Поезія сріблястого століття Анна Ахматова

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

ПОЕЗІЯ "срібного віку". АННА АХМАТОВА. ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ І РАННЯ ЛІРИКА. "Я не переставала писати стіхі.Для мене в них--зв'язок з часом, з новим життям мого наро-да.Когда я писала їх, я жила тими ритмами, ко-торие звучали в героїчній історії моєї стра-ни.Я щаслива, що жила в ці роки і бачила події, яким не було рівних. " А. Ахматова 1965 рік. Ганна Андріївна Горенко народилася 11 (23) червня 1889 року під Одес-сой (Великий Фонтан). Сім'я була великою: мати Інна Еразмівна (1852 - 1930), батько Андрій Антонович (1848-1915), сестри Ірина (1888-1892), Інна (1883-1905), Ія (1894-1922), брати Андрій (1886 - 1920) та Віктор (1896-1976). Найбільш близька дітям була мати-натура, мабуть, вразлива, знала літературу, любила вірші. Однорічною ре-Бенк Аня була перевезена на північ-в Царське Село. Там прожила дошестнадцаті років, потім, після п'ятирічної перерви, ще шість років (1910-1916) в будинку свого чоловіка М. С. Гумільова, неодноразово і доволь-но довго жила вона там вже тільки рідкісними наїздами, а в 1944 годуувідела його варварськи зруйнованим , розграбованим і страшним: О, горе мені! Вони тебе спалили ... Про зустріч, що розлуки важче! ... Кожен з царскосельских періодів життя Ахматової так чи іначеотразілісь як в її поетичних, так і прозових проізведеніях.Ето "Царськосельський ода", "Царськосельський статуя", "Сон", "Одні гля-дяться в ласкаві погляди ..."," Все розкрадено , віддане, продано ...", "Царськосельський рядка", різні нариси та інші твори. Читати Ганна Горенко вчилася за азбукою Льва Толстого. У п'ять років, слухаючи, як вчителька займалася зі старшими дітьми, теж началаговоріть по-французьки. Перший вірш написала в одіннадцатьлет. Пізніше, коли батько дізнався, що дочка пише вірші, він висловив не-задоволення, назвавши її чомусь "декадентської поетесою". За збереженні-нівшімся в пам'яті батька уявленням, дворянської дочки заніматьсястіхамі, а вже тим більше друкувати їх було абсолютно неприпустимо ."... І тільки сімнадцятирічна шалена дівчина могла вибрати татар-ську прізвище для російської поетеси ... Мені тому спало на думку взяти собі псевдонім, що тато, дізнавшись про мої вірші, сказав: "Не ганьби моеімя".-І не треба мені твого імені!-сказала я ... " Інна Еразмівна, мати Анни Ахматової, вела свій рід по жіночій лінії від татарського хана Ахмата. Витоки творчості Анни Ахматової-це Державін і Некрасов, Тютчев і Баратинський, потім, звичайно, Лермонтов і Пушкін - поет, ізученіюкоторого Ганна Ахматова присвятила близько половини свого життя. Ізу-ють життя і творчості Пушкіна вона почала займатися приблизно з середини двадцятих років. Результатом цього вивчення були роботи-про "Золотого півника", про "Адольфа" Бенжаміна Констана і про "Каменномгосте", пізніше були надруковані роботи "Александріна", "Пушкін і Нев-ське узмор'я", "Пушкін в 1828 році", "Загибель Пушкіна ", над якими Ахматова працювала майже двадцять останніх років свого життя. Навчалася Анна Горенко в Царськосельській жіночої гімназії. У младшіхклассах погано, потім набагато краще, але завжди неохоче. Гімназією тя-готілась, але читала охоче, багато, і постійно. Іноді батько брав ЄЕС собою в оперу, в Маріїнський театр, водив до Ермітажу, в Музей Алек-сандра Третьего.Об батька, мабуть, завжди дещо віддаленому від сім'ї і мало займався дітьми, Ахматова майже нічого не писала, крім горь-ких слів про розвал сімейного вогнища після його відходу. У 1905 році, батьки Анни Ахматової розлучилися, і її мати з дітьми виїхала на південь. Оніцелий рік прожили в Євпаторії, де їм довелося пізнати нужду. Там Ганна будинку проходила курс передостаннього класу гімназії. Щоб вікон-чить гімназію, вона змушена була поїхати до Києва, рятуючись від пре-слідувала її сім'ю хвороби (дві її сестри померли від туберкульозу). Анна навчалася у Фундуклеївській гімназії, яку і закінчила в 1907 році. У Києві Анна Горенко вступила на юридичний факультет Висшіхженскіх курсів. Спочатку, коли доводилося вивчати історію та латину, навчання їй подобалася, але, коли пішли чисто юридичні предмети, онаохладела до курсів. У Києві Анна Ахматова остаточно почувствоваласебя поетом. 24 грудня 1903 в Царському Селі відбулося знайомство з Ніко-гавкотом Гумільовим. М. Гумільову було тоді сімнадцять, а їй - чотирнадцять років. Але Аня Горенко досить холодно ставилася до залицянь Некра-сивого, довготелесого підлітка і не погоджувалася на весілля близько річчя. 