Сергій Васильєв
Біблійні та, зокрема, старозавітні образи характерні для творчості М.Ю. Лермонтова, для його лірики, драм, прози і поем, є невід'ємним компонентом його художнього стилю. І.Б. Роднянська зазначає: «Життєво-поетичне мислення Лермонтова, з дитинства соприкасавшегося з релігійно-молитовним побутом у будинку бабусі, було залучене до кола образів« Письма »і християнського культу навіть більшою мірою, ніж умогляд багатьох інших помітних постатей романтизму». Поеми «Мцирі» з біблійним епіграфом і «Демон» - одні з найбільш показових прикладів цього. Інші - «Казка для дітей», його ліричні шедеври, переосмислювати молитву і т.п.
Тема і центральний образ поеми М.Ю. Лермонтова «Демон» орієнтує читача і дослідника на Біблію, що і було неодноразово відображено в багатій наукової літератури, присвяченої поемі. «Поема ... заснована на біблійному міфі про занепалий ангела, що повстав проти Бога ... герой ... як би поєднує людські шукання Фауста з мефістофельським заперечливим початком і з бунтівної героїв Мільтона і Байрона». Таке бачення опори на Книгу книг (епізоди про повалення з Неба Зоряниці) і позначеною літературної традиції (містерії Мільтона і Байрона), безумовно, необхідно.
Проте істотно і інше. Власне сюжетна основа, любовний конфлікт не дозволяють розглядати «Демона» як філософську поему по перевазі, значно збагачують схематично окреслений вище містеріальний план. Досягнутий М.Ю. Лермонтовим багатоплановий жанровий синтез, характерний для його синтетичного романтизму, характеристики, підкреслюється дослідниками, спонукає ще раз звернутися до власне біблійної основі поеми, більш детально визначити коло її джерел та функціонування старозавітних образів.
Сюжет поеми про кохання демона до земної дівчині трактувався по-різному. Зазначалося вплив гірського фольклору, з чим далеко не всі дослідники погодилися. Як один з можливих джерел сюжету відзначимо також має як мінімум тематичне схожість з поемою поширену баладу «Демон-коханець». «Згідно А.Б. Фрідману, найдавніша із записаних версій балади відноситься до 1675 Балада відома в багатьох варіантах, іноді в якості демона-коханця виступає сам диявол ».
Не заперечуючи можливого впливу на задум поета такого роду «бродячих» європейських сюжетів, тим більш значущих, враховуючи шотландські корені М.Ю. Лермонтова і, перш за все, ту роль, яку він сам їм надавав, звернемося до авторських планам і начерками. Для них принципово значущими виявляються сфера церковного життя та Біблія.
Зазначалося, що «фабула« Демона »формально найбільш близька» до середньовічних «легендам про спокушання черниць дияволом». Справді, «спочатку намічений сюжет, в якому головну роль грає боротьба демона з ангелом, закоханим в одну смертну». На пошук власне біблійного варіанти сюжету націлює сам автор у ще одному збереженому плані поеми: «Демон. Сюжет. Під час полону євреїв у Вавилоні (з Біблії). Єврейка. Батько сліпий. Він вперше бачить її сплячу. Потім вона співає батькові про старовину та про близькість ангела - як раніше. Єврей повертається на батьківщину. Її могила залишається на чужині ». За вказівкою коментаторів, «ця біблійна інтерпретація залишилася нездійсненою». Як видно, сюжет написаної поеми і тут залишився в кінцевому рахунку не з'ясованим.
Бажання літературознавців і інтерпретаторів безпосередньо зв'язати поему з одним з біблійних сюжетів іноді призводить до явних помилок. Так, в авторитетній «Лермонтовській енциклопедії» повідомляється, що поет використовує мотив «любові« синів божих », ангелів, до« дочок людських »- Бут. 6:2 ». Мова йде про збільшення чисельності людського роду після народження праведним Ноєм синів Сіма, Хама і Яфета. Як відомо, «Син Божий = обличчя другого св. Трійці, Господь Ісус Христос ... У Писанні синами Божими називаються і все взагалі віруючі, християни, зрозуміло, не за природою, а по благодаті », тобто ніяк не ангели. Втім, зауважимо, що це місце Біблії традиційно вважається одним з найбільш складних для тлумачення. З ним пов'язані різноманітних народні іудейські вірування.
