Ю. А. Сафонова, В. М. Лейчик
Поширена сьогодні обурена точка зору, яку метафорично можна позначити як "Російську мову ми псуємо ...", не поділяється авторами цієї публікації. На наш погляд, сьогодні актуальне не питання про стан російської мови, а питання про носія російської мови. Для нас саме носій, його культура, в тому числі і мовна, - проблема (як для вивчення, так і для формування або, якщо завгодно, корекції). Цілком очевидно, що проблема носія - проблема професіонала або непрофесіонала. Розуміючи професіонала як людини, яка вміє сказати: "Цього я не знаю, мені потрібна допомога", можна вважати, що звертаються до мовознавцям саме професіонали. Підтримка професіоналів, надання їм всебічної допомоги і є, на наш погляд, завдання мовознавців, таку допомогу можна умовно назвати підтримкою професіонала професіоналом. Прагнення підтримувати "чистоту" російської мови і ще більш агресивне бажання "боротися" за таку чистоту - схожі на "чистки" і "зачистки", вони не сприяють консолідації носіїв, тобто народу, а посилюють суспільну конфронтацію. Так, може бути, не треба боротися? Чи не краще підтримувати (допомагаючи, роз'яснюючи), тих, кому допомога потрібна, хто звертається по допомогу? Чи не настав час оголосити про мовної толерантності (толерантність для нас - це вміння прийняти точку зору іншого, навіть, не поділяючи її), переставши нескінченно вказувати на мовну неспроможність тих чи інших висловлювань. Сьогодні чи не кожен журнал вважає обов'язковим мати сторінку, на якій публікуються очевидні ляпсуси та мовні помилки державних діячів (див., наприклад, рубрику "Вигуки" у журналі "Підсумки", а також: М. В. Горбаневский, Ю. М. Караулов, В. М. Шаклеин. Не кажи шорсткою мовою. М.: Изд-во "Галерея", 2000). Чи не час звернутися до стратегії конструктивної мовної практики, не садити, а формуючи мовної смак, заохочуючи уважне ставлення до російської мови і відзначаючи повагу до нього як державної мови Російської Федерації? (Нагадаємо, що згідно з п. 1 ст. 68 Конституції Росії, "державною мовою Російської Федерації на всій її території є російська мова").
Як говорить народна мудрість, помилка в фальш не ставиться, тобто не можна вважати помилку навмисним обманом. А як же ставитися до помилок? І - чи можна уникнути помилок, кажучи?
Помилка помилку ворожнечу - в якому сенсі ворожнечу? Сьогодні, судячи по нетерпимості до помилок, та ворожнечу, яка в словниках російської мови тлумачиться як "ворожнеча, неприязнь, ненависть". Помилка в мові ведучого, політика викликає, як правило, посмішку або, що частіше, агресивну ворожість, що переходила в ненависть. Один з авторів цієї публікації протягом трьох років відповідав на питання звертаються до Служби російської мови (при Інституті російської мови ім. В. В. Виноградова РАН). Обурені громадяни, почувши або побачивши помилку, гнівно запитували: "Чому Ви (інститут) нічого не робите?", Настійно вимагаючи: "Зателефонуйте їм, скажіть, що так не говорять, не пишуть". А взагалі-то чому не кажуть: якщо що звертається почув, побачив це - значить, говорять, пишуть? А наділений чи Інститут російської мови РАН (втім, як і будь-яка інша організація) повноваженнями ред кого-небудь або, тим паче, змушувати говорити по-російськи? Та й чи можна примусити?
Так як же - бути чи не бути помилок? Чому помилки погані? Перше - тому що, як правило, люди прагнуть уникати помилок. Друге - помилки заважають сприймати інформацію. Хто слухає, "спотикаючись" про неправильну форму, відволікається для її переведення у форму правильну, дивується (обурюється) помилку (помилкою) і, таким чином, втрачаючи час і "червону нитку" повідомлення, отримує лише частину інформації. Третє - тому, що ніхто достеменно не знає, чи можна взагалі уникнути помилок? Можна, але не завжди.
Для засобів масової інформації типова мова спонтанна, непідготовлена (інтерв'ю, живий коментар і ін.) При мови спонтанної, непідготовленою думка біжить, а мова відстає. Хто говорить по ходу може перебудовуватися, змінюючи свої висловлювання, - у такому випадку помилки майже неминучі. Мова усна може бути і підготовленої - у такому випадку мовець має можливість вивірити текст, звертаючись при необхідності і до словників.