25 квітня (старий стиль) 1910 року в Микільської слободі під Киє-вом в Микільській церкві вони одружилися. Через тиждень після вінчання молодята їдуть до Парижа, у весільну подорож. У Парижі відбулося знайомство Ахматової з Амадео Модільяні, тогдаеще абсолютно невідомим молодим художником. Переїхавши до Петербурга, Ганна Ахматова вчилася на Вищих історико-літе-літературних курсах Раєва. У цей час вона вже писала вірші, що увійшли по-тому до її першої книжки. Ахматова публікувалася з 1907 року. Вона опинилася поруч з великими і яскравими поетами - з Бальмонт, Брюсовим, Білим, Сологубом, Вяч.Іва-новим, Волошиним, Гумільовим, а незабаром з Маяковським, Мандельштамом, Цвєтаєвої, Клюєвим, Єсеніним. У листопаді 1911 року виникає гурток "Цех поетів", на чолі которогостановятся Н. Гумільов, С. Городецький. Розділивши учасників на "майстрів" ("Сіндіка"), якими і були Гумільов і Городецький, - і "підмайстрів", Гумільов зобов'язував "підмайстрам" беззаперечне повінове-ня, роботу над "річчю" за вказівкою "майстри" та заборона на публікаціюбез дозволу "майстри" (для публікацій використовувалися "Аполлон" ісозданние при "Цеху" журнал і видавництво, які називалися одина-ково: "Гіпербореї"). Акмеїзм як програма зародився в "Цеху поетів", але це було дещо пізніше. Спочатку ж "Цех", який налічував 26 чле-нів, вбирав у себе представників різних напрямків, більшою частьюкак раз не акмеїстів. Повагавшись між вибором назви для нової течії - акмеїзм іліадамізм, - родоначальники зупинилися на акмеїзмі, похідному від гре-чеського акме: вершина, процвітання. Членами "Цехи" були в основному на-чинают поети: А. Ахматова, М. Бурлюк, Вас.Гіппіус, М. Зенкевич, Г.Іва-нів, Е.Кузьміна-Караваєва, М. Лозинський, О. Мандельштам, Вл. Нарбут, П. Радімов, Н. Бруні, Г. Адамович, М. Моравська, Чернявський, М. Оцуп. У 1910 році чітко позначився розпад символізму. Утворилися новиетеченія в декадентської поезії, тому починаючі поети йшли або в футуризм, або в акмеїзм. Акмеїсти поставили собі за мету реформіроватьсімволізм, головною бідою якого, з їхньої точки зору, було те, що він "направив свої головні сили в область невідомого" і "поперемінно бра-тался то з містикою, то з теософії, то з окультизмом". Створюючи "Цех поетів", а за ним і акмеїзм, Гумільов не заперечував досягнень сім-волізма, навпаки - закликав взяти з нього найкраще. За воспомінаніямАхматовой, саме тоді він сказав їй про символістах: "Вони як дикуни, які з'їли своїх батьків і з тривогою дивляться на своїх дітей". Своїми вчителями акмеїсти вважали Шекспіра, Рабле, Франсуа Війона, Теофіля Готьє. У статті Гумільов стверджував, що "підбір цих імен-не довільний. Кожен з них - наріжний камінь для будівлі акме-Ізмаїл, вчсокое напряженіетой чи інший його стихії"; акмеїсти мечталісоедініть воєдино внутрішній світ людини (Шекспір), "мудру фізіо-логічність" (Рабле), "життя, нітрохи не сумнівається в самій собі, хоча знає: все - від Бога, і смерть, і безсмертя" (Війон) і "достой-ні одягу бездоганних форм" (Готьє). До поетів-символістів старшого покоління Ганна Ахматова относіласьотчужденно. Про Брюсова відгукувалася майже завжди вороже і унічіжітель-но. Про Зінаїді Гіппіус - все-таки з урахуванням її таланту і розуму, але не безіроніі з приводу екстравагантних капелюхів, заступницького тону чи-літературний grande dame і т.п. У В'ячеслава Іванова, на знаменитій "вежі", була, здається, лише кілька разів "і дуже нудьгувала". Не-скільки по-іншому вона ставилася до Сологубу: випадкових виступів уАхматовой не бувало, а в її списку значаться вітання Сологубу отімені ленінградських поетів і читання віршів на вечорі його пам'яті. Через Вестн присвячене йому чотиривірш 1912 року.Про Андрія Білому гово-рила хоч і холодно, але шанобливо і шкодувала, що "його у нас зовсім не знають тепер". Що ж стосується її ставлення до Інокентій Анненський-му, то воно найменше визначалося його "символізмом". Ось повний текст її вірші 1945 року: ВЧИТЕЛЬ. (Уривок однієї із спалених поем) Пам'яті Інокентія Анненського ... А той, кого учителем вважаю, Як тінь пройшов і тіні не залишив, Весь отрута ввібрав-всю цю одур випив І слави чекав ... Він слави не дочекався, - Він був предвестьем, предзнаменованьем Усього, що з нами після здійснилося, Усіх пошкодував, у всіх вдихнув ловлення-І задихнувся ... Разом з О. Мандельштамом, М. Зенкевичем і Вл.Нарбутом Ахматова вики-ла акмеїзм. Там вона знайшла підтримку реалізму свого таланту. О.