4 | |
| 4. Корисний фонд робочого часу, годин (F еф) | 164,0 | |
| 5. Розцінка на виріб, грн. (Р) | * | |
| 6. Відрядний фонд зарплати, грн (ФЗПсд) | * | |
Знайдемо кількість виробів, яку повинен виготовити робочий відрядник за планом, для цього
Відрядний фонд робітника-відрядника залежить від кількості виробів за планом, розцінки на один виріб і годинної тарифної ставки.
Знайдемо Відрядних фонд оплати праці відрядника, згідно годинної тарифної ставки та корисного фонду робочого часу, тоді
ФЗПсд. = Fеф. * Стар. = 164,0 * 5,624 = 922,336 грн.
Розцінка на один виріб складає, згідно з вихідними і розрахунковими даними
Р = ФЗПсд. / N = 922,336 / 261 = 3,53 грн.
Коефіцієнт виконання норми робочим відрядником становить
К = Р / Стар. = 3,53 / 5,624 = 0,627
Відповідь. Коефіцієнт виконання норми робочим відрядником становить 0,627.
Список використаної літератури
1. Адамчук В.В., Економіка і соціологія праці, - М: Юніті, 1999.
2. Куликов Л.М., Основи економічних знань, - М: Фінанси і статистика, 1998
3. Управління витратами на підприємстві / Під ред.В.П. Кустарева. - Л.: Машинобудування, 1990. - 226 с.
4. Краюхин Г.А. Планування на підприємствах / / Підручник. - М.: Вища школа. 1994. - 312 с.
5. Алексєєва М.М. Планування діяльності фірми. - М.: Фінанси і статистика, 1997. - 248 с.