Між тим біблійний сюжет про кохання демона до дівчини існує і міститься в книзі Тов'т (наголос дається згідно церковно-слов'янської Біблії). «Книга ця, хоч і неканонічна, відрізняється особливою повчальністю. Тут ясно відкриваються премудрі і благі шляху промислу Божого в нашому житті, яких часто ми не примічаємо, або бачимо в них одне збіг випадкових обставин ». Підкреслимо, що неканонічна не означає апокрифічна. Книга Товит, як і деякі інші біблійні книги подібні їй по більш пізнього часу їх написання, входить не тільки в Септугіанту і церковнослов'янську Біблію, але і в Вульгату. Відсутня вона тільки у скороченій Біблії протестантської традиції.
Згідно з книгою Товит, архангел Рафаїл (під виглядом благочестивого подорожнього Азарії) допомагає юнакові Товійїних, який повинен одружитися на дівчині із свого роду, позбутися від демона і врятувати ледь не вигнав дочку Реуїлові Сарру, призначену йому в дружини Провидінням. Безпосереднім знаряддям вигнання злого духа стала спільна молитва молодят і кадіння нутрощами (серцем і печінкою) чудово спійманої величезної риби.
«Тоді юнак сказав Він до Ангола: брат Азарія, я чув, що цю дівчину віддавали семи мужам, але всі вони загинули в шлюбній кімнаті, а я один у батька і боюся, як би увійшовши до неї, щоб не вмерти, подібно до попередніх, її любить демон , який нікому не шкодить, крім наближаються до неї ... Ангел сказав йому: Чи ти забув слова, які тобі наказав батько твій, щоб ти взяв жінку з роду твого? Послухай мене, брат: їй слід бути твоєю дружиною, а про демона не турбуйся, в цю ж ніч віддадуть тобі її за жінку ... Коли закінчили вечерю, ввели до неї Товію. Він же йдучи згадав слова Рафаїла і взяв курильницю, і поклав серце і печінка риби, і курив. Демон, відчувши цей запах, втік у верхні країни Єгипту, і зв'язав його Ангел »(Товит 6: 14,16; 8: 1-2).
Книга Товит різноманітне відбилася в європейській культурі, як церковної, так і світського, її обличчя і події були цілком впізнанні, їх протягом століть вільно інтерпретували (наприклад, у живописі), застосовували до нових контекстами.
Про її ролі в християнській культурі можна судити і по тому, що виключно з нею пов'язується ім'я архангела Рафаїла, «одного з семи вищих ангелів, супутника Товійїних і благодійника сімейства Товита».
Тільки там зазначається і ім'я «демона-ревнивця» - Асмодей (з євр. «Губитель»). Нагадаємо, що це ім'я використовувалося в літературній критиці середини XIX століття, у статті М.А. Антоновича «Асмодей нашого часу», присвяченій роману І.С. Тургенєва «Батьки і діти». Асмодей в Антоновича, втім, - «поетичне» іменування диявола, а по В.І. Далю, - «злий дух, спокусник, диявол, біс, сатана». У випадках, коли згадується цей демон, виявляється затребуваною, тим більше для освіченого і не в приклад нашого часу знайомого з Біблією читача XIX століття, і сама біблійна книга Товит.
Одна з важливих молитов для келійного читання православного християнина - про подорожуючих - безпосередньо будується на зверненні до книги Товит. «Шлях і істина сий, Христе, супутника Ангела Твого раба, Ти нині, якоже Товійїних іноді, послі сохраняюща ...» Це означає, що про книгу Товит, не представленої у богослужінні, Лермонтова цілком могло бути відомо і з церковних молитов, безумовно, цікавили поета , як у плані особистісному взагалі, так і у власне творчому зокрема.