Мандель-штам став для неї найближчою поетом-іншому. "Листки з щоденника" - поминання Ахматової про Мандельштама, причому написані не як мемуар-но-біографічний нарис, не як стаття, а як "глава", міцно пов'язана з історією її життя, з її долею. Одна з чорнових рукописів так і має назву, правда, зі знаком питання: "Глава?" Навесні 1911 року Ахматова провела в Парижі, а в 1912 році проехалапо Північної Італії (Генуя, Піза, Флоренція, Болонья, Падуя, Венеція). У 1912 році вийшов перший збірник віршів А. Ахматової - "Вечір". Було надруковано всього триста примірників. "Це бідні вірші пустила де-вочкі, - писала вона, згадуючи пору першого появи своїх проізведенійв друку, - чомусь передруковуються тринадцятий раз ... Сама дівчинка (наскільки я пам'ятаю) не передрікала їм такої долі і ховала під диван-ні подушки номери журналів, де вони вперше були надруковані, "чтобине турбуватися". Від прикрощі, що "Вечір" з'явився, вона навіть виїхав-ла в Італії (1912 рік, весна). Критика поставилася до збірки благо-схильне і про Ахматову заговорили як про явище в літературі. "Вечір"-книга жалю, передчуттів заходу сонця (характерно сама назва збір-ника), душевних дисонансів. Першого жовтня 1912 народився єдиний син Ганни Ахматової - Лев. З того часу їй довелося довго жити в маєтку свекрухи, в Сліпий-неві, під Бежецькому. Веселої, кілька норовливої ​​молодий женщінепрішлось на перших порах нелегко: вона ловила на собі "засуджують ВЗО-ри спокійних засмаглих баб". Слепнєво було для Ахматової своєрідність-ної школою виховання духу. У березні 1914 року вийшла друга книга - "Четки". Вона відкривалася сти-хотворении "Сум'яття", в якому задані всі основні мотиви книги: Було душно від пекучого світла, А погляди його - як промені. Я тільки здригнулася: цей Може мене приручити. Нахилився - він щось скаже ... Від імені відринула кров. Нехай каменем надгробним ляже На життя моєї любов. Багато віршів "чоток" і "Білої зграї" були написані у Тверській губерніях-ванні, в п'ятнадцяти верстах від Бєжецький. "Біла зграя "вийшла у вересні 1917 року. Цей збірник з'явився при несприятливих обставинах-не працював транспорт, переставали видавати газети, журнали, росли го-лод і розруха. У" Білій зграї "відбилися тенденції національної й громадянської самосвідомості Ахматової. Перша світова війна і народноебедствіе загострили у неї почуття зв'язку зі своїм народом, почуття від-льної за долю країни. Виявився національний, російська ха-рактер Ахматової. Після Жовтневої революції вона працювала в бібліотеці Агрономічес-кого інституту. Деякі вважають, що Ахматова прийняла революцію всім серцем. Навряд чи це точно. Багатьом поетам була незрозуміла етанеобходімость перебудови, і вони залишали країну. Ахматова оста-лась зі своєю Росією, розореної, розграбованої, і голодною, але по - колишньому рідний. Але залишилася вона, головним чином, тому, що немислимий свого життя без Росії. Саме в цих несприятливих обсто-ні за жодних обставин Ахматова висловила у своїх віршах те заповітне, що в ка-де-то мірою визначає наше подальше ставлення до неї. 5 серпня 1918 відбулося розлучення з Н. Гумільовим. Ахматова насто-яла на розлучення : вона збиралася заміж за В. Шулейко. Незважаючи на те, чтоих відносини з Гумільовим давно були тільки видимістю сімейних, оночень переживав такий поворот подій (хоча і не подавав виду). Впро-ніж, незабаром і сам він одружувався-на Ганні Миколаївні Енгельгардт . У 1921 році вийшла збірка віршів "Подорожник". У 1922 році виходіткніга "Anno Domini". Після Постанови ЦК Ахматова не могла друкуватися цілих 14 років (з 1925 по 1939 рік, коли нею раптом і чомусь з прихильністю зацікавився Сталін). У цей час вона зайнялася, мабуть, порадь Н. Пуніна, за якого вийшла заміж після В. Шулейко, архітек-турою пушкінського Петербурга. М. Пунін був мистецтвознавцем, спів-ком Російського музею, і, треба думати, допомагав їй кваліфікованими радами. Ця робота, хоча вона ніяк не висловилася зовні - ні у ви-де статей, ні в інших формах, дуже захоплювала Ахматову перш всегопотому, що була пов'язана з Пушкіним, вивченням творчості которогоона в ці роки посилено зайнялася і досягла таких успіхів, що ста-ла користуватися серйозним авторитетом серед професійних гармати-ність. Вітчизняна війна 1941 року застала її в Ленінграді. Ахматова, як і всі ленінградці, вносила посильний внесок у зміцнення оборони: шила мішки для піску, якими обкладалися барикади і памятнікіна площах. Про цю роботу Ахматової знали деякі. Під час блокади, в кінці вересня, вона вилетіла на літаку до Москви. До травня 1944 Ахматова жила в Ташкенті. Часто виступаласо своїми віршами перед пораненими бійцями, в госпіталях. У травні 1944г.Ахматова прилетіла до Москви, а в червні повернулася до Ленінграда. Про своіхвпечатленіях в Ташкенті вона написала нариси "Три бузку" і "В гостяху смерті". Після арешту сина Ахматової ці твори були сожженисо всім архівом. Сама Ахматова не була піддана репресіям, але еесин Лев довгий час поневірявся по різних концтаборах . До неї не раз приходила ідея про зведення пам'ятника жертвам сталінських репрессій.Cвоі враження про страшні роки єжовщини вона описала в поемі "Реквієм-ем". Ахматову цікавили питання художнього перекладу. У последніегоди вона багато перекладала. А. Ахматова перекладала С. Неріс і Д. Варанди, П. Маркіша і М. Квілідзе, поетів Крайньої Півночі, французів і древніхкорейцев. Завдяки їй читачі дізналися вірші поетів різних республіки країн. Ахматова була нагороджена численними грамотами з благо-дарностямі за невтомну перекладацьку роботу і за пропаганду іно-мовних поетів . У 1962 році вона закінчила і відшліфувала "Поему без героя", которуюона писала двадцять два роки. У цій поемі докладно ізображаласьжізнь друзів А. Ахматової в 1913 році. І в кінці свого життя Анна Ахматова не переставала путешествовать.