Звичайно, було б краще, якби всі говорять знали, що згідно вимагає давального, а не родового відмінка, тому правильно - відповідно до закону, указу, наказу, але помилка зрозуміла - у XVIII ст. згідно вживався не тільки з давальним, а й з родовим відмінком.
Звичайно, було б краще, якби всі говорять знали, що прізвище автора однотомного "Словника російської мови" О'жегов, а не Оже'гов, не Ожегов. Але і ця помилка зрозуміла - у нас не прийнято вказувати наголос у прізвищі на обкладинках книг.
Звичайно, було б краще, якби всі говорять знали, що легітимний і законний не одне і те ж: легітимний - законний і підтримуваний більшістю, а законний - відповідає закону.
Перелік цих "було б краще" можна продовжувати. Але важливо провести грань: помилка помилку - різниця, а ворожнечу, згідно тлумачних словників російської мови, - розходження в чому-небудь, неподібність. Так яка ж ступінь несходства помилки і помилки?
Будь-який провіщає знає, якщо у нього є атестат зрілості, зміст програми середньої школи, тому наголос у формах дієслова телефонувати повинен знати кожен. Згідно з правилами російської мови слід говорити тільки на Україну - суверенність іншої держави не може впливати на граматику будь-якої мови. Тому всі вимоги (або прохання) українських політиків говорити "по-російськи" в Україну, аргументовані твердженням "Україні тепер суверенну державу", неспроможні. Правильно на Україну, але в державі Україна.
Той, хто професійно пов'язаний із засобами масової інформації, повинен знати про словники, в необхідних випадках звертатися до них. Нагадаємо також, що "Тлумачний словник живої великоруської мови" Володимира Івановича Даля не відноситься до словників нормативним, отже, при визначенні сучасної літературної норми до нього не треба звертатися. Звертаючись ж до словників, потрібно пам'ятати, що фіксація в них рівноправних варіантів (сир - сир) дозволяє мовцеві вжити одну з двох форм на свій розсуд, а точніше, на свій смак, мовною смаку. Якщо ж одна з форм має стилістичну або іншу кодла, то слід використовувати тільки загальновживаний варіант (не супроводжує будь-якими позначками в словниках). Очевидно, що ці поради стосуються мови літературної, публічної, зокрема до мови громадських діячів і журналістів. Ще в XIX ст. Джон Раскін у творі "Скарб королів" писав: "... між освіченими людьми прийнято твердо і безумовно вважати, що неправильна вимова або помилка в складі, допущені в парламенті будь-якої цивілізованої країни, певною мірою ронять людини назавжди".
Важливо пам'ятати і про те, що частотність помилки не перестає робити її такою. Тому все-таки - лише передбачив і включить. А здивоване заперечення "Але так ніхто не говорить!" не аргумент. А. М. Пєшковський писав: "Нормою визнається те, що було, і почасти те, що є, але аж ніяк не те, що буде". Іншими словами, норма ретроспективно, вона завжди результат, а не гіпотеза. Норма консервативна, але динамічна. Відомий фахівець у галузі культури мови доктор філологічних наук Л. К. Граудина, вказуючи на три фази в розвитку нової норми, пише: "Коли ... розвиток нової норми досягає піку і варіанти змішуються у вживанні, природно визнати факт їхнього співіснування" (Граудина Л. К. Проблеми нормування російської мови: реальність і прогнози / / Культура російської мови і ефективність спілкування. М.: Наука, 1999, стор 197). Тому не поспішайте помилятися, кажучи, як усі. Так, сьогодні нор забезпечення і забезпечення, маркетингу та маркетингу, і навіть кави чоловік. і порівн. р. (Див.: Російський орфографічний словник / Відп. Ред. В. В. Лопатін. М.: Азбуковнику, 1999). Але кодифікація норми (тобто надання їй законодавчої сили) - справа лінгвістів-фахівців. А завдання носіїв - частіше заглядати у словник, нормативний.
І на закінчення.
Народна мудрість говорить: "На помилках вчаться". Давайте будемо взаємно ввічливі і терплячі. Може бути, частіше варто говорити: "Дякуємо вам за уважне ставлення до російської мови - державної мови Російської Федерації".