Книга Товит згадується і в європейській літературі, зокрема, включається в образну тканину роману Ф. Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель». У розділі XVI третьої книги роману «Про те, як Пантагрюель радить Панург звернутися до панзуйской сивіли» один з епізодів комічного характеру будується з опорою на цю біблійну книгу: «І, може статися, той чоловік був ангел, тобто посланник Бога, як, наприклад, Рафаїл, якого Бог послав Товита. Занадто скоро цар його відкинув, занадто пізно після розкаявся ». У даному випадку згадується епізод не про вигнання демона, а про те, як «спустився на землю архангел Рафаїл вказав цілюще зілля юнакові Товійїних, завдяки якому сліпий батько його Товит прозрів».
Цікавий Для нас сюжет був використаний і в російській літературі початку XIX століття, нехай і в рамках епізоду, як складова розгорнутого порівняння. Зустрічається він у романі В.Т. Нарежного «Бурсак», опублікованому вперше в 1824 р. (у посмертному виданні зібрання творів 1835-36 рр.. Займає перші два томи) та названому В.Г. Бєлінським «найкращим твором» письменника: «« На жаль! - Відповідала темна красуня, витираючи сльози, - видно доля моя подібна жалюгідної долі дочки Реуїлові, бо і в мене закохався злий дух, який сію вночі змучив до напівсмерті нареченого мого Товія ».
Біблійний сюжет, у відповідності з художніми завданнями письменника, стискається до короткого епізоду і трансформується в комічному ключі, відтіняючи майже фарсові сцени роману. Комізм, зокрема, в тому, що уявний новий Товія, всупереч біблійному джерела, постраждав від уявного демона, на відміну від Товійї справжнього, за допомогою архангела демона вигнав. Тим не менш, мотив смертоносної любові демона до дівчини зберігається, через імена дочки Реуїлові та раб чітко дається і вказівку на його біблійний джерело. Крім того, письменник навряд чи б зважився використовувати цей мотив, та ще в гумористичному контексті, не будь він чітко пізнаваний, тим більше, що книга Нарежного у виданнях першої половини XIX століття не містила звичних сучасному його читачеві коментарів.
Цей епізод, цілком в традиціях Рабле, якого переводять в Росії з кінця XVIII століття, відтіняє комізм положень героїв. З огляду на два видання «Бурсака» до середини 1830-х років і популярність творів письменника, особливо після його, ще далеко не літньої людини, смерті в 1825 р., висловимо припущення про більш ніж ймовірне знайомство з цим романом М.Ю. Лермонтова, автора неперевершеної прози, що володів найширшим літературним кругозором. Книга Товит цілком могла привернути його увагу за посередництвом Нарежного. Тим більше, що друга половина 1830-х років - час докорінної переробки поеми, майже збігалася з перевиданням «Бурсака», що трапилося трьома роками раніше. Увага поета до цієї події на час могло бути відвернута його першої кавказької посиланням початку 1837 року. Згідно сьомої редакції «Демона» кінця 1838 року, Ангелу-хранителю вдається відстояти душу Тамари після її смерті, на відміну від ранніх редакцій, коли Демон підносить душу героїні в пекло і «усмішкою гіркою» дорікає Ангела.
Розвиваючи думку про культурну значимість книги Товит, не можна не звернути увагу на мистецтво середини XIX століття. З 240 ілюстрацій - гравюр на дереві, Ю.Ш. фон Карольсфельд (1860) дві присвячені книзі Товит: «Молитва Товійїних і Сари» та «Товія і Сара після шлюбної ночі». Причому в лівому верхньому куті першої зображений демон, якого тримає і виганяє ангел. Також дві з 230 гравюр Г. Доре (1864-1866 р.) на біблійні теми пов'язані з цією книгою: «Ангел і Товія» і «Ангел Рафаїл сходить на небо на увазі сімейства Товита».