Зімой 1964 вона побувала в Римі і на Сицилії, а навесні 1965 годапосетіла Англію і Францію. Поезія Анни Ахматової виникла в лоні "Срібного століття", - так ста-ли називати перші десятиліття двадцятого століття, залишивши високий титул "золотого століття" для класичного дев'ятнадцятого століття. Саму ранню лірику Ахматової важко детально розглядати, так какмногое з написаного не збереглося, але багато хто з збережених про-бо Він вивів виявляють досить характерні "ахматовські" риси. Яскраво ви-Браже лаконічність, чіткість і точність малюнка і якась драматичні чна напруженість почуття. З усім цим поєднується така мало не найяскравіша "Ахметівська" риса як поета - її знаменита недоска-зок ("Молюсь віконному променю ..."). Предметом поетичного вооду-шевленія Ахматової з'явився навіть позеленілий рукомийник, на котороміграет блідий промінь, тобто частина побуту , простого життєвого побуту: На рукомийнику моєму Позеленіла мідь. Але так грає промінь на ньому, Що весело дивитися. У старості вона сама сказала, що вірші "ростуть із сміття": Коли б ви знали, з якого сміття Зростають вірші, не відаючи сорому , Як жовтий кульбаба у забору, Як лопухи і лобода. У циклі "Таємниці ремесла" А. Ахматова сформулювала своє поетіческоекредо - життєвість і реалістичність, здатність побачити поезію вобичной життя. Лірика Ахматової періоду її перших книг ("Вечір", "Четки", "Біла зграя") - майже виключно лірика кохання. Її новаторство проявілосьіменно в цій вічній, багаторазово розіграної темі. Про те, що любов-ва тема в творах Ахматової набагато ширше і значніше своіхтрадіціонних рамок, прозорливо написав у статті 1915 молодойкрітік і поет Н . В. Недоброво (1882-1919). Він по суті був єдність-вим, хто зрозумів раніше за інших справжню масштабність поезії Ахмат-вої, вказавши, що відмінною рисою її особистості є не сла-бость і надломленность, як це зазвичай вважалося, а , навпаки, исклю-ве сила волі. У віршах Ахматової він угледів "ліричну душускорее жорстку, ніж занадто м'яку, швидше за жорстоку, ніж слізливу, іуж явно пануючу, а не пригнічену". Ахматова вважала, що імен-но Н. В. Недоброво вгадав і зрозумів весь її подальший творчий путь.Она присвятила критику кілька віршів. Говорячи про любовної лірики Ахматової, не можна не підкреслити, що її любовні драми, який розгортається у віршах, відбуваються як би в мовчанні. Ніщо не роз'яснюється, не коментується автором. Повинно бути , передбачається, що читач або повинен здогадатися, або, що швидше за все, обратітьсяк власного досвіду, і тоді виявиться, що вірш дуже широ-ко за своїм змістом. Таке і значення недомовленості у вірші "Молюсь оконномулучу ..." Не так важливі події , які відбулися в житті героїні, як еечувства - біль, розгубленість і пошук заспокоєння хоча б у цьому сол-нечном промені. Роз'яснення або конкретна розшифровка тільки б пошкодити-дили силі вірші, звузивши його, позбавивши такої красивої глибини імногозначності. У цьому мудрість ахматовської мініатюри . Нерідко еемініатюри відповідно до її улюбленою манерою, принципово незавершені і були схожі на випадково вирвану сторінку з роману ілідаже частину сторінки без початку і кінця. Така форма написання знову - таки закликала працювати уяву читача ("Хочеш знати, як все це було?. .."). Ахматова вважала за краще фрагмент зв'язного і послідовно-тельному розповіді. Таким чином, читач ненароком заглядає зчужа життя, ніби ненароком чує уривок з чийогось розмови. Нерідко вірші Ахматової походять на швидку і як би не "оброблений-ву" запис в щоденнику: Він любив три речі на світі: За вечірньої спів, білих павичів І стерті карти Америки. Не любив, коли плачуть діти, Не любив чаю з малиною І жіночої істерики. ... А я була його дружиною. Той же прийом в вірші "Там тінь моя залишилася і сумує ..." Особливо цікаві мініатюри, де Ахматова переходить до "третьемуліцу". У них поєднується оповідний жанр і все та ж недогово-ренность. У неї навіть є вірш, написаний від імені чоловіка: Підійшла. Я хвилювання не видав, Байдуже дивлячись у вікно. Села немов фарфоровий ідол, У позі, обраної нею давно. На мій погляд, особливо красиві і тонко відчуті любовні вірші з книги "Вечір". Це - лірика нездійснених надій, рас-сіяних ілюзій любові , розчарувань, "красного печалі", як сказалС.Городецкій. Мініатюра "Як соломинкою, п'єш мою душу ..." отражаетхарактер всієї збірки. Жанрова природа вірші - любовнаяліріка. Основний композиційний прийом Ахматової - паралелізм. Оначасто співвідносить світ природи і світ людини. У той час, як в її ду-ше відбуваються якісь зміни, - На кущах зацвітає агрус, І везуть цеглу за огорожею. Дієслова (не порушу, піду, не пам'ятаю) передають динаміку ліріческоймислі Ахматової, це показує і форма наказового способу ( скажи). Неспроста у вірші вжиті виразно-лічниепредложенія з основами "п'єш", "знаю", "закінчиш". Без займенників - підлягають "ти", "я" мова більш динамічна і лаконічна. Поетичної мови Ахматової виразно-особисті пропозиції надають узагальнене зна-чення. Значиму роль відіграють зображально-виражальні засоби. оригі-нальні епітети (гіркий, напідпитку) створюють більш зриму картину, інвер-ці (смак її, спокій мій, дорогий недалекому, брат мій, душі моєї) при-кликані залучити увагу до цих слів, зробити на них акцент. Найбільш гарну картину за рахунок посилення алегоричного планасоздает поєднання порівняння і уособлення (Як соломинкою, пьешьмою душу ...). Метафора "смак її гіркий і напідпитку" вжита з цельювиявленія широких асоціацій і глибоких порівнянь. Вірш складається з катренів, рима перехресна (abab), раз-мер - тристопний анапест - карбований, поривчастий, швидкий, але оченьдінамічний розмір, нерідко зустрічається у Ахматової. Крапки в середині останнього катрена передає незавершеність внаслідок великих роздумів. Після появи першої книги, а після "чоток" і "Білої зграї" в особливості, стали говорити про талант Ахматової. Він був незвичний, сутьего була неясна. Критики не могли пояснити поєднання жіночності крихкості, властивою Ахматової, з твердістю і виразністю рисун-ка кожного вірша. Досліджуючи і аналізуючи ахматовский словник, можна помітити, що слово "задушливий" зустрічається так часто, що егоможно назвати постійним епітетом. Було душно від пекучого світла ... ("Сум'яття") Де під задушливим склепінням мосту Холоне брудна вода. ("Здрастуй! Легкий шелест чуєш ...") Треба сказати, що мотив замкнутості, відокремленого і навіть як битюремності є одним з найгучніших в її дореволюційної ли-рікьо ("Усі ми бражники тут, блудниці ..."," Ти прийшов мене потішити, милий ... "). Цікавий і автопортрет Ахматової у вірші" На шиї мелкіхчеток ряд ... "У кожному рядку відчувається відчуженість, нестійкий-с-: І не схожа на політ Хода повільна ця, Як ніби під ногами пліт, А не квадратики паркету . Вона порівнювала себе з зозулею в дерев'яних старовинних годинах: Я живу, як зозуля в годинах, ... заведуть - і кукую. Знаєш, частку таку Лише ворогові Побажати я можу. Лірика Ахматової виконана найглибшого драматизму, гострого Відчуваючи-ня неміцності, дисгармонійного буття, катастрофи, що наближається. Саме тому так часто в її віршах проходять мотиви біди, горя, туги, близької смерті. Причому часто смерть постає в образі подруги: Я гостюю у смерті білої По дорозі в темряву ... ("Як наречена, отримую ... ") Нерідко зустрічаються у Ахматової та визначення" смертний "і" смер-них ":" смертну годину "," смертна тремтіння "," смертельний сон "," смерт-ное ловлення "," смертна стріла "," смертні тіні ". У вірші" Від любові твоєї загадкової ... "Смерть постає вобразе ізбавітельніцу: ... Щоб смерть з серця витягла Назавжди проклятий хміль. Ставлення ліричної героїні до смерті теж різноманітне. Іноді вона лише сумно констатує цю подію: У білий рай розчинилася хвіртка, Магдалина синочка взяла. (" Де, висока, твій циганча ... ") І сказала:" Господи боже, Прийми свого раба. "(" Безшумно ходили по будинку ... ") Інколи відчувається спокійне очікування смерті: Буду тихо на цвинтарі Під дошкою дубової спати ... Вражає те, що вірш написано в 1915 році, коли Ахматової було 26 років. А ще раніше, в 1913 році написано вірш, в кото-ром явно чути благання про смерть: Ти знаєш, я мучуся в неволі, Про смерть панове благаючи. Тому не дивно, що в мініатюрі "Білої ночі" вона каже: Що життя - проклятий пекло! А часто складається враження, що поет все життя вимірює смер-тю: І ти пішов. Не за перемогою, За смертю ... ... До години смерті збережу. ("О ні, я не тебе любила ...") Я смерті не такий хотіла, не цей призначала термін. ("Як страшно змінилося тіло ...") Ахматову хвилювала доля тих людей, яких вона знала й любила, і чия загибель її лякала. Так у віршах Ахматової виникали трагіческіемотіви тлінність людського життя. Вона шукала порятунку від охоплював її і незрозумілого їй жаху і розгубленості в релігії. Часто в ранній ліриці можна зустріти обра-зи Бога, Богородиці, ангелів, раю, пекла. Нерідкі звернення до Господуделают вірші Ахматової