Все це дозволяє зробити висновок про те, що книга Товит і біблійний сюжет про «любов» демона до дівчини і його вигнанні були досить добре відомі і неодноразово виявлялися в європейській культурі і, зокрема, культурі XIX століття, як його початку, так і середини . Він цілком міг стати одним з джерел класичної лермонтовською поеми.
Відсутність прямого цитування або стійких поепізодно алюзій при зверненні до біблійного тексту - риса поетичного стилю Лермонтова і саме по собі не може бути аргументом проти запропонованого зіставлення. Як вважає І.Б. Роднянська, «тексти Лермонтова виявляють сліди уважного читання біблійних книг обох заповітів. Причому у Лермонтова порівняно нечисленні цитати або алюзії ... У більшості ж випадків Лермонтов глибоко проникає в дух названих джерел і напружено переосмислює ті чи інші епізоди ».
Про це говорять і деякі основні мотиви, а також впізнаваний «дух джерела» - Біблії. Це: «любов» духу зла до дівчини, об'єктивно міститься протистояння Демона і Ангела, включене в пізні редакції вбивство демоном нареченого Тамари (в Біблії їх гине семеро), сором «духу злоби» у фіналі (в Біблії він зв'язується ангелом).
Цікаво в цьому зв'язку глянути й на деякі інші факти творчої історії поеми. Так, поет переосмислює роль легенди про кохання демона до черниці, одного з вірогідних джерел сюжету: Тамара опиняється в монастирі тільки після смерті нареченого, а не спочатку, як раніше. Це дозволило включити мотив ревнощів Демона, що вбиває нареченого (що наближає сюжет до біблійного), та посилити ступінь скорботи героїні, а значить і мощі все ж тягнуть її Демона (посилюється романтичний загострення пристрастей).
Принципово важливим є і новий (7-ї редакції) фінал. Відомі легенди та літературні джерела (наприклад, містерії Байрона) не містять, та і навряд чи можуть містити сцени, аналогічні епізоду вибачення Тамари після її смерті. Деякою аналогією може бути тут фінал другої частини «Фауста» І.В. Гете з прощенням Богом головного героя, незважаючи на сказану ним умовлену фразу з договору з Мефістофелем. Але на відміну від досить абстрактною мотивування фіналу твори Гете (невипадково біс всіляко обурюється таким рішенням Бога), між іншим, також продиктованого Біблією - книгою Іова, мотивування Лермонтова видається більш органічною. Вона, треба визнати, і більш відповідає Біблії, де перемога над злом є основним змістом, а не всі ж несподіваним, нехай і радісним, винятком.
Тамара, з урахуванням фіналу пізніх редакцій, постає виключної романтичної героїнею з високою душею, яка вміє по-справжньому любити. Саме так Ангел і пояснює Божу милість на приватному Суді відразу після її смерті:
«Але година суду тепер настав І благо боже решенье! <...>
Ціною жорстокої спокутувала
Вона сумніви свої ...
Вона страждала і кохала І рай відкрився для любові! .. »
Ця любов, якої Демон намагався скористатися, щоб долучитися через неї до сущого, героїню і рятує. У кінцевому рахунку, зокрема, через Ангела-хранителя, рятує її саме Бог-Любов. Така важлива складова ідеї великої поеми Лермонтова-романтика, на перший погляд несподівана для автора багатьох творів - повістей у віршах, поем, де, за словами А.С. Пушкіна, передає важливу особливість романтичного світогляду, «від доль спасіння немає». Художньо переконливе втілення такого «порятунку» могло бути підказано тільки Біблією.
Зазначений біблійний сюжет з книги Товит має явну типологічну зв'язок з сюжетом лермонтовською поеми «Демон». Найімовірніше, він вплинув на поему і безпосередньо, не тільки при втіленні її подієвого ряду, але і - найголовніше - при його трансформації в «життєстверджуючу» бік наруги демона і спасіння душі героїні.