схожими на сповіді, сповіді, йду-ся із глибини душі. Ці мініатюри немов молитви ("Я так молилася:" Утоли ... "). У ліриці передреволюційних років, особливо в "чітке" і "Білої зграї" з'являється мотив запаленої, спекотної, і самоістязающей совісті ("Всім бражники тут, блудниці ..."). Згодом Ахматова, згадуючи цей вірш, де описується петербурзьке артистичне каба- ре "Бродячий пес", говорила, що у вірші явно все преуве-лічено. Але в 1913 році, коли воно було написано, їй, мабуть, було дуже важливо провести мотив совісті і покаяння, став характер-ним для її подальшої лірики. Почуття неясною провини постійно мучило душу, і вона поверталася до цієї невідчепна і болючої теми по мно-гу раз ("Вмираючи, млію про безсмертя ..."). Тема совісті і моральності ної підсудності поета - одна з наскрізних тем усієї творчості АХМА-тової. Вона почалася "стражданням" від "гострого невдоволення собою", ко-лось Недоброво прозорливо зазначив у її перших збірках, і так і некончалась ніколи, до самої смерті. Тема винності добре слишітсяв наступних рядках: Одні дивляться в ласкаві погляди, Інші п'ють до сонячних променів, А я всю ніч веду переговори З нестримною совістю своєю. Тема ураженої і навіть "скажених" совісті надає любовної Лірі-ке Ахматової різко оригінальний характер. Ця тема показує читати-лю людську душу в її страждання і болю ("Усі відібрано: і сила, ілюбовь ...") Ахматова шукала порятунку в красі природи і в поезії, в самозаб-ності життєвої суєти і в довгих подорожах до великих містами нетлінним скарбів культури. Але-Замість мудрості - досвідченість, прісне, Неутоляющее питво ... Особливо цікаво постійна зміна образу Музи - одного з персонажів ахматовської лірики. Муза часто з'являється у Ахматової разом з епітетом "смаглява": Муза пішла по дорозі Осінньої, вузькою, крутою, І були смагляві ноги окроплені великої росою ... ("Муза пішла по дорозі ...") ... Божественно спокійна і легка - допише Музи смаглява рука. ("Самота.") Муза Ахматової по-пушкінські смаглява, наче вона виникла перед нею в "садах Ліцею" відразу в отрочному вигляді Пушкіна, кучерявого ліцеїста--підлітка. Але Муза Ахматової також і "весела". У "Білій зграї" ця життєрадісна і відкрита Муза сильно змінилася: Веселої Музи вдача не дізнаюся: Вона дивиться і слова не зронив ... ("Все відібране: і сила, і любов ...") І сумна Муза моя, Як сліпу водила мене. ("Був блаженної моєю колискою ...") безсонячну, похмурі сади І голос Музи ледве чутний. ("Адже десь є просте життя і світло ...") У роки війни у ​​Ахматової з'являється несподіваний образ - образ Му-зи, злиденній, у дірявому хустці, схожа на біженку-селянку або на Погорелко. Вона виникає на тлі кривавої заграви, посеред сірих бо-лот, охоплених вогнем. І Муза в дірявому хустці Протяжно співає і сумно. У жорстокій і юної тузі Її чудотворна сила. ("Навіщо прикидаєшся ти ...", 1915 рік) Муза Ахматової вже не Муза символізму. "Сприйнявши словесне спокуса-ствосімволіческой епохи, вона пристосувала його до вираження новихпережіваній, цілком реальних, конкретних, простих і земних. Якщо поезія символістів бачила в образі жінки відображення вічно женствен-ного, то вірші Ахматової говорять про незмінно жіночому." (Жирмунський В. ) "Біла зграя" стала підсумком важкого, кризового стану поета.Поіскі нового сенсу життя, відмова від легкості неробства, сложниеперіпетіі особистому житті - все це вимагало від Ахматової служіння вищим, а не тимчасовим інтересам. Вірш "Самота" обуходе від легкого та дозвільного існування, вона відкинуто поетом, який набирає більш зрілий і високе коло життя. У ранніх віршах Ахматової вже позначилася, більш-менш звіт-ливо, основна тема всього її подальшої творчості - тема Батьківщини, особливе, інтимне почуття високого патріотизму ("Ти знаєш, я томлюсьв неволі ..."," Прийду туди, і відлетить ловлення ...", "Молитва", та ін) Ця глибока, що йшла від сім'ї і культури любов до Росії, котораясоставляла її головне духовне багатство, ця національна прив'язаний-ність мало-помалу почала входити в її вірші. Очевидно, в будь-тоболезненние і кризові моменти Ганна Ахматова не могла не ощущатьсо усією притаманною їй чуйністю присутність того величезного світу, ко-торий оточував її, і до якого вона належала за правом свого пик-дення: Адже крапелька новогородской крові У мені - як крижинка в пінистому вини. Вона згадувала і про "бабусі-татарки", і про Україну, з якою онабила зв'язана через батька, - світ слов'яно-монгольської Азії в неожіданнородственной близькості раптом вставав перед нею і змушував замислюватися-ся про себе. Спочатку її почуття народу, приналежності до нього і відірваності отнего, було, як підказують вірші, більш рефлексує, ніж волі-вим, було досить відчуженим: Адже десь є просте життя і світло, Прозорий, теплий і веселий ... Таких віршів особливо багато в "Білій зграї" ("Краще б мені частушкізадорно кличе ..."). У цих віршах начебто немає Росії, немає розуміння народного життя, її справжніх багатств і справжніх бід-наслідком, але вже є якесь відчуття відірваності від простоти і естест-ності, що вгадуються Ахматової саме у народному житті. Наприклад, з вірша "Прийду туди і відлетить ловлення ..." мож-але зрозуміти, що Росія була для неї країною досить темною, неминуче вестной і таємничою, а село представлялася якимсь храніліщеммолітви та праці, що випромінюють тихий, стійкий і заспокійливий светсміренія і лагідності. Але таке таке подання було нескінченно далеко і невірно від справжньої російської села тих важких военнихі передреволюційних років. Але це нерозуміння цілком зрозуміло, есліучесть крайню віддаленість Ахматової тих років від найголовніших і насущ-кро, що хвилювали і розбурхували країну соціально-політіческіхпроблем. Вона зізнається: У цьому житті я трохи бачила, Тільки співала і чекала ... ("Помолися про злиденне, про втрачену ...") Однак не може не звернути на себе уваги строфа про любов до Ро-Дині з вірша "Прийду туди, і відлетить ловлення ...": Спокійної і впевненою любови Чи не перемогти мені до цій стороні: Адже крапелька новогородской крові У мені - як крижинка в пінистому вини. В її тогочасних книгах чимало любовно написаних російських пейзажів, зігрітих зворушливою і вірної прихильністю, глибоким і гострим почуттям: Між ягід мережі-павутинки, Гнучких лоз стовбури ще тонкі, Хмари пливуть, як крижинки, крижинки В яскравих водах блакитної річки. ("Солодкий запах синіх виноградин ...") Або: Знаю, знаю - знову лижі Сухо заскриплять. У синьому небі місяць рудий, Луг так солодко грай. Чисто російська тема ураженої совісті часто спалахує і розпалися-ється у Ахматової саме від зіткнення завжди напруженого по-етичного почуття з пейзажем, наодинці з Батьківщиною, коли, пішовши від міських подій, від строкатої, легкої і дозвільного життя, вона оказ-валась з ока на-віч з прекрасною російською природою. У всякому разі тривожне почуття провини, ще невиразною і невизначеним ленній, нерідко надавало її пейзажним віршам несподіване звучання. Наприклад, у вірші "Ти знаєш, я мучуся в неволі ..." Ахмат-ва говорить про "пам'ятної до болю" "товариський мізерної землі". Це почуття, усиливавшееся від книги до книги, помітно перебудовує її вірші: від легкого, пронизаного сонцем і передчуттям кохання по-луотроческого "Вечори" Анна Ахматова перейшла до дещо релігійним, складним віршам "чоток", повним каяття і спокус, в яких вже була чути "російська" тема, в якійсь мірі підготувала пе-рехода до суворої простоті мужньої "Білій зграї", яка відмовляється від світського і нікчемною життя заради душевної рівноваги. У вірші "Доля чи так моя змінилася ..." таке призна-ня: Ні дозвільного, ні доброго слова Вже промовити не можу. І дійсно, у більшості вірші "Білої зграї" позбавлені суєтності, сповнені гідності і зосередженості на незримою душевної роботи. У "Білій зграї" все більш владно заявляла про себе тема Росії. Онастановітся постійною супутницею багатьох і багатьох сюжетів, розповідаючи-ваних у віршах "Білої зграї", "Подорожника", потім "Anno Domini" та інших - аж до останніх творів. Тема Батьківщини, рік від годавходівшая в її творчість, ця мелодія рідної землі допомогла їй у го-ди першої світової війни зайняти позицію, помітно відрізнялася від офі-соціальне пропагандистської літератури. Звичайно, у Ахматової (як і убольшінства людей того часу) не було всебічного розуміння вої-ни, але вона знала і розуміла головне: війна - це вбивство і потомувелікое зло. Це говорило про її пристрасному гуманізмі, що мав релігійні озную, євангелічну основу ("Розрада", "Молитва" та ін) Загальний колорит тодішньої військової літератури створювала отвратітельновеселая патріотична "поезія" більшості "трубадурів війни". Ірядом з ними була Ахматова з гіркотою сумно-траурних і скорбящіхстіхов: Ялівцю запах солодкий Від палаючих лісів летить. Над хлопцями стогнуть солдатки, вдовою плач по селу дзвенить. Війна в поданні Ахматової завжди велике лихо, трагедіяі зло. Але ще більшим злом було б прославляти її - співати здравіцусмерті. У цьому відношенні вона була далека від офіційної літератури, прославляли війну всупереч незліченним народним стражданням і бе-дам. У вірші "Пам'яті 19 липня 1914" вона писала: Раптом зарясніла тиха дорога, Плач полетів, срібно брязкаючи ... Закривши обличчя, я благала бога До першої битви убив мене. Як яскраво висловився гуманізм Ахматової! Відразу стає зрозумілим, що для неї неприйнятні смерті людей, що оточують її, вона відкидає будь-яке вбивство. У вірші "Молитва" Ахматова самоотвержен молить долю про принесення в жертву Росії всього, що вона має, в ім'я блага власної країни: Дай мені довгі роки недуги, задихання, безсоння, жар, Відніми і дитини, і друга, І таємничий пісенний дар - Так молюся за твоєю літургією Після стількох виснажливих днів, Щоб хмара над темною Росією Стала хмара у славі променів. Свого роду підсумком пройденого Ахматової до революції шляху слід по праву вважати її вірш "Мені був голос. Він кликав утешно ..." Це був вірш-відповідь на заклики еміграції, навіть відсіч тим, хто намагався переманити її в свій злісний стан. Мені голос був. Він кликав утешно. Він говорив: "Йди сюди, Залиш свій край глухий і грішний, Залиш Росію назавжди. Я кров від рук твоїх отмою, Із серця вийму чорний сором, Я новим ім'ям крою Біль поразок і образ". Але байдуже і спокійно Руками я замкнула слух, Щоб цієї промовою негідною Не занечистивсь скорботний дух. У цьому вірші Ахматова виступила як пристрасний поет патрио-тичного звучання. Вірш має немов біблійну форму, особ-ливо жест, майже зорово створений, нагадує проповедніков.А.Блок сказав: "Ахматова права. Це недостойна мова. Втекти від рус-ської революції - ганьба." Це вірш написаний в 1917 році. Те ж саме Ахматова повто-рила в 1922 році, але вже не алегорично, а в прямій публіцист-чеський формі, коли вже стало несила терпіти нападки і наклепи з-за кордону. Не з тими я, хто кинув землю На поталу ворогам. Їх грубих лестощів я не почуй, Їм пісень я своїх не дам. Але вічно жалюгідний мені вигнанець, Як в'язень, як хворий. Темна твоя дорога, мандрівник, Полином пахне хліб чужий. Ахматова зробила ще одне важливе визнання, яке характеризує її як справжнього поета: Ні, і не під чужим небозводом, Не під захистом далеких крил, - Я була тоді з моїм народом, Там, де мій народ, на жаль, був. "Тоді", в перші роки після революції, вона продовжувала писати оРоссіі і про себе. Жилося їй важко, але вона не нарікала і не жалова-лась. У зв'язку з виходом у світ книжки "обраних" віршів Ахматової в 1943 році Борис Пастернак написав: "... Було б дивно назвати Ахматову військовим поетом. Але преоблада-ня грозових почав в атмосфері століття повідомило її творчості наліт цивільної дійсності. ... Дві кровопролитні війни, їх сліди мало не на кожній сторінці-це, і між ними відомий силует з гордо занесеної головою, життя діяльність негнучкою, відданою, прямолінійною дочки народу ІВЕКО, загартованої, яка звикла до втрат, мужньо готовою до випробувань ниям безсмертя. .. Давня Ахметівська стислість, плавність і сво-Бода ... - якості, відтепер пушкінські до нескінченності ". Слава Анни Ахматової переступила кордони нашої країни. Оксфордскійуніверсітет в Англії удостоїв її мантії почесного доктора літератури, а в 1964 році вона була відзначена міжнародної літературної премії "Етна - Таорміна" в Італії. Ахматова давала інтерв'ю іноземним кор-респондентам, осаждавшим її в Комарові, Ленінграді, Москві. Анна Ахматова найменше потребує ідеалізації. Вона обладалапоістіне королівської здатністю байдуже слухати похвал і наві-там. З роками вона все частіше брала участь у літературних вечорах, виступала по радіо і телебаченню. Ахматова залишила нам богатейшеенаследіе. Анна Ахматова пройшла великий творчий шлях, будучи человекомбольшой волі і непохитного мужності, гідності і войовничої совісті, вона перенесла важкі негаразди, які позначилися як в "Реквієм-еме", так і в деяких віршах повоєнних років. За словами О. Твардовського, вірші Ахматової - це менш за все так звана жіноча поезія чи, як ще кажуть, поезія "дамська" сее обмеженістю думки і самого почуття. Навіть у її ранніх кнігахми бачимо загальність зображеного переживання, а це перший прізнакподлінного, великого і високого мистецтва. Епоха "Срібного століття" в нашій офіційній літературної наукедолгіе десятиліття майже ігнорувалася, як час реакції і дека-дентства, нібито майже нічого не дала російського мистецтва. На са-мом справі десятий роки були на рідкість багатими у всіх областях так-жественного творчості - в літературі, живопису, балеті, музиці ... Ахматова в замітці "10-ті роки" писала: "Хто-то недавно сказав при мені:" 10-ті роки - саме безбарвне час ". Так, ймовірно, треба тепер говорити, але я все ж відповіла:" Крім все-го іншого, це час Стравінського і Блоку, Анни Павлової та Скрябіна, Ростовцева та Шаляпіна, Мейєрхольда і Дягілєва ".

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Іноземні мови і мовознавство | Реферат
75.2кб. | скачати


Схожі роботи:
Анна Ахматова
Ахматова Анна
Ахматова Анна Андріївна
Анна Ахматова Північна зірка
Анна Ахматова Досвід аналізу
Ахматова Анна Андріївна Горенко
Анна Ахматова життя і творчість
Ахматова а. - Мені дали ім`я при водохреща анна
Ахматова а. - Поезія а. Ахматової
© Усі права захищені
написати до нас